Справа № 320/43846/23
01 вересня 2025 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі судді-доповідача Файдюка В.В., суддів Карпушової О.В., Мєзєнцева Є.І., перевіривши матеріали апеляційної скарги Головного управління ДПС у місті Києві на рішення Київського окружного адміністративного суду від 30 квітня 2025 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Українська гірничовидобувна компанія» до Головного управління ДПС у місті Києві, Державної податкової служби України про визнання протиправними та скасування рішень, зобов'язання вчинити дії, -
Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 30.04.2025 позов задоволено частково.
Визнано протиправним та скасовано рішення Комісії з питань зупинення реєстрації податкової накладної/розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних Головного управління ДПС у м. Києві про відповідність/невідповідність платника податків на додану вартість критерієм ризиковості платника податку від 06.10.2023 №96709.
Зобов'язано Головне управління ДПС у м. Києві виключити Товариство з обмеженою відповідальністю «Українська гірничовидобувна компанія» (код ЄДРПОУ 35331593) з переліку платників податку, які відповідають критеріям ризиковості платника податку.
У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.
Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 30.06.2025 вперше подану Головним управлінням ДПС у місті Києві (далі - відповідач-1, ГУ ДПС у м. Києві) у травні 2025 року апеляційну скаргу повернуто апелянту у зв'язку із ненаданням документу про сплату судового збору.
Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням суду першої інстанції, ГУ ДПС у м. Києві вдруге подало апеляційну скаргу, в якій просило скасувати рішення та прийняти нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі. Крім того, апелянтом заявлено клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження судового рішення.
Перевіривши апеляційну скаргу, Шостий апеляційний адміністративний суд ухвалою від 15.07.2025 залишив її без руху, оскільки вона не відповідала вимогам ст. ст. 295, 296 КАС України. При цьому невідповідність наведеним положенням КАС України виявилася в тому, що апелянтом пропущено встановлений ч. 1 ст. 295 КАС України процесуальний строк оскарження рішення суду першої інстанції, а причини його пропуску визнані не поважними, до апеляційної скарги не додано документ про сплату судового збору.
Як вбачається за матеріалів справи, копію ухвали про залишення апеляційної скарги без руху ГУ ДПС у м. Києві отримано в електронному кабінеті 17.07.2025 о 14:06, тобто у розумінні ч. 6 ст. 251 КАС України 17.07.2025.
На виконання вимог цієї ухвали апелянтом до суду подано клопотання про усунення недоліків, в якому останній просив поновити строк на апеляційне оскарження судового рішення, обґрунтовуючи його тим, що ГУ ДПС у м. Києві невідкладно після отримання копії ухвали про повернення вперше поданої апеляційної скарги повторно забезпечило її подання
Надаючи оцінку викладеним у клопотанні доводам, суд вважає за необхідне зазначити таке.
Як було встановлено в ухвалі від 15.07.2025 про залишення апеляційної скарги без руху, рішення суду першої інстанції від 30.04.2025 відповідач-1 отримав 02.05.2025 о 03:54, тобто у розумінні ч. 6 ст. 251 КАС України 02.05.2025. Отже, останнім днем подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції з урахуванням приписів п. 1 ч. 2 ст. 295 КАС України було 02.06.2025 з урахуванням вихідних днів. Проте апеляційну скаргу подано до суду апеляційної інстанції 10.07.2025, тобто поза межами встановленого приписами КАС України процесуального строку.
При цьому судом враховується, що вперше подану ГУ ДПС у м. Києві апеляційну скаргу було залишено без руху ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 02.06.2025 у зв'язку з несплатою судового збору, яку відповідач-1 отримав в електронному кабінеті 03.06.2025 о 20:29, тобто у розумінні ч. 6 ст. 251 КАС України 04.06.2025. Указаним судовим рішенням було надано десятиденний строк для усунення недоліків. Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 17.06.2025 відмовлено у задоволенні клопотання ГУ ДПС у м. Києві про відстрочення сплати судового збору та продовжено строк для усунення недоліків до 25.06.2025. У зв'язку з неподанням документу про сплату судового збору в установлений строк суд ухвалою від 30.06.2025, яку відповідач-1 отримав в електронному кабінеті 02.07.2025 о 02.29, повернув ГУ ДПС у м. Києві вперше подану апеляційну скаргу, відмовивши у задоволенні поданого клопотання про продовження строку для усунення недоліків. Тобто, відповідач-1 мав достатній визначений законодавцем строк для забезпечення усунення недоліків вперше поданої апеляційної скарги у повному обсязі.
