П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
02 вересня 2025 р.м. ОдесаСправа № 420/34357/24
Головуючий в 1 інстанції: Дубровна В.А. Дата і місце ухвалення: 23.06.2025р., м. Одеса
Колегія суддів П'ятого апеляційного адміністративного суду
у складі:
головуючого - Ступакової І.Г.
суддів - Бітова А.І.
- Лук'янчук О.В.
розглянувши в порядку письмового провадження в місті Одесі адміністративну справу за апеляційними скаргами ОСОБА_1 та Військової частини НОМЕР_1 на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 23 червня 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними дій, бездіяльність та зобов'язання вчинити певні дії, -
В листопаді 2024 року ОСОБА_1 звернувся до Одеського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Військової частини НОМЕР_1 , в якому просив суд:
- визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо обчислення і виплати ОСОБА_1 грошового забезпечення та додаткових видів грошового забезпечення, у тому числі, але не виключно, щомісячних та одноразових додаткових видів грошового забезпечення (надбавки, доплати, підвищення та премії), одноразової грошової допомоги при звільненні з військової служби, компенсації за невикористану відпустку, грошову допомогу на оздоровлення, з 05.04.2022 по 02.09.2024 включно без врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками до постанови Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30.08.2017 року № 704;
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 з 05.04.2022 по 02.09.2024 включно грошове забезпечення, яке складається з посадового окладу, окладу за військовим званням, процентної надбавки за вислугу років, та щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (надбавки, доплати, підвищення) та премії, а також одноразову грошову допомогу при звільненні з військової служби, компенсацію за невикористану відпустку, грошову допомогу на оздоровлення, із розрахунку шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками до постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», з урахуванням виплачених сум;
- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 , що полягає у невключені до складу грошового забезпечення ОСОБА_1 сум додаткової винагороди передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану» при обчисленні розміру грошової компенсації при звільненні за невикористані ним дні оплачуваних відпусток (щорічних та додаткових) за 2022, 2023, 2024 роки;
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 перерахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію при звільненні за невикористані ним дні оплачуваних відпусток (щорічних та додаткових) за 2022, 2023, 2024 роки, обчисливши її суму, виходячи із розміру місячного грошового забезпечення, з урахуванням сум додаткової винагороди передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану»;
- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 з не нарахування та виплати ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги при звільненні за станом здоров'я за 3 календарних роки в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби, розрахованого по прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2024 року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року);
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу при звільненні за станом здоров'я за 3 календарних роки в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби, розрахованого по прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2024 року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року).
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що відповідачами у спірний період протиправно обчислювався посадовий оклад та оклад за військовим званням без врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого у 2022-2024 рр. Крім того, відповідач при розрахунку розміру грошової компенсації за всі невикористані Позивачем дні відпустки протиправно не врахував сум додаткової винагороди передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану», що підтверджується постановою Верховного Суду від 23.09.2024 р. у справі № 240/32125/23. Також звертає увагу, що при звільненні Позивача за станом здоров'я, йому не була нарахована та виплачена одноразова грошова допомога при звільненні за станом здоров'я в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за 3 календарні роки відповідно до пп.1 п.2 ст. 15 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (в редакції чинній на момент звільнення).
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 23 червня 2025 року позов ОСОБА_1 задоволено частково.
Визнано протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо обчислення та виплати ОСОБА_1 за період з 05 квітня 2022 року по 19 травня 2023 року включно посадового окладу та окладу за військовим званням шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01 січня 2018 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно Постанови КМУ №704 “Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», а також застосування при обчисленні надбавки за вислугу років, надбавки за особливості проходження служби, премії, допомоги для оздоровлення та матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань розміри посадового окладу та окладу за військовим званням, розраховані шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01 січня 2018 року на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками до постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб».
Зобов'язано Військову частину НОМЕР_1 здійснити ОСОБА_1 за період з 05 квітня 2022 року по 19 травня 2023 року включно перерахунок посадового окладу та окладу за військовим званням шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками до постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», а також надбавки за вислугу років, надбавки за особливості проходження служби, премії, допомоги для оздоровлення та матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань з урахуванням розміру посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками до постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», та здійснити виплату з урахуванням раніше виплачених сум.
Визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 , яка полягає у невключені до складу місячного грошового забезпечення ОСОБА_1 сум додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану» при обчисленні розміру грошової компенсації за невикористані ним дні оплачуваних відпусток (щорічних та додаткових) за 2022, 2023, 2024 роки.
Зобов'язано Військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані дні оплачуваної щорічної відпустки за 2022, 2024 роки та грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки за 2023, 2024 роки з включенням до складу місячного грошового забезпечення для її нарахування додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану».
В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Не погоджуючись з вказаним рішенням в частині відмови в задоволенні позовних вимог, що стосуються періоду служби з 20.05.2023 р. по 02.09.2024 р., ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення від 23.06.2025 р. в цій частині та прийняти нове рішення про задоволення позовні вимоги в оскаржуваній частині в повному обсязі.
Апелянт звертає увагу, що судом першої інстанції необґрунтовано застосовано до спірних правовідносин постанову КМУ №481 від 12.05.2023р., яка набрала чинності 20.05.2023р. та якою внесено зміни до пункту 4 постанови КМУ №704 від 30.08.2017р., які не передбачають визначення розмірів посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01 січня відповідного календарного року. За твердженнями апелянта, положення Постанови №481 не можуть застосовуватися до спірних правовідносин, оскільки такі виникли до її прийняття, а саме у січні 2023 року. Перерахунок посадового окладу та окладу за військовим званням ОСОБА_1 відповідно до Постанови №481 з 20.05.2023р. шляхом множення суми 1762,00 грн. на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14 Постанови №704 призведене суттєвого зменшення грошового забезпечення позивача, що є неможливим, враховуючи, що жодних істотних змін умов його праці не відбулося.
Апелянт просить суд апеляційної інстанції врахувати, що рішенням Київського окружного адміністративного суду від 14.03.2025р. у справі №320/29450/24, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 18.06.2025р., визнано протиправним та нечинним пункт 2 постанови КМУ від 12.05.2023р. №481 стосовно внесення змін до пункту 4 постанови КМУ від 30.08.2017р. №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб».
Також, не погоджуючись з вказаним рішенням Військова частина НОМЕР_1 подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення від 23.06.2025 р. та прийняти нове рішення про відмову ОСОБА_1 в задоволенні позову в повному обсязі або залишити адміністративний позов без розгляду.
В своїй апеляційній скарзі відповідач зазначає, що підстав застосовувати при визначенні складових грошового забезпечення п. 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 відповідно до якого розміри окладів за військовим званням військовослужбовців визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року відсутні. А отже, в діях відповідача немає протиправності, а навпаки всі дії відповідають вимогами чинної редакції Постанови №704. Усім військовослужбовцям ЗСУ продовжують нараховувати та виплачувати грошове забезпечення у відповідності до вимог Постанови №704 у чинній редакції.
Апелянт вважає, що за загальним правилом застосування нормативно-правових актів у разі існування неузгодженості між підзаконними актами, у разі існування неузгодженості між нормами, виданими одним і тим самим нормотворчим органом, застосовується акт, виданий пізніше, навіть якщо прийнятий раніше акт не втратив своєї чинності та саме тому в даному випадку застосуванню підлягає механізм, який визначає множення саме розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 р., а не 50% розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року.
Також, апелянт не погоджується в рішенням суду в частині зобов'язання здійснити перерахунок та виплату грошової компенсації за невикористані дні оплачуваної щорічної та додаткової відпустки з включенням до складу місячного грошового забезпечення для її нарахування додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану».
З цього приводу апелянт звертає увагу, що положення статі 10-1 Закону № 2011-ХІІ, підпункту 6 пункту 8 розділу V Інструкції 558 дозволяє зробити висновок про те, що виплати, що здійснюються військовослужбовцям у разі звільнення їх з військової служби (компенсація щорічної основної або додаткової відпустки) виплачується у розмірах, виходячи з розміру місячного грошового забезпечення військовослужбовця. В Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Державної прикордонної служби України, яка затверджена наказом Міністерства внутрішніх справ України від 25 червня 2018 року № 558 відсутнє посилання на додаткову винагороду передбачену постановою 168, як на щомісячний додатковий вид грошового забезпечення.
