01 вересня 2025 року
м. Київ
Справа № 192/1932/23
Провадження № 51-3418 ск 25
Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого ОСОБА_1 ,
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
розглянув касаційну скаргу захисника ОСОБА_4 в інтересах засудженого
ОСОБА_5 на ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 30 червня 2025 року щодо
ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця та мешканця
АДРЕСА_1 , раніше не судимого,
засудженого за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1
ст. 286 КК України.
Зміст оскаржуваного судового рішення і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
Вироком Солонянського районного суду Дніпропетровської області від 16 грудня 2024 року ОСОБА_5 визнано винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 286 КК України, та призначено покарання у виді обмеження волі строком на 1 рік з позбавленням права керувати транспортними засобами строком на 1 рік.
Відмовлено в задоволенні цивільних позовів ОСОБА_6 до Приватного акціонерного товариства «ПРОСТО-СТРАХУВАННЯ» про відшкодування майнової шкоди, заподіяної внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, та до ОСОБА_5 про відшкодування моральної шкоди, заподіяної внаслідок дорожньо-транспортної пригоди. Вирішено питання щодо речових доказів та процесуальних витрат.
Згідно з вироком ОСОБА_5 визнано винуватим та засуджено за те, що він
31 березня 2023 року, приблизно о 06:45, керуючи технічно справним автомобілем «ВАЗ 2103», номерний знак НОМЕР_1 , рухаючись від с. Незабудино до с. Наталівка Солонянського району Дніпропетровської області, будучи засліпленим сонячним світлом, тобто знаходячись у такому фізіологічному стані внаслідок дії світла на його зір, коли він об'єктивно не мав можливості виявити перешкоди чи розпізнати межі елементів дороги на мінімальній відстані, своєчасних заходів до зупинки автомобіля не вжив та, не дочекавшись, коли пройдуть негативні наслідки засліплення, в порушення п. 19.3 Правил дорожнього руху України продовжив рухатися, внаслідок чого, виявляючи крайню недбалість до дорожньої обстановки та її змін, допустив зіткнення з велосипедисткою ОСОБА_6 , яка рухалась попереду в попутному напрямку на межі узбіччя та проїжджої частини. У результаті скоєного наїзду потерпіла отримала тілесні ушкодження, які за своїм характером відносяться до тілесних ушкоджень середньої тяжкості.
Порушення водієм ОСОБА_5 вимог п. 19.3 Правил дорожнього руху України знаходиться у причинному зв'язку зі створенням аварійної обстановки, виникненням дорожньо-транспортної пригоди та її наслідками.
Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 30 червня 2025 року апеляційні скарги захисника ОСОБА_4 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_5 та прокурора було залишено без задоволення. Апеляційну скаргу представника потерпілої ОСОБА_7 , який діє в інтересах потерпілої ОСОБА_6 , задоволено частково.
Вирок Солонянського районного суду Дніпропетровської області від 16 грудня
2024 року за ч. 1 ст. 286 КК України в частині вирішення цивільного позову було скасовано та призначено новий розгляд у порядку цивільного судочинства.
Вимоги касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі захисник ОСОБА_4 в інтересах засудженого ОСОБА_5 , посилаючись на невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого, його явну несправедливість через суворість, просить скасувати ухвалу апеляційного суду в частині призначеного покарання і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.
На обґрунтування своїх вимог захисник посилається на те, що судом першої інстанції було визнано обставиною, яка пом'якшує покарання, добровільне відшкодування завданого збитку, однак суд апеляційної інстанції, перевіряючи вирок місцевого суду, безпідставно не врахував зазначену пом'якшуючу обставину, вказавши, що обставин, які пом'якшують або обтяжують покарання, судом першої інстанції в ході судового провадження не встановлено.
Також судом апеляційної інстанції під час перевірки вироку місцевого суду не враховано кілька обставин, які в сукупності призвели до невідповідності призначеного покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особи засудженого через суворість призначеного покарання.
До таких обставин захисник відносить необґрунтованість висновків суду про відсутність активних дій з боку ОСОБА_5 щодо активного сприяння розкриттю злочину під час досудового розслідування, оскільки саме ним особисто було повідомлено про факт ДТП, а його відсутність під час проведення слідчої дії огляду місця події зумовлена його психологічним станом, внаслідок вчинення ДТП.
Крім того, під час судового розгляду під час проведення слідчого експерименту за дорученням суду першої інстанції саме за його свідченнями було встановлено місце ДТП та фактичні обставини вчинення кримінального правопорушення з урахуванням того, що первісний огляд місця події від 31 березня 2023 року було визнано судом першої інстанції недопустимим доказом.
