29 серпня 2025 року справа №320/28757/24
Київський окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді Лиска І.Г., розглянувши у м. Києві в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у м. Києві про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити дії,
До Київського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 із позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у м. Києві, в якому просить суд:
- визнати протиправними дії та рішення Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві від 22 травня 2024 року щодо відмови ОСОБА_1 , у перерахунку пенсії на підставі довідки №21-98зп від 04.04.2024 року Офісу Генерального прокурора;
???- зобов?язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві на підставі Рішення Другого сенату Конституційного Суду України від 20 березня 2024 року №2-р(11)/2024 здійснити, починаючи з 01 квітня 2024 року, перерахунок та виплату пенсії ОСОБА_1 у розмірі 90 відсотків від розміру моєї місячної зарплати (з усіма складовими заробітку) зазначеної у довідці № 21-983 від 04.04.2024 року Офісу Генерального прокурора, без обмежень максимального розміру пенсії.
Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач зазначає про протиправні дії відповідача, який, попри отримання оновленої довідки №21-98зп від 04.04.2024, виданої Офісом Генерального прокурора, не здійснив перерахунок його пенсії, тим самим порушив права на отримання пенсії у більшому розмірі.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи.
Відповідач подав відзив, в якому просив відмовити у задоволенні позову.
У відповіді на відзив, Позивач підтримав усі свої позовні вимоги.
Розглянувши подані сторонами документи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов та відзив, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.
ОСОБА_1 є громадянином України, що підтверджується паспортом серії НОМЕР_1 , виданим Ватутінським РУ ГУ МВС України у м. Києві.
Позивач являється пенсіонером органів прокуратури України і отримує пенсію за вислугою років відповідно до ст. 50-1 Закону України «Про прокуратуру» від 5 листопада 1991 року № 1789-XII (в ред. Закону №2663-111 від 12.07.2001 р.) в розмірі 90% від суми усіх складових заробітку.
Постановою Деснянського районного суду м. Києва від 01.11.2016 у справі №754/12343/16-а Позов ОСОБА_1 до Лівобережного об'єднаного Управління Пенсійного фонду України задоволено, зобов'язано Лівобережне об'єднане управління Пенсійного фонду України в м. Києві провести перерахунок пенсії ОСОБА_1 починаючи з 26 вересня 2016 року на підставі довідки Генеральної прокуратури України від 29.01.2016 року №18-45зп про заробіток, виходячи з розрахунку 90% від суми заробітку за відповідною посадою без обмеження граничного розміру пенсії та виплатити заборгованість з урахування раніше проведених виплат.
Офісом Генерального прокурора 04.04.2024 року за №21-98зп було виготовлено нову довідку про розмір грошового забезпечення позивача за нормами чинними на 01.01.2022, яка була направлена до відповідача для здійснення перерахунку пенсії позивача, однак відповідач відмовився від вчинення таких дій, посилаючись на відсутність правових підстав для цього.
18 квітня 2024 року позивач звернувся до відповідача із заявою про перерахунок та виплату пенсії починаючи з 01.04.2024 відповідно до довідки Офісу Генерального прокурора від 04.04.2024 року за №21-98зп.
Листом від 22.05.2024 за вих.№2600-0307-8/104344 відповідач відмовив позивачу у здійсненні перерахунку пенсії відповідно до довідки Офісу Генерального прокурора від 04.04.2024 року за №21-98зп.
Вважаючи свої права та охоронювані законом інтереси порушеними, позивач звернувся з даним позовом до суду.
Дослідивши матеріали справи, з'ясувавши обставини справи, перевіривши доводи та давши їм належну правову оцінку, проаналізувавши норми чинного законодавства України, оцінивши їх у сукупності, суд приходить до висновку про відсутність обґрунтованих правових підстав для задоволення позовних вимог позивача, виходячи з наступного.
Статтею 46 Конституції України встановлено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Згідно до статті 64 Конституції України гарантовано, що конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України.
