29607, м. Хмельницький, майдан Незалежності, 1, e-mail: inbox@km.arbitr.gov.ua, тел.(0382)71-81-84
"21" серпня 2025 р. Справа №924/591/25
м. Хмельницький
Господарський суд Хмельницької області у складі судді Виноградової В.В., за участю секретаря судового засідання Люкової Л.С., розглянувши матеріали
за позовом приватного підприємства "Фенікс агро"
до товариства з обмеженою відповідальністю "Олійний край"
про стягнення 1036988,53 грн
за участю представників сторін
позивача: Джуган М.В. згідно з ордером від 09.06.2025
відповідача: Тулін Р.А. згідно з ордером від 11.08.2025
Рішення ухвалюється 21.08.2025, оскільки в судовому засіданні 12.08.2025 оголошувалась перерва.
В засіданні оголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) рішення.
встановив: приватне підприємство "Фенікс агро" звернулось до Господарського суду Хмельницької області з позовом про стягнення з товариства з обмеженою відповідальністю "Олійний край" 1336988,53 грн, з яких: 755160,30 грн основного боргу, 227722,36 грн пені, 22484,69 грн 3% річних, 65991,22 грн інфляційних втрат, 265629,96 грн процентів за користування товарним кредитом.
Ухвалою суду від 16.06.2025 вказану позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі для її розгляду в порядку загального позовного провадження, призначено підготовче засідання у справі на 03.07.2025, яке в подальшому відкладалось на 23.07.2025, 30.07.2025.
Ухвалою суду від 30.07.2025 закрито підготовче провадження у справі та призначено справу до судового розгляду по суті у судовому засіданні на 12.08.2025, в якому оголошено перерву на 21.08.2025.
Позивач, обґрунтовуючи позовні вимоги, зазначає, що на виконання умов договору поставки №ПЗ-253 від 06.01.2025 позивачем було поставлено відповідачеві товар в кількості погодженій в специфікаціях до договору, однак відповідач здійснив лише часткову оплату отриманого товару з порушенням строків. Правовою підставою позовних вимог зазначає положення ст.ст. 525, 526, 530, 536, 549, 551, 610, 612, 625, 627, 655, 692, 694, 712 Цивільного кодексу України, ст.ст. 230, 233 Господарського кодексу України.
29.07.2025 на адресу суду від позивача надійшла заява про зменшення розміру позовних вимог (від 29.07.2025), в якій в порядку ст. 46 ГПК України, з огляду на часткове погашення відповідачем існуючої заборгованості, просить стягнути з відповідача 1036988,53 з яких: 455160,30 грн основного боргу, 227722,36 грн пені, 22484,69 грн 3% річних, 65991,22 грн інфляційних втрат, 265629,96 грн процентів за користування товарним кредитом.
Ухвалою суду від 30.07.2025, занесеною до протоколу судового засідання, суд, враховуючи положення ст.ст. 14, 46 ГПК України прийняв вказану заяву позивача про зменшення розміру позовних вимог.
У додаткових поясненнях (від 20.08.2025) щодо розміру позовних вимог, позивач повідомив, що після зменшення розміру позовних вимог, закриття підготовчого засідання, відповідачем відповідно до платіжної інструкції №2356 від 29.07.2025 сплачено позивачу 56000,00 грн за поставлений товар.
20.08.2025 на адресу суду від ОСОБА_1 надійшла заява про вступ у справу в якості третьої особи (від 19.08.2025), в якій просить залучити його до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача. Обґрунтовуючи подану заяву зазначає про те, що з лютого 2025 року ОСОБА_1 є співвласником ТОВ "Олійний край" з часткою у статутному капіталі у розмірі 50%, іншим співвласником товариства є ОСОБА_2 , який водночас є директором ТОВ "Олійний край". Зазначає, що ОСОБА_2 уклав договір з ПП "Фенікс агро" без наявності згоди загальних зборів учасників, тобто з перевищенням статутних повноважень, у зв'язку з чим заявник звернувся до органів досудового розслідування із заявою (повідомленням) про вчинення кримінального правопорушення за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 190 КК України. Заявник стверджує, що несе ризик збитків, пов'язаних з діяльністю товариства, у межах вартості свого внеску до статутного капіталу (статутного фонду) ТОВ "Олійний край" у зв'язку з чим вважає, що рішення господарського суду у даній справі може вплинути на його права та обов'язки.
Також 21.08.2025 на адресу суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач, крім іншого, просить суд поновити строк для подання відзиву на позов, а у разі відмови в поновлені строку на подання відзиву прийняти даний документ у якості письмових пояснень долучивши до матеріалів справи.
Ухвалою суду від 21.08.2025 заяву ОСОБА_1 залишено без розгляду, в поновленні строку ТОВ "Олійний край" для подання відзиву на позовну заяву відмовлено, відзив на позовну заяву (від 21.08.2025) ТОВ "Олійний край" залишено без розгляду.
Відповідач заперечив проти задоволення позовних вимог в повному обсязі. З огляду на положення статуту ТОВ "Олійний край" (в редакції від 29.08.2024), зокрема, п.п. 8.5.2, 8.8, 9.1, 9.4, стверджує про укладення договору поставки та подальших специфікацій до нього директором ОСОБА_2 з перевищенням його статутних повноважень, так як зазначені правочини є значними (укладені на суму понад 302800 грн (п.9.1 статуту)) та відповідно могли бути вчинені після прийняття загальними зборами учасників рішення про надання згоди на їх вчинення (п. 8.5.2 статуту). При цьому рішення вважається прийнятим, якщо за нього проголосують учасники, що володіють в сукупності більш як 75% загальної кількості голосів засновників товариства, яких відповідно є два: ОСОБА_2 та ОСОБА_1 . Тобто, ОСОБА_2 як директор та засновник не міг одноосібно укладати такі правочини, згода загальних зборів на час укладення договорів була відсутня. Виходячи з аналізу умов договору, вважає, що у позивача були наявні статутні документи відповідача та як наслідок розуміння про укладення сторонами значного правочину за відсутності згоди загальних зборів учасників відповідача. У зв'язку з викладеним, наголошує на наявності підстав для визнання договору поставки №ПЗ-253 від 06.01.2025 та специфікацій до нього недійсними.
Підсумовуючи, відповідач посилається на те, що правочин не створює юридичних наслідків, на які він спрямований, оскільки не відповідає вимогам закону та як наслідок такий правочин не може слугувати підставою для стягнення грошових коштів.
Також просить суд відмовити в нарахуванні пені, 3% річних та процентів за користування кредитом на фактичну суму основного боргу, починаючи з 10.06.2025 до моменту повної оплати основного боргу, в порядку ч. 10 ст. 238 ГПК України, з огляду на недопустимість одночасного нарахування вказаних санкцій.
Щодо стягнення з відповідача пені, 3% річних, інфляційних втрат та процентів за користування товарним кредитом вважає відповідні нарахування неспівмірними наслідкам порушення. Звертає увагу, що відповідачем, незважаючи на складне фінансове положення в якому він опинився, у зв'язку із введенням воєнного стану в Україні, що значно звузило можливість реалізації товару за кордоном, маючи також боржників за договорами поставки, де ТОВ "Олійний край" виступає постачальником та інші фінансові труднощі товариства, хоч із затримкою, однак регулярно здійснювалися платежі з метою погашення наявної заборгованості перед Позивачем.
