01 вересня 2025 року
м. Київ
справа № 357/3764/24
провадження № 61-10466ск25
Верховний Суд у складі судді Касаційного цивільного суду Червинської М. Є. розглянув касаційну скаргу ОСОБА_1 , подану адвокатом Ковбасюк-Бобровою Альоною Іванівною, на рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 05 березня 2025 року та постанову Київського апеляційного суду від 03 липня 2025 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання права власності на частку квартири,
У березні 2024 року ОСОБА_2 звернулася до суду з вказаним позовом, в якому просила визнати спільним майном подружжя квартиру АДРЕСА_1 , право власності на яку зареєстровано на ім'я ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу від 26 грудня 2008 року, посвідченого державним нотаріусом Другої Білоцерківської державної нотаріальної контори Магдич Т. І.; поділити спільне майно подружжя - визнати за ОСОБА_2 право власності на 1/2 частину квартири АДРЕСА_1 , вирішити питання щодо судових витрат.
Рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області
від 05 березня 2025 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 03 липня 2025 року, позов задоволено.
Визнано спільним майном подружжя квартиру АДРЕСА_1 , право власності на яку зареєстровано на ім'я ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу від 26 грудня 2008 року, посвідченого державним нотраіусом Другої Білоцерківської державної нотаріальної контори Магдич Т. І. Поділено спільне майно подружжя - визнано за ОСОБА_2 право власності на 1/2 частину квартири АДРЕСА_1 . Вирішено питання по розподіл удових витрат.
12 серпня 2025 року через підсистему «Електронний суд» представник ОСОБА_1 - адвокат Ковбасюк -Боброва А. І. звернулась до Верховного Суду із касаційною скаргою на рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 05 березня 2025 року та постанову Київського апеляційного суду від 03 липня 2025 року.
Вказана касаційна скарга не може бути прийнята судом до розгляду та вирішено питання про відкриття касаційного провадження з огляду на наступне.
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до частини першої статті 390 ЦПК України касаційна скарга на судове рішення подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було проголошено лише скорочене (вступну та резолютивну частини) судове рішення або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Згідно з частиною другою статті 390 ЦПК України учасник справи, якому повне судове рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на касаційне оскарження, якщо касаційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому такого судового рішення.
Учасник справи, якому повне судове рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на касаційне оскарження, якщо касаційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому такого судового рішення.
Строк на касаційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині третій статті 394 цього Кодексу.
З Єдиного державного реєстру судових рішень вбачається, що Київським апеляційним судом прийнято постанову 03 липня 2025 року, тобто останнім днем касаційного оскарження даної постанови, з урахуванням частини третьої статті 124 ЦПК України, є 04 серпня 2025 року.
Заявник звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою через підсистему «Електронний суд» 12 серпня 2025 року, тобто з пропуском строку, встановленого статтею 390 ЦПК України.
В касаційній скарзі представник заявника зазначає, що постанову апеляційного суду отримано нею засобами електронного зв'язку 04 серпня 2025 року.
Однак, із заявою чи з клопотанням про поновлення строку на касаційне оскарження представник заявника не зверталась. Можливість вирішення цього питання при відсутності його заяви про поновлення строку, за власною ініціативою суду, законом не передбачено.
Крім того, доказів на підтвердження отримання постанови Київського апеляційного суду від 03 липня 2024 року не надає.
Відповідно до вимог частини третьої статті 393 ЦПК України касаційна скарга залишається без руху також у випадку, якщо вона подана після закінчення строків, установлених статтею 390 цього Кодексу, і особа, яка її подала, не порушує питання про поновлення цього строку, або якщо підстави, наведені нею у заяві, визнані неповажними. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали про залишення касаційної скарги без руху особа має право звернутися до суду касаційної інстанції із заявою про поновлення строку або навести інші підстави для поновлення строку.
Враховуючи викладене, представник заявника має право надіслати на адресу суду заяву про поновлення строку на касаційне оскарження рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 05 березня 2025 року та постанову Київського апеляційного суду від 03 липня 2025 року із зазначенням підстав для поновлення такого строку та надати належні докази на підтвердження поважності причин пропуску цього строку.
Якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або наведені підстави для поновлення строку касаційного оскарження визнані неповажними, суд відмовляє у відкритті касаційного провадження на підставі пункту 4 частини другої статті 394 цього Кодексу.
У порушення вимог пункту 3 частини четвертої статті 392 ЦПК України представником заявника не надано документи, що підтверджують сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі.
Відповідно до пункту 1 частини другої статті 4 Закону України «Про судовий збір» за подання до суду фізичною особою позовної заяви майнового характеру сплачується судовий збір у розмірі 1 відсотку ціни позову,
але не менше 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб
та не більше 5 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Ціна позову визначається у позовах про визнання права власності на майно або його витребування - вартістю майна (пункт 2 частини першої статті 176 ЦПК України).