Статтею 50-1 Закону України Про прокуратуру №1789-ХІІ (далі Закон №1789-ХІІ) у редакції, чинній до 01.10.2011, було передбачено, що прокурори і слідчі зі стажем роботи не менше 20 років, у тому числі зі стажем роботи на посадах прокурорів і слідчих прокуратури не менше 10 років, мають право на пенсійне забезпечення за вислугу років незалежно від віку. Пенсія призначається в розмірі 80 відсотків від суми їхньої місячної (чинної) заробітної плати, до котрої включаються всі види оплати праці, на які нараховуються страхові внески, одержуваної перед місяцем звернення за призначенням пенсії. За кожен повний рік роботи понад 10 років на цих посадах пенсія збільшується на 2 відсотки, але не більше 90 відсотків від суми місячного (чинного) заробітку.
Законом України від 08.07.2011р. №3668-VI «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи (далі Закон №3668) у статтю 50-1 Закону №1789-ХІІ внесено зміни, відповідно до яких пенсія призначається в розмірі 80 відсотків від суми їхньої місячної (чинної) заробітної плати, до якої включаються всі види оплати праці, з якої було сплачено єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, а до 1 січня 2011 року - страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, одержуваної перед місяцем звернення за призначенням пенсії.
Згідно Закону України від 27.03.2014 №1166-VII Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні у статті 50-1 Закону №1789-ХІІ, у частинах другій і п'ятій цифри 80 замінено цифрами 70.
Також, Законом України від 28.12.2014 №76-VIII Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України у статті 50-1 Закону №1789-ХІІ у частинах другій та п'ятій цифри 70 замінено цифрами 60.
За правилами частини вісімнадцятої цієї статті (у редакції, чинній до 01.01.2015) призначені працівникам прокуратури пенсії перераховуються у зв'язку з підвищенням заробітної плати відповідних категорій прокурорсько-слідчих працівників. Перерахунок призначених пенсій провадиться з першого числа місяця, що йде за місяцем, у якому настали обставини, що тягнуть за собою зміну розміру пенсії. Якщо при цьому пенсіонер набув права на підвищення пенсії, різницю в пенсії за минулий час може бути виплачено йому не більш як за 12 місяців. Перерахунок пенсій провадиться з урахуванням фактично отримуваних працівником виплат і умов оплати праці, що існували на день його звільнення з роботи. З 01.01.2015 умови та порядок перерахунку призначених пенсій працівникам прокуратури визначалися Кабінетом Міністрів України.
Водночас 15.07.2015 набрав чинності Закон України Про прокуратуру №1697-VII (далі Закон №1697-VII), відповідно до Розділу ХІІ Прикінцевих положень якого визнано таким, що втратив чинність із набранням чинності цим Законом, зокрема, Закон № 1789-XII, крім, частин третьої, четвертої, шостої та одинадцятої статті 50-1, що втратили чинність з 15.12.2015.
З набранням чинності Законом №1697-VII пенсійне забезпечення працівників прокуратури регулюється положеннями статті 86, за правилами частин першої, другої якої прокурори мають право на пенсійне забезпечення за вислугу років. Пенсія призначається в розмірі 60 відсотків від суми їхньої місячної (чинної) заробітної плати, до якої включаються всі види оплати праці, з якої було сплачено єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, а до 1 січня 2011 року - страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, одержуваної перед місяцем звернення за призначенням пенсії.
Згідно з частиною двадцятою цієї статті призначені працівникам прокуратури пенсії перераховуються у зв'язку з підвищенням заробітної плати прокурорським працівникам на рівні умов та складових заробітної плати відповідних категорій працівників, які проходять службу в органах і установах прокуратури на момент виникнення права на перерахунок. Перерахунок призначених пенсій проводиться з першого числа місяця, наступного за місяцем, в якому настали обставини, що тягнуть за собою зміну розміру пенсії. Якщо при цьому пенсіонер набув право на підвищення пенсії, різницю в пенсії за минулий час може бути виплачено йому не більш як за 12 місяців. Пенсія працюючим пенсіонерам перераховується також у зв'язку з призначенням на вищу посаду, збільшенням вислуги років, присвоєнням почесного звання або наукового ступеня та збільшенням розміру складових його заробітної плати в порядку, передбаченому частинами другою, третьою та четвертою цієї статті, при звільненні з роботи або за кожні два відпрацьовані роки.