З огляду на розмір основного боргу - 455160,30 грн, вважає, що нараховані позивачем штрафні санкції (пеня в розмірі 227722,36 грн, 3% річних в розмірі 22484,69 грн, інфляційні втрати - 65991,22 грн та 265629,96 грн процентів за користування товарним кредитом, а всього разом 581828,23 грн, що є на 126667,93 грн більше, ніж сума основного боргу) є непропорційними, завищеними та носять каральний характер, а також матимуть негативні фінансові наслідки для відповідача. При цьому посилається на ч. 3 ст. 551 ЦК України відповідно до якої суд має право зменшити розмір неустойки, якщо вона є явно неспівмірною наслідкам порушення.
Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав в повному обсязі та висловив заперечення щодо доводів відповідача. Зокрема звернув увагу на оплаті товару, що є погодженням відповідачем договору поставки та дійсності правочину.
Розглянувши матеріали справи, судом встановлено:
06.01.2025 між приватним підприємством "Фенікс Агро" (Постачальник) та товариством з обмеженою відповідальністю "Олійний край" (Покупець) укладено договір поставки №ПЗ-253 (далі - Договір), відповідно до п. 1.1 якого, в порядку та на умовах, визначених цим договором, постачальник зобов'язується передавати товар у власність покупця, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. Під товаром сторони розуміють - зерно та насіння. Найменування, кількість, якість, строки поставки, ціна за одиницю та загальна вартість товару зазначається у специфікації(ях) та/або видатковій(их) накладній(их), які є невід'ємними частинами Договору.
Згідно з п. 1.2 Договору поставка товару може здійснюватись як однією, так і декількома партіями. Під "партією товару" сторони розуміють кількість товару, на яку оформлена одна видаткова накладна.
Загальна сума Договору складається із суми вартості всього товару по всіх специфікаціях, підписаних в рамках цього Договору та суми процентів за їх наявності (п. 1.3 Договору).
В пункті 4.1 Договору сторони погодили, що покупець зобов'язаний повністю оплатити товар до його передання постачальником: здійснити 100% попередню оплату.
Інші умови оплати товару на умовах надання товарного кредиту, сторони можуть узгодити у специфікаціях до Договору (п. 4.2 Договору).
Розрахунки за кожну партію товару здійснюються в безготівковому порядку в національній валюті України - гривні. Оплата здійснюється шляхом перерахунку покупцем грошових коштів на банківський рахунок постачальника, вказаний в розділі 12 (п. 4.4 Договору).
Відповідно до п. 4.5 Договору товарний кредит з відстроченням або з розстроченням платежу по даному Договору надається на умовах сплати 0,01 % річних за користування товарним кредитом. Товарний кредит наданий постачальником покупцю в межах строків визначених умовами оплати товару у специфікації - є строком правомірного користування товарним кредитом. Користування товарним кредитом за межами строків встановлених умовами оплати товару - є неправомірне користування покупцем товарним кредитом. Якщо покупець прострочив оплату товару, він продовжує користуватись товарним кредитом (неправомірне користування) по процентним ставкам згідно п. 8.6, п. 8.6.1, п. 8.7 Договору.
У пунктом 4.6 Договору визначено, що нарахування процентів по договору здійснюється на суму товарного кредиту, тобто на суму вартості товару, що передавався на умовах товарного кредиту, за період: з моменту фактичного відвантаження товару до дня фактичної оплати покупцем суми вартості товару отриманого на умовах товарного кредиту. Момент фактичного відвантаження товару - дата вказана у видатковій накладній.
Згідно з п. 4.7 Договору, при розрахунку процентів день надання товару у кредит та оплата вартості товару проданого у кредит вважається як один день, при цьому день надання товару у кредит включається до розрахунку, а день оплати - не включається. Якщо покупець прострочив оплату товару проданого в кредит, проценти нараховуються на суму заборгованості по товарному кредиту і за весь період прострочення, до дати його фактичної оплати. Дата фактичної оплати це - дата зарахування грошових коштів покупця на розрахунковий рахунок постачальника.
Сплата процентів за користування товарним кредитом здійснюється покупцем у термін, який визначається: датою, яка вказана в умовах оплати у Специфікації, як останній день строку оплати вартості товару проданого в кредит, а якщо Покупець прострочив оплату товару (неправомірне користування), то оплата процентів здійснюється Покупцем щоденно і по дату фактичної оплати вартості товару проданого в кредит; датою фактичної оплати вартості товару проданого в кредит, у випадку дострокової оплати товару (п. 4.8 Договору).
Відповідно до п. 5.1 Договору, покупець зобов'язується прийняти товар в асортименті, кількості, по якості згідно специфікації та накладної в день постачання товару постачальником.
Покупець зобов'язаний надіслати підписану видаткову накладну протягом 3-х календарних днів на адресу електронної пошти постачальника вказану у розділі 12 Договору. У випадку якщо покупець фактично прийняв товар, але не повернув видаткову накладну постачальнику - товар вважається прийнятим (п. 5.2 Договору).
У випадку порушення строків оплати, покупець сплачує постачальнику пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який нараховується пеня, від суми простроченої заборгованості за кожен день прострочення оплати (п. 8.5 Договору).
Пунктом 8.6 Договору передбачено, що у разі, якщо покупець прострочив оплату товару, проданого в кредит, на прострочену суму нараховуються 0,02% процентів річних за користування товарним кредитом від останнього дня строку, коли товар мав бути оплачений, та протягом 5-ти календарних днів, тобто до моменту, коли починає діяти інша процентна ставка, визначена у п. 8.6.1 цього Договору.
Згідно з п. 8.6.1 Договору, якщо покупець прострочив оплату товару, проданого в кредит, через 5 календарних днів від останнього дня строку, коли товар мав бути оплачений, та протягом 16-ти календарних днів, тобто до моменту, коли починає діяти інша процентна ставка, визначена у п. 8.7 цього Договору, на прострочену суму нараховуються 15% процентів річних за користування товарним кредитом.
В пункті 8.7 Договору закріплено, що у випадку, якщо покупець прострочив оплату товару, проданого в кредит, через 21 календарний день від останнього дня строку, коли товар мав бути оплачений, до дня його фактичної оплати, на прострочену суму нараховуються 45 (%) процентів річних за користування товарним кредитом.
При укладенні Договору сторони зобов'язані надати один одному належним чином засвідчену копію кожного з наступних документів: витяг або виписку з єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, статут/положення, свідоцтво платника ПДВ або витяг з реєстру платників ПДВ, свідоцтво про платника єдиного податку або витяг з реєстру платників єдиного податку, довіреність на особу, яка буде підписувати договір, якщо ця особа не є керівником (п. 11.3 Договору).
Покупець підтверджує, що даний договір не є для нього значним правочином у розумінні ст. 44 Закону України "Про товариства з обмеженою відповідальністю" (п. 11.18 Договору).
