Справа № 560/18513/24
іменем України
02 вересня 2025 рокум. Хмельницький
Хмельницький окружний адміністративний суд в особі головуючого-судді Печеного Є.В., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 Міністерства оборони України про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 12.12.2025 звернувся до Хмельницького окружного адміністративного суду з позовною заявою до Військової частини НОМЕР_1 Міністерства оборони України, у якій просить:
« - визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо не звільнення ОСОБА_1 за підпунктом «г» пункту 2 частини четвертої, з врахуванням п. 3 частини дванадцятою статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» за сімейними обставинами, у зв'язку з необхідністю здійснювати постійний догляд за дружиною з числа осіб з інвалідністю II групи;
- зобов'язати військову частину НОМЕР_1 прийняти рішення про звільнення ОСОБА_1 з військової служби за підпунктом «г» пункту 2 частини четвертої, з врахуванням п. 3 частини дванадцятої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» за сімейними обставинами, у зв'язку з необхідністю здійснювати постійний догляд за дружиною з числа осіб з інвалідністю II групи».
Ухвалою від 16.12.2024 відкрито провадження в адміністративній справі; постановлено розглянути справу за правилами спрощеного позовного провадження.
Від відповідача 30.12.2024 надійшов відзив на позовну заяву.
Згідно із позовною заявою, ОСОБА_1 позовні вимоги підтримує та просить їх задовольнити повністю з огляду на таке.
Позивач вказує, що перебуває на військовій службі у Військовій частині НОМЕР_1 Міністерства оборони України.
Стверджує, що ним по команді на командира взводу Військової частини НОМЕР_1 подано рапорт про звільнення з військової служби на підставі статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», у зв'язку із необхідністю здійснення постійного догляду за хворою дружиною, яка є особою з інвалідністю II групи.
Посилається на те, що 10.12.2024 військова частина надала йому письмову відповідь про відмову у погодженні рапорту на звільнення, у зв'язку, із тим що у довідці МСЕК ОСОБА_2 не зазначено про потребу у постійному догляді, а додані заявником довідка та заключення ЛКК ОСОБА_2 не є належними доказами на підтвердження обставин, на які посилається ОСОБА_1 як на підставу звільнення з військової служби.
Вказує, що, з огляду на викладене вище, відповідачем відмовлено у прийняті рішення про звільнення із лав ЗСУ ОСОБА_1 .
Як стверджує позивач, бездіяльність відповідача щодо не звільнення його з військової служби є неправомірною та такою, що порушує його законні права та інтереси.
Відповідно до відзиву на позовну заяву, відповідач вважає позовну заяву необґрунтованою, безпідставною та такою, що не підлягає задоволенню.
Так, відповідач вказує, що при розгляді рапорту позивача про звільнення правомірно дійшов висновку про відсутність підстав для звільнення та відсутність підстав для задоволення рапорту позивача про звільнення.
Дослідивши матеріали адміністративної справи, судом встановлені такі обставини.
ОСОБА_1 перебуває на військовій службі у Військовій частині НОМЕР_1 Міністерства оборони України.
Позивачем 15.11.2024 подано по команді на адресу командира взводу рапорт від 15.11.2024 із доданими до нього документами про звільнення з військової служби на підставі пункту 3 частини 12 статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок i військову службу", у зв'язку з необхідністю здійснення постійного догляду за дружиною з числа осіб з інвалідністю ІІ групи.
До рапорту додано:
1. Нотаріально засвідчена копія паспорту серія НОМЕР_2 та РНОКПП ОСОБА_3 .
2. Нотаріально засвідчена копія паспорту серія НОМЕР_3 та РНОКПП НАРОЛЬСЬКОЇ Дани Миколаївни.
3. Нотаріально засвідчена копія свідоцтва про шлюб ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , серія НОМЕР_4 .
4. Нотаріально засвідчена копія довідки МСЕК інваліда II групи НАРОЛЬСЬКОЇ Дани Миколаївни, серія 12ААГ № 124237.
5. Нотаріально .засвідчена копія довідки ЛКК №181 про необхідність постійного догляду ОСОБА_5 .
6. Нотаріально засвідчена копія заключення ЛКК №237 про необхідність постійного догляду ОСОБА_5 від 28.10.2024.
7. Нотаріально засвідчена копія висновку ЛКК №237 про необхідність постійного догляду ОСОБА_5 від 28.10.2024.
8. Нотаріально засвідчена копія пенсійного посвідчення НАРОЛЬСЬКОЇ Дани Миколаївни № НОМЕР_5 .
Згідно із листом відповідача від 09.12.2024 року, командиром військової частини НОМЕР_1 Міністерства оборони України розглянуто рапорт ОСОБА_1 від 15.11.2024 із доданими до нього документами та прийнято рішення про відмову у звільненні з лав Збройних Сил України.
Вказане рішення обґрунтоване, зокрема, тим, що у довідці МСЕК ОСОБА_2 не зазначено про потребу у постійному догляді, а додані заявником довідка та заключення ЛКК ОСОБА_2 не є належними доказами на підтвердження обставин, на які посилається ОСОБА_1 як на підставу звільнення з військової служби.
Вважаючи, що відповідач протиправно проявив бездіяльність щодо не звільнення його з військової служби за результатами розгляду його рапорту від 15.11.2024 року, ОСОБА_1 звернувся до суді із цим позовом.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд вказує на таке.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з частинами першою, другою статті 17 Конституції України, захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу.
Оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності покладаються на Збройні Сили України.
Відповідно до статті 65 Конституції України, захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов'язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.
Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 Про введення воєнного стану в Україні, затвердженим Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-IX, введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб (пункт 3).
Надалі строк дії воєнного стану неодноразово продовжувався і такий стан триває в Україні дотепер.
Зміст правового режиму воєнного стану, порядок його введення та скасування, правові засади діяльності органів державної влади, військового командування, військових адміністрацій, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій в умовах воєнного стану, гарантії прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб визначає Закон України від 12 травня 2015 року № 389-VIII "Про правовий режим воєнного стану" (далі - Закон № 389-VIII).
Згідно з ч. 1 ст. 1 Закону № 389-VIII, воєнний стан це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.
Указом Президента України від 24.02.2022 № 69/2022 "Про загальну мобілізацію" оголошено про загальну мобілізацію на території Вінницької, Волинської, Дніпропетровської, Донецької, Житомирської, Закарпатської, Запорізької, Івано-Франківської, Київської, Кіровоградської, Луганської, Львівської, Миколаївської, Одеської, Полтавської, Рівненської, Сумської, Тернопільської, Харківської, Херсонської, Хмельницької, Черкаської, Чернівецької, Чернігівської областей, міста Києва.
Водночас, Закон України від 25.03.1992 № 2232-ХІІ "Про військовий обов'язок і військову службу" (далі - Закон № 2232-ХІІ, у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) здійснює правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби.
Частиною першою статті 1 Закону № 2232-ХІІ визначено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України.
Згідно з ч. 1 ст. 2 Закону № 2232-ХІІ, військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України, пов'язаній із захистом Вітчизни.
Частинами другою-четвертою статті 2 Закону України № 2232-ХІІ передбачено, що проходження військової служби здійснюється: громадянами України у добровільному порядку (за контрактом) або за призовом; іноземцями та особами без громадянства у добровільному порядку (за контрактом) на посадах, що підлягають заміщенню військовослужбовцями рядового, сержантського і старшинського складу Збройних Сил України.
Відповідно до ч. 1 ст. 4 Закону № 2232-ХІІ, Збройні Сили України та інші військові формування комплектуються військовослужбовцями шляхом призову громадян України на військову службу.
Згідно із підпунктом «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону 2232-ХІІ, військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, звільняються з військової служби під час дії воєнного стану, зокрема, через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких визначається частиною дванадцятою цієї статті (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу).
Військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, звільняються з військової служби на підставах, зокрема під час воєнного стану через такі сімейні обставини або інші поважні причини (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу), - у зв'язку з необхідністю здійснювати постійний догляд за дружиною (чоловіком) з числа осіб з інвалідністю I чи II групи (п. 3 ч. 12 ст. 26 Закону № 2232-ХІІ (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин).
Як зазначено судом вище, ним встановлено, що позивач звертався до відповідача з відповідним рапортом від 15.11.2024 задля звільнення його з військової служби.
Разом з тим, не звільнення відповідачем позивача з військової служби призвело до виникнення між сторонами цього спору.
Надаючи оцінку правомірності відмови відповідача у звільненні позивача з військової служби за результатом розгляду його рапорту від 15.11.2024 року, суд зазначає таке.
Так, відповідно до абз. 1 п. 233 «Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України», затвердженого Указом Президента України від 10 грудня 2008 року №1153/2008, у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, військовослужбовці, які бажають звільнитися з військової служби, подають по команді рапорти та документи, які підтверджують підстави звільнення. У рапортах зазначаються: підстави звільнення з військової служби; думка військовослужбовця щодо його бажання проходити службу у військовому резерві Збройних Сил України за відповідною військово-обліковою спеціальністю; районний (міський) територіальний центр комплектування та соціальної підтримки, до якого повинна бути надіслана особова справа військовослужбовця.
Додатком 19 «Інструкції про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України», затвердженої наказом Міністра оборони України 10.04.2009 року №170, у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, передбачено перелік документів, що подаються з поданням до звільнення військовослужбовця з військової служби.
Зокрема, відповідно до п. 23 Додатку 19 «Інструкції про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України», затвердженої наказом Міністра оборони України 10.04.2009 року №170, у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, передбачено, що, у разі необхідності здійснювати постійний догляд за дружиною (чоловіком) з числа осіб з інвалідністю I чи II групи, з поданням до звільнення військовослужбовця з військової служби подаються: копія свідоцтва про шлюб; один із документів, що підтверджує інвалідність дружини (чоловіка): довідка до акта огляду медико-соціальною експертною комісією за формою, визначеною МОЗ, або копія посвідчення, яке підтверджує відповідний статус, або копія пенсійного посвідчення чи копія посвідчення, що підтверджує призначення соціальної допомоги відповідно до Законів України «Про державну соціальну допомогу особам з інвалідністю з дитинства та дітям з інвалідністю», «Про державну соціальну допомогу особам, які не мають права на пенсію, та особам з інвалідністю», в яких зазначено групу інвалідності, або довідка для отримання пільг особами з інвалідністю, які не мають права на пенсію чи соціальну допомогу, за формою, затвердженою Мінсоцполітики; висновок медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я про потребу в постійному догляді (для осіб з інвалідністю II групи).
