Справа № 640/25007/19 Головуючий у 1-й інстанції: Кисель Р.В.
Суддя-доповідач: Черпак Ю.К.
26 серпня 2025 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
судді-доповідача Черпака Ю.К.,
суддів Кобаля М.І., Штульман І.В.,
за участю секретаря судового засідання Григор'єва С.О.,
представника позивача ОСОБА_1,
представника відповідача Омельченко А.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 05 червня 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Офісу Генерального прокурора про визнання протиправними та скасування рішення, наказу, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, стягнення моральної шкоди,
16 грудня 2019 року ОСОБА_1 (далі - позивач/апелянт/ ОСОБА_1 ) звернувся до Окружного адміністративного суду м. Києва з адміністративним позовом до Офісу Генерального прокурора (далі - відповідач/Офіс) про:
- визнання протиправним та скасування рішення кадрової комісії № 1 від 04 листопада 2019 року № 250 про неуспішне проходження прокурором відділу процесуального керівництва досудовим розслідуванням і підтримання державного обвинувачення управління нагляду за додержанням законів Національною поліцією України Департаменту нагляду за додержанням законів у кримінальному провадженні та координації правоохоронної діяльності Генеральної прокуратури України ОСОБА_1 атестації за результатами складання іспиту у формі анонімного тестування з використанням комп'ютерної техніки з метою виявлення рівня знань та умінь у застосуванні закону, відповідності здійснювати повноваження прокурора;
- визнання протиправним та скасування наказу Генерального прокурора № 1516ц від 15 листопада 2019 року про звільнення ОСОБА_1 з посади прокурора відділу процесуального керівництва досудовим розслідуванням і підтримання державного обвинувачення управління нагляду за додержанням законів Національною поліцією України Департаменту нагляду за додержанням законів у кримінальному провадженні та координації правоохоронної діяльності Генеральної прокуратури України з 19 листопада 2019 року;
- поновлення ОСОБА_1 в органах прокуратури з 20 листопада 2019 року;
-поновлення ОСОБА_1 на посаді прокурора відділу процесуального керівництва досудовим розслідуванням і підтримання державного обвинувачення управління нагляду за додержанням законів Національною поліцією України Департаменту нагляду за додержанням законів у кримінальному провадженні та координації правоохоронної діяльності Генеральної прокуратури України або на посаді, що є рівнозначною посаді прокурора відділу Генеральної прокуратури України, з 20 листопада 2019 року;
- стягнення з Генеральної прокуратури України на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу, починаючи з 20 листопада 2019 року і до моменту фактичного поновлення на роботі;
- стягнення з Генеральної прокуратури України на користь ОСОБА_1 компенсації моральної шкоди, спричиненої незаконним звільненням, у розмірі 100 000 гривень.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що на виконання вимог Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» від 19 вересня 2019 року № 113-ІХ ним було подано Генеральному прокурору заяву встановленого зразка про переведення на посаду прокурора в Офісі Генерального прокурора та про намір пройти атестацію, яку в подальшому відкликано в частині проходження атестації. На атестацію не з'явився, що оскаржуваним рішенням кадрової комісії визначено як неуспішне проходження атестації, а оскаржуваним наказом Генерального прокурора позивача звільнено з посади та з роботи через неуспішне проходження атестації. При цьому, неявка на атестацію не є свідченням неуспішного проходження атестації. Зазначив, що кадрова комісія, яка прийняла оскаржуване рішення, не є комісією Офісу Генерального прокурора, а процедура атестації має дискримінаційний характер. Також, в оскаржуваному наказі відсутня правова визначеність підстав звільнення.
На виконання положень пункту 2 розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону України «Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду» від 13 грудня 2022 року № 2825-ІХ дана справа отримана Запорізьким окружним адміністративним судом.
Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 05 червня 2025 року відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_1 .
Ухвалюючи таке рішення, суд першої інстанції виходив з того, що звільнення позивача було здійснено на підставі рішення кадрової комісії про неуспішне проходження ним атестації, що в свою чергу, відбулося через його неявку на відповідний етап - анонімне тестування з використанням комп'ютерної техніки. Суд зазначив, що неявка позивача є безумовною підставою для визнання атестації неуспішною, що прямо передбачено пунктом 11 Порядку проходження прокурорами атестації, затвердженого наказом Генерального прокурора від 03 жовтня 2019 року № 221 (далі - Порядок № 221). Відповідне рішення кадрової комісії не носить рекомендаційного характеру, а є остаточною та обов'язковою підставою для видання наказу про звільнення на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру». Позивач добровільно подав заяву про переведення та намір пройти атестацію, що передбачено Порядком № 221 та Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» від 19 вересня 2019 року № 113-ІХ, і таким чином усвідомлював правові наслідки неуспішного проходження одного з етапів атестації, у тому числі наслідки неявки. Жодного належного документального підтвердження поважної причини неявки на тестування позивач не надав, а відкликання заяви про намір пройти атестацію не передбачено чинним Порядком, а відтак не є підставою для припинення атестації чи невизнання її результатів. Крім того, акт про неуспішне проходження атестації було прийнято уповноваженим органом відповідно до закону, а наказ Генерального прокурора про звільнення лише фіксує результат цього процесу, не є дискреційним рішенням і не підлягає оцінці з точки зору доцільності. Положення Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» від 19 вересня 2019 року № 113-ІХ та Порядку проходження прокурорами атестації, затвердженого наказом Генерального прокурора від 03 жовтня 2019 року № 221, на час звільнення були чинними і не визнані неконституційними, тому їх дія є обов'язковою, а правова визначеність - дотриманою. Посилання позивача на Рішення Конституційного Суду України від 18 грудня 2024 року № 11-р(ІІ)/2024, яким пункт 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру» від 14 жовтня 2014 року № 1697-VII визнано неконституційним, є безпідставними, оскільки воно не має зворотної дії у часі та не поширюється на правовідносини, що виникли у 2019 році.