Апелянт наголосив, що пунктом 14 Особливостей виплати на період воєнного стану додаткової винагороди військовослужбовцям Державної прикордонної служби України передбачено, що додаткова винагорода є одноразовим видом грошового забезпечення, яка в силу вимог статті 9 Закону № 2011-ХІІ є складовою грошового забезпечення, а не місячного грошового забезпечення.
Також, в своїй апеляційній скарзі відповідач зауважує про необхідність розгляду справи за обов'язковою участю представника Військової частини НОМЕР_1 у відкритому судовому засіданні.
Розглянувши зазначене клопотання, колегія суддів зазначає, що відповідно ч. 6 п. 8, 10 ст. 12 КАС України, справами незначної складності є типові справи та інші справи, у яких суд дійде висновку про їх незначну складність, за винятком справ, які не можуть бути розглянуті за правилами спрощеного позовного провадження.
Відповідно ч. 1,2,3 ст. 257 КАС України, за правилами спрощеного позовного провадження розглядаються справи незначної складності. За правилами спрощеного позовного провадження може бути розглянута будь-яка справа, віднесена до юрисдикції адміністративного суду, за винятком справ, зазначених у частині четвертій цієї статті. При вирішенні питання про розгляд справи за правилами спрощеного або загального позовного провадження суд враховує: значення справи для сторін; обраний позивачем спосіб захисту; категорію та складність справи; обсяг та характер доказів у справі, в тому числі чи потрібно у справі призначати експертизу, викликати свідків тощо; кількість сторін та інших учасників справи; чи становить розгляд справи значний суспільний інтерес; думку сторін щодо необхідності розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження.
Відповідно ч. 6 п. 2 ст. 262 КАС України, суд може відмовити в задоволенні клопотання сторони про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням сторін, якщо характер спірних правовідносин та предмет доказування у справі незначної складності не вимагають проведення судового засідання з повідомленням сторін для повного та всебічного встановлення обставин справи.
Згідно ч. 1 ст. 310 КАС України апеляційний розгляд здійснюється колегією суддів у складі трьох суддів за правилами розгляду справи судом першої інстанції за правилами спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, встановлених цією главою.
Згідно з п.3 ч.1 ст. 311 КАС України апеляційні скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, судом апеляційної інстанції можуть бути розглянуті без повідомлення учасників справи ( в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами.
Як вбачається з матеріалів справи, дана справа відноситься до категорії справ незначеної складності та не вимагає проведення судового засідання, тому колегія суддів приходить до висновку про відмову у задоволенні клопотання про розгляд справи у відкритому судовому засідання з викликом сторін.
Справу розглянуто судом апеляційної інстанції в порядку письмового провадження на підставі п.3 ч.1 ст.311 КАС України.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах позовних вимог і доводів апеляційних скарг, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги не підлягають задоволенню.
Судом першої інстанції встановлено та матеріалами справи підтверджено, що позивач ОСОБА_1 є учасником бойових дій, що підтверджується посвідченням учасника бойових дій серії НОМЕР_2 , виданим 29.12.2023.
Позивач проходив військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період у НОМЕР_3 Прикордонному загоні Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_1 ) з 05.04.2022 р. по 02.09.2024 р., що підтверджується наказом начальника НОМЕР_3 Прикордонного загону № 119-ОС від 05.04.2022 р. яким позивача з 05.04.2022 р. зараховано у списки особового складу та на всі види забезпечення та наказом № 623-ОС від 03.09.2024 р., яким позивача виключено зі списків особового складу частини та знято з усіх видів забезпечення. Остаточною датою закінчення проходження служби вважати 02 вересня 2024 року.
