П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
02 вересня 2025 р.м. ОдесаСправа № 489/1173/25
Головуючий в 1 інстанції: Кокорев В. В.
Місце ухвалення рішення: м. Миколаїв
Колегія суддів П'ятого апеляційного адміністративного суду у складі:
головуючого - Лук'янчук О.В.
суддів - Бітова А.І.
- Ступакової І.Г.
при секретарі - Потомському А. Ю.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Одесі адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Інгульського районного суду м. Миколаєва від 01 липня 2025 року по справі за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 , третя особа: Донецький відділ державної виконавчої служби у Донецькому районі Донецької області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, про визнання протиправними та скасування постанов у справах про адміністративні правопорушення,-
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 , третя особа: Донецький відділ державної виконавчої служби у Донецькому районі Донецької області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, в якому просив суд визнати протиправними та скасувати постанови №1512 та №1513 від 02.09.2024.
В обґрунтування позовних вимог зазначається, що він з січня 2022 року мешкав за адресою: АДРЕСА_1 . У березні 2022 року всі підприємства міста Торецьк було зобов'язано направити до ІНФОРМАЦІЯ_2 усіх робітників від 18 до 60 років для оновлення своїх даних. Витягом з наказу Мінекономіки йому було надано відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації строком до 16 січня 2025 року. 01.07.2024 позивача з його мамою перевезли до Константинівки, а потім до Краматорська. Зібравши всі необхідні документи по стану здоров'я своєї мами, позивач звернувся до ІНФОРМАЦІЯ_2 з заявою про надання йому відстрочки від мобілізації на підставі п.9 ч.1 ст.23 ЗУ "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію". Жінка, яка приймала заяву позивача на відстрочку від призову в ІНФОРМАЦІЯ_2 наголосила, що по причині перебування позивача на обліку у іншому ІНФОРМАЦІЯ_2 - у них немає повноважень розглядати заяви на відстрочку. По причині постійних обстрілів Краматорська - позивач разом з мамою переїхав до м. Миколаєва. 11.09.2024 позивача взято на облік ІНФОРМАЦІЯ_3 . У той же день позивач став на військовий облік в ІНФОРМАЦІЯ_2 без жодних зауважень. У лютому 2025 року у позивача було заблоковано банківські картки. З постанов про відкриття виконавчого провадження дізнався, що 02.09.2024 винесено постанову №1512, якою позивача визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.3 ст.210-1 КУпАП за порушення вимог абз.1,3 ст.22 ЗУ "Про військовий обов'язок і військову службу" та за порушення абзацу 21 ч.3 ст.33 ЗУ "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію". Також винесено постанову №1513 від 02.09.2024, що ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.3 ст.210 КУпАП та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу на користь держави у розмірі 17000 грн. за порушення вимог абз.6 ч.10, с.1, ч.3,4 ст.37 ЗУ "Про військовий обов'язок і військову службу, п.1,7,8,10-1 ч.1 додатку 2 до Порядку організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов'язаних та резервісті. Позивачу не зрозуміло на підставі чого відповідач склав на нього вказані постанови. Окрім того, протоколи складалися за його відсутності, про дату та час розгляду адміністративної справи повідомлений не був, відповідач володів інформацією стосовно того, що позивач перебуває на спеціальному військовому обліку ІНФОРМАЦІЯ_2 , однак не зважаючи на це склав протоколи.
Рішенням Інгульського районного суду м. Миколаєва від 01 липня 2025 року відмовлено в задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправними та скасування постанов у справах про адміністративні правопорушення.
Не погоджуючись з таким рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій зазначає про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, неповне з'ясування обставин справи, а тому, просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким визнати протиправними та скасувати постанови №1512, №1513 від 02.09.2024 року ІНФОРМАЦІЯ_2 про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч. З ст. 210 КУпАП.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги вказує, що він не порушував законодавства про військовий облік, оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію, так як ще у березні 2022 року був взятий на особливий військовий облік в ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується Витягом з Наказу Мінекономіки про бронювання військовозобов'язаного. Вказує, що як тільки позивач був евакуйований з м. Торецька до АДРЕСА_2 - він відразу прийшов до ІНФОРМАЦІЯ_2 зі всіма документами, враховуючи оригінал військового квітку, однак на військовий облік в ІНФОРМАЦІЯ_2 його чомусь не взяли, а Постанову про порушення ч.З ст.210-1 КУпАП склали.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши доповідача, доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах позовних вимог і доводів апеляційної скарги, колегія суддів приходить до наступного.
