1 вересня 2025 року
м. Київ
Справа № 638/16162/19
Провадження № 61-4245ск25
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду - судді-доповідача Гудими Д. А., суддів Краснощокова Є. В., Пархоменка П. І. - розглянув питання щодо відкриття касаційного провадження
за касаційними скаргами Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінанс проперті групп» (далі - первісний набувач), інтереси якого представляє адвокат Грайворонський Ігор Валерійовича (далі - адвокат первісного набувача), на рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 5 липня 2024 року, постанову Харківського апеляційного суду від 12 березня 2025 року і додаткову постанову цього суду від 4 червня 2025 року
у справі за позовом ОСОБА_1 (далі - позивач) до первісного набувача, приватного нотаріуса Харківського міського нотаріального округу Чижової Наталії Анатоліївни (далі - приватний нотаріус), ОСОБА_2 (далі - кінцевий набувач) за участю третіх осіб, які не заявляють самостійні вимоги щодо предмета спору, - ОСОБА_3 (далі - позичальниця), Товариства з обмеженою відповідальністю «Український промисловий банк» (далі - банк), Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (далі - Фонд) - про визнання неправомірним і скасування рішення, витребування майна з чужого незаконного володіння, визнання права власності
1. У жовтні 2019 року позивач звернувся до суду з позовом, у якому просив:
(1) визнати неправомірним і скасувати рішення приватного нотаріуса від 2 жовтня 2019 року про державну реєстрацію за первісним набувачем права власності на квартиру АДРЕСА_1 (далі - квартира);
(2) витребувати квартиру з незаконного володіння кінцевого набувача;
(3) визнати за позивачем право власності на квартиру.
Обґрунтував так:
- із 1999 року позивач був власником квартири;
- 2 лютого 2006 року позичальниця уклала з банком кредитний договір № 81/06-КВ (далі - кредитний договір), згідно з умовами якого отримала кредит на споживчі потреби у сумі 10 000,00 дол. США строком до 1 лютого 2011 року з процентною ставкою за користування кредитом 15 % річних;
- кредитний договір забезпечили: 1) порукою за договором від 2 лютого 2006 року № 81/06-КВ-П, згідно з яким позивач як поручитель зобов'язався відповідати перед банком за виконання позичальницею умов кредитного договору, та 2) іпотекою за договором від 2 лютого 2006 року № 81/06-КВ/Z (далі - договір іпотеки), згідно з яким позивач передав банку в іпотеку квартиру;
- за результатами аукціону первісний набувач став переможцем лоту № GL3N03921, до складу якого входило право вимоги за кредитним договором. Згідно з договором № 1742к Публічне акціонерне товариство «Дельта Банк» (далі - ПАТ «Дельта Банк») передало у власність первісному набувачеві право вимоги, оформлене протоколом електронного аукціону № UA-EA-2019-06-19-00036b від 8 серпня 2019 року. 2 жовтня 2019 року приватний нотаріус прийняла рішення про державну реєстрацію права власності на квартиру за первісним набувачем;
- на підставі договору купівлі-продажу від 15 жовтня 2019 року кінцевий набувач набув квартиру у власність;
- 5 жовтня 2019 року позивач дізнався про порушення його права, коли приїхав до квартири, в якій уже були замінені замки. Невідомі позивачу особи вселились у квартиру, де залишились його речі, меблі, побутова техніка та 9 800,00 дол. США;
- квартиру відчужили всупереч забороні, передбаченій Законом України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті». Позивач як власник не надав згоду на продаж квартири.
2. 5 липня 2024 року Дзержинський районний суд м. Харкова ухвалив рішення, згідно з яким позов задовольнив частково: витребував із незаконного володіння кінцевого набувача квартиру; у задоволенні інших позовних вимог відмовив. Мотивував так:
- квартира вибула з володіння позивача усупереч його волі та з порушенням приписів Законів України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» та «Про іпотеку», а також умов договору іпотеки. Тому квартиру слід витребувати у добросовісного володільця - кінцевого набувача;
- вимоги про скасування рішення про державну реєстрацію права власності на квартиру від 2 жовтня 2019 року та визнання права власності за позивачем не є належним способом захисту порушеного права, тому у їх задоволенні слід відмовити.
