Україна
Донецький окружний адміністративний суд
про залишення без розгляду позовної заяви
в частині позовних вимог
01 вересня 2025 року Справа №200/5394/25
Суддя Донецького окружного адміністративного суду Буряк І.В., розглянувши матеріали позовної заяви ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до військової частини НОМЕР_2 ( АДРЕСА_2 , ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) про визнання бездіяльності протиправною, зобов'язання вчинити певні дії,
Позивач, ОСОБА_1 , через свого представника, звернулась до Донецького окружного адміністративного суду з позовом до військової частини НОМЕР_2 , в якому просить суд:
визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_2 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 16.02.2020 по 09.07.2025 включно;
зобов'язати військову частину НОМЕР_2 нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 16.02.2020 по 09.07.2025 включно у сумі 323 319 гривень 54 копійки.
Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 04.08.2025 у зазначеній справі відкрито провадження.
Ухвалою від 28.08.2025 адміністративний позов залишено без руху.
Установлено позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви протягом 5 днів з дня отримання копії ухвали про залишення позовної заяви без руху, шляхом подання до суду заяву про поновлення пропущеного строку звернення до суду та доказами на підтвердження поважності пропуску строку звернення з позовом.
29.08.2025 на виконання ухвали суду від представника позивача надійшла заява про усунення недоліків, в якій представник позивача просить поновити строк звернення до суду, де просить поновити пропущений строк посилаючись на таке.
Для отримання всіх належних сум при звільненні позивач мала 3 рази звертатися до суду, щоб Україна в обличчі військової частини НОМЕР_2 все ж виплатила їй всі належні кошти (справи №200/242/21-а, №200/1236/21-а, №200/4533/22).
Відтак за умови, що держава у особі військової частини НОМЕР_2 виплатила всі належні кошти при звільненні, то підстав звернення до суду у позивача щодо виплати середнього заробітку не було б.
При цьому, якби військова частина НОМЕР_2 виконала одночасно всі судові рішення у справах №200/242/21-а, №200/1236/21-а, №200/4533/22, то позивач звернувся б до суду щодо виплати середнього заробітку та загальна сума коштів виплачених при звільнення складала б 116 646,89 грн. = (9244,57 + 33897,22 + 61892,30 + 11612,80).
Проте відповідачем умисно розтягнуто у часі виплату позивачу виплат на виконання судових рішень.
Верховний Суд у постанові від 30.11.2020 у справі №480/3105/19 навів єдиний механізм розрахунку істотності частки середнього заробітку, а саме: розмір середнього заробітку прямо пропорційно залежить від розміру невиплачених належних звільненому працівникові сум з урахуванням того, що всі належні при звільненні суми становлять сто відсотків, стільки ж відсотків становить розмір середнього заробітку.
Аналогічна правова позиція наведена Верховним Судом у постанові від 30 квітня 2025 року у справі №520/22859/23.
Відтак для дотримання правової позиції Верховного Суду позивачу необхідно було отримати всі спірні виплати, а після їх отримання звертатись до суду.
Вирішуючи подане клопотання, суд виходить з такого.
Предметом спору у цій справі є стягнення середнього заробітку за час несвоєчасного розрахунку при звільненні, тому для визначення строків звернення до суду суд застосовує положення ст. 233 Кодексу Законів про працю України (далі - КЗпП України).
Зміст позову свідчить, що загальна сума несвоєчасно виплаченого заробітку складає 116 646,89 грн, серед яких:
9 244,57 грн, сплачено відповідачем 18.06.2021 на виконання рішення Донецького окружного адміністративного суду від 24.02.2021 у справі № 200/242/21-а;
33 897,22 грн сплачено відповідачем 30.08.2021 на виконання рішення Донецького окружного адміністративного суду від 30.06.2021 у справі № 200/1236/21-а;
61 892,30 грн сплачено відповідачем 23.02.2022 на виконання рішення Донецького окружного адміністративного суду від 30.06.2021 у справі № 200/1236/21-а;
11 612,80 грн сплачено відповідачем 10.07.2025 на виконання рішення Донецького окружного адміністративного суду від 23.12.2022 у справі № 200/1236/21-а.
Стаття 233 КЗпП України з 18.06.2021 по 23.02.2022 була викладена у такій редакції: «Працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення.
Офіційне тлумачення положення ч. 1. ст. 233 КЗпП України викладено у рішенні Конституційного Суду України від 22.02.2012 № 4-рп/2012 у справі за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_2 щодо офіційного тлумачення положень статті 233 Кодексу законів про працю України у взаємозв'язку з положеннями статей 117, 237-1 цього кодексу, а саме суд конституційної юрисдикції вирішив, що в аспекті конституційного звернення положення частини першої статті 233 Кодексу законів про працю України у взаємозв'язку з положеннями статей 116, 117, 237-1 цього кодексу слід розуміти так, що для звернення працівника до суду з заявою про вирішення трудового спору щодо стягнення середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку при звільненні … встановлено тримісячний строк, перебіг якого розпочинається з дня, коли звільнений працівник дізнався або повинен був дізнатися про те, що власник або уповноважений ним орган, з вини якого сталася затримка виплати всіх належних при звільненні сум, фактично з ним розрахувався.
У розрізі обставин цієї справи позивач власне зазначає дати, коли відповідач з нею розрахувався: 18.06.2021, 30.08.2021, 23.02.2022, тобто саме з цих дат розпочинається перебіг 3-місячного строку звернення до суду із позовом про стягнення середнього заробітку за час несвоєчасного розрахунку при звільненні.
