Справа № 640/4584/22
01 вересня 2025 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі судді-доповідача Файдюка В.В., суддів Карпушової О.В., Мєзєнцева Є.І., перевіривши матеріали апеляційної скарги Головного управління ДПС у місті Києві на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 17 квітня 2025 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Енергопром Альянс» до Головного управління ДПС у місті Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -
Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 17.04.2025 позов задоволено повністю - визнано протиправними та скасовані податкові повідомлення-рішення від 25.01.2022 № 0038890701 та № 0038870701.
Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 10.06.2025 вперше подану Головним управлінням ДПС у місті Києві (далі - відповідач, ГУ ДПС у м. Києві) у травні 2025 року апеляційну скаргу повернуто апелянту у зв'язку із ненаданням документу про сплату судового збору.
Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням суду першої інстанції, ГУ ДПС у м. Києві вдруге подало апеляційну скаргу, в якій просило скасувати його та постановити нове про відмову у задоволенні позовних вимог у повному обсязі. Крім того, апелянтом заявлено клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження судового рішення.
Перевіривши апеляційну скаргу, Шостий апеляційний адміністративний суд ухвалою від 14.07.2025 залишив її без руху, оскільки вона не відповідала вимогам ст. 295 КАС України. При цьому невідповідність наведеним положенням КАС України виявилася в тому, що апелянтом пропущено встановлений ч. 1 ст. 295 КАС України строк на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції, а клопотання про його поновлення визнано необґрунтованим.
Як вбачається за матеріалів справи, копію ухвали про залишення апеляційної скарги без руху ГУ ДПС у м. Києві отримано в електронному кабінеті 15.07.2025 о 17:18, тобто у розумінні ч. 6 ст. 251 КАС України 16.07.2025.
На виконання вимог цієї ухвали апелянтом до суду 25.07.2025 подано заяву, в якій останній просив поновити строк на апеляційне оскарження судового рішення. В обґрунтування своїх доводів зазначає, що усунення недоліків вперше поданої апеляційної скарги не було можливим з огляду на незабезпечення сплати судового збору, у зв'язку з чим контролюючий орган звертався до суду із заявою про відстрочення сплати судового збору, а згодом невідкладно, після повернення вперше поданої апеляційної скарги, забезпечив її повторне подання із сплатою судового збору. Наголошує, що із введенням воєнного стану суди мають виважено підходити до питання застосування наслідків пропуску строку, у той час внаслідок цих подій збільшилося навантаження на працівників та некоректно працює підсистема «Електронний суд». Підкреслює, що національним і міжнародним законодавством гарантується особі право на доступ до суду, у тому числі на апеляційний перегляд судового рішення.
Надаючи оцінку викладеним у заяві доводам, суд вважає за необхідне зазначити таке.
Як було встановлено в ухвалі від 14.07.2025 про залишення апеляційної скарги без руху, рішення суду першої інстанції від 17.04.2025 відповідач отримав 18.04.2025 о 20:14, тобто у розумінні ч. 6 ст. 251 КАС України 21.04.2025. Отже, останнім днем подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції з урахуванням приписів п. 1 ч. 2 ст. 295 КАС України було 20.05.2025. Проте апеляційну скаргу подано до суду апеляційної інстанції 09.07.2025, тобто поза межами встановленого приписами КАС України процесуального строку.
При цьому судом враховується, що вперше подану ГУ ДПС у м. Києві апеляційну скаргу було залишено без руху ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 22.05.2025 у зв'язку з несплатою судового збору, яку відповідач отримав в електронному кабінеті 22.05.2025 о 20:59, тобто у розумінні ч. 6 ст. 251 КАС України 23.05.2025. Указаним судовим рішенням було надано десятиденний строк для усунення недоліків. У зв'язку з неподанням документу про сплату судового збору в установлений строк суд ухвалою від 10.06.2025, яку відповідач отримав в електронному кабінеті 18.06.2025 о 01:34, повернув ГУ ДПС у м. Києві вперше подану апеляційну скаргу, відмовивши у задоволенні поданого клопотання про продовження строку для усунення недоліків. Тобто, відповідач мав більше десяти днів для забезпечення усунення недоліків вперше поданої апеляційної скарги у повному обсязі.
