Харківський окружний адміністративний суд
61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710
02 вересня 2025 року № 520/16147/25
Харківський окружний адміністративний суд у складі: головуючого - судді Заічко О.В., розглянувши у порядку спрощеного провадження в приміщенні суду в м. Харкові адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_1 ) до Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Харківській області (вул. Шевченка, буд. 8,м. Харків, Харківська обл., Харківський р-н,61013, код ЄДРПОУ38631015) про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,-
Позивач, звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом, який в якому просить суд:
- визнати протиправною бездіяльність Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Харківській області, яка полягає у ненарахуванні та невиплаті ОСОБА_1 грошового забезпечення з 01.01.2020 по 20.05.2023 року за механізмом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня кожного календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт посадового окладу та окладу за військовим званням із наступним перерахунком щомісячних додаткових видів грошового забезпечення та премії.
- зобов'язати Головне управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Харківській області здійснити ОСОБА_1 перерахунок та виплату грошового забезпечення (з урахуванням раніше сплачених сум) за періоди: з 01.01.2020 року по 31.12.2020 року за механізмом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" на 1 січня 2020 року, на відповідний тарифний коефіцієнт посадового окладу та окладу за військовим званням із наступним перерахунком щомісячних додаткових видів грошового забезпечення та премії; з 01.01.2021 року по 31.12.2021 року за механізмом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2021 рік" на 1 січня 2021 року, на відповідний тарифний коефіцієнт посадового окладу та окладу за військовим званням із наступним перерахунком щомісячних додаткових видів грошового забезпечення та премії; з 01.01.2022 року по 31.12.2022 року за механізмом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2022 рік" на 1 січня 2022 року, на відповідний тарифний коефіцієнт посадового окладу та окладу за військовим званням із наступним перерахунком щомісячних додаткових видів грошового забезпечення та премії; з 01.01.2023 року по 20.05.2023 року за механізмом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2023 рік" на 1 січня 2023 року, на відповідний тарифний коефіцієнт посадового окладу та окладу за військовим званням із наступним перерахунком щомісячних додаткових видів грошового забезпечення та премії із збереженням відсотковості показників надбавки за особливості проходження служби та премії та з одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 року № 44.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що дії відповідача є протиправними та такими, що суперечить нормам законодавства, яке регулює спірні правовідносини.
Відповідач надав відзив на позов, у якому зазначив, що у спірних правовідносинах діяв згідно чинного законодавства, просив в задоволенні позовних вимог відмовити.
Дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку, виходячи з наступного.
Судом із матеріалів справи встановлено, що позивач ОСОБА_1 проходила службу в Головному управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Харківській області. Звільнена зі служби наказом відповідача 24.03.2025 року.
Вважаючи, що під час проходження військової служби в період з 01.01.2020р. по 20.05.2023р., відповідачем не в належному розмірі здійснено розрахунок посадового окладу та окладу за військове звання, що призвело до виплати позивачу грошового забезпечення в значно меншому розмірі, що в свою чергу вплинуло на розмір виплачених за вказаний період: щомісячних додаткових видів грошового забезпечення та премії, позивач звернувся до суду за захистом своїх прав.
Даючи правову оцінку обставинам справи, суд зазначає наступне.
Спірні правовідносини, що склались між сторонами, регулюються Конституцією України, Законом України “Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб», Законом України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», який визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни та врегульовує відносини у цій галузі.
Згідно з ч. 2-4 ст. 9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення. Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону. Грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України.
З 01.01.2008р. розміри грошового забезпечення військовослужбовців були установлені постановою КМУ від 07.11.2007р. №1294 "Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб".
30.08.2017р. з питання визначення розмірів грошового забезпечення військовослужбовців КМУ було прийнято постанову №704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" (далі за текстом постанова КМУ 704).
Згідно з п.10 постанови КМУ № 704 рішення набирало чинності з 01.01.2018р.
Пунктом 4 постанови КМУ установлено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12-14.
Отже, КМ України запроваджено дві розрахункові величини обчислення окладу за посадою та окладу за військовим званням, а саме: 1) розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року; 2) 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року.