Натомість із відповідним позовом позивач звернулася 21.07.2025, тобто пропустила, установлений законодавством, 3 місячний строк звернення (передбачений, як на момент виникнення права звернення, так і на момент звернення) із відповідними позовними вимогами щодо дат розрахунку, який проведено: 18.06.2021, 30.08.2021, 23.02.2022.
Представником позивача не наведено жодних обставин, що могли б свідчити про виникнення у позивача перешкод своєчасному зверненню до суду та не надав відповідних доказів.
Посилання на те, що якщо б військова частина НОМЕР_2 виконала одночасно всі судові рішення у справах №200/242/21-а, №200/1236/21-а, №200/4533/22, то позивач звернувся б до суду щодо виплати середнього заробітку та загальна сума коштів виплачених при звільнення складала б 116 646,89 грн. = (9244,57 + 33897,22 + 61892,30 + 11612,80), суд не приймає, оскільки з дня отримання виплати особою вона вважається такою, що повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи законних інтересів.
Винятком з цього правила є випадок, коли така особа без зайвих зволікань, в розумний строк після отримання виплати, демонструючи свою необізнаність щодо причин визначення спірного розміру виплати звернулась до вповноваженої особи із заявою про надання відповідної інформації. В такому випадку особа вважається такою, що дізналась про порушення її прав при отриманні від такого органу відповіді на подану заяву.
Аналогічного висновку дійшла Судова палата з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Верховного Суду у постанові від 31.03.2021 у справі № 240/12017/19.
Крім того, відповідно до ч.2 ст. 233, ст. 234 Кодексу законів про працю України із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116) (ч.2). У разі пропуску з поважних причин строків, установлених статтею 233 цього Кодексу, суд може поновити ці строки, якщо з дня отримання копії наказу (розпорядження) про звільнення або письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні (стаття 116), минуло не більше одного року.
При визначенні початку строку для звернення до суду суд з'ясовує момент, коли особа фактично дізналася або мала реальну можливість дізнатися про наявність відповідного порушення (рішення, дії, бездіяльність), а не коли вона з'ясувала для себе, що певні рішення, дії чи бездіяльність стосовно неї є порушенням.
Аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 14.02.2019 у справі №805/3881/18-а.
Під поняттям «дізнався» необхідно розуміти конкретний час, момент, факт настання обізнаності особи щодо порушених її прав, свобод та інтересів.
Поняття ж «повинен був дізнатися» необхідно розуміти як неможливість незнання, високу вірогідність, можливість дізнатися про порушення своїх прав.
Незнання про порушення своїх прав через байдужість або небажання про це дізнатися не можуть розглядатися як поважна причина пропуску строку звернення до суду з адміністративним позовом, оскільки є результатом суб'єктивних дій самого позивача, а не об'єктивно існуючими обставинами, що перешкоджають їй вчасно реалізувати своє право на судовий захист.
Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом, зокрема, у постановах Верховного Суду від 27.01.2020 у справі № 420/3001/19, від 25.02.2020 у справі №360/1870/19.
Відтак, зважаючи на неповідомлення позивачем суду необхідних для вирішення питання про поважність причин пропуску строку звернення до суду обставин, що могли б перешкоджати їй у періоди з 18.06.2021, 30.08.2021, 23.02.2022 звернутись до суду та ненадання будь-яких відповідних доказів, станом на теперішній час підстави для поновлення строку звернення до суду відсутні, отже, клопотання про поновлення строку звернення до суду задоволенню не підлягає. Таким чином, позивачем не виконано вимоги ухвали суду від 28.08.2025 про залишення позову без руху в цій частині спору.
Суд зауважує, що вирішення питання про поновлення строку звернення до суду суд здійснює виключно з ініціативи та у межах наведених доводів заінтересованої особи.
З огляду на викладене суд дійшов висновку про відмову у задоволенні клопотання про поновлення строку звернення до суду.
Таким чином, суд констатує, що недоліки позовної заяви позивачем не усунуто.
Відповідно до частини 15 статті 171 КАС України, якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви у строк, встановлений судом, позовна заява залишається без розгляду.
Пунктом 7 ч. 1 ст. 240 КАС України передбачено, що суд своєю ухвалою залишає позов без розгляду, якщо провадження в адміністративній справі було відкрито за позовною заявою, яка не відповідає вимогам статей 160, 161, 172 цього Кодексу, і позивач не усунув цих недоліків у строк, встановлений судом.
Таким чином, суд вважає, що даний позов належить залишити без розгляду в частині позовних вимог, що стосуються стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку, що мав місце: 18.06.2021, 30.08.2021, 23.02.2022.
Керуючись статтями 161, 171, 240, 248, 256, 293, 294 КАС України, суд
Відмовити у задоволенні клопотання представника позивача про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду.
Позовну заяву ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_2 про визнання бездіяльності протиправною, зобов'язання вчинити певні дії залишити без розгляду в частині позовних вимог що стосуються стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, що здійснений військовою частиною НОМЕР_2 : 18.06.2021, 30.08.2021, 23.02.2022.
Роз'яснити позивачу, що особа, позов якої залишено без розгляду, після усунення підстав, з яких позов було залишено без розгляду, має право звернутися до адміністративного суду в загальному порядку.
Ухвала набирає законної сили згідно ст.256 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими ст. ст.293-297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя І.В. Буряк