154/3373/25
2/154/1393/25
про відмову у відкритті провадження
01 вересня 2025 року. Суддя Володимирського міського суду Волинської області Вітер І.Р., перевіривши відповідність вимогам ЦПК України позовної заяви ІНФОРМАЦІЯ_1 до ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача: військова частина НОМЕР_1 Міністерства оборони України, про відшкодування матеріальної шкоди,-
До Володимирського міського суду Волинської області в порядку цивільного судочинства надійшла позовна заява ІНФОРМАЦІЯ_1 до ОСОБА_1 , який у минулому проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 Міністерства оборони України, про стягнення з нього 319 468, 41 грн. на відшкодування матеріальної шкоди, завданої відповідачем державі в особі військової частини НОМЕР_1 під час виконання обов'язків військової служби.
Позов обгрунтовано нормами Закону України «Про матеріальну відповідальність військовослужбовців та прирівняних до них осіб за шкоду, завдану державі», вимогами Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, які на думку позивача порушив відповідач.
Вивчивши даний позов та додані до нього документи, приходжу до висновку, що у відкритті провадження слід відмовити з наступних підстав.
У статті 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.
Відповідно до статті 17 Закону України 23 лютого 2006 року № 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) та протоколи до неї, а також практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Згідно з п. 1 ст. 6 Конвенції кожен має право на справедливий розгляд його справи судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.
Європейський суд з прав людини у пункті 24 рішення від 20 липня 2006 року у справі «Сокуренко і Стригун проти України» зазначив, що фраза «встановлений законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Термін «судом, встановленим законом» у пункті 1 статті 6 Конвенції передбачає всю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів.
Отже, поняття «суд, встановлений законом» включає в себе, зокрема, таку складову, як дотримання усіх правил юрисдикції та підсудності.
Система судів загальної юрисдикції є розгалуженою. Судовий захист є основною формою захисту прав, інтересів та свобод фізичних і юридичних осіб, державних і суспільних інтересів.
Судова юрисдикція - це інститут права, покликаний розмежувати компетенцію як різних ланок судової системи, так і різних видів судочинства - цивільного, кримінального, господарського та адміністративного.
Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб'єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, в якому розглядається визначена категорія справ.
Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України, частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Згідно зі ст.19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.
Відповідно до ст.ст.4, 19 КАС України, юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби.
Публічно-правовий спір - спір, у якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв'язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій.
Суб'єкт владних повноважень - орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.
Віднесення судового спору до тієї чи іншої юрисдикції залежить від сукупності умов, за яких справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства. Такими умовами, зокрема, є: суб'єктний склад сторін, предмет спору та характер спірних правовідносин. Крім того, такою умовою може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у порядку якого розглядається визначена категорія справ.
За пунктом 17 частини першої статті 4 КАС України, публічна служба - це діяльність на державних політичних посадах, у державних колегіальних органах, професійна діяльність суддів, прокурорів, військова служба, альтернативна (невійськова) служба, інша державна служба, патронатна служба в державних органах, органах місцевого самоврядування.
У цій справі позов пред'явлено ІНФОРМАЦІЯ_2 , в інтересах держави в особі військової частини НОМЕР_1 , яка зарахована на фінансове забезпечення позивача і є балансоутримувачем автомобілів, які пошкодив відповідач під час проходження ним військової служби.
Звертаючись до суду із зазначеним позовом, позивач, крім посилання на загальні положення ЦК України, також посилається на нормативні акти, які регулюють проходження військової служби, визначають обов'язки військовослужбовців та унормовують питання матеріальної відповідальності військовослужбовців за завдану ними матеріальну шкоду під час проходження військової служби.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 2 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України, пов'язаній із захистом Вітчизни. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.
Порядок проходження громадянами України військової служби, їх права та обов'язки визначаються цим Законом, відповідними положеннями про проходження військової служби громадянами України, які затверджуються Президентом України, та іншими нормативно-правовими актами.
Отже, наведеними правовими нормами прямо передбачено, що військова служба є публічною службою, а тому відповідач у період здійснення ним повноважень, пов'язаних з виконанням завдань і функцій військовослужбовця, перебував на посаді, що відноситься до публічної служби.
Підстави та порядок притягнення військовослужбовців та деяких інших осіб до матеріальної відповідальності за шкоду, завдану державному майну, у тому числі військовому майну, майну, залученому під час мобілізації, а також грошовим коштам, під час виконання ними службових обов'язків визначає Закон України «Про матеріальну відповідальність військовослужбовців та прирівняних до них осіб за шкоду, завдану державі».
Пунктами 4, 5 статті 1 цього Закону визначено, що:
матеріальна відповідальність - вид юридичної відповідальності, що полягає в обов'язку військовослужбовців та деяких інших осіб покрити повністю або частково пряму дійсну шкоду, що було завдано з їх вини шляхом знищення, пошкодження, створення нестачі, розкрадання або незаконного використання військового та іншого майна під час виконання обов'язків військової служби або службових обов'язків, а також додаткове стягнення в дохід держави як санкція за протиправні дії у разі застосування підвищеної матеріальної відповідальності;
пряма дійсна шкода - збитки, завдані військовій частині, установі, організації, закладу шляхом знищення, пошкодження, створення нестачі, розкрадання або незаконного використання військового та іншого майна, погіршення або зниження його цінності, а також витрати на відновлення чи придбання військового та іншого державного майна замість пошкодженого або втраченого, надлишкові виплати під час виконання обов'язків військової служби або службових обов'язків. До шкоди не включаються доходи, які могли бути одержані за звичайних обставин, якщо таких збитків не було б завдано.
