01 вересня 2025 року
м. Київ
cправа № 922/457/25
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Мамалуй О.О. - головуючий, Баранець О.М., Кролевець О. А.,
розглянувши матеріали касаційної скарги товариства з обмеженою відповідальністю «Схід Оіл Груп»
на постанову Східного апеляційного господарського суду від 23.07.2025
у складі колегії суддів: Тарасова І.В. - головуючий, Білоусова Я.О., Стойка О.В.
та на рішення господарського суду Харківської області від 23.04.2025
суддя: Погорелова О.В.
у справі № 922/457/25
за позовом приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Перша»
до товариства з обмеженою відповідальністю «Схід Оіл Груп»
про стягнення 87 418,64 грн,
Товариство з обмеженою відповідальністю «Схід Оіл Груп» звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою на постанову Східного апеляційного господарського суду від 23.07.2025 та на рішення господарського суду Харківської області від 23.04.2025 у справі № 922/457/25.
При перевірці матеріалів касаційної скарги Верховний Суд дійшов висновку, що у відкритті касаційного провадження слід відмовити виходячи з такого.
Відповідно до пункту 2 частини третьої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України, Кодекс) не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує п'ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в)справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.
Згідно з пунктом 1 частини п'ятої статті 12 ГПК України для цілей цього Кодексу малозначними справами є справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 163 ГПК України у позовах про стягнення грошових коштів ціна позову визначається сумою, яка стягується, або сумою, оспорюваною за виконавчим чи іншим документом, за якими стягнення провадиться у безспірному (безакцептному) порядку.
За змістом частини сьомої статті 12 ГПК України розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб вираховується станом на 1 січня календарного року, в якому подається відповідна заява або скарга, вчиняється процесуальна дія чи ухвалюється судове рішення.
Позов у цій справі подано у 2025 році.
Статтею 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2025 рік" прожитковий мінімум для працездатних осіб з 01.01.2025 установлено у розмірі 3 028,00 грн.
Предметом позову у цій справі є стягнення 87418,64 грн, отже, відповідно до пункту 1 частини п'ятої статті 12 ГПК України справа № 922/457/25 є малозначною, оскільки ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Звертаючись до суду касаційної інстанції скаржник зазначає, що у справі, яка розглядається, порушено питання можливості стягнення страховою компанією виплаченого страхового відшкодування (в порядку регресу) з роботодавця працівника, який вчинив (визнано винним у вчиненні) дорожньо-транспортну пригоду під час виконання трудових обов'язків. Скаржник стверджує, що вказане питання має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики оскільки:
- відсутня однозначна єдина правова позиція Верховного Суду щодо розподілу процесуального обов'язку доказування в аналогічних справах;
- вирішення зазначеного питання стосується широкого кола аналогічних спорів, у яких шкода заподіюється працівниками під час керування транспортними засобами, і має значення для визначення меж деліктної відповідальності юридичних осіб, реалізації права страховиків на регресне відшкодування, забезпечення правової визначеності у випадках сумнівів щодо статусу працівника на момент події;
- судова практика у подібних справах є суперечливою;
- відсутня узагальнена позиція Верховного Суду щодо стандарту доказування таких обставин, допустимих доказів для підтвердження виконання (або не виконання) трудових функцій, розмежування випадків, коли працівник діє в інтересах роботодавця, від тих, коли його дії є особистими (приватними);
- вирішення зазначеного питання стосується великого кола правовідносин у сфері страхування, трудового права та деліктної відповідальності.
За твердженням скаржника, порушене у справі питання виходить за межі конкретного спору та має загальне значення для правозастосування, у зв'язку з чим потребує правової визначеності, яка можлива лише через правову позицію Верховного Суду.
Верховний Суд зазначає, що єдність судової практики є фундаментальною засадою здійснення судочинства і визначається тим, що має гарантувати стабільність правопорядку, об'єктивність і прогнозованість правосуддя. Застосування ж судами різних підходів до тлумачення законодавства, навпаки, призводить до невизначеності закону, його суперечливого та довільного застосування.
Водночас фундаментальне значення для формування правозастосовчої практики означає, що скаржник у своїй касаційній скарзі ставить на вирішення суду касаційної інстанції проблему, яка, у випадку відкриття касаційного провадження Верховним Судом, впливатиме на широку масу спорів, створюючи тривалий у часі, відмінний від минулого підхід до вирішення актуальної правової проблеми.
