Справа № 420/27992/25
01 вересня 2025 року м.Одеса
Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Самойлюк Г.П., розглянувши в порядку письмового провадження заяву Приватного виконавця виконавчого округу Одеської області Качурки В'ячеслава Вікторовича про забезпечення позову у справі №420/27992/25,
28.08.2025 року за вх.№84204/25 від Приватного виконавця виконавчого округу Одеської області Качурки В'ячеслава Вікторовича надійшла заява про забезпечення позову, в якій позивач просить суд вжити заходів до забезпечення адміністративного позову приватного виконавця виконавчого округу Одеської області Качурки В.В. шляхом:
- зупинення дії рішення Дисциплінарної комісії приватних виконавців, прийняте за результатом розгляду за результатом розгляду подання Ради приватних виконавців України від 25.06.2025 № 963/01-14, в частині застосування до приватного виконавця ОСОБА_1 дисциплінарного стягнення у вигляді зупинення діяльності приватного виконавця;
-заборони Міністерству юстиції України робити запис у Єдиному реєстрі приватних виконавців про зупинення діяльності приватного виконавця Качурки В.В. на підставі рішення Дисциплінарної комісії приватних виконавців, прийняте за результатом розгляду подання Ради приватних виконавців України від 25.06.2025 № 963/01-14.
В обґрунтування заяви зазначено, що предметом оскарження у цій справі є рішення Дисциплінарної комісії приватних виконавців про застосування до ОСОБА_1 дисциплінарного стягнення у вигляді зупинення діяльності строком на шість місяців, прийняте за результатом розгляду подання Ради приватних виконавців України подання від 25.06.2025 № 963/01-14 та наказ Міністерства юстиції України про введення в дію вищевказаного Рішення.
Застосування наслідків рішення у вигляді зупинення діяльності приватного виконавця на строк шість місяців призведе до порушення як прав та законних інтересів позивача, так і інших осіб, зокрема учасників виконавчих проваджень, що перебувають на примусовому виконанні, найманих працівників. Так,діяльність приватного виконавця є несумісною з іншою оплачуваною діяльністю, отже діяльність у сфері примусового виконання рішень є єдиним джерелом доходу ОСОБА_1 , зупинення такої діяльності призведе не лише до позбавлення можливостей для існування заявника та членів його родини (в тому числі двох неповнолітніх дітей), але і залучених до цього процесу найманих працівників, а також створить ризик порушень прав учасників виконавчих проваджень, що перебувають на примусовому виконанні. Невжиття заходів задля попередження зупинення діяльності заявника, ймовірність якого перебуває у прямому зв'язку із внесенням Міністерством юстиції України запису в Єдиному реєстрі приватних виконавців про зупинення діяльності приватного виконавця виконавчого округу Одеської області Качурка В.В. на підставі рішення Дисциплінарної комісії приватних виконавців, очевидно може призвести до того, що захист прав, свобод та інтересів ОСОБА_1 , на захист яких подано адміністративний позов, стане неможливим, або для їх відновлення необхідно буде докласти значних зусиль та витрат. Зупинення діяльності приватного виконавця є втручанням в конвенційні права позивача, гарантовані статтею 8 Конвенції про захист людини та основоположних свобод, в частині права на працю. Таке втручання може бути обґрунтованим виключно у разі його правомірності, тобто після надання судом оцінки правомірності оскаржуваного рішення.
Підсумовуючи, позивач зазначає, що невжиття заходів забезпечення позову шляхом зупинення дії оскаржуваного рішення може призвести до порушення конституційного права на працю, суттєво вплинути на майнове становище та ділову репутацію, що істотно ускладнить або навіть унеможливить здійснення ефективного захисту та поновлення прав і законних інтересів у разі визнання їх судом порушеними. При цьому вжиття вказаних у заяві заходів забезпечення позову унеможливить погіршення майнового стану, прав та інтересів інших осіб внаслідок зупинення діяльності приватного виконавця до вирішення спору по суті. В той же час, у разі відмови в задоволенні позову дія владно-управлінської функції оскаржуваного рішення відновиться та до позивача будуть продовжуватись застосовуватись наслідки, передбачені таким актом при його ухваленні.
Від позивача надійшли заперечення на заяву про забезпечення позову, в яких зазначено, що зупинення діяльності Позивача, як приватного виконавця, жодним чином не вплине на продовження здійснення необхідних дій у виконавчих провадженнях, які будуть передані іншому приватному виконавцю на період заміщення. Позов не може бути забезпечено таким способом, який фактично підмінює собою судове рішення у справі та вирішує позовні вимоги до розгляду справи по суті судом.
