02 вересня 2025 року м. Кропивницький Справа № 340/1963/25
Кіровоградський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді В.В.Науменка, розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін адміністративну справу
за позовом: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 )
до відповідача: Кропивницький апеляційний суд (просп. Європейський, б. 2, м. Кропивницький, 25006, ЄДРПОУ 42265404)
про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії
Позивач звернувся до Кіровоградського окружного адміністративного суду з позовом, у якому просить суд:
1) визнати протиправним дії Кропивницького апеляційного суду щодо відмови у видачі довідки про суддівську винагороду для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, з розрахунку прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого з 01.01.2025 року у розмірі 3028,00 грн.;
2) зобов'язати Кропивницький апеляційний суд видати позивачу довідку про суддівську винагороду для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці з розрахунку прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого з 01.01.2025 року у розмірі 3028,00 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані відмовою відповідача у наданні позивачу довідки для перерахунку щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, виходячи з розміру посадового окладу судді, розрахованого із застосуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01.01.2025 у розмірі 3028,00 грн.
Ухвалою суду від 31.03.2025 відкрито провадження у справі, розгляд справи вирішено проводити у порядку спрощеного позовного справдження без повідомлення (виклику) сторін, встановлено порядок та строки вчинення сторонами процесуальних дій (а.с. 21).
Від відповідача до суду 04.04.2025 надійшов відзив на позовну заяву, зі змісту якого відповідач позовні вимоги не визнав, у задоволенні позову просив відмовити. Зазначив, що посадовий оклад судді апеляційного суду у 2025 році має обчислюватись, виходячи з розрахункової величини, встановленої Законом України "Про Державний бюджет України на 2025 рік", яка складає 2102 грн. Зазначає про відсутність правових підстав для застосування для розрахунку посадового окладу судді будь-якої іншої розрахункової величини у зв'язку з відсутністю диспозитивності у виборі норми закону, що підлягає застосуванню (а.с. 24-25).
Інших заяв про суті справи до суду не надходило.
Дослідивши надані сторонами матеріали та з'ясувавши фактичні обставини справи, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, суд дійшов наступних висновків.
Судом встановлено, що відповідно до матеріалів справи позивач є суддею у відставці, отримує щомісячне довічне грошове утримання. Вказані обставини сторонами не заперечуються.
Позивач 05 березня 2025 року звернувся до Кропивницького апеляційного суду зі заявою, у якій просив надати йому довідку про суддівську винагороду з розрахунку прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01.01.2025 у розмірі 3028 грн. для обчислення довічного грошового утримання судді у відставці.
Разом з тим, 06.03.2025 відповідачем надана відповідь, зі змісту якої вбачається, що відповідач відмовляє у виготовленні запитуваної довідки з посиланням на те, що у відповідності до абз. 5 статті 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2025 рік" розмір розрахункової величини для обчислення окладу судді складає 2102 грн. (а.с. 17).
Не погодившись з такими діями відповідача, позивач ініціював розгляд даної справи в адміністративному суді.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.
Статтею 8 Конституції України визначено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною другою статті 2 КАС України визначено, що в справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
У статті 43 Конституції України, серед іншого, визначено, що кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.
Згідно ст. 126 Конституції України незалежність і недоторканність судді гарантуються Конституцією і законами України.
Відповідно до статті 130 Конституції України держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя. Розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.
У преамбулі Закону України від 2 червня 2016 року №1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" (далі - Закон №1402) зазначено, що цей Закон визначає організацію судової влади та здійснення правосуддя в Україні, що функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів і забезпечує право кожного на справедливий суд.
Статтею 4 Закону №1402 визначено, що судоустрій і статус суддів в Україні визначаються Конституцією України та законом. Зміни до цього Закону можуть вноситися виключно законами про внесення змін до Закону України "Про судоустрій і статус суддів".