3. 12 березня 2025 року Харківський апеляційний суд ухвалив постанову, згідно з якою апеляційні скарги первісного і кінцевого набувачів залишив без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін. Мотивував так:
- предметом спору є витребування майна, яке вперше вибуло з володіння позивача на підставі рішення приватного нотаріуса від 2 жовтня 2019 року про державну реєстрацію права власності на квартиру за первісним набувачем;
- зважаючи на те, що суд установив факт порушення первісним набувачем порядку звернення стягнення на предмет іпотеки, спірна квартира безпідставно перебуває у кінцевого набувача. Тому її слід витребувати від останнього на підставі статті 388 ЦК України;
- доводи кінцевого набувача про його добросовісність є необґрунтованими. Порушення критеріїв правомірного втручання в право кінцевого набувача на мирне володіння майном немає. Витребування квартири від кінцевого набувача на користь позивача не порушує вимоги статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Таке витребування забезпечує справедливий баланс інтересів сторін та є пропорційним заходом захисту порушеного права позивача.
4. 4 червня 2025 року Харківський апеляційний суд ухвалив додаткову постанову, згідно з якою стягнув із первісного і кінцевого набувачів на користь позивача 15 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу під час розгляду справи в апеляційному суді, тобто по 7 500,00 грн з кожного. Мотивував тим, що позивач належними доказами довів, що за надання такої допомоги сплатив адвокату 15 000,00 грн за представництво інтересів в апеляційному суді.
5. 2 квітня 2025 року адвокат первісного набувача сформував у системі «Електронний суд» касаційну скаргу (вх. № 10377/0/220-25 від 3 квітня 2025 року), у якій просив скасувати зазначені судові рішення й ухвалити нове - про відмову у задоволенні позову. Обґрунтував так:
- апеляційний суд не врахував висновки, сформульовані у постановах:
(1) Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 6 листопада 2024 року у справі № 638/18708/19 (щодо відсутності підстав для застосування валютних мораторійних обмежень до подібних спірних правовідносин, необхідності надання в такій категорії справ доказів належного виконання боржником кредитних зобов'язань і використання іпотечної квартири як місця постійного проживання) та
Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 26 липня 2023 року у справі № 641/3893/20 (про те, що стаття 29 ЦК України не ставить місце фактичного проживання особи в залежність від місця її реєстрації; право на вибір місця проживання закріплене у статті 33 Конституції України, відповідно до якої кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України за винятком обмежень, які встановлюються законом; місцем постійного проживання є місце, де фізична особа постійно проживає; тимчасовим місцем проживання є місце тимчасового перебування фізичної особи (у відпустці, відрядженні, зокрема у готелі чи у санаторії); за статтею 2 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не можуть бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їхнього обмеження; зазначена норма відображає загальний принцип недискримінації за ознакою наявності чи відсутності реєстрації місця проживання чи місця перебування особи.
Позивач не надав суду першої інстанції доказів того, що квартира є його постійним місцем проживання, і що, звертаючи стягнення на предмет іпотеки, первісний набувач порушив установлений законом мораторій;
(2) Великої Палати Верховного Суду від 29 вересня 2020 року у справі № 757/13243/17 (про те, що належним дотриманням іпотекодержателем процедури повідомлення іпотекодавця та боржника, якщо він є відмінним від іпотекодавця, про вимогу стосовно усунення порушення слід вважати також таке повідомлення, яке було надіслане належним чином, проте не отримане внаслідок недбалості або ухилення від отримання; аналогічний за змістом висновок є у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 6 листопада 2024 року у справі № 638/18708/19).
У матеріалах справи є докази надсилання позивачеві та позичальниці повідомлення-вимоги згідно зі статтею 35 Закону України «Про іпотеку». Тому немає підстав вважати, що первісний набувач не дотримав процедуру звернення стягнення на предмет іпотеки;
(3) Великої Палати Верховного Суду від 4 липня 2023 року у справі № 373/326/17, від 9 листопада 2021 року у справі № 466/8649/16-ц, від 2 лютого 2021 року у справі № 925/642/19, від 6 квітня 2019 року у справі № 910/10011/19 (щодо способів захисту порушеного права).
Вимоги позивача про визнання неправомірним і скасування рішення про державну реєстрацію права власності, витребування майна від кінцевого власника та визнання права власності не є належним способом захисту права. Єдиний ефективний спосіб захисту - «прохання до суду про застосування віндикації». Одночасне поєднання вказаних трьох способів захисту одного й того самого права є недопустимим, оскільки у разі звернення з віндикаційним позовом вимога про скасування державної реєстрації права власності суперечить вимозі про витребування нерухомого майна (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 9 листопада 2021 року у справі № 466/8649/16-ц). Обрання позивачем неналежного способу захисту є самостійною підставою для відмови в позові (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 2 лютого 2021 року у справі № 925/642/19, від 6 квітня 2019 року у справі № 910/10011/19). Приватний нотаріус не є належним відповідачем за віндикаційним позовом;
(4) Верховного Суду України від 6 липня 2016 року у справі № 6-969цс16, Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 13 червня 2018 року у справі № 645/5280/16-ц, від 12 липня 2018 року у справі № 372/977/16-ц, Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 9 грудня 2019 року у справі № 464/8589/15-ц, Верховного Суду у складі суддів Об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 17 січня 2025 року у справі № 903/497/24 (про те, що звернення стягнення на предмет іпотеки у позасудовому порядку на підставі іпотечного застереження не є примусовим; у законодавстві України немає принципу, згідно з яким «пізніший висновок Верховного Суду відміняє його попередній висновок»).
Позивач не ініціював питання про внесення змін до іпотечного застереження в договорі іпотеки щодо повторного узгодження іпотекодержателем із іпотекодавцем реалізації права на позасудове звернення стягнення на предмет іпотеки;
(5) Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 7 липня 2021 року у справі № 369/14294/17 (про те, що у справах про скасування рішення про державну реєстрацію права на нерухоме майно державний реєстратор, зокрема приватний нотаріус, не є належним відповідачем).
5.1. 5 червня 2025 року Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду постановив ухвалу, згідно з якою залишив без руху касаційну скаргу первісного набувача та встановив для усунення недоліків тієї скарги десятиденний строк із дня вручення ухвали. Первісний набувач мав: доплатити судовий збір; пояснити, чому не виконав вимоги процесуального закону та не надіслав копії касаційної скарги з додатками до електронних кабінетів банку та приватного нотаріуса, як того вимагає положення абзацу другого частини сьомої статті 43 ЦПК України.
5.2. 11 липня 2025 року адвокат первісного набувача сформував у системі «Електронний суд» заяву про усунення недоліків (вх. № 21709/0/220-25 від 14 липня 2025 року). До заяви додав: описи вкладення у цінні листи, які надіслав позивачу, кінцевому набувачу, приватному нотаріусу, банку, позичальниці, на підтвердження надсилання заяви про усунення недоліків з додатками разом із накладними від 10 липня 2025 року; квитанції № 3971814, 3971815, 3971816, 3971817 про доставку документів (заяви про усунення недоліків із додатками) до електронних кабінетів адвоката кінцевого набувача, первісного набувача, Фонду, адвоката позивача; платіжну інструкцію № 203 від 10 липня 2025 року про сплату 13 048,00 грн судового збору; відповідь № 12619861 про відсутність у банку зареєстрованого електронного кабінету ЄСІТС.
6. 12 червня 2025 року адвокат первісного набувача сформував у системі «Електронний суд» касаційну скаргу (вх. № 19225/0/220-25 від 24 червня 2025 року), у якій просить скасувати додаткову постанову Харківського апеляційного суду від 4 червня 2025 року й ухвалити нову постанову про зменшення компенсації судових витрат позивача, які він поніс в апеляційному суді, до 3 000,00 грн. Обґрунтував так:
- апеляційний суд не врахував висновки, сформульовані у постановах:
(1) Верховного Суду у складі суддів Об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 2 лютого 2024 року у справі № 910/9714/22 (про те, що, вирішуючи заяву сторони судового процесу про компенсацію її витрат на професійну правничу допомогу, суд керується закріпленими у статтях 2 і 15 ГПК України принципами пропорційності та справедливості, має обов'язок дослідити й оцінити додані заявником до заяви документи на предмет належності, допустимості та достовірності відображеної у них інформації; зокрема, чи відповідають зазначені у документах дані щодо характеру й обсягу наданої адвокатом правничої допомоги документам у справі, чи не вчиняв адвокат під час її розгляду дій, які зумовили затягування такого розгляду, у тому числі, чи не подавав явно необґрунтованих заяв і клопотань, чи не включив у документи інформацію щодо витрат на надання правничої допомоги, які не підтверджені належними доказами; які докази підтверджують заявлену до відшкодування суму, необхідну для надання правничої допомоги).
Апеляційний суд не звернув увагу на жоден аргумент первісного набувача про завищення розміру витрат позивача на правничу допомогу, обмежившись висновком про необґрунтованість клопотання про зменшення таких витрат;
(2) Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 826/1216/16, від 19 лютого 2020 року у справі № 775/9215/15-ц (про те, що суд зобов'язаний оцінити розмір адвокатських витрат, які мають бути присуджені, з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, та чи була їхня сума обґрунтованою).