Відповідно до частини першої статті 58 Конституції України, закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії у часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
За загальним правилом норма права діє щодо відносин, які виникли після набрання чинності цією нормою. Тобто до правовідносин застосовується той закон, під час дії якого вони настали.
Позицію щодо незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів висловлював Конституційний Суд України. Так, згідно з висновками щодо тлумачення змісту статті 58 Конституції України викладеними у рішеннях Конституційного Суду України від 13.05.1997 № 1-зп, від 09.02.1999 № 1-рп/99, від 05.04.2001 № 3-рп/2001, від 13.03.2012 № 6-рп/2012, закони та інші нормативно-правові акти поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності; дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється із втратою ним чинності, тобто до певного юридичного факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце; дія закону та іншого нормативно-правового акта не може поширюватися на правовідносини, які виникли і закінчилися до набрання чинності цим законом або іншим нормативно-правовим актом.
Враховуючи наведене, суд приходить до висновку, що до правовідносин щодо визначення відсоткового значення розміру пенсії, право на перерахунок якої виникло після набрання чинності Законом №1697-VII, повинні застосовуватись виключно норми цього Закону оскільки застережень щодо застосування норми, що визначала розмір місячного заробітку у відсотках, яка діяла на момент призначення пенсії, Закон №1697-VII не містить та не встановлює окремого порядку обчислення відсоткового розміру під час перерахунку раніше призначеної пенсії з урахуванням норми Закону №1789-XII, що визначала розмір місячного заробітку у відсотках та яка діяла на момент призначення пенсії, тобто одночасного застосування норм, які передбачені різними законами.
Такий правовий висновок узгоджується з покладеним в основу Закону №1697-VII принципом єдності системи прокуратури України, що забезпечується, зокрема єдиним статусом прокурорів, який передбачає однакове матеріальне та соціально-побутове забезпечення, зокрема пенсійне забезпечення прокурорів.
За викладеного, розмір відсотків, який враховується під час перерахунку пенсії має бути співмірним із тим, який застосовується під час призначення пенсії працівникам прокуратури, а встановлення різних підходів до порядку обчислення відсоткового розміру під час перерахунку пенсії після набуття чинності Законом №1697-VII, порушує справедливий баланс між інтересами працівників прокуратури, яким пенсія призначається відповідно до цього Закону та тими, яким вона була призначена відповідно до Закону №1789-XII, ставить у нерівне становище працівників прокуратури, які отримали право на пенсію відповідно до Закону №1697-VII.
Так, у рішенні Конституційного Суду України від 22.05.2018 N5-р/2018 зазначено, що положення частини першої статті 22 Конституції України необхідно розуміти так, що при ухваленні нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих конституційних прав і свобод людини, якщо таке звуження призводить до порушення їх сутності.
Слід зазначити, що гарантією належного пенсійного забезпечення працівників прокуратури є право на безумовний перерахунок розміру пенсії у зв'язку з підвищенням заробітної плати прокурорським працівникам на рівні умов та складових заробітної плати відповідних категорій працівників, які проходять службу в органах і установах прокуратури на момент виникнення права на перерахунок. Таке право за своєю суттю направлене на збільшення розміру виплачуваної працівнику прокуратури пенсії, а гарантія дотримання конституційного права на соціальний захист, зокрема щодо недопущення зменшення такого розміру у випадку перерахунку пенсії, має бути забезпечена виплатою пенсії в раніше встановленому розмірі.