З аналізу наведених норм права висновується, що розгляд рапорту про звільнення з військової служби відбувається за встановленою процедурою, яка включає підготовку подання, перевірку документів, що підтверджують наявність, зокрема, сімейних обставин або інших поважних причин, уточнюються дані про проходження особою військової служби, документально підтверджуються періоди служби, що підлягають зарахуванню до вислуги в календарному та пільговому обчисленні, проводиться розрахунок вислуги років військової служби.
У справі, що розглядається, як зазначено судом вище, позивачем до рапорту додано:
1. Нотаріально засвідчена копія паспорту серія НОМЕР_2 та РНОКПП ОСОБА_3 .
2. Нотаріально засвідчена копія паспорту серія НОМЕР_3 та РНОКПП НАРОЛЬСЬКОЇ Дани Миколаївни.
3. Нотаріально засвідчена копія свідоцтва про шлюб ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , серія НОМЕР_4 .
4. Нотаріально засвідчена копія довідки МСЕК інваліда II групи НАРОЛЬСЬКОЇ Дани Миколаївни, серія 12ААГ № 124237.
5. Нотаріально .засвідчена копія довідки ЛКК №181 про необхідність постійного догляду ОСОБА_5 .
6. Нотаріально засвідчена копія заключення ЛКК №237 про необхідність постійного догляду ОСОБА_5 від 28.10.2024.
7. Нотаріально засвідчена копія висновку ЛКК №237 про необхідність постійного догляду ОСОБА_5 від 28.10.2024.
8. Нотаріально засвідчена копія пенсійного посвідчення НАРОЛЬСЬКОЇ Дани Миколаївни № НОМЕР_5 .
Згідно із листом відповідача від 09.12.2024 року, командиром військової частини НОМЕР_1 Міністерства оборони України розглянуто рапорт ОСОБА_1 від 15.11.2024 із доданими до нього документами та прийнято рішення про відмову у звільненні з лав Збройних Сил України.
Вказане рішення обґрунтоване, зокрема, тим, що, у довідці МСЕК ОСОБА_2 не зазначено про потребу у постійному догляді, а додані заявником довідка та заключення ЛКК ОСОБА_2 не є належними доказами на підтвердження обставин, на які посилається ОСОБА_1 як на підставу звільнення з військової служби.
Водночас, судом встановлено, що, на підтвердження потреби своєї дружини у постійному догляді, позивачем до рапорту додано: копію довідки МСЕК інваліда II групи Нарольської Дани Миколаївни серія 12ААГ № 124237 від 08.02.2023 року; копію висновку ЛКК №237 щодо ОСОБА_2 від 28.10.2024 року; копію довідки ЛКК №181 щодо ОСОБА_2 від 28.10.2024 року.
Так, із змісту довідки МСЕК 12ААГ № 124237 вбачається, що ОСОБА_2 з 08.02.2023 встановлено другу групу інвалідності довічно та зазначено, що їй протипоказана важка фізична праця.
При цьому, суд звертає увагу, згідно із довідкою до акта огляду МСЕК серія 12ААГ № 124237, у ній не зазначено інформацію про необхідність постійного догляду за дружиною позивача - ОСОБА_2 .
Із приводу доданого позивачем до свого рапорту висновку ЛЛК від 28.10.2024 № 237 про наявність порушення функцій організму, через які невиліковно хворі особи не можуть самостійно пересуватися та самообслуговуватися і потребують соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі, то суд зазначає таке.
Зі змісту вказаного вище висновку ЛЛК від 28.10.2024 № 237 ОСОБА_2 рекомендовано соціальні послуги: догляду дома.
Систематичність, чи інша періодичність вказаного вище догляду, у висновку, наданому позивачем, не зазначена.
Окрім того, щодо доданої позивачем до рапорту довідки ЛЛК КНП «Багатопрофільна центральна районна лікарня» Слобідсько-Кульчієвецької сільської ради Кам'янець-Подільського району Хмельницької області від 28.10.2024 року щодо ОСОБА_2 , то необхідно зазначити таке.
Зі змісту вказаної довідки вбачається, що, у зв'язку із наявним у ОСОБА_2 діагнозом, у графі "висновок" вказано "Потребує постійного стороннього догляду".
Відтак, суд встановив, що у цій справі дослідженню підлягає питання, чи підтверджують додані позивачем документи необхідність здійснення постійного догляду за дружиною позивача, яка є особою з інвалідністю II групи.
Так, визначення терміну "медичний висновок" наведено у пункті 3 Порядку ведення Реєстру медичних висновків в електронній системі охорони здоров'я, затвердженого наказом Міністерства охорони здоров'я України "Деякі питання ведення Реєстру медичних висновків в електронній системі охорони здоров'я" від 18.09.2020 № 2136, як електронний документ, що формується на підставі медичних записів в системі та містить висновок лікаря про тимчасову або постійну втрату працездатності, придатність до певних видів діяльності, про стан здоров'я пацієнта або щодо інших питань, визначених законодавством.
У пункті 3 Порядку розслідування та ведення обліку нещасних випадків, що сталися з поліцейськими, затвердженого наказом Міністерства внутрішніх справ України від 05.10.2020 № 705, термін "медичний висновок" вжито у значенні висновку у формі рішення лікарсько-консультативної комісії (лікарсько-експертної комісії) закладу охорони здоров'я (у разі нещасного випадку та/або гострого професійного захворювання (отруєння) за місцем амбулаторного обліку, лікування або обстеження потерпілого поліцейського.