Відповідно до пункту 9 частини першої статті 176 ЦПК України ціна позову у позовах про право власності на нерухоме майно, що належить фізичним особам на праві приватної власності, визначається дійсною вартістю нерухомого майна, а на нерухоме майно, що належить юридичним особам, - не нижче його балансової вартості.
Відповідно до підпункту 7 пункту 1 частини другої статті 4 Закону України «Про судовий збір» за подання касаційної скарги на рішення суду, заяви про приєднання до касаційної скарги на рішення суду, як подана фізичною особою, судовий збір підлягає сплаті в розмірі 200 відсотків ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви, іншої заяви і скарги від розміру оспорюваної суми, але не більше 10 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб за позовними заявами майнового характеру, а у справах, в яких предметом позову є захист соціальних, трудових, сімейних, житлових прав (крім права власності на майно), відшкодування шкоди здоров'ю (крім моральної шкоди), - не більше 5 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Законом України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» з 01 січня 2024 року встановлено прожитковий мінімум для працездатних осіб у розмірі
3028 грн.
Відповідно до частини третьої статті 2 Закону України «Про судовий збір» при поданні до суду процесуальних документів, передбачених частиною другою цієї статті, в електронній формі - застосовується коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору.
Предметом касаційного оскарження є вимоги про визнання спільним майном подружжя квартиру АДРЕСА_1 ; визнання право власності на 1/2 частину вказаної квартири.
Аналіз скарги та доданих до неї матеріалів не дозволяє встановити ціну позову, оскільки неможливо встановити вартість спірної квартири та перевірку правильності сплати заявником ОСОБА_1 судового збору у розмірі, визначеному законом.
Як наслідок, заявнику необхідно самостійно визначити розмір судового збору за подання касаційної скарги, підтвердивши його розмір належними доказами (зокрема, нормативна грошова оцінка спірного майна, тощо) та сплатити його у розмірі 200 % ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви з урахуванням ціни позову.
Представником заявника до касаційної скарги додано копію платіжної інструкції від 04 серпня 2025 року, яка підтверджує сплату судового збору в розмірі 17 622 грн 40 коп.
Ураховуючи викладене, заявнику у разі несплати судового збору у повному обсязі необхідно доплатити різницю не сплаченого судового збору, з урахуванням визначеного відповідно до вказаних вимог закону розміру судового збору.
Судовий збір за подання касаційної скарги до Касаційного цивільного суду
у складі Верховного Суду має бути перераховано або внесено до ГУК у м. Києві/Печерс. р-н/22030102, код отримувача (код за ЄДРПОУ): 37993783, банк отримувача: Казначейство України (ЕАП), рахунок отримувача: UA288999980313151207000026007, ККДБ: 22030102, найменування платежу: «Судовий збір (Верховний Суд, 055)».
Порядок сплати судового збору визначено статтею 6 Закону України «Про судовий збір». На підтвердження сплати судового збору необхідно суду надати документ, що підтверджує його сплату.
Крім того, касаційна скарга сформована в системі «Електронний суд», проте в порушення пункту 1 частини четвертої статті 392 ЦПК України представником заявника не надано доказів надсилання до електронного кабінету іншим учасникам справи або надсилання у паперовій формі листом з описом вкладення копій цієї скарги учасникам справи.
Згідно з пунктом 1 частини четвертої статті 392 ЦПК України до касаційної скарги додаються копії скарги та доданих до неї матеріалів відповідно до кількості учасників справи, крім випадків, якщо така скарга та додані матеріали подаються до суду в електронній формі через електронний кабінет. У разі подання скарги та доданих матеріалів в електронній формі через електронний кабінет до неї додаються докази надсилання її копії та копій доданих матеріалів іншим учасникам справи з урахуванням положень статті 43 цього Кодексу.
Відповідно до частини сьомої статті 43 ЦПК України у разі подання до суду в електронній формі заяви по суті справи, зустрічного позову, заяви про збільшення або зменшення позовних вимог, заяви про зміну предмета або підстав позову, заяви про залучення третьої особи, апеляційної скарги, касаційної скарги та документів, що до них додаються, учасник справи зобов'язаний надати доказ надсилання таких матеріалів іншим учасникам справи.
Такі документи в електронній формі направляються з використанням Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи або її окремої підсистеми (модуля), що забезпечує обмін документами, шляхом надсилання до електронного кабінету іншого учасника справи, а у разі відсутності в іншого учасника справи електронного кабінету чи відсутності відомостей про наявність в іншого учасника справи електронного кабінету - у паперовій формі листом з описом вкладення.
Отже, представнику заявника необхідно надати докази надсилання касаційної скарги та доданих до неї матеріалів до електронного кабінету іншим учасникам справи або надсилання листом з описом вкладення учасникам справи копії касаційної скарги.
