Справа № 420/14230/25
02 вересня 2025 року м. Одеса
Одеський окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді Єфіменка К.С., розглянувши в письмовому провадженні у порядку спрощеного позовного провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 ) про визнання дій протиправними та стягнення грошового забезпечення у розмірі 48579,52 грн., -
До Одеського окружного адміністративного суду надійшов позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 за результатом якого позивач просить:
визнати протиправними дії військової частини НОМЕР_1 щодо обчислення та виплати ОСОБА_1 грошового забезпечення за період з 29.01.2020 по 30.01.2021, а також всіх інших належних за цей період додаткових видів грошового забезпечення (матеріальної допомоги на оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань) без урахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» станом на 01.01.2020, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» станом на 01.01.2021;
стягнути з військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 грошове забезпечення (з урахуванням матеріальної допомоги на оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань) у сумі 48579,52 грн. за період з 29.01.2020 по 30.01.2021 з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» станом на 01.01.2020, Законом України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» станом на 01.01.2021.
В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач зазначив, що відповідач неправильно нараховував та виплачував грошове забезпечення та належні виплати у період з 29.01.2020 по 30.01.2021, оскільки у період з 29.01.2020 по 30.01.2021 при встановленні посадового окладу та окладу за військовим званням відповідач застосовував розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановлений станом на 01.01.2018, що передбачено постановою Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704. Позивач вважає, що з 29.01.2020 року, тобто з дня набрання чинності постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 року по справі № 826/6453/18, у нього (з урахуванням обставини не застосування при розрахунку посадових окладів мінімальної заробітної плати) виникли правові підстави для перерахунку грошового забезпечення з урахуванням розміру посадового окладу та окладу за військовим (спеціальним) званням, які визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт. Не погоджуючись із вищезазначеними діями відповідача, позивач звернувся до суду з відповідним позовом.
Ухвалою суду від 12 травня 2025 року відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (ст.262 КАС України).
Суд зазначає, що відповідачем до суду не подано відзиву на адміністративний позов.
Відповідно до ч.6 ст.162 КАС України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.
За приписами ч.5 ст. 262 КАС України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
Згідно з п.10 ч.1 ст.4 КАС України письмове провадження - розгляд і вирішення адміністративної справи або окремого процесуального питання в суді першої, апеляційної чи касаційної інстанції без повідомлення та (або) виклику учасників справи та проведення судового засідання на підставі матеріалів справи у випадках, встановлених цим Кодексом.
Відтак, справу розглянуто в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін.
Дослідивши матеріали справи, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог, оцінивши докази відповідно до вимог ст.ст. 72-79 КАС України, судом встановлено наступні факти та обставини.
ОСОБА_1 у період з 26.02.2016 року по 30.01.2021 проходив військову службу у військових частинах НОМЕР_2 та НОМЕР_3 , які перебували на фінансовому забезпеченні у військовій частині НОМЕР_1 .
10.02.2025 року позивач звернувся до відповідача із запитом, в якому просив надати інформацію про те, який розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб застосовувався при визначенні розміру його посадового окладу та окладу за військовим званням, у період з 29.01.2020 по 30.01.2021 включно.
Відповідно до відповіді військової частини НОМЕР_1 від 26.02.2025 року позивача повідомлено, що у період з 29.01.2020 року по 30.01.2021 року при встановленні посадового окладу та окладу за військовим званням застосовувався розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01.01.2018 року, що передбачено постановою Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704.
Вважаючи протиправними дії відповідача щодо нарахування та виплати в період з 29.01.2020 року по 30.01.2021 року грошового забезпечення з урахуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2018 рік» станом на 01.01.2018 року, позивач звернувся до суду з цим позовом.
Вирішуючи даний публічно-правовий спір, що виник між сторонами, суд виходить з такого.
Частиною 2 статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі визначено Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 № 2011-ХІІ (далі - Закон № 2011-ХІІ).
