справа №380/20570/24
з питань забезпечення позову
01 вересня 2025 року
Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Кравціва О.Р. розглянув в порядку письмового провадження заяву представника позивача про забезпечення позову у справі за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Львівської міської ради, за участі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача Департаменту природних ресурсів, будівництва та розвитку громад Львівської міської ради, про визнання протиправним та скасування рішення,-
До Львівського окружного адміністративного суду звернувся Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (далі - позивач) з позовом до Львівської міської ради (далі - відповідач 1), Виконавчого комітету Львівської міської ради (далі - відповідач 2), за участі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача Департаменту природних ресурсів, будівництва та розвитку громад Львівської міської ради (далі - третя особа), в якому просить:
- визнати протиправним та скасувати рішення Виконавчого комітету Львівської міської ради №1139 від 30.08.2024 «Про демонтаж тимчасових споруд у Сихівському районі», в частині пунктів 1.1 та 4.1.1 щодо демонтажу самовільно встановленої тимчасової споруди для здійснення підприємницької діяльності за адресою: АДРЕСА_1 (суб'єкт підприємницької діяльності Вус Андрій Орестович).
Ухвалою суду від 07.10.2024 відкрито спрощене позовне провадження у справі без виклику сторін.
Ухвалою суду від 30.10.2024 задоволено клопотання представника відповідача про залучення третьої особи.
Ухвалою суду від 30.10.2024 відмовлено в задоволенні клопотання відповідача про розгляд справи за правилами загального позовного провадження.
Ухвалою суду від 24.07.2025 відмовлено в задоволенні заяви представника позивача про вжиття заходів забезпечення позову.
Представник позивача повторно подав до суду заяву про забезпечення позову шляхом встановлення заборони вчинення будь-яких дій, спрямованих на демонтаж тимчасової споруди для здійснення підприємницької діяльності за адресою: АДРЕСА_1 (суб'єкт підприємницької діяльності Вус Андрій Орестович).
В обґрунтування заяви про забезпечення позову представник зазначив, що предметом оскарження у справі є рішення відповідача про демонтаж тимчасової споруди, яким зобов'язано позивача демонтувати його павільйон на перехресті вулиць Зелена та Зубрівська. Ще до винесення судового рішення у справі №380/20570/24 КП «Адміністративно технічне управління» Львівської міської ради неодноразово вимагало від позивача самостійно знести згаданий павільйон. Позивач відмовлявся з огляду на те, що судовий процес у справі ще триває і остаточного рішення немає. Проте 18.07.2025 на місце розташування павільйону прибули працівники КП «Адміністративно-технічне управління» з метою проведення його демонтажу. Вдруге це відбулося 21.07.2025. На переконання представника позивача ці дії КП «Адміністративно-технічне управління» є передчасними. У разі, якщо демонтаж павільйону відбудеться ще до винесення рішення суду, яким буде задоволено позовні вимоги ОСОБА_1 , будуть втрачені технічні можливості повернення попереднього стану цього об'єкта. Вказує, що відповідні факти підтверджуються, зокрема, повідомленням Сихівської районної адміністрації від 11.07.2025. Отже, представник позивача вважає, що у разі невжиття заходів забезпечення існує очевидна небезпека заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення в адміністративній справі, а захист цих прав, свобод та інтересів стане неможливим без вжиття таких заходів та для їх відновлення необхідно буде докласти значних зусиль і витрат.
Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд керується таким.
Відповідно до частин 1, 2 статті 150 КАС України суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо:
1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або
2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.
Згідно з частинами 1 та 2 статті 151 КАС України позов може бути забезпечено: 1) зупиненням дії індивідуального акта або нормативно-правового акта; 2) забороною відповідачу вчиняти певні дії; 3) встановленням обов'язку відповідача вчинити певні дії; 4) забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору; 5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку.
Суд може застосувати кілька заходів забезпечення позову. Заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Суд також повинен враховувати співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, із наслідками вжиття заходів забезпечення позову для заінтересованих осіб.
Частиною 1 статті 152 КАС України визначено, що заява про забезпечення позову подається в письмовій формі і повинна містити, зокрема, обґрунтування необхідності забезпечення позову, а також захід забезпечення позову, який належить застосувати, з обґрунтуванням його необхідності.
При цьому, частиною 2 статті 150 КАС України передбачений вичерпний перелік підстав для вжиття заходів забезпечення адміністративного позову, а суд повинен, виходячи з конкретних доказів, встановити, чи існує хоча б одна з названих підстав, і оцінити, чи не може застосування заходів забезпечення позову завдати більшої шкоди, ніж та, якій можна запобігти.
Для задоволення судом поданої заявником заяви про забезпечення адміністративного позову заявник має довести, що невжиття обраних заходів призведе хоча б до одного із наслідків, передбачених частиною 2 статті 150 КАС України.
Тобто, обов'язковою умовою застосування заходів забезпечення позову є наявність хоча б однієї з таких обставин: очевидність небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення в адміністративній справі; доведення позивачем того, що захист його прав, свобод та інтересів стане неможливим без вжиття таких заходів, або для їх відновлення необхідно буде докласти значних зусиль та витрат; очевидність ознак протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень.
