20 серпня 2025 року
м. Київ
cправа № 914/1872/24
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Берднік І.С. - головуючого, Зуєва В.А., Міщенка І.С.,
секретар судового засідання - Корнієнко О.В.,
за участю представників:
Офісу Генерального прокурора - Яворського С.С.,
Львівської обласної державної адміністрації - не з'явився,
Міністерства оборони України - Салівона Д.О.,
Товариства з обмеженою відповідальністю «Вест Ойл Груп» -Мороза О.В.,
Квартирно-експлуатаційного відділу м. Львова - не з'явився,
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Вест Ойл Груп»
на постанову Західного апеляційного господарського суду від 28.05.2025 (у складі колегії суддів: Скрипчук О.С. (головуючий), Кравчук Н.М., Матущак О.І.)
та рішення Господарського суду Львівської області від 25.11.2024 (суддя Манюк П.Т.)
у справі № 914/1872/24
за позовом Заступника керівника Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Західного регіону в інтересах держави в особі Львівської обласної державної адміністрації, Міністерства оборони України
до Товариства з обмеженою відповідальністю «Вест Ойл Груп»,
за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - Квартирно-експлуатаційного відділу м. Львова,
про усунення перешкод у розпорядженні та користуванні землями оборони шляхом скасування державної реєстрації земельної ділянки та її повернення державі,
У липні 2024 року Заступник керівника Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Західного регіону (далі - прокурор) звернувся до суду з позовом в інтересах держави в особі Львівської обласної державної адміністрації (далі - Львівська ОДА), Міністерства оборони України до Товариства з обмеженою відповідальністю «Вест Ойл Груп» (далі - ТОВ «Вест Ойл Груп»), у якому, з урахуванням заяви про зміну предмета позову, просив усунути перешкоди власнику - державі в особі позивачів у розпорядженні та користуванні землями оборони, а саме: земельною ділянкою площею 0,1236 га, яка є частиною земельної ділянки площею 0,1600 га з кадастровим номером 4610136300:06:021:0008, що належить ТОВ «Вест Ойл Груп» та накладається на земельну ділянку площею 9,9812 га з кадастровим номером 4610136300:06:021:0042 військового містечка № НОМЕР_1 , що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 шляхом: скасування державної реєстрації земельної ділянки з кадастровим номером 4610136300:06:021:0008 у Державному земельному кадастрі із закриттям Поземельної книги; скасування державної реєстрації земельної ділянки з кадастровим номером 4610136300:06:021:0008 у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно; зобов'язання ТОВ «Вест Ойл Груп» повернути власнику - державі в особі Львівської ОДА земельну ділянку площею 0,1236 га, яка є частиною земельної ділянки площею 0,1600 га з кадастровим номером 4610136300:06:021:0008.
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що земельна ділянка з кадастровим номером 4610136300:06:021:0042 належить до земель оборони, на якій знаходиться військове містечко № НОМЕР_1 , проте на частину цієї земельної ділянки накладається частина земельної ділянки з кадастровим номером 4610136300:06:021:0008, яка перебуває у власності ТОВ «Вест Ойл Груп».
Незважаючи на проведення державної реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна за Міністерством оборони України та формування земельної ділянки військового містечка № НОМЕР_1 , наявність у межах військового містечка сторонньої земельної ділянки площею 0,1600 га з кадастровим номером 4610136300:06:021:0008 у зв'язку з її накладенням на земельну ділянку військового містечка № НОМЕР_1 унеможливлює реєстрацію права власності Міністерства оборони України на земельну ділянку, що належить до земель оборони. Отже, для забезпечення державі реальної та безперешкодної можливості реалізувати усі правомочності власника щодо земельної ділянки з кадастровим номером 4610136300:06:021:0042, необхідно усунути перешкоди в користуванні нею.
Рішенням Господарського суду Львівської області від 25.11.2024, залишеним без змін постановою Західного апеляційного господарського суду від 28.05.2025, позов задоволено в повному обсязі.
Не погоджуючись із висновками судів першої та апеляційної інстанцій, у червні 2025 року ТОВ «Вест Ойл Груп» подало касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права, порушення норм процесуального права та наявність випадку, передбаченого пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК), просить скасувати постановлені у справі судові рішення та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 03.07.2025 відкрито касаційне провадження у справі № 914/1872/24 за касаційною скаргою ТОВ «Вест Ойл Груп» з підстави, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК, та призначено касаційну скаргу до розгляду у відкритому судовому засіданні на 20.08.2025.
У відзивах на касаційну скаргу прокурор та Міністерство оборони України зазначають про правильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права при вирішенні спору, тому просять залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.
