Україна
Донецький окружний адміністративний суд
02 вересня 2025 року Справа№200/3270/25
Донецький окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді - Голошивця І.О., розглянув за правилами спрощеного позовного провадження адміністративний позов ОСОБА_1 до НОМЕР_1 Прикордонного загону Державної прикордонної служби України про визнання протиправними та скасування наказів, поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку.
ОСОБА_1 звернувся до Донецького окружного адміністративного суду з позовом до НОМЕР_1 Прикордонного загону Державної прикордонної служби України про визнання протиправними та скасування наказів, поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку.
В обґрунтування позову зазначено, що позивач призваний на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період та був зарахований до списку особового складу відповідно до наказу начальника НОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної служби України від 10.11.2022 №469-ОС з 10 листопада 2022 року. В свою чергу, 20 листопада 2024 року Госпітальною військово-лікарською комісією Головного військово-медичного клінічного центру (Центральний клінічний госпіталь) Державної прикордонної служби України проведено огляд позивача та видано свідоцтво про хворобу № 2037/884 та у відповідності до Положення про проходження медичного огляду в Державній прикордонній службі України (затверджене Наказом МВС України від 25.06.2024 № 441) позивача визнано непридатним до військової служби. Позивач зауважив, що його - молодшого інспектора п'ятої комендантської групи комендантського відділення, звільнено наказом начальника НОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної служби України від 08 січня 2025 року № 27-ОС у відставку за підпунктом «б» (за станом здоров'я - на підставі висновку (постанови) військово-лікарської комісії про непридатність до військової служби або про тимчасову непридатність до військової служби з переоглядом через 6-12 місяців) пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону, з 08 лютого 2025 року. Пунктом 6.2 наказу начальника НОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної служби України від 07.02.2025 № 141-ОС позивача виключено із списків особового складу загону та всіх видів забезпечення з 08.02.2025 року. Позивач закцентував свою увагу на тому, що станом на час винесення наказів він перебував на лікуванні, у зв'язку з чим представником позивача направлено адвокатські запити від 08.04.2025 та від 15.04.2025, з проханням, зокрема, надати інформацію про періоди перебування позивача на лікарняному починаючи із дня зарахування до особового складу НОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної служби України по 08.02.2025 року та надати копії відповідних документів (листів непрацездатності, довідок, висновків ЛВК), завірену належним чином копію картки обстеження та медичного огляду. В свою чергу, станом на дату звернення з цим позовом запитувані документи відповідачем не надано, супровідним листом ІНФОРМАЦІЯ_1 від 23.04.2025 направлено лист НОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної служби України від 17.04.2025, яким повідомлено, що в службі охорони здоров'я НОМЕР_1 прикордонного загону не зберігаються довідки військово-лікарських комісій та картки обстежень та медичних оглядів позивача. Позивач вважає накази від 08.01.2025 року про звільнення та від 07.02.2025 року про виключення із списків особового складу загону та всіх видів забезпечення, які винесені під час перебування позивача на лікуванні незаконними.