Згідно матеріалів справи, 29.08.2024 головним спеціалістом ОСОБА_2 було складено відносно позивача протокол №1512, відповідно до якого згідно мобілізаційного розпорядження ОСОБА_1 на підставі Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» з оголошенням мобілізації був зобов'язаний негайно, не чекаючи повістки від територіального центру комплектування та соціальної підтримки, з'явитися до ІНФОРМАЦІЯ_2 . В порушення вимог абзацу 1 частини 3 статті 22 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», абзацу 21 (останній абзац) ч. 3 ст. 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» військовозобов'язаний в умовах дії на території України воєнного стану, не прибув до ІНФОРМАЦІЯ_2 . Таким чином в діях ОСОБА_1 присутні ознаки адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 210-1 КУпАП. Від підписання протоколу позивач відмовився, про що складено відповідний акт, підписаний свідками ОСОБА_3 та ОСОБА_4 та долучено відповідачем до матеріалів справи. Цим же актом засвідчено, що позивача повідомлено про розгляд справи про адміністративне правопорушення відносно нього.
02.09.2025 начальником територіального центру комплектування та соціальної підтримки ІНФОРМАЦІЯ_2 винесено постанову № 1512, відповідно до якої військовозобов'язаного визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення передбачене ч. 3 ст. 210-1 КУпАП з накладенням адміністративного стягнення у вигляді штрафу у розмірі 17000 грн.
Як слідує з матеріалів справи, відповідно до наданого представником відповідача мобілізаційного розпорядження рядовий ОСОБА_1 зобов'язаний на підставі ЗУ "Про військовий обов'язок і військову службу" з оголошенням мобілізації, не чекаючи повістки територіального центру комплектування та соціальної підтримки з'явитись негайно.
Також, 29.08.2024 головним спеціалістом ОСОБА_2 було складено відносно позивача протокол №1513, відповідно до якого Відповідно до підпункт 1 пункту 2 розділу II Прикінцеві та перехідні положення Закону України від 11.04.2024 року № 3633-1Х "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо окремих питань проходження військової служби, мобілізації та військового обліку" (далі - Закон № 3633-1Х): громадяни чоловічої статі, які мають спеціальні звання (класні чини) та звільнені або проходять службу в НПУ, ДБР, Службі судової охорони, БЕБ України, ДСНС, Державній кримінально-виконавчій службі України, НАБУ, органах прокуратури, центральному органі виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику, центральному органі виконавчої влади, що реалізує державну митну політику, зобов'язані протягом 60 днів з дня набрання чинності цим Законом стати на військовий облік військовозобов'язаних у територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки за своїм місцем проживання та які до 17.07.2024 не стали на військовий облік в ТЦК та СП за місцем проживання підлягають притягненню до адміністративної відповідальності. В умовах дії на території України воєнного стану, який введений відповідно до Указу Президента України «Про загальну мобілізацію» за № 69/2022 від 24.02.2022 року військовозобов'язаний ОСОБА_1 порушив вимоги визначені у абзаці 6 ч. 10 ст. 1 , ч. 3, 4 ст. 37 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», п. 1, 7, 8, 10-1 ч. 1, додатку 2 до Порядку організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов'язаних та резервістів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 30 грудня 2022 р. № 1487, тобто в його діях присутні ознаки адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 210 КУпАП. Від підписання протоколу позивач відмовився, про що складено відповідний акт, підписаний свідками ОСОБА_3 та ОСОБА_4 та долучено відповідачем до матеріалів справи. Цим же актом засвідчено, що позивача повідомлено про розгляд справи про адміністративне правопорушення відносно нього.
02.09.2024 начальником територіального центру комплектування та соціальної підтримки ІНФОРМАЦІЯ_2 винесено постанову № 1513, відповідно до якої ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення передбачене ч. 3 ст. 210 КУпАП з накладенням адміністративного стягнення у вигляді штрафу у розмірі 17000 грн.
