Справа № 369/17245/24
№ апеляційного провадження: 22-ц/824/11114/2025
27 серпня 2025 року м. Київ
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
судді - доповідача Слюсар Т.А.,
суддів: Голуб С.А., Таргоній Д.О.,
за участю секретаря судового засідання Гладкої І.Ю.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою адвоката Кірєєва Сергія Володимировича в інтересах ОСОБА_1 на ухвалу Києво-Святошинського районного суду Київської області від 11 березня 2025 року про залишення заяви без розгляду у складі судді Скрипник О.Г.,
у цивільній справі за заявою ОСОБА_1 , заінтересовані особи: ОСОБА_2 , Гатненська сільська рада Фастівського району Київської області про встановлення факту, що має юридичне значення,-
У жовтні 2024 року ОСОБА_1 звернувся у суд із заявою про встановлення факту, що має юридичне значення, в якій просив встановити факт перебування ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 на його, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , утриманні.
Ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 11 березня 2025 року заяву ОСОБА_1 залишено без розгляду.
В апеляційній скарзі адвокат Кірєєв С.В. в інтересах ОСОБА_1 , просить скасувати ухвалу суду першої інстанції та направити справу до суду першої інстанції на новий розгляд.
В обґрунтування апеляційної скарги зазначено, що заява не стосується факту одноосібного виховання дитини заявником, а стосується встановлення факту перебування дітей на утриманні.
Вказує, що виховують всіх трьох дітей батьки разом, але утримує їх заявник, оскільки у дружини немає доходу.
Звертає увагу, що суд не вирішив питання, яке поставив ОСОБА_1 на його розсуд, а вирішив інше питання, яке на вирішення суду не виносилось.
Учасники справи в судове засідання не з'явилися, судом про розгляд справи повідомлялися належно.
Від адвоката Кірєєва С.В. в інтересах ОСОБА_1 надійшло клопотання про розгляд справи без його участі, й якому він просив апеляційну скаргу задовольнити (а.с. 101).
Перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.
Статтею 124 Конституції України визначено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.
Згідно з частиною першою статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів (частина перша статті 4 ЦПК України).
Відповідно до частини другої статті 19 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється за правилами, передбаченими цим Кодексом, у порядку: 1) наказного провадження; 2) позовного провадження (загального або спрощеного); 3) окремого провадження.
За частиною першою статті 293 ЦПК України окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.
Суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення (пункт 5 частини другої статті 293 ЦПК України).
Перелік юридичних фактів, що підлягають встановленню в судовому порядку, зазначений у статті 315 ЦПК України і не є вичерпним.
Частинами першою, другою статті 315 ЦПК України передбачено, що суд розглядає справи про встановлення факту: 1) родинних відносин між фізичними особами; 2) перебування фізичної особи на утриманні; 3) каліцтва, якщо це потрібно для призначення пенсії або одержання допомоги по загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню; 4) реєстрації шлюбу, розірвання шлюбу, усиновлення; 5) проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без шлюбу; 6) належності правовстановлюючих документів особі, прізвище, ім'я, по батькові, місце і час народження якої, що зазначені в документі, не збігаються з прізвищем, ім'ям, по батькові, місцем і часом народження цієї особи, зазначеним у свідоцтві про народження або в паспорті; 7) народження особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту народження; 8) смерті особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті; 9) смерті особи, яка пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підстави вважати її загиблою від певного нещасного випадку внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру. У судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.
Отже, в порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, зокрема, якщо: згідно із законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; встановлення факту не пов'язується із наступним вирішенням спору про право.
Юридичні факти можуть бути встановлені для захисту, виникнення, зміни або припинення особистих чи майнових прав самого заявника, за умови, що вони не стосуються прав чи законних інтересів інших осіб. У випадку останнього між цими особами виникає спір про право.
Такі висновки висловлені Верховним Судом в постановах від 11 вересня 2024 року в справі № 335/4669/23 (провадження № 61-8050св24), від 17 червня 2024 року в справі № 753/21178/21 (провадження № 61-15630св23) та інших.