Відповідач надав відзив на позовну заяву, в якому зазначив наступне, що порядок звільнення з військової служби врегульований Законом України «Про військовий обов'язок і військову службу» від 25.03.1992 №2233-ХІІ та Положенням про проходження громадянами України військової служби в Державній прикордонній службі України, затвердженого Указом Президента України від 29 грудня 2009 року №1115/2009. Відповідач наголосив на тому, що Кодекс законів про працю України регулює трудові відносини працівників, а у випадку спірних правовідносин, проходження військової служби, регулюються нормами спеціального законодавства та не можуть підмінюватись нормами Кодексу законів про працю України, тому як позивач був військовослужбовцем, а не працівником. Відповідач зауважив, що зазначена правова позиція, що норми КЗпП не поширюються на правовідносини з проходження військової служби викладена у Постанові Пленуму Верховного Суду України від 24.12.1999 року «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці.». У якій в п.2 даної постанови визначено, що передбачені законодавством про працю норми її оплати і порядок вирішення спорів про останню не поширюються на військовослужбовців та прирівняних до них осіб (рядовий і начальницький склад органів внутрішніх справ тощо). Відповідач зазначив, що п.274 Положення визначено, що військовослужбовці, які визнані військово-лікарською комісією непридатними або обмежено придатними до військової служби, підлягають звільненню з військової служби за станом здоров'я у місячний строк після отримання органом Держприкордонслужби, в якому вони проходять військову службу, відповідного висновку. Відповідно до п.275 Положення визначено, що після отримання органом Держприкордонслужби висновку військово-лікарської комісії про непридатність військовослужбовця до військової служби документи щодо звільнення цього військовослужбовця з військової служби негайно оформляються та подаються за підпорядкованістю посадовій особі, яка має право видавати наказ про його звільнення з військової служби, для видання відповідного наказу. Відповідач завернув увагу на те, що позивач вибув на лікування 21.12.2024 року до медичного пункту НОМЕР_1 прикордонного загону (медичного закладу, в якому позивач і проходив військову службу), та перебував на лікуванні до 07 лютого 2025 року, про що свідчить рапорт начальника служби охорони здоров'я від 08.02.2025 №13/7944/25-Вн та витяг з наказу начальника НОМЕР_1 прикордонного загону від 09 лютого 2025 року №60-ВВ. Так, на виконання імперативної норми п.275 Положення, позивача було звільнено з військової служби 08 січня 2025 року та з 08 лютого 2025 року було виключено зі списків особового складу прикордонного загону (військової частини), тобто на наступний день із дня прибуття з лікування. Відповідач просив врахувати, що наказ про звільнення працівника з установи, організації тощо, у відповідності до норм КзПП не є тотожнім наказу про звільнення з військової служби та відмінність полягає в тому, що наказ про звільнення військовослужбовця з військової служби, не позбавляє його юридичного статусу військовослужбовця, не знімає з нього зобов'язання виконання обов'язків військової служби, не припиняє юридичні відносини до видання наказу про виключення його зі списків військової частини. Таким чином, позивач до 08 лютого 2025 року (день виключення зі списків військової частини), перебував у статусі військовослужбовця, проходив військову службу в НОМЕР_1 прикордонному загоні, отримував грошове забезпечення (архівна відомість за 2025 рік) та виконував обов'язки військової служби. Підсумовуючи вищезазначене, відповідач заважив, що на момент виключення зі списків особового складу НОМЕР_1 прикордонного загону, позивач був виписаний з лікувального закладу, а отже звільнення з військової служби та виключення зі списків особового складу військової частини було реалізовано у визначений законодавством порядок. Відповідач просив у задоволенні позовних вимог позивача відмовити в повному обсязі.
Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 14.05.2025 року відкрито провадження у справі та ухвалено справу розглянути в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні). Звільнено позивача від сплати судового збору. Питання дотримання строку звернення з даним адміністративним позовом до суду вирішити після надання доказів зі сторони відповідача щодо ознайомлення позивача зі спірними наказами. Встановлений відповідачу строк для надання на адресу суду: відзиву на позовну заяву та усі наявні докази на підтвердження зазначеного у відзиві. Клопотання позивача про витребування доказів задоволено. Витребувано у відповідача наступні докази: відомості про нараховане та виплачене позивачу грошове забезпечення за період з 10.11.2022 по 08.02.2025 року; копію наказу начальника НОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної служби України від 08 січня 2025 року № 27- ОС; копію наказу начальника НОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної служби України від 07.02.2025 № 141-ОС; докази ознайомлення позивача з вищезазначеними наказами; інформацію про періоди перебування позивача на лікарняному починаючи із дня зарахування до особового складу НОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної служби України по 08.02.2025 року та надати копії відповідних документів (листів непрацездатності, довідок, висновків ЛВК); усі без виключення довідки ВЛК щодо позивача з моменту мобілізації та до моменту звільнення з військової служби; копію картки обстеження та медичного огляду позивача.
Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 02.09.2025 року поновлений строк звернення позивачу за його позовною заявою до НОМЕР_1 Прикордонного загону Державної прикордонної служби України про визнання протиправними та скасування наказів, поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку та ухвалено вважати поважними причини пропуску строку звернення.
Представник позивача - адвокат Галан Олена Олексіївна та відповідач про відкриття провадження по справі були повідомлені належним чином, про що свідчить відповідна відмітка про наявність у них реєстрації кабінету електронного суду та відповідної відмітки «доставлено» де зазначено, що ухвалу про відкриття ними було отримано 14.05.2025 року.