У пункті 3 Порядку розслідування та обліку нещасних випадків, професійних захворювань та аварій на виробництві, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.04.2019 № 337, термін "медичний висновок" визначено, як висновок у формі рішення лікарсько-консультативної комісії (лікарсько-експертної комісії) закладу охорони здоров'я (у разі нещасного випадку та/або гострого професійного захворювання (отруєння) та висновок у формі рішення лікарсько-експертної комісії високоспеціалізованого профпатологічного закладу охорони здоров'я (у разі хронічного професійного захворювання (отруєння) за місцем амбулаторного обліку, лікування або обстеження потерпілого про встановлення зв'язку погіршення стану здоров'я працівника з впливом на нього важкості та напруженості трудового процесу, небезпечних, шкідливих виробничих факторів, психоемоційних причин або протипоказань за станом здоров'я виконувати роботу.
Отже, медичний висновок це документ, який містить дані про стан здоров'я особи та видається з питань, пов'язаних з таким станом здоров'я.
Суб'єктами формування та видачі медичного висновку є лікарі, лікарсько-консультативні та лікарсько-експертні комісії закладів охорони здоров'я.
У свою чергу, процедуру проведення медико-соціальної експертизи хворим, що досягли повноліття, потерпілим від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, особам з інвалідністю (далі - особи, що звертаються для встановлення інвалідності) з метою виявлення ступеня обмеження життєдіяльності, причини, часу настання, групи інвалідності, а також компенсаторно-адаптаційних можливостей особи, реалізація яких сприяє медичній, психолого-педагогічній, професійній, трудовій, фізкультурно-спортивній, фізичній, соціальній та психологічній реабілітації визначено Положенням про медико-соціальну експертизу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.12.2009 № 1317 (далі - Положення № 1317).
Відповідно до пунктів 19, 24 Положення № 1317, комісія проводить засідання у повному складі і колегіально приймає рішення. Відомості щодо результатів експертного огляду і прийнятих рішень вносяться до акта огляду та протоколу засідання комісії, що підписуються головою комісії та її членами і засвідчуються печаткою.
Комісія видає особі, яку визнано особою з інвалідністю або стосовно якої встановлено факт втрати професійної працездатності, довідку та індивідуальну програму реабілітації і надсилає у триденний строк виписку з акта огляду комісії органові, в якому особа з інвалідністю перебуває на обліку як отримувач пенсії чи державної соціальної допомоги (щомісячного довічного грошового утримання), що призначається замість пенсії, та разом з індивідуальною програмою реабілітації - органові, що здійснює загальнообов'язкове державне соціальне страхування, виписку з акта огляду комісії про результати визначення ступеня втрати професійної працездатності у відсотках та потреби у наданні додаткових видів допомоги.
Копія індивідуальної програми реабілітації надсилається також лікувально-профілактичному закладові і органові праці та соціального захисту населення за місцем проживання особи з інвалідністю. За місцем роботи зазначених осіб надсилається повідомлення щодо групи інвалідності та її причини, а у разі встановлення ступеня втрати професійної працездатності - витяг з акта огляду комісії про результати визначення ступеня стійкої втрати професійної працездатності у відсотках та потреби у додаткових видах допомоги.
Із наведеного слідує, що лікар, лікарсько-консультативна комісія та лікарсько-експертна комісія формують медичний висновок, а медико-соціальні експертні комісії - довідку, акт огляду (витяг з акту огляду).
Щодо повноважень лікарсько-консультативної комісії та медико-соціальної експертної комісії на видачу медичного висновку щодо необхідності здійснення постійного догляду, суд зважає на таке.
Так, Положенням № 1317 визначено процедуру проведення медико-соціальної експертизи хворим, що досягли повноліття, потерпілим від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, особам з інвалідністю (далі - особи, що звертаються для встановлення інвалідності) з метою виявлення ступеня обмеження життєдіяльності, причини, часу настання, групи інвалідності, а також компенсаторно-адаптаційних можливостей особи, реалізація яких сприяє медичній, психолого-педагогічній, професійній, трудовій, фізкультурно-спортивній, фізичній, соціальній та психологічній реабілітації.
Відповідно до п. 3 Положення № 1317, медико-соціальна експертиза проводиться особам, що звертаються для встановлення інвалідності, за направленням лікувально-профілактичного закладу охорони здоров'я після проведення діагностичних, лікувальних і реабілітаційних заходів за наявності відомостей, що підтверджують стійке порушення функцій організму, обумовлених захворюваннями, наслідками травм чи вродженими вадами, які спричиняють обмеження життєдіяльності.
За приписами п.п. 1 п. 11 Положення № 1317 міські, міжрайонні, районні комісії визначають:
ступінь обмеження життєдіяльності осіб, що звертаються для встановлення інвалідності, потребу в сторонньому нагляді, догляді або допомозі, реабілітації, реабілітаційний потенціал, групу інвалідності, причину і час її настання, професію, з якою пов'язане ушкодження здоров'я, а також ступінь втрати професійної працездатності (у відсотках) працівників, які одержали ушкодження здоров'я, пов'язане з виконанням ними трудових обов'язків;
потребу осіб з інвалідністю у забезпеченні їх технічними та іншими засобами реабілітації, виробами медичного призначення на підставі медичних показань і протипоказань, а також з урахуванням соціальних критеріїв;
потребу осіб з інвалідністю, потерпілих від нещасного випадку на виробництві, із стійкою втратою працездатності у медичній та соціальній допомозі, в тому числі у додатковому харчуванні, ліках, спеціальному медичному, постійному сторонньому нагляді, догляді або допомозі, побутовому обслуговуванні, протезуванні, санаторно-курортному лікуванні, придбанні спеціальних засобів пересування;
ступінь стійкого обмеження життєдіяльності хворих для направлення їх у стаціонарні відділення центрів соціального обслуговування;
причини смерті особи з інвалідністю або особи, ступінь втрати працездатності якої визначений комісією у відсотках на підставі свідоцтва про смерть у разі, коли законодавством передбачається надання пільг членам сім'ї померлого;
медичні показання на право одержання особами з інвалідністю автомобіля і протипоказання до керування ним.
