Справа № 420/13540/25
28 серпня 2025 року м.Одеса
Одеський окружний адміністративний суд у складі:
головуючої судді: Дубровної В.А.,
при секретарі: Дитюку П.В.
за участю представників:
позивачів - Морозової О.С.
відповідача - Аветюка С.В.,
розглянувши у підготовчому засіданні клопотання представника Головного управління ДПС в Одеській області про закриття провадження та передачу справи на розгляду до Господарського суду Одеської області в адміністративній справі за позовною заявою ОСОБА_1 та Товариства з обмеженою відповідальністю “Мостайл», за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивачів - голови комісії з припинення або ліквідатора Товариства з обмеженою відповідальністю “Мостайл» Коваленко Ірини Анатоліївни до Головного управління ДПС в Одеській області про визнання протиправними та скасуванням податкових повідомлень-рішень,
встановив:
До суду через систему “Електронний суд» звернувся адвокат Компанієць Микола Миколайович, що діє в інтересах ОСОБА_1 (далі - позивач-1, Мельник М.В.) та Товариство з обмеженою відповідальністю “Мостайл» (далі - позивач-2, ТОВ “Мостайл») з позовною заявою до Головного управління ДПС в Одеській області (далі - відповідач ГУ ДПС в Одеській області ), в якій просить визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС в Одеській області №13674/15-32-07-08 від 05.04.2024 р., податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС в Одеській області №13671/15-32-07-08 від 05.04.2024 р.; податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС в Одеській області №13673/15-32-07-08 від 05.04.2024 р.; податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС в Одеській області №13663/15-32-07-08 від 05.04.2024 р.; податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС в Одеській області №13666/15-32-07-08 від 05.04.2024 р.; податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС в Одеській області №13656/15-32-07-08 від 05.04.2024 р.
Ухвалою суду від 19 травня 2025 р. відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження, розпочато підготовку справи до судового розгляду.
Ухвалою суду від 11.07.2025 р. залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивачів- голову комісії з припинення або ліквідатора Товариства з обмеженою відповідальністю “Мостайл» Коваленко Ірину Анатоліївну
Ухвалою суду від 04 серпня 2025 року відмовлено у задоволенні заяви представника Головного управління ДПС в Одеській області про залишення позову без розгляду .
Як вбачається з матеріалів справи, 07.08.2025 року до суду через систему “Електронний суд» від представника відповідача надійшло клопотання про закриття провадження в адміністративній справі №420/13540/25 на підставі пункту 1 частини 1 статті 238 КАС України та передачу справи на розгляд до Господарського суду Одеської області для розгляду в межах справи № 916/962/23, яке обґрунтовано тим, що ухвалою Господарського суду Одеської області від 17.03.2023 р. у справі №916/962/23 відкрито провадження у справі про банкрутство ТОВ “Мостайл». При цьому, ухвалою Господарського суду Одеської області від 09.11.2023 року по справі № 916/962/23 ГУ ДПС в Одеській області визнано кредитором з грошовими вимогами до боржника на суму 890 213 137,50 грн., а відтак є узгодженою податковою заборгованістю по податковим повідомленням-рішенням по податку на прибуток приватних підприємств в загальному розмірі 422 007 806.25 грн., по адміністративним штрафам та іншим санкціям в розмірі 1 020,00 грн., та по податку на додану вартість в розмірі 468 203 971.25 грн. З огляду на вказане та враховуючи положення абз. 1 ч. 2 ст. 7 та п.8 ч.1 ст.20 КУПБ, в редакції Закону України № 3985-IX від 19.09.2024 р., та позицію Великої Палати Верховного Суду наведену у постанові від 21.09.2021 по справі № 905/2030/19 (905/1159/20) представника відповідача вважає, що вказані позовні вимоги належить розглядати Господарським судом Одеської області в порядку господарського судочинства, в межах справи №916/962/23 про банкрутство ТОВ “Мостайл».