У п. 11.19 Договору Сторони погодили перелік запевнень щодо даного договору. Зокрема, кожна із сторін запевняє (гарантує), що особи, які підписують цей Договір володіють достатнім обсягом повноважень для його підписання. Постачальник та покупець зобов'язані повідомити один одного про наявність будь-яких обмежень щодо укладення цього договору та гарантує, що на момент укладення цього Договору сторони не можуть посилатися на відсутність відповідних повноважень у осіб, що його підписали, як на підставу для розірвання цього Договору, визнання його недійсним, відмови від Договору або від зобов'язань за ним, його припинення (п. 11.20 Договору).
Відповідно до п. 11.1 Договору, він набирає чинності з дати його укладення і діє до 31.12.2025, а в частині не виконаних зобов'язань - до повного їх виконання.
Сторонами було погоджено та підписано специфікації до Договору поставки №ПЗ-253 від 06.01.2025, а саме:
специфікація №1 від 06.01.2025 в якій сторони визначили: предмет поставки - соняшник, загальна кількість +/- 10% - 100 т., ціна за одиницю з ПДВ - 26500,00 грн, ціна з ПДВ - 2650000,00 грн; правило поставки Інкотермс 2010 - DDP, пункт поставки/місце призначення - Хмельницька область, м. Хмельницький; постачальник надає покупцю по цій специфікації товар в кредит (товарний кредит) з розстроченням платежу, а саме: 50% від вартості товару покупець сплачує протягом 7 календарних днів після вивантаження авто, 36% від вартості товару покупець сплачує протягом 14 календарних днів після вивантаження авто, 14% від вартості товару покупець сплачує протягом 3 календарних днів після реєстрації ПДВ;
специфікація №2 від 13.01.2025 в якій визначено : предмет поставки - соняшник, загальна кількість +/- 10% - 50 т., ціна за одиницю з ПДВ - 26800,00 грн, ціна з ПДВ - 1340000,00 грн; постачальник надає покупцю по цій специфікації товар в кредит (товарний кредит) з розстроченням платежу, а саме: 86% від вартості товару покупець сплачує протягом 7 календарних днів після вивантаження авто, 14% від вартості товару покупець сплачує протягом 3 календарних днів після реєстрації ПДВ.
специфікація №3 від 10.02.2025 в якій визначено предмет поставки - соняшник, загальна кількість +/- 10% - 50 т., ціна за одиницю з ПДВ - 27500,00 грн, ціна з ПДВ - 1375000,00 грн; п; постачальник надає покупцю по цій специфікації товар в кредит (товарний кредит) з розстроченням платежу, а саме: 86% від вартості товару покупець сплачує протягом 7 календарних днів після вивантаження авто, 14% від вартості товару покупець сплачує протягом 3 календарних днів після реєстрації ПДВ.
На виконання умов Договору, позивач поставив відповідачеві товар - соняшник на загальну суму 5146241,60 грн, що підтверджується видатковими накладними: №РН-053358 від 07.01.2025 на суму 2595939,55 грн; №РН-053630 від 17.01.2025 на суму 601391,95 грн; №РН-053723 від 21.01.2025 на суму 621759,94 грн; №РН-054462 від 15.02.2025 на суму 1327150,16 грн та товарно-транспортними накладними: №SHP-242930 від 07.01.2025 на суму 664619,89 грн, №SHP-242932 від 07.01.2025 на суму 659319,89 грн, №SHP-242934 від 07.01.2025 на суму 637059,88 грн, №SHP-242936 від 07.01.2025 на суму 634939,89 грн щодо товару поставленого згідно видаткової накладної №РН-053358 від 07.01.2025; №SHP-243532 від 17.01.2025 на суму 601391,95 грн щодо товару поставленого згідно видаткової накладної №РН-053630 від 17.01.2025; №SHP-243820 від 21.01.2025 на суму 621759,94 грн щодо товару поставленого згідно видаткової накладної №РН-053723 від 21.01.2025; №SHP-246879 від 15.02.2025 на суму 647900,08 грн, №SHP-246881 від 15.02.2025 на суму 679250,09 грн щодо товару поставленого згідно видаткової накладної №РН-054462 від 15.02.2025.
Договір, специфікації до Договору, видаткові та товарно-транспортні накладні містять підписи представників сторін, скріплені відтисками печаток.
Позивачем у зв'язку з постачанням товару ТОВ "Олійний край" в ЄРПН відповідно до квитанцій було зареєстровано податкові накладні: №17 від 07.01.2025 на суму 2595939,55 грн; №23 від 17.01.2025 на суму 601391,95 грн; №15 від 21.01.2025 на суму 621759,94 грн; №12 від 15.02.2025 на суму 1327150,16 грн.
Відповідач оплатив поставлений товар в сумі 2850000,00 грн, що підтверджується платіжними інструкціями кредитового переказу коштів: №1896 від 10.01.2025 на суму 500000,00 грн; №1918 від 17.01.2025 на суму 500000,00 грн; №1923 від 20.01.2025 на суму 100000,00 грн; №1936 від 22.01.2025 на суму 200000,00 грн; №1945 від 27.01.2025 на суму 200000,00 грн; №1973 від 03.02.2025 на суму 250000,00 грн; №1980 від 05.02.2025 на суму 500000,00 грн; №2013 від 20.02.2025 на суму 100000,00 грн; №2032 від 24.02.2025 на суму 200000,00 грн; №2341 від 11.07.2025 на суму 100000,00 грн; №2346 від 22.07.2025 на суму 100000,00 грн; №2351 від 22.07.2025 на суму 100000,00 грн.
Після прийняття судом заяви про зменшення розміру позовних вимог, відповідачем відповідно платіжної інструкції №2356 від 29.07.2025 сплачено позивачу 56000,00 грн.
Окрім того, 12.05.2025 між приватним підприємством "Фенікс Агро" (сторона 1) та товариством з обмеженою відповідальністю "Олійний край" (сторона 2) було укладено угоду про зарахування зустрічних однорідних вимог (надалі Угода).
Відповідно до п.п 1.1, 1.2 цієї угоди сторона 1 має перед стороною 2 непогашене грошове зобов'язання в сумі 1842081,30 грн, яке виникло на підставі договору поставки №3К-494 від 02.01.2025 з обов'язків по оплаті за отриманий стороною 1 товар, сторона 2 має перед стороною 1 непогашене грошове зобов'язання в сумі 2596241,60 грн, яке виникло на підставі договору поставки №ПЗ-253 від 06.01.2025 з обов'язків по оплаті за отриманий стороною 2 товар.
Сторони підтверджують реальність, обсяг та безспірність взаємних заборгованостей, зазначених у п. 1.1 та п. 1.2 даної угоди (п. 2 Угоди).
Розмір взаємних вимог, які зараховуються за вищевказаними зобов'язаннями зазначеними в п. 1.1 та п. 1.2 цієї Угоди становить суму 1841081,30 грн (п.4 Угоди).
Відповідно до п. 5 Угоди сторони погодили, що дана угода згідно ст. 601 Цивільного кодексу України є підставою для припинення зобов'язань сторони 2 в частині оплати по Договору поставки №ПЗ-253 від 06.01.2025 року на суму 1841081,30 грн. Зобов'язання сторони 2 по Договору поставки №ПЗ-253 від 06.01.2025 року на суму 1841081,30 грн припиняються 12.05.2025 зарахуванням зустрічних однорідних вимог.