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, просить скасувати рішення суду та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги. Зазначив, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку щодо правомірності його звільнення з адміністративної посади, неправильно витлумачив та застосував положення пункту 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру» в редакції, чинній на час звільнення, а також Порядку проходження атестації прокурорів, затвердженого наказом Генерального прокурора № 221 від 03 березня 2020 року. Суд необґрунтовано погодився з висновками кадрової комісії, яка визнала атестацію неуспішною виключно через його неявку на етап тестування, незважаючи на подану ним заяву про відкликання згоди на проходження атестації. Наголосив, що Порядком № 221 не передбачено механізму примусового проходження атестації, а тому його добровільна відмова від подальшої участі в процедурі не може вважатись неуспішним проходженням атестації, що своєю чергою не утворює передумов для звільнення з посади. Також послався на правові позиції Верховного Суду, викладені, зокрема, у постанові від 15 червня 2023 року у справі № 520/13124/21, де суд наголосив, що звільнення прокурора за результатами атестації можливе лише за умови належної організації процедури, її відповідності критеріям законності, обґрунтованості та дотримання принципу юридичної визначеності. Зазначив, що у його випадку таких критеріїв дотримано не було, оскільки не розглядалося питання поважності причин неявки, не надавалась можливість реалізувати право на відкликання заяви про проходження атестації, не досліджувались обставини, що могли вплинути на явку, включаючи стан здоров'я. Крім того, апелянт вказав на практику Верховного Суду, зокрема постанову від 06 жовтня 2022 року у справі № 420/9486/21, де зазначено, що відсутність індивідуального підходу та формальний підхід до проходження атестації можуть свідчити про порушення прав учасника процедури, що є підставою для визнання звільнення протиправним. Аналогічна позиція висловлена також у постанові Верховного Суду від 25 травня 2023 року у справі № 160/12542/20, де вказано, що встановлення формальних підстав для звільнення без належного з'ясування особистих обставин кандидата є порушенням принципу пропорційності втручання у право на працю. На підтвердження викладеної позиції апелянт також посилався на постанову Верховного Суду від 02 серпня 2023 року у справі № 640/25345/19, яка має подібний предмет правовідносин. У ній суд касаційної інстанції наголосив, що звільнення працівника на підставі формального невиконання процедурного етапу без врахування індивідуальних обставин та без надання можливості на реалізацію права на захист є порушенням принципу верховенства права, зокрема юридичної визначеності, справедливості та пропорційності. Ця правова позиція є релевантною до обставин даної справи та підтверджує аргументи апелянта щодо неправомірності звільнення на формальних підставах. Тому, оскільки неуспішність атестації була визначена без врахування об'єктивних обставин, зокрема стану здоров'я, заяви про відкликання участі, а також без надання йому реальної можливості захисту, звільнення є неправомірним, дискримінаційним та таким, що порушує приписи Конституції України та принципи справедливого адміністративного провадження.
У відзиві на апеляційну скаргу відповідач підтримав рішення суду першої інстанції, просив залишити його в силі. Зазначив, що звільнення ОСОБА_1 з адміністративної посади було здійснено на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру», з дотриманням усіх вимог чинного законодавства. Вказав, що порядок атестації, затверджений наказом Генерального прокурора № 221 від 03 березня 2020 року, не передбачає можливості відкликання раніше наданої заяви про участь у проходженні атестації. Неявка на етапи оцінювання, у тому числі на тестування, розцінюється як підстава для ухвалення кадровою комісією висновку про непроходження атестації. Процедура звільнення була проведена у межах повноважень суб'єкта владних повноважень та у спосіб, визначений законом. Також зазначив, що ОСОБА_1 був завчасно повідомлений про етапи атестації, однак жодних доказів об'єктивних причин неявки або поважних обставин, що могли перешкодити участі у процедурі, не надав. Заява про відкликання згоди на атестацію не має юридичної сили, оскільки не передбачена Порядком № 221. Крім того, дисциплінарна процедура не була предметом розгляду, а звільнення ґрунтувалось виключно на факті непроходження атестації. У зв'язку з цим посилання апелянта на стан здоров'я, дискримінацію чи порушення прав є безпідставними, оскільки не підтверджені належними доказами та не впливають на правомірність звільнення за результатами оцінювання.
Апелянт у відповіді на відзив не погодився з його доводами та повторно наголосив на обґрунтованості апеляційної скарги.
Згідно з частинами першою та другою статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та їх правову оцінку, правильність застосування норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено під час апеляційного перегляду справи, що ОСОБА_1 з 01 липня 2002 року по 19 листопада 2019 року проходив службу в органах прокуратури, зокрема, з листопада 2013 року в Генеральній прокуратурі України (з 03 серпня 2016 року на посаді прокурора відділу процесуального керівництва досудовим розслідуванням і підтримання державного обвинувачення управління нагляду за додержанням законів Національною поліцією України Департаменту нагляду за додержанням законів у кримінальному провадженні та координації правоохоронної діяльності Генеральної прокуратури України).
11 жовтня 2019 року позивач подав Генеральному прокурору заяву про переведення на посаду прокурора в Офіс Генерального прокуратура та про намір пройти атестацію.
