26 серпня 2025 р.Справа № 520/1432/24
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Русанової В.Б.,
Суддів: Калиновського В.А. , Бегунца А.О. ,
за участю секретаря судового засідання Колесник О.Е.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 07.07.2025 (головуючий суддя І інстанції: Полях Н.А.) по справі № 520/1432/24
за позовом ОСОБА_1
до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області , Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області
про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до суду з позовом, в якому просив:
- визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області щодо не проведення перерахунку пенсії ОСОБА_1 на підставі ч.2 ст.56 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», із збільшенням пенсії на 1% заробітку за кожний рік роботи понад стаж 20 років, починаючи з дати, за шість місяців, що передують даті звернення до суду, з урахуванням раніше проведених виплат.
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 23.05.2024, яке за наслідками апеляційного перегляду набрало законної сили 10.03.2025 позов задоволено частково.
Визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області від 27.12.2023 № 932450125904 про відмову в перерахунку пенсії ОСОБА_1 .
Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду у Київській області перерахувати та виплатити пенсію ОСОБА_1 на підставі ч. 2 ст. 56 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», із збільшенням пенсії на 1% заробітку за кожний рік роботи понад стаж 20 років, починаючи з 01.01.2024.
У задоволенні адміністративного позову в іншій частині позовних вимог відмовлено.
24.06.2025 позивач звернувся до суду із заявою в порядку ст. 382 КАС України, в якій просив:
- встановити судовий контроль за виконанням рішення Харківського окружного адміністративного суду від 23.05.2024 у справі №520/1432/24 з поданням відповідачем звіту.
В обґрунтування заяви зазначив, що Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області на виконання судового рішення провело перерахунок його пенсії із застосуванням двоскладової формули, яка передбачає умову для призначення пенсії, визначену ч. 2 ст. 27 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», яка набула чинності 11.10.2017. Вважає, що умова, визначена ч. 2 ст. 27 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» розповсюджується на пенсіонерів, яким пенсія призначена після 11.10.2017, водночас ОСОБА_1 пенсія за віком призначена до 11.10.2017, як наслідок, перерахунок його пенсії має обчислюватись з урахуванням ч. 2 ст. 56 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», про що зазначено у судовому рішенні від 23.05.2024 у справі № 520/1432/24.
Враховуючи, не виконання відповідачем судового рішення в належний спосіб, ОСОБА_1 звернувся із заявою про встановлення судового контролю за виконанням рішення Харківського окружного адміністративного суду від 23.05.2024 у справі № 520/1432/24.
Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 07.07.2025 у задоволенні заяви відмовлено.
Позивач, не погодившись з ухвалою суду, подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального права, що призвело до неправильного висновку, просив її скасувати, а справу направити для продовження розгляду.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначає, що судом першої інстанції не надано жодної оцінки доводам заявника щодо неналежного виконання пенсійним органом судового рішення, не перевірено чи виконано відповідачем таке рішення з урахуванням висновків, викладених судами у рішенні від 23.05.2024 та постанові від 10.03.2025 у справі № 520/1432/24.
Вказує на помилковість висновків суду першої інстанції щодо відсутності доказів, які свідчать про не виконання пенсійним органом судового рішення.
Вважає, що відповідачем під час перерахунку його пенсії на виконання судового рішення безпідставно застосовано ч. 2 ст. 27 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» та визначено невірний показник середньомісячного заробітку, що призвело до зменшення пенсійних виплат.
Головне управління Пенсійного фонду у Київській області (далі - відповідач 1) подало відзив на апеляційну скаргу, в якому, наполягаючи на законності та обґрунтованості ухвали суду першої інстанції, просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржувану ухвалу без змін.
Головне управління Пенсійного фонду у Харківській області (далі - відповідач 2) правом на подання відзиву не скористалось.
Учасники справи про дату, час та місце апеляційного розгляду справи повідомлені належним чином.
Відповідно до ч. 4 ст. 229, ч. 1 ст. 308 КАС України справа розглядається в межах доводів та вимог апеляційної скарги, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши ухвалу суду першої інстанції, апеляційну скаргу, відзиву на неї, дослідивши докази по справі, вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.
Згідно з ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ст. 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов'язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.
Згідно частин 2, 3 ст. 14 КАС України судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.
