Справа № 240/9110/24 Суддя (судді) першої інстанції: Бородавкіна С.В.
01 вересня 2025 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючий суддя Грибан І.О.
судді: Ключкович В.Ю.
Кузьмишина О.М.
розглянув у порядку письмового провадження апеляційні скарги ОСОБА_1 та Військової частини НОМЕР_1 на рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 28 листопада 2024 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправної бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 звернувся з позовом до Військової частини НОМЕР_1 , в якому просила суд:
- визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо невиплати їй середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні;
- зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити їй середній заробіток за 799 днів затримки повного розрахунку при звільненні за період з 24.02.2022 по 02.05.2024 включно, обчислений шляхом множення середнього грошового забезпечення на кількість днів затримки виплати розрахунку при звільненні.
Рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 28 листопада 2024 року позов задоволено частково:
- визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо проведення з ОСОБА_1 повного розрахунку у день виключення зі списків особового складу.
- стягнуто з Військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 20 500 (двадцять тисяч п'ятсот) грн. 00 коп.
- у задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.
В апеляційній скарзі позивач, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, просить скасувати рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.
Відповідач в апеляційній скарзі просить рішення суду першої інстанції скасувати та постановити нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.
Ухвалами Шостого апеляційного адміністративного суду від 16 грудня 2025 року та 15 січня 2025 року відкрито апеляційне провадження за апеляційними скаргами ОСОБА_1 та Військової частини НОМЕР_1 на рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 28 листопада 2024 року, встановлено строк для подачі відзиву на апеляційні скарги та витребувано матеріали справи з суду першої інстанції, які надійшли 17 січня 2025 року.
Відповідачем подано відзив на апеляційну скаргу, в якому він просить залишити апеляційну скаргу позивача без задоволення, а рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.
Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 10 лютого 2025 року на підставі п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України призначено справу до апеляційного розгляду в порядку письмового провадження.
Переглядаючи справу в межах доводів апеляційної скарги на предмет законності та обґрунтованості оскаржуваного рішення, колегія суддів виходить з наступного.
Як убачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, що позивач по 23.02.2022 проходив службу у в/ч НОМЕР_1 , що підтверджується копією наказу від 23.02.2022 №49 (а.с. 12).
Під час звільнення зі служби позивачу не були в повному обсязі виплачені належні йому при звільненні суми, а саме - індексація грошового забезпечення, у зв'язку із чим позивач звернувся до суду з відповідним адміністративним позовом.
Рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 11.09.2023 у справі №620/204/23, яке набрало законної сили 04.03.2024, зобов'язано в/ч НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за періоди: з 01.01.2016 по 28.02.2018, із застосуванням базового місяця - січень 2008 року, а також індексацію грошового забезпечення за період з 01.12.2018 по 30.06.2019 та з 20.02.2022 по 23.02.2022, з урахуванням положень пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 №1078.
Так, 03.05.2024 на виконання вищевказаного судового рішення, в/ч НОМЕР_1 проведено виплату позивачу відповідних коштів, що підтверджується наявними у матеріалах справи доказами (а.с. 13).
Вважаючи, що несвоєчасний розрахунок при звільненні є підставою для застосування до відповідача відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, та стягнення компенсації втрати частини доходу, позивач звернулася до суду з даним позовом.
Надаючи правову оцінку обставинам справи, колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 47 КЗпП України (у редакції, чинній на момент звільнення позивача) визначено, що власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.
Відповідно до статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити неоспорювану ним суму.
Згідно статті 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Відповідно до статті 233 КЗпП України працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.
У разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01.07.2022 № 2352-IX (далі - Закон № 2352-IX), який набрав чинності з 19.07.2022, статтю 117 КЗпП України викладено в такій редакції:
«У разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті».
Відповідно до статті 233 КЗпП України у редакції Закону №2352-ІХ працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.
Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116).