Не погоджуючись із вказаними постановами, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з законності оскаржуваних постанов, а тому прийшов до висновку про відсутність підстав для їх скасування .
Вивчивши матеріали справи, переглянувши рішення суду першої інстанції в межах вимог та доводів апеляційної скарги, колегія суддів приходить до наступного.
Відповідно до ст.235 Кодексу України про адміністративні правопорушення територіальні центри комплектування та соціальної підтримки розглядають справи про такі адміністративні правопорушення: про порушення призовниками, військовозобов'язаними, резервістами правил військового обліку, про порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію, про зіпсуття військово-облікових документів чи втрату їх з необережності (статті 210, 210-1, 211 (крім правопорушень, вчинених військовозобов'язаними чи резервістами, які перебувають у запасі Служби безпеки України або Служби зовнішньої розвідки України).
Від імені територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право керівники територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки.
Статтею 280 КУпАП визначено, що орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Частиною першою статті 210-1 КпАП України встановлено, що адміністративна відповідальність настає за порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію.
Згідно ч.3 ст.210-1 КпАП України вчинення дій, передбачених частиною першою цієї статті, в особливий період тягне за собою накладення штрафу на громадян від однієї тисячі до однієї тисячі п'ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і на посадових осіб органів державної влади, органів місцевого самоврядування, юридичних осіб та громадських об'єднань - від двох тисяч до трьох тисяч п'ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Зазначена норма є бланкетною, при її застосуванні необхідно використовувати законодавчі акти, які визначають правила військового обліку та запровадження в Україні особливого періоду.
Щодо вимог про скасування постанови № 1512 від 02.092.2024 року, то колегія суддів зазначає наступне.
Як вбачається з матеріалів справи, позивача притягнуто до відповідальності за порушення вимог абз.1, 3 ст.22 ЗУ "Про військовий обов'язок і військову службу" та за порушення абзацу 21 ч.3 ст.22 ЗУ "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію".
Статтею 22 Закону України “Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» визначено обов'язки громадян щодо мобілізаційної підготовки та мобілізації.
Так, згідно абз. 1 ч.3 ст.22 Закону України “Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», під час мобілізації громадяни зобов'язані з'явитися: військовозобов'язані та резервісти, які приписані до військових частин для проходження військової служби у воєнний час або до інших підрозділів чи формувань для виконання обов'язків за посадами, передбаченими штатами воєнного часу, - на збірні пункти територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки у строки, зазначені в отриманих ними повістках або мобілізаційних розпорядженнях.
Абзацом 21 ч. 3 ст. 22 Закону України “Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» передбачено, що у разі неприбуття громадянин зобов'язаний у найкоротший строк, але не пізніше трьох діб від визначених у повістці дати і часу прибуття до територіального центру комплектування та соціальної підтримки, повідомити про причини неявки шляхом безпосереднього звернення до зазначеного у повістці територіального центру комплектування та соціальної підтримки або в будь-який інший спосіб з подальшим його прибуттям у строк, що не перевищує сім календарних днів.
Тобто вищезазначеними нормами закону передбачена відповідальність за неявку до ТЦК та СП за повісткою або мобілізаційним розпорядженням.
Так, в оскаржуваній постанові № 1512 вказано, що ОСОБА_1 згідно мобілізаційного розпорядження, на підставі ЗУ «Про військовий обов'язок і військову службу» з оголошенням мобілізації був зобов'язаний негайно, не чекаючи повістки від територіального центру комплектування та соціальної підтримки, з'явитися до ІНФОРМАЦІЯ_2 .
В порушення вимог абзацу 1 частини 3 статті 22 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», абзацу 21 (останній абзац) ч. 3 ст. 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» військовозобов'язаний в умовах дії на території України воєнного стану, не прибув до ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Таким чином в діях ОСОБА_1 присутні ознаки адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 210-1 КУпАП.
Так, дослідивши матеріали справи, колегія суддів зазначає, що мобілізаційне розпорядження - це офіційний документ, який вручається військовозобов'язаному після проходження медичної комісії та визнання його придатним до військової служби, із зазначенням необхідності явки до пункту збору для подальшої відправки на службу до Збройних Сил України.
