Справа № 199/1264/25
(2-а/199/67/25)
Іменем України
02.09.2025
Амур-Нижньодніпровський районний суд міста Дніпра в особі судді Спаї В.В.,
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про скасування постанови у справі про притягнення до адміністративної відповідальності,
Позивач через представника звернувся до суду з даним позовом, в його обґрунтування посилаючись на те, що 07.01.2025 р. позивачу було вручено постанову №1/180 ІНФОРМАЦІЯ_2 про адміністративне правопорушення за ч. 3 ст. 2101 КУпАП: про притягнення позивача до адміністративної відповідальності у вигляді штрафу в розмірі 17 000,00 грн. Як зазначається позивачем при зверненні до суду, позивач завжди вчасно з'являвся по повістках, які самостійно отримував у ІНФОРМАЦІЯ_2 , додаючи усі необхідні документи, а також своєчасно оновлював дані і проходив ВЛК. Позивач не отримував особисто жодної повістки засобами поштового зв'язку, де і стоїть підпис невідомої особи про вручення на місці підпису отримувача (позивача) в рекомендованому повідомленні про вручення поштового відправлення, та почерк та напис прізвища та ініціалів “ ОСОБА_1 » і дата були підроблені, що видно з додатку №6, де стоїть підпис, не властивий позивачу.
Згідно з позовною заявою, позивачу не було надано право на захист законних прав, лише повідомлено про штраф та 10 днів на оскарження, 15 днів на сплату штрафу, також було порушено процедуру видачі постанови - відсутні докази в постанові, позивачу дали лише ознайомитись та зробити фотографію рекомендованого повідомлення, яку було долучено до матеріалів справи у додатках. Не було належним чином роз'яснено права особі, яка притягається до відповідальності, не було надано особі можливості надати пояснення.
Під час проходження ВЛК позивач повідомив про наявне стале хронічне психічне захворювання, що має бути підставою для виключення з військового обліку на підставі Наказу № 402 «Про затвердження Положення про військово-лікарську експертизу в Збройних Силах України» а саме ст. 16 п. а), але за півроку ВЛК не зроблено даного виключення. Натомість ця наявна інформація про військовий облік була проігнорована ІНФОРМАЦІЯ_2 ; штраф було сплачено вчасно, щоб не було додаткових санкцій і обмежень за ч. 2 ст. 308 КУпАП.
Відповідач не скористався правом надання відзиву на позовну заяву, ухвала про відкриття провадження у справі була ним отримана, що підтверджується довідкою про доставку електронного листа.
Як встановлено судом на підставі оскаржуваної постанови від 07.01.2025 р. №1/180, винесеної начальником ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 , ОСОБА_1 притягнуто до відповідальності за ч. 3 ст. 210-1 КУпАП: згідно з оскаржуваною постановою, гр. ОСОБА_1 одержав повістку для прибуття до ІНФОРМАЦІЯ_3 о 09.00 год. 15.10.2024 р., але не прибув. Про поважність причин неприбуття, ІНФОРМАЦІЯ_2 , не повідомив, чим вчинив правопорушення, передбачене ч. 3 ст. 210 КУпАП.
На позивача накладено адміністративне стягнення: штраф в розмірі 17 000,00 грн.
Позивачем зазначається, що він визнаний обмежено придатним до військової служби, про що надав тимчасове посвідчення військовозобов'язаного № НОМЕР_1 , видане 27.03.2023 р. безстроково, згідно з яким він підлягає повторному медичному пересвідченню 03.2028 р.; дане посвідчення не містить печатки та підпису начальника ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_3 ; на зворотному боці вказаного посвідчення містяться особливі відмітки та штам про взяття на військовий облік військовозобов'язаних ІНФОРМАЦІЯ_4 27.03.2023 р. У 15 пункті вказаного термінового посвідчення містить ся підпис особи, якій видано це посвідчення, про ознайомлення з правилами військового обліку.
На підставі повідомлення про вручення поштового відправлення 06 902 589 186 45 судом встановлено, що останнє містить підпис та розширювання підпису - ОСОБА_1 , втім, належність підпису та почерку позивач останнім заперечується.
На підтвердження стану здоров'я та встановленого діагнозу позивачем надана виписка з медичної карти амбулаторного (стаціонарного) хворого.
Вважаючи постанову протиправною та такою, що підлягає скасуванню, позивач звернувся до суду з цим позовом.
Відповідач не скористався правом надання відзиву на позовну заяву.
