Справа № 357/15266/24 Головуючий в І інстанції - ОСОБА_1
Провадження № 11-кп/824/5136/2025 Доповідач в суді ІІ інстанції - ОСОБА_2
20 серпня 2025 року м. Київ
Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Київського апеляційного суду в складі суддів:
ОСОБА_2 (головуючої), ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
секретар - ОСОБА_5
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві апеляційну скаргу обвинуваченого ОСОБА_6 на ухвалу Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 28 липня 2025 року,
Ухвалою Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 28 липня 2025 року ОСОБА_6 , який обвинувачується у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 190, ч. 2 ст. 15 ч. 2 ст. 190 КК України, продовжено строк дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою на 60 днів, а саме до 25 вересня 2025 року включно, з визначенням застави у розмірі 20 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, що становить 60 560 грн.
В обґрунтування мотивів ухваленого рішення суд вказав про доведеність існування ризиків, які передбачені п. 1, 3, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України та про неможливість застосування відносно обвинуваченого більш м'якого, аніж тримання під вартою, запобіжного заходу, оскільки він не зможе забезпечити виконання обвинуваченим, покладених на нього обов'язків.
В апеляційній скарзі обвинувачений ОСОБА_6 вказав про незаконність оскаржуваної ухвали з огляду на недоведеність прокурором наявності ризиків, передбачених п. 1, 3, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, оскільки наміру переховуватися він не має та бажає доводити в суді свою винуватість, а станом на 28.07.2025 року майже всі потерпілі допитані, крім тих, явку яких не може забезпечити сам прокурор. Також зазначив, що він є ФОП, має офіційну роботу, яка здатна забезпечити йому дохід для проживання, має постійне місце проживання в м. Києві, має цивільну дружину. Вважає, що прокурор не довів необхідність неможливість застосування до нього іншого запобіжного заходу, ніж тримання під вартою. Додатково вказав, що в ухвалі суд поклав на нього обов'язок не відлучатися з м. Біла Церква, тоді як в цьому місті він не має житла та проживає в м. Києві. Просив оскаржувану ухвалу скасувати та постановити нову, якою застосувати до нього запобіжний захід, не пов'язаний з триманням під вартою, а також змінити покладений на нього обов'язок «не відлучатися з м. Біла Церква Київської області без дозволу суду» на «не відлучатися з м. Києва та Київської області без дозволу суду».
Обвинувачений ОСОБА_7 та його захисник ОСОБА_8 до суду апеляційної інстанції не з'явилися, хоча належним чином повідомлялися про дату та час розгляду справи, будь-яких заяв про відкладення розгляду справи із зазначенням поважних причин неявки ними не надіслано.
Прокурор досуду апеляційної інстанції також не з'явився, хоча належним чином повідомлявся про дату та час розгляду справи, причини неявки не повідомив.
Відповідно до вимог ч. 4 ст. 422-1КПК України неявка сторін не перешкоджає розгляду справи.
Вивчивши матеріали судового провадження та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до наступних висновків.
За змістом ч. 2 ст. 177, ст. 197 КПК України підставою як застосування запобіжного заходу, у тому числі і у виді тримання під вартою, так і продовження строків тримання під вартою є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений, засуджений може здійснити дії, передбачені ч. 1 ст. 177 КПК України. Частиною першою ст. 194 КПК України визначений обов'язок суду встановити чи доводять надані сторонами кримінального провадження докази обставини, які свідчать про:
наявність обґрунтованої підозри у вчиненні підозрюваним, обвинуваченим кримінального правопорушення;
наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачених статтею 177 цього Кодексу, і на які вказує слідчий, прокурор;
недостатність застосування більш м'яких запобіжних заходів для запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні.
