П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
02 вересня 2025 р.м. ОдесаСправа № 766/11206/25
Категорія: 113020200 Головуючий в 1 інстанції: Ус О.В.
Місце ухвалення: м. Херсон
Дата складання повного тексту:25.07.2025р.
Колегія суддів П'ятого апеляційного адміністративного суду у складі:
у складі:
головуючого - Бітова А.І.
суддів - Лук'янчук О.В.
- Ступакової І.Г.
при секретарі - Алексєєвій Н.М.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Одесі адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Херсонського міського суду Херсонської області від 25 липня 2025 року у справі за позовом Управління державної міграційної служби України в Херсонській області до ОСОБА_1 про затримання з метою ідентифікації та забезпечення примусового видворення за межі території України,
У липні 2025 року Управління державної міграційної служби (далі - УДМС) України в Херсонській області України звернулося до суду із позовом до громадянина Арабської Республіки Єгипет ОСОБА_1 про затримання, з поміщенням до пункту тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні ДМС України, терміном на шість місяців, з метою ідентифікації та забезпечення примусового видворення за межі території України.
Обґрунтовуючи свої вимоги, позивач вказував що, громадянин Арабської Республіки Єгипет ОСОБА_1 на території України знаходиться незаконно, постійного зареєстрованого місця проживання не має, перевищив дозволений строк перебування більш як на 30 днів, а так само проживав на території України без документів на право проживання (перебування) в Україні. Беручи до уваги той факт, що відповідач був притягнутий до адміністративної відповідальності за ч.2 ст. 203 КУпАП, штраф в розмірі 5 100,00 грн добровільно не сплатив.
Корабельним відділом у м. Херсоні УДМС у Херсонській області 23 липня 2025 року стосовно відповідача прийнято рішення №6511100100000485 про примусове видворення з України.
Беручи до уваги той факт, що відповідач після перетину державного кордону України, в подальшому проживав на території України нелегально, вчинив адміністративне правопорушення передбачене ч. 2 ст. 203 КУпАП, є обґрунтовані підстави вважати, що він ухилитиметься від виконання рішення про примусове видворення, перешкоджатиме проведенню процедури видворення, існує ризик його втечі, а так само у нього відсутній документ, що дає право на виїзд з України, тому вважає, що є обґрунтовані підстави для прийняття рішення про затримання відповідача з метою ідентифікації та забезпечення подальшого примусового видворення за межі території України з поміщенням до пункту тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства строком на шість місяців.
Відповідач позов не визнав та вказав, що має право перебувати на території України, оскільки має діюче посвідчення моряка та зараз працює на судні, яке знаходиться у морському порту м. Херсоні та у випадку залишення роботи, йому не будуть забезпечені гарантії оплати праці. Вказав, що вважає, що він офіційно перебуває в Україні.
Справу розглянуто за правилами п.11 ч.6 ст.12 КАС України у відкритому судовому засіданні.
Рішенням Херсонський міський суд Херсонської області від 25 липня 2025 року позов Управління державної міграційної служби України в Херсонській області до ОСОБА_1 про затримання з метою ідентифікації та забезпечення примусового видворення за межі території України задоволено.
Затримано громадянина Арабської Республіки Єгипет ОСОБА_1 , з метою ідентифікації особи та забезпечення примусового видворення за межі території України з поміщенням до пункту тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, строком на 6 (шість) місяців.
Рішення суду звернуто до негайного виконання.
В апеляційній скарзі громадянина ОСОБА_1 ставиться питання про скасування судового рішення в зв'язку з тим, що воно постановлено з неправильним застосуванням норм матеріального права, з порушенням норм процесуального права.
Доводи апеляційної скарги:
- відповідач прибув на територію України 22 лютого 2022 року законно у статусі члена екіпажу судна, що підтверджується вищевказаними належними та допустимими доказами, проте суд першої інстанції не встановив вищевказані обставини попри те, що вони мають значення для справи;
- незважаючи на тимчасову окупацію та ведення активних бойових дій на території Херсонської міської територіальної громади, відповідач продовжував працювати на судні, дію трудового контракту від 15 січня 2022 року було пролонговано на тих самих умовах;
- не доведеними є також обставини, які суд першої інстанції вважав встановленими, щодо нібито відсутності у відповідача законного джерела існування та підстав подальшого перебування на території України, хоча протягом усього строку перебування відповідача на території України, з 22 лютого 2022 року і до тепер - відповідач офіційно працевлаштований на судні на посаді старшого помічника капітана, а з липня 2022 року - капітана судна, а тому має стабільний дохід та офіційне джерело існування.