21 жовтня 2019 року позивачем на ім'я Генерального прокурора подана заява про часткове відкликання заяви від 11 жовтня 2019 року - в частині проходження атестації (зареєстрована 21 жовтня 2019 року за № 218235-19), яку обґрунтовано відсутністю законодавчого обов'язку проходити атестацію, а також порушеннями у підготовці та реалізації процедури її проведення. Зокрема, у заяві позивач послався на те, що законодавство, в тому числі Закон України «Про прокуратуру», не містить прямої норми щодо обов'язковості проходження атестації прокурорами, які на момент її ініціювання вже обіймали посади. Позивач вказав, що його попередня згода на участь у процедурі атестації була добровільною, а тому така згода може бути відкликана у будь-який момент до фактичного початку проходження атестації, що повністю узгоджується з принципом добровільності. Також позивач наголосив на відсутності чітко визначеного порядку дій у разі відкликання згоди на проходження атестації та відсутності відповідної процедури у Порядку №221, що свідчить про правову невизначеність та неможливість застосування санкцій (у вигляді звільнення) за таке відкликання. Зазначено, що жодна із норм чинного на той момент законодавства не містила застереження про те, що відмова чи відкликання заяви про проходження атестації буде підставою для автоматичного звільнення прокурора з адміністративної посади. У зв'язку з викладеним, позивач просив Генерального прокурора врахувати подану ним заяву та не вважати його учасником процедури атестації, що фактично не була розпочата у зв'язку з відкликанням відповідної згоди до дати тестування.
На складання іспиту в формі анонімного тестування з метою виявлення рівня знань та умінь у застосуванні закону, відповідності здійснювати повноваження прокурора, що відбулось 23, 24 жовтня, 04 листопада 2019 року ОСОБА_1 не з'явився.
Рішенням Кадрової комісії № 1 від 04 листопада 2019 року № 250 на підставі пунктів 13, 17 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури», пункту 11 розділу І Порядку проходження прокурорами атестації, враховуючи, що прокурор відділу процесуального керівництва досудовим розслідуванням і підтримання державного обвинувачення управління нагляду за додержанням законів Національною поліцією України Департаменту нагляду за додержанням законів у кримінальному провадженні та координації правоохоронної діяльності Генеральної прокуратури України ОСОБА_1 не з'явився на складання іспиту у формі анонімного тестування з метою виявлення рівня знань та умінь у застосуванні закону, відповідності здійснювати повноваження прокурора, що відбувався 23, 24 жовтня, 04 листопада 2019 року, він не допускається до проходження наступних етапів атестації.
У зв'язку з цим прокурор відділу процесуального керівництва досудовим розслідуванням і підтримання державного обвинувачення управління нагляду за додержанням законів Національною поліцією України Департаменту нагляду за додержанням законів у кримінальному провадженні та координації правоохоронної діяльності Генеральної прокуратури України ОСОБА_1 не успішно пройшов атестацію.
Наказом Генерального прокурора від 15 листопада 2019 року № 1516ц, прийнятим на підставі статті 9 Закону України «Про прокуратуру», підпункту 2 пункту 19 розділу ІІ «Прикінцеві і перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» від 19 вересня 2019 року № 113-ІХ, ОСОБА_1 звільнено з 19 листопада 2019 року з просади прокурора відділу процесуального керівництва досудовим розслідуванням і підтримання державного обвинувачення управління нагляду за додержанням законів Національною поліцією України Департаменту нагляду за додержанням законів у кримінальному провадженні та координації правоохоронної діяльності Генеральної прокуратури України.
Позивач, не погоджуючись з правомірністю звільнення, звернувся до суду за захистом прав.
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 4 Закону України «Про прокуратуру» від 14 жовтня 2014 року № 1697-VII (далі - Закон № 1697-VII) встановлено, що організація та діяльність прокуратури України, статус прокурорів визначаються Конституцією України, цим та іншими законами України, чинними міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Прокурор призначається на посаду безстроково та може бути звільнений з посади, його повноваження на посаді можуть бути припинені лише з підстав та в порядку, передбачених законом (частина третя статті 16 Закону № 1697-VII).
Згідно з пунктом 9 частини першої статті 51 Закону № 1697-VII прокурор звільняється з посади у разі ліквідації чи реорганізації органу прокуратури, в якому прокурор обіймає посаду, або в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури.
Відповідно до статті 21 Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» у тексті Закону України «Про прокуратуру» від 19 вересня 2019 року № 113-ІХ (далі - Закон № 113-ІХ) слова «Генеральна прокуратура України», «регіональні прокуратури», «місцеві прокуратури» замінено відповідно словами «Офіс Генерального прокурора», «обласні прокуратури», «окружні прокуратури».
Абзацами першим та другим пункту 3 Розділу ІІ «Прикінцеві і перехідні положення» Закону № 113-ІХ встановлено, що до дня початку роботи Офісу Генерального прокурора, обласних прокуратур, окружних прокуратур їх повноваження здійснюють відповідно Генеральна прокуратура України, регіональні прокуратури, місцеві прокуратури.
Після початку роботи Офісу Генерального прокурора, обласних прокуратур, окружних прокуратур забезпечення виконання функцій прокуратури призначеними до них прокурорами здійснюється з дотриманням вимог законодавства України та особливостей, визначених Генеральним прокурором.