Розглянувши матеріали справи, вирішивши питання, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги, та якими доказами вони підтверджуються, чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження, яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин, суд,
Позивач, ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_2 , адреса: АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_2 , є громадянином України, що підтверджується копією паспорту серії НОМЕР_3 виданим Жовтневим РВ у м. Харкові ГУ ДМС України в Харківській області від 11.10.2016 року.
Відповідач - НОМЕР_1 Прикордонний загін Державної прикордонної служби України (ЄДРПОУ: НОМЕР_4 ) є юридичною особою та є суб'єктом владних повноважень у відповідності до приписів п. 7 ч. 1 ст. 4 Кодексу адміністративного судочинства України.
Відповідно до наявної в матеріалах справи копії витягу з Наказу Начальника НОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної служби України від 10.11.2022 №469-ОС позивача зараховано до списків особового складу та на всі види забезпечення.
Відповідно до наявного в матеріалах справи копії направлення на медичний огляд наданого Військовою частиною від 12.11.2024 року №13/26353/24-Вн позивача було направлено до військово-лікарської комісії в/ч ГВМКЦ (ЦКГ) ДПСУ м. Київ для визначення стану здоров'я з метою встановлення придатності до військової служби.
У відповідності до наявної в матеріалах справи копії свідоцтва про хворобу №2037/884 від 20.11.2024 року, в якому зазначено, що позивач непридатний до військової служби та потребує звільнення від виконання службових обов'язків на 30 календарних днів.
У відповідності до витягу з наказу Начальника НОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної служби України від 22.11.2024 року №492-ВВ позивача було звільнено від виконання службових обов'язків у зв'язку з захворюванням з 21.11.2024 по 20.12.2024 року.
Головним військово-медичним клінічним центром (Центральним клінічним госпіталем) Державної прикордонної служби України від 12.12.2024 року №13/8630-24-Вих було надіслано на адресу військової частини НОМЕР_5 вищезазначене свідоцтво про хворобу позивача.
У відповідності до витягу з наказу Начальника НОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної служби України від 24.12.2024 року №542-ВВ позивача було вважано таким, що вибув на лікування з 21.12.2024 року.
У відповідності до наявної в матеріалах справи копії витягу з наказу Начальника НОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної служби України від 08.01.2025 року №27-ОС «Про особовий склад» позивача було звільнено з військової служби за підпунктом «б» (за станом здоров'я - на підставі висновку (постанови) військово-лікарської комісії про непридатність до військової служби або про тимчасову непридатність до військової служби з переоглядом через 6-12 місяців) пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону у відставку. Підстава зазначена - свідоцтво про хворобу №2037/884 від 20.11.2024 затверджене центральною військово-лікарською комісією 09.12.2024 року.
У відповідності до наявної в матеріалах справи копії витягу з наказу Начальника НОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної служби України від 09.02.2025 року №60-ВВ «Про особовий склад» позивача вважано таким, що прибув з лікування - 07.02.2025 року.
У відповідності до наявної в матеріалах справи копії витягу з наказу Начальника НОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної служби України від 07.02.2025 року №141-ОС «Про особовий склад» позивача виключено із списків особового складу загону та всіх видів забезпечення. Остаточною датою закінчення проходження військової служби вважати 08.02.2025 року.
З наявних в матеріалах справи копій архівних відомостей за 2024 та 2025 роки, судом встановлено, що відповідачем позивачу нараховувалось грошове забезпечення за період проходження ним військової служби та перебування на лікуванні у тому числі по дату звільнення - 08.02.2025 року.
