про повернення позовної заяви
01 вересня 2025 рокум. ДніпроСправа № 360/1652/25
Суддя Луганського окружного адміністративного суду Секірська А.Г., розглянувши матеріали позовної заяви адвоката Мандрика Владислава Володимировича в інтересах ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити певні дії,
До Луганського окружного адміністративного суду 19 серпня 2025 року надійшов адміністративний позов адвоката Мандрика Владислава Володимировича (далі - представник позивача) в інтересах ОСОБА_1 (далі - позивач) до військової частини НОМЕР_1 (далі - відповідач) з такими вимогами:
1) визнати протиправну бездіяльність Військової частини НОМЕР_2 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 збільшеної додаткової грошової винагороди, передбаченої Постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану», у розмірі до 100 000 гривень, в розрахунку на місяць пропорційно дням участі позивача у бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримуванні збройної агресії, за періоди з 01.10.2022 по 31.10.2022, з 01.11.2022 по 30.11.2022, з 01.12.2022 по 31.12.2022, з урахуванням фактично сплачених сум;
2) зобов'язати Військову частину НОМЕР_2 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 збільшену додаткову грошову винагороду, передбаченої Постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану» у розмірі до 100 000 гривень, в розрахунку на місяць пропорційно дням участі позивача у бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримуванні збройної агресії, за періоди з 01.10.2022 по 31.10.2022, з 01.11.2022 по 30.11.2022, з 01.12.2022 по 31.12.2022, з урахуванням фактично сплачених сум.
Ухвалою суду від 25.08.2025 позовну заяву адвоката Мандрика Владислава Володимировича в інтересах ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити певні дії залишити без руху. Запропоновано позивачу (представнику позивача) протягом 10 (десяти) календарних днів з дати отримання даної ухвали усунути недоліки позовної заяви шляхом надання до суду через підсистему (модуль) Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи «Електронний суд» зі скріпленням електронним підписом учасника справи заяви про поновлення строку звернення до адміністративного суду із зазначенням підстав для поновлення строку та доказами поважності причин його пропуску.
27.08.2025 на виконання вимог ухвали суду про залишення позовної заяви без руху від представника позивача надійшла заява про поновлення строку звернення до суду, обґрунтована наступним.
Право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків для звернення до суду, якими чинне законодавство обмежує звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів. Це, насамперед, обумовлено специфікою спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними.
Оскільки позивач не одержував письмове повідомлення про відмову у здійсненні нарахування додаткової грошової винагороди за безпосередню участь у бойових діях від військової частини НОМЕР_2 , вважаю, що моментом, коли йому стало відомо про порушене право на отримання всіх належних виплат є дата отримання належної відповіді на запит - 20.06.2025.
А тому, в розумінні статті 233 КЗпП вважає, що трьохмісячний строк звернення до суду закінчується 20.09.2025.
До моменту отримання цієї відповіді, позиції Відповідача Позивачу відомо не було, оскільки командуванням військової частини - військовослужбовцю не роз'яснювалась.
До відповіді Військова частина НОМЕР_2 долучила довідку про грошове забезпечення, проте, відповідно до цієї довідки не можливо встановити які складові грошового забезпечення враховані при нарахуванні грошової винагороди.
Отже, моментом, коли Позивачу стало відомо про порушене право на отримання додаткової грошової винагороди є дата отримання відповіді на запит - 20.06.2025.
Відтак, позивач здійснював всі можливі заходи досудового врегулювання спірних правовідносин шляхом направлення заяви про виплату додаткової грошової винагороди. До того ж, зазначаємо, була ймовірність того, що Позивач мав можливість отримати і позитивний для нього висновок шляхом досудового врегулювання спору, що узагалі б виключало необхідність звернення до суду.
Початком перебігу строку зверенння до суду є дата отримання військовослужбовцем офіційної відмови, а не дата з якої військовослужбовець почав не отримувати додаткову винагороду. Так, дійсно позивач, протягом спірного періоду отримував грошове забезпечення, однак він не міг знати що мав отримувати збільшену додаткову винагороду за участь у бойових діях, оскільки Військова частина не роз'яснювала військовослужбовцю про таке право.