Вказаним наказом призначено до виплати позивачу грошову
- компенсацію за 23 невикористаних дні щорічної основної відпустки за 2022 рік та компенсацію за 30 невикористаних днів щорічної основної відпустки за 2024 рік - відповідно до абзацу 3 пункту 14 статті 10-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей";
- компенсацію за невикористану додаткову відпустку із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік, як учаснику бойових дій за 2023, 2024 рік - відповідно до абзацу 3 пункту 14 статті 10-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей";
- одноразову грошову допомогу при звільненні з військової служби в розмірі 4 відсотки місячного грошового забезпечення за 29 місяців служби, але не менш як 25 відсотків місячного грошового забезпечення - відповідно до пункту 1 Постанови Кабінету Міністрів України від 17.09.2014 № 460.
18.09.2024 року представник позивача звернувся до відповідача із адвокатським запитом щодо здійснення нарахування та виплати позивачу грошового забезпечення, у тому числі додаткових видів грошового забезпечення за період з 05.04.2022 по 02.09.2024 включно з урахуванням розмірів посадового окладу, окладу за військовим званням, які визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року. На відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками до постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 року №704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" з урахуванням виплачених сум.
30.09.2024 року відповідач листом № 09/7924-24-Вих надав засвідчені копії витягів з наказів начальника НОМЕР_3 прикордонного загону Державної прикордонної служби України про зарахування, виключення, звільнення та архівні відомості нарахування грошового забезпечення ОСОБА_1 з 05.04.2022 по 02.09.2024. При цьому, зазначив, що перерахунок грошового забезпечення за посадовим окладом станом на 1 січня календарного року не можливий, оскільки відповідно пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704 розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб розраховуються виходячи з розміру 1762 гривні та визначаються шляхом множення на відповідний тарифний коефіцієнт.
Вважаючи протиправними дії відповідача щодо нарахування та виплати грошового забезпечення у період з 05.04.2022 року по 02.09.2024 року, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановлено законом на 01.01.2018 року, а також не включення додаткової винагороди, передбаченої Постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №168 при обчисленні грошової компенсації за невикористані дні відпусток та не нарахування одноразової грошової допомоги при звільненні за 3 календарних роки в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення - протиправною бездіяльністю, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Суд першої інстанції, задовольняючи частково позов, виходив з того, що з дня набрання чинності судовим рішенням у справі №826/6453/18 відновлена дія пункту 4 Постанови №704 у первісній редакції, котра визначала розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, а не на 01 січня 2018 року. Таким чином, за висновками суду, відповідачем не правильно здійснено нарахування та виплата грошового забезпечення позивача за період з 05.04.2022р. по 19.0.05.2023р.
В той же час, суд звернув увагу, що відповідно до постанови КМУ від 12.05.2023р. №481, яка набрала чинності з 20.05.2023р., внесені зміни до п.4 постанови КМУ №704 та викладено абзац перший в такій редакції: «Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб розраховуються виходячи з розміру 1762 гривні та визначаються шляхом множення на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14». Таким чином, з 21.05.2023р. підстави для визначення розміру посадового окладу та окладу за військовими (спеціальними) званнями, виходячи з розміру прожиткового мінімуму станом на 01.01.2023р. відпали. З огляду на наведене, суд відмовив в задоволенні вимог за період з 20.05.2023р. по 02.09.2024р.
Також, суд першої інстанції виходив з того, що за своєю правовою природою додаткова винагорода, запроваджена постановою №168, є додатковим видом грошового забезпечення, яку законодавець відніс до категорії винагород, виплату якої запроваджено під час дії воєнного стану. Пункт 6 розділу ХХХІ Порядку №260 не містить жодних застережень щодо заборони урахування винагород до складу грошового забезпечення, з якого обчислюється розмір відповідної компенсації, а тому в цій частині позовних вимог прийняв рішення про задоволення позову.
Також, суд зазначив, що позивач був призваний на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, а відтак до спірних правовідносин підлягають застосуванню саме положення абзацу 7 ч. 2 статті 15 Закону № 2011-XI, як положення спеціальної правової норми, а не правові норми абзацу 1 частини другої статті 15 Закону № 2011-XI, тому при визначенні ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги при звільненні у розмірі, передбаченому пунктом 1 вказаного Порядку № 460 відповідач діяв правомірно, у зв'язку з чим суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення цієї частини вимог.