Вручення мобілізаційного розпорядження передбачене в мирний час, а не під час проведення мобілізації, або воєнного стану. Крім цього, в мобілізаційному розпорядженні не зазначаються конкретні дата і час прибуття, може зазначатися лише термін прибуття від моменту оголошення мобілізації. Водночас зазначається команда військової частини, до якої призначено військовозобов'язаного (резервіста) - чого немає в повістці.
В п. 68 Порядку проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період, затвердженого постановою КМУ від 16.05.2024 №560 зазначено, що у мирний час під час визначення призначення резервіста або військовозобов'язаного на особливий період та включення його до складу військових команд для комплектування військових частин (установ) вони проходять медичний огляд, за результатами якого таким особам оформляється довідка з висновком щодо придатності до військової служби. Строк дії такої довідки становить п'ять років. Придатним до військової служби резервістам та військовозобов'язаним вручається мобілізаційне розпорядження.
Мобілізаційна повістка - це офіційний документ, який є наказом для військовозобов'язаного негайно з'явитися до територіального центру комплектування та соціальної підтримки (ТЦК та СП) для подальшого призову на військову службу під час мобілізації. На відміну від інших видів повісток (наприклад, для уточнення даних чи на проходження ВЛК), мобілізаційна повістка передбачає безпосередній виклик на службу до Збройних Сил України.
Позивач у позові зазначає, що будь-яких повісток від ІНФОРМАЦІЯ_2 не отримував, а сам з'явився до них з документами для отримання відстрочки з заявою про надання йому відстрочки від мобілізації на підставі п.9 ч.1 ст.23 ЗУ "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" після того як зібрав необхідні документи.
Натомість в матеріалах справи наявне мобілізаційне розпорядження видане ОСОБА_1 , в якому вказано, що з оголошенням мобілізації, він зобов'язаний не чекаючи повістки ТЦК та СП з'явитися негайно до МТЦК та СП. Також до воєнного квитка внесено відомості про таке мобілізаційне розпорядження.
Відповідно до Указу Президента України № 64/2022 від 24.02.2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженого Законом України від № 2102-ІХ від 24.02.2022, в Україні введений воєнний стан у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України. Згідно з Указом Президента України № 69/2022 від 24.02.2022 «Про загальну мобілізацію», затвердженим Законом України № 2105-ІХ від 24.02.2022, оголошується та проводить загальна мобілізація, тобто 24.02.2022 року позивач повинен був з'явитися до ІНФОРМАЦІЯ_4 .
Оскаржувана постанова № 1512 винесена відносно позивача 02.09.2024 року, тобто більш як через два роки з моменту вчинення правопорушення.
Колегія суддів зазначає, що спеціальні строки розгляду справ про правопорушення, передбачене ст.210-1 КУпАП, законодавцем не встановлені.
При цьому, ч.1 ст.38 КУпАП передбачено, що адміністративне стягнення може бути накладено не пізніш як через два місяці з дня вчинення правопорушення, а при триваючому правопорушенні - не пізніш як через два місяці з дня його виявлення, за винятком випадків, коли справи про адміністративні правопорушення відповідно до цього Кодексу підвідомчі суду (судді).
За змістом статті 38 КУпАП початком відліку строку для накладення адміністративного стягнення є день вчинення адміністративного правопорушення або день виявлення триваючого правопорушення.
Положення Кодексу України про адміністративні правопорушення не містять визначення поняття «триваюче» правопорушення.
Разом із тим, у теорії адміністративного права під триваючим правопорушенням розуміють тривале невиконання вимог правової норми у вигляді дії або бездіяльності.
В контексті правопорушення, передбаченого 210-1 КУпАП, поведінка особи (в даному випадку - позивача) набуває протиправного характеру після нез'явлення до ІНФОРМАЦІЯ_2 у строк, визначений у мобілізаційному розпорядженні (негайно).
Саме неприбуття позивача у зазначений час до ІНФОРМАЦІЯ_2 становить склад адміністративного правопорушення, передбаченого ч.3 ст.210-1 КУпАП, про що зазначено у протоколі про адміністративне правопорушення
Отже, в даному випадку відсутні підстави для висновку, що вчинення позивачем правопорушення мало триваючий характер, а тому доводи відповідача в цій частині є безпідставними.