За викладеного, суд приходить до висновку, що до правовідносин щодо визначення відсоткового значення розміру пенсії, право на перерахунок якої виникло після набранням чинності Законом №1697-VII повинні застосовуватись виключно норми цього Закону, зокрема частини другої статті 86, якими встановлено, що пенсія призначається в розмірі 60 відсотків від суми місячної (чинної) заробітної плати працівників прокуратури, а не норма, що визначає розмір місячного (чинного) заробітку у відсотках, яка діяла на момент призначення пенсії.
Так, на час звернення позивача із заявою про перерахунок пенсії (18 квітня 2024 року) стаття 50-1 Закону відповідно до пункту 3 Прикінцевих положень Закону №1697-VII у частині перерахунку пенсії втратила чинність.
З огляду на наведене, на спірні правовідносини поширюються положення частини другої статті 86 Закону №1697-VII в силу вимог яких пенсія працівникам прокуратури призначається (перераховується) в розмірі 60 відсотків від суми місячної (чинної) заробітної плати.
Таким чином, визначення пенсії позивача у розмірі 60% при розрахунку пенсії позивача на підставі його заяви від 18 квітня 2024 року. з урахуванням довідки від 04.04.2024 року №21-98зп, виданої Офісом Генерального прокурора, є правомірним.
Зазначеної правової позиції дотримується Верховний Суд у своїй постанові від 21.12.2021р. у справі №580/5962/20, яка підлягає застосуванню адміністративним судом згідно ч.5 ст.242 Кодексу адміністративного судочинства України.
Щодо питання застосування при перерахунку пенсії, призначеної працівнику прокуратури відповідно до Закону №1789-XII обмеження десятьма прожитковими мінімумами, установленими для осіб, які втратили працездатність, суд виходить з наступного.
За змістом статті 2 Закону №3668-VI (який набрав чинності 1 жовтня 2011 року) максимальний розмір пенсії або щомісячного довічного грошового утримання (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною), призначених (перерахованих) відповідно до Закону України Про прокуратуру, не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність.
Цим Законом було внесено зміни до статті 50-1 Закону №1789-ХІІ, положення частини п'ятнадцятої якої викладено в аналогічній редакції.
При цьому, абзацом першим пункту 2 розділу II Прикінцеві та перехідні положення Закону №3668-VI встановлено, що обмеження пенсії (щомісячного довічного грошового утримання) максимальним розміром, встановленим цим Законом, не поширюється на пенсіонерів, яким пенсія (щомісячне довічне грошове утримання) призначена до набрання чинності цим Законом.
Абзацом другим цього пункту визначено, що пенсіонерам, яким пенсія (щомісячне довічне грошове утримання) призначена до набрання чинності цим Законом і в яких розмір пенсії (щомісячного довічного грошового утримання) перевищує максимальний розмір пенсії (щомісячного довічного грошового утримання), встановлений цим Законом, виплата пенсії здійснюється без індексації, без застосування положень частин другої та третьої статті 42 Закону України Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування та проведення інших перерахунків, передбачених законодавством, до того часу, коли розмір пенсії (щомісячного довічного грошового утримання) відповідатиме максимальному розміру пенсії (щомісячного довічного грошового утримання), установленому цим Законом.
Слід зауважити, що положення пункту 2 розділу II Прикінцеві та перехідні положення Закону №3668-VI спрямовані на врегулювання питань, які виникли у зв'язку із застосуванням Закону №3668-VI стосовно осіб, у яких розмір пенсії на момент набрання чинності цим Законом перевищував максимальний розмір, а саме - надання права на отримання пенсії у розмірі, який перевищує максимальний, без можливості її перерахунку до моменту, коли такий розмір відповідатиме максимальному розміру пенсії. Водночас з моменту, коли особа набуде право на перерахунок, на розмір її пенсії будуть поширюватися загальні правила щодо обмежень.