Спірні правовідносини у цій справі виникли з приводу права позивача на стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні. Особливістю спірних правовідносин є те, що впродовж періоду затримки, до статті 117 КЗпП України, яка регулює загальні умови нарахування середнього заробітку, було внесено зміни.
Так, статтею 117 КЗпП України (у редакції, чинній на момент звільнення позивача), було передбачено, що середній заробіток, як вид відповідальності роботодавця за несвоєчасний розрахунок, виплачується за весь період затримки розрахунку. Водночас Законом №2352-ІХ, який набрав чинності 19.07.2022, текст статті 117 КЗпП України викладено в новій редакції, відповідно до якої середній заробіток виплачується по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
Верховний Суд уже вирішував питання застосування 117 КЗпП України до подібних триваючих правовідносин, у тому числі й в аспекті застосування після 19.07.2022 правової позиції, що була викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.09.2019 у справі № 761/9584/15-ц.
Так, після відкриття провадження у справі Верховний Суд у складі суддів судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду ухвалив постанову від 06.12.2024 у справі № 440/6856/22, у якій зазначив, що з моменту набрання чинності Законом № 2352-IX - 19.07.2022 положення статті 117 КЗпП України, у попередній редакції Закону № 3248-IV, втратили чинність, внаслідок чого було змінено правове регулювання відносин, які підпадають під дію статті 117 КЗпП України. Так, до 19.07.2022 правове регулювання таких правовідносин здійснювалося відповідно до положень статті 117 КЗпП України, у редакції Закону № 3248-IV, тоді як після 19.07.2022 підлягає застосуванню стаття 117 КЗпП України, у редакції Закону № 2352-IX.
Водночас, якщо мають місце тривалі правові відносини, які виникли під час дії статті 117 КЗпП України (у редакції Закону № 3248-IV), та були припинені на момент чинності дії статті 117 КЗпП України (у редакції Закону № 2352-IX), то в такому випадку правове регулювання здійснюється таким чином: правовідносини, які мають місце у період до 19.07.2022, підлягають правовому регулюванню згідно з положенням статті 117 КЗпП України (у попередній редакції № 3248-IV, тобто без обмеження строком виплати у шість місяців); у період з 19.07.2022 підлягають застосуванню норми статті 117 КЗпП України (у новій редакції Закону № 2352-IX, яка передбачає обмеження виплати такому працівникові шістьма місяцями).
Окремо Верховний Суд у вказаній постанові розглянув можливість розповсюдження висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові від 26.09.2019 у справі № 761/9584/15-ц (щодо пропорційного зменшення середнього заробітку), на правовідносини, які регулюються статтею 117 КЗпП України (у редакції Закону № 2352-IX).
Верховний Суд зазначив, що у зв'язку з набранням чинності Законом № 2352-IX, яким статтю 117 КЗпП України викладено в новій редакції, з 19.07.2022 стаття 117 КЗпП України (у редакції Закону від 20.12.2005 № 3248-IV) втратила чинність. Отже, розповсюдження висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові від 26.09.2019 у справі № 761/9584/15-ц, на статтю 117 КЗпП України в новій редакцій, яка регулює правовідносини, які виникли / тривають після 19.07.2022, є недоречним.
Верховний Суд також звернув увагу на те, що аналіз змісту постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.09.2019 у справі № 761/9584/15-ц дає підстави для висновку, що критерії зменшення розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника, які викладено у цій постанові, побудовані саме з урахуванням того, що стаття 117 КЗпП України (в редакції Закону від 20.12.2005 № 3248-IV) не обмежувала періоду, за який може стягуватися середній заробіток у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні. Такі критерії визначено Великою Палатою Верховного Суду, зокрема, і з метою уникнення недобросовісності як роботодавця, так і працівника у таких правовідносинах. Необхідність такої позиції була зумовлена недосконалістю нормативно-правового регулювання у питанні дотримання принципу співмірності в умовах необмеженості строку, за який такі суми підлягали стягненню.