Велика Палата Верховного Суду в ухвалі від 10.01.2024 у справі № 905/1840/21 зазначала, що у визначенні правового питання як такого, що має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, потрібно виходити з того, що таке правове питання має бути головним або основним питанням правозастосовчої практики на сучасному етапі її розвитку та становлення, воно повинно мати одночасно винятково актуальне значення для її формування. Такі ознаки визначаються предметом спору, значущістю для держави й суспільства у цілому правового питання, що постало перед практикою його застосування.
Згідно з усталеною практикою Великої Палати Верховного Суду виключна правова проблема має оцінюватися з урахуванням кількісного та якісного вимірів. Кількісний ілюструє той факт, що вона наявна не в одній конкретній справі, а в невизначеній кількості спорів, які або вже існують, або можуть виникнути з урахуванням правового питання, щодо якого постає проблема невизначеності. Якісні критерії вказують на виключність правової проблеми, про що свідчать такі обставини, як: відсутність сталої судової практики в питаннях, що визначаються як виключна правова проблема; невизначеність на нормативному рівні правових питань, які можуть кваліфікуватися як виключна правова проблема; необхідність застосування аналогії закону чи права; вирішення правової проблеми необхідне для забезпечення принципу пропорційності, тобто належного балансу між інтересами сторін у справі. Метою вирішення виключної правової проблеми є формування єдиної правозастосовної практики та забезпечення розвитку права.
Такі критерії, серед іншого, можливо використовувати для визначення чи має справа фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, адже останнє є оціночним поняттям.
Водночас касаційна скарга відповідача не містить належних аргументів, які б свідчили про те, що справа № 922/457/25 стосується питання права, вирішення якого необхідне для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики; у касаційній скарзі відсутні докази кількісного та якісного виміру наявності питання фундаментального значення для формування єдиної правозастосовчої практики, а також належні обґрунтування, які б дозволили дійти висновку, що при перегляді оскаржуваних судових рішень у цій справі має бути усунута невизначеність на нормативному рівні правових питань, які можуть кваліфікуватися як такі, що мають фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики.
Наявність вичерпного переліку судових рішень, які можуть бути оскаржені до касаційного суду, не є обмеженням доступу особи до правосуддя чи перепоною в отриманні судового захисту, оскільки встановлення законодавцем "розумних обмежень" у праві на звернення до касаційного суду зумовлено виключно особливим статусом Верховного Суду, розгляд скарг яким має на меті забезпечити сталість судової практики, а не можливість проведення "розгляду заради розгляду", що повністю узгоджується з прецедентною практикою Європейського суду з прав людини, положеннями Конституції України, завданнями і принципами господарського судочинства.
Верховний Суд зазначає, що визначені підпунктами "а", "б", "в", "г" пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України випадки є винятками із загального правила і необхідність відкриття касаційного провадження у справі на підставі будь-якого з них потребує належних, фундаментальних обґрунтувань, оскільки в іншому випадку принцип "правової визначеності" буде порушено.
Подана касаційна скарга не містить обґрунтувань, які могли б бути визнані такими, що підпадають під дію підпунктів "а", "б", "в", "г" пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України.
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 293 ГПК України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
З урахуванням наведеного, Верховний Суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою товариства з обмеженою відповідальністю «Схід Оіл Груп» на постанову Східного апеляційного господарського суду від 23.07.2025 та на рішення господарського суду Харківської області від 23.04.2025 у справі № 922/457/25, оскільки вона подана на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
Керуючись статтями 233, 234, 235, пунктом 2 частини третьої статті 287, пунктом 1 частини першої статті 293 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд
1. Відмовити товариству з обмеженою відповідальністю «Схід Оіл Груп» у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою на постанову Східного апеляційного господарського суду від 23.07.2025 та на рішення господарського суду Харківської області від 23.04.2025 у справі № 922/457/25.
2. Копію ухвали про відмову у відкритті касаційного провадження з доданими до скарги матеріалами направити особі, яка подавала касаційну скаргу, а копію касаційної скарги залишити в суді касаційної інстанції.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
Головуючий суддя О. О. Мамалуй
Судді О. М. Баранець
О. А. Кролевець