- зважаючи на безпекову ситуацію в Морському порту Херсон та постійну загрозу обстрілів, роботодавець дозволив відповідачу перебувати на судні лише протягом дня для виконання службових обов'язків, тому в нічний відповідач залишає судно та територію порту.
- починаючи з червня 2022 року, у зв'язку з звільненням капітана судна відповідач почав виконувати обов'язки капітана судна і станом на теперішній час є єдиним членом екіпажу, що залишився працювати на судні;
- враховуючи особливий правовий статус апелянта як моряка, який прибув на територію України у якості члена екіпажу судна, саме посвідчення особи моряка № НОМЕР_1 є документом, який підтверджує особу та громадянство;
- відсутність в матеріалах справи будь-яких доказів щодо приховування відповідача, необхідності проведення відповідними органами розшукових дій з метою встановлення місця знаходження відповідача, свідчать про безпідставність висновку суду першої інстанції про ризик його втечі;
- в заяві про залишення позову без розгляду апелянт вказує, позивач обґрунтовує свої позовні вимоги, а саме: невиконання рішення №219 від 05 липня 2023 року про примусове повернення до країни походження або третьої країни іноземця або особи без громадянства та закінчення строку дії закордонного паспорта серії та номеру НОМЕР_2 , виникла 05 серпня 2024 року, і позивачу було відомо при виникнення цієї обставини, варто зауважити, що тримісячний станом на дату звернення УДМС в Херсонській області до суду також сплинув. Відтак, існують законні підстави для залишення адміністративного позову УПМС в Херсонській області без розгляду.
У відзиві УДМС України в Херсонській області на апеляційну скаргу вказується, що рішення суду першої інстанції ґрунтується на правильно встановлених фактичних обставинах справи, яким надана належна юридична оцінка із правильним застосуванням норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, а також не допущено порушень процесуального закону, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши доповідача, доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 , перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах позовних вимог і доводів апеляційної скарги, колегія суддів приходить до наступного.
Апеляційним судом встановлені наступні обставини.
З 13 вересня 2021 року відповідач був працевлаштований на судні REK NOBLE, ІМО 9229879, прапор Республіки Панама на посаді старшого помічника капітана, що підтверджується записом в посвідченні особи моряка № НОМЕР_1 , на підставі трудового контракту, укладеного між ним та компанією Rek.Nav Management Co., яка здійснює управління та менеджмент Судном.
Зареєстрованим власником судна є компанія REKNAV NAVIGATION LTD; судновим і комерційним менеджером, менеджером з міжнародного управління безпекою Судна є компанія REK.NAV MANAGEMENT CO LTD, що підтверджується витягом з системи Equasis.
Станом на 22 лютого 2022 року, коли судно зайшло до Морського порту Херсон, відповідач працював на судні на підставі трудового контракту від 15 січня 2022 року.
Працевлаштування відповідача на судні станом на 22 лютого 2022 року підтверджується також судновою роллю від 19 лютого 2022 року, яка була видана капітаном судна для цілей оформлення приходу судна до Херсонського морського порту.
22 лютого 2022 року судно зайшло до Морського порту Херсон та до теперішнього часу перебуває на 6 причалі ДП "ХЕРСОНСЬКИЙ МОРСЬКИЙ ТОРГОВЕЛЬНИЙ ПОРТ", що підтверджується листом Херсонської філії ДП "АДМІНІСТРАЦІЯ МОРСЬКИХ ПОРТІВ УКРАЇНИ" № 378/26-01-14/Вих від 30 грудня 2024 року.
23 липня 2025 року співробітниками відділу міграційної поліції ГУНП в Херсонській області виявлено громадянина Арабської Республіки Єгипет ОСОБА_1 , якого доставлено до приміщення Корабельного відділу у м. Херсоні УДМС України в Херсонській області.