07.08.2025 року представником позивачів надані заперечення на дане клопотання ГУ ДПС в Одеській області, яким вважає, що визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, прийнятих податковим органом, є публічно правовим спором відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 19 КАСУ. На підтвердження вказаної позиції представник позивачів покликається на постанову ВС від 24.06.2021 у справі № 640/12321/20, провадження К/9901/23723/20, згідно якої оскарження дій та рішень податкових органів це публічно-правовий спір, незалежно від того, чи перебуває підприємство в процедурі банкрутства. Також звертає увагу, що відповідно до позиції ВП ВС наведеної у постанові від 08.06.2021 у справі № 906/1336/19 наявність відкритого провадження у справі про банкрутство не позбавляє суб'єкта права на оскарження ППР в адміністративному суді. Крім того вказує, що посилання відповідача про включення суми ППР до реєстру вимог кредиторів не є автоматичним визнанням правомірності таких вимог.
У підготовчому засіданні представник відповідача підтримав вказане клопотання та просив його задовольнити, представник позивачів просив відмовити у його задоволені.
У підготовчому засіданні судом проголошено вступну та резолютивну частини ухвали
Вирішуючи заявлене клопотання про передачу справи за підсудністю для розгляду в межах справи про банкрутство, суд враховує наступне.
Згідно із частиною першою статті 125 Конституції України судоустрій в Україні будується, зокрема, за принципом спеціалізації і визначається законом.
Метою запровадження цього засадничого принципу є більш глибокий і фаховий розгляд найбільш складних справ суддями, що мають відповідний досвід.
Спеціалізація є основним критерієм розподілу юрисдикцій і, власне, причиною створення судів різних юрисдикцій, бо нівелювання юрисдикційних критеріїв (у тому числі їх «змішування» в залежності від обставин конкретної справи, майнового стану особи, мети чи стадії її звернення до суду) призводить до розгляду однакових за своєю юридичною природою спорів різними судами, плутанини у визначенні належного суду, і, зрештою, - порушення принципів верховенства права і правової визначеності, що є прямим порушенням означеної вище норми Конституції України.
Відповідно до статті 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Поняття «суд, встановлений законом» включає в себе, зокрема, таку складову, як дотримання усіх правил юрисдикції та підсудності.
Головним критерієм розмежування адміністративної та господарської судових юрисдикцій є предмет спору та зміст спірних правовідносин.
При вирішенні питання про розмежування компетенції судів щодо розгляду адміністративних і господарських справ недостатньо застосування виключно формального критерію - визначення суб'єктного складу спірних правовідносин. Визначальною ознакою для правильного вирішення спору є характер правовідносин, з яких виник спір. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.
Відповідно до частини першої статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист, зокрема, шляхом визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень.
Приписами статей 2, 4 та 19 КАС України визначено завдання та основні засади адміністративного судочинства, зміст публічно-правового спору та справи, на які поширюється юрисдикція адміністративних судів.
Публічно-правовим вважається, зокрема, спір, у якому сторони правовідносин виступають одна щодо іншої не як рівноправні та в якому одна зі сторін виконує публічно-владні управлінські функції й може вказувати або забороняти іншому учаснику правовідносин відповідну поведінку, давати дозвіл на передбачену законом діяльність тощо.
Необхідною ознакою суб'єкта владних повноважень є здійснення ним публічно-владних управлінських функцій. Ці функції суб'єкт має виконувати саме в тих правовідносинах, у яких виник спір.
Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин. Тобто якщо спір виник у сфері публічно-правових відносин, це виключає розгляд справи в порядку господарського судочинства.
До компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.
Водночас ГПК України визначає юрисдикцію та повноваження господарських судів, встановлює порядок здійснення судочинства у господарських судах (стаття 1 ГПК України).
Відповідно до статті 4 ГПК України право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
У пункті 8 частини першої статті 20 ГПК України закріплена спеціальна юридична норма, відповідно до якої до справ, що належать до юрисдикції господарських судів, входять справи про банкрутство та справи у спорах з майновими вимогами до боржника, стосовно якого відкрито провадження у справі про банкрутство, зокрема, справи у спорах про визнання недійсними будь-яких правочинів (договорів), укладених боржником; стягнення заробітної плати; поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника, за винятком спорів про визначення та сплату (стягнення) грошових зобов'язань (податкового боргу), визначених відповідно до ПК України, а також спорів про визнання недійсними правочинів за позовом контролюючого органу на виконання його повноважень, визначених ПК України.
Як встановлено судом, ухвалою Господарського суду Одеської області від 17.03.2023 р. у справі №916/962/23 відкрито провадження у справі про банкрутство ТОВ “Мостайл».
Згідно з преамбулою Кодексу України з процедур банкрутства від 18.10.2018 № 2597-VIII (далі - КузПБ) цей Кодекс встановлює умови та порядок відновлення платоспроможності боржника - юридичної особи або визнання його банкрутом з метою задоволення вимог кредиторів, а також відновлення платоспроможності фізичної особи.
Відповідно до статті 1 КУзПБ банкрутством є визнана господарським судом нездатність боржника відновити свою платоспроможність за допомогою процедури санації та реструктуризації і погасити встановлені у порядку, визначеному цим Кодексом, грошові вимоги кредиторів інакше, ніж через застосування ліквідаційної процедури або процедури погашення боргів боржника; боржником для цілей цього Кодексу є юридична особа або фізична особа, у тому числі фізична особа - підприємець, неспроможна виконати свої грошові зобов'язання, строк виконання яких настав.
Отже, банкрутством як різновидом процедур, що здійснюються в межах спеціалізації господарського судочинства, є судова процедура, яка регламентує правовідносини, що виникають внаслідок нездатності боржника відновити свою платоспроможність та задовольнити визнані судом вимоги кредиторів через процедури санації чи ліквідації, які визначені КУзПБ, введеним у дію з 21.10.2019. Цей Кодекс встановлює умови та порядок відновлення платоспроможності боржника - юридичної особи або визнання його банкрутом з метою задоволення вимог кредиторів, а також відновлення платоспроможності фізичної особи, передбачаючи ряд процесуальних норм, які регулюють порядок здійснення судочинства у цих процедурах (відкриття провадження у справі про банкрутство, види судових рішень у банкрутстві та порядок їх оскарження тощо).
Пунктом 4 Прикінцевих та перехідних положень КУзПБ установлено, що з дня введення в дію цього Кодексу подальший розгляд справ про банкрутство здійснюється відповідно до положень цього Кодексу незалежно від дати відкриття провадження у справі про банкрутство, крім справ про банкрутство, які на день введення в дію цього Кодексу перебувають на стадії санації, провадження в яких продовжується відповідно до Закону № 2343-XII.
Особливістю провадження у справі про банкрутство є те, що врегулювання правовідносин неплатоспроможності боржника вимагає поєднання в одній процедурі як цивільних, так і адміністративних правовідносин щодо його майна (майнових прав) з метою якнайповнішого задоволення в ній вимог кредиторів - приватних осіб та контролюючих органів з грошовими вимогами до боржника у черговості, визначеній КУзПБ.
За змістом частини першої статті 2 КУзПБ провадження у справах про банкрутство регулюється цим Кодексом, ГПК України, іншими законами України.
Відповідно до частини першої статті 7 КУзПБ спори, стороною в яких є боржник, розглядаються господарським судом за правилами, передбаченими ГПК України, з урахуванням особливостей, визначених цією статтею.
Згідно із частиною другою статті 7 КУзПБ господарський суд, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство (неплатоспроможність), у межах цієї справи вирішує всі майнові спори, стороною в яких є боржник; спори з позовними вимогами до боржника та щодо його майна; спори про визнання недійсними результатів аукціону; спори про визнання недійсними будь-яких правочинів, укладених боржником; спори про повернення (витребування) майна боржника або відшкодування його вартості відповідно; спори про відшкодування шкоди та/або збитків, завданих боржнику; спори про стягнення заробітної плати; спори про поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника; спори щодо інших вимог до боржника, у тому числі спори про визначення та сплату (стягнення) грошових зобов'язань (податкового боргу), визначених відповідно до Податкового кодексу України.
Склад учасників розгляду спору визначається відповідно до ГПК України.
Господарський суд розглядає спори, стороною в яких є боржник, за правилами, визначеними ГПК України. За результатами розгляду спору суд ухвалює рішення.
У разі якщо відповідачем у такому спорі є суб'єкт владних повноважень, суд керується принципом офіційного з'ясування всіх обставин у справі та вживає визначених законом заходів, необхідних для з'ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів, з власної ініціативи.
Матеріали справи, в якій стороною є боржник, щодо майнових спорів з вимогами до боржника та його майна, провадження в якій відкрито до відкриття провадження у справі про банкрутство, надсилаються до господарського суду, в провадженні якого перебуває справа про банкрутство, який розглядає спір по суті в межах цієї справи (частина третя статті 7 КУзПБ).
Аналіз змісту наведених приписів КУзПБ у взаємозв'язку з нормами статті 20 ГПК України дозволяє дійти висновку про те, що для віднесення справи до юрисдикції господарського суду, який розглядає справу про банкрутство, майнові вимоги мають бути безпосередньо пов'язані зі здійсненням провадження в такій справі, зокрема стосуватися визнання недійсними правочинів, учинених керуючим санацією (ліквідатором), визнання права власності на майно боржника, оскарження результатів аукціону з продажу майна боржника тощо.
До критеріїв визначення, чи підлягає розгляду у межах справи про банкрутство спір, стороною в якому є боржник, відносяться також такі умови, за яких вирішення спору: стосується питання щодо формування активів боржника (майно, майнові права); впливає на суб'єктний склад сторін та учасників у справі про банкрутство, їхні права, інтереси та (або) обов'язки.
Водночас регламентація процесуальних відносин нормами матеріального права без об'єктивної необхідності створює перешкоди для належної реалізації принципу правової визначеності, що має об'єктивні ризики при правозастосуванні.
Правила визначення юрисдикції визначає насамперед процесуальний кодекс (ГПК України, КАС України), а не кодекс з консолідованими нормами матеріального права, яким є КУзПБ.
Водночас, у пункті 8 частини першої статті 20 ГПК України йдеться про звернення до суду з «майновими вимогами до боржника», а у статті 7 КУзПБ - про «всі майнові спори, стороною в яких є боржник».
При цьому, спеціальними нормами, що визначають юрисдикцію господарських судів, є приписи саме частини першої статті 20 ГПК України, пунктом 8 якої прямо передбачено, що не відносяться до юрисдикції господарських судів спори про визначення та сплату (стягнення) грошових зобов'язань (податкового боргу), визначених відповідно до ПК України, а також спори про визнання недійсними правочинів за позовом контролюючого органу на виконання його повноважень, визначених ПК України.
Ураховуючи сутність і правову природу спірних правовідносин, приписи процесуального закону мають превалюючу дію при розв'язанні колізій щодо обрання належної судової юрисдикції.
ЄСПЛ у рішенні від 12 липня 2001 року у справі «Феррадзіні проти Італії» (Ferrazzini v. Italy), заява № 44759/98, указав, що податкові питання і досі становлять частину основного пакета прерогатив державних органів. При цьому відносини між платником податків та податковим органом і далі мають переважно публічний характер. Суд вважає, що податкові спори виходять за межі сфери цивільних прав та обов'язків, незважаючи на матеріальні наслідки, які вони обов'язково створюють для платника податків (пункт 29).
Отже, фактично спірні правовідносини у справі, що розглядається, виникли у межах публічно-правового спору у сфері податкових правовідносин, за результатами здійснення податковим органом владних управлінських функцій - податкового контролю. Тому автоматичне віднесення до господарської юрисдикції таких спорів не узгоджується з принципом правової визначеності.
Такий висновок суду узгоджується з позицією Великої Палати Верховного Суду, висловленій у постанові від 13.04.2023 у справі № 320/12137/20 (провадження № 11-54апп22), в якій суд відступив від раніше сформованого висновку в постанові Великої Палати Верховного Суду від 21.09.2021 у справі № 905/2030/19, відповідно до якого у правовідносинах щодо визначення розміру податкових зобов'язань боржника у справі про банкрутство шляхом оскарження рішення податкового органу переважному застосуванню з 21.10.2019 підлягають норми статті 7 КУзПБ.
Аналогічний правовий висновок висловлений Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у постанові від 08 травня 2025 року у справі № 120/1614/24.