Львівска ОДА, Квартирно-експлуатаційний відділ м. Львова в судове засідання своїх представників не направили.
Відповідно до частини 1 статті 301 ГПК у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням положень статті 300 цього Кодексу.
Наслідки неявки в судове засідання учасника справи визначено у статті 202 ГПК.
Так, за змістом частини 1, пункту 1 частини 2 статті 202 ГПК неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею. Суд відкладає розгляд справи в судовому засіданні в межах встановленого цим Кодексом строку з підстав, зокрема неявки в судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про направлення йому ухвали з повідомленням про дату, час і місце судового засідання.
Явка в судове засідання представника сторони - це право, а не її обов'язок, і відповідно до положень статті 202 ГПК справа, за умови належного повідомлення сторони про дату, час і місце судового засідання, може розглядатися без її участі, якщо нез'явлення цього представника не перешкоджає розгляду справи по суті.
Ураховуючи положення статті 202 ГПК, наявність відомостей про направлення учасникам справи ухвал з повідомленням про дату, час і місце судового засідання, що підтверджено матеріалами справи, відсутність заяв учасників щодо розгляду справи, у тому числі, клопотань про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції, також те, що явка сторін не визнавалася судом обов'язковою, а участь у засіданні суду є правом, а не обов'язком сторони, Верховний Суд дійшов висновку про можливість розгляду касаційної скарги по суті за відсутності представників зазначених учасників справи.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників учасників справи, дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи та заперечення проти неї, перевіривши матеріали справи, Верховний Суд дійшов таких висновків.
При вирішенні справи судами попередніх інстанцій установлено, що постановою виконавчого комітету Львівської міської Ради депутатів трудящих від 11.07.1945 № 410 передано КЕЧ Львівського військового округу по м. Львову будинки згідно з додатком № 1 як власність, що належала Львівському військовому округу до Великої вітчизняної війни, серед них будівлі на АДРЕСА_2.
На підставі рішення виконавчого комітету Львівської міської Ради народних депутатів «Про встановлення меж земельних ділянок військових містечок на території м. Львова» від 08.02.1985 № 3-с за КЕВ м. Львова закріплено земельну ділянку площею 11, 98 га на АДРЕСА_1 ).
Як свідчить зміст листа КЕВ м. Львова від 19.07.2024 № 575/Ю/4026, відповідно до запису у Шнуровій книзі земельних ділянок, відведених Міністерству оборони СРСР, що міститься у КЕВ м. Львова, земельна ділянка військового містечка № НОМЕР_1 за адресою: АДРЕСА_2 площею 11, 96 га була закріплена за військовою частиною НОМЕР_2 .
Згідно зі схемою передачі земельної ділянки військового містечка № НОМЕР_1 за адресою: АДРЕСА_2 , яка зберігається у КЕВ м. Львова, на підставі рішення начальника розквартирування військ та капітального будівництва - начальника Головного управління Збройних Сил України від 29.07.1997 № 144/1/342 та акта прийому-передачі від 12.08.1997 частину земельної ділянки площею 0, 30 га із земельної ділянки площею 11, 96 га передано у народне господарство. Також, на підставі ухвали Львівської міської ради від 11.05.1995 із земельної ділянки загальною площею 11, 96 га вилучено частини земельної ділянки площею 0, 23 га та 1, 32 га у народне господарство, у зв'язку з чим у КЕВ м. Львова на обліку залишилась земельна ділянка загальною площею 10, 11 га.
09.10.2017 проведено державну реєстрацію за Міністерством оборони України права власності на об'єкти нерухомого майна військового містечка № НОМЕР_1 за адресою: АДРЕСА_2 (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 1378427746101).
16.10.2018 комісією у складі працівників КЕВ м. Львова проведено обстеження земельної ділянки військового містечка № НОМЕР_1 , за результатами якої складено акт та встановлено, що земельна ділянка площею 10, 11 га перебуває на балансі КЕВ м. Львова, закріплена за військовою частиною НОМЕР_3 (ІНФОРМАЦІЯ_1) та використовується за призначенням. За даними Держгеокадастру за військовим містечком № НОМЕР_1 рахується площа земельної ділянки 10, 27 га, розбіжність обліку площі з Держгеокадастром становить 0, 16 га на користь КЕВ м. Львова.