Позивач, враховуючи заяву про зменшення розміру позовних вимог, просить стягнути з відповідача 1036988,53 з яких: 455160,30 грн основного боргу, 227722,36 грн пені, 22484,69 грн 3% річних, 65991,22 грн інфляційних втрат, 265629,96 грн процентів за користування товарним кредитом. Разом з тим, повідомив про оплату відповідачем 56000,00 грн відповідно до платіжної інструкції №2356 від 29.07.2025.
Аналізуючи подані докази, оцінюючи їх у сукупності, суд бере до уваги таке.
Згідно зі ст. ст. 15, 16 ЦК України кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Відповідно до ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Статтею 11 ЦК України унормовано, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (ст. 626 ЦК України).
Згідно зі ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Стаття 627 ЦК України закріплює свободу договору, тобто відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Як вбачається з матеріалів справи між приватним підприємством "Фенікс Агро", як постачальником, та товариством з обмеженою відповідальністю "Олійний край", як покупцем, укладено договір поставки №ПЗ-253 від 06.01.2025, відповідно до п. 1.1 якого, в порядку та на умовах, визначених цим договором, постачальник зобов'язується передавати товар у власність покупця, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
Згідно зі ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Відповідно до ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару (ст. 692 ЦК України).
Згідно зі ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Сторони у п.п. 4.1, 4.2 Договору визначили, що покупець зобов'язаний повністю оплатити товар до його передання постачальником: здійснити 100% попередню оплату, інші умови оплати товару на умовах надання товарного кредиту сторони можуть узгодити у специфікації (ях) до Договору.
У відповідності до умов Договору сторони в специфікації №1 від 06.01.2025, №2 від 13.01.2025, №3 від 10.02.2025 погодили, що постачальник надає покупцю по специфікації №1 товар в кредит (товарний кредит) з розстроченням платежу, а саме: 50% від вартості товару покупець сплачує протягом 7 календарних днів після вивантаження авто, 36% від вартості товару покупець сплачує протягом 14 календарних днів після вивантаження авто, 14% від вартості товару покупець сплачує протягом 3 календарних днів після реєстрації ПДВ; по специфікації №2 - 86% від вартості товару покупець сплачує протягом 7 календарних днів після вивантаження авто, 14% від вартості товару покупець сплачує протягом 3 календарних днів після реєстрації ПДВ; по специфікації №3 - 86% від вартості товару покупець сплачує протягом 7 календарних днів після вивантаження авто, 14% від вартості товару покупець сплачує протягом 3 календарних днів після реєстрації ПДВ.
Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 ЦК України).
Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст. 612 ЦК України).
Як вбачається з матеріалів справи, на виконання умов Договору позивачем передано, а відповідачем прийнято товар на загальну суму 5146241,60 грн, що підтверджується вищезаначеними підписаними сторонами та скріпленими відтисками їхніх печаток видатковими накладними, товарно-транспортними накладними, а також складеними та зареєстрованими позивачем податковими накладними.
Відповідачем, у свою чергу, сплачено позивачу всього 2906000,00 грн (2850000,00 грн до подання заяви про зменшення розміру позовних вимог та 56000 грн - після) що підтверджується наявними у матеріалах справи вищепереліченими платіжними інструкціями.
Також, між приватним підприємством "Фенікс Агро" та товариством з обмеженою відповідальністю "Олійний край" було укладено угоду про зарахування зустрічних однорідних вимог від 12.05.2025 на суму 1841081,30 грн.
Таким чином, сума заборгованості відповідача перед позивачем за отриманий товар, яка залишилась несплаченою, становить 399160,30 грн.
Доказів, які би спростовували наявність заборгованості у зазначеному розмірі суду не подано.
З огляду на наведене позовні вимоги в частині стягнення 399160,30 грн заборгованості підлягають задоволенню.
Разом з тим, позивач враховуючи заяву про зменшення розміру позовних вимог (прийнята судом 30.07.2025) просив суд зокрема стягнути з відповідача 455160,30 грн боргу за отриманий товар.
Як уже зазначалось, відповідач після подання позивачем заяви про зменшення розміру позовних вимог здійснив оплату отриманого товару в сумі 56000,00 грн відповідно до платіжної інструкції №2356 від 29.07.2025.
Судом враховується, що відповідно до положень п. 2 ч. 1 ст. 231 ГПК України господарський суд закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.
Предмет спору - це об'єкт спірних правовідносин, певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення.
Закриття провадження у справі - це форма закінчення розгляду господарської справи без прийняття рішення у зв'язку з виявленням після відкриття провадження у справі обставин, з якими закон пов'язує неможливість судового розгляду справи, зокрема, коли предмет спору існував на момент виникнення останнього та припинив існування в процесі розгляду справи, у тому числі шляхом перерахування боргу після звернення кредитора з позовом за умови подання доказів такого врегулювання.
За таких обставин, подальше продовження процесу стає недоцільним.
Верховний Суд у постанові від 09.12.2020 у справі №Б-7732/2-25 звертає увагу, що "відсутність предмета спору" в розумінні п. 2 ч. 1 ст. 231 ГПК України означає припинення існування спірних правовідносин внаслідок певних обставин (оплати боргу, знищення предмета спору, скасування оспорюваного акту).
Беручи до уваги наведене, сплату відповідачем після подання до суду позову з врахуванням заяви про зменшення розміру позовних вимог, частини заявленої до стягнення заборгованості в сумі 56000,00 грн, суд доходить висновку, що предмет спору у справі в частині стягнення 56000,00 грн. заборгованості припинив існувати. Як наслідок, провадження у справі у цій частині підлягає закриттю на підставі п. 2 ч. 1 ст. 231 ГПК України.
Суд звертає увагу, що відповідно до ч. 3 ст. 231 ГПК України у разі закриття провадження у справі повторне звернення до суду із спору між тими самим сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав не допускається.
Позивач у зв'язку з простроченням оплати вартості товару також просить стягнути з відповідача 22484,69 грн 3% річних та 65991,22 грн інфляційних втрат.
Статтею 610 ЦК України встановлено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Згідно зі ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Верховний Суд неодноразово наголошував, що за змістом наведеної норми закону нарахування інфляційних втрат та 3% річних на суму боргу входять до складу грошового зобов'язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові (постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2019 у справах №703/2718/16-ц та №646/14523/15-ц, постанови Верховного Суду від 04.10.2019 у справі №915/880/18, від 26.09.19 у справі №912/48/19, від 18.09.2019 у справі №908/1379/17 тощо).
Вимагати сплати суми боргу з врахуванням індексу інфляції та 3% річних є правом кредитора, яким останній наділений в силу нормативного закріплення зазначених способів захисту майнового права та інтересу (постанова Верховного Суду від 05.07.2019 у справі №905/600/18).
Щодо стягнення 3% річних, суд, проаналізувавши розрахунки позивача, зазначає, що здійснюючи нарахування позивачем при визначенні початку періоду нарахувань за розрахункові періоди з 03.02.2025 до 04.02.2025 на суму 363431,53 грн, з 17.02.2025 до 11.05.2025 на суму 84194,87 грн, з 17.02.2025 до 11.05.2025 на суму 87046,39 грн, з 03.03.2025 до 11.05.2025 на суму 185801,02 грн не взято до уваги положення ч. 5 ст. 254 ЦК України (якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідно до закону у місці вчинення певної дії, днем закінчення строку є перший за ним робочий день).