Зі змісту частин 1-4 статті 142 Закону №1402, встановлено, що судді, який вийшов у відставку, після досягнення чоловіками віку 62 років, жінками - пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", виплачується пенсія на умовах, визначених зазначеним Законом, або за його вибором щомісячне довічне грошове утримання. Суддя у відставці, який не досяг віку, встановленого частиною першою цієї статті, отримує щомісячне довічне грошове утримання. Щомісячне довічне грошове утримання виплачується судді у відставці в розмірі 50 відсотків суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді. За кожний повний рік роботи на посаді судді понад 20 років розмір щомісячного довічного грошового утримання збільшується на два відсотки грошового утримання судді. У разі зміни розміру складових суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді, здійснюється перерахунок раніше призначеного щомісячного довічного грошового утримання.
Отже, для визначення розміру щомісячного довічного грошового утримання істотне значення має розмір суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді, а зміна складових такої суддівської винагороди є підставою для перерахунку розміру щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці.
Відповідно до частини першої статті 135 Закону №1402, суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.
Згідно частин 2-6 статті 135 Закону №1402-VIII визначено складові суддівської винагороди, базовий розмір посадового окладу, регіональні коефіцієнти, розміри та структура щомісячних доплат.
Зокрема, пунктом 2 частини 3 статті 135 Закону №1402 визначено, що базовий розмір посадового окладу судді апеляційного суду, вищого спеціалізованого суду - 50 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.
Аналіз зазначеної норми закону свідчить про те, що вона є бланкетною, оскільки встановлює лише кількість прожиткових мінімумів (50) для обчислення базового розміру посадового окладу судді апеляційного суду, водночас не встановлює розміру такого мінімуму, який необхідний для проведення відповідних розрахунків, а отже для визначення посадового окладу судді необхідно звернутись до інших законів, які визначають розмір зазначеної розрахункової величини.
Оскільки спірні правовідносини, відповідно до змісту позовних вимог, стосуються періоду часу з 01.01.2025, таким законом у даному випадку є Закон України "Про Державний бюджет України на 2025 рік" від 19 листопада 2024 року № 4059-IX (далі - Закон №4059).
Так, статтею 7 Закону №4059 встановлено з 1 січня 2025 року прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць у розмірі 2920 гривень, а для основних соціальних і демографічних груп населення:
дітей віком до 6 років - 2563 гривні;
дітей віком від 6 до 18 років - 3196 гривень;
працездатних осіб - 3028 гривень;
працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, - 2102 гривні;
працездатних осіб, який застосовується для визначення посадових окладів працівників інших державних органів, оплата праці яких регулюється спеціальними законами, а також працівників податкових і митних органів, - 2102 гривні;
працездатних осіб, який застосовується для визначення посадового окладу прокурора окружної прокуратури, - 1600 гривень;
осіб, які втратили працездатність, - 2361 гривня;
осіб, які втратили працездатність, який застосовується для визначення розміру доплати за проживання на територіях радіоактивного забруднення, в тому числі за рішеннями суду, - 1600 гривень.
З матеріалів справи вбачається, що відповідач наголошує на необхідності застосування для обчислення розміру посадових окладів працюючих суддів спеціальної розрахункової величини, передбаченої Законом №4059, а саме - прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, що складає 2102 гривні.
Водночас, позивач не погоджується з такою позицією відповідача та наголошує на необхідності застосування у якості відповідної розрахункової величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який складає 3028 грн.
Вирішуючи спір по суті, суд виходить з наступного.
Однією з гарантій належного здійснення правосуддя є створення необхідних умов для діяльності суддів, їх правового, соціального захисту та побутового забезпечення.
Визначені Конституцією України та спеціальним законодавчим актом (Законом України "Про судоустрій і статус суддів") гарантії незалежності суддів є невід'ємним елементом їх статусу, поширюються на всіх суддів України та є необхідною умовою здійснення правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом.