Надаючи правову оцінку рішенню суду першої інстанції в межах доводів апеляційних скарг, колегія суддів приходить до наступного.
Згідно ч.2 ст.9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі - Закон №2011-XII) до складу грошового забезпечення, окрім іншого, входять посадовий оклад та оклад за військовим званням.
Частиною 4 статті 9 Закону №2011-XII вказано, що грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.
Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України.
30 серпня 2017 року Кабінетом Міністрів України прийнято постанову №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», яка передбачала з 01.03.2018р. збільшення розмірів посадових окладів та окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців.
Пунктом 2 Постанови №704 установлено, що грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.
Додатком 1 до Постанови №704 встановлено тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу, офіцерського складу (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу.
Пунктом 4 Постанови №704 (в первинній редакції) передбачалось, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.
21 лютого 2018 року Кабінет Міністрів України прийняв Постанову №103, у пункті 6 якої передбачено внесення змін до Постанови №704, внаслідок яких пункт 4 Постанови №704 викладено у новій редакції, а саме: « 4. Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2018, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14».
Отже, станом на 01.01.2018р. та 01.01.2019р. пункт 4 Постанови №704, визначав, що при обчисленні розмірів посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу використовується такий показник, як «розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року».
Проте, постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020р. у справі №826/6453/18 визнано протиправним та скасовано п. 6 Постанови Кабінету Міністрів України №103, яким були внесені зміни до п.4 Постанови Кабінету Міністрів України №704.
Вказаною постановою скасовані зміни, у тому числі до п.4 постанови Кабінету Міністрів України №704, та відновлено його попередню редакцію (станом на 30.07.2018р.), згідно якої розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.
Відповідно до частини другої статті 265 Кодексу адміністративного судочинства України нормативно-правовий акт втрачає чинність повністю або в окремій його частині з моменту набрання законної сили відповідним рішенням суду.
Таким чином, з 29.01.2020р. - дня набрання законної сили рішенням Шостого апеляційного адміністративного суду у справі №826/6453/18 - діє редакція пункту 4 Постанови №704, яка діяла до зазначених змін.
Враховуючи викладене, оскільки зміни внесені Постановою №103, зокрема, до пункту 4 Постанови №704, визнані у судовому порядку нечинними, з 29.01.2020р. діє редакція пункту 4 Постанови №704, яка діяла до зазначених змін, в якій передбачено, що для визначення посадового окладу та окладу за військовим званням застосовується не прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018р., а прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, але з гарантією того, що такий показник прожиткового мінімуму повинен становити не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року.
При вирішенні питання щодо можливості застосування мінімальної заробітної плати, в даному випадку не менше її 50 відсотків, як розрахункової величини при обрахунку посадового окладу, судова колегія враховує, що пунктом 3 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України», який набрав чинності 01 січня 2017 року, встановлено, що після набрання чинності цим Законом мінімальна заробітна плата не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат.
Норми пункту 3 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №1774-VIII були чинними як на дату прийняття Постанови №704, так і станом після 29.01.2020р. неконституційними не визнавалися.
Враховуючи юридичну силу законів та підзаконних нормативно-правих актів, яким є Постанова №704, місце таких в системі нормативно-правових актів, оскільки всі підзаконні нормативно-правові акти приймаються на основі законів та за своїм змістом не повинні суперечити їм, перевагу слід надати положенням Закону, як акту вищої юридичної сили з урахуванням принципу верховенства права, закріпленого у статті 8 Конституції України.
З урахуванням висновків Великої Палати Верховного Суду, які викладені у постанові від 11.12.2019р. у справі №240/4946/18, щодо застосування норм права, а саме пункту 3 розд. ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 06.12.2016р. №1774-VІІІ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України», за якою після набрання чинності цим Законом положення нормативно-правових актів щодо обчислення виплат у процентному співвідношенні до мінімальної заробітної плати застосуванню не підлягають, судова колегія доходить висновку, що п.4 Постанови №704 з 29.01.2020р. має застосовуватись у наступній редакції:
«Розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.».