Перевіряючи законність та обґрунтованість оскаржуваної постанови, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення адміністративного позову, враховуючи наступне.
Частиною 2 ст. 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною 1 ст. 210-1 КУпАП передбачено адміністративну відповідальність за порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію.
Зокрема, відповідно ч. 3 ст. 210-1 КУпАП за вчинення дій, передбачених частиною першою цієї статті, в особливий період - передбачено стягнення у виді штрафу на громадян від однієї тисячі до однієї тисячі п'ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і на посадових осіб органів державної влади, органів місцевого самоврядування, юридичних осіб та громадських об'єднань - від двох тисяч до трьох тисяч п'ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Згідно з абз. 11 ст. 1 Закону України «Про оборону України» особливий період - період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 в Україні введено воєнний стан, який продовжується та триває до цього часу.
Закон України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» встановлює правові основи мобілізаційної підготовки та мобілізації в Україні, визначає засади організації цієї роботи, повноваження органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, а також обов'язки підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності (далі - підприємства, установи і організації), повноваження і відповідальність посадових осіб та обов'язки громадян щодо здійснення мобілізаційних заходів.
Відповідно до ч. 1 ст. 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» громадяни зобов'язані, зокрема, з'являтися за викликом до територіального центру комплектування та соціальної підтримки у строк та місце, зазначені в повістці для взяття на військовий облік військовозобов'язаних чи резервістів, визначення їх призначення на особливий період, направлення для проходження медичного огляду.
Зокрема, згідно ч. 3 ст. 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» під час мобілізації громадяни зобов'язані з'явитися: військовозобов'язані та резервісти, які приписані до військових частин для проходження військової служби у воєнний час або до інших підрозділів чи формувань для виконання обов'язків за посадами, передбаченими штатами воєнного часу, - на збірні пункти територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки у строки, зазначені в отриманих ними повістках або мобілізаційних розпорядженнях. У разі отримання повістки про виклик до територіального центру комплектування та соціальної підтримки громадянин зобов'язаний з'явитися у зазначені у ній місце та строк.
Отже, суб'єктом правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 210 - 1 КУпАП, є зокрема військовозобов'язані.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби здійснюється Законом України «Про військовий обов'язок і військову службу».
Згідно зі ст. 37 зазначеного вище закону, виключенню з військового обліку у відповідних районних (міських) територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки (військовозобов'язаних та резервістів Служби безпеки України - у Центральному управлінні або регіональних органах Служби безпеки України, військовозобов'язаних та резервістів розвідувальних органів України - у відповідному підрозділі розвідувальних органів України) підлягають громадяни України, які:
1) померли або визнані в установленому законом порядку безвісно відсутніми або оголошені померлими;
2) припинили громадянство України;
3) визнані непридатними до військової служби;
4) досягли граничного віку перебування в запасі;
5) були кандидатами для прийняття на військову службу за контрактом відповідно до частини десятої статті 20 цього Закону, але не були прийняті на військову службу за контрактом;
6) звільнені з військової служби за контрактом відповідно до підпунктів "й" або "к" пункту 3 частини п'ятої статті 26 цього Закону.
У громадянина, якого виключено з військового обліку відповідно до пунктів 3 та 4 цієї частини, військово-обліковий документ не вилучається. До військово-облікового документа громадянина вносяться дані про виключення із військового обліку.
Виключення з військового обліку передбачає, що людина більше не має жодних військових зобов'язань перед державою.
Як встановлено судом на підставі наданого позивачем письмового доказу - тимчасового посвідчення військовозобов'язаного № НОМЕР_1 , позивач визнаний обмежено придатним до військової служби.
Втім, за умови виключення з військового обліку у зв'язку з визнанням непридатним до військової служби громадянину не видається «тимчасове посвідчення військовозобов'язаного», відтак, вочевидь надання позивачем суду письмового доказу, який має ознаки підробленого документа.
Відтак, позивач є суб'єктом передбаченого ч. 3 ст. 210 - І КУпАП правопорушення, а його доводи про те, що він виключений з військового обліку військовозобов'язаних не знайшли підтвердження доказами в розумінні ст.ст. 72 - 76 КАС України.
Відповідно ч. 1 ст. 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією або бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси і просити про їх захист шляхом визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень.
При цьому, відповідно ч.ч. 1,2 ст.77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідно ст. 7 КУпАП ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв'язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом.