Апеляційний суд не перевірив наведений адвокатом позивача перелік послуг на предмет відповідності критеріям реальності, розумності, пропорційності та неминучості;
- заява про розподіл судових витрат є фактично заявою про подання доказів щодо витрат, які понесла сторона у зв'язку з необхідністю відшкодування правничої допомоги, а тому немає підстав для відшкодування витрат на підготовку такої заяви;
- ознайомлення адвоката позивача з апеляційними скаргами та їхній аналіз, вивчення судової практики можна віднести до одного виду роботи - складення та подання відзивів на апеляційні скарги;
- більшість послуг, які вказала адвокат позивача, не мають самостійного значення, не є підтвердженими та необхідними;
- апеляційний суд, встановивши, що зміст відзивів на апеляційні скарги аналогічний змісту позову, безпідставно стягнув 15 000,00 грн витрат на правничу допомогу на користь позивача;
- послуга «участь у судових засіданнях» була повноцінно реалізована лише 12 березня 2025 року, коли апеляційний суд ухвалив оскаржену постанову;
- під час перегляду справи апеляційний суд не встановив нові обставини, не дослідив нові докази, позиція позивача не змінилася, в адвоката позивача не було потреби вивчати нову судову практику тощо. Тому 15 000,00 грн є очевидно завищеним розміром компенсації витрат на правничу допомогу, які поніс позивач в апеляційному суді.
7. Одержавши касаційну скаргу, оформлену відповідно до вимог статті 392 цього Кодексу, колегія суддів у складі трьох суддів вирішує питання про відкриття касаційного провадження (про відмову у відкритті касаційного провадження) (частина перша статті 394 ЦПК України).
8. Верховний Суд вважає, що є підстави для відкриття касаційного провадження. Касаційні скарги подані у визначений статтею 390 ЦПК України строк із дотриманням вимог статті 392 ЦПК України. У касаційних скаргах є доводи, які потребують перевірки, щодо передбаченої пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України підстави касаційного оскарження.
9. Якщо інший учасник справи відповідно до частини шостої статті 14 цього Кодексу зобов'язаний зареєструвати електронний кабінет, але не зареєстрував його, учасник справи, який подає документи до суду в електронній формі з використанням електронного кабінету, звільняється від обов'язку надсилання копій документів такому учаснику справи. Суд, направляючи такому учаснику справи судові виклики і повідомлення, ухвали у випадках, передбачених цим Кодексом, зазначає у цих документах про обов'язок такої особи зареєструвати свій електронний кабінет та можливість ознайомлення з матеріалами справи через Єдину судову інформаційно-комунікаційну систему або її окрему підсистему (модуль), що забезпечує обмін документами (абзац третій та четвертий частини сьомої статті 43 ЦПК України).
9.1. Оскільки банк не зареєстрував електронний кабінет, він зобов'язаний це зробити, після чого матиме можливість ознайомлюватися з матеріалами справи через Єдину судову інформаційно-комунікаційну систему або її окрему підсистему (модуль), що забезпечує обмін документами.
Керуючись статтями 260, 261, 389, 394, 395 ЦПК України, Верховний Суд
1. Відкрити касаційне провадження за касаційними скаргами Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінанс проперті групп» на рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 5 липня 2024 року, постанову Харківського апеляційного суду від 12 березня 2025 року та додаткову постанову цього суду від 4 червня 2025 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінанс проперті групп», приватного нотаріуса Харківського міського нотаріального округу Чижової Наталії Анатоліївни, ОСОБА_2 за участю третіх осіб, які не заявляють самостійні вимоги щодо предмета спору, - ОСОБА_3 , Товариства з обмеженою відповідальністю «Український промисловий банк», Фонду гарантування вкладів фізичних осіб - про визнання неправомірним і скасування рішення, витребування майна з чужого незаконного володіння, визнання права власності.
2. Витребувати із Шевченківського районного суду міста Харкова цивільну справу № 638/16162/19.
3. Роз'яснити учасникам справи право подати відзиви на касаційні скарги ОСОБА_2 та Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінанс проперті групп», які за формою і змістом мають відповідати вимогам статті 395 ЦПК України, впродовж десяти днів із дня отримання цієї ухвали.
4. Роз'яснити Товариству з обмеженою відповідальністю «Український промисловий банк»(код у ЄДР 19357325) визначений законом обов'язок зареєструвати електронний кабінет.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання й оскарженню не підлягає.
Судді Д. А. Гудима
Є. В. Краснощоков
П. І. Пархоменко