У наведеному переліку прав та обов'язків медико-соціальної експертної комісії відсутнє поняття "постійного догляду", який може бути визначений для осіб, яким інвалідність не встановлена, а вказано лише право визначати необхідність стороннього нагляду, догляду.
При цьому, поняття "сторонній догляд" не є тотожним поняттю "постійний догляд", позаяк під поняттям "сторонній догляд" розуміється те, ким надається догляд, а "постійний догляд"- коли надається такий догляд. У свою чергу, поняття "постійний догляд" передбачає безперервний догляд, який надається особі, що не здатна до самообслуговування, догляд, який надається без будь-якого часового обмеження, суцільним порядком.
Відповідно до Порядку організації експертизи тимчасової втрати працездатності, затвердженого наказом Міністерства охорони здоров'я України від 09.04.2008 № 189 (у редакції наказу Міністерства охорони здоров'я України від 01.06.2021 № 1066) при лікувально-профілактичних закладах охорони здоров'я незалежно від форми власності, які мають ліцензію на провадження господарської діяльності з медичної практики, утворюються ЛКК (пункту 1 розділу III).
За приписами пункту 3 розділу ІІІ цього Порядку № 189 до основних завдань ЛКК належить:
1) видача документів, що засвідчують тимчасову непрацездатність особи, відповідно до вимог пункту 4 розділу IV цього Порядку;
2) здійснення направлення хворих на огляд та обстеження до МСЕК для встановлення інвалідності;
3) надання до МСЕК документів хворого, направленого на огляд та обстеження;
4) вжиття заходів щодо перевірки та усунення недоліків у суб'єкта господарювання, що були виявлені Фондом соціального страхування України за результатом перевірки обґрунтованості медичних висновків про тимчасову непрацездатність (у разі звернення керівника суб'єкта господарювання).
Пунктом 4 розділу ІV Порядку № 189 передбачено, що ЛКК видає такі документи, що засвідчують тимчасову непрацездатність особи:
форму рішення для встановлення причинно-наслідкового зв'язку захворювання з умовами праці відповідно до вимог, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 17.04.2019 № 337 "Про затвердження Порядку розслідування та обліку нещасних випадків, професійних захворювань та аварій на виробництві";
висновки або рекомендації щодо догляду за дитиною до досягнення нею шестирічного віку, а в разі, коли дитина хвора на цукровий діабет I типу (інсулінозалежний), - до досягнення дитиною 16-річного віку.
Наказом Міністерства охорони здоров'я України від 09.03.2021 № 407 "Про затвердження форм первинної облікової документації та інструкцій щодо їх заповнення, що використовуються у закладах охорони здоров'я" затверджена Інструкція щодо заповнення форми первинної облікової документації № 080-2/о "Висновок про наявність когнітивних порушень у громадян похилого віку, унаслідок яких вони потребують надання соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі".
Згідно з пунктом 2 цієї Інструкції, висновок призначений для реєстрації когнітивних порушень які виникають при захворюваннях (органічні психічні розлади (F00-F09), розумова відсталість (F70-F79), порушення рухової активності (паралічі), соціальна дезадаптація, інвалідність І групи тощо). Когнітивні порушення можуть спостерігатися у симптокомлексі наступних розладів психіки (F10-F19), шизофренія (F20), первазивні розлади розвитку (F84), нейродегенеративні захворювання (хвороба Альцгеймера, Паркінсона тощо), судинні захворювання головного мозку (інсульти, інфаркти мозку, церебральний атеросклероз), нейроінфекція, наслідки черепно-мозкової травми, новоутворення, метаболічні порушення та інтоксикації, аутоімунні захворювання, генетичні захворювання тощо.
Пунктом 5 цієї Інструкції визначено, що висновок надається особі або законному представнику особи, яка потребує надання соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі відповідно до Порядку подання та оформлення документів, призначення і виплати компенсації фізичним особам, які надають соціальні послуги з догляду на непрофесійній основі, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23.09.2020 № 859.
У пункті 4 висновку вказуються рекомендовані соціальні послуги: денного догляду, догляду вдома, паліативного догляду вдома, отримання соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі від фізичної особи (пункт 8 Інструкції).
Повноваження лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я визначені ще в одному нормативно-правовому акті - наказі Міністерства охорони здоров'я України від 31.07.2013 № 667 "Про затвердження форми висновку лікарської комісії медичного закладу щодо необхідності постійного стороннього догляду за особою з інвалідністю I чи II групи внаслідок психічного розладу та Інструкції про порядок його надання", в якій зазначено, що висновок лікарської комісії медичного закладу щодо необхідності постійного стороннього догляду за особою з інвалідністю I чи II групи внаслідок психічного розладу (далі - висновок ЛКК) видається лікарською консультативною комісією (далі - ЛКК) закладу охорони здоров'я за місцем проживання чи реєстрації особи з інвалідністю.