Колегія суддів вважає, що у даному випадку строки притягнення його до адміністративної відповідальності необхідно обчислювати саме з моменту вчинення правопорушення.
Днем вчинення позивачем правопорушення є 24.02.2024 р., про вказану обставину було відомо посадовим особам центру комплектування та соціальної підтримки.
Проте, відповідальний орган самоусунувся від виконання покладеного на нього обов'язку щодо забезпечення здійснення контролю за прибуттям позивача за повісткою на те склав протокол про адміністративне правопорушення за ч.3 ст.210-1 КУпАП.
Передбачений ч.1 ст.38 КУпАП двомісячний строк накладення адміністративного стягнення розпочав свій відлік з 24.02.2022 р. та станом на 02.09.2024 р. сплив, у зв'язку з чим наявні підстави для висновку про прийняття спірної постанови поза межами строків, встановлених ст.38 КУпАП.
При цьому, колегія суддів також зазначає, що згідно військового квитка позивача взято на облік до ІНФОРМАЦІЯ_4 18.11.2020 року.
З січня 2022 року позивач мешкав за адресою: АДРЕСА_1 та зі слів позивача, в березні 2022 року всі підприємства міста Торецьк було зобов'язано направити до ІНФОРМАЦІЯ_2 усіх робітників від 18 до 60 років для оновлення своїх даних.
Згідно витягів з наказу Мінекономіки ОСОБА_1 було надано відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації строком на 6 місяців до 06.12.2023 року (тобто з 06.06.2023 року), а в подальшому до 16 січня 2025 року, тобто органи центру комплектування знали про наявність бронювання позивача та надання йому відстрочки.
Крім того, ОСОБА_1 на час прийняття Постанови про притягнення його до адміністративної відповідальності перебував на спеціальному військовому обліку ІНФОРМАЦІЯ_5 , що повинно було відображено у єдиному реєстрі військовозобов'язаних.
В свою чергу, зі сторони відповідача не було надано суду жодного доказу перевірки з їх сторони інформації про ОСОБА_1 в базах, до яких має доступ база «Оберіг» (єдиний державний реєстр призовників, військовозобов'язаних та резервістів).
Відповідачем не було встановлено, що інформація про позивача в електронних базах відсутня.
Суд першої інстанції вищевикладеного не врахував та прийшов до помилкового висновку про правомірність постанови №1512.
Щодо оскаржуваної постанови №1513 від 02.09.2024 року, то колегія суддів зазначає наступне.
Так, згідно вищезазначеної постанови, позивача визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.3 ст.210 КУпАП та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу на користь держави у розмірі 17000 грн. за порушення вимог абз.6 ч.10, ст.1, ч.3 ,4 ст.37 ЗУ "Про військовий обов'язок і військову службу», п.1,7,8,10-1 ч.1 додатку 2 до Порядку організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов'язаних та резервістів.
Згідно абз. 6 ч. 10 ст.1 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», громадяни України зобов'язані виконувати правила військового обліку, встановлені законодавством.
Приписи статті 37 Закону №2232-ХІІ визначають порядок взяття на військовий облік, зняття та виключення з нього.
За положеннями частини 3 статті 37 Закону, призовники, військовозобов'язані та резервісти після прибуття до нового місця проживання зобов'язані в семиденний строк стати на військовий облік та не раніше ніж за три дні до вибуття з місця проживання знятися із зазначеного обліку.
Частиною 4 ст. 37 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» передбачено, що період проведення мобілізації (крім цільової) та/або протягом дії воєнного стану призовники, військовозобов'язані та резервісти, які залишили або покинули своє місце проживання, зобов'язані в семиденний строк з дати взяття на облік внутрішньо переміщеної особи стати на військовий облік у територіальному центрі комплектування та соціальної підтримки за місцем перебування на обліку внутрішньо переміщеної особи (військовозобов'язані та резервісти Служби безпеки України - у Центральному управлінні або регіональних органах Служби безпеки України, а військовозобов'язані та резервісти розвідувальних органів України - у зазначений строк повідомити про зміну місця проживання відповідному підрозділу розвідувальних органів України).