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 10 квітня 2019 року в справі № 320/948/18 (провадження № 14-567цс18) виснувала, що в порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, за наявності певних умов, а саме, якщо: згідно із законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення; заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений чи знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення; встановлення факту не пов'язується з наступним вирішенням спору про право. Чинне цивільне процесуальне законодавство відносить до юрисдикції суду справи про встановлення фактів, від яких залежить виникнення, зміна або припинення суб'єктивних прав громадян. Проте не завжди той чи інший факт, що має юридичне значення, може бути підтверджений відповідним документом через його втрату, знищення архівів тощо. Тому закон у певних випадках передбачає судовий порядок встановлення таких фактів.
Справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, належать до юрисдикції суду за таких умов:
- факти, що підлягають встановленню, повинні мати юридичне значення, тобто від них має залежати виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян. Для визначення юридичного характеру факту потрібно з'ясувати мету встановлення;
- встановлення факту не пов'язується з подальшим вирішенням спору про право. Якщо під час розгляду справи про встановлення факту заінтересованими особами буде заявлений спір про право або суд сам виснує, що в цій справі встановлення факту пов'язане з необхідністю вирішення в судовому порядку спору про право, суд залишає заяву без розгляду і роз'яснює цим особам, що вони вправі подати позов на загальних підставах;
- заявник не має іншої можливості одержати чи відновити документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення. Для цього заявник разом із заявою про встановлення факту подає докази на підтвердження того, що до її пред'явлення він звертався до відповідних організацій за одержанням документа, який посвідчував би такий факт, але йому в цьому було відмовлено із зазначенням причин відмови (відсутність архіву, відсутність запису в актах цивільного стану тощо);
- чинним законодавством не передбачено іншого позасудового порядку встановлення юридичних фактів.
Такими ж критеріями керувалася Велика Палата Верховного Суду в постановах від 10 квітня 2019 року в справі № 320/948/18 (провадження № 14-567цс18), від 18 січня 2024 року в справі № 560/17953/21 (провадження № 11-150апп23).
За змістом положень п.2 ч.1 ст. 315 ЦПК України суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення факту перебування фізичної особи на утриманні.
Залишаючи подану по справі заяву без розгляду, суд виходив з наявності спору про право одного з батьків щодо участі у вихованні й утриманні дитини.
При цьому, оскаржуване судове рішення районний суд обґрунтовував висновками, викладеними Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 11 вересня 2024 року в справі № 201/5972/22 про встановлення факту що має юридичне значення та відповідно до яких Велика Палата ВС виснувала, що у цій справі наявний спір про право, зокрема спір щодо участі одного із батьків у вихованні дитини та/або ухилення від участі у вихованні, остільки пов'язане з настанням (існуванням) обставин, за якими мати не виконує своїх батьківських обов'язків щодо дитини, стосується змін обсягу сімейних прав або невиконання одним із батьків батьківських обов'язків, та безумовно впливає на права й інтереси самої дитини.
Між тим, правовідносини в справі № 201/5972/22 не є подібними до правовідносин у цій справі, остільки Велика Палата Верховного Суду сформулювала у справі за інших правовідносин, які виникли і були вирішені судом по суті до набрання чинності Законом № 3633-IX «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію".
Відповідно до статті 4 Закону України від 21 жовтня 1993 року № 3543-XII "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" організація і порядок проведення мобілізаційної підготовки та мобілізації визначаються цим Законом, актами Президента України та Кабінету Міністрів України.
Між тим, Законом України від 11 квітня 2024 року № 3633-IX "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо окремих питань проходження військової служби, мобілізації та військового обліку" до Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" внесено зміни та пункт 4 частини 1 статті 23 Закону № 3543-XII викладено в такій редакції:
не підлягають призову на військову службу під час мобілізації військовозобов'язані: жінки та чоловіки, які мають дитину (дітей) віком до 18 років, якщо другий з батьків такої дитини (дітей) помер, позбавлений батьківських прав, визнаний зниклим безвісти або безвісно відсутнім, оголошений померлим, відбуває покарання у місцях позбавлення волі, а також коли особа самостійно виховує та утримує дитину за рішенням суду або запис про батька такої дитини в Книзі реєстрації народжень здійснений на підставі частини першої статті 135 Сімейного кодексу України.