Як вбачається із матеріалів провадження, питання про продовження запобіжного заходу у виді тримання обвинуваченого під вартою було вирішено на стадії судового розгляду. Тобто, це питання вирішувалось на стадії, яка унеможливлює перевірку обґрунтованості підозри, оскільки остання перестала існувати і на заміну якої висунуте обвинувачення. Обґрунтованість же обвинувачення перевіряється судом, який здійснює судовий розгляд на підставі обвинувального акта шляхом дослідження наданих сторонами кримінального провадження доказів і може бути вирішене шляхом ухвалення остаточного рішення у вказаному кримінальному провадженні. Таким чином, при вирішенні питання про продовження запобіжного заходу у виді тримання під вартою у суді першої інстанції на стадії судового розгляду та при перевірці відповідного рішення судом апеляційної інстанції вирішальним є вирішення питання про наявність ризиків, передбачених ч. 1 ст. 177 КПК України.
У ході судового розгляду, суд першої інстанції визнав, що прокурором доведено наявність ризиків, передбачених п. 1, 3, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України. Оцінивши зазначені ризики, суд першої інстанції дійшов до обґрунтованого висновку про необхідність продовження строку тримання обвинуваченогоОСОБА_6 під вартою, належним чином мотивувавши своє рішення.
Так, колегією суддів визнається доведеним ризик переховування обвинуваченого ОСОБА_6 від суду. При цьому, вказаний ризик, на думку колегії суддів, є значним. Колегія суддів зважає на те, що ОСОБА_6 обвинувачується, в тому числі, у вчиненні нетяжкого злочину проти власності, за який передбачене покарання у виді позбавлення волі на строк від 3 до 5 років. Наявність вказаного ризику стверджується суворістю покарання, яке загрожує обвинуваченому у випадку доведеності його вини у вчиненні інкримінованих йому кримінальних правопорушень, що суд зобов'язаний враховувати відповідно до вимог п. 2 ч. 1 ст. 178 КПК України. При оцінці цього ризику, колегією суддів враховуються конкретні обставини вчинення кримінального правопорушення, поставленого у вину обвинуваченому, а також існування реальної можливості переховування, враховуючи ситуацію, яка існує в державі, яка викликана внаслідок військової агресії з боку Російської Федерації. Наведене свідчить про існування ризику переховування обвинуваченого від суду, що вказує на наявність підстав для продовження щодо нього запобіжного заходу у виді тримання під вартою.
Обставини вчинення поставлених у вину обвинуваченому ОСОБА_6 кримінальних правопорушень дають підстави стверджувати про існування ризику незаконного впливу на потерпілих, свідків, а враховуючи, що наразі кримінальне провадження перебуває на стадії судового розгляду, а отжесвідки та потерпілі можуть бути допитані повторно, то вказаний ризик на сьогодні продовжує існувати.
Також колегією суддів визнається доведеним ризик вчинення іншого кримінального правопорушення ОСОБА_6 . При оцінці вказаного ризику колегією суддів враховується той факт, що обвинувачений може вчинити інше кримінальне правопорушення з метою приховування слідів інкримінованих йому кримінальних правопорушень, а також те, що 23.02.2024 року до суду направлено обвинувальний акт за обвинуваченням ОСОБА_6 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 164 КК України, що свідчить про те, що обвинувачений продовжує вчиняти кримінальні правопорушення. Обраний запобіжний захід у виді тримання обвинуваченого ОСОБА_6 під вартою, на думку колегії суддів, здатний у повній мірі запобігти зазначеному вище ризику.
Наведене у своїй сукупності вказує на обґрунтованість висновків суду першої інстанції про існування ризиків, передбачених п.п. 1, 3, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, що вказує на наявність підстав для продовження застосованого до ОСОБА_6 запобіжного заходу у виді тримання під вартою.
Таким чином, на думку колегії суддів, суд першої інстанції дійшов правильних висновків про те, що вказані обставини кримінального провадження свідчать про неможливість застосування щодо обвинуваченого ОСОБА_6 іншого запобіжного заходу, передбаченого ст. 176 КПК України, оскільки він не забезпечить належної поведінки останнього під час розгляду кримінального провадження.
Посилання в апеляційній скарзі обвинуваченого на те, що він є ФОП, має офіційну роботу, яка здатна забезпечити йому дохід для проживання, має постійне місце проживання в м. Києві, має цивільну дружину, є не у повній мірі обґрунтованим, оскільки наявність вказаних даних не може саме по собі свідчити про наявність таких обставин, які зможуть усунути існуючі ризики.