В ході перевірки було встановлено, що раніше ОСОБА_1 порушував міграційне законодавство, а саме 05 липня 2023 року уповноваженою посадовою особою Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області стосовно нього складено протокол про адміністративне правопорушення серії МОД №010076 у якому зафіксовано порушення законодавства, відповідальність за яке передбачено ч.1 ст.203 КУпАП, за результатами розгляду справи про адміністративне правопорушення винесено постанову про накладення адміністративного стягнення та прийнято рішення №219 від 05 липня 2023 року про примусове повернення до країни походження або третьої країни, без заборони в'їзду, із зобов'язанням покинути територію України до 03 серпня 2023 року.
Корабельним відділом у м. Херсоні УДМС у Херсонській області 23 липня 2025 року стосовно відповідача складено протокол про адміністративне затримання, складено протокол про адміністративне правопорушення та винесено постанову про адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 5100,00 грн за ч. 2 ст. 203 КУпАП, прийнято рішення №6511100100000485 про примусове видворення з України.
Вирішуючи справу, суд першої інстанції виходив з того, що громадянин Арабської Республіки Єгипет ОСОБА_1 на території України знаходиться незаконно, постійного зареєстрованого місця проживання не має, ухилився від виїзду з України, не вживав заходів щодо оформлення легального статусу перебування на території України, з заявою про надання статусу біженця або особи, яка потребує додаткового захисту не зверталася, законне джерело існування та підстави для подальшого перебування на території України відсутні.
Судом першої інстанції зазначено, що відповідач був притягнутий до адміністративної відповідальності на території України та проживав без документів та дозволів на право перебування на території держави Україна, до органів та підрозділів міграційної служби з заявою і документами необхідними для вирішення питання про продовження строку перебування або про визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту не звертався, своїми діями грубо порушив вимоги закону.
Суд першої інстанції вказав, що в судовому засіданні достеменно встановлено факт того, що відповідачу було відомо про необхідність покинути територію України у термін до 03 серпня 2023 року, про що свідчить відмітка у закордонному паспорті громадянина Арабської Республіки Єгипет ОСОБА_1 , проте, жодних дій не вчинив і був затриманий.
Колегія суддів не погоджується з цими висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного.
Згідно із приписами ч. 1 ст. 33 Конституції України кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які установлюються законом.
Правовий статус іноземців та осіб без громадянства, які перебувають в Україні, порядок їх в'їзду в Україну та виїзду з України встановлює Закон України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства" №3773-VI від 22 вересня 2011 року (далі - Закон №3773-VI).
Частиною 1 ст. 30 Закону №3773-VI встановлено, що центральний орган виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики у сфері міграції, органи охорони державного кордону (стосовно іноземців та осіб без громадянства, які затримані ними у межах контрольованих прикордонних районів під час спроби або після незаконного перетинання державного кордону України) або органи Служби безпеки України можуть лише на підставі винесеної за їх позовом постанови адміністративного суду примусово видворити з України іноземця та особу без громадянства, якщо вони не виконали в установлений строк без поважних причин рішення про примусове повернення або якщо є обґрунтовані підстави вважати, що іноземець або особа без громадянства ухилятимуться від виконання такого рішення, крім випадків затримання іноземця або особи без громадянства за незаконне перетинання державного кордону України поза пунктами пропуску через державний кордон України та їх передачі прикордонним органам суміжної держави.
Відповідно ч.1 ст. 289 КАС України за наявності обґрунтованих підстав вважати, що іноземець або особа без громадянства, стосовно якої подано адміністративний позов про примусове видворення, ухилятиметься від виконання рішення про її примусове видворення, перешкоджатиме проведенню процедури видворення чи реадмісії відповідно до міжнародних договорів України про реадмісію або якщо існує ризик її втечі, а так само у разі відсутності в іноземця або особи без громадянства, яка вчинила порушення законодавства України про правовий статус іноземців, документа, що дає право на виїзд з України, на підставі заяви поданої центральним органом виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики у сфері міграції, його територіальним органом чи підрозділом до іноземця або особи без громадянства суд може застосувати такий захід як затримання з метою ідентифікації та (або) забезпечення видворення за межі території України.
Умовами, за яких неможливо ідентифікувати іноземця чи особу без громадянства, забезпечити примусове видворення чи реадмісію особи, є:
1) відсутність співпраці з боку іноземця або особи без громадянства під час процедури його ідентифікації;
2) неодержання інформації з країни громадянської належності іноземця або країни походження особи без громадянства чи документів, необхідних для ідентифікації особи.