Отже, суд залишив поза увагою, що на час звернення ОСОБА_1 у жовтні 2024року у суд із заявою, була чинною нова редакція статті 23 Закону України № 3543-XII "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію", й висновки Велика Палата Верховного Суду викладала з урахуванням правовідносин, які виникли під час дії згаданого Закону у старій редакції.
Так, у постанові від 02 квітня 2025 року у справі № 127/3622/24 Верховний Суд дійшов наступних висновків : « Диспозиція частини дванадцятої статті 26 Закону № 2232-XII зі змінами містить імперативний припис стосовно того, що підстава для відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації та/або звільнення з військової служби особи, яка самостійно виховує та утримує дитину, має бути встановлена виключно за рішенням суду.
Колегія суддів вважає, що в умовах дії режиму воєнного стану факт самостійного виховання батьком (або іншою особою) дитини може існувати і без наявного спору про право через обставини, в силу яких обсяг прав матері (батька) обмежується або припиняється.
Законодавець, враховуючи наявні життєві ситуації в умовах війни, розширив перелік підстав, за яких особа, яка самостійно виховує та утримує дитину, може звільнитися з військової служби без позбавлення іншого батьківських прав з урахуванням неможливості реалізації ним своїх батьківських прав та обов'язків в умовах війни чи/або надання такій особі соціального статусу одинокого батька (матері) у разі відсутності іншого з батьків та ін.
Удосконалюючи законодавство в умовах режиму воєнного стану, законодавець передбачив установлення факту самостійного виховання та утримання дитини як підставу для отримання відстрочки від мобілізації та/або звільнення з військової служби та чітко визначив порядок його встановлення виключно в судовому порядку, що унеможливлює встановлення такого юридичного факту в позасудовому порядку будь-яким іншим органом влади.
У такий спосіб законодавцем установлено судовий контроль задля дотримання балансу між інтересами дитини, яка може залишитися без батьківського піклування, особи (батька чи матері щодо здійснення піклування) та народу України в особі держави в розумінні статті 65 Конституції України.
Такий порядок встановлення факту самостійного виховання та утримання дитини визначений тому, що саме в порядку окремого провадження суд встановлює обставини та перевіряє (підтверджує) їх доказами незалежно від наданих сторонами доказів та зазначених доводів на їх спростування. Тобто встановлення юридичного факту як підстава для отримання відстрочки від мобілізації та/або звільнення з військової служби здійснюється безпосередньо судом.
Отже, за відсутності спору між батьками дитини щодо її виховання та утримання й визначення законодавством встановлення такого факту в судовому порядку, суд, оцінюючи доводи і докази, які підтверджують факт самостійного виховання особою дитини, досліджує обставини (події) у конкретних життєвих ситуаціях».
Відповідно до поданої по справі заяви, ОСОБА_1 просить установити факт перебування на його утриманні спільних з ОСОБА_2 двох дітей: сина ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та доньки ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , а також сина його дружини - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з метою оформлення відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації.
За таких обставин висновок суду першої інстанції щодо наявності спору право є передчасним.
Згідно ч. 1 ст. 379 ЦПК України підставами для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є: неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; порушення норм процесуального права чи неправильне застосування норм матеріального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали.
Враховуючи, що суд першої інстанції неправильно застосував норми матеріального та процесуального права, не встановив фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, ухвалене судове рішення не може вважатися законними і обґрунтованими, а тому підлягає скасуванню з направленням справи для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Оскільки справа направляється для продовження розгляду до суду першої інстанції то розподіл судових витрат апеляційний суд не здійснює.
Керуючись ст. ст. 367, 374, 379, 382 ЦПК України, суд,-
Апеляційну скаргу адвоката Кірєєва Сергія Володимировича в інтересах ОСОБА_1 задовольнити.
Ухвалу Києво-Святошинського районного суду Київської області від 11 березня 2025 року скасувати, а справу направити для продовження розгляду до того ж суду.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення, проте може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом 30 днів з дати складення повного судового рішення.
Повне судове рішення складено 01 вересня 2025 року.
Суддя-доповідач:
Судді: