Іменем України
28 серпня 2025 року м. Чернігівсправа № 927/495/25
Господарський суд Чернігівської області у складі судді Моцьора В.В., за участю секретаря судового засідання Гринчук О.К., розглянув у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження справу
за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю «АДАМА УКРАЇНА»
вул. Миколи Пимоненка, б.13, офіс 4а/41, м. Київ, 04050
код ЄДРПОУ 36138418
до відповідача: Фермерського господарства «Сімейне фермерське
господарство «ПРИЩЕПА»
вул. Нова, б.24, с. Брусилів, Чернігівський район, Чернігівська область, 15531
про стягнення 802 109,03 грн
За участю представників сторін:
позивача: не прибув
відповідача: не прибув
Дії суду щодо розгляду справи. Позиції сторін.
Товариством а з обмеженою відповідальністю «АДАМА УКРАЇНА» подано позов до Фермерського господарства «Сімейне фермерське господарство «ПРИЩЕПА» про стягнення 802 109,03 грн, з яких: 507 203,00 грн заборгованості за поставлений товар, 70 019,27 грн пені, 101 440,60 грн штрафу, 63 698,75 грн процентів річних, 36 749,27 грн процентів за користування кредитом, 22 998,14 грн різниці в ціні товару.
Позовні вимоги обґрунтовано неналежним виконанням відповідачем зобов'язань за договором поставки №МD_43425738/2024 від 28.04.2024 в частині своєчасної та повної оплати за поставлений позивачем товар.
Ухвалою Господарського суду Чернігівської області від 21.05.2025 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, постановлено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 19.06.2025. Відповідно до ст.165,166,251 ГПК України вказаною ухвалою учасникам справи встановлено строк для надання відзиву на позовну заяву, відповіді на відзив, заперечень.
Сторони були належним чином повідомлені про розгляд справи у суді, що підтверджено довідкою про доставку електронного листа (ухвали суду від 21.05.2025) до електронного кабінету позивача та рекомендованим повідомленням про вручення відповідачу поштового відправлення №0601149720182.
Відповідач у встановлений судом строк відзиву на позовну заяву не подав, заяв та клопотань від відповідача не надходило.
17.06.2025 від позивача надійшло клопотання про розгляд справи в судовому засіданні 19.06.2025 за відсутності представника позивача.
19.06.2025 суд постановив протокольну ухвалу про відкладення розгляду справи на 05.08.2025.
04.08.2025 від позивача надійшли додаткові письмові пояснення, в яких позивач повідомляє суд, що після відкриття провадження у справі відповідач частково сплатив основну заборгованість за поставлений товар в загальному розмірі 507 200,00 грн, залишок заборгованості становить 3,00 грн.
У зв'язку з оголошенням повітряної тривоги на території України, у тому числі в м. Чернігові судові засідання 05.08.2025 та 08.08.2025 не відбулися, про що складено акти №86-25 від 05.08.2025 та № 97-25 від 08.08.2025.
Ухвалами від 05.08.2025 та від 08.08.2025 суд повідомив сторін про відкладення судового засідання на 08.08.2025 та 28.08.2025 відповідно.
28.08.2025 суд розглянув справу по суті, суд перейшов до стадії ухвалення судового рішення та підписав скорочене рішення (вступну та резолютивну частини).
Обставини справи встановлені судом.
Між Товариством з обмеженою відповідальністю «АДАМА УКРАЇНА» (Постачальник) та Фермерським господарством «СІМЕЙНЕ ФЕРМЕРСЬКЕ ГОСПОДАРСТВО «ПРИЩЕПА» (Покупець) було укладено договір поставки MD_43425738/2024 від 28.04.2024 (далі - Договір).
Відповідно до п.1.1. Договору, в порядку та на умовах цього Договору Постачальник зобов'язується поставити Покупцю хімічну продукцію, в тому числі, але не виключно мінеральні добрива (надалі - «Товар»), а Покупець зобов'язується прийняти та оплатити вартість такого Товару.