З вищевикладеного слідує, що у період з 05.04.2022р. по 19.05.2023р. у позивача виникло право на обчислення розміру грошового забезпечення шляхом застосування пункту 4 Постанови №704 в первинній редакції, а саме: множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.
Варто зазначити, що Закон України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» та Закон України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» застережень щодо застосування як розрахункової величини для визначення, зокрема, грошового забезпечення військовослужбовців, прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня 2018 року, не містять.
За таких обставин, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що грошове забезпечення позивача за вказаний період та виплачені у цей період інші виплати підлягають перерахунку. В свою чергу доводи апеляційної скарги Військової частини НОМЕР_1 не знайшло свого підтвердження в цій частині.
Що ж до перерахунку грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 20.05.2023р. по 02.09.2024р. та доводів апеляційної скарги позивача в цій частині, то колегія суддів зазначає, що у травні 2023 року правове врегулювання спірних правовідносин змінилось.
Так, постановою Кабінету Міністрів України від 12.05.2023р. №481 внесено зміни до Постанови №704 та абзац 1 пункту 4 викладено в такій редакції: «Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб розраховуються виходячи з розміру 1762 гривні та визначаються шляхом множення на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1,12,13 і 14.».
Отже, Постановою №481 змінено умови регулювання спірних відносин та визначено, що обчислення розмірів посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб здійснюється виходячи з розміру 1762 гривні, а не з прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Фактично, з 20 травня 2023 року розрахункова величина для обчисленні розмірів посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців була встановлена у конкретно визначеній сумі, а не у розмірі прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня календарного року, що виключає можливість застосування до спірних правовідносин положень пункту 3 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні Положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 06 грудня 2016 року №1774-VІІІ.
При вирішенні спору колегія суддів враховує, що рішенням Київського окружного адміністративного суду від 14.03.2025р. у справі №320/29450/24, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 18.06.2025р., визнано протиправним та нечинним пункт 2 постанови КМУ від 12.05.2023р. №481 стосовно внесення змін до пункту 4 постанови КМУ від 30.08.2017р. №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб».
У межах справи №320/29450/24 оскаржувався пункт 2 Постанови Кабінету Міністрів України від 12.05.2023р. №481, яка є нормативно-правовим актом, стосовно внесення змін до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», яка також є нормативно-правовим актом.
Судовим рішенням по справі №320/29450/24, яке набрало законної сили, окремі положення Постанови №481 визнано протиправними та нечинними.
Водночас, з системного аналізу положень КАС України та теорії права вбачається відмінність у правових наслідках «визнання протиправним та скасування» і «визнання протиправним та нечинним» відповідного адміністративного акта.
Так, відповідно до вимог ст.5 КАС України, ч.2 ст.245 КАС України, у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про: визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень; визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень.
Згідно абзаців 3, 4 п. 10.2 постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України від 20 травня 2013 року №7 «Про судове рішення в адміністративній справі» скасування акта суб'єкта владних повноважень, як способу захисту порушеного права позивача, застосовується тоді, коли спірний акт не породжує жодних правових наслідків від моменту його прийняття. Визнання ж акта суб'єкта владних повноважень нечинним означає втрату ним чинності з моменту набрання відповідним судовим рішенням законної сили або з іншого, визначеного судом моменту.
Таким чином, визнаються протиправними та скасовуються індивідуальні акти, а нормативно-правові акти визнаються протиправними та нечинними. Такі відмінності у правовому регулюванні обумовлені тим, що відповідно до приписів нормативно-правових актів виникають правовідносини, пов'язані з реалізацією певних суб'єктивних прав та охоронюваних законом інтересів невизначеного кола осіб. Відповідно, скасування нормативно-правового акту впливатиме на права, свободи, інтереси та обов'язки не лише позивача, а й інших осіб, а також поставить під сумнів легітимність дій та рішень, прийнятих на підставі скасованого нормативно-правового акту та може призвести до порушення необхідного балансу між захистом прав позивача та будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів невизначеного кола осіб, які були учасниками правовідносин, у яких застосовано оскаржуваний нормативно-правовий акт; принципу правової визначеності.