Верховний Суд, зокрема, у постанові від 08.02.2023 у справі № 717/314/22, зазначив, що, оцінюючи поважність підстав несвоєчасного звернення до суду, слід виходити з того, що причина пропуску строку є поважною, якщо вона відповідає одночасно усім таким умовам: 1) це обставина (або кілька обставин), яка безпосередньо унеможливлює або ускладнює можливість вчинення процесуальних дій у визначений законом або судом строк; 2) це обставина, яка виникла об'єктивно, незалежно від волі особи, яка пропустила строк; 3) ця причина виникла протягом строку, який пропущено; 4) ця обставина підтверджується належними і допустимими засобами доказування.
Отже, виключно подання клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження судового рішення не може бути підставою для його поновлення без зазначення обставин, які, на переконання заявника, є поважними для прийняття такого процесуального рішення, що, у свою чергу, мають бути підтверджені належними і допустимими доказами.
У свою чергу, у постанові від 21.11.2019 у справі №804/3200/18 Верховний Суд підкреслив, що довготривала процедура сплати судового збору, не може бути визнана поважною причиною пропуску строку апеляційного оскарження та, як наслідок, не є підставою для порушення принципу правової визначеності щодо остаточного рішення.
Аналогічна позиція викладена Верховним Судом й у постанові від 10.09.2020 у справі № 815/6482/15.
Відсутність у суб'єкта владних повноважень коштів для своєчасної сплати судового збору є суто суб'єктивною причиною, а негативні наслідки, які настали у зв'язку з такою причиною є певною мірою відповідальністю за неналежне виконання своїх процесуальних обов'язків, які для усіх учасників справи мають бути рівними. Суб'єкт владних повноважень, який діє від імені держави, не може та не повинен намагатись отримати вигоду від фінансових складнощів, які склались у нього на поточний день, шляхом уникнення або зволікання виконання ним своїх процесуальних обов'язків, в тому числі і щодо сплати судового збору.
Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 05.01.2021 у справі № 500/2544/19.
Крім іншого, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 28.04.2021 у справі № 640/3393/19 підкреслила, що особа, яка утримується за рахунок державного бюджету, має право в межах бюджетних асигнувань здійснити розподіл коштів з метою забезпечення сплати судового збору, невжиття суб'єктом владних повноважень заходів щодо виділення коштів для сплати судового збору чи перерозподілу наявних кошторисних призначень не може вважатися поважною причиною пропуску процесуального строку для звернення до суду.
Причини пропуску строку є поважними, якщо обставини, які зумовили такі причини, є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, що оскаржує судове рішення, та пов'язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій та підтверджені належними доказами.
У ситуації з пропуском строків державними органами поважними причинами пропуску строку не може виступати необхідність дотримання внутрішньої процедури виділення та погодження коштів на сплату судового збору податковим органом чи тимчасова відсутність таких коштів.
Відсутність бюджетного фінансування не надає суб'єкту владних повноважень право в будь-який час після сплину строку апеляційного оскарження реалізовувати право на апеляційне оскарження судового рішення.
До такого висновку прийшов Верховний Суд й у постанові від 22.05.2024 у справі №320/11906/22.
Суд звертає увагу на те, що вдруге апеляційну скаргу було подано 10.07.2025, тобто майже через два місяці з моменту постановлення оскаржуваного рішення та більш ніж через тиждень з моменту отримання 02.07.2025 ухвали від 30.06.2025 про повернення вперше поданої апеляційної скарги. При цьому належних і допустимих доказів, що підтверджують неможливість подання апеляційної скарги вдруге невідкладно після отримання копії ухвали про повернення вперше поданої, апелянтом не надано, зокрема, й на виконання вимог ухвали від 15.07.2025.