Згідно з п. 1.2. Договору найменування, асортимент та кількість Товару, який підлягає поставці за Договором, зазначаються в Додатках/Специфікаціях, які є його невід'ємною частиною.
У п. 2.1. Договору сторони визначили, що ціна Товару в національній валюті та її еквівалент в іноземній валюті (долар США) зазначаються у Додатках/Специфікаціях до Договору.
Згідно з п. 3.1. Договору оплата здійснюється Покупцем в національній валюті України шляхом перерахування грошових коштів на банківський рахунок Постачальника в порядку, на умовах та в строки, визначені Договором та Додатками/Специфікаціями до нього. Датою оплати товару вважається день зарахування грошових коштів на банківський рахунок Постачальника.
Договір вступає в силу з моменту його підписання вповноваженими представниками сторін та скріплення печатками сторін та діє до 31.12.2024, а в частині проведення розрахунків за поставлений товар - до моменту проведення остаточних розрахунків (п.9.1 Договору).
На виконання умов Договору сторонами було складено та підписано Додаток/Специфікацію від 29.04.2024 до договору поставки MD_43425738/2024 від 28/04/2024 (рахунок 4544) (надалі - Специфікація).
За умовами Специфікації позивач зобов'язався здійснити поставку Товару - добрива, Тарногран 21 NPK (Мg) 4-10-21(3) загальною вартістю 607200,00 грн у строк до 29.05.2024, а відповідач - здійснити оплату вартості Товару в наступному порядку:
- 20% вартості товару - на умовах попередньої оплати до 29.04.2024 (включно);
- 80% вартості товару - після поставки до 15.11.2024 (включно).
Позивачем було виставлено відповідачу рахунок на оплату №4544 від 29.04.2025 на загальну суму 607 200,00 грн.
На виконання умов Договору та Специфікації позивачем поставлено відповідачу Товар на загальну вартість 607 200,00 грн, що підтверджується видатковою накладною № 6019 від 09.05.2024, підписаною сторонами та скріпленою печатками сторін.
Відповідач частково розрахувався за поставлений товар 30.04.2024 на суму 99 997,00 грн, про що свідчить довідка банку №В6/19-4511 від 13.05.2025.
01.04.2025 позивач звертався до відповідача з вимогою №79 про сплату заборгованості та штрафних санкцій за Договором впродовж 7 (семи) календарних днів з дати отримання вимоги.
Відповідач не виконав вимог позивача, викладених у вимозі, не здійснив оплату поставленого Товару та не сплатив пеню, проценти та різницю в ціні Товару.
Заборгованість відповідача станом на день звернення позивача з позовом до суду становила 507 203,00 грн.
Неналежне виконання відповідачем умов Договору в частині своєчасної та повної оплати товару стало підставою для звернення позивача з даним позовом до суду.
Після відкриття провадження у справі відповідачем було сплачено відповідач частково сплатив основну заборгованість за поставлений товар в загальному розмірі 507 200,00 грн,
Заборгованість відповідача перед позивачем станом на день прийняття рішення становить 3,00 грн.
Оцінка аргументів та нормативно-правове обґрунтування. Висновки суду.
Згідно з ч. 1 статті 175 Господарського кодексу України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Частина 1 статті 202 Цивільного кодексу України встановлює, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
В силу ч. 1 статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, що спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Зі змісту укладеного між сторонами договору поставки MD_43425738/2024 від 28.04.2024 вбачається, що цей договір за своєю правовою природою є договором поставки.
Відповідно до ч. 1 ст. 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.
Згідно з ч.2 ст.712 Цивільного кодексу України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Відповідно до ст. 655 Цивільного кодексу України, за договором купівлі-продажу одна сторона передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Згідно з ч.2,3 ст. 193 Господарського кодексу України кожна сторона має вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. За ч.1 ст.193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей передбачених цим Кодексом.
Так, відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обігу або інших вимог, що звичайно ставляться.
Стаття 629 Цивільного кодексу України передбачає, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до ч.1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Згідно зі ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Відповідно до умов Договору позивач поставив відповідачу Товар на загальну вартість 607 200,00 грн, що підтверджується видатковою накладною № 6019 від 09.05.2024.
Відповідач даний товар отримав без зауважень, видаткову накладну підписав.
Отже, відповідно до умов Специфікації відповідач повинен був здійснити оплату вартості Товару в наступному порядку:
- 20% вартості товару - на умовах попередньої оплати до 29.04.2024 (включно);
- 80% вартості товару - після поставки до 15.11.2024 (включно).
Відповідач частково розрахувався за поставлений товар 30.04.2024 на суму 99 997,00 грн, про що свідчить довідка банку №В6/19-4511 від 13.05.2025.
Станом на день подання позивачем позову до суду, відповідачем не було проведено оплату за поставлений позивачем товар на загальну суму 507 203,00 грн.
Приймаючи до уваги, що відповідачем після звернення позивача з даним позовом до суду та відкриття провадження у даній справі сплачено позивачу основний борг в сумі 507 200,00 грн, суд доходить висновку, що спір між сторонами в частині стягнення з відповідача 507 200,00 грн основного боргу за неоплачений товар поставлений позивачем на виконання умов Договору, врегульовано, предмет спору відсутній.
Відповідно до п.2 ч.1 ст. 231 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд закриває провадження у справі якщо відсутній предмет спору.
За таких обставин, провадження у справі в частині стягнення 507 200,00 грн основного боргу підлягає закриттю на підставі п.2 ч.1 ст. 231 Господарського процесуального кодексу України.
У разі закриття провадження у справі повторне звернення до суду із спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав не допускається (ч.3 ст. 231 Господарського процесуального кодексу України).
Отже, судом встановлено, що станом на день прийняття рішення, заборгованість відповідача за отриманий товар становить 3,00 грн, підтверджена матеріалами справи та є обґрунтованою.
Щодо заявленого позивачем до стягнення з відповідача 70 019,27 грн пені та 101 440,60 грн штрафу.
Статтею 611 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором, або законом, у тому числі сплата неустойки (штрафу, пені) та відшкодування збитків.
Відповідно до ст.546, 549 Цивільного кодексу України, зокрема, виконання зобов'язань за договором можуть забезпечуватись неустойкою, порукою, гарантією, заставою, при триманням, завдатком. Неустойка (штраф, пеня) є грошова сума або інше майно, яке боржник повинен передати кредитору в разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Частинами 4 та 6 ст. 231 Господарського кодексу України встановлено, що у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому співвідношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг). Штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.
Також частиною 6 ст. 232 Господарського кодексу України передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Як узгоджено сторонами у п. 6.2. Договору, Покупець за несвоєчасну оплату Товару сплачує пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України від вартості неоплаченого Товару за кожний день прострочення.
Пунктом 6.9. Договору передбачено, що нарахування та стягнення штрафних санкцій (пені, штрафу, процентів) за цим Договором відповідно до п. 6 ст. 232 Господарського кодексу України не обмежується строком нарахування та припиняється в день виконання стороною зобов'язання.
Перевіривши поданий позивачем розрахунок пені, судом встановлено, що позивачем правомірно нараховано та пред'явлено до стягнення 70 019,27 грн за період 30.04.2024 по 02.05.2025.
Право встановити в договорі розмір та порядок нарахування штрафу надано сторонам частиною четвертою статті 231 Господарського кодексу України.
Можливість одночасного стягнення пені та штрафу за порушення окремих видів господарських зобов'язань передбачено частиною другою статті 231 Господарського кодексу України.
У інших випадках порушення виконання господарських зобов'язань чинне законодавство не встановлює для учасників господарських відносин обмежень передбачати в договорі одночасне стягнення пені та штрафу, що узгоджується із свободою договору, встановленою статтею 627 Цивільного кодексу України, коли сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання за договором, штрафу та пені не суперечить статті 61 Конституції України, оскільки згідно зі статтею 549 Цивільного кодексу України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до статті 230 Господарського кодексу України - видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій.
Відповідна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 01 червня 2021 року у справі 910/12876/19, у постановах Верховного Суду від 9 лютого 2018 року у справі № 911/2813/17, від 22 березня 2018 року у справі № 911/1351/17, від 17 травня 2018 року у справі № 910/6046/16, від 25 травня 2018 року у справі № 922/1720/17, від 9 липня 2018 року у справі № 903/647/17 та від 8 серпня 2018 року у справі № 908/1843/17.
Відповідно до п. 6.3. Договору, у разі порушення Покупцем строків оплати Товару, Покупець сплачує на користь Постачальника штраф у розмірі 20% від вартості несвоєчасно оплаченого Товару.
Перевіривши наданий позивачем розрахунок штрафу, враховуючи прострочку відповідачем оплати поставленого товару, суд доходить висновку, що позивачем правомірно нараховано відповідачу та пред'явлено до стягнення 101 440,60 грн штрафу.
Щодо заявлених позивачем до стягнення 63 698,75 грн 20% річних за період з 30.04.2024 по 02.05.2025.
Відповідно до ч.2 ст. 625 Цивільного кодексу України, зокрема, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Інфляційні нарахування на суму боргу та проценти річних від простроченої суми, сплата яких передбачена ч.2 ст. 625 Цивільного кодексу України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.
Тобто, зазначені нарахування носять компенсаційний характер і пов'язані із знеціненням грошових коштів внаслідок інфляційних процесів, право стягнення яких передбачене безпосередньо в Цивільному кодексі України і не передбачається обов'язковості зазначення такого положення в договорі.
Суд, перевіривши поданий позивачем розрахунок відсотків річних, встановив, що належними до стягнення у межах заявленого позивачем періоду є 63 698,75 грн 20% річних, а тому позовні вимоги в цій частині є правомірними.
Щодо заявлених позивачем процентів за користування товарним кредитом у сумі 36 749,27 грн за період з 30.04.2025 по 02.05.2025.
Відповідно до частини 1 статті 694 Цивільного кодексу України договором купівлі-продажу може бути передбачений продаж товару в кредит з відстроченням або з розстроченням платежу, а в частині 5 цієї статті визначено, що у разі якщо покупець прострочив оплату товару, на прострочену суму нараховуються проценти відповідно до статті 536 цього Кодексу від дня, коли товар мав бути оплачений, до дня його фактичної оплати.
Статтею 536 Цивільного кодексу України визначено, що за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором; розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.
Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 % річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Водночас, проценти річних, про які йдеться у частині 2 статті 625 Цивільного кодексу України, необхідно відрізняти від процентів за користування чужими коштами, передбачених статтею 536 Цивільного кодексу України.
Стягнення процентів річних є заходом відповідальності за порушення грошового зобов'язання і одночасно способом захисту майнового права та інтересу кредитора, тобто зобов'язанням сплатити кошти, тоді як проценти, зазначені у статті 536 Цивільного кодексу України, - це плата за користування чужими коштами, в тому числі за користування товарним кредитом (частина 5 статті 694 Цивільного кодексу України). Підставами для застосування до правовідносин сторін статті 536 Цивільного кодексу України є, по-перше, факт користування чужими коштами, по-друге - встановлення розміру відповідних процентів договором або чинним законодавством. Спільним для цих процентів є те, що вони нараховуються саме у зв'язку з користуванням чужими коштами.
Положення ж частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України в частині сплати процентів річних застосовуються за наявності порушення грошового зобов'язання. Саме тому, зокрема, якщо в законі або в укладеному сторонами договорі передбачено розмір процентів за користування чужими коштами (стаття 536 Цивільного кодексу України), то це не позбавляє кредитора права звернутися до боржника з позовом про стягнення як зазначених процентів, так і трьох процентів річних (якщо інший їх розмір не передбачено договором або законом) - за умови порушення боржником грошового зобов'язання.
Подібні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 18.11.2021 у справі №921/395/20, від 03.12.2019 у справі № 902/235/19.
В пункті 36 постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 18.12.2018 у справі № 908/639/18, такі висновки щодо застосування норм статті 536, частини 2 статті 625, та частини 5 статті 694 ЦК України в подібних правовідносинах:
"Проценти річних, про які йдеться у частині 2 статті 625 ЦК України, необхідно відрізняти від процентів за користування чужими коштами, передбачених статтею 536 цього Кодексу. Так, стягнення процентів річних є заходом відповідальності за порушення грошового зобов'язання і одночасно, як зазначалося, способом захисту майнового права та інтересу кредитора, тобто зобов'язанням сплатити кошти, тоді як проценти, зазначені у статті 536 ЦК України, - це плата за користування чужими коштами, в тому числі безпідставно одержаними, збереженими грішми (стаття 1214 ЦК України). Підставами для застосування до правовідносин сторін статті 536 ЦК України є, по-перше, факт користування чужими коштами, по-друге - встановлення розміру відповідних процентів договором або чинним законодавством (наприклад, статтями 1048 1054 1061 ЦК України). Спільним для цих процентів є те, що вони нараховуються саме у зв'язку з користуванням чужими коштами. Положення ж частини 2 статті 625 ЦК України в частині сплати процентів річних застосовуються за наявності порушення грошового зобов'язання. Тому, зокрема, якщо в законі або в укладеному сторонами договорі передбачено розмір процентів за користування чужими коштами (стаття 536 ЦК України), то це не позбавляє кредитора права звернутися до боржника з позовом про стягнення як зазначених процентів, так і трьох процентів річних (якщо інший їх розмір не передбачено договором або законом) - за наявності порушення боржником грошового зобов'язання".
Застосування пені також не виключає одночасного нарахування процентів за користування чужими грошовими коштами (ст. 536 Цивільного кодексу України), зокрема, процентів на прострочену суму оплати товару, проданого в кредит (ч.5 ст. 694 цього Кодексу), оскільки стягнення відповідних процентів не є ані видом забезпечення виконання зобов'язань, ані штрафною санкцією.
Аналогічна правова позиція Верховного Суду щодо правомірності одночасного стягнення відсотків за користування товарним кредитом, неустойки та відсотків річних, викладена в постановах від 10.09.2018 по справі № 908/24/18, від 18.12.2018 по справі №908/639/18 та від 03.12.2019 по справі № 902/235/19.
Так, згідно з п. 3.13. Договору у разі порушення Покупцем зобов'язань з оплати отриманого Товару на строк більше 15 (п'ятнадцять) календарних днів, Покупець, відповідно до вимог ст. 536 та ч. 5. ст. 694 Цивільного кодексу України, зобов'язаний сплатити на користь Постачальника плату за користування товарним кредитом у розмірі 15 % (п'ятнадцять відсотків) річних, нараховану на вартість отриманого, але не оплаченого Покупцем Товару. Нарахування відсотків за користування товарним кредитом здійснюється від дня, коли Товар підлягав оплаті за умовами відповідного Додатку/Специфікації та закінчується днем повної оплати вартості отриманого Товару.
Враховуючи вищенаведене та не проведення відповідачем своєчасної та повної оплати вартості поставленого товару, суд вважає, що позивачем цілком правомірно нараховано проценти за користування товарним кредитом.
Перевіривши наданий розрахунок процентів за користування товарним кредитом судом встановлено, що такий розрахунок є обґрунтованим та арифметично правильним, у зв'язку з чим, суд доходить висновку про задоволення позовних вимог в цій частині та стягнення з відповідача 36 749,27 грн процентів за користування товарним кредитом.
Щодо стягнення з відповідача різниці в ціні товару в розмірі 22 998,14 грн, суд зазначає таке:
Відповідно до норм ст. 524 Цивільного кодексу України, зобов'язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті.
Згідно із ч. 1, 2 ст. 533 Цивільного кодексу України, грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях. Якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом. Вказана норма кореспондується з положеннями ч. 2 ст. 198 Господарського кодексу України.
Як встановлено судом, пунктом 3.6. Договору визначено, що оплата Товару здійснюється в наступному порядку, якщо інші умови оплати не передбачені в Додатках (Специфікаціях) до Договору:
П.п. 3.6.1. Договору, попередня ціна Товару в гривнях (надалі в формулі - «Р») без ПДВ, за якою Покупець купує Товар. визначається на дату Рахунку на оплату Товару, виставленого Постачальником, за наступною формулою:
P = S * A
де,
S - еквівалент ціни Товару в доларах США без ПДВ, зазначений у відповідній Специфікації до Договору:
А - курс Міжбанку долара США у робочий день, що передує даті рахунку-фактури (надалі-курс).
П.п. 3.6.2. Договору, якщо з дати Рахунку на оплату Товару до дня фактичної оплати Товару (враховуючи відстрочення платежу згідно умов оплати, передбачених відповідною Специфікацією або Договором) курс Міжбанку у робочий день, що передує даті оплати Товару, змінюється у бік збільшення порівняно до Курсу, то різниця в ціні розраховується в еквіваленті долара США (без ПДВ) (надалі в формулі - «S1») за наступною формулою:
S1 = S- P/Al
де,
Al - курс Міжбанку станом на робочий день, що передує даті оплати Товару;
S1 - різниця в ціні Товару в еквіваленті долара США.
Відповідно до п.п. 3.6.4. Договору, у разі порушення Покупцем строків оплати Товару, зазначених в специфікації, та неоплати Товару до моменту пред'явлення Постачальником позову про стягнення заборгованості з Покупця, то для визначення різниця в ціні Товар в еквіваленті відповідної валюти, та гривневого еквіваленту відповідної різниці в ціні використовується курс Міжбанку на дату, що передує даті пред'явлення позову.
Так, згідно наданого позивачем розрахунку, різниця в ціні товару поставленого позивачем становить 22 998,14 грн.
Відповідно до пп. «а» п. 185.1 ст. 185 Податкового кодексу України об'єктом оподаткування ПДВ є операції платників податку з: постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України.
У абз. 1 п. 188.1 ст. 188 ПК України вказано, що база оподаткування операцій з постачання товарів/послуг визначається виходячи з їх договірної вартості з урахуванням загальнодержавних податків та зборів.
Відповідно до абз. 3, 4 п. 188.1 ст. 188 ПК України до складу договірної (контрактної) вартості включаються будь-які суми коштів, вартість матеріальних і нематеріальних активів, що передаються платнику податків безпосередньо покупцем або через будь- яку третю особу у зв'язку з компенсацією вартості товарів/послуг. До складу договірної (контрактної) вартості не включаються суми неустойки (штрафів та/або пені), три проценти річних від простроченої суми та інфляційні витрати, відшкодування шкоди, у тому числі відшкодування упущеної вигоди за рішеннями міжнародних комерційних та інвестиційних арбітражів або іноземних судів, що отримані платником податку внаслідок невиконання або неналежного виконання договірних зобов'язань.
До бази оподаткування включаються вартість товарів/послуг, які постачаються (за виключенням суми компенсації на покриття різниці між фактичними витратами та регульованими цінами (тарифами) у вигляді виробничої дотації з бюджету та/або суми відшкодування орендодавцю - бюджетній установі витрат на утримання наданого в оренду нерухомого майна, на комунальні послуги та на енергоносії), та вартість матеріальних і нематеріальних активів, що передаються платнику податків безпосередньо отримувачем товарів/послуг, поставлених таким платником податку.
Враховуючи, що курсові різниці, у відповідності до п. 3.6. Договору, є складовою вартості товару, то вказані курсові різниці підлягають стягненню з відповідача з урахуванням ПДВ.
Враховуючи наведені умови Договору та дослідивши наданий позивачем розрахунок, суд доходить висновку про правомірність нарахування позивачем різниці ціни вартості товару.
Перевіривши наданий розрахунок різниці в ціні товару судом встановлено, що такий розрахунок є обґрунтованим та арифметично правильним, у зв'язку з чим, суд доходить висновку про задоволення позовних вимог в цій частині та стягнення з відповідача 22 998,14 грн різниці в ціні товару.
Відповідно до ч.1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Відповідно до ч.1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно зі ст.86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Стаття 129 Конституції України відносить до основних засад судочинства змагальність сторін.
За загальним правилом обов'язок доказування певних обставин покладається на особу, яка посилається на ці обставини. Обов'язок доказування та подання доказів розподіляється між сторонами, виходячи з того, хто посилається на юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги та заперечення. Це стосується позивача, який повинен доказати факти, на підставі яких пред'явлено позов, а також відповідача, який має можливість доказувати факти, на підставі яких він будує заперечення проти позову.
Відповідно до положень ст. 76 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ч.1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України).
Згідно з ч.1 ст. 79 Господарського процесуального кодексу України, наявність обставин, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.
Всупереч наведеним нормам, відповідач не надав суду жодних належних та допустимих доказів, які підтверджують неможливість здійснення ним своєчасної та повної оплати товару за Договору, а тому дії відповідача щодо несвоєчасної та повної оплати товару, є порушенням положень договору та норм чинного законодавства.
Враховуючи, що відповідач в порушення ст. 525, 526 Цивільного кодексу України та ст. 193 Господарського кодексу України взяті на себе зобов'язання щодо своєчасної та повної оплати поставленого позивачем товару не виконав, суд доходить висновку, що позовні вимоги позивача обґрунтовані і підлягають задоволенню частково в частині стягнення з відповідача 3,00 грн основного боргу, 70 019,27 грн пені, 101 440,60 грн штрафу, 63 698,75 грн процентів річних, 36 749,27 грн процентів за користування кредитом, 22 998,14 грн різниці в ціні товару.
Розподіл судових витрат.
При ухваленні рішення в справі, суд, у тому числі вирішує питання щодо розподілу судових витрат між сторонами.
Статтею 129 ГПК України передбачено, що судовий збір покладається: у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Враховуючи часткове задоволення позовних вимог з відповідача підлягає стягненню на користь позивача 4423,64 грн судового збору.
Керуючись ст.73, 74, 76, 77, 79, 86, 129, 233, 238, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд
1. Позов задовольнити частково.
2. Закрити провадження у справі в частині стягнення з відповідача 507 200,00 грн основного боргу у зв'язку з відсутністю предмету спору.
3. Стягнути з Фермерського господарства «Сімейне фермерське господарства «ПРИЩЕПА» (вул. Нова, б.24, с. Брусилів, Чернігівський район, Чернігівська область, 15531; код ЄДРПОУ 43425738) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «АДАМА УКРАЇНА» (вул. Миколи Пимоненка, б.13, офіс 4а/41, м. Київ, 04050; код ЄДРПОУ 36138418) 3,00 грн основного боргу, 70 019,27 грн пені, 101 440,60 грн штрафу, 63 698,75 грн процентів річних, 36 749,27 грн процентів за користування кредитом, 22 998,14 грн різниці в ціні товару та 4423,64 грн судового збору.
4. В решті позову відмовити.
Рішення набирає законної сили у строк та в порядку, встановленому ст.241 Господарського процесуального кодексу України.
Рішення може бути оскаржено до Північного апеляційного господарського суду в строк, встановлений ст.256 Господарського процесуального кодексу України та в порядку, передбаченому ст.257 Господарського процесуального кодексу України.
Повний текст підписаний та складений 02.09.2025.
Повідомити учасників справи про можливість одержання інформації по справі у Єдиному державному реєстрі судових рішень: http://reyestr.court.gov.ua/.
Суддя В.В. Моцьор