Верховний Суд, зокрема, у постанові від 08.02.2023 у справі № 717/314/22, зазначив, що, оцінюючи поважність підстав несвоєчасного звернення до суду, слід виходити з того, що причина пропуску строку є поважною, якщо вона відповідає одночасно усім таким умовам: 1) це обставина (або кілька обставин), яка безпосередньо унеможливлює або ускладнює можливість вчинення процесуальних дій у визначений законом або судом строк; 2) це обставина, яка виникла об'єктивно, незалежно від волі особи, яка пропустила строк; 3) ця причина виникла протягом строку, який пропущено; 4) ця обставина підтверджується належними і допустимими засобами доказування.
Суд звертає увагу на те, що вдруге апеляційну скаргу було подано 09.07.2025, тобто більше ніж через два місяці з моменту постановлення оскаржуваного рішення та майже через три тижні з моменту отримання 18.06.2025 ухвали від 10.06.2025 про повернення вперше поданої апеляційної скарги. При цьому належних і допустимих доказів, що підтверджують неможливість подання апеляційної скарги вдруге невідкладно після отримання копії ухвали про повернення вперше поданої апелянтом не надано, зокрема, й на виконання вимог ухвали від 14.07.2025.
Колегія суддів зауважує, що сама по собі сплата судового збору суб'єктом владних повноважень не може бути безумовною підставою для поновлення строку на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції за відсутності належного підтвердження вчинення таким суб'єктом дій, спрямованих на забезпечення апеляційного оскарження судового рішення.
Аналогічна позиція підтримується і Верховним Судом, зокрема, у постанові від 10.06.2021 у справі №320/2061/20.
Відтак, на переконання суду, подання ГУ ДПС у м. Києві до суду апеляційної інстанції платіжної інструкції від 08.07.2025 №2694 про сплату судового збору не може бути безумовною підставою для поновлення пропущеного строку.
Доводи апелянта про введення воєнного стану в Україні в якості неможливості своєчасної реалізації права на апеляційне оскарження судового рішення судом оцінюється критично, оскільки, саме по собі введення в Україні воєнного стану з огляду на приписи ч. 2 ст. 9 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» не може бути самостійною і безумовною підставою для поновлення строку на апеляційне оскарження суб'єкту владних повноважень, а доказів, що такий правовий режим та пов'язані з ним наслідки перешкоджали своєчасно подати апеляційну скаргу, відповідачем не надано.
Щодо твердження ГУ ДПС у м. Києві про несвоєчасне отримання документа про сплату судового збору, а також значне навантаження на працівників та некоректну роботу підсистеми «Електронний суд», суд апеляційної інстанції зауважує, що неналежна організація роботи суб'єкта владних повноважень, зокрема, щодо прийняття, обробки та розподілення документів, у тому числі платіжних інструкцій, а також розподілу повноважень між працівниками не може бути об'єктивною причиною пропуску ним процесуального строку. У свою чергу доказів, що у період з 23.05.2025 по 09.07.2025 у роботі підсистеми «Електронний суд» мали місце перебої, які унеможливили невідкладне повторне подання апеляційної скарги, апелянтом не надано.
Обмеження строку на апеляційне оскарження не впливає на зміст та обсяг конституційного права на судовий захист і доступ до правосуддя (рішення Конституційного Суду України від 13.12.2011 №17-рп/2011). Такі обмеження направлені на досягнення юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулюють учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків та поважати права та інтереси інших учасників правовідносин.
Практика Європейського суду з прав людини також свідчить про те, що право на звернення до суду не є абсолютним і може бути піддане обмеженням, в тому числі і встановленням строків на звернення до суду за захистом порушених прав, або фінансовим обмеженням (справа «Стаббігс на інші проти Великобританії», справа «Девеер проти Бельгії», справа «Креуз проти Польщі»).
Таким чином, встановлення процесуальних строків законом передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними передбачених КАС України певних процесуальних дій і стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків.