Статтею 1 Закону № 2011-ХІІ передбачено, що соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі.
Відповідно до ч.1 ст.9 Закону № 2011-ХІІ держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Згідно частинами 2, 3 статті 9 Закону № 2011-ХІІ до складу грошового забезпечення входять посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення та індексація грошового забезпечення.
Відповідно до ч.4 ст.9 Закону № 2011-ХІІ грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.
Постановою Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30.08.2017 № 704 (далі - Постанова № 704) встановлено тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу, офіцерського складу (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу.
Згідно з Пунктом 4 Постанови № 704 (в редакції, чинній на момент прийняття постанови), розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначалися шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.
Додатки 1 та 14 до Постанови № 704, в яких у вигляді таблиці зазначені відповідні тарифні коефіцієнти, мають примітки пояснюючого характеру. Зокрема, у цих примітках наведена інформація щодо арифметичної дії (множення), яка застосовується при обчисленні розмірів посадових окладів та окладів за військовим (спеціальним) званням, в залежності від відповідних тарифних коефіцієнтів, та наведені правила округлення розрахунків. У цих примітках норми права не містяться.
З огляду на примітку 1 Додатку 1 до Постанови № 704, посадові оклади за розрядами тарифної сітки визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт.
Постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 № 103 «Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб» (далі - Постанова № 103) до Постанови № 704 були внесені зміни, внаслідок яких пункт 4 Постанови № 704 було викладено у новій редакції, а саме: «Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2018, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14».
Зміст приміток до Додатків 1 та 14 до Постанови № 704 не був приведений у відповідність з нормою пункту 4 цієї ж постанови.
Відповідно до Постанови № 704, в редакції Постанови № 103, розрахунковою величиною для визначення розмірів посадових окладів та окладів за військовим званням, як складових грошового забезпечення військовослужбовців, що проходять військову службу, є стала величина - розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, визначений законом на 01.01.2018, а мінімальна заробітна плата (чи її частина) для розрахунків розмірів цих окладів не застосовується.
Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 у справі № 826/6453/18 визнано протиправним та скасовано пункт 6 Постанови № 103, яким було внесено зміни до пункту 4 Постанови № 704.
Відтак, з дня набрання законної сили рішенням у справі № 826/6453/18 діє редакція пункту 4 Постанови № 704, яка була чинною до зазначених змін.
Аналогічна правова позиція відображена у рішенні від 17.12.2019 Верховного Суду, викладеним за результатами розгляду зразкової адміністративної справи № 160/8324/19.
Таким чином, саме з дати набрання чинності судовим рішенням у справі № 826/6453/18 виникли підстави для визначення розмірів посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.
Розрахунковою величиною для визначення розмірів посадових окладів та окладів за спеціальним (військовим) званням, як складових грошового забезпечення військовослужбовців, являється розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, визначений законом на 01 січня календарного року.
Через зростання прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, зокрема, згідно із Законом України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» та Законом України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» у осіб з числа військовослужбовців виникло право на перерахунок пенсії з урахуванням оновлених даних про розмір посадового окладу та окладу за військовим (спеціальним) званням, які визначаються шляхом застосування пункту 4 Постанови № 704 із використанням для їх визначення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (через його збільшення на відповідний рік).
При цьому, суд звертає увагу на те, що встановлене положеннями пункту 3 розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 06 грудня 2016 року № 1774-VIII обмеження щодо застосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини для визначення посадових окладів розрахованих згідно з Постановою № 704 жодним чином не впливає на спірні правовідносини, оскільки такою розрахунковою величною є прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом саме на 1 січня календарного року. Розмір мінімальної заробітної плати не є розрахунковою величиною для визначення посадових окладів, а застосований з іншою метою - для визначення мінімальної величини, яка враховується як складова при визначенні розмірів посадових окладів та окладів за військовим (спеціальним) званням.