Окрім цього захисник зауважує, що розмір відшкодування завданої шкоди перевищив розмір фактично заподіяної шкоди, що підтверджується документами, наданими потерпілою в суді першої інстанції. Зазначене, на думку скаржника, свідчить про наявність обставини, яка пом'якшує покарання, а саме щирого каяття.
На думку захисника, вказані обставини є достатніми підставами для звільнення ОСОБА_5 від відбування покарання на підставі положень ст. 75 КК України, й саме таке покарання за своїм видом і розміром буде необхідним та достатнім для виправлення і попередження нових кримінальних правопорушень.
Мотиви суду
Перевіривши доводи, наведені в касаційній скарзі, дослідивши додані до неї копії оскаржуваних судових рішень, колегія суддів дійшла висновку, що у відкритті касаційного провадження потрібно відмовити з огляду на таке.
Відповідно до вимог п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК України суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відмову у відкритті касаційного провадження, якщо з касаційної скарги, наданих до неї копій судових рішень та інших документів убачається, що підстав для задоволення скарги немає.
Висновки суду щодо доведеності винуватості ОСОБА_5 у вчиненні кримінального правопорушення та кримінально-правова оцінка його дій за ч. 1 ст. 286 КК України у касаційній скарзі не оспорюються.
Стосовно доводів захисника щодо суворості призначеного ОСОБА_5 покарання, можливості його звільнення від відбування покарання на підставі положень ст. 75 КК України, у зв'язку з чим доцільно скасувати ухвалу апеляційного суду та призначити новий апеляційний розгляд, то вони, на думку колегії суддів, є безпідставними.
Відповідно до положень ст. 50 КК України покарання є заходом примусу, що застосовується від імені держави за вироком суду до особи, визнаної винною у вчиненні кримінального правопорушення, і полягає в передбаченому законом обмеженні прав і свобод засудженого. При цьому покарання має на меті не тільки кару, але й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових правопорушень як засудженими, так і іншими особами. Покарання не має на меті завдати фізичних страждань або принизити людську гідність.
Згідно з вимогами ст. 65 КК України особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначене покарання, необхідне і достатнє для її виправлення та попередження нових правопорушень. Суд, призначаючи покарання, зобов'язаний враховувати ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, дані про особу винного та обставини, які пом'якшують і обтяжують покарання.
При цьому суд наділений дискреційними повноваженнями обрати винній особі вид і розмір заходу примусу у межах санкції статті (частини статті) Особливої частини КК України, що передбачає відповідальність за вчинене правопорушення.
Статтею 75 КК України передбачено, що якщо суд, крім випадків засудження за корупційне кримінальне правопорушення, кримінальне правопорушення, пов'язане з корупцією, кримінальне правопорушення, передбачене статтями 403, 405, 407, 408, 429 цього Кодексу, вчинене в умовах воєнного стану чи в бойовій обстановці, порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особами, які керували транспортними засобами у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебували під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, катування, передбачене частиною третьою статті 127 цього Кодексу, при призначенні покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше п'яти років, враховуючи тяжкість кримінального правопорушення, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.
Вирішення судом питання про призначення ОСОБА_5 покарання, зокрема й в аспекті недоцільності звільнення його від відбування покарання з випробуванням, ґрунтується на наведених вимогах закону.
Місцевий суд, призначаючи ОСОБА_5 покарання, належним чином врахував ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, яке відповідно до положень ст. 12 КК України відноситься до нетяжких злочинів; особу обвинуваченого, який, раніше не судимий, в реєстрі наркологічних чи психіатричних хворих не перебуває, за місцем мешкання характеризується посередньо, а за місцем роботи - позитивно.
Як зазначається у вироку, стороною обвинувачення в обвинувальному акті, як обставини, які пом'якшують покарання зазначено активне сприяння розкриттю злочину, добровільне відшкодування завданого збитку. Обставин, які обтяжують покарання, не встановлено.
Однак за змістом вироку місцевий суд встановив лише одну обставину, що пом'якшує покарання, а саме добровільне відшкодування завданого збитку, не встановивши інших пом'якшуючих покарання обставин, а також не встановивши й обставин, які його обтяжують.
З огляду на це, стосовно доводів захисника про дії з боку ОСОБА_5 , які вказують на активне сприяння розкриттю злочину, що не було враховано судами, колегія суддів вважає їх безпідставними, адже, як вбачається з доданої до касаційної скарги копії вироку місцевого суду, на думку судді місцевого суду, ОСОБА_5 участі в огляді місця дорожньо-транспортної пригоди не брав, за його участю слідчий експеримент проводився лише на стадії судового розгляду за клопотанням сторони обвинувачення, а не його самого. Тому місцевий суд зробив висновок, що в цій справі відсутня така обставина, яка пом'якшує покарання, як активне сприяння розкриттю злочину.