Відповідно ст. 251 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото-і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото-і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі або в режимі фотозйомки (відеозапису), які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, безпеки на автомобільному транспорті та паркування транспортних засобів, актом огляду та тимчасового затримання транспортного засобу, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.
Обов'язок щодо збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення, визначених статтею 255 цього Кодексу.
Відповідно до ст. 252 КУпАП орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.
Положеннями ст. 280 КУпАП передбачено, що орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Статтею 283 КУпАП визначено, що розглянувши справу про адміністративне правопорушення, орган (посадова особа) виносить постанову по справі.
Постанова повинна містити: найменування органу (прізвище, ім'я та по батькові, посада посадової особи), який виніс постанову; дату розгляду справи; відомості про особу, стосовно якої розглядається справа (прізвище, ім'я та по батькові (за наявності), дата народження, місце проживання чи перебування; опис обставин, установлених під час розгляду справи; зазначення нормативного акта, що передбачає відповідальність за таке адміністративне правопорушення; прийняте у справі рішення.
Процедура складання територіальними центрами комплектування та соціальної підтримки протоколів та оформлення матеріалів про адміністративні правопорушення, передбачені до статями 210, 210-1, 211, 235, 257, 259 Кодексу України про адміністративні правопорушення: порушення призовниками, військовозобов'язаними, резервістами правил військового обліку, порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію, зіпсуття військово-облікових документів чи втрата їх з необережності (крім правопорушень, вчинених військовозобов'язаними чи резервістами, які перебувають у запасі Служби безпеки України або Служби зовнішньої розвідки України), визначено Інструкцією зі складання територіальними центрами комплектування та соціальної підтримки протоколів та оформлення матеріалів про адміністративні правопорушення, що затверджена Наказом Міністерства оборони України № 3 від 01.01.2024 (далі Інструкція).
Так Інструкція визначає, що у протоколі зазначається: дата і місце його складання, посада, прізвище, ім'я, по батькові (за наявності) особи, яка склала протокол; відомості про особу, яка притягується до адміністративної відповідальності; місце, час вчинення і суть адміністративного правопорушення; нормативно-правовий акт, який передбачає відповідальність за дане правопорушення; прізвища, імена, по батькові (за наявності), адреси свідків (якщо вони є); пояснення особи, яка притягується до адміністративної відповідальності; інші відомості, необхідні для вирішення справи (п. 3 Інструкції).
Складений протокол та матеріали про адміністративне правопорушення формуються у справу про адміністративне правопорушення. Матеріали справи про адміністративне правопорушення подаються уповноваженою посадовою особою, яка склала протокол, керівнику територіального центру комплектування та соціальної підтримки, для її розгляду у порядку, визначеному КУпАП. Розглянувши справу про адміністративне правопорушення, керівник територіального центру комплектування та соціальної підтримки відповідно до статті 283 КУпАП виносить постанову по справі про адміністративне правопорушення (пункти 8-10 Інструкції).
Отже, складання протоколу - це процесуальні дії суб'єкта владних повноважень, які спрямовані на фіксацію адміністративного правопорушення.
Як вже зазначалось, відповідно до ч. 2 ст. 77 КАСУ в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок доказування правомірності свого рішення покладається на відповідача.
Відповідно до ст. 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Відповідач не надав суду доказів стосовно дотримання ним порядку провадження у справі про адміністративне правопорушення відносно позивача.
Окрім цього, в п. 30 постанови Верховного Суду від 08 липня 2020 р. в справі №463/1352/16-а зазначено, що в силу принципу презумпції невинуватості, що підлягає застосуванню у справах про адміністративні правопорушення, всі сумніви щодо події порушення та винності особи, що притягується до відповідальності, тлумачаться на її користь. Недоведені подія та вина особи мають бути прирівняні до доведеної невинуватості цієї особи.
У зв'язку з вищенаведеним для суду відповідно ч. 3 ст. 286 КАС України за наслідками розгляду справи з приводу рішення суб'єкта владних повноважень у справі про притягнення до адміністративної відповідальності наявні підстави для скасування рішення суб'єкта владних повноважень і закриття справи про адміністративне правопорушення у зв'язку з відсутністю у діях позивача складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 210-1 КУпАП.
Поза увагою відповідача також залишилося те, що відповідно до статті 278 КУпАП, орган (посадова особа) при підготовці до розгляду справи про адміністративне правопорушення вирішує такі питання: 1) чи належить до його компетенції розгляд даної справи; 2) чи правильно складено протокол та інші матеріали справи про адміністративне правопорушення; 3) чи сповіщено осіб, які беруть участь у розгляді справи, про час і місце її розгляду; 4) чи витребувано необхідні додаткові матеріали; 5) чи підлягають задоволенню клопотання особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілого, їх законних представників і адвоката.