Повертаючись до підстав для звільнення позивача з військової служби, суд наголошує на неузгодженості термінів та понять в нормативно-правових актах стосовно питання, яким документом підтверджується необхідність здійснення постійного догляду та який орган має право видавати цей документ.
Аналізуючи повноваження медико-соціальної експертної комісії, передбачені Положенням № 1317, суд дійшов висновку, що МСЕК визначає потребу в сторонньому нагляді, догляді або допомозі особам з інвалідністю, а також особам, яким визначена ступінь втрати професійної працездатності.
Щодо осіб, які не відносяться до цих категорій, але які за станом здоров'я нездатні до самообслуговування і потребують постійного стороннього догляду, то, на переконання суду, такі повноваження належать лікарсько-консультативним комісіям закладу охорони здоров'я, які також мають право приймати висновки, зокрема, про наявність когнітивних порушень у громадян похилого віку, унаслідок яких вони потребують надання соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі (за формою № 080-2/о) з рекомендаціями щодо отримання відповідних послуг.
Так, згідно із пп. "г" п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону № 2232-ХІІ військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, звільняються з військової служби під час дії воєнного стану, зокрема, через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких визначається частиною дванадцятою цієї статті (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу).
Відповідно до абз. 10 п. 3 ч. 12 ст. 26 Закону № 2232-ХІІ, військовослужбовці звільняються з військової служби через сімейні обставини або з інших поважних причин під час дії воєнного стану, на таких підставах, зокрема, необхідність здійснювати постійний догляд за дружиною (чоловіком) з числа осіб з інвалідністю I чи II групи.
Отже, суд зауважує, що ні пп. "г" п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону № 2232-ХІІ, ні абз. 10 п. 3 ч. 12 ст. 26 Закону № 2232-ХІІ не місять чіткої вказівки щодо форми чи виду документу для підтвердження необхідності здійснення постійного догляду за особою.
Як судом зазначено вище, позивач до рапорту про звільнення з військової служби додав, окрім іншого, три медичні висновки щодо стану здоров'я своєї дружини - ОСОБА_2 , а саме: копію довідки МСЕК інваліда II групи ОСОБА_2 серія 12ААГ № 124237 від 08.02.2023 року; копію висновку ЛКК №237 щодо ОСОБА_2 від 28.10.2024 року; копію довідки ЛКК №181 щодо ОСОБА_2 від 28.10.2024 року.
Як також вже вказано судом вище, у довідці МСЕК серія 12ААГ № 124237 від 08.02.2023 року не зазначено інформацію про необхідність постійного догляду за дружиною позивача - ОСОБА_2 .
У висновку ЛЛК від 28.10.2024 № 237 про наявність порушення функцій організму, через які невиліковно хворі особи не можуть самостійно пересуватися та самообслуговуватися і потребують соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі ОСОБА_2 рекомендовано соціальні послуги: догляду вдома.
Вказаний Висновок дійсний довічно та надається для одержання компенсації фізичною особою, яка надає соціальні послуги з догляду на непрофесійній основі.
Систематичність, чи інша періодичність вказаного вище догляду, у висновку, наданому позивачем, не зазначена.
Водночас, із доданої позивачем до рапорту довідки ЛЛК КНП «Багатопрофільна центральна районна лікарня» Слобідсько-Кульчієвецької сільської ради Кам'янець-Подільського району Хмельницької області від 28.10.2024 року щодо дружини позивача, вбачається, що, у зв'язку із наявним у ОСОБА_2 діагнозом у графі "висновок" вказано "Потребує постійного стороннього догляду".
Отже, суд виходить з того, що довідка ЛЛК КНП «Багатопрофільна центральна районна лікарня» Слобідсько-Кульчієвецької сільської ради Кам'янець-Подільського району Хмельницької області від 28.10.2024 року щодо ОСОБА_2 , яку позивач долучив до свого рапорту від 15.11.2024 року про звільнення з військової служби, містить чітку вказівку на необхідність здійснення постійного догляду за дружиною позивача - ОСОБА_2 , особою з інвалідністю ІІ групи.
Окрім цього, відповідно до довідки МСЕК серія 12ААГ № 124237 від 08.02.2023 року, ОСОБА_2 встановлено другу (ІІ) групу інвалідності.
Отже, зміст довідки МСЕК серія 12ААГ № 124237 від 08.02.2023 та довідки ЛЛК КНП «Багатопрофільна центральна районна лікарня» Слобідсько-Кульчієвецької сільської ради Кам'янець-Подільського району Хмельницької області від 28.10.2024 року підтверджують той факт, що ОСОБА_2 , дружина ОСОБА_1 , відноситься до числа осіб з інвалідністю II групи та потребує постійного догляду, що надає позивачу право на звільнення з військової служби відповідно до пп. "г" п. 2 ч. 4 ст. 26 та п. 3 ч. 12 ст. 26 Закону № 2232-ХІІ.
Наведені вище обставини спростовують твердження відповідача про те, що з рапорту позивача від 15.11.2024 року та доданих до нього документів не можливо встановити та дійти висновку, що дружина позивача дійсно потребує здійснення за нею постійного догляду.
Вказане вище свідчить про те, що відповідач під час розгляду рапорту позивача від 15.11.2024 не дослідив належним чином усі, надані позивачем до рапорту, документи, що підтверджують обставини, які надають позивачу право на звільнення з військової служби відповідно до пп. "г" п. 2 ч. 4 ст. 26 та п. 3 ч. 12 ст. 26 Закону № 2232-ХІІ.