Пунктами 4 - 6 Розділу ІІ «Прикінцеві і перехідні положення» Закону № 113-ІХ передбачено, що день початку роботи Офісу Генерального прокурора, обласних прокуратур, окружних прокуратур визначається рішеннями Генерального прокурора стосовно Офісу Генерального прокурора, усіх обласних прокуратур, усіх окружних прокуратур. Вказані рішення публікуються у газеті «Голос України».
Офіс Генерального прокурора є правонаступником Генеральної прокуратури України у міжвідомчих міжнародних договорах, укладених Генеральною прокуратурою України.
З дня набрання чинності цим Законом усі прокурори Генеральної прокуратури України, регіональних прокуратур, місцевих прокуратур, військових прокуратур вважаються такими, що персонально попереджені у належному порядку про можливе майбутнє звільнення з посади на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону № 1697-VII (цей пункт 6 розділу ІІ визнано неконституційним Рішенням Конституційного Суду України від 01 березня 2023 року № 1-р(ІІ)/2023).
Відповідно до абзацу першого пункту 7, пункту 9 Розділу ІІ «Прикінцеві і перехідні положення» Закону № 113-ІХ прокурори, які на день набрання чинності цим Законом займають посади прокурорів у Генеральній прокуратурі України, регіональних прокуратурах, місцевих прокуратурах, військових прокуратурах, можуть бути переведені на посаду прокурора в Офісі Генерального прокурора, обласних прокуратурах, окружних прокуратурах лише у разі успішного проходження ними атестації, яка проводиться у порядку, передбаченому цим розділом.
Атестація здійснюється згідно з Порядком проходження прокурорами атестації, який затверджується Генеральним прокурором.
Пунктом 10 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 113-ІХ встановлено, що прокурори Генеральної прокуратури України, регіональних прокуратур, місцевих прокуратур, військових прокуратур (у тому числі ті, які були відряджені до Національної академії прокуратури України для участі в її роботі на постійній основі) мають право в строк, визначений Порядком проходження прокурорами атестації, подати Генеральному прокурору заяву про переведення на посаду прокурора в Офісі Генерального прокурора, обласних прокуратурах, окружних прокуратурах. У заяві також повинно бути зазначено про намір пройти атестацію, надано згоду на обробку персональних даних, на застосування процедур та умов проведення атестації. Форма та порядок подачі заяви визначаються Порядком проходження прокурорами атестації.
Згідно з пунктом 11 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закон № 113-ІХ атестація прокурорів проводиться кадровими комісіями Офісу Генерального прокурора, кадровими комісіями обласних прокуратур.
Відповідно до пункту 13 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону № 113-ІХ атестація прокурорів включає такі етапи:
1) складення іспиту у формі анонімного письмового тестування або у формі анонімного тестування з використанням комп'ютерної техніки з метою виявлення рівня знань та умінь у застосуванні закону, відповідності здійснювати повноваження прокурора. Результати анонімного тестування оприлюднюються кадровою комісією на офіційному вебсайті Генеральної прокуратури України або Офісу Генерального прокурора не пізніше ніж за 24 години до проведення співбесіди;
2) проведення співбесіди з метою виявлення відповідності прокурора вимогам професійної компетентності, професійної етики та доброчесності. Для оцінки рівня володіння практичними уміннями та навичками прокурори виконують письмове практичне завдання.
Атестація може включати інші етапи, непроходження яких може бути підставою для ухвалення кадровою комісією рішення про неуспішне проходження атестації прокурором. Перелік таких етапів визначається у Порядку проходження прокурорами атестації, який затверджує Генеральний прокурор.
Відповідно до пункту 17 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону № 113-ІХ кадрові комісії за результатами атестації прокурора ухвалюють одне із таких рішень: рішення про успішне проходження прокурором атестації або рішення про неуспішне проходження прокурором атестації.
Кадрові комісії за результатами атестації подають Генеральному прокурору інформацію щодо прокурорів, які успішно пройшли атестацію, а також щодо прокурорів, які неуспішно пройшли атестацію.
Повторне проходження одним і тим самим прокурором атестації або одного з її етапів забороняється.
Згідно з пунктом 19 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону № 113-ІХ прокурори, які на день набрання чинності цим Законом займають посади у Генеральній прокуратурі України, регіональних прокуратурах, місцевих прокуратурах, військових прокуратурах, звільняються Генеральним прокурором, керівником регіональної (обласної) прокуратури з посади прокурора на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру» за умови настання однієї із наступних підстав:
1) неподання прокурором Генеральної прокуратури України, регіональної прокуратури, місцевої прокуратури, військової прокуратури у встановлений строк заяви до Генерального прокурора про переведення до Офісу Генерального прокурора, обласної прокуратури, окружної прокуратури та про намір у зв'язку із цим пройти атестацію;
2) рішення кадрової комісії про неуспішне проходження атестації прокурором Генеральної прокуратури України, регіональної прокуратури, місцевої прокуратури, військової прокуратури;
3) в Офісі Генерального прокурора, обласних прокуратурах, окружних прокуратурах відсутні вакантні посади, на які може бути здійснено переведення прокурора Генеральної прокуратури України, регіональної прокуратури, місцевої прокуратури, військової прокуратури, який успішно пройшов атестацію;
4) ненадання прокурором Генеральної прокуратури України, регіональної прокуратури, місцевої прокуратури, військової прокуратури, у разі успішного проходження ним атестації, згоди протягом трьох робочих днів на переведення на запропоновану йому посаду в Офісі Генерального прокурора, обласній прокуратурі, окружній прокуратурі.
Указані в цьому пункті прокурори можуть бути звільнені з посади прокурора також і на інших підставах, передбачених Законом № 1697-VII.