Постановою КМУ від 27.12.2017р. №1052 до п.10 Постанови КМУ 704 внесені зміни в частині календарної дати набуття чинності і строк початку дії цього нормативного акту перенесено з 01.01.2018р. на 01.01.2019р. Таким чином, станом на 01.01.2018р. постанова КМУ 704 не діяла, а питання розмірів грошового забезпечення військовослужбовців регламентовано постановою КМУ від 07.11.2007р. №1294.
Постановою КМУ від 21.02.2018р. №103 до п.10 Постанови КМУ 704 внесені зміни в частині календарної дати набуття чинності і строк початку дії цього нормативного акту перенесено на 01.03.2018р. При цьому, п.4 Постанови КМУ 704 у редакції постанови КМУ від 21.02.2018р. №103 установлено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 р., на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.
Отже, з 01.01.2018р. КМ України запроваджено одну розрахункову величину обчислення окладу за посадою та окладу за військовим званням - розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018р.
Пункт 4 Постанови КМУ 704 у редакції постанови КМУ від 21.02.2018р. №103 діяв до моменту скасування п.6 постанови КМУ від 21.02.2018р. №103 у межах справи №826/6453/18 (постанова Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020р.), тобто до 29.01.2020р.
З 29.01.2020р. відновлена юридична дія п.4 Постанови КМУ 704 у первісній редакції, де передбачалось, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.
Отже, з 29.01.2020р. знов почало діяти правило двох розрахункових величин обчислення окладу за посадою та окладу за військовим званням, а саме: 1) розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року; 2) 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року.
Проте, згідно з п.3 розділу ІІ Закону України від 06.12.2016р. №1774-VІІІ "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим Законом не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат. До внесення змін до законів України щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини вона застосовується у розмірі прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня календарного року, починаючи з 1 січня 2017 року.
Аналогічні правові висновки містяться у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11.12.2019р. по справі №240/4946/18, постанові Верховного Суду від 18.02.2021р. у справі №200/3775/20-а, постанові Верховного Суду від 11.02.2021р. у справі №200/3757/20-а.
Відтак, під час розв'язання колізії між нормами п.3 розділу ІІ Закону України від 06.12.2016р. №1774-VІІІ та п.4 постанови КМУ №704 у редакції до внесення змін постановою КМУ від 21.02.2018р. №103 перевагу належить віддати положенням закону, як акту вищої юридичної сили.
Водночас із цим, з 29.01.2020р. відновлення дії такої величини обчислення розміру окладу за посадою та окладу за військовим званням як прожитковий мінімумом для працездатних осіб, встановлений законом на 1 січня календарного року на відміну від попереднього правила обчислення розміру окладу за посадою та окладу за військовим званням як прожитковий мінімумом для працездатних осіб, встановлений законом на 01.01.2018р.
Звідси слідує, що 29.01.2020р. настала подія підвищення грошового забезпечення діючого військовослужбовця за складовими: оклад за посадою та оклад за військовим званням за рахунок виникнення у суб'єкта владних повноважень органу фінансового забезпечення обов'язку обраховувати ці показники із використанням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановлений законом на 1 січня календарного року, тобто станом на 01.01.2020р. (та 01 січня кожного наступного календарного року до настання події внесення законодавчих змін), а не прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018р.