Статтею 280 КУпАП передбачено, що орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Отже, з системного аналізу зазначених правових норм слідує, що справу про притягнення особи до адміністративної відповідальності може бути розглянуто лише у випадках, коли є дані про своєчасне сповіщення такої особи про місце і час розгляду справи щодо неї, вчинив дії з підготовки до розгляду справи про адміністративне правопорушення (ст. 278 КУпАП).
Вирішуючи питання наслідків розгляду справи про адміністративне правопорушення за відсутності особи, яку належним чином не повідомили про дату, Верховний Суд у постановах від 06.03.2018 у справі № 522/20755/16-а, від 30.09.2019 у справі № 591/2794/17, від 06.02.2020 № 05/7145/16-а та від 21.05.2020 у справі № 286/4145/15-а дійшов такого висновку: «факт несвоєчасного повідомлення або неповідомлення особи, яка притягується до адміністративної відповідальності, про час та місце розгляду справи про адміністративне правопорушення є підставою для визнання постанови у справі про адміністративне правопорушення неправомірною як такої, що винесена з порушенням установленої процедури. Як наслідок, позивача позбавлено прав, передбачених Конституцією України та КУпАП, зокрема, бути присутнім під час розгляду справи, надавати пояснення, подавати докази, заявляти клопотання, мати професійну правову допомогу».
Таким чином, порушено порядок розгляду справи про адміністративне правопорушення, що є також підставою для скасування постанови у справі про адміністративне правопорушення».
Оскільки суду не було надано доказів на підтвердження дотримання відповідачем порядку провадження у справі про адміністративне правопорушення, вочевидь порушення відповідачем прав особи, щодо якої вирішувалося питання про притягнення до адміністративної відповідальності.
Стосовно поновлення процесуального строку, встановлено законом, для звернення до суду з адміністративним позовом.
При зверненні до суду з адміністративним позовом позивач в окремо поданій суду заяві через представника просив суд його поновити як такий, що пропущений з поважних причин, оскільки 14.01.2025 р. ним була подана заява до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з метою оскарження постанови від 07.01.2025 р. №1/180, яка ухвалою від 15.01.2025 р. була повернута; фактично ухвала від 15.01.2025 р. була надіслана засобами поштового зв'язку, 27.01.2025 р. позивач отримав повідомлення про надходження даної ухвали до особистої поштової скриньки, та 28.01.2025 р. позивач отримав вказану ухвалу.
Даний адміністративний позов надійшов до суду 29.01.2025 р.
Право на судовий захист реалізується особою шляхом подання позовної заяви до суду, яку відповідно до частини першої статті 122 КАС України може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Іншими законами встановлено, що строк звернення до адміністративного суду для оскарження постанови у справі про адміністративне правопорушення становить 10 днів з дня винесення постанови (ст. 289 КУпАП).
Частиною першою статті 118 КАС України передбачено, що процесуальні строки - це встановлені законом або судом строки, у межах яких вчиняються процесуальні дії. Процесуальні строки встановлюються законом, а якщо такі строки законом не визначені - встановлюються судом.
Строк звернення до адміністративного суду - це проміжок часу після виникнення спору в публічно-правових відносинах, протягом якого особа має право звернутися до адміністративного суду із заявою за вирішенням цього спору і захистом своїх прав, свобод чи інтересів. Початок перебігу строку звернення до суду починається з часу, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Відповідно до частини першої статті 121 КАС України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.
Отже, строк, передбачений КУпАП, є процесуальним строком, встановленим законом, який суд може поновити, якщо визнає причини його пропуску поважними.
Водночас поважними причинами пропуску процесуального строку є ті, які унеможливлюють або ускладнюють можливість вчинення процесуальних дій у визначений законом строк, є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, що звернулась з адміністративним позовом, пов'язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне звернення до суду та підтверджені належними і допустимими доказами. Незнання про порушення своїх прав через байдужість або небажання дізнатися не є поважною причиною пропуску строку звернення до суду.
Установлення законом процесуальних строків передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними передбачених КАС України певних процесуальних дій. Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності в публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними; після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними. Недотримання встановлених законом строків зумовлює чітко визначені юридичні наслідки.