За визначенням, що міститься в пункті 1 розділу І Порядку проходження прокурорами атестації, затвердженого наказом Генерального прокурора від 03 жовтня 2019 року № 221, атестація прокурорів - це встановлена розділом II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» та цим Порядком процедура надання оцінки професійній компетентності, професійній етиці та доброчесності прокурорів Генеральної прокуратури України, регіональних прокуратур, місцевих прокуратур і військових прокуратур.
Згідно з пунктом 2, 4 розділу І Порядку № 221 атестація прокурорів Генеральної прокуратури України (включаючи прокурорів Головної військової прокуратури, прокурорів секретаріату Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів), регіональних, місцевих прокуратур та військових прокуратур проводиться відповідними кадровими комісіями.
Порядок роботи, перелік і склад кадрових комісій визначаються відповідними наказами Генерального прокурора.
Відповідно до пункту 9 розділу І Порядку № 221 атестація проводиться на підставі письмової заяви прокурора Генеральної прокуратури України, регіональної прокуратури, місцевої прокуратури, військової прокуратури про переведення на посаду прокурора відповідно в Офісі Генерального прокурора, обласних прокуратурах, окружних прокуратурах, в якій зазначено про намір пройти атестацію, надано згоду на обробку персональних даних і на застосування процедур та умов проведення атестації. Форми типових заяв прокурора встановлено у додатку 2 до цього Порядку.
Пунктом 1 розділу II Порядку № 221 визначено, що після завершення строку для подання заяви, вказаної у пункті 9 розділу I цього Порядку, кадрова комісія формує графік складання іспитів. Графік із зазначенням прізвища, імені та по батькові прокурора, номера службового посвідчення, інформації про дату, час та місце проведення тестування оприлюднюється на офіційному веб-сайті Генеральної прокуратури України не пізніше ніж за п'ять календарних днів до дня складання іспиту. Прокурор вважається повідомленим належним чином про дату, час та місце складання іспиту з моменту оприлюднення відповідного графіка на офіційному веб-сайті Генеральної прокуратури України.
Спір у цій справі виник у зв'язку із винесенням кадровою комісією рішення № 1 від 04 листопада 2019 року № 250 про неуспішне проходження позивачем атестації за результатами складання іспиту у формі анонімного тестування з використанням комп'ютерної техніки з метою виявлення рівня знань та умінь у застосуванні закону, відповідності здійснювати повноваження прокурора, як таким, що не з'явилась на складання іспиту яке, у свою чергу, стало підставою для винесення Генеральним прокурором наказу № 1516ц від 15 листопада 2019 року про звільнення позивача з посади на підставі підпункту 2 пункту 19 Розділу ІІ «Прикінцеві і перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури».
Колегія суддів зазначає, що проведення атестації прокурорів є обов'язковою складовою запровадженого Законом № 113-ІХ процесу реформування системи органів прокуратури та за своєю суттю є спеціальною процедурою, яка має на меті підтвердження здатності прокурорами виконувати свої повноваження на належному рівні за визначеними законом критеріями, шляхом здійснення оцінки їхньої професійної компетентності, професійної етики та доброчесності, що стосувалась, зокрема, усіх без винятку прокурорів, які мали бажання продовжувати працювати в органах прокуратури.
Так, у силу приписів підпункту 2 пункту 19 розділу ІІ «Прикінцеві і перехідні положення» Закону № 113-ІХ прокурори, які на день набрання чинності цим Законом займають посади у Генеральній прокуратурі України, регіональних прокуратурах, місцевих прокуратурах, військових прокуратурах, звільняються Генеральним прокурором, керівником регіональної (обласної) прокуратури з посади прокурора на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону № 1697-VII за умови настання однієї із наступних підстав, зокрема рішення кадрової комісії про неуспішне проходження атестації прокурором Генеральної прокуратури України, регіональної прокуратури, місцевої прокуратури, військової прокуратури.
Таким чином, рішення кадрової комісії про неуспішне проходження прокурором атестації є законодавчо визначеною підставою для звільнення прокурора з посади, тобто спричиняє для особи негативні юридичні наслідки у вигляді її звільнення з публічної служби.
З матеріалів справи слідує, що ОСОБА_1 особисто подав відповідну заяву про проходження атестації, у зв'язку з чим його допущено до проходження атестації прокурорів. Однак, 21 жовтня 2019 року позивач подав заяву про відкликання заяви від 11 жовтня 2019 року в частині наявності наміру пройти атестацію.
21 жовтня 2019 року ця заява зареєстрована у приймальні Генеральної прокуратури України.
Відповідно до наявних в матеріалах справи протоколів Першої кадрової комісії від 23 жовтня 2019 року № 3 та від 29 жовтня 2019 року № 5 заяву ОСОБА_1 не розглянуто.
В подальшому кадровою комісією № 1 прийнято рішення від 04 листопада 2019 року № 250 про неуспішне проходження прокурором відділу процесуального керівництва досудовим розслідуванням і підтримання державного обвинувачення управління нагляду за додержанням законів Національною поліцією України Департаменту нагляду за додержанням законів у кримінальному провадженні та координації правоохоронної діяльності Генеральної прокуратури України ОСОБА_1 атестації за результатами складання іспиту у формі анонімного тестування з використанням комп'ютерної техніки з метою виявлення рівня знань та умінь у застосуванні закону, відповідності здійснювати повноваження прокурора. Відповідно до цього рішення прокурор ОСОБА_1 не з'явився на складання іспиту у формі анонімного тестування з використанням комп'ютерної техніки з метою виявлення рівня знань та умінь у застосуванні закону, відповідності здійснювати повноваження прокурора, що відбувався 23, 24 жовтня, 04 листопада 2019 року, він не допускається до проходження наступних етапів атестації. У зв'язку з цим позивач неуспішно пройшов атестацію.