Ці підстави є оціночними, тому містять небезпеку для застосування заходів забезпечення позову всупереч цілям цієї статті при формальному дотриманні її вимог. Необґрунтоване вжиття таких заходів може привести до правових ускладнень, значно більших, ніж ті, яким вдалося б запобігти, тому суд повинен у кожному випадку, виходячи з конкретних доказів, встановити, чи є хоча б одна з названих обставин, і оцінити, чи не може застосуванням заходів забезпечення позову бути завдано ще більшої шкоди, ніж та, якій можна запобігти.
Метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі з метою запобігання потенційним труднощам у подальшому виконанні такого рішення.
Таким чином, забезпечення позову це сукупність процесуальних дій, які гарантують виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог, яке допускається, якщо не вжиття цих заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорених прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся.
Під час розгляду заяви про вжиття заходів забезпечення позову суд оцінює обґрунтованість доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості й адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників процесу; наявності зв'язку між конкретним видом, що застосовується для забезпечення позову, і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий вид забезпечення забезпечити фактичне виконання рішення суду у разі його задоволення; імовірності виникнення утруднень для виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; необхідності у зв'язку із вжиттям заходів запобігти порушенню прав та інтересів інших осіб, в тому числі, й осіб, які не приймають участь у розгляді справи.
Заявник обов'язково повинен обґрунтувати своє клопотання і з цією метою подати докази наявності фактичних обставин, з якими пов'язує застосування певного заходу забезпечення позову. Доказами у даному випадку вважатимуться будь-які відомості, що вказують на ймовірне порушення прав (свобод, інтересів) під час провадження у справі. Водночас обов'язок доказування при розгляді клопотання покладається виключно на заявника.
Відповідно до Постанови Пленуму Верховного Суду від 22.12.2006 №9 «Про практику застосування судами процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову» в тій частині, яка стосується загальних положень застосування забезпечення позову, а також Постанови Пленуму Вищого адміністративного Суду України від 06.03.2008 №2 «Про практику застосування адміністративними судами окремих положень Кодексу адміністративного судочинства під час розгляду адміністративних справ» розглядаючи клопотання про забезпечення позову, суд (суддя) повинен з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема в тому, чи існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулась з таким клопотанням, позовним вимогам.
Крім того, згідно Рекомендації №R (89) 8 про тимчасовий судовий захист в адміністративних справах, прийнятій Комітетом Міністрів Ради Європи 13.09.1989 рішення про вжиття заходів тимчасового захисту може, зокрема, прийматися у разі, якщо виконання адміністративного акта може спричинити значну шкоду, відшкодування якої неминуче пов'язано з труднощами, і якщо на перший погляд наявні достатньо вагомі підстави для сумнівів у правомірності такого акта.
Аргументуючи підстави для забезпечення позову, представник позивача покликається на те, що у випадку невжиття заходів забезпечення позову це унеможливить ефективний захист прав позивача, за захистом яких він звернувся до суду.
Так, предметом оскарження у цій справі є рішення Виконавчого комітету Львівської міської ради №1139 від 30.08.2024 «Про демонтаж тимчасових споруд у Сихівському районі».
Верховний Суд у своїх рішеннях неодноразово зазначав, що рішення про демонтаж тимчасових споруд не є розпорядженням майном, проте демонтаж має здійснюватися з підстав передбачених нормативним актом, яким врегульовано відносини, що виникають у зв'язку з розміщенням споруд, який у визначених випадках передбачає повернення майна.
Щодо ймовірності понесення позивачем певних матеріальних збитків, Верховний Суд у питанні вжиття заходів забезпечення позову у схожих правовідносинах, зокрема, у постановах від 20.03.2019 у справі №826/14951/18 та від 30.09.2021 у справі №160/7358/21 виснував:
«Щодо ускладнення чи унеможливлена ефективного захисту чи поновлення порушених прав та інтересів, суд звертає увагу, що підприємницька діяльність передбачає ведення господарської діяльності на власний ризик, який включає в себе виникнення додаткових витрат та інше.
Відповідно до статті 1173 Цивільного кодексу України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.
Безумовно, рішення чи дії суб'єктів владних повноважень справляють певний вплив на суб'єктів господарювання. Такі рішення можуть завдавати шкоди і мати наслідки, які позивач оцінює негативно. Проте, відповідно до статті 150 КАС України зазначені обставини, навіть у разі їх доведення, не є підставами для застосування заходів забезпечення позову в адміністративній справі».
Разом з тим, у пункті 44 частини 1 статті 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» визначено, що виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються питання встановлення відповідно до законодавства правил з питань благоустрою території населеного пункту, забезпечення в ньому чистоти і порядку, торгівлі на ринках, додержання тиші в громадських місцях, за порушення яких передбачено адміністративну відповідальність.
Підпунктом 7 пункту «а» та пунктом 13 частини 1 статті 30 цього Закону визначено, що до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належать власні (самоврядні) повноваження щодо організації благоустрою населених пунктів.
За приписами пункту 7 частини 1 статті 30 цього Закону до повноважень виконавчого комітету міської ради належить організація благоустрою населеного пункту.