Закон №1789-ХІІ утратив чинність (крім окремих положень, які не стосуються спірних правовідносин) у зв'язку з набранням чинності Законом №1697-VII, за правилами абзацу шостого частини п'ятнадцятої статті 86 якого максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність.
Враховуючи наведене, з моменту набрання чинності Законом №1697-VII питання призначення та перерахунку пенсій працівникам прокуратури врегульовувалися нормами цього Закону зокрема статтею 86, частиною п'ятнадцятою якої були встановлені обмеження пенсії максимальним розміром.
З огляду на викладене, суд приходить до висновку, що пункт 2 розділу II Прикінцеві та перехідні положення Закону №3668-VI не скасовує обмеження максимального розміру пенсії, призначеної працівнику прокуратури до набрання чинності цим Законом, а встановлює особливе регулювання щодо застосування такого обмеження до осіб, яким пенсія призначена до набрання чинності Законом №3668-VI і в яких розмір пенсії на момент набрання чинності цим Законом перевищував максимальний розмір, зокрема, шляхом надання права на отримання пенсії у розмірі, який перевищує максимальний, без можливості її перерахунку до моменту, коли такий розмір відповідатиме максимальному розміру пенсії, водночас, з моменту відповідності розміру пенсії максимальному розміру пенсії, - поширення на її розмір загальних правил щодо обмежень, установлених статтею 50-1 Закону №1789-ХІІ, а з 14.10.2014 - абзацом шостим частини п'ятнадцятої статті 86 Закону №1697-VII.
Так, як встановлено судом з матеріалів справи, при розрахунку пенсії позивача на підставі його заяви від 18.04.2024 з урахуванням довідки від 04.04.2024 №21-98зп, виданої Офісом Генерального прокурора, з 01.02.2022р. її розмір перевищив максимальний (з 01.02.2022р 19 340,00 грн.
З огляду на наведене, на спірні правовідносини поширюються положення абзацу шостого частини п'ятнадцятої статті 86 Закону №1697-VII, які встановлюють обмеження пенсії десятьма прожитковими мінімумами, установленими для осіб, які втратили працездатність.
Таким чином, застосування до пенсії позивача при її розрахунку на підставі заяви від 18.04.2024. з урахуванням довідки від 04.04.2024 №21-98зп, виданої Офісом Генерального прокурора, обмеження максимального розміру пенсії, є правомірним.
Окрім того, аналізуючи питання правомірності встановлення таких обмежень, необхідно зазначити, що Конституційний Суд України неодноразово висловлював позицію щодо можливості встановлення обмежень розміру соціальних виплат.
Так, відповідно до правової позиції Конституційного Суду України, викладеної у рішенні від 26.12.2011 N20-рп/2011, передбачені законами соціально-економічні права не є абсолютними. Механізм реалізації цих прав може бути змінений державою, зокрема, через неможливість їх фінансового забезпечення шляхом пропорційного перерозподілу коштів з метою збереження балансу інтересів усього суспільства. Розміри соціальних виплат залежать від соціально-економічних можливостей держави.
Також і аналіз практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) свідчить про те, що, неодноразово висловлюючи правову позицію щодо можливості обмеження розміру соціальних виплат, ЄСПЛ, не заперечуючи право держав зменшувати такий розмір, не сформулював правової позиції щодо достатнього розміру таких соціальних виплат, підкреслюючи водночас необхідність забезпечення прозорості, недискримінаційного характеру відповідних змін, не покладення надмірного тягаря на заявників внаслідок такого втручання держави. Така практика свідчить про достатньо широке поле для розсуду, яке ЄСПЛ залишає державам у питаннях соціального забезпечення.
Наведене свідчить про те, що ЄСПЛ визнає можливість того, що виплати соціального страхування можуть бути зменшені або припинені, однак, розглядаючи питання відповідності таких дій, у кожній конкретній справі ураховує всі відповідні обставини справи і з'ясовує: чи було законним таке втручання, чи переслідувало легітимну мету таке втручання та чи не поклало таке втручання надмірний тягар на особу, якої це стосується.