Колегія суддів зауважує, що обмеження строку на апеляційне оскарження не впливає на зміст та обсяг конституційного права на судовий захист і доступ до правосуддя (рішення Конституційного Суду України від 13.12.2011 №17-рп/2011). Такі обмеження направлені на досягнення юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулюють учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків та поважати права та інтереси інших учасників правовідносин.
Практика Європейського суду з прав людини також свідчить про те, що право на звернення до суду не є абсолютним і може бути піддане обмеженням, в тому числі і встановленням строків на звернення до суду за захистом порушених прав, або фінансовим обмеженням (справа «Стаббігс на інші проти Великобританії», справа «Девеер проти Бельгії», справа «Креуз проти Польщі»).
Таким чином, встановлення процесуальних строків законом передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними передбачених КАС України певних процесуальних дій і стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків.
Європейський суд з прав людини у пунктах 46, 47 рішення від 29.01.2016 у справі «Устименко проти України» зазначив, що одним з основоположних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, який передбачає дотримання принципу остаточності рішення, згідно з яким жодна зі сторін не має права домагатись перегляду остаточного і обов'язкового рішення лише з метою повторного слухання справи і постановлення нового рішення. Відхід від цього принципу можливий лише коли він зумовлений особливими і непереборними обставинами. Якщо звичайний строк оскарження поновлюється зі спливом значного періоду часу, таке рішення може порушити принцип правової визначеності.
При цьому, судом також враховуються висновки Європейського Суду з прав людини, викладені в рішенні по справі «Лелас проти Хорватії», відповідно до яких держава, чиї органи влади не дотримувалися своїх власних внутрішніх правил та процедур, не повинна отримувати вигоду від своїх правопорушень та уникати виконання своїх обов'язків. Ризик будь-якої помилки, зробленої органами державної влади, повинна нести держава, а помилки не повинні виправлятися за рахунок зацікавленої особи, особливо якщо при цьому немає жодного іншого приватного інтересу.
У справі «Рисовський проти України» Європейський Суд з прав людини підкреслив особливу важливість принципу «належного урядування», який передбачає, що в разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб.
Таким чином, виходячи з принципу «належного урядування», державні органи загалом, і орган доходів і зборів зокрема, зобов'язані діяти в належний спосіб, а держава не повинна отримувати вигоду у вигляді поновлення судами строку на оскарження судових рішень та виправляти допущені органами державної влади помилки за рахунок приватної особи, яка діяла добросовісно.
З урахуванням викладеного суд апеляційної інстанції не вбачає підстав для можливості визнання поважними причин пропуску ГУ ДПС у м. Києві строку на апеляційне оскарження рішення суду від 30.04.2025. Інших доводів поважності причин пропуску строку апелянтом не зазначено.
У контексті наведеного суд вважає за необхідне зауважити, що законодавче обмеження строку оскарження судового рішення, насамперед, обумовлено специфікою спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними.
Практика Європейського суду з прав людини також свідчить про те, що право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків на звернення до суду за захистом порушених прав (справа «Стаббігс на інші проти Великобританії», справа «Девеєр проти Бельгії»).
Отже, встановлення процесуальних строків законом передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними передбачених КАС України певних процесуальних дій. Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними; після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.
Таким чином, зважаючи на викладене та з огляду на відхилення доводів апелянта щодо поважності причин пропуску процесуального строку на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції, суд приходить до висновку про необхідність відмови у відкритті апеляційного провадження.
Указана позиція узгоджується й з висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 02.12.2021 у справі № 620/4510/20.
Крім того, апелянтом не усунуто й інші недоліки апеляційної скарги, а саме - не додано до неї документ про сплату судового збору.
Щодо вимог заявленого клопотання про продовження строку на усунення недоліків апеляційної скарги в частині надання доказів сплати судового збору, яке обґрунтована неналежністю органів ДПС України до розпорядників бюджетних коштів, перебування сторонами у багатьох судових справах, а також відсутністю коштів на рахунку, колегія суддів вважає за необхідне зазначити таке.