Позивач звертаючись до суду з даним позовом просив суд:
- визнати протиправним та скасувати наказ начальника НОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної служби України від 08 січня 2025 року № 27- ОС, у частині щодо звільнення позивача у відставку за підпунктом «б» (за станом здоров'я - на підставі висновку (постанови) військово-лікарської комісії про непридатність до військової служби або про тимчасову непридатність до військової служби з переоглядом через 6-12 місяців) пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону, з 08 лютого 2025 року;
- визнати протиправним та скасувати пункт 6.2 наказу начальника НОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної служби України від 07.02.2025 № 141-ОС про виключення позивача зі списків особового складу загону та всіх видів забезпечення з 08.02.2025 року;
- поновити позивача на посаді молодшого інспектора п'ятої комендантської групи комендантського відділення;
- стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу із застосуванням для обрахунку грошового забезпечення грудень та січень 2025 року;
- допустити до негайного виконання рішення суду в частині присудження виплат позивачу грошового забезпечення в межах суми стягнення за один місяць.
Позивач у своїй позовній заяві зазначив: - «П. 276 Положення, яким встановлено, що у разі звільнення з військової служби військовослужбовців, зазначених у пункті 274 цього Положення, з ініціативи командування їх може бути виключено зі списків особового складу органу Держприкордонслужби лише після виписки з лікувального закладу, а до виписки з лікувального закладу - лише за їх письмовим клопотанням. Однак вищевказані норми суперечать законодавству про працю, яким не допускається звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу в період його тимчасової непрацездатності (крім звільнення за пунктом 5 статті 40 КЗпП), а також у період перебування працівника у відпустці (перше речення частини третьої статті 40 КЗпП). Положення частини третьої статті 40 визнано такими, що відповідають Конституції України (є конституційними), згідно з Рішенням Конституційного Суду№ 6-р(ІІ)/2019 від 04 вересня 2019 року. У пункті 17 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» судам роз'яснено, що правила про недопустимість звільнення працівника в період тимчасової непрацездатності, а також у період перебування у відпустці (частина третя статті 40 КЗпП) стосуються як передбачених статей 40, 41 КЗпП, так й інших випадків, коли розірвання трудового договору відповідно до чинного законодавства провадиться з ініціативи власника або уповноваженого ним органу. Таким чином, законодавство про працю не тільки зазначає перелік підстав розірвання трудового договору з ініціативи роботодавця, але й встановлює юридичні гарантії забезпечення прав працівника від незаконного звільнення, однією з яких є передбачена частиною третьою статті 40 заборона звільнення працівника в період його тимчасової непрацездатності або відпустки. Звільнення працівника з підстав, не передбачених законом, або з порушенням установленого законом порядку, свідчить про незаконність такого звільнення та тягне за собою поновлення порушених прав працівника.».
В свою чергу, надаючи відзив на позовну заяву відповідач зазначив: - «Вважаю за необхідне звернути увагу шановного Суду на обставини які замовчує позивач. Вони полягають в тому, що ОСОБА_1 вибув на лікування 21 грудня 2024 року до медичного пункту НОМЕР_1 прикордонного загону (медичного закладу, в якому позивач і проходив військову службу), та перебував на лікуванні до 07 лютого 2025 року, про що свідчить рапорт начальника служби охорони здоров'я від 08.02.2025 №13/7944/25-Вн та витяг з наказу начальника НОМЕР_1 прикордонного загону від 09 лютого 2025 року №60-ВВ (копії додаються). Так, на виконання імперативної норми пункту 275 Положення, позивача було звільнено з військової служби 08 січня 2025 року та з 08 лютого 2025 року було виключено зі списків особового складу прикордонного загону (військової частини), тобто на наступний день із дня прибуття з лікування. Прошу шановний суд врахувати, що наказ про звільнення працівника з установи, організації тощо, у відповідності до норм КзПП не є тотожнім наказу про звільнення з військової служби. Відмінність полягає в тому, що наказ про звільнення військовослужбовця з військової служби, не позбавляє його юридичного статусу військовослужбовця, не знімає з нього зобов'язання виконання обов'язків військової служби, не припиняє юридичні відносини до видання наказу про виключення його зі списків військової частини. Примітка - відповідно до частини 3 статті 25 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» днем закінчення військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини, а не день звільнення військовослужбовця з військової служби. Наказ про звільнення військовослужбовця лише констатує та фіксує підставу, через яку військовослужбовець звільняється із військової служби та в подальшому буде виключений зі списків особового складу військової частини. Таким чином, ОСОБА_1 , до 08 лютого 2025 року (день виключення зі списків військової частини), перебував у статусі військовослужбовця, проходив військову службу в НОМЕР_1 прикордонному загоні, отримував грошове забезпечення (архівна відомість за 2025 рік) та виконував обов'язки військової служби.».