За аналогічних обставин ЄСПЛ не констатує порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції (справа Valkov and Others v. Bulgaria (заява № 2033/04); справа Khoniakina v. Georgia (заява №17767/08)).
Хоча виплати соціального страхування є майном у розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод однак обмеження максимальним розміром пенсій працівникам прокуратури не може вважатися порушенням їх права володіння цим майном, оскільки такі здійснені державою шляхом введення нових законодавчих положень з метою регулювання політики соціального забезпечення. Встановлені обмеження не є непропорційними та не призводять до порушення сутності пенсійних прав.
Водночас розмір пенсії працівників прокуратури, з урахуванням встановлених обмежень максимальною сумою, залишається вищим середньомісячного розміру пенсії в Україні. Тобто, встановлення максимального розміру пенсії для працівників прокуратури не поставило їх у невигідне становище, оскільки їх право на соціальне забезпечення було за ними збережене, вони не були позбавлені своїх засобів для існування і не були піддані ризикові недостатності таких засобів для життя. Тому встановлення максимального розміру пенсії не можна вважати таким, що поклало на працівників прокуратури надмірний чи непропорційний тягар, чи порушило їх право на мирне володіння своїм майном.
При цьому таке обмеження не є дискримінаційним, оскільки стосується не лише працівників прокуратури, а й інших категорій пенсіонерів, зокрема поширюється на пенсії, призначені відповідно до Митного кодексу України, законів України «Про державну службу», «Про статус народного депутата України», «Про Національний банк України», «Про Кабінет Міністрів України», «Про дипломатичну службу», «Про службу в органах місцевого самоврядування», «Про судову експертизу», «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», «Про державну підтримку засобів масової інформації та соціальний захист журналістів», «Про наукову і науково-технічну діяльність», «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», «Про пенсійне забезпечення».
Зазначеної правової позиції дотримується Верховний Суд, зокрема, у своїй постанові від 21.12.2021р. у справі №580/5962/20, яка підлягає врахуванню адміністративним судом згідно ч.5 ст.242 Кодексу адміністративного судочинства України.
Відповідно до ст. 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Частина 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України визначає, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дій чи бездіяльності покладається на відповідача.
В той же час, і ч.1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України покладено обов'язок на позивача довести ті обставини, на яких ґрунтуються його вимоги та заперечення.
Так, позивачем не було надано суду жодних доказів та не наведено жодних підстав, які б свідчили про протиправність проведення пенсійним органом розрахунку пенсії позивача на підставі його заяви від 04.04.2024. з урахуванням довідки від 04.04.2024 №21-98зп, виданої Офісом Генерального прокурора, у розмірі в розмірі 60% заробітної плати та застосуванням обмеження розміру пенсії десятьма прожитковими мінімумами, установленими для осіб, які втратили працездатність, а відповідно і не надано доказів протиправності рішення відповідача від 20.05.2024 №930030180710 та рішення викладене в листі №2600-0307-8/104344 від 22.05.2024, про відмову у проведенні позивачеві перерахунку пенсії за вислугу років, виходячи з наведених вище встановлених судом обставин у справі, аналізу наведених норм чинного пенсійного законодавства України, що регулюють спірні правовідносини, а також позиції Верховного Суду, яка наведена вище та не спростована позивачем жодними доказами.
Відповідно до ст. 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно до ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
З урахуванням вимог ч. 2 ст. 2 вказаного Кодексу перевіривши правомірність проведення пенсійним органом розрахунку пенсії позивача на підставі його заяви від 18.04.2024. з урахуванням довідки від 04.04.2024 №21-98зп, виданої Офісом Генерального прокурора, у розмірі в розмірі 60% заробітної плати та застосуванням обмеження розміру пенсії десятьма прожитковими мінімумами, установленими для осіб, які втратили працездатність, суд приходить до висновку, що відповідач, провівши такий розрахунок із розрахунку 60% від суми місячної заробітної плати та з обмеженням максимального розміру пенсії, діяв у спосіб, що передбачений Конституцією та законами України, обґрунтовано та з врахування усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).
