Справа № 620/10943/24
01 вересня 2025 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі судді-доповідача Файдюка В.В., суддів Карпушової О.В., Мєзєнцева Є.І., перевіривши матеріали апеляційної скарги Військової частини НОМЕР_1 на рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 05 червня 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності і зобов'язання вчинити дії, -
Рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 05.06.2025 позов задоволено повністю.
Визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 додаткової винагороди передбаченої Постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 року №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану», у розмірі 100 000 гривень у зв'язку із перебування на стаціонарному лікуванні в закладах охорони здоров'я (у тому числі закордонних), включаючи час переміщення з одного лікарняного закладу охорони здоров'я до іншого, або перебувають у відпустці для лікування після поранення (контузії, травми або каліцтва) у зв'язку із отриманням тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської (лікарсько-експертної, медичної) комісії у період з 24.05.2023 по 23.06.2023.
Зобов'язано Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 додаткову винагороду, передбачену Постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 року № 168 "Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану", у розмірі 100 000 гривень у зв'язку із перебування на стаціонарному лікуванні в закладах охорони здоров'я (у тому числі закордонних), включаючи час переміщення з одного лікарняного закладу охорони здоров'я до іншого, або перебувають у відпустці для лікування після поранення (контузії, травми або каліцтва) у зв'язку із отриманням тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської (лікарсько-експертної, медичної) комісії у період з 24.05.2023 по 23.06.2023 з урахуванням фактично виплачених сум.
Не погоджуючись із вказаним рішенням суду першої інстанції, Військова частина НОМЕР_1 (далі - відповідач, в/ч НОМЕР_1 ) подала апеляційну скаргу, в якій просила скасувати його в частині задоволених позовних вимог та прийняти нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.
Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 15.07.2025 апеляційну скаргу було залишено без руху, оскільки апелянтом пропущено тридцятиденний строк на апеляційне оскарження рішення суду, а причини його пропуску поважними визнані не були, до апеляційної скарги не додано документ про сплату судового збору.
Судом надано строк для усунення недоліків - десять днів з моменту отримання копії зазначеної ухвали, яку було отримано відповідачем в електронному кабінеті 17.07.2025 о 14:06, тобто у розумінні ч. 6 ст. 251 КАС України 17.07.2025.
На виконання вимог цієї ухвали апелянтом 25.07.2025 подано до суду апеляційної інстанції заяву про поновлення строку на апеляційне оскарження та відстрочку сплати судового збору. Указана заява обґрунтована тим, що з огляду на відсутність фінансування в/ч НОМЕР_1 була позбавлена можливості своєчасно забезпечити подання апеляційної скарги. Крім того, у заяві наголошено, що з 05.06.2024 відповідач виконує бойові завдання на території Харківської області, що об'єктивно унеможливлює своєчасне оскарження судового рішення.
Надаючи оцінку викладеним у заяві доводам, суд вважає за необхідне зазначити таке.
Як було встановлено в ухвалі від 15.07.2025 про залишення апеляційної скарги без руху, рішення суду першої інстанції прийнято 05.06.2025 та отримано відповідачем в електронному кабінеті 06.06.2025 о 20:25, тобто у розумінні положень ч. 6 ст. 251 КАС України 09.06.2025. Отже, останнім днем подання апеляційної скарги було 09.07.2025 з урахуванням вихідних днів. Проте апеляційну скаргу подано до суду апеляційної інстанції 14.07.2025, тобто поза межами встановленого приписами КАС України процесуального строку.
Верховний Суд, зокрема, у постанові від 08.02.2023 у справі № 717/314/22, зазначив, що, оцінюючи поважність підстав несвоєчасного звернення до суду, слід виходити з того, що причина пропуску строку є поважною, якщо вона відповідає одночасно усім таким умовам: 1) це обставина (або кілька обставин), яка безпосередньо унеможливлює або ускладнює можливість вчинення процесуальних дій у визначений законом або судом строк; 2) це обставина, яка виникла об'єктивно, незалежно від волі особи, яка пропустила строк; 3) ця причина виникла протягом строку, який пропущено; 4) ця обставина підтверджується належними і допустимими засобами доказування.
Отже, виключно подання заяви про поновлення строку на апеляційне оскарження судового рішення не може бути підставою для його поновлення без зазначення обставин, які, на переконання заявника, є поважними для прийняття такого процесуального рішення, що, у свою чергу, мають бути підтверджені належними і допустимими доказами.
Суд апеляційної інстанції звертає увагу, що саме по собі введення в Україні воєнного стану з огляду на приписи ч. 2 ст. 9 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» не може бути самостійною і безумовною підставою для поновлення строку на апеляційне оскарження суб'єкту владних повноважень, а будь-яких належних і допустимих доказів, що підтверджують об'єктивну неможливість реалізувати свої право на подання апеляційної скарги внаслідок зумовлених війною обставин, відповідачем не надано.