У цьому контексті колегія суддів звертає увагу, що згідно положень ч.2 ст.265 КАС України, нормативно-правовий акт втрачає чинність повністю або в окремій його частині з моменту набрання законної сили відповідним рішенням суду.
Таким чином, рішення Київського окружного адміністративного суду від 14.03.2025р. у справі №320/29450/24, яке набрало законної сили 18.06.2025р., не впливає на вирішення даної справи, оскільки не має ретроактивної дії.
Під час нарахування позивачу грошового забезпечення на період з 20.05.2023р. по 02.09.2024р. Постанова №481 була чинною, а тому підлягала врахуванню військовою частиною НОМЕР_1 .
Велика Палата Верховного Суду, зокрема, у постановах від 05.06.2024р. у справі №910/14524/22 та від 11.09.2024р. у справі №554/154/22 наголошувала на тому, що суд не може перебирати на себе правотворчі функції законодавчої та виконавчої влади. Порушення такого підходу та, відповідно, ігнорування принципу законності: суперечить, щонайменше, принципам правової визначеності, легітимних очікувань та належного урядування як базовим складовим правовладдя (верховенства права); дискримінує іншу сторону правовідносин; означає, що суд може надати дозвіл будь-кому та будь-коли діяти за межами закону (який містить заборони) або за межами наданих законом прав (повноважень); іде в розріз з принципом поділу влади на законодавчу, виконавчу та судову, а також порушує систему стримувань і противаг (суд втручається в компетенцію суб'єктів нормотворення та може ігнорувати їх волю).
Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відмову в задоволенні позову у відповідній частині, в свою чергу доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 таких висновків суду не спростовують, тому відсутні підстави для задоволення апеляційної скарги позивача та скасування рішення суду першої інстанції в цій частині.
Щодо апеляційної скарги Військової частини НОМЕР_1 в частині позовних вимог, що стосуються наявності правових підстав для включення додаткової винагороди, передбаченої Постановою КМУ №168 під час нарахування компенсації за невикористані дні оплачуваної щорічної та додаткової відпустки з включенням до складу місячного грошового забезпечення для її нарахування додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану», колегія суддів зазначає наступне.
Розрахунок грошового забезпечення за час надання щорічної основної відпустки з подальшим виключенням зі списків особового складу та грошової компенсації за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки здійснюється виходячи з посадового окладу, окладу за військовим званням, надбавки за вислугу років та щомісячних додаткових видів грошового забезпечення з урахуванням зміни вислуги років та норм грошового забезпечення, які військовослужбовець отримував за останньою займаною штатною посадою.
Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022 «Про введення воєнного стану» (далі - Указ №64/2022) у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації в Україні введений воєнний стан з 24.02.2022, який неодноразово продовжувався Указами Президента України та триває до теперішнього часу.
На виконання Указів Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/22 «Про введення воєнного стану в Україні» та №69 «Про загальну мобілізацію», Кабінет Міністрів України прийняв постанову від 28 лютого 2022 року №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану» (далі - Постанова № 168), пунктом 1 якої установлено, що на період дії воєнного стану військовослужбовцям Збройних Сил, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Головного управління розвідки Міністерства оборони, Національної гвардії, Державної прикордонної служби, Управління державної охорони, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації, Державної спеціальної служби транспорту, військовим прокурорам Офісу Генерального прокурора, особам рядового і начальницького складу Державної служби з надзвичайних ситуацій, співробітникам Служби судової охорони, особам начальницького складу управління спеціальних операцій Національного антикорупційного бюро та поліцейським виплачується додаткова винагорода в розмірі 30 000 гривень щомісячно (крім військовослужбовців строкової служби), а тим з них, які беруть безпосередню участь у бойових діях або забезпечують здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів (у тому числі військовослужбовцям строкової служби), - розмір цієї додаткової винагороди збільшується до 100000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах.