У ході обстеження комісією установлено, що на території військового містечка № НОМЕР_1 , де дислокується військова частина НОМЕР_3 , розміщено 47 будівель (контроль-пропускний пункт, нежитлові будівлі (продуктові склади, сховища для техніки тощо); земельна ділянка на цій території огороджена залізобетонною огорожею. Виявлено, що зі сторони вулиці Левандівської земельна ділянка з кадастровим номером 4610136300:06:021:0008 площею 0, 16 га (за цільовим призначенням «для будівництва та експлуатації будівель і споруд, додаткових транспортних послуг»), накладається на земельну ділянку та входить в межі військового містечка № НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 ).
28.04.2023 розпорядженням голови Львівської обласної державної адміністрації від № 84/0/5-23 надано Міністерству оборони України дозвіл на розроблення з урахуванням вимог державних стандартів, норм і правил у сфері землеустрою технічної документації із землеустрою щодо інвентаризації земель орієнтовною площею 10,1100 га, що розташовані за адресою: АДРЕСА_2 для розміщення та постійної діяльності Збройних Сил України.
На підставі договору від 03.08.2023 № 407/1/1 про закупівлю послуг з ТзОВ «Лекс Статус» розроблено технічну документацію із землеустрою щодо інвентаризації земель військового містечка № НОМЕР_1 загальною площею 10, 11 га, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , за результатами чого установлено, що частина земельної ділянки площею 0, 3064 га знаходиться під реалізованими будівлями ( № 62, № 107 ), а фактична площа земельної ділянки, що використовує Міністерство оборони України становить 9, 9812 га, що у свою чергу, унеможливлює встановлення на місцевості облікової площі 10, 11 га (за геодезичними обмірами - 10, 2876 га).
Зазначені будівлі реалізовано на підставі додаткового переліку № 1 нерухомого військового майна Збройних Сил, яке може бути відчужено, затвердженого рішенням Урядового комітету з питань оборони, оборонно-промислового комплексу та правоохоронної діяльності, протокол від 22.10.2004 № 20, договору комісії від 22.08.2005 № Д 29-1.3/621 та договору купівлі-продажу від 01.02.2006 № Д 29-2.5/63. Передачу будівель здійснено відповідно до акта приймання-передачі від 13.02.2006 будівлі № 62, загальною площею 712, 90 кв. м; будівлі № 107, загальною площею 105, 20 кв. м, військового містечка НОМЕР_1, що розташовані за адресою: АДРЕСА_2 .
У листі Головного управління земель оборони та фондів Міністерства оборони України від 30.03.2024 № 220/68/661 зазначено, що у серпні 2023 року проведено інвентаризацію земельної ділянки військового містечка № НОМЕР_1 . У ході проведення інвентаризації земельної ділянки військового містечка № НОМЕР_1 сформовано земельну ділянку площею 9, 9812 га та внесено відомості про неї до Державного земельного кадастру з присвоєнням кадастрового номеру 4610136300:06:021:0042.
Під час проведення камеральних робіт сертифікованим інженером-землевпорядником установлено, що на частину земельної ділянки площею 9, 9812 га (фактична площа) накладається частина земельної ділянки з кадастровим номером 4610136300:06:021:0008 площею 0, 1236 га із загальної площі 0,1600 га, яка перебуває у власності ТОВ «Вест Ойл Груп».
Квартирно-експлуатаційний відділ м. Львова у листі від 29.02.2024 № 575/3/976 повідомив, що на земельній ділянці площею 0, 16 га з кадастровим номером 4610136300:06:021:0008 знаходяться дві будівлі (№ 101 - водомаслогрійка, № 121 - вбиральня), які перебувають у власності Міністерства оборони України. Земельна ділянка розміщується в межах території військового містечка № НОМЕР_1 , де дислокується в/ч НОМЕР_3 , огороджена і використовується військовою частиною за призначенням. Доступ до зазначеної земельної ділянки можливий лише згідно з пропускним режимом військової частини НОМЕР_3 .
У листі Головного управління військової юстиції Міністерства оборони України від 21.06.2024 № 220/74/ВихЗПІ/58 зазначено, що незважаючи на проведення державної реєстрації права власності об'єктів нерухомого майна за Міністерством оборони України та формування земельної ділянки військового містечка № НОМЕР_1 , наявність в межах військового містечка сторонньої земельної ділянки площею 0, 16 га з кадастровим номером 4610136300:06:021:0008, у зв'язку з її накладенням на земельну ділянку військового містечка № НОМЕР_1 унеможливлює реєстрацію права власності Міністерства оборони України на земельну ділянку в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.
Оскільки, під час оформлення речового права на земельну ділянку державної власності за Міністерством оборони України встановлено неможливість проведення реєстрації права державної власності щодо земельної ділянки із земель оборони з кадастровим номером 4610136300:06:021:0042, зважаючи на наявність державної реєстрації земельної ділянки приватної форми власності з кадастровим номером 4610136300:06:021:0008, частина якої накладається на землі оборони, прокурор звернувся до суду із зазначеним позовом за захистом інтересів держави.