За наведених обставин, суд дійшов висновку про протиправність рішення відповідача щодо відмови ОСОБА_1 у звільненні з військової служби відповідно до пп. "г" п. 2 ч. 4 ст. 26 та п. 3 ч. 12 ст. 26 Закону № 2232-ХІІ, у зв'язку із необхідністю здійснювати постійний догляд за дружиною з числа осіб з інвалідністю II групи.
Щодо позовної вимоги зобов'язати військову частину НОМЕР_1 прийняти рішення про звільнення ОСОБА_1 з військової служби за підпунктом «г» пункту 2 частини четвертої, з врахуванням п. 3 частини дванадцятої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» за сімейними обставинами, у зв'язку з необхідністю здійснювати постійний догляд за дружиною з числа осіб з інвалідністю II групи, то суд виходить із такого.
Суд звертає увагу на поняття дискреційних повноважень, яке наведене у Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи № R (80)2, яку прийняв Комітет Міністрів 11.03.1980 на 316-й нараді, відповідно до якої під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Тобто, дискреційними є повноваження суб'єкта владних повноважень обирати у конкретній ситуації між альтернативами, кожна з яких є правомірною.
Згідно із позицією Верховного Суду, яка сформована, зокрема, у постановах від 13.02.2018 у справі № 361/7567/15-а, від 07.03.2018 у справі № 569/15527/16-а, від 20.03.2018 у справі № 461/2579/17, від 20.03.2018 у справі № 820/4554/17, від 03.04.2018 у справі №569/16681/16-а, від 12.04.2018 справі № 826/8803/15, від 21.06.2018 у справі № 274/1717/17, від 14.08.2018 у справі № 820/5134/17, від 17.10.2019 у справі № 826/521/16, від 30.03.2021 у справі № 400/1825/20, від 14.09.2021 у справі № 320/5007/20 та від 27.09.2021 року у справі №380/8727/20 дискреційні повноваження - це можливість діяти за власним розсудом, в межах закону, можливість застосувати норми закону та вчинити конкретні дії (або дію) серед інших, кожні з яких окремо є відносно правильними (законними); відповідно до завдань адміністративного судочинства, визначених статтею 2 КАС України, адміністративний суд не наділений повноваженнями втручатися у вільний розсуд (дискрецію) суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за критеріями визначеними статтею; завдання правосуддя полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання вимог права, інакше порушується принцип розподілу влади; принцип розподілу влади заперечує надання адміністративному суду адміністративно - дискреційних повноважень - єдиним критерієм здійснення правосуддя є право, тому завданням адміністративного судочинства завжди є контроль легальності; перевірка доцільності переступає компетенцію адміністративного суду і виходить за межі адміністративного судочинства; адміністративний суд не може підміняти інший орган державної влади та перебирати на себе повноваження щодо вирішення питань, які законодавством віднесенні до компетенції цього органу.
Водночас, повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб'єкта владних повноважень.
Тобто, у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов'язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов'язати до цього в судовому порядку.
Отже, дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору будь-ким.
Відповідно до ч. 4 ст. 245 КАС України, у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.
Позиція Верховного Суду щодо застосування частини четвертої статті 245 КАС України, а саме, щодо можливості зобов'язання суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, висловлена у постановах від 04.09.2021 у справі № 320/5007/20, від 14.09.2021 у справі №320/5007/20, від 23.12.2021 у справі № 480/4737/19 та від 13.10.2022 у справі №380/13558/21.
Також суд враховує правову позицію, що міститься, зокрема, у постановах Верховного Суду від 10.09.2020 у справі № 806/965/17 та від 27.09.2021 у справі № 380/8727/20, відповідно до якої у разі, якщо суб'єкт владних повноважень використав надане йому законом право на прийняття певного рішення за наслідками звернення особи, але останнє визнане судом протиправним з огляду на його невідповідність чинному законодавству, при цьому особою дотримано усіх визначених законом умов, то суд вправі зобов'язати суб'єкта владних повноважень прийняти певне рішення. Якщо ж таким суб'єктом на момент прийняття рішення не перевірено дотримання особою усіх визначених законом умов або при прийнятті такого рішення суб'єкт дійсно має дискреційні повноваження, то суд повинен зобов'язати суб'єкта владних повноважень до прийняття рішення з урахуванням оцінки суду.
Отже, у випадку коли закон встановлює повноваження суб'єкта публічної влади в імперативній формі, тобто його діяльність чітко визначена законом, то суд може зобов'язати відповідача прийняти конкретне рішення чи вчинити певну дію. У випадку, коли ж суб'єкт наділений дискреційними повноваженнями, суд може лише вказати на виявлені порушення, допущені при прийнятті оскаржуваного рішення, та зазначити норму закону, яку відповідач повинен застосувати при вчиненні дії (прийнятті рішення) з урахуванням встановлених судом обставин.
Так, суд встановив, що ОСОБА_1 15.11.2024 звернувся по команді на адресу командира взводу військової частини НОМЕР_6 Міністерства оборони України із рапортом про звільнення з військової служби відповідно до п. 3 ч. 12 ст. 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу", у зв'язку із необхідністю здійснювати догляд за дружиною з числа осіб з інвалідністю ІІ групи.
09.12.2024 відповідач відмовив позивачу у звільненні, зазначивши про відсутність правових підстав для звільнення з військової служби, з урахуванням наданих позивачем до рапорту документів.