За змістом приписів статті 3 цього Закону, підставою для притягнення до матеріальної відповідальності є шкода, завдана неправомірним рішенням, невиконанням чи неналежним виконанням особою обов'язків військової служби або службових обов'язків, крім обставин, визначених статтею 9 цього Закону, які виключають матеріальну відповідальність.
Умовами притягнення до матеріальної відповідальності є: 1) наявність шкоди; 2) протиправна поведінка особи у зв'язку з невиконанням чи неналежним виконанням нею обов'язків військової служби або службових обов'язків; 3) причинний зв'язок між протиправною поведінкою особи і завданою шкодою; 4) вина особи в завданні шкоди.
Переведення особи до іншого місця служби чи її звільнення з посади або служби не може бути підставою для звільнення її від матеріальної відповідальності, встановленої законом.
Згідно положень ст.10 Закону, відшкодування шкоди, завданої особою, здійснюється на підставі наказу командира (начальника) шляхом стягнення сум завданої шкоди з місячного грошового забезпечення винної особи, крім випадків, передбачених частинами третьою, четвертою та п'ятою цієї статті та частиною першою статті 12 цього Закону.
Згідно положень ст.10 Закону, у разі звільнення особи, притягнутої до матеріальної відповідальності, зі служби або у разі, якщо рішення про притягнення до матеріальної відповідальності особи не прийнято до її звільнення зі служби, відшкодування завданої шкоди здійснюється в судовому порядку в разі відмови особи від її добровільного відшкодування або в іншому встановленому законом порядку.
Отже, у випадку зобов'язання особи, яка перебуває на посаді державної/публічної служби, відшкодувати шкоду або збитки, завдані внаслідок виконання нею службових/посадових обов'язків, перед судом постає питання не лише встановлення обсягу завданої шкоди/збитків, а й оцінки правомірності дій такої особи.
Понад те, у рамках цивільного процесу суд не може досліджувати та встановлювати правомірність дій, рішень чи бездіяльності службовця або посадовця, оскільки така можливість передбачена лише в адміністративному процесі в силу приписів статті 19 КАС України, якою охоплюється питання прийняття на публічну службу, її проходження та звільнення.
Таким чином, обсяг повноважень суду при розв'язанні таких спорів не закінчується дослідженням правильності розрахунку суми завданої шкоди, адже в першу чергу суд зобов'язаний перевірити наявність причино-наслідкового зв'язку між діями військовослужбовця, вчиненими під час перебування на посаді публічної служби, та заподіяною шкодою, визначити до обмеженої чи повної матеріальної відповідальності міг бути притягнутим військовослужбовець, обставини, які можуть бути підставою для його звільнення від матеріальної відповідальності.
Підсумовуючи це слідує висновок, що такі спори підлягають вирішенню у порядку адміністративного судочинства як такі, що пов'язані з питаннями реалізації правового статусу особи, яка перебуває на посаді публічної служби, від моменту її прийняття на посаду і до звільнення з публічної служби, зокрема, й питаннями відповідальності за рішення, дії чи бездіяльність на відповідній посаді, що призвели до завдання шкоди/збитків, навіть якщо притягнення її до відповідальності шляхом подання відповідного позову про стягнення такої шкоди/збитків відбувається після її звільнення з державної служби.
Такий правовий підхід сформований у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 грудня 2018 року у справі № 11-892апп18, від 12 грудня 2018 року у справі № 14-481цс18, від 13 лютого 2019 року у справі № 636/93/14-ц, від 22 січня 2020 року у справі № 813/1045/18 (при розгляді спорів за позовами, зокрема, але не виключно, військових частин до фізичних осіб-військовослужбовців, які проходили військову службу, про стягнення матеріальної шкоди) і неодноразово застосований Верховним Судом при розгляді справ цієї категорії, серед іншого, у справах № 620/1720/20, № 580/4611/21, № 320/7204/21, № 640/28199/21, № 160/4643/23, № 120/10943/21-а.
Аналогічний висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 січня 2019 року у справі №825/730/16, який з урахуванням обставин цієї справи додатково обґрунтований тим, що вирішення питання щодо наявності підстав для стягнення з відповідача збитків, спричинених ним державі під час проходження військової служби, нерозривно пов'язане з наданням судом оцінки правомірності наказу командира військової частини, тобто наказу суб'єкта владних повноважень, про притягнення військовослужбовця до матеріальної відповідальності.
Враховуючи, що між сторонами у справі виник публічно-правовий спір, який, з врахуванням суб'єктного складу його учасників та правовідносин, що виникли між сторонами з приводу проходження відповідачем публічної служби, підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства, відтак наявні підстави, визначені п. 1 ч. 1 ст. 186 ЦПК України, для відмови у відкритті провадження в цивільній справі, оскільки дана позовна заява не підлягає розгляду в судах за правилами ЦПК України.
На підставі вищевикладеного, керуючись п.1 ч.1 ст.186, 353 ЦПК України, суддя,
Відмовити у відкритті провадження в справі за позовом ІНФОРМАЦІЯ_1 до ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача: військова частина НОМЕР_1 Міністерства оборони України, про відшкодування матеріальної шкоди.
Роз'яснити позивачу, що розгляд справи віднесено до юрисдикції адміністративного суду.
Ухвала суду може бути оскаржена до Волинського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом п'ятнадцяти днів з дня її отримання.
Ухвала суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги ухвала, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя Володимирського міського суду Ігор ВІТЕР