Конституційний принцип незалежності суддів означає також конституційно обумовлений імператив охорони матеріального забезпечення суддів від його скасування чи зниження досягнутого рівня без відповідної компенсації як гарантію недопущення впливу або втручання у здійснення правосуддя. Окреслену правову позицію стосовно гарантій незалежності суддів було висловлено у низці рішень Конституційного Суду України, зокрема в рішеннях від 20 березня 2002 року №5-рп/2002, від 1 грудня 2004 року №19-рп/2004, від 11 жовтня 2005 року №8-рп/2005, від 22 травня 2008 року №10-рп/2008, від 3 червня 2013 року № 3-рп/2013, а також від 4 грудня 2018 року №11-р/2018.
Система правового захисту суддів, зокрема їх матеріального забезпечення, встановлена Законом України "Про судоустрій і статус суддів", положення якого узгоджуються з вимогами міжнародно-правових актів щодо незалежності суддів і спрямовані на забезпечення стабільності досягнутого рівня гарантій незалежності суддів, а також є гарантією поваги до гідності людини, її прав та основоположних свобод.
Необхідно також указати, що у пункті 62 висновку №1 (2001) Консультативної ради європейських суддів до Комітету міністрів Ради Європи щодо стандартів незалежності судової влади та незмінюваності суддів підкреслюється, що в цілому важливо (особливо для нових демократичних країн) передбачити спеціальні правові положення, що захищають грошову винагороду суддів від скорочення, а також забезпечити положення, що гарантують збільшення оплати праці суддів відповідно до зростання вартості життя.
Як вже зазначалось судом, виплата суддівської винагороди регулюється статтею 130 Конституції України та статтею 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів". Норми інших законодавчих актів до цих правовідносин (щодо виплати суддівської винагороди) застосовуватися не можуть.
З 30 вересня 2016 року набрали чинності зміни, внесені до Конституції України згідно із Законом України від 2 червня 2016 року №1401-VIII "Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)" (далі - Закон "№1401-VIII").
Цим Законом, серед іншого, статтю 130 Конституції України викладено в новій редакції, текст якої зазначено вище. Суд звертає увагу на те, що Конституція України у редакції Закону №1401-VIII вперше містить положення, які закріплюють спосіб визначення розміру суддівської винагороди, а саме, що "розмір винагороди встановлюється законом про судоустрій".
З цією конституційною нормою співвідносяться норми частини першої статті 135 указаного Закону, які дають чітке розуміння, що єдиним нормативно-правовим актом, яким повинен і може визначатися розмір суддівської винагороди, є закон про судоустрій.
Розмір суддівської винагороди визначено у статті 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", який з огляду як на свою назву, так і сферу правового регулювання (означену в преамбулі) є законом про судоустрій в значенні частини другої статті 130 Конституції України.
Разом із цим, як вже зазначалось судом, розмір посадового окладу судді, який є складовим елементом суддівської винагороди, напряму залежить від розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Відповідно до статті 46 Конституції України визначення прожиткового мінімуму, закладення правової основи для його встановлення, затвердження тощо наведено у Законі України від 15 липня 1999 року № 966-XIV "Про прожитковий мінімум" (далі - Закон №966).
Відповідно до статті 1 Закону №966, прожитковий мінімум - вартісна величина достатнього для забезпечення нормального функціонування організму людини, збереження його здоров'я набору продуктів харчування (далі - набір продуктів харчування), а також мінімального набору непродовольчих товарів (далі - набір непродовольчих товарів) та мінімального набору послуг (далі - набір послуг), необхідних для задоволення основних соціальних і культурних потреб особистості.
Прожитковий мінімум визначається нормативним методом у розрахунку на місяць на одну особу, а також окремо для тих, хто відноситься до основних соціальних і демографічних груп населення.
Разом з тим, статтею 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2021 рік", разом із встановленням на 1 січня 2021 року прожиткових мінімумів, у тому числі, для працездатних осіб, був введений такий новий вид прожиткового мінімуму, як "прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді", розмір якого становить 2102,00 грн.
Аналогічна розрахункова величина міститься також і у Законі України "Про Державний бюджет України на 2025 рік".