Водночас, у вказаному рішенні кадрової комісії не наведено жодних обставин про звернення прокурора із заявою щодо відкликання заяви про намір пройти атестацію та виключення його зі списку на складання іспиту у формі анонімного тестування, так само і не зазначено обставин не врахування цієї заяви.
Лише в листі Генеральної Прокуратури України від 25 листопада 2019 року (як відповіді на заяву позивача від 21 жовтня 2019 року про відкликання заяви в частині наміру пройти атестацію) зазначено, що Законом та Порядком не передбачено можливості відкликання прокурором раніше поданої заяви про переведення на посаду прокурора в Офісі Генерального прокурора та про намір пройти атестацію.
Проте, з такою правовою позицією неможливо погодитись, оскільки чинне законодавство не передбачає як примусової праці, так і обов'язку проходити процедуру атестації.
Згідно із статтею 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.
Отже, особа, оцінюючи рівень своїх знань, зокрема відсутності достатнього часу для підготовки до теоретичної частини атестації, ризики і наслідки, пов'язані з неуспішним проходженням атестації, та інші фактори, має право відмовитись від її проходження шляхом відкликання попередньо поданої заяви.
Для цього непотрібна законодавча чи підзаконна регламентація, оскільки особа вільна вчиняти все те, що не заборонено.
В листі від 25 листопада 2019 року (на бланку Генеральної прокуратури України) правильно зазначено, що відсутність заяви прокурора за встановленою формою свідчить про відсутність підстав для проведення атестації та переведення на посаду прокурора до Офісу Генерального прокурора.
Таким чином, відкликання заяви в частині наміру пройти атестацію могло мати наслідки звільнення позивача за більш реабілітуючою підставою, передбаченою, зокрема, підпунктом 1 пункту 19 розділу ІІ «Прикінцеві і перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» - неподання прокурором заяви про намір пройти атестацію.
Тому, правильне і вчасне вирішення відповідачем заяви позивача від 21 жовтня 2019 року про часткове відкликання раніше поданої заяви від 11 жовтня 2019 року мало важливе значення для подальшого проходження служби прокурором ОСОБА_1 .
Відповідно до частини другої статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Отже приписами статті 2 КАС України визначено критерії, на відповідність яким адміністративні суди перевіряють рішення суб'єктів владних повноважень. Важливо зауважити, що лише за умов відповідності всім визначеним у цій статті критеріям рішення суб'єкта владних повноваження визнається правомірним. Натомість невідповідність принаймні одному з таких критеріїв є підставою для визнання його протиправним і скасування.
Зазначені критерії, хоч і адресовані суду, одночасно є й вимогами для суб'єкта владних повноважень, який приймає на виконання приписів закону відповідне рішення та вчиняє дії.
При цьому, пунктом 12 Порядку роботи кадрових комісій, затвердженого наказом Генерального прокурора 17 жовтня 2019 року № 233, передбачено обов'язок комісії навести у рішенні про неуспішне проходження атестації обставини, що вплинули на його прийняття.
Вимога щодо обґрунтованості рішення суб'єкта владних повноважень означає, що таке рішення повинно прийматися з урахуванням усіх обставин, що мають значення для його прийняття. Цей критерій відображає принцип обґрунтованості рішення або дії. Він вимагає від суб'єкта владних повноважень враховувати як обставини, на обов'язковість урахування яких прямо вказує закон, так і інші обставини, що мають значення у конкретній ситуації. Для цього суб'єкт владних повноважень має ретельно зібрати і дослідити матеріали, що мають доказове значення у справі. Суб'єкт владних повноважень повинен уникати прийняття невмотивованих висновків. Несприятливе для особи рішення повинно бути вмотивованим.
Не заперечуючи наявність у кадрової комісії дискреційних повноважень на прийняття рішення за результатами проходження прокурорами атестації, колегія суддів наголошує, що адміністративний суд зобов'язаний здійснювати судочинство з дотриманням вимог, визначених статтею 2 КАС України, а його повноваження щодо скасування рішення суб'єкта владних повноважень також прямо визначені процесуальним законом (пункт 2 частини другої статті 245 КАС України).
Виходячи з практики ЄСПЛ, надання правової дискреції органам влади у вигляді необмежених повноважень було б несумісним із принципом верховенства права, і закон має з достатньою чіткістю визначати межі такої дискреції, наданої компетентним органам, та порядок її здійснення з урахуванням законної мети такого заходу, щоб забезпечити особі належний захист від свавільного втручання (пункт 49 рішення від 02 листопада 2006 року у справі «Волохи проти України», пункт 67 рішення від 02 серпня 1984 року у справі «Malone v. United Kindom»).
Так, фактично на дату прийняття спірного рішення кадрової комісії, звернення позивача до кадрової комісії належним чином розглянуто не було.
Доказів протилежного відповідачами під час судового розгляду надано не було, що свідчить про невиконання Офісом Генерального прокурора обов'язку, передбаченого частиною другою статті 77 КАС України щодо доведення правомірності рішення кадрової комісії.
Перевіряючи оскаржуване рішення на відповідність критеріям, визначеним частиною другою статті 2 КАС України, апеляційний суд дійшов висновку, що кадрова комісія як суб'єкт владних повноважень у спірних правовідносинах діяла без урахування усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, та без дотримання необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія).