Відповідно до ч. 2 ст. 298 КАС України до апеляційної скарги, яка оформлена з порушенням вимог, встановлених статтею 296 цього Кодексу, а також подана особою, яка відповідно до частини шостої статті 18 цього Кодексу зобов'язана зареєструвати електронний кабінет, але не зареєструвала його, застосовуються положення статті 169 цього Кодексу.
У свою чергу, згідно абз. 1 ч. 2 ст. 169 КАС України в ухвалі про залишення позовної заяви без руху зазначаються недоліки позовної заяви, спосіб і строк їх усунення, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху.
Тобто, законодавцем визначено, що десятиденний строк є достатнім для усунення як недоліків позовної заяви, так і апеляційної скарги. При цьому, судом апеляційної інстанції було надано відповідачу максимальний визначений законодавцем строк для усунення недоліків.
Верховний Суд у постанові від 17.05.2022 у справі № 826/13250/18 підкреслив, що метою продовження процесуального строку, встановленого судом, є сприяння особі у реалізації процесуального права та/або виконанні процесуального обов'язку. Доцільність продовження процесуального строку обумовлюється рівнем ймовірності, наскільки таке продовження буде ефективним у контексті не тільки реалізації особою процесуального права та/або виконанні процесуального обов'язку, а й правової визначеності учасників правовідносин, спір між якими вирішується із застосуванням процесуальних засобів.
Суд апеляційної інстанції звертає увагу, що жодних доказів вчинення дій, спрямованих на забезпечення сплати судового збору на виконання вимог ухвали про залишення апеляційної скарги без руху (зокрема, але не виключно, копії службової записки), апелянтом не надано. Додана до заяви виписка з рахунку за 02.07.2025 жодним чином не підтверджує відсутність коштів на рахунках ГУ ДПС у м. Києві як станом на подання апеляційної скарги 10.07.2025, так і станом на день подання клопотання 24.07.2025.
З огляду на викладене заявлене клопотання про продовження строку для усунення недоліків не містить підтверджених належними і допустимими доказами обґрунтувань необхідності його задоволення.
Окремо судова колегія звертає увагу, що будь-яких змін щодо порядку сплати судового збору суб'єктом владних повноважень у зв'язку із введенням воєнного стану в України до Закону України «Про судовий збір» не внесено.
Згідно п. 4 ч. 1 ст. 299 КАС України суд апеляційної інстанції відмовляє у відкритті апеляційного провадження у справі, якщо скаржником у строк, визначений судом, не подано заяву про поновлення строку на апеляційне оскарження або наведені підстави для поновлення строку на апеляційне оскарження визнані судом неповажними.
Приписи ч. 3 ст. 299 КАС України визначають, що питання про відмову у відкритті апеляційного провадження суд апеляційної інстанції вирішує протягом п'яти днів після надходження апеляційної скарги або з дня закінчення строку на усунення недоліків.
Підсумовуючи наведене та керуючись приписами Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне у відкритті апеляційного провадження відмовити та повернути апеляційну скаргу апелянту.
Керуючись ст. ст. 121, 248, 299, 321, 325 КАС України, суд, -
У задоволенні клопотання Головного управління ДПС у м. Києві про поновлення строку на апеляційне оскарження - відмовити.
У задоволенні клопотання Головного управління ДПС у м. Києві про продовження строку для усунення недоліків в частині сплати судового збору - відмовити.
У відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою Головного управління ДПС у місті Києві на рішення Київського окружного адміністративного суду від 30 квітня 2025 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Українська гірничовидобувна компанія» до Головного управління ДПС у місті Києві, Державної податкової служби України про визнання протиправними та скасування рішень, зобов'язання вчинити дії - відмовити.
Повернути апелянту апеляційну скаргу та додані до неї матеріали.
Ухвала набирає законної сили з моменту підписання та може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду у порядку та строки, визначені ст. ст. 328-331 КАС України.
Суддя-доповідач В.В. Файдюк
Судді О.В. Карпушова
Є.І. Мєзєнцев