Отже, до 2021 року відповідачем для розрахунку базового розміру посадового окладу судді застосовувався прожитковий мінімум для працездатних осіб, розмір якого встановлювався на 1 січня відповідного календарного року, як це передбачено статтею 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів".
Водночас, у подальшому, зокрема, у спірний період - з 01.01.2025, ним для визначення базового розміру посадового окладу судді застосовується розрахункова величина, передбачена абзацом 5 статті 7 Закону №4059 - "прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді", розмір якого становить 2102,00 грн.
Разом з тим варто зазначити, що зміни до Закону України "Про судоустрій і статус суддів" в частині, яка регламентує розмір суддівської винагороди у спірний період, а також в Закон №966 щодо визначення прожиткового мінімуму не вносилися.
Отже, наявна певна законодавча колізія щодо визначення розрахункової величини, яка має застосовуватись для визначення базового розміру посадового окладу судді.
Верховним Судом у постановах від 30 листопада 2021 року у справі №360/503/21, від 10 листопада 2021 року у справі №400/2031/21, від 22 червня 2023 року у справі №400/4904/21, від 24 липня 2023 року у справі 280/9563/21, від 13 липня 2023 року у справі № 280/1233/22, від 21 березня 2024 року у справі №620/4971/23, тощо була сформована правова позиція щодо застосування Законів України про Державний бюджет України на відповідні роки та статті 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" в подібних правовідносинах, яка зводилась до того, що наявна колізія між нормами зазначених законів повинна вирішуватись шляхом застосування саме статті 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", а отже в якості розрахункової величини, яка застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, мав застосовуватись саме прожитковий мінімум для працездатних осіб станом на 1 січня календарного року, а не будь-яка інша величина.
Разом з тим, Велика Палата Верховного Суду в постанові від 24 квітня 2025 року у справі №240/9028/24, з метою встановлення чіткого критерію вирішення судами спорів щодо застосування розрахункової величини для визначення посадового окладу суддів починаючи із 2021 року, відступила від висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 13 липня 2023 року у справі № 280/1233/22, 21 березня 2024 року у справі №620/4971/23 та інших справах, де були застосовані подібні правові висновки, і зазначила про те, що починаючи з 2021 року у законах про Державний бюджет України на відповідний рік встановлювався на 1 січня відповідного календарного року грошовий розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді.
ВП ВС у зазначеній постанові, серед іншого, зазначила, що цими законами (про Державний бюджет на відповідний рік) не встановлювалася розрахункова величина, відмінна від тієї, що визначена спеціальним законом для визначення розміру суддівської винагороди, а власне визначалася ця величина - встановлювався грошовий розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді.
Відповідно до частини 5 статті 242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Частинами 5, 6 статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" визначено, що висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов'язковими для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права. Висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.
Отже, з врахуванням позиції ВП ВС, викладеної в постанові від 24 квітня 2025 року у справі № 240/9028/24, яка для суду є обов'язковою, суд приходить до висновку про необхідність застосування до спірних правовідносин саме положення Закону України "Про Державний бюджет України на 2025 рік", яким встановлено розрахункову величину для визначення базового розміру посадового окладу судді - 2102 грн.
З огляду на наведене правове регулювання, суд не вбачає ознак протиправності в оспорюваних діях відповідача.
Таким чином, у задоволенні позову належить відмовити.
У зв'язку з відмовою у задоволенні позову, підстави для розподіл понесених позивачем судових витрат у відповідності до статті 139 КАС України відсутні.
Доказів понесення відповідачем судових витрат до суду не надано.
Керуючись статтями 139, 241-246, 250 КАС України, суд, -
У задоволенні позову відмовити.
Судові витрати вважати фактично понесеними.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення суду може бути оскаржене до Третього апеляційного адміністративного суду у порядку та у строки, встановлені статтями 295, 297 КАС України.
Суддя Кіровоградського
окружного адміністративного суду В.В. НАУМЕНКО