Аналогічну правову позицію висловлено Верховним Судом у постанові від 02 серпня 2022 року у справі № 440/6017/21 (адміністративне провадження № К/9901/43174/21).
Суд також звертає увагу, що редакція законів України про державний бюджет 2020 та 2021 роки свідчить про зміни в розмірах прожиткового мінімуму для працездатних осіб в сторону їх поступового збільшення.
Разом з цим відповідач не заперечує, що за період з 29.01.2020 року по 30.01.2021 року позивачу нараховувалось та виплачувалось грошове забезпечення, виходячи із застосування прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого станом на 01 січня 2018 року.
При цьому, суд вказує, що при вирішенні спірних правовідносин суд застосовував висновки Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду, висловлені у постанові від 19.10.2022 у справі № 400/6214/21, провадження № К/990/17043/22 з аналогічних правовідносин.
При цьому, відповідач не спростував твердження позивача про те, що у спірний період позивачу виплачувався посадовий оклад, оклад за військовим званням, інші щомісячні додаткові види грошового забезпечення та одноразові виплати, які обраховуються виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого станом на 01.01.2018 замість прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня календарного року.
Згідно з п.1,6 Розділу XXIII «Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам», затвердженого Наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018 року № 260 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 26.06.2018 року за № 745/32197, військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, які набули (набувають) право на отримання щорічної основної (канікулярної) відпустки, один раз на рік виплачується грошова допомога для оздоровлення в розмірі місячного грошового забезпечення.
Розмір грошової допомоги для оздоровлення визначається виходячи з посадового окладу, окладу за військовим званням, надбавки за вислугу років і щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (крім винагород) за займаною посадою, на які військовослужбовець має право на день підписання наказу про надання цієї допомоги.
Відповідно до п.1,7 Розділу XXIV «Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам», затвердженого Наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018 року № 260 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 26.06.2018 року за № 745/32197, військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, один раз на рік надається матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань у розмірі, що не перевищує їх місячного грошового забезпечення.
До місячного грошового забезпечення, з якого визначається розмір матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, включаються посадовий оклад, оклад за військовим званням, надбавка за вислугу років і щомісячні додаткові види грошового забезпечення (крім винагород) за займаною посадою, на які військовослужбовець має право на день підписання наказу про надання цієї допомоги.
З урахуванням зазначеного, оскільки суд встановив, що у період проходження служби з 29.01.2020 по 30.01.2021 позивач повинен був отримувати грошове забезпечення з урахуванням розміру посадового окладу та окладу за військове звання, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня відповідного календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 14 до Постанови Кабінету Міністрів України від 30.03.2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», а не розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2018 рік» станом на 01.01.2018 року на відповідний тарифний коефіцієнт згідно додатків 1, 14 до Постанови Кабінету Міністрів України від 30.03.2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», тому йому у вказаний період невірно розраховано та виплачено грошову допомогу для оздоровлення та матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань, оскільки ці виплати обчислюються виходячи з розміру отриманого грошового забезпечення.
Під час розгляду справи відповідач як суб'єкт владних повноважень не надав до суду належних та допустимих доказів, які спростовують встановлені вище факти.
Враховуючи викладене, суд доходить висновку, що дії відповідача щодо обчислення та виплати позивачу грошового забезпечення за період з 29.01.2020 по 30.01.2021, а також всіх інших належних за цей період додаткових видів грошового забезпечення (матеріальної допомоги на оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань) без урахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» станом на 01.01.2020, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» станом на 01.01.2021 - є протиправними.