Водночас із прийняттям Закону № 2352-IX законодавець обмежив строк, за який роботодавець зобов'язаний виплатити працівникові середній заробіток шістьма місяцями, чим фактично на нормативно-правовому рівні усунув обставини, які призводили до порушення критеріїв співмірності та недобросовісності.
З прийняттям указаного закону усунуто і такий чинник, який зумовлював можливість недобросовісної поведінки працівника, як необмеженість строку звернення до суду з позовом про стягнення невиплаченого заробітку, а саме шляхом внесення змін до статті 233 КЗпП України, якою строк звернення до суду у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, обмежено трьома місяцями.
У зв'язку з обмеженням законодавцем строку звернення до суду у таких спорах і можливістю отримання середнього заробітку шістьма місяцями, Верховний Суд дійшов висновку, що застосовувати висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 26.09.2019 у справі № 761/9584/15-ц, на правовідносини, які регулюються статтею 117 КЗпП України, у редакції Закону № 2352-IX, не є можливим.
Аналогічним чином положення статті 117 КЗпП України були застосовані в постановах Верховного Суду від 30.11.2023 у справі №380/19103/22, від 29.01.2024 у справі №560/9586/22, від 22.02.2024 у справі №560/831/23, на які позивач посилався як на приклад неправильного застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права.
Суд першої інстанції правильно зазначив, що в даній справі спірний період стягнення середнього заробітку у цій справі умовно варто поділити на 2 частини:
- з 24.02.2022 до 19.07.2022;
- з 19.07.2022 по 02.05.2024 включно (у межах 6 місяців, визначених у новій редакції статті 117 КЗпП України).
Особливості обчислення середнього заробітку до 19.07.2022, зокрема випадки та критерії його зменшення були сформульовані у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.09.2019 у справі № 761/9584/15-ц.
Пізніше Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду у постанові від 30.11.2020 у справі № 480/3105/19 розвинув вказані висновки з урахуванням специфіки відносин, що виникають під час проходження публічної служби.
У вказаній постанові Велика Палата Верховного Суду зазначила, що, якщо відповідальність роботодавця перед колишнім працівником за неналежне виконання обов'язку щодо своєчасного розрахунку при звільненні не обмежена в часі та не залежить від простроченої заборгованості, то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення.
Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України.
Зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, необхідно ураховувати:
-розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;
- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;
- ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;
- інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Спираючись на вказані критерії, Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду у постанові від 30.11.2020 у справі №480/3105/19 визначив формулу, яку необхідно застосовувати для обчислення частки середнього заробітку, яка підлягає стягненню у випадку зменшення його розміру.
Так, у пунктах 58-60 Верховний Суд зазначив, що статтею 117 КЗпП України визначено відповідальність за затримку розрахунку при звільненні. Частиною першою цієї статті встановлено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Лінгвістичне тлумачення тексту цієї норми дає підстави для суду зробити висновки про те, що відповідальність у розмірі середнього заробітку застосовується лише в разі невиплати всіх належних працівникові сум (заробітної плати, компенсацій тощо). Такий правовий висновок прямо випливає із цієї норми.
Аналіз такого правового врегулювання дає змогу суду зробити правовий висновок, який непрямо випливає з приписів частини першої статті 117 КЗпП України, про те, що в разі виплати частини (не всіх) належних звільненому працівникові сум зменшується відповідно розмір відповідальності. І цей розмір відповідальності повинен бути пропорційним розміру невиплачених сум з урахуванням того, що всі належні при звільненні суми становлять сто відсотків, стільки ж відсотків становить розмір середнього заробітку.
Отже, середній заробіток за час затримки розрахунку за період до 19.07.2022 виплачується в розмірі прямо пропорційному розміру невиплачених звільненому працівникові сум.
Таким чином, для цілей обчислення середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 24.02.2022 (наступний після звільнення день) по 18.07.2022 (до внесення змін у статтю 117 КЗпП України) слід застосовувати норми статті 117 КЗпП України, у редакції, яка діяла до 19.07.2022, та встановити: (1) розмір середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні, обчислений за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100; (2) загальний розмір належних позивачеві при звільненні виплат; (3) частку коштів, яка була виплачена позивачу при звільненні у порівнянні з загальним розміром належних позивачеві при звільненні виплат; (4) частку коштів, яку не було виплачено позивачу при звільненні у порівнянні з загальним розміром належних при звільненні виплат.