Варто зазначити, що у відповідності до приписів ч.1 ст.78 Кодексу адміністративного судочинства України, обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їх представників.
Отже, з урахуванням вищезазначеного, спірним питанням в даній справі є правомірність наказу начальника НОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної служби України від 08 січня 2025 року № 27- ОС, у частині щодо звільнення позивача у відставку за підпунктом «б» (за станом здоров'я - на підставі висновку (постанови) військово-лікарської комісії про непридатність до військової служби або про тимчасову непридатність до військової служби з переоглядом через 6-12 місяців) пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону, та правомірність наказу начальника НОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної служби України від 07.02.2025 № 141-ОС про виключення позивача зі списків особового складу загону та всіх видів забезпечення з 08.02.2025 року.
Враховуючи вищевикладене, дослідивши матеріали справи суд зазначає наступне.
Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Наведена норма означає, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов'язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.
Преамбула Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» від 25.03.1992 року №2232-ХІІ визначає, що цей Закон здійснює правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби.
Частинами 1 та 4 статті 2 Закону України №2232-ХІІ визначено, що військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби. Порядок проходження військової служби, права та обов'язки військовослужбовців визначаються цим та іншими законами, відповідними положеннями про проходження військової служби, що затверджуються Президентом України, та іншими нормативно-правовими актами.
У відповідності до приписів ст.24 Закону №2232-ХІІ визначено, що початком проходження військової служби вважається: день зарахування до списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) - для громадян, прийнятих на військову службу за контрактом, у тому числі військовозобов'язаних, які проходять збори, та резервістів під час мобілізації. В свою чергу, закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби громадянами України.
Із списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) військовослужбовець не виключається та контракт не припиняється (не розривається) у разі: перебування на лікуванні; захоплення в полон або заручником, а також інтернування у нейтральну державу; безвісної відсутності - до визнання його в установленому порядку безвісно відсутнім або оголошення померлим; настання інших випадків, визначених законодавством.
Судом встановлено, що позивача було звільнено з військової служби за підпунктом «б» (за станом здоров'я - на підставі висновку (постанови) військово-лікарської комісії про непридатність до військової служби або про тимчасову непридатність до військової служби з переоглядом через 6-12 місяців) пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України №2232-ХІІ, підставою зазначене свідоцтво про хворобу №2037/884 від 20.11.2024 року, що не є спірним між учасниками справи.
В свою чергу, у відповідності до приписів підп. «б» п.2 ч.4 ст.26 Закону України №2232-ХІІ визначено, що військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, звільняються з військової служби на підставах під час дії воєнного стану: за станом здоров'я: на підставі висновку (постанови) військово-лікарської комісії про непридатність до військової служби або про тимчасову непридатність до військової служби з переоглядом через 6-12 місяців.
Позивач у своїй позовній заяві зазначає: - «Ч.10 ст.23 Закону №2232 передбачено, що для потреб Збройних Сил України та інших військових формувань (крім Державної прикордонної служби України, Служби безпеки України та Служби зовнішньої розвідки України) військовослужбовцям військової служби за контрактом з числа громадян України, які під час проходження військової служби були визнані військово-лікарськими комісіями непридатними до військової служби за станом здоров'я за наслідками захворювань, поранень (травм, контузій, каліцтв), одержаних під час виконання обов'язків військової служби, що призвело до встановлення їм інвалідності, часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності (крім розумових, сенсорних, психологічних вад, розладів психіки, поведінки та інших захворювань, визначених Міністерством оборони України та іншими центральними органами виконавчої влади, які відповідно до закону здійснюють керівництво військовими формуваннями), за їх зверненням може бути продовжено військову службу до закінчення строку контракту з можливістю укладення нового контракту, але не більше ніж до досягнення граничного віку перебування на військовій службі. Порядок продовження військової служби (дії контракту) таким військовослужбовцям визначається відповідними положеннями про проходження громадянами України військової служби та іншими нормативно-правовими актами Міністерства оборони України, інших центральних органів виконавчої влади, які відповідно до закону здійснюють керівництво військовими формуваннями, якщо інше не передбачено законом.».