Така позиція узгоджується з висновками Верховного Суду, висловленими, зокрема, у постановах від 16.05.2024 у справі №120/7838/23, від 19.09.2024 у справі №240/2139/24, від 24.09.2024 у справі №440/10248/23.
Щодо посилання апелянта на постанови Верховного Суду від 29.09.2022 у справі №500/1912/22, від 02.06.2022 у справі №757/30991/18-а, від 14.07.2022 у справі №380/10696/21, від 27.07.2022 у справі №380/13558/21, від 27.07.2022 у справі №380/12913/21, від 04.08.2022 у справі №420/2429/20, від 12.08.2022 у справі №400/3957/21, від 21.09.2022 у справі №360/4969/21 суд зазначає, що викладена у них позиція не є релевантною до спірних правовідносин, оскільки стосується питання поновлення строку позивачу - фізичній особі, а не суб'єкту владних повноважень.
З приводу аргументів апелянта про те, що в/ч НОМЕР_1 з 05.06.2024 залучена до виконання бойових завдань з відбиття збройної агресії російської федерації проти України в Харківській області колегія суддів зауважує, що ні до апеляційної скарги, ні до заяви про поновлення строку на апеляційне оскарження судового рішення доказів, які б підтверджували відповідні обставини, відповідачем не надано.
Стосовно позиції в/ч НОМЕР_1 про відсутність коштів для сплати судового збору в якості перешкод для своєчасного подання апеляційної скарги суд зазначає, що відсутність у суб'єкта владних повноважень коштів для своєчасної сплати судового збору є суто суб'єктивною причиною, а негативні наслідки, які настали у зв'язку з такою причиною є певною мірою відповідальністю за неналежне виконання своїх процесуальних обов'язків, які для усіх учасників справи мають бути рівними. Суб'єкт владних повноважень, який діє від імені держави, не може та не повинен намагатись отримати вигоду від фінансових складнощів, які склались у нього на поточний день, шляхом уникнення або зволікання виконання ним своїх процесуальних обов'язків, в тому числі і щодо сплати судового збору.
Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 05.01.2021 у справі № 500/2544/19.
Колегія суддів зазначає, що обмеження строку на апеляційне оскарження не впливає на зміст та обсяг конституційного права на судовий захист і доступ до правосуддя (рішення Конституційного Суду України від 13.12.2011 №17-рп/2011). Такі обмеження направлені на досягнення юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулюють учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків та поважати права та інтереси інших учасників правовідносин.
Практика Європейського суду з прав людини також свідчить про те, що право на звернення до суду не є абсолютним і може бути піддане обмеженням, в тому числі і встановленням строків на звернення до суду за захистом порушених прав, або фінансовим обмеженням (справа «Стаббігс на інші проти Великобританії», справа «Девеер проти Бельгії», справа «Креуз проти Польщі»).
Таким чином, встановлення процесуальних строків законом передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними передбачених КАС України певних процесуальних дій і стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків.
Європейський суд з прав людини у пунктах 46, 47 рішення від 29.01.2016 у справі «Устименко проти України» зазначив, що одним з основоположних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, який передбачає дотримання принципу остаточності рішення, згідно з яким жодна зі сторін не має права домагатись перегляду остаточного і обов'язкового рішення лише з метою повторного слухання справи і постановлення нового рішення. Відхід від цього принципу можливий лише коли він зумовлений особливими і непереборними обставинами. Якщо звичайний строк оскарження поновлюється зі спливом значного періоду часу, таке рішення може порушити принцип правової визначеності.
При цьому, судом також враховуються висновки Європейського Суду з прав людини, викладені в рішенні по справі «Лелас проти Хорватії», відповідно до яких держава, чиї органи влади не дотримувалися своїх власних внутрішніх правил та процедур, не повинна отримувати вигоду від своїх правопорушень та уникати виконання своїх обов'язків. Ризик будь-якої помилки, зробленої органами державної влади, повинна нести держава, а помилки не повинні виправлятися за рахунок зацікавленої особи, особливо якщо при цьому немає жодного іншого приватного інтересу.
У справі «Рисовський проти України» Європейський Суд з прав людини підкреслив особливу важливість принципу «належного урядування», який передбачає, що в разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб.
Таким чином, виходячи з принципу «належного урядування», державні органи загалом, і військова частина Збройних Сил України зокрема, зобов'язані діяти в належний спосіб, а держава не повинна отримувати вигоду у вигляді поновлення судами строку на оскарження судових рішень та виправляти допущені органами державної влади помилки за рахунок приватної особи, яка діяла добросовісно.
З урахуванням викладеного суд апеляційної інстанції не вбачає підстав для можливості визнання поважними причин пропуску в/ч НОМЕР_1 строку на апеляційне оскарження рішення від 05.06.2025. Інших доводів поважності причин пропуску строку апелянтом не зазначено.