Пункт 1 частини 1 додатку 2 до Порядку №1487 визначає облікову картку як документ, що використовується для ведення персонального військового обліку, в той час як пункти 7 і 8 регламентують порядок взяття на облік та його ведення на підприємствах.
Тобто, з оскаржуваної постанови № 1513 вбачається, що позивача притягнуто до відповідальності за те, що він протягом строку встановленого законом (сім днів) не став на облік військовий облік у територіальному центрі комплектування та соціальної підтримки за місцем перебування.
Надаючи оцінку підставам притягнення позивача до відповідальності, колегія суддів зазначає наступне.
З пояснень позивача, наданих у судовому засіданні, судом встановлено, що після евакуації до м. Краматорськ, позивач неодноразово (кожного четверга) намагався потрапити до ІНФОРМАЦІЯ_6 для постановки на облік та отримання відстрочки у зв'язку з хворобою матері та необхідністю постійного догляду за нею, водночас реалізував таку змогу лише 29.08.2024 року, з третьої спроби через електронну чергу.
В свою чергу, потрапивши до ІНФОРМАЦІЯ_2 для постановки на облік та отримання відстрочки, співробітники ІНФОРМАЦІЯ_2 (відповідача) повідомили позивачу що він у них на обліку не перебуває, а тому його заяву вони розглядати не можуть, натомість винесли відносно позивача оскаржувані постанови.
Колегія суддів звертає увагу, що ІНФОРМАЦІЯ_2 , як суб'єктом владних повноважень, на якого частиною другою статті 77 КАС України покладено обов'язок доказування правомірності прийнятих ним рішень, не тільки не надано доказів протилежного, а й не висловлено заперечень проти таких доводів ОсмоловськогоЮ. І.
При цьому, будь-яких доказів взяття позивача на облік до ІНФОРМАЦІЯ_7 або відмови у взятті його на облік матеріали справи не місять, хоча відповідачу було надано військовий квиток, довідку ВПО та інші документи позивача. При цьому також не вбачається відібрання пояснень у позивача щодо причин пропуску строку звернення позивача для постановки на облік для того щоб встановити їх поважність або відсутність поважних причин, тобто не встановив причин та умов, що сприяли вчиненню адміністративного правопорушення.
В свою чергу колегія суддів зазначає, що з матеріалів справи вбачається, що позивач став на військовий облік в ІНФОРМАЦІЯ_2 без жодних зауважень та отримав відстрочку від призиву на військову службу під час мобілізації на особливий період на підставі абз. 9 ч. 1 ст. 23 ЗУ «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», зокрема на підставі зібраних у липні 2024 року документів (містяться в матеріалах справи) що підтверджує вчинення дії щодо зібрання таких документів та що також не прийнято до уваги відповідачем при винесенні спірної постанови.
Статтею 280 КУпАП передбачено, що орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення спра, чого відповідачем зроблено не було.
Отже, колегія суддів приходить до висновку, що оскаржувана позивачем постанова прийнята без урахування всіх обставин, які є важливими для прийняття такого рішення. ґрунтується на неповному та необ'єктивному розгляді справи про адміністративне правопорушення.
Враховуючи викладене вище, колегія суддів дійшла висновку, що відповідачем неповно досліджено матеріали справи при винесенні оскаржуваної постанови, що є безумовною підставою для скасування ухваленої постанови в такій справі. Втім, суд у даній справі не може підміняти собою територіальний центр комплектування та соціальної підтримки та надавати оцінку виявленим порушенням за відсутності належного розгляду таких відповідачем.
Відповідно п.2 ч.3 ст.286 КАС України за наслідками розгляду справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності місцевий загальний суд як адміністративний має право скасувати рішення суб'єкта владних повноважень і надіслати справу на новий розгляд до компетентного органу (посадової особи).