Варто зауважити, що судом з наявних в матеріалах справи доказів не було встановлено підписання позивачем контракту з Військовою частиною НОМЕР_5 та у відповідності до наявної копії наказу начальника НОМЕР_1 прикордонного загону ДПСУ від 10.11.2022 року №469-ОС позивача було зараховано до списків особового складу та усіх видів забезпечення, де підставою вчинення цих дій зазначено - наказ начальника ІНФОРМАЦІЯ_3 від 08.11.2022 року №558-ос, припис від 08.11.2022 року №1913.
Окрім цього, варто звернути увагу на приписи вищезазначеної норми Закону - «крім Державної прикордонної служби України, Служби безпеки України та Служби зовнішньої розвідки України)», в даному випадку позивач проходив військову службу саме у Державній прикордонній службі України.
У відповідності до приписів ч.7 ст.26 Закону України №2232-ХІІ, звільнення військовослужбовців з військової служби здійснюється в порядку, передбаченому положеннями про проходження військової служби громадянами України.
Відповідно до ч.1 Положення про проходження громадянами України військової служби в Державній прикордонній службі України затвердженого Указом Президента України від 29.12.2009 року №1115/2009, зазначено, що цим Положенням визначається порядок проходження громадянами України (далі - громадяни) військової служби в Державній прикордонній службі України (далі - Держприкордонслужба) у мирний час та особливості проходження військової служби в ній в особливий період.
Пункт 2 Положення визначає, що громадяни проходять військову службу в Держприкордонслужбі (далі - військова служба) в добровільному порядку або за призовом. Громадяни, які проходять військову службу в Держприкордонслужбі, є військовослужбовцями Держприкордонслужби (далі - військовослужбовці). Статус військовослужбовця підтверджується службовим або спеціальним посвідченням.
За призовом громадяни проходять: строкову військову службу; військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період; військову службу за призовом осіб офіцерського складу.
Приписами пунктів 6 та 7 визначено, що початок і закінчення проходження військової служби, строки військової служби, а також граничний вік перебування на військовій службі визначено Законом України «Про військовий обов'язок і військову службу». Закінченням проходження громадянином військової служби вважається день, зазначений у наказі про виключення військовослужбовця зі списків особового складу Адміністрації Держприкордонслужби чи її розвідувального органу, регіональних управлінь, органів охорони державного кордону, загонів Морської охорони, навчальних закладів, науково-дослідних установ або органів (підрозділів) забезпечення Держприкордонслужби (далі - органи Держприкордонслужби) у зв'язку з його звільненням з військової служби в запас або у відставку, загибеллю (смертю), визнанням судом безвісно відсутнім або оголошенням померлим.
Розділом ХІІ Положення визначається порядок звільнення з військової служби.
В пункті 265 визначено, що звільнення військовослужбовців з військової служби здійснюється:
1) у запас - якщо вони не досягли граничного віку перебування в запасі і за станом здоров'я придатні до військової служби;
2) у відставку - якщо вони досягли граничного віку перебування в запасі або визнані військово-лікарськими комісіями непридатними за станом здоров'я до військової служби із виключенням з військового обліку.
Пунктом 274 визначається, що військовослужбовці, які визнані військово-лікарською комісією непридатними або обмежено придатними до військової служби, підлягають звільненню з військової служби за станом здоров'я у місячний строк після отримання органом Держприкордонслужби, в якому вони проходять військову службу, відповідного висновку.
Пунктом 275 визначено, що після отримання органом Держприкордонслужби висновку військово-лікарської комісії про непридатність військовослужбовця до військової служби документи щодо звільнення цього військовослужбовця з військової служби негайно оформляються та подаються за підпорядкованістю посадовій особі, яка має право видавати наказ про його звільнення з військової служби, для видання відповідного наказу.
Висновок військово-лікарської комісії про обмежену придатність військовослужбовця до військової служби, що надійшов до органу Держприкордонслужби, невідкладно доводиться до відома військовослужбовця під розписку. Військовослужбовець письмово попереджується про звільнення з військової служби у місячний строк. Документи щодо звільнення такого військовослужбовця з військової служби оформляються та подаються за підпорядкованістю посадовій особі, яка має право видавати наказ про його звільнення з військової служби, для видання відповідного наказу.