Від позивача надійшли додаткові пояснення до заяви про забезпечення позову, в яких позивач зазначає, що станом на дату подання заяви про вжиття заходів до забезпечення позову на примусовому виконанні у приватного виконавця Качурки В.В. перебувало 9760 незакінчених виконавчих проваджень на суму 601 561 899,25 грн. Зазначені провадження перебувають на різних етапах виконання. Зокрема, за частиною з них виконавцем проведено арешт та опис майна, за деякими - призначено суб'єкта оціночної діяльності з метою визначення ринкової вартості описаного майна, частина описаного майна вже була передана на реалізацію, а за деякими виконавчими документами виконавцем було звернено стягнення на заробітну плату чи інші періодичні доходи боржників. Зупинення діяльності виконавця може призвести до переривання вже розпочатих процедур, спрямованих на примусове виконання судових рішень, і втрати належного боржникам майна, на яке було звернено чи мало бути звернено стягнення. Вищевказане підтверджує, що зупинення діяльності приватного виконавця ОСОБА_1 дійсно впливає не лише на його конвенційні права, гарантовані статтею 8 Конвенції про захист людини та основоположних свобод, в частині права на працю, а й на права третіх осіб, зокрема найманих працівників, а також учасників виконавчих проваджень, що перебувають на примусовому виконанні. Таке втручання може бути обґрунтованим виключно у разі його правомірності, тобто після надання судом оцінки правомірності оскаржуваного рішення.
Розглянувши заяву представника позивача про забезпечення позову, заперечення на заяву про забезпечення позову суд зазначає наступне.
Відповідно до ч.1 ст.150 КАС України, суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову.
Частиною 2 ст.150 КАС України встановлено, що забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо:
1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або
2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.
Згідно ч. 1 ст. 151 КАС України позов може бути забезпечено: 1) зупиненням дії індивідуального акта або нормативно-правового акта; 2) забороною відповідачу вчиняти певні дії; 3) встановленням обов'язку відповідача вчинити певні дії; 4) забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору; 5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку.
Згідно з вимогами ч. 1 ст. 154 КАС України заява про забезпечення позову розглядається судом, у провадженні якого перебуває справа або до якого має бути поданий позов, не пізніше двох днів з дня її надходження, без повідомлення учасників справи.
Заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Суд також повинен враховувати співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, із наслідками вжиття заходів забезпечення позову для заінтересованих осіб (частина 2 статті 151 КАС України).
В ухвалі про забезпечення позову суд зазначає вид забезпечення позову та підстави його обрання (частина 6 статті 154 КАС України).
Тобто, метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.
При цьому, заходи забезпечення мають вживатись лише в межах позовних вимог, бути співмірними з ними, а необхідність їх застосування повинна обґрунтовуватись поважними підставами й підтверджуватись належними доказами.
У постанові від 25 квітня 2023 року у справі № 380/10756/22 Верховний Суд констатував відповідність вжитих заходів забезпечення позову меті застосування такого інституту, спрямованості таких заходів на попередження можливих невідворотних негативних наслідків для прав та охоронюваних законом інтересів позивачів, за захистом яких він звернувся до суду з позовом і відновлення яких, у разі незастосування відповідних заходів, буде неможливим або значно ускладненим, з предметом спору і вимогами, які заявляються позивачем, а також те, що вказані заходи не порушують прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками цього судового процесу.
Згідно з ч. 4 ст. 42 Закону України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів'з дня внесення інформації про зупинення діяльності приватного виконавця до Єдиного реєстру приватних виконавців України приватному виконавцю забороняється здійснювати діяльність приватного виконавця, крім дій, пов'язаних із передаванням виконавчих документів іншому приватному виконавцю або відповідному органу державної виконавчої служби.
Невжиття заходів задля попередження зупинення діяльності заявника очевидно може призвести до того, що захист прав, свобод та інтересів позивача, на захист яких подано адміністративний позов, стане неможливим, або для їх відновлення необхідно буде докласти значних зусиль та витрат. До того ж, очевидно будуть порушені ще й права сторін у виконавчих провадження, які перебувають на виконанні заявника, та найманих ним працівників. Незалежно від результатів вирішення спору, вжиття заходів забезпечення позову не в змозі завдати істотної шкоди, тоді як зупинення такої діяльності безумовно завдає більшої шкоди, ніж та, якій можна запобігти.
У випадку встановлення безпідставності притягнення заявника до дисциплінарної відповідальності, пов'язане із таким дисциплінарним стягненням зупинення діяльності приватного виконавця становитиме суттєве порушення прав та інтересів, яке фактично буде поширюватися на гарантовані Конституцією України права, що обумовлені адміністративними процедурами.