Тобто, вказаною ст. 289 КАС України визначено виключні підстави для затримання іноземця з метою ідентифікації та забезпечення примусового видворення.
Проаналізувавши матеріали справи колегія судді вважає необхідним зазначити, що матеріали справи не містять доказів відсутності співпраці з боку відповідача під час процедури його ідентифікації, а навпаки, з позовної заяви вбачається, відповідач прибув на територію України легально по посвідченню особи моряка. Також, відповідач має при собі паспорт громадянина Арабської Республіки Єгипет для виїзду за кордон терміном дії до 05 серпня 2024 року.
Отже, на момент звернення до суду з позовом УДМС в Херсонській області мало у своєму розпорядженні копії вищезазначених: діюче посвідчення особи моряка та паспорту № НОМЕР_1 (а.с. 20).
Таким чином, УДМС в Херсонській області володіло і володіє повною інформацією щодо номеру, дати видачі, строку дії посвідчення особи моряка.
Натомість, суд першої інстанції, задовольняючи позов у повному обсязі, залишив поза увагою вищенаведені обставини та докази, які було долучено до позовної заяви.
Стосовно твердження апелянта, що посвідчення особи моряка № НОМЕР_1 є документом, який дозволяє здійснити його ідентифікацію як іноземця, колегія суддів зазначає наступне.
Враховуючи особливий правовий статус відповідача як моряка, який прибув на територію України у якості члена екіпажу Судна, саме посвідчення особи моряка є документом, який підтверджує особу та громадянство Відповідача,
Відповідні правовідносини на міжнародному рівні врегульовано Конвенцією про полегшення міжнародного морського судноплавства 1965 року, яка набрала чинності для України 24 грудня 1993 року (далі - "Конвенція 1965 року").
Як вбачається з Преамбули Конвенції 1965 року, до якої Україна приєдналася 21 вересня 1993 року і яка набула чинності для України 24 грудня 1993 року, метою її прийняття є полегшення морського судноплавства шляхом спрощення і зниження до мінімуму формальностей, необхідної документації та процедур прибуття, перебування і відбуття суден, що беруть участь у міжнародному судноплавстві.
Відповідно до ст. 1 Конвенції 1965 року, договірні уряди зобов'язуються вжити, відповідно до положень цієї Конвенції та її Додатка, всіх необхідних заходів для полегшення міжнародного морського судноплавства та запобігання неоправданим затримкам суден, осіб і власності на борту.
Відповідно до ч. 2 ст. 2 Конвенції 1965 року, заходи для полегшення міжнародного морського судноплавства, передбачені цією Конвенцією та її Додатком, застосовуються рівною мірою до суден прибережних і неприбережних Держав, Уряди яких є сторонами цієї Конвенції.
Відповідно до ст. 3 Конвенції 1965 року, Договірні уряди зобов'язуються співробітничати, щоб забезпечити максимально можливу уніфікацію формальностей, необхідної документанції та процедур з усіх питань, щодо яких така уніфікація полегшить і поліпшить міжнародне судноплавство та звести до мінімуму будь-які зміни у формальностях, необхідній документації та процедурах, необхідних для задоволення вимог внутрішнього характеру
Конвенцією 1965 року встановлено стандарти та рекомендовану практику для Договірних урядів.
Відповідно до п. а ст. 6 Конвенції 1965 року, "стандарти" - це ті заходи, уніфіковане застосування яких Договірними урядами відповідно до Конвенції є необхідним і можливим для полегшення міжнародного морського судноплавства.
Відповідно до п. b Конвенції 1965 року, "рекомендована практика" - це ті заходи, застосування яких Договірними урядами є бажаними, щоб полегшити міжнародне морське судноплавство.
Відповідно до Підрозділу А Розділу 1 Додатку до Конвенції 1965 року, "член команди судна" - це будь-яка особа, що дійсно зайнята під час рейсу на борту виконанням обов'язків, пов'язаних з експлуатацією.
Пунктом 3.1 Підрозділу А Розділу 3 Додатку до Конвенції 1965 року встановлено наступний стандарт: основним документом, що представляє державній владі індивідуальні відомості про пасажирів при прибутті і відправленні судна, служить дійсний паспорт.
Таким чином, вимога щодо наявності дійсного паспорту стосується виключно пасажирів суден.