Тому, враховуючи вищенаведене, з огляду на положення ч. 5 ст. 254 ЦК України, здійснивши перерахунок 3% річних з використанням ІПС "Законодавство", суд зазначає, що правомірним буде нарахування 3% річних за наведені періоди на суму 9475,11 грн, а саме: на заборгованість у розмірі 363431,53 на суму 29,87 грн (початок нарахувань з 04.02.2025); на заборгованість у розмірі 84194,87 на суму 574,37 грн (початок нарахувань з 18.02.2025); на заборгованість у розмірі 87046,39 на суму 593,82 грн (початок нарахувань з 18.02.2025); на заборгованість в розмірі 1141349,13 на суму 7223,33 грн (початок нарахувань з 24.02.2025); на заборгованість у розмірі 185801,02 на суму 1053,72 грн (початок нарахувань з 04.03.2025).
Суд, проаналізувавши та перевіривши з використанням ІСП "Законодавство" складений позивачем розрахунок заявлених до стягнення 3% річних за інші періоди, вважає їх арифметично правильними, обґрунтованими.
Отже, позовні вимоги щодо стягнення з відповідача 22484,69 грн 3% річних підлягають частковому задоволенню, а саме в частині стягнення 22331,66 грн 3% річних, в решті стягнення 153,03 грн необхідно відмовити.
З приводу стягнення з відповідача 117643,71 грн інфляційних втрат, суд враховує, що Верховний Суд у складі Об'єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 20.11.2020 у справі №910/13071/19 роз'яснив, що сума боргу, внесена за період з 1 до 15 числа включно відповідного місяця, індексується за період з урахуванням цього місяця, а якщо суму внесено з 16 до 31 числа місяця, то розрахунок починається з наступного місяця. За аналогією, якщо погашення заборгованості відбулося з 1 по 15 число включно відповідного місяця - інфляційна складова розраховується без урахування цього місяця, а якщо з 16 до 31 числа місяця - інфляційна складова розраховується з урахуванням цього місяця.
Отже, якщо період прострочення виконання грошового зобов'язання складає неповний місяць, то інфляційна складова враховується або не враховується в залежності від математичного округлення періоду прострочення у неповному місяці.
Методику розрахунку інфляційних втрат за неповний місяць прострочення виконання грошового зобов'язання доцільно відобразити, виходячи з математичного підходу до округлення днів у календарному місяці, упродовж якого мало місце прострочення, а саме:
- час прострочення у неповному місяці більше півмісяця (> 15 днів) = 1 (один) місяць, тому за такий неповний місяць нараховується індекс інфляції на суму боргу;
- час прострочення у неповному місяці менше або дорівнює половині місяця (від 1, включно з 15 днями) = 0 (нуль), тому за такий неповний місяць інфляційна складова боргу не враховується.
Проаналізувавши наданий позивачем розрахунок інфляційних втрат, суд з використанням ІПС "Законодавство", враховуючи періоди існування та суми заборгованості наведені позивачем, з огляду на вищенаведену позицію Верховного Суду щодо методики нарахування інфляційних втрат, вважає, що позивачем правомірно здійснено нарахування інфляційних втрат в сумі 65991,22 грн, а тому позовні вимоги щодо стягнення останніх підлягають задоволенню.
Доказів, які би спростовували заявлені до стягнення нарахування 3% річних та інфляційних втрат, контрозрахунку нарахувань суду не подано.
Позивач також просить суд стягнути з відповідача 227722,36 грн пені.
За змістом статті 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.
Відповідно до ст. ст. 546, 548 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватися у відповідності до закону або умов договору, зокрема, неустойкою, яку боржник повинен сплатити у разі порушення зобов'язання.
Виходячи зі змісту ч. ч. 1, 3 ст. 549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 551 ЦК України предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.
Сторони у договорі узгодили, що у випадку порушення строків оплати, покупець сплачує постачальнику пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який нараховується пеня, від суми простроченої заборгованості за кожен день прострочення оплати (п. 8.5 Договору).
З огляду на те, що судом встановлено порушення відповідачем умов договору та невиконання грошового зобов'язання, погодження між сторонами умов про відповідальність у вигляді пені, позивач має право на нарахування та стягнення означеної штрафної санкції.
Однак, проаналізувавши розрахунки заявленої до стягнення суми пені, суд звертає увагу, що позивачем, як і при нарахуванні 3% річних, позивачем при здійсненні розрахунку за періоди з 03.02.2025 до 04.02.2025 на суму 363431,53 грн, з 17.02.2025 до 11.05.2025 на суму 84194,87 грн, з 17.02.2025 до 11.05.2025 на суму 87046,39 грн, з 03.03.2025 до 11.05.2025 на суму 185801,02 грн не враховано положення ч. 5 ст. 254 ЦК України.
З врахуванням наведеного, здійснивши перерахунок пені за відповідні періоди, суд зазначає, що вірним буде нарахування пені на суму 97011,65 грн, а саме: на заборгованість у розмірі 363431,53 на суму 288,75 грн (початок нарахувань з 04.02.2025); на заборгованість у розмірі 84194,87 на суму 5856,73 грн (початок нарахувань з 18.02.2025); на заборгованість у розмірі 87046,39 на суму 6055,09 грн (початок нарахувань з 18.02.2025); на заборгованість в розмірі 1141349,13 на суму 73953,17 грн (початок нарахувань з 24.02.2025); на заборгованість у розмірі 185801,02 на суму 10857,91 грн (початок нарахувань з 04.03.2025).
Проаналізувавши та перевіривши з використанням ІСП "Законодавство" складений позивачем розрахунок заявленої до стягнення пені за інші періоди, суд вважає їх арифметично правильними, обґрунтованими.
З огляду на викладене, позовні вимоги щодо стягнення з відповідача 227722,36 грн пені підлягають частковому задоволенню, а саме в частині стягнення 226243,10 грн пені. В стягненні 1479,26 грн пені суд відмовляє.
Доказів, які би спростовували заявлений до стягнення розмір пені, контрозрахунку нарахувань суду не подано.
Також позивач, керуючись положеннями п.п. 8.6, 8.6.1, 8.7 Договору, просить суд стягнути з відповідача 265629,96 грн відсотків за користування товарним кредитом.
Відповідно до ч.ч. 1, 5 ст. 694 ЦК України договором купівлі-продажу може бути передбачений продаж товару в кредит з відстроченням або з розстроченням платежу. Якщо покупець прострочив оплату товару, на прострочену суму нараховуються проценти відповідно до статті 536 цього Кодексу від дня, коли товар мав бути оплачений, до дня його фактичної оплати. Договором купівлі-продажу може бути передбачений обов'язок покупця сплачувати проценти на суму, що відповідає ціні товару, проданого в кредит, починаючи від дня передання товару продавцем.
Положеннями статті 536 ЦК України передбачено, що за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами або законом про банки і банківську діяльність. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.