Вирішуючи спірні правовідносини, суд також звертає увагу на правові висновки постанови Верховного Суду від 02.08.2022р. у справі №440/6017/21, від 31.08.2022 у справі №120/8603/21-а, від 14.09.2022 у справі №500/1886/21, згідно яких:
(1) з 01.01.2020 положення пункту 4 постанови № 704 в частині визначення розрахунковою величиною для визначення посадових окладів, розрахованих згідно з постановою № 704 прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року не відповідає правовим актам вищої юридичної сили, згідно із якими прожитковий мінімум як базовий державний стандарт був змінений на відповідний рік у тому числі як розрахункова велична для визначення посадових окладів, заробітної плати, грошового забезпечення працівників державних органів;
(2) через зростання прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, зокрема, згідно із Законом № 1082-IX, у осіб з числа військовослужбовців виникло право на отримання довідки про розміри грошового забезпечення для перерахунку пенсії за формою, що передбачена додатком 2 до Порядку № 45, з урахуванням оновлених даних про розмір посадового окладу та окладу за військовим (спеціальним) званням, які визначаються шляхом застосування пункту 4 постанови № 704 із використанням для їх визначення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (через його збільшення на відповідний рік);
(3) встановлене положеннями пункту 3 розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону № 1774-VІІІ обмеження щодо застосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини для визначення посадових окладів, розрахованих згідно з постановою № 704 жодним чином не впливає на спірні правовідносини, оскільки такою розрахунковою величною є, прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 1 січня календарного року. Розмір мінімальної заробітної плати не є розрахунковою величиною для визначення посадових окладів, а застосований з іншою метою - для визначення мінімальної величини, яка враховується як складова при визначенні розмірів посадових окладів та окладів за військовим (спеціальним) званням.
Частиною 5 ст. 242 КАС України передбачено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Отже, суд дійшов до висновку, що у період з 29.01.2020р. по 31.12.2020р. грошове забезпечення позивача має обчислюватися із використанням прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01.01.2020р. за Законом України "Про Державний бюджет України на 2020 рік", у період з 01.01.2021р. по 31.12.2021р. грошове забезпечення позивача має обчислюватися із використанням прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01.01.2021р. за Законом України "Про Державний бюджет України на 2021 рік", у період з 01.01.2022р. по 31.12.2022 із використанням прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01.01.2022р. за Законом України "Про Державний бюджет України на 2022 рік", у період з 01.01.2023р. по 19.05.2023р. із використанням прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01.01.2023р. за Законом України "Про Державний бюджет України на 2023рік".
Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню шляхом визнання протиправною бездіяльність відповідача щодо ненарахування та невиплати позивачу в період з 29.01.2020р. по 19.05.2023р. грошового забезпечення, а також виплачених за вказаний період щомісячних додаткових видів грошового забезпечення та премії, визначивши їх розмір із використанням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01 січня відповідного календарного року та зобов'язанням відповідача здійснити позивачу перерахунок та виплату грошового забезпечення за період з 29.01.2020р. по 19.05.2023р., а також виплачених за вказаний період щомісячних додаткових видів грошового забезпечення та премії, визначивши їх розмір із використанням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб встановленого на 1 січня відповідного календарного року, з урахуванням раніше виплачених сум.
Щодо заявлених позовних вимог в частині зобов'язання відповідача здійснити виплату компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, відповідно до пункту 2 "Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового начальницького складу", затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 №44, суд зазначає наступне.
Постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року №44 затверджено Порядок виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу.
Відповідно до п.п. 2 - 6 Порядку грошова компенсація виплачується громадянам України, які відповідно до законодавства мають статус військовослужбовця, поліцейського або є особами рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби, ДСНС, податкової міліції, Національного антикорупційного бюро, Державного бюро розслідувань, співробітникам Служби судової охорони, а також особам, звільненим із служби, для відшкодування утриманих сум податку з їх грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, право на які вони набули у зв'язку з виконанням обов'язків під час проходження служби.
Виплата грошової компенсації здійснюється установами (організаціями, підприємствами), що утримують військовослужбовців, поліцейських та осіб рядового і начальницького складу, за рахунок відповідних коштів, які є джерелом доходів цих осіб, шляхом рівноцінного та повного відшкодування втрат частини грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних у зв'язку з виконанням ними своїх обов'язків під час проходження служби (далі - грошове забезпечення), що пов'язані з утриманням податку з доходів фізичних осіб у порядку та розмірах, визначених Законом України "Про податок з доходів фізичних осіб."
Виплата грошової компенсації військовослужбовцям, поліцейським та особам рядового і начальницького складу здійснюється одночасно з виплатою їм грошового забезпечення.
Грошова компенсація виплачується за місцем одержання грошового забезпечення у розмірі суми податку з доходів фізичних осіб, утриманого з грошового забезпечення.