29 березня 1997 року було укладено Угоду між Урядом України і Урядом Арабської Республіки Єгипет про торговельне судноплавство, яка була ратифікована та набула чинності для України 05 жовтня 2000 року (далі - "Угода між Україною та Єгиптом").
Відповідно до ст. 7 Угоди між Україною та Єгиптом, кожна Договірна Сторона визнає посвідчення особи моряків, видані Компетентною Владою іншої Договірної Сторони. Такими посвідченнями особи є: для України - Посвідчення особи моряка або паспорт моряка; для Арабської Республіки Єгипет - Паспорт моряка. Для членів екіпажів третіх країн, які працюють на борту суден будь-якої Договірної Сторони, посвідченнями особи є ті, що видані Компетентною Владою третьої країни у відповідності до положень Конвенції про Полегшення Міжнародних Морських Перевезень (1965) і додатку до неї, або ті, що видані у відповідності до Конвенції № 108 про посвідчення особи моряків (далі - "Конвенція № 108") Міжнародної Організації Праці (1958) стосовно національних посвідчень особи моряків.
Пунктом 3.10 Підрозділу А Розділу 3 Додатку до Конвенції 1965 року встановлено наступний стандарт: головним документом, що представляє державній владі відомості про окремого члена команди судна при прибутті і відправленні судна, служить дійсне посвідчення або паспорт моряка.
Пунктом 3.10.2 Підрозділу А Розділу 3 Додатку до Конвенції 1965 року встановлено наступний стандарт: коли моряку, як пасажиру, необхідний в'їзд в країну або виїзд з неї будь-яким видом транспорту для: а) повернення на своє або переведення на інше судно; b) транзитного проїзду на своє судно, що знаходиться в іншій країні, в свою країну або з іншою метою з дозволу влади його країни, державна влада приймає від моряка замість паспорта діюче посвідчення особи моряка, якщо цей документ гарантує його власнику зворотний в'їзд в країну, в якій він був виданий.
Пунктом 3.10.3 Підрозділу А Розділу 3 Додатку до Конвенції 1965 року встановлено наступну рекомендовану практику: державній владі не слід, як правило, вимагати від членів команди судна надання індивідуальних документів, що посвідчують особу, або відомостей, що доповнюють посвідчення особи моряка, крім тих, які даються в судновій ролі.
Пунктом 3.19 Підрозділу F Розділу 3 Додатку до Конвенції 1965 року встановлено наступний стандарт: іноземцям, членам команди державна влада повинна дозволяти сходити на берег під час стоянки в порту судна, на якому вони прибувають, якщо після прибуття судна необхідні формальності виконані і державна влада не має підстав відмовляти їм у дозволі зійти на берег з причин, пов'язаних із заходами охорони здоров'я, безпеки або суспільного порядку.
Пунктом 3.19.1 Підрозділу F Розділу 3 Додатку до Конвенції 1965 року встановлено наступний стандарт: члени команди не зобов'язані мати візу для звільнення
Пунктом 3.19.2 Підрозділу F Розділу 3 Додатку до Конвенції 1965 року встановлено наступну рекомендовану практику: члени команди до або після звільнення на берег зазвичай не повинні піддаватися особистому огляду.
Пунктом 3.19.3 Підрозділу F Розділу 3 Додатку до Конвенції 1965 року встановлено наступний стандарт: члени команди не зобов'язані з метою звільнення на берег мати спеціальний дозвіл, як, наприклад, перепустка для звільнення на берег.
Пунктом 3.19.4 Підрозділу F Розділу 3 Додатку до Конвенції 1965 року встановлено наступну рекомендовану практику: якщо від членів команди під час звільнення на берег вимагається мати при собі документи, що посвідчують особу, вони повинні бути такими, як зазначено в пункті 3.10 - Стандарт.
Підсумовуючи, колегія суддів зазначає, що вищевказані правові норми вказують на те, що посвідчення особи моряка є документом, який належним чином посвідчує особу моряка, а є підставою для перетину кордону, а відтак дозволяє здійснити його ідентифікацію.
Також, колегія суддів вважає необхідним заначити, що з метою врегулювання взаємного або міжнародного визнання національних посвідчень особи моряків міжнародною спільнотою була прийнята Конвенція №108.