Відповідач проти позову заперечив, та зазначив, що 31.12.2001 між Львівською міською радою (продавець) та ПП «Галицькі страви» (покупець-переможець) укладено договір купівлі-продажу земельних ділянок, предметом якого є придбання покупцем-переможцем земельних ділянок для будівництва та обслуговування АЗС загальною площею 25 200 кв. м, у тому числі і земельну ділянку, що знаходиться за адресою: м. Львів, вул. Левандівська, загальною площею 1 600 кв. м.
У подальшому ПП «Галицькі страви» відповідно до договору купівлі-продажу земельної ділянки від 20.10.2005 земельну ділянку, що знаходиться за адресою: м. Львів, вул. Левандівська, загальною площею 1 600 кв. м, продало СУАП «Західна нафтова група».
09.07.2008 Управлінням земельних ресурсів у м. Львові видано СУАП «Західна нафтова група» державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯД № 499780 площею 0, 16 га на вул. Левандівській у м. Львів для будівництва і обслуговування АЗС.
04.07.2012 між СУАП «Західна нафтова група» та ТОВ «Вест Ойл Груп» укладено договір купівлі-продажу земельної ділянки площею 0, 16 га, кадастровий номер 4610136300:06:021:0008, що знаходиться за адресою: вул. Левандівська, м. Львів.
Згідно з інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, 10.05.2023 державним реєстратором за ТОВ «Вест Ойл Груп» проведено державну реєстрацію на праві приватної власності на цю земельну ділянку (кадастровий номер 4610136300:06:021:0008) на підставі договору купівлі-продажу від 04.07.2012, укладеного між СУАП «Західна нафтова група» та ТОВ «Вест Ойл Груп», зареєстрованого приватним нотаріусом в реєстрі № 2238, та державного акта на право власності на земельну ділянку серії ЯД № 499780, виданого 09.07.2008 СУАП «Західна нафтова група». Цільове призначення земельної ділянки визначено для будівництва і обслуговування АЗС.
Суд першої інстанції, з яким погодився і суд апеляційної інстанції, позов задовольнив і мотивував таке рішення тим, що за встановлених у справі обставин наявне порушення чинного законодавства України та інтересів держави щодо володіння зазначеними землями оборони, оскільки ані Кабінетом Міністрів України, ані Міністерством оборони України не приймалися рішення щодо передачі в комунальну (приватну) власність із земель оборони військового містечка НОМЕР_1 по АДРЕСА_2 частини спірної земельної ділянки та проведення державної реєстрації на частину земельної ділянки площею 0, 1236 га за суб'єктом права приватної власності.
З метою забезпечення реальної та безперешкодної можливості державі реалізувати усі правомочності власника щодо земельної ділянки земель оборони з кадастровим номером 4610136300:06:021:0042, суд дійшов висновку про необхідність усунути перешкоди в користуванні нею шляхом скасування державної реєстрації права власності на земельну ділянку з кадастровим номером 4610136300:06:021:0008, відомості про яку містяться у Державному земельному кадастрі.
При цьому суд зазначив, що оскільки виключно Кабінет Міністрів України має право розпоряджатись землями оборони за поданням Міністерства оборони України, то у цьому випадку проведена державна реєстрація права приватної власності на частину земельної ділянки зі складу земель оборони суперечить інтересам держави, у зв'язку з чим така реєстрація підлягає скасуванню у Державному земельному кадастрі та Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, а земельна ділянка підлягає поверненню до державної форми власності, що в сукупності буде єдиним ефективним способом захисту інтересів держави.
Суди попередніх інстанцій відхилили посилання відповідача на судові рішення у справах № 5015/4185/12, № 18/274, № 7/219 (18/275), № 1/643-15/210А, № 1/727-19/246, оскільки у них не встановлено обставин, які відповідно до частини 4 статті 75 ГПК мають преюдиційне значення для вирішення спору у справі № 914/1872/24, у тому числі з огляду на висновки про недоведеність позовних вимог.
Водночас, враховуючи встановлені у справі обставини, а саме відчуження спірного майна без волевиявлення власника - держави в особі Кабінету Міністрів України, усунення перешкод у розпорядженні та користуванні землями оборони шляхом повернення їх законному власнику - державі, в розумінні положень статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод є пропорційним втручанням у право власності ТОВ «Вест Ойл Груп», яке ґрунтується на законі, переслідує легітимну мету та є правомірним.