Позивач проявив дійсну волю щодо реалізації гарантованого конституцією права на соціальний захист та в подальшому свою незгоду з відповіддю відповідача, а також намір оскаржити бездіяльність відповідача в порядку адміністративного судочинства. Лише розгляд справи по суті і з'ясування, зокрема, питання про виплату додаткової грошової винагороди, дозволить суду оцінити правомірність дій відповідача щодо позивача.
Право на соціальний захист відноситься до основоположних прав і свобод, які гарантуються державою, і за жодних умов не можуть бути скасовані, а їх обмеження не допускається, крім випадків, передбачених Конституцією України (статті 22 та 64).
При застосуванні строків звернення до адміністративного суду у вказаній категорії справ слід виходити з того, що встановлені процесуальним законом строки та повернення позовної заяви на підставі їх пропуску не можуть слугувати меті відмови у захисті порушеного права, легалізації триваючого правопорушення, в першу чергу, з боку держави.
Верховний Суд в постанові від 06 березня 2025 року у справі №380/13595/24 зазначає: «…що правозастосовна практика вимагає уникнення надмірного формалізму, який може призвести до обмеження доступу до правосуддя. Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду зазначає, що застосування строків не може бути суто механічним. Процесуальні норми повинні враховувати фактичні можливості особи для реалізації права на судовий захист, особливо якщо йдеться про військовослужбовців, які виконують службові завдання у складних умовах. Надмірний формалізм у застосуванні строків звернення до суду може розцінюватися, зокрема, як необґрунтоване обмеження права на справедливий судовий розгляд, гарантованого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Це може свідчити про відхід від принципу верховенства права та порушення процесуальних гарантій, які забезпечують ефективний судовий контроль за діями суб'єктів владних повноважень. Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду також наголошує, що в умовах воєнного стану, запровадженого у зв'язку із збройною агресією РФ, необґрунтоване формальне застосування строків може мати ознаки обмеження доступу до правосуддя. Військовослужбовці, які беруть безпосередню участь у бойових діях, стикаються з об'єктивними перешкодами, які можуть ускладнювати або унеможливлювати своєчасне звернення до суду. Отже, суди повинні оцінювати не лише формальні аспекти процесуальних строків, але й фактичні умови, у яких перебуває військовослужбовець…».
Також представник позивача просив взяти до уваги що розгляд справи проводиться без участі сторін, врахувати також категорію справи (стосується захисту прав військовослужбовця), тому що інакший підхід був би виявом надмірного формалізму та може розцінюватись як обмеження особи в доступі до суду, яке захищається статтею 6 Європейської конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
На підставі викладеного представник позивача просив суд поновити строк на звернення до суду за позовною заявою ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача Військова частина НОМЕР_3 про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити дії.
Розглядаючи питання поважності пропуску строку звернення в межах аргументів, наведених представником позивача, суд зазначає таке.
За усталеною практикою Великої Палати Верховного Суду застосування частини першої статті 121 КАС України, уперше сформульованою у постанові від 20 листопада 2019 року у справі № 9901/405/19, «правовий інститут строків звернення до адміністративного суду за захистом свого порушеного права не містить вичерпного, детально описаного переліку причин чи критеріїв їх визначення. Натомість закон запроваджує оцінні, якісні параметри визначення таких причин - вони повинні бути поважними, реальними або непереборними і об'єктивно нездоланними на час плину строків звернення до суду. Ці причини (чи фактори об'єктивної дійсності) мають бути несумісними з обставинами, коли суб'єкт звернення до суду знав або не міг не знати про порушене право, ніщо правдиво йому не заважало звернутися до суду, але цього він не зробив і через власну недбалість, легковажність, байдужість, неорганізованість чи інші подібні за суттю ставлення до права на доступ до суду порушив ці строки».
Суд зауважує, що у рішенні Європейського суду з прав людини в справі «Пономарьов проти України» (№ 3236/03 від 03 квітня 2008 року, §41) «…Суд визнає, що вирішення питання щодо поновлення строку на оскарження перебуває в межах дискреційних повноважень національних судів, однак такі повноваження не є необмеженими. Від судів вимагається вказувати підстави».
У справі «Ілхан проти Туреччини» (заява № 22277/93 від 27.06.2000 §59), Європейський суд з прав людини зазначив, що правило встановлення обмежень звернення до суду у зв'язку з пропуском строку звернення повинно застосовуватись з певною гнучкістю і без надзвичайного формалізму. Воно не застосовується автоматично і не має абсолютного характеру. Перевіряючи його виконання, слід звертати увагу на обставини справи.