Положеннями ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) визначено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення. Судове рішення проголошується публічно, але преса і публіка можуть бути не допущені в зал засідань протягом усього судового розгляду або його частини в інтересах моралі, громадського порядку чи національної безпеки в демократичному суспільстві, якщо того вимагають інтереси неповнолітніх або захист приватного життя сторін, або - тією мірою, що визнана судом суворо необхідною, - коли за особливих обставин публічність розгляду може зашкодити інтересам правосуддя.
Європейський суд з прав людини у справі «Горнсбі проти Греції» наголосив, що, відповідно до усталеного прецедентного права, пункт 1 статті 6 гарантує кожному право на звернення до суду або арбітражу з позовом стосовно будь-яких його цивільних прав та обов'язків. Таким чином, ця стаття проголошує «право на суд», одним з аспектів якого є право на доступ, тобто право подати позов до суду. Однак це право було б ілюзорним, якби правова система Договірної держави допускала, щоб остаточне судове рішення, яке має обов'язкову силу, не виконувалося на шкоду одній із сторін. Важко собі навіть уявити, щоб стаття 6 детально описувала процесуальні гарантії, які надаються сторонам у спорі, - а саме: справедливий, публічний і швидкий розгляд, - і водночас не передбачала виконання судових рішень. Якщо вбачати у статті 6 тільки проголошення доступу до судового органу та права на судове провадження, то це могло б породжувати ситуації, що суперечать принципу верховенства права, який Договірні держави зобов'язалися поважати, ратифікуючи Конвенцію.
Для цілей ст. 6 Конвенції стадія виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина «судового розгляду».
З аналізу рішень Європейського суду з прав людини (остаточні рішення у справах «Алпатов та інші проти України», «Робота та інші проти України», «Варава та інші проти України», «ПМП «Фея» та інші проти України»), якими було встановлено порушення п. 1 ст. 6, ст. 13 Конвенції та ст. 1 Першого протоколу до Конвенції, вбачається однозначна позиція про те, що правосуддя не може вважатися здійсненим доти, доки не виконане судове рішення, а також констатується, що виконання судового рішення, як завершальна стадія судового процесу, за своєю юридичною природою є головною стадією правосуддя, що повністю узгоджується з нормою ст. 129-1 Конституції України.
Отже, обов'язковою складовою судового процесу є фактичне втілення судових присуджень у певні матеріальні блага, яких особа була протиправно позбавлена до отримання судового захисту.
Таким чином, судовий акт, який набрав законної сили, підлягає обов'язковому та безумовному виконанню особою, на яку покладено такий обов'язок.
Це означає, що особа, якій належить виконати судовий акт, повинна здійснити достатні дії для організації процесу його виконання, незалежно від будь-яких умов, оскільки інше суперечило б запровадженому статтею 8 Конституції України принципу верховенства права.
За правилами ст. 370 КАС України судове рішення, яке набрало законної сили, є обов'язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами.
Відповідно до ч. 1 ст. 382 КАС України суд, який розглянув адміністративну справу як суд першої інстанції і ухвалив судове рішення, за письмовою заявою особи, на користь якої ухвалено судове рішення і яка не є суб'єктом владних повноважень, або за власною ініціативою може зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.
В адміністративних справах з приводу обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту та пільг за письмовою заявою заявника суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати звіт про виконання судового рішення.
Отже, нормами КАС України регламентовано право суду застосовувати інститут судового контролю шляхом, зокрема, зобов'язання відповідача подати звіт про виконання рішення суду. Для застосування наведених процесуальних заходів мають бути наявні відповідні правові умови.
У свою чергу, правовою підставою для зобов'язання відповідача подати звіт про виконання судового рішення є наявність об'єктивних підтверджених належними і допустимими доказами підстав вважати, що за відсутності такого заходу судового контролю рішення суду залишиться невиконаним або для його виконання доведеться докласти значних зусиль. При цьому, суд, встановлюючи строк для подання звіту, повинен враховувати особливості покладених обов'язків згідно із судовим рішенням та можливості суб'єкта владних повноважень їх виконати.
Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 04 квітня 2020 року у справі № 539/3406/17.
Судом встановлено, що рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 23.05.2024 у справі №520/1432/24 зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду у Київській області перерахувати та виплатити пенсію ОСОБА_1 на підставі ч. 2 ст. 56 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», із збільшенням пенсії на 1% заробітку за кожний рік роботи понад стаж 20 років, починаючи з 01.01.2024.