Відповідно до ч. 1 ст. 1 Конвенції №108, ця Конвенція застосовується до будь-якого моряка, зайнятого на будь-якій посаді на борту судна (за винятком військового судна), зареєстрованого на території, на якій ця Конвенція має чинність, і що зазвичай використовується для морського плавання.
Відповідно до ч. 1 ст. 5 Конвенції №108, будь-який моряк, який має дійсне посвідчення особи моряка, видане компетентною владою території, для якої ця Конвенція має силу, допускається до повернення на цю територію.
Відповідно до ч. 2 ст. 5 Конвенції №108, моряк допускається до повернення протягом періоду принаймні один рік після закінчення строку, зазначеного в цьому документі.
Відповідно до ч. 1 ст. 6 Конвенції №108, кожен Член Організації, для якого ця Конвенція має чинність, дозволяє доступ на свою територію моряка, який має дійсне посвідчення особи моряка, якщо такий доступ на територію потрібен для тимчасової відпустки на берег під час перебування судна в порту.
Відповідно до ч. 2 ст. 6 Конвенції №108, якщо в посвідченні особи моряка є місце для відповідних записів, кожний Член Організації, для якого ця Конвенція має чинність, буде також дозволяти доступ на свою територію моряка, який має дійсне посвідчення особи моряка, якщо такий доступ на територію потрібен для наступних цілей:
а) для явки на своє судно або переходу на інше судно;
b) для транзитного проїзду з метою явки на своє судно в іншій країні або з метою повернення на батьківщину;
с) для будь-якої іншої мети, схваленої владою зацікавленого Члена.
Таким чином, згідно з положеннями Конвенції № 108, посвідчення особи моряка є документом, на підставі якого моряк має право в'їзду до та виїзду з України, а також перебування на території України для тимчасової відпустки на березі під час перебування судна в порту.
Аналогічні Конвенції №108 положення містяться, також у Конвенції №185 про посвідчення особи моряків (далі - Конвенція №185).
Відповідно до ч. 1 ст. 1 Конвенції № 185, для цілей цієї Конвенції термін "моряк" означає будь-яку особу, яка працює за наймом, зайняту або працюючу в будь-якій якості на борту судна, за винятком військових кораблів, яке зазвичай використовується в морському судноплавстві.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 Конвенції № 185, кожна держава-член, для якої ця Конвенція має чинність, видає на підставі заяви будь-кого зі своїх громадян, хто є моряком, посвідчення особи моряка, яке відповідає положенням статті 3 цієї Конвенції.
Відповідно до ч. 1 ст. 6 Конвенції № 185, будь-який моряк, який має дійсне посвідчення особи моряка, видане відповідно до положень цієї Конвенції державою- членом, для якої ця Конвенція має чинність, визнається як моряк у значенні цієї Конвенції, за винятком випадків, коли існують явні підстави, які дають змогу поставити під сумнів автентичність посвідчення особи моряка.
Відповідно до ч. 4 ст. 6 Конвенції № 185, кожна держава-член, для якої ця Конвенція має чинність, у якомога найкоротші строки та за відсутності явних підстав, що дозволяють поставити під сумнів автентичність посвідчення особи моряка, дозволяє доступ на свою територію будь-якому моряку, який має дійсне посвідчення особи моряка, якщо такий доступ запитується з метою тимчасового звільнення на берег під час знаходження судна в порту.
Відповідно до ч. 5 ст. 6 Конвенції № 185, такий доступ дозволяється за умови виконання всіх формальностей після прибуття судна і відсутності у компетентного органу підстав для відмови у дозволі на звільнення на берег з міркувань охорони громадського здоров'я, громадської безпеки, громадського порядку або національної безпеки.
Таким чином, моряки, які прибувають на територію іноземної держави у якості членів екіпажу судна, документуються посвідченням особи моряка та проходять прикордонний контроль в особливому порядку.
Отже, згідно з наведеними вище положеннями міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, посвідчення особи моряка є документом, який належним чином посвідчує особу моряка, а також є документом, який дає право його власнику на виїзд з України та перебування на її території під час стоянки судна в порту.
Таким чином, Відповідач має право на виїзд з України на підставі діючого посвідчення особи моряка, а тому висновки суду першої інстанції про те, що у Відповідача нібито немає документа, який дає право на виїзд з України, суперечать встановленим обставинам справи та свідчать про неправильне застосування норм матеріального права.