Пункт 276 визначає, що у разі звільнення з військової служби військовослужбовців, зазначених у пункті 274 цього Положення, з ініціативи командування їх може бути виключено зі списків особового складу органу Держприкордонслужби лише після виписки з лікувального закладу, а до виписки з лікувального закладу - лише за їх письмовим клопотанням.
Отже, в порядку послідовності, отримавши свідоцтво про хворобу №2037/884 від 20.11.2024 затверджене центральною ВЛК від 09.12.2024 року, у відповідності до приписів п.274 та п.275 Положення Закону України №2232-ХІІ, начальником НОМЕР_1 прикордонного загону ДПСУ від 08.01.2025 року №27-ОС було видано наказ про звільнення позивача з військової служби у відповідності до підп. «б» п.2 ч.4 ст.26 Закону України №2232-ХІІ.
В свою чергу, у відповідності до п.276 Положення, начальником НОМЕР_1 прикордонного загону ДПСУ від 07.02.2025 року №141-ОС було видано наказ про виключення позивача зі списків особового складу та усіх видів забезпечення, при чому, що позивач у відповідності до витягу з наказу начальника НОМЕР_1 прикордонного загону від 09.02.2025 №60-ВВ вважано таким, що прибув з лікування - 07.02.2025 року.
Додатковим варто зазначити, що доказами наявними в матеріалах справи, а саме архівними відомостями за 2025 рік судом встановлено, що позивачу нараховувалось та виплачувалось грошове забезпечення до 08.02.2025 року (включно), тобто, до часу його звільнення з військової служби, що також не є спірним у даній справі та не заперечується учасниками справи у відповідності до наданих ними заяв по суті справи.
В даному випадку, спірним питанням є, у відповідності до зазначеного позивачем у його позовній заяві, саме: - «Згідно до п. 275 Положення після отримання Держприкордонслужби висновку військово-лікарської комісії непридатність військовослужбовця до військової служби документи щодо звільнення цього військовослужбовця з військової служби негайно оформляються та подаються за підпорядкованістю посадовій особі, яка має право видавати наказ про його звільнення з військової служби, для видання відповідного наказу. П. 276 Положення, яким встановлено, що у разі звільнення з військової служби військовослужбовців, зазначених у пункті 274 цього Положення, з ініціативи командування їх може бути виключено зі списків особового складу органу Держприкордонслужби лише після виписки з лікувального закладу, а до виписки з лікувального закладу - лише за їх письмовим клопотанням. Однак вищевказані норми суперечать законодавству про працю, яким не допускається звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу в період його тимчасової непрацездатності (крім звільнення за пунктом 5 статті 40 КЗпП), а також у період перебування працівника у відпустці (перше речення частини третьої статті 40 КЗпП). Положення частини третьої статті 40 визнано такими, що відповідають Конституції України (є конституційними), згідно з Рішенням Конституційного Суду № 6-р(ІІ)/2019 від 04 вересня 2019 року. У пункті 17 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» судам роз'яснено, що правила про недопустимість звільнення працівника в період тимчасової непрацездатності, а також у період перебування у відпустці (частина третя статті 40 КЗпП) стосуються як передбачених статей 40, 41 КЗпП, так й інших випадків, коли розірвання трудового договору відповідно до чинного законодавства провадиться з ініціативи власника або уповноваженого ним органу. Таким чином, законодавство про працю не тільки зазначає перелік підстав розірвання трудового договору з ініціативи роботодавця, але й встановлює юридичні гарантії забезпечення прав працівника від незаконного звільнення, однією з яких є передбачена частиною третьою статті 40 заборона звільнення працівника в період його тимчасової непрацездатності або відпустки. Звільнення працівника з підстав, не передбачених законом, або з порушенням установленого законом порядку, свідчить про незаконність такого звільнення та тягне за собою поновлення порушених прав працівника.».
У відповідності до приписів ч.2 ст.9 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог.