З приводу питання, чи підлягає включенню додаткова винагорода, передбачена Постановою №168, до складу грошового забезпечення, з якого обчислюється грошова компенсація за невикористані дні оплачуваних відпусток, Верховний Суд у постанові від 23 вересня 2024 року в справі № 240/32125/23 констатував, що на відміну від правил обчислення розміру допомоги для оздоровлення, пункт 6 розділу ХХХІ Порядку № 260 не містить жодних застережень щодо заборони урахування винагород до складу грошового забезпечення, з якого обчислюється розмір відповідної компенсації.
Навпаки, за приписами указаної норми до такого розрахунку включено щомісячні додаткові види грошового забезпечення, які військовослужбовець отримував за останньою займаною штатною посадою. Тому при обчисленні розміру таких виплат, відповідач був зобов'язаний урахувати суму винагороди, яку позивач отримував перед звільненням.
Таким чином, враховуючи те, що додаткова винагорода, запроваджена Постановою №168, є щомісячним додатковим видом грошового забезпечення, Верховний Суд дійшов висновку, що указана винагорода входить до складу грошового забезпечення позивача (як розрахункова величина), з якого обчислюється розмір компенсації за всі невикористані позивачем дні оплачуваних відпусток.
Такі висновки також були підтримані Верховним Судом в постанові від 10 квітня 2025 року у справі №240/2078/24
З огляду на висновки Верховного Суду щодо цього питання та приписи частини п'ятої статті 242 КАС України, якими передбачено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду, колегія суддів апеляційного адміністративного суду погоджується з висновком суду першої інстанції в цій частині позовних вимог про наявність достатніх правових підстав для зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу грошову компенсацію за невикористані дні оплачуваних відпусток з урахуванням додаткової винагороди, передбаченої Постановою №168.
Інші доводи апеляційних скарг ОСОБА_1 та Військової частини НОМЕР_1 не спростовують висновків чуду першої інстанції.
Крім іншого слід наголосити, що позивачем не оскаржується рішення суду в частині відмови в задоволенні позовних вимог про нарахування одноразової грошової допомоги при звільненні, а тому колегією суддів рішення суду в цій частині не переглядається.
Також, в резолютивній частині апеляційної скарги Військова частина НОМЕР_1 просить відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі або залишити позов без розгляду, проте сама апеляційна скарга не містить жодних обґрунтувань з приводу наявності підстав для залишення позовних вимог без розгляду, тому такі вимоги Військової частини НОМЕР_1 залишаються поза увагою суду. З іншого боку не знайшли свого підтвердження доводи відповідача про те, що судом першої інстанції не встановлювались та не досліджувались обставини справи, навпаки колегія суддів встановила наявність в рішенні суду встановлених обставин справи та надання судом першої інстанції оцінки таким обставинам.
Слід зазначити, що в п.58 рішення Європейського суду з прав людини по справі Серявін та інші проти України, суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішенні судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.
На підставі викладеного, колегія суддів, погоджуючись з висновками суду першої інстанції щодо наявності підстав для часткового задоволення позовних вимог, вважає, що суд дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення фактичних обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин норми матеріального та процесуального права, а тому апеляційні скарги задоволенню не підлягають.
Відповідно до ст. 242 КАС України, судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених такими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Згідно п.2 ч.1 ст.315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.
Відповідно до положень статті 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
З огляду на залишення рішення суду першої інстанції без змін, відповідно до приписів статті 139 КАС України, підстави для розподілу судових витрат відсутні.
Враховуючи, що дана справа правомірно віднесена судом першої інстанції до категорії незначної складності та розглядалась за правилами спрощеного провадження, тому постанова суду апеляційної інстанції, відповідно до ч.5 ст.328 КАС України, в касаційному порядку оскарженню не підлягає.
Керуючись ст.ст. 262, 263, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 України, колегія суддів, -
Апеляційні скарги ОСОБА_1 та Військової частини НОМЕР_1 залишити без задоволення, рішення Одеського окружного адміністративного суду від 23 червня 2025 року залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, передбачених п.2 ч.5 ст.328 КАС України.
Повний текст судового рішення виготовлений 02 вересня 2025 року.
Головуючий: І.Г. Ступакова
Судді: А.І. Бітов
О.В. Лук'янчук