У поданій касаційній скарзі ТОВ «Вест Ойл Груп» в обґрунтування підстави касаційного оскарження судових рішень послалося на те, зокрема, що суди попередніх інстанцій при вирішенні справи:
- неправильно застосували статтю 75 ГПК без врахування висновків, викладених в постановах Верховного Суду від 12.04.2018 у справі № 910/23064/16, від 09.02.2021 у справі № 924/30/20, від 07.04.2021 у справі № 922/2219/19, щодо врахування обставин, встановлених у судових рішеннях у справах № 5015/4185/12, № 18/274, № 7/219 (18/275), № 1/643-15/210А, № 1/727-19/246, які, на думку скаржника, мають преюдиційне значення у даній справі;
- неправильно застосували положення статті 79-1 Земельного кодексу України (далі - ЗК), Закону України «Про державний земельний кадастр» без врахування висновків, викладених в постановах Верховного Суду: від 27.03.2024 у справі № 917/593/22, від 11.09.2024 у справі № 902/639/22, щодо можливості встановлення факту накладення (перетинання) земельних ділянок лише у разі встановлення меж цих земельних ділянок в натурі (на місцевості);
- неправильно застосували положення частини 13 статті 79-1 ЗК без врахування висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 18.02.2025 у справі № 902/72/24, стосовно того, що державна реєстрація земельної ділянки скасовується в разі, зокрема, скасування державної реєстрації земельної ділянки на підставі судового рішення внаслідок визнання незаконною такої державної реєстрації;
- неправильно застосували положення статті 236 ГПК без врахування висновків, викладених в постановах Верховного Суду від 27.03.2024 у справі № 917/593/22, від 11.09.2024 у справі № 902/639/22, щодо законності та обґрунтованості судового рішення;
- неправильно застосували положення статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» без врахування висновків, викладених в постанові Верховного Суду від 23.10.2024 у справі № 278/249/13-ц, щодо неправомірності втручання в право приватної власності;
- суди не врахували висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 22.05.2024 у справі № 916/1750/22, від 16.06.2021 у справі № 372/6016/13-ц.
Відповідно до частин 1, 2 статті 300 ГПК, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
Верховний Суд, переглянувши судові рішення у межах, передбачених статтею 300 ГПК, виходить із такого.
Частиною 2 статті 6 та частиною 2 статті 19 Конституції України визначено, що органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України та зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з пунктом 8 частини 2 статті 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Питання права касаційного оскарження урегульовано статтею 287 ГПК, частиною 2 якої встановлено підстави касаційного оскарження судових рішень виключно у випадках, визначених цією процесуальною нормою.
Такі процесуальні обмеження щодо касаційного оскарження судових рішень не суперечать положенням Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), яка відповідно до частини 1 статті 9 Конституції України застосовується судами України як частина національного законодавства, і відповідають практиці Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), яка згідно зі статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» застосовується судами як джерело права.
Відповідно до практики ЄСПЛ право на суд, одним з аспектів якого є право доступу до суду, не є абсолютним і може підлягати обмеженням, зокрема щодо умов прийнятності скарг, оскільки право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання державою. Отже, кожна держава встановлює правила судової процедури, зокрема й процесуальні заборони та обмеження, зміст яких - не допустити безладного перебігу судового процесу (рішення ЄСПЛ від 20.05.2010 у справі «Пелевін проти України»).
Умови прийнятності касаційної скарги за змістом норм законодавства можуть бути більш суворими, ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах: «Levages Prestations Services v. France» від 23.10.1996; «Brualla Gomes de la Torre v. Spain» від 19.12.1997).
У рішенні ЄСПЛ у справі «Гарсія Манібардо проти Іспанії» від 15.02.2000 зазначалося, що спосіб, у який стаття 6 Конвенції застосовується до апеляційних та касаційних судів, має залежати від особливостей процесуального характеру, а також до уваги мають бути взяті норми внутрішнього законодавства та роль касаційних судів у них (рішення від 02.03.1987 у справі «Monnel and Morris v. the United Kingdom», серія A, N 115, с. 22, п.56, а також рішення від 29.10.1996 у справі «Helmers v. Sweden», серія A, N 212-A, с.15, п.31).
Отже, право на касаційне оскарження не є безумовним, а тому встановлення законодавцем процесуальних фільтрів доступу до касаційного суду не є обмеженням в отриманні судового захисту, оскільки це викликано виключно особливим статусом Верховного Суду, розгляд скарг яким покликаний забезпечувати сталість та єдність судової практики, а не можливість проведення «розгляду заради розгляду». При цьому процесуальні обмеження зазвичай вводяться для забезпечення ефективності судочинства, а право на доступ до правосуддя, як відомо, не є абсолютним правом, і певні обмеження встановлюються законом з урахуванням потреб держави, суспільства чи окремих осіб (наведену правову позицію викладено в ухвалі об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.11.2018 у справі № 910/4647/18).
Однією з підстав касаційного оскарження судових рішень відповідно до пункту 1 частини 2 статті 287 ГПК є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.
При цьому, необхідно зазначити, що оскарження судових рішень з підстави, передбаченої у пункті 1 частини 2 статті 287 ГПК, можливе за наявності таких складових: неоднакове застосування одних і тих самих норм матеріального права апеляційним судом у справі, в якій подано касаційну скаргу, та у постанові Верховного Суду, яка містить висновок щодо застосування цієї ж норми права у подібних правовідносинах; ухвалення різних за змістом судових рішень у справі, в якій подано касаційну скаргу, та у справі, в якій винесено постанову Верховного Суду; спірні питання виникли у подібних правовідносинах.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19 зазначено, що на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об'єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов'язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об'єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб'єктним і об'єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб'єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов'язково мають бути тотожними, тобто однаковими. Відсутність такої подібності зумовлює закриття касаційного провадження.
Проаналізувавши висновки, викладені у постановах Верховного Суду, на які послався скаржник у касаційній скарзі на обґрунтування підстави касаційного оскарження судових рішень у справі № 914/1872/24, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК, суд касаційної інстанції вважає, що правовідносини у зазначених справах не є подібними до правовідносин у справі, що розглядається, з огляду на таке.
Скаржник послався на неправильне застосування судами попередніх інстанцій положень статті 75 ГПК щодо урахування обставин, встановлених у судових рішеннях у справах № 5015/4185/12, № 18/274, № 7/219 (18/275), № 1/643-15/210А, № 1/727-19/246, які мають преюдиційне значення у цій справі, та не врахування висновків Верховного Суду щодо застосування цієї норами права, викладених у постановах від 12.04.2018 у справі № 910/23064/16, від 09.02.2021 у справі № 924/30/20, від 07.04.2021 у справі № 922/2219/19.
Так, у справі № 910/23064/16 Верховий Суд постановою від 12.04.2018 залишив без змін судові рішення попередніх інстанцій про відмову в задоволенні позову прокурора в інтересах Міністерства оборони України до товариства про визнання права власності, права користування та усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою, оскільки позивачами не доведено обставин набуття права власності на спірну земельну ділянку у встановленому порядку; при цьому суди попередніх інстанцій, у тому числі врахували обставини, встановлені в іншій справі, про те, що ані Міністерство оборони України, ані будь-які інші юридичні та фізичні особи не можуть вважатися належними власниками чи землекористувачами спірної земельної ділянки.
У справі № 924/30/20 Верховний Суд постановою від 09.02.2021 скасував судові рішення попередніх судових інстанції про відмову в задоволенні позову Квартирно-експлуатаційного відділу про визнання недійсним рішень ради про затвердження технічної документації із землеустрою щодо інвентаризації земель, про надання дозволу на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо поділу земельної ділянки, про затвердження технічної документації із землеустрою щодо поділу земельної ділянки, та передав справу на новий розгляд до суду першої інстанції, оскільки суди попередніх інстанцій, між іншим, не врахували обставини, встановлені в іншій справі, щодо визначення правового статусу спірної земельної ділянки.
У справі № 922/2219/19 Верховний Суд постановою від 07.04.2021 скасував судові рішення попередніх судових інстанцій про відмову в задоволенні позову Міністерства оборони України до ради, фізичної особи-підприємця про витребування майна з чужого незаконного володіння, визнання договорів оренди земельних ділянок недійсними та зобов'язання вчинити певні дії, а справу передав на новий розгляд до суду першої інстанції, оскільки суди не врахували обставин, встановлених в іншій справі, та дійшли передчасних висновків, що спірна земельна ділянка не належить до земель оборони. При цьому суд касаційної інстанції зауважив, що не встановивши правовий статус земельної ділянки, суди, відповідно, не встановлювали дотримання порядку відчуження такої земельної ділянки.
Натомість у справі, що розглядається, суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що у судових рішеннях у справах, на які послався відповідач на підтвердження факту набуття ним права власності на спірну земельну ділянку, не встановлено обставин, які мають преюдиційне значення для розгляду справи № 914/1872/24, оскільки в них не досліджувалося питання щодо прав на спірну земельну ділянку та їх набуття.
Отже, судами не встановлено наявність обставин, які відповідно до частини 4 статті 75 ГПК не доказуються при розгляді справи, що розглядається. При цьому суди виходили з того, що у справах № 5015/4185/12, № 18/274, № 7/219 (18/275), № 1/643-15/210А, № 1/727-19/246 є висновки про недоведеність позовних вимог, що з огляду на положення частини 4 статті 75 ГПК не є тими обставинами, що мають преюдиційне значення для цієї справи.
Також скаржник зазначив про неправильне застосування судами попередніх інстанцій положень статті 79-1 ЗК, Закону України «Про державний земельний кадастр» та не врахування висновків, викладених в постановах Верховного Суду: від 27.03.2024 у справі № 917/593/22, від 11.09.2024 у справі № 902/639/22, щодо можливості встановлення факту накладення (перетинання) земельних ділянок лише у разі встановлення меж цих земельних ділянок в натурі (на місцевості); від 18.02.2025 у справі № 902/72/24, стосовно того, що державна реєстрація земельної ділянки скасовується в разі, зокрема, скасування державної реєстрації земельної ділянки на підставі судового рішення внаслідок визнання незаконною такої державної реєстрації; від 22.05.2024 у справі N 916/1750/22.
Так у справі № 917/593/22 Верховний Суд постановою від 27.03.2024 залишив без змін судові рішення попередніх судових інстанцій про відмову в задоволенні позову обслуговуючого кооперативу до міської ради про визнання недійсним та скасування рішення в частині затвердження технічної документації із землеустрою щодо інвентаризації земельної ділянки та скасування державної реєстрації цієї земельної ділянки та записів про державну реєстрацію прав на неї, оскільки позивачем належними і допустимими доказами не доведено будь-яких майнових прав на спірну земельну ділянку, а фактичне користування позивачем землями оборони, навіть упродовж тривалого часу, яке не заперечується відповідачем та іншими учасниками справи, не є правовстановлюючим фактом та не свідчить про наявність у позивача права користування земельною ділянкою у розумінні вимог цивільного та земельного законодавства.
У справі № 902/639/22 Верховний Суд постановою від 11.09.2024 скасував рішення попередніх судових інстанцій про відмову в задоволенні позову ради до товариства про витребування з чужого незаконного володіння земельної ділянки та передав справу на новий розгляд до суду першої інстанції, оскільки суди належним чином не встановили обставин, коли саме позивач дізнався або міг дізнатися про порушення прав та законних інтересів щодо спірної земельної ділянки, а також інших обставин, які мають значення для вирішення цієї справи.
У справі № 902/72/24 Верховний Суд постановою від 18.02.2025 скасував постанову суду апеляційної інстанції про відмову в задоволенні позову прокурора в інтересах держави в особі обласної державної адміністрації до міської ради, Держгеокадастру про визнання недійсним наказу в частині передачі земельної ділянки із державної у комунальну власність, скасування державної реєстрації права комунальної власності щодо земельної ділянки, визнання незаконною та скасування державної реєстрації земельної ділянки, та передав справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, оскільки цей суд переглянув рішення місцевого господарського суду не відповідно, а всупереч висновку щодо застосування положень статті 77 ЗК, статті 22 Закону України «Про державний кордон України», статей 2, 3 Закону України «Про використання земель оборони», пункту 2 Положення № 1147, в подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду.
У справі № 372/6016/13-ц Верховний Суд постановою від 16.06.2021 скасував постанову суду апеляційної інстанції про відмову в задоволенні позовних вимог фізичної особи до фізичної особи та ради про визнання недійсними державних актів, визнання недійсним рішення ради, оскільки судом не встановлено тих обставин, що мають значення для вирішення цієї справи. Також суд зазначив, що належним доказом у справі, який би підтвердив чи спростував накладення земельних ділянок, може бути висновок земельно-технічної експертизи.
У справі № 916/1750/22 Верховний Суд постановою від 22.05.2024 скасував судові рішення попередніх інстанцій про відмову в задоволенні позовних вимог прокурора в інтересах держави в особі обласної державної адміністрації в частині визнання незаконним та скасування пункту наказу ГУ Держгеокадастру та усунення перешкод у здійсненні обласною військовою адміністрацією (обласною державною адміністрацією) права власності на земельну ділянку шляхом скасування її державної реєстрації та в цій частині позовні вимоги задовольнив. При цьому суд касаційної інстанції зазначив, що з огляду на особливості правового регулювання статусу земельних ділянок лісогосподарського призначення та неможливість їх передання у комунальну чи приватну власність, а також з урахуванням того, що спірна земельна ділянка була передана раді як земля сільськогосподарського призначення, позов з вимогою про визнання незаконним і скасування зазначеного наказу Держгеокадастру за встановлених судами обставин цієї справи відповідає критерію правомірності та ефективності вибраного прокурором способу захисту порушеного права, оскільки усуває стан юридичної невизначеності щодо цільового призначення земельної ділянки та особи її власника.