Підсумовуючи вищевикладене, колегія суддів констатує, що ОСОБА_1 мав право сходити на берег під час стоянки судна в порту без отримання візи, спеціального дозволу та за умови наявності діючого посвідчення особи моряка.
Щодо заяви апелянта про долучення доказів, колегія суддів зазначає наступне.
В ході розгляду справи судом першої інстанції відповідач надавав пояснення, згідно з якими він має діюче посвідчення особи моряка та зараз працює на судні, яке знаходиться у Морському порту Херсон та якщо він залишить роботу, йому не будуть забезпечені гарантії оплати праці.
Проте, суд першої інстанції не врахував пояснення відповідача та не витребував додаткових документів для підтвердження вищевказаних доводів.
Апелянтом надано: Додаткову угоду від 01 грудня 2022 року до Договору про працевлаштування від 15 січня 2022 року з нотаріально засвідченим перекладом українською мовою; Лист ДП "АМПУ" № 2379/10-11-01; Лист морського агента ТОВ "СКЛ ЕДЖЕНСІ" з додатками, заяву компанії REKNAV NAVIGATION LTD від 15 серпня 2025 року. заяви компанії REK.NAV MANAGEMENT CO LTD від 15 серпня 2025 року, сертифіката про реєстрацію компанії REKNAV NAVIGATION LTD з нотаріально засвідченим перекладом українською мовою, Циркуляра Міжнародної морської організації №4534 від 14 березня 2022 року з доданою Комунікацією Уряду України, яка мітить Керівництвом для суден, поставлених у консервацію, з нотаріально засвідченим перекладом українською мовою, Витяг з міжнародної бази даних морських суден та судновласників Equasis від 04 серпня 2025 року з нотаріально засвідченим перекладом українською мовою; трудовий контракту від 15 січня 2022 року з нотаріально засвідченим перекладом українською мовою.
Враховуючи важливість цих доказів для встановлення обставин, які мають ключове значення для справи, колегія суддів вважає за необхідне долучити вказані докази до матеріалів даної справи.
В апеляційній скарзі апелянт посилається на те, що станом на 22 лютого 2022 року, коли судно зайшло до Морського порту Херсон, він працював на судні на підставі Трудового контракту від 15 січня 2022 року, укладеного між ОСОБА_1 та компанією Rek.Nav Management Co., яка здійснює управління та менеджмент судном.
Трудовий контракт від 15 січня 2022 року було пролонговано на тих самих умовах, і починаючи орієнтовно з липня 2022 року Моряк почав виконувати обов'язки капітана судна.
19 серпня 2025 року до апеляційного суду надійшла заява про долучення доказів з додатками, а саме: на підтвердження здійснення пролонгації Трудового контракту апелянт надає копію Додаткової угоди від 01 грудня 2022 року до Трудового контракту з нотаріально засвідченим перекладом українською мовою.
Додаткова угода від 01 грудня 2022 року мітить наступні умови:
- трудовий контракт укладається на невизначений строк (безстроково) до моменту його розірвання Сторонами та репатріації Моряка (п. 1);
- трудовий контракт може бути розірваний за взаємною згодою Сторін (п. 2);
- компанія Rek.Nav Management Co. підтвердила, що Моряк працює капітаном Судна з червня 2022 року на підставі внутрішнього призначення, ухваленого компанією. Хоча на той час не було видано жодного офіційного Свідоцтва про працевлаштування, ця Додаткова угода слугує офіційним підтвердженням зазначеного призначення.
- Моряк продовжуватиме виконувати обов'язки капітана Судна.
- Основні обов'язки Моряка включають, але не обмежуються наступним: фізична охорона Судна, запобігання несанкціонованому доступу на Судно, регулярне обстеження Судна, моніторинг стану систем Судна, забезпечення пожежної безпеки, підтримка базового порядку на Судні, мінімальна підтримка та збереження робочого стану механізмів та обладнання Судна, попередження їх виходу з ладу, вжиття заходів з попередження екологічних та техногенних катастрофам, забруднення моря внаслідок можливого виходу з ладу чи пошкодження Судна, в тому числі в результаті бойових дій (п. 3);
- компанія підтвердила, що протягом періоду служби Моряка його заробітна плата може виплачуватися готівкою або банківським переказом безпосередньо Моряку, або його батькові чи братові в Арабській Республіці Єгипет відповідно до інструкцій Моряка, якщо Моряк не дасть інших інструкцій (п. 4).