З наведеного слідує, що поважними причинами пропуску строку визнаються лише такі обставини, які є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи та пов'язані із дійсними, істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій, що підтверджені належними доказами.
Суд вважає, що представник позивача безпідставно поширює на спірні правовідносини положення частини другої статті 233 КЗпП України, а не частини першої цієї статті, оскільки виплата щомісячного грошового забезпечена не є виплатою, яка обумовлена звільненням працівника та про розмір якої працівнику стає відомо після одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні.
Суд повторно наголошує на тому, що грошове забезпечення є щомісячним періодичним платежем, а тому в будь-якому разі його розмір відомий особі, яка її отримує. Отже, з дня отримання грошового забезпечення особою, вона вважається такою, що повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи законних інтересів.
Твердження, що лише після отримання відповіді на адвокатський запит позивачу фактично стало відомо про порушення свого права, судом відхиляються як безпідставні, оскільки отримання інформації не змінює момент, з якого така особа повинна була дізнатись про порушення своїх прав, а свідчить лише про час, коли вона почала вчиняти дії щодо реалізації свого права і ця дата не пов'язується з початком перебігу строку звернення до суду у разі, якщо така особа без зволікань та протягом розумного строку не вчиняла активних дій щодо отримання інформації про правильність/помилковість нарахування грошового забезпечення.
Представник позивача безпідставно пов'язує початок перебігу строку на звернення до адміністративного суду з цим позовом із отриманням відповіді відповідача на адвокатський запит, який був направлений представником позивача вже після спливу значного проміжку часу, що минув з дня неотримання додаткового грошового забезпечення до дня направлення цього запиту (значно більше трьох місяців строку, визначеного статтею 233 КЗпП України для звернення до суду за вирішенням трудового спору).
З матеріалів позову вбачається, що з запитами, що стосуються предмету спору, представник позивача почав звертатися 19.09.2024, 14.11.2024, 12.12.2024, 15.01.2025, 13.02.2025, 02.05.2025, 06.06.2025.
При цьому, як зазначено у позові, вже 20.12.2024 отримано відповідь від Військової частини НОМЕР_3 , в якій наведено таке: «За результатами розгляду повідомляю, що враховуючи вимоги підпунктів 1-8 пункту 2 наказу Адміністрації Державної прикордонної служби України від 30.07.2022 №392/0/81-22-АГ «Про реалізацію вимог постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №168», підпунктів 1-7 пункту 2 наказу Адміністрації Державної прикордонної служби України від 09.12.2022 №628-АГ «Про реалізацію вимог постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №168» та листа Адміністрації Державної прикордонної служби України від 17.04.2022 № 21-1215-2022 «Щодо однакового трактування положень» (володільцем даного листа є Адміністрація Державної прикордонної служби України), підстави щодо формування списків, передбачених додатком 2 до наказу Адміністрації Державної прикордонної служби України від 30.07.2022 №392/0/81-22-АГ «Про реалізацію вимог постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №168» та додатком 2 до наказу Адміністрації Державної прикордонної служби України від 09.12.2022 №628-АГ «Про реалізацію вимог постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №168» за жовтень, листопад та грудень 2022 року стосовно військовослужбовця ОСОБА_1 відсутні».
З дати отримання цієї відповіді позивачеві достеменно відомо про відмову у нарахуванні спірних виплат, проте у тримісячний строк позивач, отримуючи професійну правничу допомогу, не звернувся до суду за вирішенням спору. Направлення повторних запитів не змінює дату, з якої пов'язується початок перебігу строків звернення до суду з цим позовом.
Щодо посилань представника позивача на постанову Верховного Суду від 06 березня 2025 року у справі №380/13595/24, суд зазначає таке.
В цій постанові Верховний Суд звернув увагу на те, що військовослужбовці, які беруть безпосередню участь у бойових діях, стикаються з об'єктивними перешкодами, які можуть ускладнювати або унеможливлювати своєчасне звернення до суду. Отже, суди повинні оцінювати не лише формальні аспекти процесуальних строків, але й фактичні умови, у яких перебуває військовослужбовець.
Разом з тим, посилаючись на цю постанову, представник відповідача не зазначає у клопотанні жодних фактичних умов, в яких перебував і перебуває позивач як військовослужбовець, які унеможливили своєчасне звернення до суду.