Щодо наведеного позивачем розрахунку невиплаченого грошового забезпечення (з урахуванням матеріальної допомоги на оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань) у сумі 48579,52 грн. за період з 29.01.2020 по 30.01.2021, то суд його відхиляє, оскільки проведення такого розрахунку є компетенцією (дискреційною функцією) відповідача як органу, в якому позивач проходив службу і який виплачував йому грошове забезпечення, тому в даному випадку саме на відповідача покладається обов'язок здійснити перерахунок та виплату позивачу грошового забезпечення за період з 29.01.2020 по 30.01.2021, а також всіх інших належних за цей період додаткових видів грошового забезпечення (матеріальної допомоги на оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань) з урахуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» станом на 01.01.2020 та встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» станом на 01.01.2021, здійснивши відповідні розрахунки при цьому.
Враховуючи те, що нарахування позивачу грошового забезпечення за період з 29.01.2020 по 30.01.2021, а також всіх інших належних за цей період додаткових видів грошового забезпечення (матеріальної допомоги на оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань) з урахуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» станом на 01.01.2020 та встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» станом на 01.01.2021 відповідачем здійснено не було, тому позовні вимоги в частині стягнення таких сум є передчасними та задоволенню не підлягають.
Таким чином суд приходить до висновку, що позовні вимоги належать до часткового задоволення шляхом визнання протиправними дій військової частини НОМЕР_1 щодо обчислення та виплати ОСОБА_1 грошового забезпечення за період з 29.01.2020 по 30.01.2021, а також всіх інших належних за цей період додаткових видів грошового забезпечення (матеріальної допомоги на оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань) без урахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» станом на 01.01.2020, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» станом на 01.01.2021, та зобов'язання військової частини НОМЕР_1 здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 грошового забезпечення за період з 29.01.2020 по 30.01.2021, а також всіх інших належних за цей період додаткових видів грошового забезпечення (матеріальної допомоги на оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань) з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» станом на 01.01.2020 та встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» станом на 01.01.2021, з урахуванням раніше виплачених сум.
Саме такий спосіб судового захисту суд вважає ефективним та достатнім для відновлення порушених прав позивача у межах спірних правовідносин.
В процесі розгляду справи не встановлено інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин.
У контексті оцінки інших доводів сторін звертає увагу на позицію Європейського суду з прав людини, зокрема, у справах «Проніна проти України» (пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.
Частиною 1 статті 73 КАС України встановлено, що предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Згідно із частиною 1 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Суб'єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі (ч. 2 ст. 77 КАС України).
Згідно зі статтею 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили.
Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та доказів, які містяться в матеріалах справи, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.
Щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.
Відповідно до ч.5 ст.139 КАС України якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з іншої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, що їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок коштів, передбачених Державним бюджетом України, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від сплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Від сплати судового збору позивач звільнений на підставі п.1 ч.1 ст.5 Закону України «Про судовий збір».
Приймаючи до уваги те, що позивача звільнено від сплати судового збору, а відповідачем судові витрати не понесені, суд вирішує розподіл судових витрат в цій частині у справі не здійснювати.
Керуючись вимогами ст.ст. 2, 6-11, 12, 77, 90, 241-246, 255, 257, 258, 262, 291, 293, 295 КАС України, суд, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 ) про визнання дій протиправними та стягнення грошового забезпечення у розмірі 48579,52 грн. - задовольнити частково.
Визнати протиправними дії військової частини НОМЕР_1 щодо обчислення та виплати ОСОБА_1 грошового забезпечення за період з 29.01.2020 по 30.01.2021, а також всіх інших належних за цей період додаткових видів грошового забезпечення (матеріальної допомоги на оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань) без урахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» станом на 01.01.2020, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» станом на 01.01.2021.
Зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_4 ) здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_5 ) грошового забезпечення за період з 29.01.2020 по 30.01.2021, а також всіх інших належних за цей період додаткових видів грошового забезпечення (матеріальної допомоги на оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань) з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» станом на 01.01.2020 та встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» станом на 01.01.2021, з урахуванням раніше виплачених сум.
В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку безпосередньо до П'ятого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги в 30-денний строк з дня складання повного судового рішення.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо вона не була подана у встановлений строк. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.
Суддя К.С. Єфіменко