З цього приводу, суд зазначає, що проценти річних, про які йдеться у частині 2 статті 625 Цивільного кодексу України, необхідно відрізняти від процентів за користування чужими коштами, передбачених статтею 536 цього Кодексу. Так, стягнення процентів річних є заходом відповідальності за порушення грошового зобов'язання і одночасно, як зазначалося, способом захисту майнового права та інтересу кредитора, тобто зобов'язанням сплатити кошти, тоді як проценти, зазначені у статті 536 Цивільного кодексу України, - це плата за користування чужими коштами, в тому числі безпідставно одержаними, збереженими грішми (стаття 1214 Цивільного кодексу України). Підставами для застосування до правовідносин сторін статті 536 Цивільного кодексу України є, по-перше, факт користування чужими коштами, по-друге - встановлення розміру відповідних процентів договором або чинним законодавством (наприклад, статтями 1048, 1054, 1061 Цивільного кодексу України). Спільним для цих процентів є те, що вони нараховуються саме у зв'язку з користуванням чужими коштами. Положення ж частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України в частині сплати процентів річних застосовуються за наявності порушення грошового зобов'язання. Тому, зокрема, якщо в законі або в укладеному сторонами договорі передбачено розмір процентів за користування чужими коштами (стаття 536 Цивільного кодексу України), то це не позбавляє кредитора права звернутися до боржника з позовом про стягнення як зазначених процентів, так і трьох процентів річних (якщо інший їх розмір не передбачено договором або законом) - за наявності порушення боржником грошового зобов'язання.
Така правова позиція викладена у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 18.12.2018 у справі №908/639/18.
Схожі за змістом висновки щодо необхідності чіткого розмежування відсотків річних, що нараховуються кредитором за прострочення виконання грошового зобов'язання (частина 2 статті 625 Цивільного кодексу України), та процентів за користування товарним кредитом (частини 5 статті 694 Цивільного кодексу України) викладені у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 10.09.2018 у справі №908/24/18, від 03.12.2019 у справі №902/235/19, від 18.11.2021 у справі №921/395/20, від 21.01.2025 у справі №916/901/24.
З аналізу умов Договору слідує, що якщо покупець прострочив оплату товару, він продовжує користуватись товарним кредитом за процентними ставками визначеними в п.п. 8.6, 8.6.1, 8.7 Договору.
Так, сторони в Договорі погодили, що у разі, якщо покупець прострочив оплату товару, проданого в кредит, на прострочену суму нараховуються 0,02% процентів річних за користування товарним кредитом від останнього дня строку, коли товар мав бути оплачений, та протягом 5-ти календарних днів, тобто до моменту, коли починає діяти інша процентна ставка, визначена у п. 8.6.1 цього Договору (п. 8.6); якщо покупець прострочив оплату товару, проданого в кредит, через 5 календарних днів від останнього дня строку, коли товар мав бути оплачений, та протягом 16-ти календарних днів, тобто до моменту, коли починає діяти інша процентна ставка, визначена у п. 8.7 цього Договору, на прострочену суму нараховуються 15% процентів річних за користування товарним кредитом (п. 8.6.1); у випадку, якщо покупець прострочив оплату товару, проданого в кредит, через 21 календарний день від останнього дня строку, коли товар мав бути оплачений, до дня його фактичної оплати, на прострочену суму нараховуються 45 (%) процентів річних за користування товарним кредитом (п. 8.7).
Суд проаналізувавши та перевіривши розрахунок відсотків за користування товарним кредитом, зазначає, що позивачем при його здійсненні як і при розрахунку 3% річних та пені не взято до уваги положення ч. 5 ст. 254 ЦК України щодо визначення днів прострочення. Окрім того, позивачем здійснено нарахування з 27.02.2025 по 02.03.2025 на суму 732508,00 грн в розмірі 1204,12 грн, однак, з матеріалів справи вбачається відсутність заборгованості в розмірі 732508,00 грн у визначений позивачем період.Доказів протилежного суду не подано.
З огляду на викладене, суд, здійснивши з використанням ІПС "Законодавство" перерахунок заявлених до стягнення відсотків за користування товарним кредитом вважає, що правомірним буде нарахування відсотків за користування товарним кредитом на загальну суму 242815,60 грн
Водночас судом беруться до уваги положення ст. 14 ГПК України щодо диспозитивності судочинства та правові висновки, які містяться в постановах Верховного Суду від 28.01.2019 у справі № 922/3782/17, від 05.03.2019 у справі № 910/1389/18, від 14.02.2019 у справі №922/1019/18, від 22.11.2023 у справі №904/464/23, а саме, що у разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд, з урахуванням конкретних обставин справи, самостійно визначає суми нарахувань, які підлягають стягненню, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру стягуваних сум нарахувань.
З огляду на наведене, позовні вимоги про стягнення 265629,96 грн відсотків за користування товарним кредитом підлягають частковому задоволенню в розмірі 242815,60 грн, в стягненні 22814,36 грн необхідно відмовити. Контрозрахунку та доказів на спростування нарахувань суду не подано.
Разом з тим, щодо тверджень відповідача, що нарахування пені, 3% річних, інфляційних втрат та процентів за користування товарним кредитом є неспівмірними наслідкам порушення, непропорційними, завищеними, носять каральний характер та застосування в даному випадку судом ч. 3 ст. 551 ЦК України, суд враховує таке.
У рішенні Конституційного Суду України від 02.11.2004 №15-рп/2004 зазначено, що одним з проявів верховенства права є те, що право не обмежується лише законодавством як однією з його форм, а включає й інші соціальні регулятори, зокрема, норми моралі, традицій, звичаїв, тощо, які легітимізовані суспільством і зумовлені історично досягнутим культурним рівнем суспільства. Всі ці елементи права об'єднуються якістю, що відповідає ідеології справедливості, ідеї права, яка значною мірою дістала відображення в Конституції України.
Таке розуміння права не дає підстав для його ототожнення із законом, який іноді може бути й несправедливим, у тому числі обмежувати свободу та рівність особи.
Відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 3 ЦК України загальними засадами цивільного законодавства справедливість, добросовісність та розумність.
Згідно з ч. 3 ст. 509 ЦК України зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
Із мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 11.07.2013 №7-рп/2013 слідує, що неустойка має на меті стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов'язання та не повинна перетворюватись на несправедливо непомірний тягар для споживача і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора.
Відтак, інститут зменшення неустойки судом є ефективним механізмом забезпечення балансу інтересів сторін порушеного зобов'язання.
Відповідно до ч. 3 статті 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
Таким чином, вирішуючи, в тому числі й з власної ініціативи, питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.
Тобто з системного аналізу вищевказаних норм слідує, що зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності переліку таких виняткових обставин, суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.
Отже, якщо порушення зобов'язання учасника господарських відносин не потягло за собою значні збитки для іншого господарюючого суб'єкта, то суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.
Слід зазначити, що законодавчо не врегульований розмір можливого зменшення штрафних санкцій. При цьому, вирішення питання про зменшення неустойки та розмір, до якого вона підлягає зменшенню, закон відносить на розсуд суду.
Судом береться до уваги правовий зміст інституту неустойки, основною метою якого є стимулювання боржника до виконання основного грошового зобов'язання; при цьому остання не повинна перетворюватись на несправедливо непомірний тягар для боржника і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора.