На підставі викладеного, колегія суддів вважає за необхідне скасувати постанову у справі про адміністративне правопорушення від 02.09.2024 року №1513 та справу про адміністративне правопорушення, передбачене ч.3 ст.210-1 КУпАП, відносно позивача направити на новий розгляд до компетентного органу - ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Також колегія суддів зазначає, що відповідно до правової позиції, висловленої у постанові Верховного Суду від 16 грудня 2021 року у справі № 640/11468/20, ключовим питанням при наданні оцінки процедурним порушенням, допущеним під час прийняття суб'єктом владних повноважень рішення, є співвідношення двох базових принципів права: «протиправні дії не тягнуть за собою правомірних наслідків» і, на противагу йому, принцип «формальне порушення процедури не може мати наслідком скасування правильного по суті рішення»; межею, що розділяє істотне (фундаментальне) порушення від неістотного, є встановлення такої обставини: чи могло бути іншим рішення суб'єкта владних повноважень за умови безумовного дотримання ним передбаченої законом процедури прийняття такого рішення.
Аналогічний правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 11 травня 2022 року у справі № 400/1510/19, від 5 липня 2022 року у справі № 522/3740/20, від 27 вересня 2022 року у справі № 320/1510/20, від 3 жовтня 2022 року у справі № 400/1510/19, від 1 листопада 2022 року у справі № 640/6452/19 та від 18 січня 2023 року у справі № 500/26/22.
Відповідно до статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
В ході розгляду справи позивач довів суду ті обставини, на які він посилався в обґрунтування заявлених вимог, а відповідач не надав суду належні докази на підтвердження своїх заперечень проти позову.
Враховуючи вищевикладене, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку, про відсутність підстав для задоволення позову.
Згідно п.2 ч.1 статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.
Відповідно до ч. 1 статті 317 КАС України - підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 1) неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
Враховуючи те, що при постановлені оскаржуваного рішення судом першої інстанції було неповно з'ясовано обставини, що мають значення для справи, що призвело до її неправильного вирішення, колегія суддів дійшла висновку про необхідність задоволення апеляційної скарги, скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нової постанови, якою адміністративний позов ОСОБА_1 слід задовольнити частково.
Стаття 272 КАС України встановлює особливості оскарження даної категорії справ та встановлює, що судові рішення суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду справ, визначених статтями 273-277, 282-286 цього Кодексу, набирають законної сили з моменту проголошення і не можуть бути оскаржені.
Керуючись ст. ст. 272, 286, 308, 310, ст.315, 317, 321, 322, 325, 327, 328, 329 КАС України, колегія суддів,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Інгульського районного суду м. Миколаєва від 01 липня 2025 року скасувати.
Ухвалити у справі нове рішення, яким позов ОСОБА_1 задовольнити частково.
Визнати протиправною та скасувати Постанову №1512 від 02.09.2024 року ІНФОРМАЦІЯ_2 про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч. 3 ст. 210-1 КУПАП за порушення вимог абз.1, 3 ст.22 ЗУ "Про військовий обов'язок і військову службу" та за порушення абзацу 21 ч.3 ст.22 ЗУ "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" та провадженні у справі про адміністративне правопорушення, передбачене ч. 3 ст. 210 КУпАП, відносно ОСОБА_1 закрити.
Визнати протиправною та скасувати Постанову №1513 від 02.09.2024 року ІНФОРМАЦІЯ_2 про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч. 3 ст. 210 КУпАП за порушення вимог абз.6 ч.10, с.1, ч.3,4 ст.37 ЗУ "Про військовий обов'язок і військову службу, п.1,7,8,10-1 ч.1 додатку 2 до Порядку організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов'язаних та резервістів.
Справу про адміністративне правопорушення, передбачене ч.3 ст.210-1 КУпАП, відносно ОСОБА_1 за порушення вимог абз.6 ч.10, с.1, ч.3,4 ст.37 ЗУ "Про військовий обов'язок і військову службу, п.1,7,8,10-1 ч.1 додатку 2 до Порядку організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов'язаних та резервісті направити на новий розгляд до компетентного органу - ІНФОРМАЦІЯ_1 .
В задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту проголошення та оскарженню в касаційному порядку до Верховного Суду не підлягає.
Повний текст постанови складено та підписано 02 вересня 2025 року.
Головуючий суддя: О.В. Лук'янчук
Суддя: А. І. Бітов
Суддя: І. Г. Ступакова