Крім цього, як правильно вказав місцевий суд, при встановленні щирого каяття як обставини, що пом'якшує покарання, необхідно враховувати, що щире розкаяння характеризує суб'єктивне ставлення винної особи до вчиненого правопорушення, яке виявляється в тому, що вона визнає свою провину, висловлює жаль щодо вчиненого та бажання виправити ситуацію, яка склалася. Основною формою прояву щирого каяття є повне визнання особою своєї вини та правдива розповідь про всі відомі обставини вчиненого правопорушення. Таким чином, щире каяття повинно ґрунтуватися на належній критичній оцінці особою своєї протиправної поведінки, її осуді, бажанні виправити ситуацію, яка склалась, нести відповідальність за вчинене, й також ця обставина повинна знайти своє відображення в матеріалах кримінального провадження.
Однак, як зазначено у вироку, за переконанням місцевого суду обвинувачений лише визнав себе винуватим, однак своєї поведінки не засудив, критичних висновків для себе не зробив; спочатку свою вину визнавав частково, й лише в подальшому визнав її повністю, у зв'язку з чим суд обґрунтовано не встановив наявності такої обставини, яка пом'якшує покарання, як щире каяття.
Доводи сторони захисту про те, що засуджений відшкодував завдану потерпілій шкоду, що було визнано місцевими судом, у цьому випадку не можуть розглядатися як достатня підстава для застосування положень ст. 75 КК України, на чому наполягає захисник.
Дійсно, як зазначено у доданих до касаційної скарги рішеннях, матеріали кримінального провадження містять розписки потерпілої від 27 квітня 2023 року та від 17 травня 2023 року, в яких вона вказує про отримання від засудженого грошових коштів в сумі 65 000 грн та 1000 грн в рахунок відшкодування збитків, заподіяних внаслідок ДТП. Однак, водночас потерпіла заявила цивільний позов про стягнення відшкодування з засудженого моральної шкоди в розмірі 100 000 грн.
Суд першої інстанції дійшов висновку про відмову в задоволенні цивільного позову, однак апеляційний суд, перевіривши матеріали провадження, скасував рішення у цій частині та призначив новий розгляд у порядку цивільного судочинства. Такий висновок апеляційного суду свідчить про те, що питання відшкодування моральної шкоди підлягає подальшому вирішенню.
Врахувавши вищенаведені обставини й дані про особу обвинуваченого, суд апеляційної інстанції, переглядаючи рішення місцевого суду, дав належну оцінку доводам апеляційної скарги захисника щодо можливості звільнення його від відбування покарання з випробуванням та застосування положень ст. 75 КК України, які здебільшого є аналогічними доводам касаційної скарги, та із зазначенням докладних мотивів ухваленого рішення обґрунтовано залишив апеляційну скаргу захисника без задоволення. Ухвала апеляційного суду відповідає вимогам ст. 419 КПК України.
Колегія суддів убачає, що покарання ОСОБА_5 за ч. 1 ст. 286 КК України у виді обмеження волі строком 1 рік з позбавленням права керування транспортними засобами строком 1 рік повністю відповідає тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, встановленим обставинам справи й даним про особу засудженого, а також сприятиме меті покарання, буде достатнім для виправлення ОСОБА_5 , попередження нових правопорушень та відповідає вимогам
ст. 65 КК України, принципам індивідуалізації та справедливості покарання.
При цьому, як слушно зазначається у касаційній скарзі, колегія суддів звертає увагу на те, що апеляційний суд, переглядаючи вирок місцевого суду, дійсно допустив неточність у мотивувальній частині ухвали, вказавши про відсутність встановлених судом першої інстанції обставин, які пом'якшують покарання, хоча така ознака як добровільне відшкодування завданого збитку була встановлена місцевим судом.
Однак, на думку колегії суддів касаційного суду, вказана неточність в цілому не вплинула на правильність ухваленого рішення, оскільки апеляційний суд обґрунтовано погодився з висновками суду першої інстанції щодо обґрунтованості обраного засудженому виду та строку основного і додаткового покарань, а також щодо відсутності обґрунтованих підстав для застосування положень ст. 75 КК України, залишивши вирок у цій частині без зміни, з чим погоджується і колегія суддів касаційного суду, не вбачаючи доцільним скасовувати по суті правильне рішення апеляційного суду виключно з формальних міркувань.
Таким чином, оскільки з касаційної скарги захисника та доданих до неї копій судових рішень не убачається підстав для її задоволення, згідно з положеннями п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК України у відкритті касаційного провадження потрібно відмовити.
Керуючись положеннями п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК України, Суд
постановив:
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою захисника ОСОБА_4 в інтересах засудженого ОСОБА_5 на ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 30 червня 2025 року.
Ухвала є остаточною й оскарженню не підлягає.
Судді:
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3