Відповідно до частини 2 статті 10 Закону України «Про благоустрій населених пунктів» до повноважень виконавчих органів сільських, селищних міських рад належить, зокрема, забезпечення виконання місцевих програм та здійснення заходів з благоустрою населених пунктів.
Згідно з частинами 1, 4 статті 20 Закону України «Про благоустрій населених пунктів» організацію благоустрою населених пунктів забезпечують місцеві органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування відповідно до повноважень, установлених законом. Рішення місцевих органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування щодо благоустрою території певного населеного пункту є обов'язковим для виконання розміщеними на цій території підприємствами, установами, організаціями та громадянами, які на ній проживають.
Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Таким чином, суд вважає, що захід забезпечення, про який просить позивач у своїй заяві, може спричинити непропорційне обмеження судом дискреційних повноважень органів місцевого самоврядування, наданих їм відповідно до закону.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 20.10.2022 у справі №160/240/19.
Водночас суд враховує, що в оскарженому рішенні мова йде саме про демонтаж тимчасової споруди, а не про знесення самочинного будівництва, що не може свідчити про неможливість відновлення порушених прав позивача у разі задоволення позову.
При цьому, демонтаж тимчасових споруд не свідчить про неможливість або ускладнення поновлення у подальшому прав, які позивач вважає порушеними, оскільки мова йде про тимчасові споруди, які є пересувними та, у разі поновлення прав позивача у судовому порядку, можуть бути повернуті на попереднє місце розташування.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 14.03.2024 у справі №540/7262/21.
Також суд зауважує, що під час вирішення питання щодо забезпечення позову обґрунтованість позову не досліджується, оскільки питання обґрунтованості заявлених позовних вимог є предметом дослідження судом під час розгляду спору по суті та не можуть вирішуватись ним під час розгляду клопотання про забезпечення позову.
Викладені висновки узгоджуються з позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 03.05.2023 у справі №640/15534/22.
На цьому етапі обмеженими є можливості суду встановити наявність ознак протиправності оскаржених дій та рішення суб'єкта владних повноважень. Крім того, встановлення ознак їх протиправності є фактично вирішенням адміністративного спору по суті, що є необгрунтовано (передчасно) на цій стадії судового процесу.
Водночас з позовної заяви суд не може дійти висновку про очевидну протиправність спірного рішення, як передбаченої законом підстави для забезпечення адміністративного позову, яка може полягати, наприклад, у прийнятті рішення не уповноваженим суб'єктом владних повноважень, тобто таким, який немає права на ухвалення подібних рішень відповідно до закону.
З огляду на викладене суд висновує, що представник позивача не обґрунтував причин неможливості захисту (поновлення) прав, свобод та інтересів після набрання законної сили рішенням в адміністративній справі без вжиття таких заходів, не розкрив у чому полягає необхідність докладання значних зусиль та витрат для відновлення прав позивача у майбутньому, а також очевидність ознак протиправності рішень чи дій відповідача.
При цьому, суд зазначає, що сам по собі факт прийняття відповідачем рішення, яке стосується прав та інтересів позивача, не може автоматично свідчити про те, що таке рішення є очевидно протиправним і невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити виконання рішення суду, а факт порушення прав та інтересів позивача підлягає доведенню у встановленому законом порядку.
Крім того, безумовно, рішення чи дії суб'єктів владних повноважень мають певний вплив на фізичних чи юридичних осіб. Такі рішення можуть завдавати шкоди і мати наслідки, які позивач оцінює негативно.
Однак відповідно до статті 150 КАС України зазначені обставини, навіть у разі їх доведення, не є підставами для застосування заходів забезпечення позову в адміністративній справі.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 20.03.2019 у справі №826/14951/18, від 10.04.2019 у справі №826/16509/18, від 26.12.2019 у справі №640/13245/19 та від 29.01.2020 у справі №280/4367/19, від 07.09.2022 у справі №160/15421/21.
Згідно з частиною 1 статті 154 КАС України заява про забезпечення позову розглядається судом, у провадженні якого перебуває справа або до якого має бути поданий позов, не пізніше двох днів з дня її надходження, без повідомлення учасників справи.
Про забезпечення позову або про відмову у забезпеченні позову суд постановляє ухвалу (частина 5 статті 154 КАС України).
Враховуючи викладене суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення заяви про вжиття заходів забезпечення адміністративного позову.
У зв'язку із перебуванням судді у відпустці ухвала прийнята 01.09.2025.
Керуючись статтями 77, 150-154, 241-243, 248, 256, 294, 295 КАС України, суд,-
1. У задоволенні заяви представника позивача про вжиття заходів забезпечення позову - відмовити повністю.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання.
Відповідно до частини 8 статті 154 КАС України ухвалу про забезпечення позову або про відмову у забезпеченні позову може бути оскаржено. Оскарження ухвали про забезпечення позову не зупиняє її виконання, а також не перешкоджає подальшому розгляду справи.
Апеляційна скарга на ухвалу суду може бути подана протягом п'ятнадцяти днів з дня складення повного судового рішення до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
Суддя Кравців О.Р.