Зважаючи на вищевикладене, обставини справи, враховуючи вчинення відповідачем дій щодо сплати основної заборгованості, розмір боргу та заявлені до стягнення нарахування пені, 3% річних, інфляційних втрат, відсотків за користування товарним кредитом, визначені ст. 3 ЦК України загальні засади цивільного законодавства - справедливість, добросовісність та розумність, суд доходить висновку про доцільність зменшення розміру пені, заявленої до стягнення з відповідача на 50%, що є співрозмірним в контексті інтересів обох сторін з урахуванням обставин, наведених сторонами в обґрунтування позицій.
Аналогічної позиції стосовно застосування приписів ст. 551 ЦК України дотримується Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду у постановах від 26.07.2018 у справі №924/1089/17, від 12.12.2018 у справі №921/110/18, від 14.01.2019 у справі № 925/287/18, від 22.01.2019 у справі №908/868/18.
Водночас, з приводу зменшення розміру нарахованих 3% річних та інфляційних втрат суд зазначає, що аналіз ст. 625 ЦК України вказує на те, що наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та 3% річних не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінених грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника та незалежно від сплати ним неустойки (пені) за порушення виконання зобов'язання.
Визначене частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України право стягнення інфляційних втрат і 3% річних є мінімальними гарантіями, які надають кредитору можливість захистити свої інтереси; позбавлення кредитора можливості реалізувати це право порушуватиме баланс інтересів і сприятиме виникненню ситуацій, за яких боржник повертатиме кредитору грошові кошти, які, через інфляційні процеси, матимуть іншу цінність, порівняно з моментом, коли такі кошти були отримані (у тому числі у вигляді прострочення оплати відповідних товарів та послуг) (така правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 11.07.2023 у справі №910/15410/21, від 07.03.2023 у справі №910/17556/21, від 20.02.2023 у справі №910/15411/21).
Оскільки нарахування інфляційних втрат та 3% річних є відшкодуванням матеріальних втрат кредитора відповідно від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів (їх розмір не підлягає зміні за домовленістю сторін, а порядок їх нарахування є чітко регламентованим) та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, суд зазначає, що зменшення розміру інфляційних втрат та 3% річних робить кредитора уразливим від знецінення грошових коштів та не отриманні компенсації за користування коштами, виплату яких затримує боржник.
Крім того, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 02.07.2025 у справі №903/602/24 дійшла висновку, що розмір процентів річних, який становить законодавчо встановлений розмір трьох процентів річних (якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом), не підлягає зменшенню судом.
З приводу зменшення розміру заявлених до стягнення процентів за користування товарним кредитом судом звертається увага на те, що передбачені договором проценти не є неустойкою (штрафом, пенею) та не є заходом відповідальності за порушення грошового зобов'язання, а є саме процентами за користування товарним кредитом відповідно до частини п'ятої статті 694 ЦК України та стягуються незалежно від наявності вини боржника. Зазначені проценти за своєю правовою природою є боргом, а тому зменшення їх розміру на підставі частини третьої статті 551 ЦК України неможливе ( така правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 18.11.2021 у справі 921/395/20).
Враховуючи викладене, суд приходить до висновку про відсутність підстав для зменшення 3% річних, інфляційних нарахувань та процентів за користування товарним кредитом. В стягненні 113121,55 грн пені суд відмовляє, з огляду на ч. 3 ст. 551 ЦК України.
Посилання відповідача на недійсність договору поставки №ПЗ-253 від 06.01.2025, суд оцінює критично, з огляду на презумпцію правомірності правочину, передбачену ст. 204 ЦК України та відсутність доказів про визнання такого договору недійсним в судовому порядку.
Водночас судом звертається увага, що відповідно до положень ст. 237 ГПК України, суд при ухваленні рішення не може виходити у рішенні за межі позовних вимог. Ухвалюючи рішення у справі, суд за заявою позивача, поданою до закінчення підготовчого провадження, може визнати недійсним повністю чи у певній частині пов'язаний з предметом спору правочин, який суперечить закону, якщо позивач доведе, що він не міг включити відповідну вимогу до позовної заяви із незалежних від нього причин.
Окрім того судом зважається, що положеннями ч.1 ст. 627 ЦК України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Юридична особа вчиняє правочини через свої органи, що з огляду на приписи статті 237 Цивільного кодексу України утворює правовідношення представництва, в якому орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов'язана або має право вчинити правочин від імені цієї юридичної особи, в тому числі вступаючи в правовідносини з третіми особами.
Як зазначалось вище, у п. 11.20 Договору сторони узгодили, що кожна із сторін запевняє (гарантує), що особи, які підписують цей Договір, зобов'язані повідомляти один одного про наявність будь-яких обмежень щодо укладення цього Договору та гарантують, що на момент укладення цього Договору ними вжито всіх заходів з метою надання особам, що підписують цей Договір відповідного обсягу повноважень. Після підписання цього Договору сторони не можуть посилатись на відсутність відповідних повноважень у осіб, що його підписали, як на підставу для розірвання цього Договору, визначення його недійсним, відмови від Договору або від зобов'язань за ним, його припинення.
Крім того, відповідно до статті 241 ЦК України правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою. Правочин вважається схваленим зокрема у разі, якщо особа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання.
Наступне схвалення юридичною особою правочину, вчиненого від її імені представником з перевищенням повноважень, унеможливлює визнання такого правочину недійсним.
Верховний Суд у постановах від 16.05.2018 у справі №910/1163/17, від 25.04.2018 у справі №910/9915/17, від 10.04.2018 у справі №910/11079/17, від 11.09.2018 у справі №910/18812/17, від 08.07.2019 №910/19776/17, від 04.03.2021 у справі №905/1132/20 дійшов висновку, що зі змісту норми ч. 1 ст. 241 ЦК України вбачається, що наступним схваленням правочину законодавець не вважає винятково прийняття юридичного рішення про схвалення правочину. Схвалення може відбутися також і в формі мовчазної згоди, і у вигляді певних поведінкових актів (так званих конклюдентних дій) особи - сторони правочину (наприклад, здійснення чи прийняття оплати за товар за договором купівлі-продажу).
Отже, факт прийняття товару та здійснена відповідачем, як юридичною особою, його часткова оплата (в тому числі і під час вирішення справи в суді), свідчить про подальше схвалення правочину відповідачем. Наведене узгоджується з висновками Верховного Суду вміщеними в постанові від 05.12.2023 у справі №924/92/23.
Також щодо посилань відповідача на положення статуту про необхідність прийняття рішення зборів 75% від загальної кількості засновників товариства, судом звертається увага, на те що ОСОБА_1 у своїй заяві про вступ у справу як третьої особи (від 19.08.2025) посилався на акт приймання-передачі 100% частки в статутному капіталі ТОВ "Олійний край" від 20.02.2025, з якого вбачається, що на момент укладення спірного договору був лише один учасник товариства, який відчужив свою частку в статутному капіталі (100%) ОСОБА_2 та ОСОБА_1 (по 50%).
Відповідно до ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом (ч. 3 ст. 13, ст. 74 ГПК України).