Також, в порушення пункту 5 частини другої статті 392 ЦПК України, представником заявника у касаційній скарзі не вказано підставу (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 389 цього Кодексу підстави (підстав).
Частиною другою статті 389 ЦПК України визначено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Пунктом 5 частини другої статті 392 ЦПК України передбачено, що у касаційній скарзі повинно бути зазначено підставу (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 389 цього Кодексу підстави (підстав).
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини другої статті 389 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований в оскаржуваному судовому рішенні.
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 2 частини другої статті 389 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду.
У випадку визначення підставою касаційного оскарження судового рішення пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України, касаційна скарга має містити вказівку на норму права щодо якої відсутній висновок та обґрунтування необхідності формування єдиної правозастосовчої практики щодо цієї норми для правильного вирішення справи.
Крім посилання на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, касаційна скарга має містити формулювання застосованого судом апеляційної інстанції висновку щодо застосування норми права, з яким не погоджується заявник, із зазначенням конкретної норми права та змісту правовідносин, в яких ця норма права застосована, а також посилання на постанови Верховного Суду, в яких зроблено інший (який саме) висновок щодо застосування цієї ж норми права та в яких (подібних) правовідносинах, із зазначенням, в чому саме полягає невідповідність оскаржуваного судового рішення сформованій правозастосовчій практиці у подібних правовідносинах.
При цьому, суд звертає увагу заявника, що судовими рішеннями у подібних правовідносинах є такі рішення, в яких подібними є: предмети спору; підстави позову; зміст позовних вимог; встановлені судом обставини та однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин (наведене узгоджується з правовими висновками, викладеними у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 523/6003/14-ц,
від 19 червня 2018 року у справі № 922/2383/16).
У випадку оскарження судових рішень на підставі пункту 4 частини другої статті 389 ЦПК України з посиланням на частину першу статті 411 ЦПК України, у касаційній скарзі необхідно зазначити певний пункт частини першої статті 411 ЦПК України, який є обов'язковою підставою для скасування судового рішення з його обґрунтуванням та мотивуванням доводів.
У випадку оскарження судових рішень на підставі пункту 4 частини другої статті 389 ЦПК України з посиланням на частину третю статті 411 ЦПК України, у касаційній скарзі необхідно зазначити певний пункт частини третьої статті 411 ЦПК України з його обґрунтуванням та мотивуванням доводів.
Оскаржуючи судові рішення, зазначені у пункті 1 частини першої статті 389 ЦПК України, у касаційній скарзі обґрунтування неправильного застосування судом (судами) норм матеріального права чи порушення норм процесуального права має обов'язково наводитись у взаємозв'язку із посиланням на відповідний пункт (пункти) частини другої статті 389 ЦПК України як на підставу для касаційного оскарження судових рішень.
Як на підставу касаційного оскарження судових рішень представник заявника узагальнено посилається на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, проте не зазначає конкретні обов'язкові підстави касаційного оскарження, визначені частиною другою статті 389 ЦПК України, що унеможливлює відкриття касаційного провадження.
За таких обставин, відповідно до вимог частини другої, четвертої статті 392 ЦПК України, представник заявника має правонадіслати на адресу суду касаційну скаргу у новій редакції з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 389 ЦПК України підстави (підстав), яка відповідає вимогам статтям 392 ЦПК України та надіслати копії касаційної скарги у новій редакції та доданих до неї матеріалів відповідно до кількості учасників справи або у разі подання касаційної скарги у новій редакції в електронній формі через систему «Електронний суд» надіслати докази надсилання іншим учасникам справи копії редакції цієї скарги.
Відповідно до вимог частини другої статті 393 ЦПК України у разі якщо касаційна скарга оформлена з порушенням вимог, встановлених статтею 392 цього Кодексу, а також подана особою, яка відповідно до частини шостої статті 14 цього Кодексу зобов'язана зареєструвати електронний кабінет, але не зареєструвала його, застосовуються положення статті 185 цього Кодексу, про що суддя постановляє відповідну ухвалу.
Ураховуючи наведене, касаційну скаргу слід залишити без руху та надати заявнику строк для усунення її недоліків.
Керуючись статтями 185, 392, 393 ЦПК України,
Касаційну скаргу ОСОБА_1 , подану адвокатом Ковбасюк-Бобровою Альоною Іванівною, на рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 05 березня 2025 року та постанову Київського апеляційного суду від 03 липня 2025 року залишити без руху.
Надати для усунення зазначених вище недоліків строк - десять днів з дня вручення копії цієї ухвали.
У разі невиконання у встановлений строк вимог цієї ухвали касаційна скарга буде повернута заявникові.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Суддя М. Є. Червинська