Колегією суддів встановлено, що середньоденне грошове забезпечення позивача складає 285,58 грн., отже середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні за період з 24.02.2022 по 18.07.2022 становить: 285,58 грн х 145 днів = 41 409,10 грн.
Враховуючи дані довідки, загальна сума належних позивачу при звільненні коштів яка фактично була перерахована на картковий рахунок позивача становить 232758,28 гривень, з яких:
- 82 503,30 грн - виплачено на виконання рішення суду у травні 2024 року.
Отже частка коштів, яка не була виплачена позивачу при звільненні у порівнянні з загальним розміром належних позивачеві при звільненні виплат становить 35,45 %.
Враховуючи наведені розрахунки, колегія суддів дійшла висновку про те, що середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні період з 24.02.2022 по 18.07.2022, виходячи з принципу пропорційності становить 14679,53 грн (35,45% від 41409,10 грн).
Щодо розрахунків, проведених судом першої інстанції за період після 19.07.2022, то колегія суддів зауважує таке.
Розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку за шестимісячний період після 19.07.2022 (з 19.07.2022 по 02.05.2024) становить 52261,14 грн. (285,58 грн. х 183 дні) та така сума не підлягає зменшенню.
Таким чином, зважаючи на висновки висловлені у постановах Верховного Суду від 28 червня 2023 року у справі №560/11489/22, від 30 листопада 2023 року у справі №380/19103/22, від 29 січня 2024 року у справі №560/9586/22, від 15 лютого 2024 року у справі №420/11416/23, від 22 лютого 2024 року у справі № 560/831/23, загальний розмір середнього заробітку, який належить до виплати з урахуванням норм статті 117 КЗпП України у редакції, яка діяла до та після 19 липня 2022 року становить 66940,67 грн (14679,53 грн + 52261,14 грн).
Враховуючи викладені обставини у сукупності колегія суддів вважає, що належним способом захисту порушених прав позивача є визнання протиправною бездіяльність відповідача та стягнення Військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 66940,67 грн.
Аналогічна правова позиція наведена у постановах Верховного Суду від 30.04.2025 у справі № 520/22859/23, від 22.05.2025 у справі № 420/18799/24.
Відтак, наведений позивачем розрахунок середнього заробітку, що підлягає виплаті на його користь проведений невірно, а тому позов підлягає задоволенню з урахуванням наведених судом вище розрахунків.
Зі змісту ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно та всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.
За змістом частини 1 статті 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
Розглянувши доводи викладені в апеляційній скарзі, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства України, колегія суддів вважає, що судове рішення постановлено при неповному з'ясуванні обставин справи та з помилковим застосуванням норм матеріального та процесуального права, а тому апеляційні скарги підлягають частковому задоволенню, а рішення суду першої інстанції скасуванню, в частині відмови у задоволенні позовних вимог та прийняттю в цій частині нового рішення, згідно з яким позовні вимоги слід задовольнити частково.
Керуючись ст. ст. 241, 242, 243, 308, 315, 317, 321, 322, 325, 328, 329, 331 КАС України, суд,-
Апеляційні скарги ОСОБА_1 та Військової частини НОМЕР_1 задовольнити частково.
Рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 28 листопада 2024 року скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким позов ОСОБА_1 задовольнити частково:
- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо проведення з ОСОБА_1 повного розрахунку у день виключення зі списків особового складу.
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в розмірі 66940,67 грн.
У задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду в порядку і строки, визначені статтями 328, 329 КАС України.
Головуючий суддя І.О. Грибан
Судді: В.Ю. Ключкович
О.М. Кузьмишина
(повний текст постанови складено 01.09.2025р.)