Так само необґрунтованими вважає колегія суддів і доводи обвинуваченого про відсутність наміру переховуватися та бажання доводити в суді свою невинуватість, а також його доводи про те, що станом на 28.07.2025 року майже всі потерпілі допитані, крім тих, явку яких не може забезпечити сам прокурор, оскільки за своєю правовою природою ризик вчинення обвинуваченим дій, перелік яких визначений ч. 1 ст. 177 КПК України, є твердженням, яке ґрунтується на доказах про ймовірність протидії обвинуваченого кримінальному провадженню у один із способів, зазначених в указаній нормі закону. Така протидія може мати місце як у майбутньому, так і нинішньому чи минулому, а тому вказана обвинуваченим обставина не свідчить про те, що в подальшому він не вчинить дій, спрямованих на переховування від суду, незаконного впливу на свідків, потерпілих або вчинення іншого кримінального правопорушення.
Щодо можливості застосування до обвинуваченого інших альтернативних заходів, то колегія суддів у цьому питанні зважає на наступне.
На думку колегії суддів, запобіжний захід у виді домашнього арешту або особистого зобов'язання не в змозі забезпечити належну процесуальну поведінку обвинуваченого ОСОБА_6 та попередити наявні ризики, у зв'язку із їх недостатнім стримуючим впливом за наявності зазначених вище обставин, а також існування реальної можливості переховуватись, враховуючи ситуацію, яка існує в державі, у тому числі і ту, яка викликана зовнішнім втручанням іншої держави.
Дієвим заходом, який в змозі виконати завдання по мінімізації ризику переховування обвинуваченого від суду є запобіжний захід у виді застави, який застосований судом першої інстанції щодо обвинуваченого і який є альтернативним до запобіжного заходу у виді тримання обвинуваченого під вартою.
При цьому, на думку колегії суддів, відсутні підстави для зміни розміру застави, яка була визначена обвинуваченому, а саме в розмірі 60 560 гривень, оскільки саме вказаний розмір застави буде достатньою мірою гарантувати виконання обвинуваченим покладених на нього обов'язків.
Таким чином, рішення суду першої інстанції прийнято на основі всебічно з'ясованих обставин, з якими закон пов'язує можливість продовження запобіжного заходу у виді тримання під вартою, досліджено належним чином всі матеріали провадження та наведено в ухвалі мотиви, з яких прийнято відповідне рішення.
На переконання колегії суддів, таке судове рішення не суперечить вимогам ст. 5 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, оскільки в справі існують реальні ознаки справжнього суспільного інтересу, який незважаючи на презумпцію невинуватості, переважає принцип поваги до особистої свободи, а також цілком відповідають практиці Європейського Суду з прав людини, яка свідчить про те, що рішення суду повинно забезпечити не тільки права підозрюваного, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів, що вимагає від суду більшої суворості в оцінці порушень цінностей суспільства.
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що саме запобіжний захід у виді тримання під вартою може забезпечити виконання обвинуваченим процесуальних обов'язків у цьому кримінальному провадженні.
При цьому, вимоги апеляційної скарги обвинуваченого про необхідність зміни покладеного на нього обов'язку «не відлучатися з м. Біла Церква Київської області без дозволу суду» на «не відлучатися з м. Києва та Київської області без дозволу суду» також не підлягають до задоволення, оскільки до апеляційної скарги ОСОБА_6 не долучено доказів його проживання в м. Києві, що зумовлювало б необхідність зміни покладеного на нього обов'язку.
Наведене вказує на відсутність підстав для скасування ухвали Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 28 липня 2025 року щодо ОСОБА_6 , у зв'язку із чим колегія суддів вважає за необхідне залишити ухвалу без змін, а апеляційну скаргу обвинуваченого - без задоволення.
Керуючись ст.ст. 404, 405, 407, 419, 422-1КПК України, колегія суддів,
Апеляційну скаргу обвинуваченого ОСОБА_6 залишити без задоволення.
Ухвалу Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 28 липня 2025 року щодо ОСОБА_6 залишити без змін.
Ухвала оскарженню не підлягає.
______________ _____________ ______________
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4