Відповідно до ч. 1 ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
З огляду на вищевикладене у сукупності, суд доходить до висновку, що позовні вимоги про стягнення 1036988,53 грн, з яких 455160,30 грн основного боргу, 227722,36 грн пені, 22484,69 грн 3% річних, 65991,22 грн інфляційних втрат, 265629,96 грн відсотків за користування товарним кредитом підлягають частковому задоволенню, а саме в частині стягнення 455160,30 грн основної заборгованості, 22331,66 грн 3% річних, 65991,22 грн інфляційних втрат, 113121,55 грн пені, 242815,60 грн відсотків за користування товарним кредитом. В решті позовних вимог суд відмовляє. Провадження у справі в частині позовних вимог про стягнення 56000,00 грн основного боргу підлягає закриттю.
Судом зважається на те, що Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" у рішенні від 18.07.2006 та у справі "Трофимчук проти України" у рішенні від 28.10.2010 зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент сторін. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.З огляду на викладене, суд доходить до висновку, що позовні вимоги про стягнення 1036988,53 грн, з яких 455160,30 грн основного боргу, 227722,36 грн пені, 22484,69 грн 3% річних, 65991,22 грн інфляційних втрат, 265629,96 грн відсотків за користування товарним кредитом підлягають частковому задоволенню, а саме в частині стягнення 455160,30 грн основної заборгованості, 22331,66 грн 3% річних, 65991,22 грн інфляційних втрат, 226243,10 грн пені, 242815,60 грн відсотків за користування товарним кредитом. В решті позовних вимог суд відмовляє.
Окрім того, позивач, звертаючись з позовом, керуючись положеннями п. 10 ст. 238 ГПК України, просив зазначити в рішенні про нарахування та стягнення пені на фактичну (не сплачену) суму основного боргу; 3% річних на фактичну (не сплачену) суму основного боргу (за формулою С * % * Д : К : 100, де С - сума заборгованості, % - відсоток річних, Д - кількість днів прострочення, К - кількість днів у році, в якому наявна непогашена заборгованість); відсотків за користування товарним кредитом (45% річних) на фактичну (не сплачену) суму основного боргу (за формулою С * % Д : К : 100, де С - сума заборгованості, % - відсоток річних зазначений у Договорі (45%), Д - кількість днів прострочення, К - кількість днів у році, в якому наявна непогашена заборгованість) з 10.06.2025 до моменту повної оплати основного боргу.
Так, за приписами ч. 10 ст. 238 ГПК України суд, приймаючи рішення про стягнення боргу, на який нараховуються відсотки або пеня, може зазначити в рішенні про нарахування відповідних відсотків або пені до моменту виконання рішення з урахуванням приписів законодавства України, що регулюють таке нарахування. Остаточна сума відсотків (пені) у такому випадку розраховується за правилами, визначеними у рішенні суду, органом (особою), що здійснює примусове виконання рішення суду і відповідні дії (рішення) якого можуть бути оскаржені в порядку, передбаченому розділом VI цього Кодексу.
У постанові від 05.06.2024 у справі № 910/14524/22 Велика Палата Верховного Суду вказала, що питання про можливість у конкретній справі застосовувати приписи ч. 10 ст. 238 ГПК України суд вирішує на власний розсуд з урахуванням обставин, що мають істотне значення, на основі принципів розумності, справедливості та пропорційності.
Також, ВП ВС звернула увагу, що використовуючи в абзаці першому частини десятої статті 238 ГПК України сполучник «або» під час формулювання вимог до змісту судового рішення, законодавець у такий спосіб прямо виключив (через імперативну альтернативність нарахування або відсотків, або пені) одночасність стягнення відсотків і пені. У такий спосіб гарантується справедливість відповідальності, що покладатиметься на відповідача за судовим рішенням на майбутнє у зв'язку з чим під час ухвалення рішення про стягнення боргу, на який нараховують відсотки або пеню, суд не має права зазначати в рішенні про нарахування одночасно відповідних відсотків та пені до моменту виконання рішення суду.
Правовий аналіз наведеної норми а також вищевикладені правові позиції, свідчать про те, що ч. 10 ст. 238 ГПК України передбачає право, а не обов'язок суду зазначити про нарахування відсотків або пені у рішенні про стягнення боргу, і таке право надано суду для нарахування відсотків або для нарахування пені за вибором позивача. Однак, позивач не реалізував своє право на застосування положень ч. 10 ст. 238 ГПК України шляхом обрання лише одного із видів нарахувань. Водночас судом в даному випадку беруться до уваги положення ст. 14 ГПК України щодо диспозитивності судочинства.
Враховуючи вищенаведене, обставини справи, право суду, а не обов'язок щодо застосування положень ч. 10 ст. 238 ГПК України, суд не вбачає підстав для застосування положень ч. 10 ст. 238 ГПК України.
Окремо суд зауважує, що позивачем не доведено необхідності встановлення такого нарахування.
Витрати зі сплати судового збору відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України у зв'язку із частковим задоволенням позову покладаються на сторони пропорційно задоволеним позовним вимогам з урахуванням ч. 3 ст. 4 Закону України "Про судовий збір", оскільки позовна заява подана в електронній формі.
Водночас, суд зважає на те, що судовий збір у разі зменшення судом розміру неустойки на підставі частини третьої статті 551 ЦК України покладається на відповідача повністю без урахування зменшення неустойки, оскільки таке зменшення не є наслідком необґрунтованості позовних вимог в цій частині, а виключно застосування судами свого права на таке зменшення. Аналогічна правова позиція викладена також у постановах Верховного Суду від 03.04.2018 у справі №902/339/16, від 04.05.2018 у справі №917/1068/17, від 05.04.2018 у справі №917/1006/16.
Керуючись ст. ст. 2, 4, 12, 13, 74, 86, 129, 231, 233, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд
позов приватного підприємства "Фенікс агро" до товариства з обмеженою відповідальністю "Олійний край" про стягнення 1036988,53 грн задовольнити частково.
Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю "Олійний край" (29025, вул. Романа Шухевича, 8/7-В, м. Хмельницький, Хмельницька обл., код 43617830) на користь приватного підприємства "Фенікс агро" (20302, вул Гонти, 3, м. Умань, Черкаська обл., код 36780586) 399160,30 грн (триста дев'яносто дев'ять тисяч сто шістдесят гривень 30 коп.) основного боргу, 22331,66 грн (двадцять дві тисячі триста тридцять одну гривню 66 коп.) 3% річних, 65991,22 грн (шістдесят п'ять тисяч дев'ятсот дев'яносто одну гривню 22 коп.) інфляційних втрат, 113121,55 грн (сто тринадцять тисяч сто двадцять одну гривню 55 коп.) пені, 242815,60 грн (двісті сорок дві тисячі вісімсот п'ятнадцять гривень 60 коп.) відсотків за користування товарним кредитом, 11478,50 грн (одинадцять тисяч чотириста сімдесят вісім гривень 50 коп.) витрат зі сплати судового збору.
Видати наказ.
В решті позову відмовити.
Провадження у справі в частині позовних вимог про стягнення з товариства з обмеженою відповідальністю "Олійний край" на користь приватного підприємства "Фенікс агро" 56000,00 грн основного боргу закрити.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду (ч. ч. 1, 2 ст. 241 ГПК України).
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) рішення суду або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (ч. 1 ст. 256 ГПК України).
Апеляційна скарга подається в порядку, передбаченому ст. 257 ГПК України.
Повне рішення складено 01.09.2025.
Суддя В.В. Виноградова