За наведених обставин, враховуючи, що рішення кадрової комісії про неуспішне проходження прокурором атестації є законодавчо визначеною підставою для звільнення прокурора з посади, тобто спричиняє для особи негативні юридичні наслідки у вигляді її звільнення з публічної служби, колегія суддів уважає наявними підстави для висновку про те, що спірне рішення кадрової комісії становить непропорційне втручання у право позивача на приватне життя, що є порушенням статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.
Вказане свідчить про протиправність оскаржуваного рішення кадрової комісії про неуспішне проходження ОСОБА_1 атестації та наявність підстав для його скасування.
Такі правові висновки за подібних правовідносин викладені Верховним Судом у постановах від 18 квітня 2023 року у справі № 280/3661/20, від 02 серпня 2023 року у справі № 640/25345/19, які відповідно до частини п'ятої статті 242 КАС України підлягають врахуванню у цій справі.
Оскільки спірний наказ про звільнення позивача з посади та органів прокуратури є похідним від протиправного рішення кадрової комісії про неуспішне проходження позивачем атестації, відповідно, він також підлягає визнанню протиправним та скасуванню.
Верховний Суд у цих справах наголошує, що звільнення прокурорів врегульовано спеціальним законодавством, а норми трудового законодавства підлягають застосуванню лише у випадках, якщо нормами спеціальних законів не врегульовано спірних відносин, та коли про можливість його застосування прямо передбачено у спеціальному законі.
Таким чином, враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що рішення кадрової комісії № 1 про неуспішне проходження атестації від 04 листопада 2019 року № 254 та наказ Генерального прокурора України від 15 листопада 2019 року № 1571ц є протиправними і підлягають скасуванню.
Щодо поновлення позивача в органах прокуратури та на посаді прокурора відділу процесуального керівництва досудовим розслідуванням і підтримання державного обвинувачення управління нагляду за додержанням законів Національною поліцією України Департаменту нагляду за додержанням законів у кримінальному провадженні та координації правоохоронної діяльності Генеральної прокуратури України або на посаді, що є рівнозначною посаді прокурора відділу Генеральної прокуратури України, з 20 листопада 2019 року, слід зазначити наступне.
Законом № 1697-VII не врегульовано питання щодо поновлення на роботі незаконно звільненого працівника, тому застосуванню підлягають норми трудового законодавства.
Згідно з частиною першою статті 235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв'язку з повідомленням про порушення вимог Закону України «Про запобігання корупції» іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.
Кодекс законів про працю України не наділяє орган, який розглядає трудовий спір, повноваженнями на обрання іншого способу захисту трудових прав, ніж зазначеного в статті 235 КЗпП України.
Таким чином, суд, встановивши, що звільнення відбулося із порушенням установленого законом порядку, зобов'язаний поновити працівника на попередній роботі.
Аналогічна правова позиція міститься у постановах Верховного Суду від 11 лютого 2021 року у справі № 640/21065/18, від 27 квітня 2021 року у справі № 826/8332/17, від 31 травня 2021 року у справі № 0840/3202/18.
Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 було звільнено із посади посади прокурора відділу процесуального керівництва досудовим розслідуванням і підтримання державного обвинувачення управління нагляду за додержанням законів Національною поліцією України Департаменту нагляду за додержанням законів у кримінальному провадженні та координації правоохоронної діяльності Генеральної прокуратури України, тому, відповідно і поновити позивача необхідно на раніше займаній посаді з 20 листопада 2019 року.
Щодо стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до статті 235 Кодексу законів про працю України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік.
Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.
Відповідно до частини першої статі 27 Закону України «Про оплату праці» від 24 березня 1995 року № 108/95-ВР порядок обчислення середньої заробітної плати працівника у випадках, передбачених законодавством, встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Так, підпунктом «з» пункту 1 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 (далі - Порядок №100), встановлено, що вказаний Порядок обчислення середньої заробітної плати застосовується у випадку вимушеного прогулу.
Пунктом 2 Порядку № 100 визначено, що обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв'язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки. У всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час.
Відповідно до пункту 5 Порядку № 100 нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.
Згідно з пунктом 8 Порядку № 100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
Отже, розрахунок середньоденної заробітної плати проводиться шляхом ділення заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин).
За приписами статті 235 Кодексу законів про працю України у випадку якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, законодавством прямо передбачено обов'язок суду ухвалити рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.
Оскільки розгляд даної справи проводився більше одного року і це не було зумовлене поведінкою позивача, то відсутні правові підстави для обмеження виплат лише одним роком, тому середній заробіток підлягає стягненню за увесь період вимушеного прогулу.
З довідки Генеральної прокуратури України від 27 листопада 2019 року № 18-984зп вбачається, що середньоденна заробітна плата ОСОБА_1 складає 1 636, 06 грн.
Таким чином, сума середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 20 листопада 2019 року по 26 серпня 2025 року становить 2 411 552, 44 грн (1 636, 06 грн х 1 474 робочих днів) та належить стягненню з Офісу Генерального прокурора на користь ОСОБА_1 .
Відповідно до пунктів 2 та 3 частини першої статті 371 КАС України негайно виконуються рішення суду про присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби - у межах суми стягнення за один місяць та поновлення на посаді у відносинах публічної служби.
Тому стягненню підлягає сума у розмірі 34 357, 26 грн (1 636, 06 грн х 21 робочий день).
Щодо вимоги ОСОБА_2 про стягнення компенсації моральної шкоди, спричиненої незаконним звільненням, у розмірі 100 000 гривень, то колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позовних вимог у цій частині.