За наслідками оцінки наведених позивачем доводів суд вважає, що існують підстави, визначені пунктом 1 частини 2 статті 150 КАС України, для вжиття заходів забезпечення позову, оскільки невжиття заходів забезпечення позову шляхом зупинення дії оскаржуваного рішення може призвести до порушення конституційного права на працю, а також створить ризик порушень прав учасників виконавчих проваджень, що перебувають на примусовому виконанні, суттєво вплинути на майнове становище та ділову репутацію, що істотно ускладнить або навіть унеможливить здійснення ефективного захисту та поновлення прав і законних інтересів у разі визнання їх судом порушеними.
При цьому суд наголошує, що правомірність вищевказаного рішення Дисциплінарної комісії приватних виконавців підлягатиме дослідженню під час судового вирішення справи за позовом, з яким приватний виконавець Качурка В.В. звернувся до суду. Однак застосування наслідків останнього у вигляді зупинення діяльності приватного виконавця на строк шість місяців призведе до порушення прав та законних інтересів позивача.
Застосування заходу забезпечення позову лише тимчасово зупиняє настання негативних наслідків для заявника, до перевірки правомірності вчинених відповідачем як суб'єктом владних повноважень відповідних дій, - до набрання законної сили судовим рішенням у справі. Разом з тим, у разі відмови в задоволенні позову дія владно-управлінської функції оскаржуваного рішення відновлюється та до позивача продовжують застосовуватись наслідки, передбачені таким актом при його ухваленні.
Таким чином, в даному випадку вжиття заходів забезпечення позову є тимчасовим заходом, спрямованим на забезпечення виконання судового рішення, не є вирішенням спору по суті і не свідчить про неправомірність висновку контролюючого органу про наявність підстав для застосування до приватного виконавця ОСОБА_1 дисциплінарного стягнення у вигляді зупинення діяльності приватного виконавця та зупинення діяльності приватного виконавця.
У розумінні практики Європейського суду з прав людини, обраний судом юридичний захист особи при ухваленні рішення по суті має бути спроможним в тому числі: а) запобігти продовженню стверджуваного порушення, б) забезпечити належне відшкодування за будь-яке порушення, яке вже мало місце.
Така позиція висловлена Судом у справі «East/West Alliance Limited проти України», де наголошено, «для того, щоб бути ефективним, засіб юридичного захисту має бути незалежним від будь-якої дискреційної дії державних органів влади; бути безпосередньо доступним для тих, кого він стосується; спроможним запобігти виникненню або продовженню стверджуваного порушення чи забезпечити належне відшкодування за будь-яке порушення, яке вже мало місце».
У Рекомендації № R (89) 8 про тимчасовий судовий захист в адміністративних справах, прийнятих Комітетом Міністрів Ради Європи 13 вересня 1989 року наголошується, що рішення про вжиття заходів тимчасового захисту може, зокрема, прийматися у разі, якщо виконання адміністративного акта може спричинити значну шкоду, відшкодування якої неминуче пов'язано з труднощами, і якщо, на перший погляд, наявні достатньо вагомі підстави для сумнівів у правомірності такого акта.
Суд, який постановляє вжити такий захід, не зобов'язаний одночасно висловлювати думку щодо законності чи правомірності відповідного адміністративного акта; його рішення стосовно вжиття таких заходів, жодним чином не повинно мати визначального впливу на рішення, яке згодом має бути ухвалено у зв'язку з оскарженням адміністративного акта.
Враховуючи зміст спірних правовідносин, можливі наслідки невжиття заходів забезпечення позову, суд дійшов висновку, що заява про забезпечення позову є такою що підлягає задоволенню.
Керуючись ст. ст. 150, 151, 154, 242, 248 КАС України, суд, -
Заяву Приватного виконавця виконавчого округу Одеської області Качурки В'ячеслава Вікторовича про забезпечення позову у справі №420/27992/25 - задовольнити.
Зупинити дію рішення Дисциплінарної комісії приватних виконавців, прийнятого за результатом розгляду за результатом розгляду подання Ради приватних виконавців України від 25.06.2025 № 963/01-14, в частині застосування до приватного виконавця Качурки В.В. дисциплінарного стягнення у вигляді зупинення діяльності приватного виконавця до набрання рішенням в даній адміністративній справі законної сили.
Заборонити Міністерству юстиції України робити запис у Єдиному реєстрі приватних виконавців про зупинення діяльності приватного виконавця Качурки В.В. на підставі рішення Дисциплінарної комісії приватних виконавців, прийняте за результатом розгляду подання Ради приватних виконавців України від 25.06.2025 № 963/01-14 до набрання рішенням в даній адміністративній справі законної сили.
Ухвала суду набирає законної сили в порядку, встановленому ст. 256 КАС України.
Ухвалу може бути оскаржено. Оскарження ухвали про забезпечення позову не зупиняє її виконання, а також не перешкоджає подальшому розгляду справи.
Суддя Самойлюк Г.П.