Велика Палата Верховного Суду зазначає, що розумні строки в адміністративному судочинстві - це найкоротші за конкретних обставин строки (якщо інше не визначено законом або встановлено судом), протягом яких сторона повинна вжити певних дій, демонструючи свою зацікавленість у їх результатах, і які об'єктивно оцінюються судом стосовно відповідності принципам добросовісності та розсудливості, а також на предмет дотримання прав інших учасників (забезпечення балансу інтересів).
За змістом статті 6 Конвенції з прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) кожен при вирішенні питання щодо прав та обов'язків має право на справедливий і відкритий розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, визначеним законом.
Відповідно до частини першої статті 6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, складовою якого є юридична визначеність.
Згідно із статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
У пункті 41 рішення від 03 квітня 2008 року у справі "Пономарьов проти України" Європейський суд з прав людини вказав, що "правова система багатьох країн-членів передбачає можливість продовження строків, якщо для цього є обґрунтовані підстави. Суд визнає, що вирішення питання щодо поновлення строку на оскарження перебуває в межах дискреційних повноважень національних судів, однак такі повноваження не є необмеженими. Від судів вимагається вказувати підстави. Однією із таких підстав може бути, наприклад, неповідомлення сторін органами влади про прийняті рішення у їхній справі. Проте навіть тоді можливість поновлення не буде необмеженою, оскільки сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження. У кожній справі національні суди мають перевіряти, чи підстави для поновлення строків для оскарження виправдовують втручання у принцип res judicata, особливо як у цій справі, коли національне законодавство не обмежує дискреційні повноваження судів ні у часі, ні в підставах для поновлення строків".
Правила регулювання строків для подання скарги, безумовно, мають на меті забезпечення належного відправлення правосуддя і дотримання принципу юридичної визначеності. Зацікавлені особи повинні розраховувати на те, що ці правила будуть застосовані (див. de Rada Cavanilles v. Spain, рішення від 28 жовтня 1998 року, Reports 1998 -VIII, с. 3255, § 45, Peretyaka and Sheremetyev v. Ukraine, № 17160/06 та № 35548/06, § 34, ЄСПЛ, від 21 грудня 2010 року).
Принцип правової визначеності застосовується не лише щодо сторін, але й щодо національних судів (Diya 97 v. Ukraine, №19164/04, § 47, ЄСПЛ, від 21 жовтня 2010 року).
У справі "Устименко проти України" ЄСПЛ зазначив, що сама концепція "поважних причин" не є чіткою, тому для національних судів ще важливішим було вказати причини свого рішення про поновлення пропущеного строку і відновлення провадження у справі заявника.
Як встановлено судом, розгляд справи про адміністративне правопорушення відбувався у відсутності позивача, спочатку позивач звертався до Дніпропетровського окружного адміністративного суду, та після повернення позову (ухвала була отримана ним 28.01.2025 р.) він 29.01.2025 р. подав позов до Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська. Зазначені обставини, викладені позивачем у заяві про поновлення процесуального строку, які унеможливили подання позову в передбачений законодавством процесуальний строк, дають підстави суду погодитися зі слушністю вказаних доводів,тому суд поновлює процесуальний строк.
Щодо розподілу судових витрат.
При зверненні до суду позивач сплатив судовий збір в розмірі 605 грн. 60 коп.
Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Оскільки позов задоволено, на користь позивача підлягають стягненню судові витрати (судовий збір), понесені за подання адміністративного позову (в розмірі 605,60 грн.).
Керуючись ст.ст. 6-10, 12, п. 1 ч. 1 ст. 20, ст. 22, ч. 1 ст. 25, ст.ст. 72-77, 79, 90, ч. 1 ст. 139, п. 2 ч. 1та ч. 3 ст. 241, ст.ст. 242-246, ч. 4 ст. 250, 255, 286 КАС України
Адміністративний позов ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про скасування постанови у справі про притягнення до адміністративної відповідальності задовольнити.
Скасувати постанову начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 №1/180 від 07.01.2025 р. про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч. 3 ст. 210-1 КУпАП та закрити справу про адміністративне правопорушення.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань ІНФОРМАЦІЯ_1 на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 (РНОКПП НОМЕР_2 , АДРЕСА_1 ) судові витрати, пов'язані зі сплатою судового збору, в розмірі 605 (шістсот п'ять) грн. 60 коп.
Повне судове рішення складено 02.09.2025 р.
Рішення може бути оскаржене до Третього апеляційного адміністративного суду протягом десяти днів з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя В.В. Спаї