Позивач, обґрунтовуючи порушені відповідачем свої права щодо свого звільнення тим, що вважає - у відповідності до приписів ст.40 Кодексу законів про працю України, зокрема, не допускається звільнення працівника з ініціативи роботодавця в період його тимчасової непрацездатності (крім звільнення за пунктами 5 і 13 частини першої цієї статті), а також у період перебування працівника у відпустці (крім звільнення за пунктом 13 частини першої цієї статті). Це правило не поширюється на випадок повної ліквідації підприємства, установи, організації. Положення статей 42, 42-1 і 49-2 цього Кодексу не поширюються на звільнення за пунктом 13 частини першої цієї статті.
В свою чергу, статтею 1 КЗпП України визначено, що Кодекс законів про працю України регулює трудові відносини всіх працівників, сприяючи зростанню продуктивності праці, поліпшенню якості роботи, підвищенню ефективності суспільного виробництва і піднесенню на цій основі матеріального і культурного рівня життя працівників, зміцненню трудової дисципліни і поступовому перетворенню праці на благо суспільства в першу життєву потребу кожної працездатної людини.
Як вже суд зазначав, що порядок та умови зарахування до списків особового складу так і виключення зі списків особового складу, звільнення з військової служби військовослужбовців, які проходять військову службу в органах Державної прикордонної служби України регулюються нормами спеціального законодавства, а саме Положенням про проходження громадянами України військової служби в Державній прикордонній службі від 29.12.2009 року №1115/2009 та Законом України «Про військовий обов'язок і військову службу» від 25.03.1992 №2232-ХІІ, а не нормами законодавства про працю.
Варто наголосити, що зокрема в пункті 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» від 24.12.1999 № 13, яка визначає, що передбачені законодавством про працю норми її оплати і порядок вирішення спорів про останню не поширюються на військовослужбовців та прирівняних до них осіб (рядовий і начальницький склад органів внутрішніх справ тощо).
З урахуванням наведеного та у відповідності до заявлених позивачем позовних вимог, а також їх обґрунтуванням, зазначеним у заяві по суті справи, суд розглянувши дану справу у межах спірних правовідносин не встановив порушень відповідачем прав позивача при його звільненні.
Оскільки позовні вимоги позивача в частині визнання протиправним та скасуванням наказу начальника НОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної служби України від 08 січня 2025 року № 27- ОС, у частині щодо звільнення позивача у відставку за підпунктом «б» (за станом здоров'я - на підставі висновку (постанови) військово-лікарської комісії про непридатність до військової служби або про тимчасову непридатність до військової служби з переоглядом через 6-12 місяців) пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону, з 08 лютого 2025 року та визнання протиправним та скасуванням пункту 6.2 наказу начальника НОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної служби України від 07.02.2025 № 141-ОС про виключення позивача зі списків особового складу загону та всіх видів забезпечення з 08.02.2025 року задоволенню не підлягають, похідні позовні вимоги щодо поновлення позивача на посаді молодшого інспектора п'ятої комендантської групи комендантського відділення, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу із застосуванням для обрахунку грошового забезпечення грудень та січень 2025 року та допустити до негайного виконання рішення суду в частині присудження виплат позивачу грошового забезпечення в межах суми стягнення за один місяць - задоволенню теж не підлягають.
У зв'язку з вищезазначеним, позовні вимоги ОСОБА_1 задоволенню не підлягають.
Приписами ч.1 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача (ч.2 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України).
Положеннями ч.1 ст.90 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Отже, з урахуванням вищенаведеного, суд дійшов до висновку про відмову у задоволенні позовних вимог позивача.
Решта доводів та заперечень учасників справи висновків суду по суті позовних вимог не спростовують.
Питання про розподіл судових витрат не вирішується, оскільки суд дійшов висновку про відмову в задоволенні позову та позивач відповідно до ухвали Донецького окружного адміністративного суду від 14.05.2025 року був звільнений від сплати судового збору.
Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п. 58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» від 9 грудня 1994 року, серія A, № 303-A, п. 29).
Керуючись ст.ст. 2, 5-10, 72-90, 139, 242-246, 255, 257-263, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-
У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до НОМЕР_1 Прикордонного загону Державної прикордонної служби України про визнання протиправними та скасування наказів, поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку - відмовити повністю.
Повний текст рішення складено та підписано 02 вересня 2025 року.
Апеляційна скарга подається до Першого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя І.О. Голошивець