Справа № 420/28072/25
02 вересня 2025 року м.Одеса
Суддя Одеського окружного адміністративного суду Самойлюк Г.П., розглянувши у порядку письмового провадження клопотання представника військової частини НОМЕР_1 про залишення без розгляду позову ОСОБА_1 про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити певні дії
До Одеського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 , в якій просить суд:
- визнати протиправними дії відповідача щодо ненарахування та невиплати індексації грошового забезпечення за період з 23 грудня 2016 року по 19 грудня 2017 року;
- зобов'язати відповідача нарахувати і виплатити індексацію грошового забезпечення за період з 23 грудня 2016 року по 19 грудня 2017 року із застосуванням місяця, за яким починається обчислення індексу споживчих цін (базового місяця) для розрахунку індексації грошового забезпечення січень 2008 року в сумі з одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 «Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року №44, в такому розмірі: за грудень 2016 року у розмірі 3176 грн. 00 коп., за січень 2017 року у розмірі 3176 грн. 00 коп., за лютий 2017 року у розмірі 3358 грн. 40 коп., за березень 2017 року у розмірі 3358 грн. 40 коп., за квітень 2017 року у розмірі 3358 грн. 40 коп., за травень 2017 року у розмірі 3534 грн. 72 коп., за червень 2017 року у розмірі 3726 грн. 69 коп., за липень 2017 року у розмірі 3726 грн. 69 коп., за серпень 2017 року у розмірі 3726 грн. 69 коп., за вересень 2017 року у розмірі 3895 грн. 09 коп., за жовтень 2017 року у розмірі 3895 грн. 09 коп.; за листопад 2017 року у розмірі 3895 грн. 09 коп., за грудень 2017 року у розмірі 4256 грн. 99 коп.
Ухвалою від 22.08.2025 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі. Вирішено розгляд справи здійснити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
До суду від відповідача надійшло клопотання про залишення позову без розгляду, у зв'язку з пропуском тримісячного строку звернення до суду з позовом.
Розглянувши подане клопотання, суд дійшов висновку про відсутність підстав для його задоволення, виходячи з наступного.
Відповідно до положень ст.ст. 22, 64 Конституції України право на соціальний захист відноситься до основоположних прав і свобод, які гарантуються державною і, за жодних умов, не можуть бути скасовані, а їх обмеження не допускається, крім випадків, передбачених Конституцією України.
Умови проходження більшості видів публічної служби, зокрема й у питаннях щодо оплати праці, регулюються як спеціальним законодавством, так і загальними нормами трудового законодавства, тобто нормами законодавства про працю.
Разом із цим, частиною другою статті 233 КЗпП України встановлено, що у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116).
Суд зазначає, що перебування особи на публічній службі є однією із форм реалізації закріпленого в статті 43 Конституції України права на працю.
Конституційний Суд України неодноразово надавав офіційне тлумачення частини другої статті 233 КЗпП України.
У Рішенні Конституційного Суду України від 15 жовтня 2013 року № 8-рп/2013 у справі щодо офіційного тлумачення положень частини другої статті 233 КЗпП України, статей 1, 12 Закону України «Про оплату праці» зазначено, що у разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці звернення працівника до суду з позовом про стягнення заробітної плати, яка йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, установлених законодавством, незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат, не обмежується будь-яким строком.
У пункті 2.1 мотивувальної частини вказаного Рішення Конституційний Суд України розкрив сутність вимог працівника до роботодавця, зазначених у частині другій статті 233 КЗпП України, строк звернення до суду, з якими не обмежується будь-яким строком.
Конституційний Суд України дійшов висновку, що під заробітною платою, яка належить працівникові, або, за визначенням, використаним у частині другій статті 233 КЗпП України, належною працівнику, необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, установлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем, незалежно від того, чи було здійснене нарахування таких виплат.
З огляду на те, що вказаним Рішенням Суд надавав офіційне тлумачення частини другої статті 233 КЗпП України, у редакції до змін, внесених у вказану статтю Законом України від 01 липня 2022 року № 2352-IX, який набрав чинності з 19 липня 2022 року, відповідно до якої звернення до суду не обмежувалося будь-яким строком, однак після внесення вказаних змін, у справах про виплату працівнику всіх сум, що належать йому при звільненні, було встановлено тримісячний строк звернення до суду.
Отже, до 19 липня 2022 року КЗпП України не обмежував будь-яким строком право працівника на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати. Після цієї дати строк звернення до суду з трудовим спором, у тому числі про стягнення належної працівнику заробітної плати, обмежений трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.
Разом з цим відповідно до пункту першого глави XIX "Прикінцеві положення" КЗпП України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтею 233 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.
Карантин в Україні, пов'язаний з COVID-19, діяв з 12 березня 2020 року (постанова Уряду від 11 березня 2020 року № 211) та закінчився 30 червня 2023 року (постанова Уряду від 27 червня 2023 року № 651).
Таким чином, запровадження на території України карантину є безумовною підставою для продовження строків, визначених статтею 233 КЗпП України, на строк дії такого карантину.
При цьому, з огляду на правові позиції Конституційного Суду України щодо незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів (рішення від 09 лютого 1999 №1-рп/99, від 13 травня 1997 року №1-зп, від 05 квітня 2001 року №3-рп/2001), Верховний Суд у рішенні від 06 квітня 2023 року у зразковій справі №260/3564/22 (адміністративне провадження №Пз/990/4/22) дійшов висновку про поширення дії частини першої статті 233 КЗпП України (у редакції Закону №2352-IX) тільки на ті відносини, які виникли після набуття цією нормою закону чинності.
Також питання щодо застосування ст.233 КЗпП України в частині строку звернення до суду з вимогами про стягнення заробітної плати вирішувалося Верховним Судом у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного (далі Судова палата) у постанові від 21.03.2025 у справі №460/21394/23.
У вказаній справі Судова палата дійшла висновку, що правовідносини, які мають місце у період до 19 липня 2022 року, підлягають правовому регулюванню згідно з положенням статті 233 КЗпП України (у попередній редакції).
Так, правовідносини в даній справі виникли у період з 23 грудня 2016 року по 19 грудня 2017 року, тобто на них поширюються положення ст. 233 КЗпП в редакції чинній до 19.07.2022 року, відповідно до якої передбачалося можливість звернення до суду із позовом про стягнення заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
За вказаних обставин суд робить висновок про помилковість тверджень представника відповідача про пропуск позивачем строку звернення до суду, оскільки такий строк позивачем не пропущено.
Зважаючи на вищевикладене, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення клопотання військової частини НОМЕР_1 про залишення позову без розгляду.
Керуючись ст. 122, 248, 256 КАС України, суд
У задоволенні клопотання військової частини НОМЕР_1 про залишення без розгляду адміністративного позову у справі №420/28072/25 - відмовити.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею та оскарженню в апеляційному порядку окремо від рішення суду не підлягає.
Суддя Г.П. Самойлюк