Таким чином, зважаючи на викладене та з огляду на відхилення доводів апелянта щодо поважності причин пропуску процесуального строку на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції, суд приходить до висновку про необхідність відмови у відкритті апеляційного провадження.
Указана позиція узгоджується й з висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 02.12.2021 у справі № 620/4510/20.
Крім того, апелянтом не усунуто й інші недоліки апеляційної скарги, а саме - не додано до неї документ про сплату судового збору.
Щодо заяви про відстрочення сплати судового збору до ухвалення судового рішення, яке обґрунтовано відсутністю коштів для його сплати, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити таке.
Відповідно до ч. 1 ст. 133 КАС України суд, враховуючи майновий стан сторони, може своєю ухвалою зменшити розмір належних до оплати судових витрат чи звільнити від їх оплати повністю або частково, чи відстрочити або розстрочити сплату судових витрат на визначений строк.
Водночас, згідно ч. 2 ст. 132 КАС України розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.
Порядок відстрочення та розстрочення сплати судового збору, зменшення його розміру або звільнення від його сплати регламентовано статтею 8 Закону України «Про судовий збір», приписи якої не містять підстав та умов для звільнення суб'єктів владних повноважень від сплати судового збору, зменшення його розміру, відстрочення або розстрочення. Будь-яких змін щодо порядку сплати судового збору суб'єктом владних повноважень у зв'язку із введенням воєнного стану в України до Закону України «Про судовий збір» та/або КАС України не внесено.
Посилання апелянта на скрутне матеріальне становище в якості підстави для відстрочення сплати судового збору є безпідставним з огляду на те, що належних і допустимих доказів на підтвердження цих обставин відповідачем не надано. А додана до заяви копія рапорту від 24.06.2025 №4467/44 про необхідність сплати судового збору за подання апеляційної скарги у цій справі не свідчить про те, що після отримання копії ухвали від 15.07.2025 про залишення апеляційної скарги без руху в/ч НОМЕР_1 додатково вчинялися будь-які дії, спрямовані на сплату судового збору.
До того ж, апелянтом не надано доказів того, що станом на дату ухвалення рішення у цій справі його майновий/фінансовий стан зміниться і належна до сплати сума судового збору буде сплачена.
Гарантією реалізації права на судовий захист в аспекті доступу до правосуддя є встановлення законом помірного судового збору для осіб, які звертаються до суду. Це відповідає Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам щодо заходів, що полегшують доступ до правосуддя від 14.05.1981 № R (81) 7: «В тій мірі, в якій судові витрати становлять явну перешкоду доступові до правосуддя, їх треба, якщо це можливо, скоротити або скасувати» (підпункт 12 пункту D).
Колегія суддів звертає увагу, що сплата судового збору за подання заяв, скарг до суду є складовою доступу до правосуддя.
Разом з тим, згідно рішення Європейського суду з прав людини від 19.06.2001 у справі «Креуз проти Польщі» право на суд не є абсолютним, воно може обмежуватися державою різноманітними засобами, в тому числі фінансовими. Вимога сплатити судовий збір не обмежує право заявників на доступ до правосуддя.
З урахуванням наведеного заява в/ч НОМЕР_1 про відстрочення сплати судового збору задоволенню не підлягає.
Згідно п. 4 ч. 1 ст. 299 КАС України суд апеляційної інстанції відмовляє у відкритті апеляційного провадження у справі, якщо скаржником у строк, визначений судом, не подано заяву про поновлення строку на апеляційне оскарження або наведені підстави для поновлення строку на апеляційне оскарження визнані судом неповажними.
Приписи ч. 3 ст. 299 КАС України визначають, що питання про відмову у відкритті апеляційного провадження суд апеляційної інстанції вирішує протягом п'яти днів після надходження апеляційної скарги або з дня закінчення строку на усунення недоліків.
Підсумовуючи наведене та керуючись приписами Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне у відкритті апеляційного провадження відмовити та повернути апеляційну скаргу апелянту.
Керуючись ст. ст. 133, 248, 299, 321, 325 КАС України, суд, -
У задоволенні заяви Військової частини НОМЕР_1 про поновлення строку на апеляційне оскарження - відмовити.
У задоволенні заяви Військової частини НОМЕР_1 про відстрочення сплати судового збору - відмовити.
У відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою Військової частини НОМЕР_1 на рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 05 червня 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності і зобов'язання вчинити дії - відмовити.
Повернути апелянту апеляційну скаргу та додані до неї матеріали.
Ухвала набирає законної сили з моменту підписання та може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду у порядку та строки, визначені ст. ст. 328-331 КАС України.
Суддя-доповідач В.В. Файдюк
Судді О.В. Карпушова
Є.І. Мєзєнцев