Крім того, Верховний Суд в постанові від 29 листопада 2024 року у справі № 120/359/24, сформував правовий висновок, що “Проходження особою військової служби, призваною по мобілізації у Збройні Сили України, може бути підставою для поновлення строку звернення до суду з кількох причин, пов'язаних із особливим статусом військовослужбовців та характером їхньої служби:
1. Обмеження доступу до правової допомоги: під час служби військовослужбовці можуть перебувати у віддалених, в тому числі й небезпечних місцях, де відсутній доступ до адвокатів чи інших правових ресурсів, що обмежує можливість своєчасного звернення до суду.
2. Виконання обов'язків служби: військовослужбовці, особливо в умовах воєнного стану, часто перебувають у стані, коли фізично або психологічно неможливо займатися приватними справами, зокрема ініціювати судові спори.
3. Фактор часу: участь військовослужбовця у довготривалих операціях, навчаннях або відрядженнях може унеможливити дотримання, визначеного процесуальним законом, строку для звернення до суду.
4. Повага до особливого статусу військовослужбовців: враховуючи виконання військовослужбовцями важливої функції із захисту держави, законодавство та судова практика мають враховувати обставини, пов'язані з проходженням військової служби, як вагому підставу для поновлення строку.
5. Обов'язок держави забезпечувати реалізацію принципу рівного доступу до правосуддя: проходження військової служби може суттєво ускладнити реалізацію особами цього права, а отже, з метою належного забезпечення зазначеного принципу, може визнаватися об'єктивною причиною пропуску процесуального строку».
Проте, позивачем та його представником не надано жодного належного доказу перебування і виконання позивачем обов'язків військової служби у віддалених, в тому числі й небезпечних місцях, місцях активних бойових дій, де відсутній доступ до адвокатів чи інших правових ресурсів, участі військовослужбовця у довготривалих операціях, навчаннях або відрядженнях, або наявності інших обставин, пов'язаних з проходженням військової служби, які унеможливити звернутися до суду у строк, визначений процесуальним законом.
Жодних доказів існування обставин, які були б об'єктивно непереборними, не залежали від волевиявлення позивача, та пов'язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного звернення до суду, представником позивача у клопотанні не наведено, тому суд визнає зазначені представником позивача підстави для поновлення позивачу строку звернення до суду неповажними та відмовляє у поновленні строку звернення до суду.
Відповідно до частини другої статті 123 КАС України якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву.
Згідно з пунктами 1 та 9 частини четвертої статті 169 КАС України позовна заява повертається позивачеві, якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви, яку залишено без руху у встановлений судом строк; у випадках, передбачених частиною другою статті 123 цього Кодексу.
Беручи до уваги ту обставину, що представником позивача не надано суду доказів, які б свідчили про існування обставин, що об'єктивно перешкоджали позивачу звернутись з даним позовом до суду у межах строків, встановлених законом, а судом з позовної заяви та доданих до неї матеріалів не встановлено підстав для визнання поважними причин пропуску строку звернення до суду, суд дійшов висновку, що адміністративний позов підлягає поверненню внаслідок визнання судом вказаних в клопотанні про поновлення строку звернення до суду підстав для поновлення строку звернення до адміністративного суду неповажними (випадок, передбачений частиною другою статті 123 КАС України).
Суд звертає увагу на те, що згідно з приписами частини восьмої статті 169 Кодексу адміністративного судочинства України, повернення позовної заяви не позбавляє права повторного звернення до адміністративного суду в порядку, встановленому законом.
Керуючись статтями 123, 169 Кодексу адміністративного судочинства України, суддя
Відмовити у задоволенні заяви адвоката Мандрика Владислава Володимировича, що діє в інтересах ОСОБА_1 , про поновлення строку звернення до суду із позовом до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити певні дії.
Позовну заяву адвоката Мандрика Владислава Володимировича в інтересах ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити певні дії повернути позивачу.
Повернення позовної заяви не позбавляє права повторного звернення до адміністративного суду в порядку, встановленому законом.
Ухвала набирає законної сили негайно після її підписання та може бути оскаржена в апеляційному порядку.
Апеляційна скарга на ухвалу суду подається до Першого апеляційного адміністративного суду протягом п'ятнадцяти днів з дня її проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини ухвали суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
СуддяА.Г. Секірська