Територіальні органи Державного казначейства та установи банків провадять за платіжними документами видачу податковим агентам готівки для здійснення одночасно виплати грошового забезпечення та грошової компенсації із сплатою (перерахуванням) в установленому порядку податку з доходів фізичних осіб, утриманого з грошового забезпечення.
Верховний Суд у постанові від 22.06.2018 у справі №812/1048/17 зазначив, що механізм щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, передбачає виплату такої компенсації у розмірі суми податку з доходів фізичних осіб за місцем одержання грошового забезпечення одночасно з виплатою грошового забезпечення.
Крім того, у постанові Верховного Суду від 17.03.2020 у справі №815/5826/16 зазначено: "Щодо позовних вимог щодо виплати позивачу в повному обсязі грошової компенсації суми податку з доходів фізичних осіб, яка буде утримана з компенсації за неотримане речове майно, суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що оскільки з позивачем не проведено повного розрахунку за матеріальним забезпеченням, позовні вимоги в цій частині є передчасними".
Таким чином, після набрання рішенням у даній справі законної сили, або у порядку добровільного виконання на відповідача покладається безумовний обов'язок виконати рішення суду.
Поряд із цим на відповідача, як податкового агента, законодавством покладено кореспондуючий обов'язок утримати відповідні суми податків та зборів із одночасною компенсацією відповідної суми позивачу.
Суд звертає увагу, що право на захист є самостійним суб'єктивним правом, яке з'являється у власника прав лише в момент їх порушення або оспорювання. Відтак, захист порушених прав, свобод та інтересів особи є похідним, тобто передбачає наявність встановленого факту їх порушень, при цьому суд не здійснює превентивного захисту.
Водночас, наразі у суду відсутні підстави зобов'язувати відповідача здійснити на користь позивача компенсацію сум податку з доходів фізичних осіб, оскільки відповідний обов'язок у відповідача виникає одночасно з виплатою спірної компенсації, тобто у майбутньому. З огляду на наведене, відповідні вимоги є передчасними, а тому задоволенню не підлягають.
При розв'язанні спору, суд, зважаючи на практику Європейського суду з прав людини щодо застосування ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі за текстом Конвенція; рішення від 21.01.1999р. у справі Гарсія Руїз проти Іспанії, від 28.10.2010р. у справі Трофимчук проти України, від 09.12.1994р. у справі Хіро Балані проти Іспанії, від 01.07.2003р. у справі Суомінен проти Фінляндії, від 07.06.2008р. у справі Мелтекс ЛТД (MELTEX LTD) та Месроп Мовсесян (MESROP MOVSESYAN) проти Вірменії), надав розгорнуту оцінку усім юридично значимим факторам, доводам та обставинам справи; дослухався до усіх ясно і чітко сформульованих та здатних вплинути на результат вирішення спору аргументів сторін.
Зважаючи на встановлені у справі обставини, з огляду на приписи норм чинного законодавства, які регулюють спірні правовідносини, суд дійшов висновку про часткове задоволення адміністративного позову.
Судові витрати підлягають розподілу відповідно до ст.139 Кодексу адміністративного судочинства України.
Керуючись статтями 14, 243-246, 293, 295-296 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_1 ) до Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Харківській області (вул. Шевченка, буд. 8,м. Харків, Харківська обл., Харківський р-н,61013, код ЄДРПОУ38631015) про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Харківській області щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 в період з 29.01.2020р. по 19.05.2023р. грошового забезпечення, а також виплачених за вказаний період щомісячних додаткових видів грошового забезпечення та премії, визначивши їх розмір із використанням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01 січня відповідного календарного року.
Зобов'язати Головне управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Харківській області ОСОБА_1 перерахунок та виплату грошового забезпечення за період з 29.01.2020р. по 19.05.2023р., а також виплачених за вказаний період: щомісячних додаткових видів грошового забезпечення та премії, визначивши їх розмір із використанням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб встановленого на 1 січня відповідного календарного року, з урахуванням раніше виплачених сум.
У задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржено протягом тридцяти днів з дня його складання у повному обсязі шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до Другого апеляційного адміністративного суду.
Суддя Заічко О.В.