Всі інші умови Трудового контракту залишилися незмінними та мають повну юридичну силу.
Таким чином, Додаткова угода від 01 грудня 2022 року є належним доказом того, що з 22 лютого 2022 року, коли судно зайшло до Морського порту Херсон, та до теперішнього часу апелянт є членом екіпажу судна, з червня 2022 року обіймає посаду капітана судна, отримує заробітну плату у розмірі 2 500 доларів США на місяць (п. 1 Трудового контракту, який залишився незмінним), тобто є належним чином працевлаштованим та має стабільний дохід і офіційне джерело існування в Україні.
Враховуючи наведене, колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції, який погодився з позицією УДМС в Херсонській області, що відповідач нелегально перебуваючи на території України з 2022 року не має постійного місця проживання та місця праці, не має стабільного джерела доходів для свого існування безпідставні, оскільки такий висновок спростовується поясненнями сторони відповідача та наявними у матеріалах справи доказами.
В рішенні суду першої інстанції міститься посилання на невиконання відповідачем постанови про накладення адміністративного стягнення №001753 від 23 липня 2025 року та несплату станом на 24 липня 2025 року штрафу.
З цього приводу, колегія суддів вважає необхідним зазначити, що враховуючи затримання відповідача 23 липня 2025 року, останній об'єктивно не мав можливості сплатити штраф протягом лише одного дня, до того ж, строк для оскарження вказаної постанови не сплинув. За таких обставин, посилання на несплату штрафу не можуть слугувати підтвердженням недобросовісної поведінки відповідача.
Враховуючи все вищевикладене, колегія суддів погоджується з аргументами представника апелянта про те, що позовна заява УДМС в Херсонській області про затримання, з поміщенням до пункту тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні ДМС України, терміном на шість місяців, з метою ідентифікації та забезпечення примусового видворення за межі території України громадянина Арабської Республіки Єгипет ОСОБА_1 є необґрунтованою та такою, що не підлягає задоволенню.
Апелянт в заяві про залишення позову УДМС в Херсонській області без розгляду звертає увагу суду апеляційної інстанції на те, що підстави, якими обґрунтовані позовні вимоги, а саме: невиконання рішення №219 від 05 липня 2023 року про примусове повернення до країни походження та закінчення строку дії закордонного паспорта, виникли більше ніж за три місяці до моменту звернення до суду, колегія суддів не погоджується із вищезазначеним та зазначає наступне.
Відповідно до ч. 1 ст. 122 КАС України, позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Відповідно до абз. 2 ч. 2 ст. 122 КАС України, для звернення до адміністративного суду суб'єкта владних повноважень встановлюється тримісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня виникнення підстав, що дають суб'єкту владних повноважень право на пред'явлення визначених законом вимог.
Колегія суддів зазначає, що в даній справі підставою для звернення до суду з позовом УДМС в Херсонській області було прийняття рішення №6511100100000485 про примусове видворення з України від 23 липня 2025 року, а позов до суду першої інстанції надійшов 24 липня 2025 року, тому строк для звернення до суду, позивачем, не пропущено.
Враховуючи, що судом першої інстанції порушені норми матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи, а також, що висновки суду не відповідають обставинам справи, колегія суддів, керуючись п.п.3, 4 ч.1 ст. 317 КАС України вважає необхідним, скасовуючи рішення суду першої інстанції, ухвалити нове рішення, яким відмовити УДМС України в Херсонській області у задоволенні позову.
Керуючись ст.ст. 308, 310, п.1 ч.1 ст. 315, ст.ст. 317, 321, 322, 325, 329 КАС України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
Рішення Херсонського міського суду Херсонської області від 25 липня 2025 року скасувати.
Ухвалити у справі нове рішенні, яким відмовити Управлінню державної міграційної служби України в Херсонській області у задоволенні позову до ОСОБА_1 про затримання з метою ідентифікації та забезпечення примусового видворення за межі території України.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття, та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.
Повне судове рішення складено 02 вересня 2025 року.
Головуючий: Бітов А.І.
Суддя: Лук'янчук О.В.
Суддя: Ступакова І.Г.