Отже, судом не встановлено порушень прав та інтересів позивача з урахуванням довідки від 04.04.2024 №21-98зп із розрахунку 60% від суми місячної заробітної плати та з обмеженням максимального розміру пенсії, у зв'язку з чим позовні вимоги позивача про визнання протиправним та скасування рішення відповідача від 20.05.2024 №930030180710 та рішення викладене в листі №2600-0307-8/104344 від 22.05.2024, про відмову у проведенні позивачеві перерахунку пенсії за вислугу років, задоволенню не підлягають.
Також, не можуть бути задоволенні і похідні вимоги позивача про зобов'язання відповідача-1 здійснити перерахунок та виплату позивачеві пенсії за вислугу років у зв'язку з підвищенням заробітної плати прокурорським працівникам на рівні умов та складових заробітної плати відповідних категорій працівників, які проходять службу в органах прокуратури відповідно до ч.20 ст.86 Закону України "Про прокуратуру" від 14.10.2014р. №1697-VІІ в первинній редакції, виходячи із 90% місячної заробітної плати згідно рішення Конституційного Суду України №7-р(ІІ)/2019 від 13.12.2019, рішення Конституційного Суду України №6-р(ІІ)/2020 від 26.03.2020, відповідно до довідки Офісу Генерального прокурора від 18.05.2021р. №21-577зп без обмеження її максимального розміру, з урахуванням раніше проведених виплат, починаючи з 01.04.2020р., виходячи зокрема з того, що судом у ході судового розгляду справи не було встановлено протиправності у проведенні позивачеві розрахунку його пенсії з урахуванням довідки від 04.04.2024 №21-98зп із розрахунку 60% від суми місячної заробітної плати та з обмеженням максимального розміру пенсії.
При цьому, щодо позовних вимог позивача про зобов'язання відповідача-1 здійснити перерахунок та виплату позивачеві пенсії за вислугу років відповідно до довідки Офісу Генерального прокурора від 04.04.2024 №21-98зп, то, відмовляючи у задоволенні наведених позовних вимог, суд виходить з того, що наведена довідка видана про розмір заробітної плати за нормами чинними на 01.01.2022р., а відповідно, розрахунок пенсії позивачеві на підставі такої довідки було проведено пенсійним органом саме з 01.02.2022р., що відповідає приписам ч.20 ст.86 Закону України «Про прокуратуру» №1697 в редакції згідно рішення Конституційного Суду України №7-р(ІІ)/2019 від 13.12.2019р.
За викладених обставин, суд приходить до висновку про відсутність обґрунтованих правових підстав для задоволення даного адміністративного позову у зв'язку з чим у задоволенні даного позову позивачеві слід відмовити.
При прийнятті даного рішення, суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини, сформовану, зокрема, у справах "Салов проти України" (заява №65518/01 від06.09.2005; п.89), "Проніна проти України" (заява №63566/00 від18.07.2006; п.23) та "Серявін та інші проти України" (заява №4909/04 від10. 02.2010; п.58), яка полягає у тому, що принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) 09.12.1994.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд виходить із того, що відповідно до ч.1 ст.139 КАС України лише при задоволенні позову судові витрати покладаються на суб'єкта владних повноважень.
Однак, виходячи з того, що у суду відсутні підстави для задоволення даного позову, то і судові витрати позивача по сплаті судового збору не підлягають стягненню з бюджетних асигнувань відповідача суб'єкта владних повноважень.
Керуючись ст.ст. 2-10, 11, 12, 47, 72-77, 94, 122, 132, 139, 193, 241-246, 250, 251, 257-262 КАС України, суд, -
У задоволенні позовних вимог - відмовити.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Суддя Лиска І.Г.