Отже, рапорт позивача відповідач розглянув з урахуванням долучених позивачем документів та відмовив у його задоволенні.
Варто відмітити, що адміністративний суд не обмежений у виборі способів відновлення права особи, порушеного владними суб'єктами, і вправі обрати найбільш ефективний спосіб відновлення порушеного права, який відповідає характеру такого порушення з урахуванням обставин конкретної справи. Перебирання непритаманних суду повноважень державного органу не відбувається за відсутності обставин для застосування дискреції.
Беручи до уваги ту обставину, що пп. "г" п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону № 2232-XII містить імперативний припис, що військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, звільняються з військової служби під час дії воєнного стану, зокрема, через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких визначається частиною дванадцятою цієї статті (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу), - у зв'язку необхідністю здійснення постійного догляду за дружиною (чоловіком) з числа осіб з інвалідністю I чи II групи, суд вважає, що у даному випадку відсутня дискреція відповідача щодо прийняття рішення за наявності цих обставин - звільняти чи не звільняти.
З огляду на викладене вище, із метою ефективного способу захисту порушеного права позивача, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог шляхом визнання протиправним рішення від 09.12.2024 року відповідача щодо відмови ОСОБА_1 у звільненні з військової служби, на підставі пп. "г" п. 2 ч. 4 ст. 26 та п. 3 ч. 12 ст. 26 Закону № 2232-ХІІ, у зв'язку із необхідністю здійснювати постійний догляд за дружиною з числа осіб з інвалідністю II групи - ОСОБА_2 , та зобов'язання відповідача прийняти рішення про звільнення ОСОБА_1 з військової служби, на підставі пп. "г" п. 2 ч. 4 ст. 26 та п. 3 ч. 12 ст. 26 Закону № 2232-ХІІ, у зв'язку із необхідністю здійснювати постійний догляд за дружиною з числа осіб з інвалідністю II групи - ОСОБА_2 .
Згідно із частиною 2 статті 5 КАС України, захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
У пункті 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі Чахал проти Об'єднаного Королівства(Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.
Відповідно до ч. 2 ст. 9 КАС України, суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
З урахуванням встановлених обставин справи, суд дійшов висновку, що ефективним захистом порушеного права позивача, є:
- визнання протиправним рішення Військової частини НОМЕР_1 Міністерства оборони України від 09.12.2024 року щодо відмови ОСОБА_1 у звільненні з військової служби, на підставі пп. "г" п. 2 ч. 4 ст. 26 та п. 3 ч. 12 ст. 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» від 25.03.1992 № 2232-ХІІ, у зв'язку із необхідністю здійснювати постійний догляд за дружиною з числа осіб з інвалідністю II групи - ОСОБА_2 ;
- зобов'язання Військової частини НОМЕР_1 Міністерства оборони України прийняти рішення про звільнення ОСОБА_1 з військової служби, на підставі пп. "г" п. 2 ч. 4 ст. 26 та п. 3 ч. 12 ст. 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» від 25.03.1992 № 2232-ХІІ, у зв'язку із необхідністю здійснювати постійний догляд за дружиною з числа осіб з інвалідністю II групи - ОСОБА_2 .
За результатами розгляду справи, перевіривши обґрунтованість заявлених позовних вимог, оцінивши надані позивачем докази, суд приходить до переконання, що адміністративний позов належить задовольнити повністю.
Інші аргументи сторін не спростовують вказаних вище висновків суду за результатами розгляду справи.
Також щодо інших доводів скаржників, то суд зазначає, що у рішення ЄСПЛ по справі «Ґарсія Руіз проти Іспанії», заява № 30544/96, п. 26, ECHR 1999-1, Суд зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.
Згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін.
Згідно із ч. 1 ст. 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Судом встановлено, що позивачем у цій справі понесені судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 1211, 20 грн.
Так, у зв'язку із тим, що позов задоволено повністю, то, у відповідності до вимог статті 139 КАС України, понесені позивачем витрати із сплати судового збору підлягають відшкодуванню за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
Керуючись ст. ст. 80, 132, 139, 242-246, 255, 293, 295-297 КАС України, суд
адміністративний позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 Міністерства оборони України - задовольнити повністю.
Визнати протиправним рішення Військової частини НОМЕР_1 Міністерства оборони України від 09.12.2024 року щодо відмови ОСОБА_1 у звільненні з військової служби, на підставі пп. "г" п. 2 ч. 4 ст. 26 та п. 3 ч. 12 ст. 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» від 25.03.1992 № 2232-ХІІ, у зв'язку із необхідністю здійснювати постійний догляд за дружиною з числа осіб з інвалідністю II групи - ОСОБА_2 .
Зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 Міністерства оборони України прийняти рішення про звільнення ОСОБА_1 з військової служби, на підставі пп. "г" п. 2 ч. 4 ст. 26 та п. 3 ч. 12 ст. 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» від 25.03.1992 № 2232-ХІІ, у зв'язку із необхідністю здійснювати постійний догляд за дружиною з числа осіб з інвалідністю II групи - ОСОБА_2 .
Стягнути з Військової частини НОМЕР_1 Міністерства оборони України на користь ОСОБА_1 судові витрати зі сплати судового збору у сумі 1211 (одна тисяча двісті одинадцять) гривень 20 копійок.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Позивач:ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер - НОМЕР_7 )
Відповідач:Військова частина НОМЕР_1 Міністерства оборони України ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ - НОМЕР_8 )
Головуючий суддя Є.В. Печений