У постанові від 23.10.2024 у справі № 278/249/13-ц, Верховний Суд за наслідками розгляду касаційної скарги на судові рішення про часткове задоволення позовних вимог прокурора до районної державної адміністрації та фізичних осіб про визнання недійсними розпоряджень, державних актів та зобов'язання вчинити певні дії залишив без змін судові рішення попередніх інстанцій, оскільки за встановлених у цій справі обставин наявні підстави для застосування судом у спірних правовідносинах положень статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та відповідних рішень ЄСПЛ. Крім того, суд касаційної інстанції зазначив про обрання прокурором неналежного способу захисту порушених прав держави в частині тих вимог, в задоволенні яких було відмовлено.
Натомість у справі, що розглядається, суди попередніх інстанцій з огляду на предмет і підстави заявленого позову, подані сторонами докази на підтвердження своїх вимог і заперечень, а також з огляду на встановлені фактичні обставини дійшли висновку, що оскільки виключно Кабінет Міністрів України має право розпоряджатися землями оборони за поданням Міністерства оборони України, то у даному випадку проведення державної реєстрації права приватної власності за відповідачем на частину земельної ділянки зі складу земель оборони суперечить інтересам держави, у зв'язку з чим така реєстрація підлягає скасуванню, а земельна ділянка підлягає поверненню до державної форми власності, що в сукупності буде єдиним ефективним способом захисту інтересів держави. При цьому задоволення позову про усунення перешкод у розпорядженні та користуванні землями оборони шляхом повернення їх законному власнику - державі, є правомірним, пропорційним та відповідає практиці ЄСПЛ, зокрема щодо дотримання балансу між публічними інтересами держави та правами власника в розумінні положень статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Отже, аналіз висновків, зроблених в оскаржуваних судових рішеннях у справі № 914/1872/24, у якій подано касаційну скаргу, не свідчить про їх невідповідність висновкам, викладеним у наведених постановах Верховного Суду, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, оскільки зазначені висновки не є різними за своїм змістом, а зроблені судами з урахуванням інших фактичних обставин, встановлених судами попередніх інстанцій у кожній справі, які формують зміст правовідносин і зумовили прийняття відповідного рішення, що не дає підстави вважати правовідносини у цих справах подібними.
Посилання скаржника у касаційній скарзі на загальні висновки Верховного Суду у наведених ним постановах щодо застосування відповідних норм права без обґрунтування подібності правовідносин у цих справах зі справою, в якій подано касаційну скаргу, не дає підстав для висновку про неправильне застосування судами попередніх інстанцій у справі, що розглядається, норм матеріального та процесуального права у контексті підстави касаційного оскарження судових рішень, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК.
У кожній з наведених справ, які переглядались Верховним Судом, зазначені норми права застосовані з урахуванням конкретних обставин справи та поданих сторонами доказів в межах конкретного предмета доказування, тому відповідні посилання скаржника не є належним правовим обґрунтуванням підстави касаційного оскарження судових рішень, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК, а зміст зазначених скаржниками постанов не свідчить про застосування судами першої і апеляційної інстанцій у справі, що розглядається, норм права без урахування висновків, викладених у цих постановах.
Загалом доводи, наведені в касаційній скарзі, стосуються процесу доказування, оцінки доказів судом та фактично спрямовані на спонукання Суду до необхідності переоцінки поданих сторонами доказів і встановлення нових обставин справи, проте відповідно до норм статті 300 ГПК зазначене виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції.
Відповідно до пункту 5 частини 1 статті 296 ГПК суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.
З урахуванням наведеного суд касаційної інстанції дійшов висновку про необхідність закриття касаційного провадження з підстави, передбаченої пунктом 5 частини 1 статті 296 ГПК.
Керуючись статтями 234, 235, 296 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд
Закрити касаційне провадження за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Вест Ойл Груп» на постанову Західного апеляційного господарського суду від 28.05.2025 та рішення Господарського суду Львівської області від 25.11.2024 у справі № 914/1872/24.
Ухвала набирає законної сили негайно після її оголошення і оскарженню не підлягає.
Головуючий суддя І.С. Берднік
Судді: В.А. Зуєв
І.С. Міщенко