Європейський суд з прав людини у пунктах 46, 47 рішення від 29.01.2016 у справі «Устименко проти України» зазначив, що одним з основоположних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, який передбачає дотримання принципу остаточності рішення, згідно з яким жодна зі сторін не має права домагатись перегляду остаточного і обов'язкового рішення лише з метою повторного слухання справи і постановлення нового рішення. Відхід від цього принципу можливий лише коли він зумовлений особливими і непереборними обставинами. Якщо звичайний строк оскарження поновлюється зі спливом значного періоду часу, таке рішення може порушити принцип правової визначеності.
При цьому, судом також враховуються висновки Європейського Суду з прав людини, викладені в рішенні по справі «Лелас проти Хорватії», відповідно до яких держава, чиї органи влади не дотримувалися своїх власних внутрішніх правил та процедур, не повинна отримувати вигоду від своїх правопорушень та уникати виконання своїх обов'язків. Ризик будь-якої помилки, зробленої органами державної влади, повинна нести держава, а помилки не повинні виправлятися за рахунок зацікавленої особи, особливо якщо при цьому немає жодного іншого приватного інтересу.
У справі «Рисовський проти України» Європейський Суд з прав людини підкреслив особливу важливість принципу «належного урядування», який передбачає, що в разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб.
Таким чином, виходячи з принципу «належного урядування», державні органи загалом, і орган доходів і зборів зокрема, зобов'язані діяти в належний спосіб, а держава не повинна отримувати вигоду у вигляді поновлення судами строку на оскарження судових рішень та виправляти допущені органами державної влади помилки за рахунок приватної особи, яка діяла добросовісно.
З урахуванням викладеного суд апеляційної інстанції не вбачає підстав для можливості визнання поважними причин пропуску ГУ ДПС у м. Києві строку на апеляційне оскарження рішення суду від 17.04.2025. Інших доводів поважності причин пропуску строку апелянтом не зазначено.
У контексті наведеного суд вважає за необхідне зауважити, що законодавче обмеження строку оскарження судового рішення, насамперед, обумовлено специфікою спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними.
Практика Європейського суду з прав людини також свідчить про те, що право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків на звернення до суду за захистом порушених прав (справа «Стаббігс на інші проти Великобританії», справа «Девеєр проти Бельгії»).
Отже, встановлення процесуальних строків законом передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними передбачених КАС України певних процесуальних дій. Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними; після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.
Таким чином, зважаючи на викладене та з огляду на відхилення доводів апелянта щодо поважності причин пропуску процесуального строку на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції, суд приходить до висновку про необхідність відмови у відкритті апеляційного провадження.
Указана позиція узгоджується й з висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 02.12.2021 у справі № 620/4510/20.
Згідно п. 4 ч. 1 ст. 299 КАС України суд апеляційної інстанції відмовляє у відкритті апеляційного провадження у справі, якщо скаржником у строк, визначений судом, не подано заяву про поновлення строку на апеляційне оскарження або наведені підстави для поновлення строку на апеляційне оскарження визнані судом неповажними.
Приписи ч. 3 ст. 299 КАС України визначають, що питання про відмову у відкритті апеляційного провадження суд апеляційної інстанції вирішує протягом п'яти днів після надходження апеляційної скарги або з дня закінчення строку на усунення недоліків.
Підсумовуючи наведене та керуючись приписами Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне у відкритті апеляційного провадження відмовити та повернути апеляційну скаргу апелянту.
Керуючись ст. ст. 248, 299, 321, 325 КАС України, суд, -
У задоволенні заяви Головного управління ДПС у м. Києві про поновлення строку на апеляційне оскарження - відмовити.
У відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою Головного управління ДПС у місті Києві на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 17 квітня 2025 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Енергопром Альянс» до Головного управління ДПС у місті Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень - відмовити.
Повернути апелянту апеляційну скаргу та додані до неї матеріали.
Ухвала набирає законної сили з моменту підписання та може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду у порядку та строки, визначені ст. ст. 328-331 КАС України.
Суддя-доповідач В.В. Файдюк
Судді О.В. Карпушова
Є.І. Мєзєнцев