З огляду на вказане, покликання представника відповідача на висновок Великої Палати Верховного Суду в постанові від 21.09.2021 по справі № 905/2030/19 (905/1159/20) в обгрунтування заявленого клопотання є помилковим.
При цьому, суд враховує, що 1 січня 2025 року набув чинності Закон України "Про внесення змін до Кодексу України з процедур банкрутства та деяких інших законодавчих актів України щодо імплементації Директиви Європейського парламенту та Ради Європейського Союзу 2019/1023 та запровадження процедур превентивної реструктуризації" від 19 вересня 2024 року № 3985-IX (далі - Закон № 3985-IX), яким абзац перший частини другої статті 7 викладено в такій редакції:
"2. Господарський суд, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство (неплатоспроможність), у межах цієї справи вирішує всі майнові спори, стороною в яких є боржник; спори з позовними вимогами до боржника та щодо його майна; спори про визнання недійсними результатів аукціону; спори про визнання недійсними будь-яких правочинів, укладених боржником; спори про повернення (витребування) майна боржника або відшкодування його вартості відповідно; спори про відшкодування шкоди та/або збитків, завданих боржнику; спори про стягнення заробітної плати; спори про поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника; спори щодо інших вимог до боржника, у тому числі спори про визначення та сплату (стягнення) грошових зобов'язань (податкового боргу), визначених відповідно до Податкового кодексу України".
Одночасно з цим, Законом № 3985-IX пункт 8 частини першої статті 20 ГПК України викладено в такій редакції: "8) справи про банкрутство (неплатоспроможність) та справи у спорах з майновими вимогами до боржника, стосовно якого відкрито провадження у справі про банкрутство (неплатоспроможність), у тому числі справи у спорах про визнання недійсними будь-яких правочинів (договорів), укладених боржником; стягнення заробітної плати; поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника".
Порівняльний аналіз внесених законодавцем змін дозволяє дійти висновку, що, починаючи з 01.01.2025, виключено заборону на розгляд господарськими судами в межах справи про банкрутство та справи у спорах з майновими вимогами до боржника, стосовно якого відкрито провадження у справі про банкрутство, спорів про визначення та сплату (стягнення) грошових зобов'язань (податкового боргу), визначених відповідно до Податкового кодексу України, а також спорів про визнання недійсними правочинів за позовом контролюючого органу на виконання його повноважень, визначених Податковим кодексом України.
Крім того, у редакції з 01.01.2025, таку категорію спорів, що розглядаються господарським судом в межах справи про банкрутство (неплатоспроможність), як "спори щодо інших вимог до боржника", розширено шляхом уточнення про те, що у межах такої категорії спорів можуть розглядатись "у тому числі спори про визначення та сплату (стягнення) грошових зобов'язань (податкового боргу), визначених відповідно до Податкового кодексу України".
Отже, внесеними змінами розширено зміст такої категорії спорів як "спори щодо інших вимог до боржника" шляхом уточнення "у тому числі спори про визначення та сплату (стягнення) грошових зобов'язань (податкового боргу), визначених відповідно до Податкового кодексу України".
На думку суду, вказані зміни не призвели до іншого тлумачення норм КУзПБ у співвідношенні з нормами процесуальних законів у спірному питанні, ніж застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 1 листопада 2023 року у справі №908/129/22 та послідовно в інших постановах Верховного Суду (для прикладу, від 05.09.2024 у справі №580/3719/22, від 11.12.2024 у справі № 640/14829/21 тощо).
На підставі викладеного, суд дійшов висновку, що заявлене клопотання є необґрунтованим та не підлягає задоволенню.
Керуючись статтями 2, 19, 29, 238, 241-243, 248, 256 КАС України, суд -
ухвалив:
У задоволенні клопотання представника Головного управління ДПС в Одеській області про закриття провадження та передачу справи на розгляду до Господарського суду Одеської області -відмовити.
Ухвала оскарженню не підлягає, заперечення на неї можуть бути викладені в апеляційній скарзі на рішення суду, прийняте за результатами розгляду справи.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення.
Повний текст ухвали складено та підписано 01 вересня 2025 року.
Суддя В.А. Дубровна