Відповідно до статті 237 Кодексу законів про працю України моральна шкода підлягає відшкодуванню роботодавцем лише у разі, якщо порушення трудових прав працівника призвели до моральних страждань, втрати ним нормальних життєвих зв'язків і потребують від нього додаткових зусиль для організації свого життя.
Стаття 23 Цивільного кодексу України визначає, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої, зокрема, внаслідок протиправної поведінки щодо неї, у формі фізичних або душевних страждань, приниження честі та гідності тощо.
У пункті 5 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» чітко визначено, що для задоволення вимог про відшкодування моральної шкоди необхідною є наявність чотирьох елементів: самої шкоди, протиправності діяння, причинного зв'язку між ними та вини заподіювача.
Всі ці елементи мають бути доведені належними доказами, що є обов'язком позивача згідно з приписами статті 77 КАС України.
Суд першої інстанції обґрунтовано встановив, що позивач, хоч і посилається на завдання йому моральної шкоди внаслідок незаконного звільнення, проте не надав жодного доказу, який би підтверджував наявність моральних чи фізичних страждань, втрат немайнового характеру або інших негативних наслідків, які настали в результаті дій відповідача.
Позивач також не навів належного обґрунтування заявленої до стягнення суми та не довів її співмірність характеру і обсягу завданих немайнових втрат.
Крім того, не вказано, якими саме доказами підтверджується душевна шкода, зниження ділової репутації, порушення звичного способу життя чи інші обставини, що вимагають компенсації.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 09 квітня 2021 року у справі № 260/1484/18 та від 13 жовтня 2021 року у справі № 808/900/17, в яких суд наголосив, що самі по собі твердження позивача про наявність моральних страждань без належного підтвердження документами, свідченнями, експертними висновками чи іншими доказами не можуть бути підставою для задоволення позову.
Таким чином, колегія суддів апеляційного суду дійшла висновку, що суд першої інстанції правильно встановив відсутність належного обґрунтування та доказової бази у частині заявлених вимог про відшкодування моральної шкоди, у зв'язку з чим відсутні правові підстави для їх задоволення.
Оскільки висновки, викладені у рішенні суду першої інстанції, в частині позовних вимог не відповідають фактичним обставинам справи та ґрунтуються на неправильному застосуванні норм матеріального права, апеляційна скарга відповідно до статті 317 Кодексу адміністративного судочинства України підлягає задоволенню, а рішення суду - скасуванню у відповідній частині з ухваленням нового рішення про часткове задоволення позовних вимог.
Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору в такій категорії справ, то судові витрати не розподіляються.
Керуючись статтями 308, 315, 317, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
Рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 05 червня 2025 року скасувати в частині позовних вимог про визнання протиправними і скасування рішення, наказу, поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, у задоволенні яких відмовлено, та ухвалити нове рішення про їх задоволення.
Визнати протиправним та скасувати рішення кадрової комісії № 1 від 04 листопада 2019 року № 250 про неуспішне проходження прокурором відділу процесуального керівництва досудовим розслідуванням і підтримання державного обвинувачення управління нагляду за додержанням законів Національною поліцією України Департаменту нагляду за додержанням законів у кримінальному провадженні та координації правоохоронної діяльності Генеральної прокуратури України ОСОБА_1 атестації за результатами складання іспиту у формі анонімного тестування з використанням комп'ютерної техніки з метою виявлення рівня знань та умінь у застосуванні закону, відповідності здійснювати повноваження прокурора.
Визнати протиправним та скасувати наказ Генерального прокурора № 1516ц від 15 листопада 2019 року про звільнення ОСОБА_1 з посади прокурора відділу процесуального керівництва досудовим розслідуванням і підтримання державного обвинувачення управління нагляду за додержанням законів Національною поліцією України Департаменту нагляду за додержанням законів у кримінальному провадженні та координації правоохоронної діяльності Генеральної прокуратури України з 19 листопада 2019 року;
Поновити ОСОБА_1 з 20 листопада 2019 року на посаді прокурора відділу процесуального керівництва досудовим розслідуванням і підтримання державного обвинувачення управління нагляду за додержанням законів Національною поліцією України Департаменту нагляду за додержанням законів у кримінальному провадженні та координації правоохоронної діяльності Генеральної прокуратури України або на посаді, що є рівнозначною посаді прокурора відділу Генеральної прокуратури України.
Стягнути з Офісу Генерального прокурора (адреса: 01011, місто Київ, вулиця Різницька, будинок 13/15, код ЄДРПОУ 00034051) на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 20 листопада 2019 року по 26 серпня 2025 року у розмірі 2 411 552, 44 грн (два мільйони чотириста одинадцять тисяч п'ятсот п'ятдесят дві гривні сорок чотири копійки).
Допустити до негайного виконання постанову в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді прокурора відділу процесуального керівництва досудовим розслідуванням і підтримання державного обвинувачення управління нагляду за додержанням законів Національною поліцією України Департаменту нагляду за додержанням законів у кримінальному провадженні та координації правоохоронної діяльності Генеральної прокуратури України або на посаді, що є рівнозначною посаді прокурора відділу Генеральної прокуратури України, та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу у межах суми стягнення за один місяць у розмірі 34 357, 26 грн.
В решті рішення суду залишити без змін.
Судові витрати розподілу не підлягають.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.
Суддя-доповідач: Черпак Ю.К.
Судді: Кобаль М.І.
Штульман І.В.
Повний текст постанови виготовлено 27.08.2025.