На виконання рішення суду від 23.05.2024 Головним управлінням Пенсійного фонду у Київській області проведено перерахунок пенсії, внаслідок чого розмір пенсії, обчислений відповідно до ч. 2 ст. 56 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», з 01.01.2024 зменшився та становить 2 760,00 грн, про що зазначено у листі Головного управління Пенсійного фонду у Київській області від 26.03.2025.
За висновками суду першої інстанції, проведення відповідачем перерахунку пенсії на виконання рішення суду від 23.05.2024 у справі № 520/1432/24 свідчить про повне його виконання.
Натомість, позивач фактично не погоджується із розміром пенсії, визначеним за наслідками вищевказаного перерахунку, проте наведене питання не було предметом судового розгляду у справі № 520/1432/24.
З урахуванням наведеного, суд першої інстанції дійшов висновку про наявність підстав для відмови у задоволенні заяви ОСОБА_1 про встановлення судового контролю.
Колегія суддів зазначає, що спірним питанням у справі, що розглядалася судом фактично було право позивача, пенсія якому призначена до жовтня 2017 р. на обчислення його пенсії зі збільшенням на 1% за кожен рік понаднормового стажу згідно з умовами ч. 2 ст. 56 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» в редакції до 11.10.2017, тобто без урахування умови призначення пенсії відповідно до ч. 2 ст. 27 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Разом з тим, зазначивши про належне проведення перерахунку пенсії, суд першої інстанції не досліджував правильність такого перерахунку, його відповідність висновкам судів, викладених у рішенні від 23.05.2024 та постанові від 10.03.2025 у справі № 520/1432/24.
Зокрема, суд першої інстанції не перевірив з урахуванням яких норм законодавства відповідачем 1 проведено перерахунок пенсії позивача, чи застосовано пенсійним органом до ОСОБА_1 умови призначення пенсії відповідно до ч. 2 ст. 27 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» під час перерахунку його пенсії тощо.
Щодо висновків суду першої інстанції про відсутність в межах справи № 520/1432/24 спору про розмір пенсії, обчислений за наслідками перерахунку, колегія суддів зазначає, що суд першої інстанції мав перевірити відповідність такого перерахунку вимогам ч. 2 ст. 56 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» в редакції до 11.10.2017, проте таких дій не вчинив.
Колегія суддів звертає увагу на те, що визначальним принципом здійснення правосуддя в адміністративних справах є принцип офіційного з'ясування всіх обставин у справі з обов'язком суб'єкта владних повноважень доказувати правомірність своїх дій, бездіяльності чи рішень.
Наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи судом встановлюється на підставі доказів, якими є будь-які дані. Відповідно до статтей 73 та 74 КАС України докази мають бути належними та допустимими.
Таким чином, висновок суду щодо наявності підстав для відмови у задоволенні заяви з підстав належного виконання пенсійним органом судового рішення є передчасним, зробленим без повного та всебічного з'ясування обставин у справі в їх сукупності та перевірки їх доказами.
Підсумовуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку про те, що судом першої інстанції допущено порушення норм процесуального права, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення заяви, поданої в порядку ст.382 КАС України.
Натомість, доводи апеляційної скарги щодо неправильного застосування судом першої інстанції положень ст. 382 КАС України та не повного встановлення обставин справи знайшли своє підтвердження під час апеляційного перегляду оскаржуваної ухвали суду першої інстанції.
За змістом ч. 1 ст. 320 КАС України підставами для скасування ухвали суду, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків суду обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, які призвели до неправильного вирішення питання.
З огляду на викладене, колегія суддів приходить до висновку, що судом першої інстанції неповно з'ясовано обставини справи, що призвело до неправильного вирішення питання щодо встановлення судового контролю, тому оскаржувана ухвала підлягає скасуванню, а справа направленню для продовження розгляду заяви від 24.06.2025 до суду першої інстанції.
Керуючись статтями 243, 310, 312, 320, 321, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
Ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 07.07.2025 по справі № 520/1432/24 скасувати.
Адміністративну справу № 520/1432/24 направити до Харківського окружного адміністративного суду для продовження розгляду заяви ОСОБА_1 від 24.06.2025.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню.
Головуючий суддя В.Б. Русанова
Судді В.А. Калиновський А.О. Бегунц
Повний текст постанови складено 01.09.2025 року