8-й під'їзд, Держпром, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022
тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41
"02" вересня 2025 р.м. ХарківСправа № 922/2389/25
Господарський суд Харківської області у складі:
судді Кухар Н.М.
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження справу
за позовом Приватного підприємства "Ліком" (пров. Юрія Матущака (Радищева), буд. 3, м. Київ, 03124; код ЄДРПОУ 30638249)
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Мобайл Енерджи" (вул. Б. Хмельницького, буд. 24, м. Харків, 61001; код ЄДРПОУ 44618924)
про стягнення 42645,25 грн
без виклику учасників справи
Приватне підприємство "Ліком" 11.07.2025 звернулось до Господарського суду Харківської області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "Мобайл Енерджи" про стягнення з відповідача на свою користь заборгованості у розмірі 42 645,25 грн (у тому числі 34 567,79 грн основної заборгованості; 2 453,84 грн інфляційних витрат; 5 103,88 грн пені у розмірі подвійної облікової ставки НБУ; 519,74 грн - 3 % річних). Позовні вимоги обґрунтовано тим, що відповідач, в порушення умов Договору поставки № 704 від 15.12.2022 та приписів чинного законодавства, не здійснив оплату за товар, поставлений позивачем у період з 05.10.2024 по 15.11.2024.
Ухвалою Господарського суду Харківської області від 14.07.2025 позовну заяву Приватного підприємства "Ліком" прийнято до розгляду; відкрито провадження у справі № 922/2389/25; розгляд справи вирішено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами в порядку частини п'ятої статті 252 Господарського процесуального кодексу України.
Вказаною ухвалою відповідачу, згідно з частиною першою статті 251 Господарського процесуального кодексу України, було встановлено п'ятнадцятиденний строк з дня вручення даної ухвали для подання до суду відзиву на позовну заяву.
Як вбачається з програми "Діловодство спеціалізованого суду", ухвалу про відкриття провадження у справі № 922/2389/25 було отримано відповідачем 15.07.2025 через електронний кабінет у підсистемі "Електронний суд" ЄСІТС. Відповідно до п. 5 ч. 6 ст. 242 ГПК України, саме з цієї дати починається обрахунок визначеного судом процесуального строку на подання відповідачем відзиву на позов.
Приймаючи до уваги, що відповідач у встановлений судом строк не подав до суду відзив на позов, а відтак не скористався наданими йому процесуальними правами, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами відповідно до ч. 9 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України.
Згідно зі ст. 248 ГПК України, суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі. Відповідно до ч. 1 ст. 252 ГПК України, розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими цим Кодексом для розгляду справи в порядку загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у цій главі. Згідно з ч. 2 ст. 252 ГПК України, розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається з відкриття першого судового засідання або через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться. Суд констатує про те, що ним було дотримано строки розгляду справи.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950, яка ратифікована Україною 17.07.1997, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи у продовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру. Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини 1 статті 6 даної Конвенції (§ 66-69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України").
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про вчинення усіх необхідних дій для розгляду справи та про достатність у матеріалах справи документальних доказів для вирішення спору по суті.
Дослідивши матеріали справи, суд встановив наступне.
15.12.2022 між Приватним підприємством "Ліком" (постачальник, позивач у справі) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Мобайл Енерджи" (покупець, відповідач у справі) було укладено Договір поставки № 704 (надалі - Договір).
Відповідно до пункту 1.1 Договору, постачальник зобов'язався поставити та передати у власність покупцеві товари (надалі - товар) в асортименті, упаковці та по цінам, зазначеним у специфікації та/або видатковій накладній, а покупець зобов'язується прийняти та оплатити товар на умовах цього Договору.
Пунктом 1.2 Договору передбачено, що поставка товару проводиться у відповідності до заявок, які узгоджуються сторонами в усному порядку або на вимогу однієї із сторін можуть бути узгоджені у письмовій формі.
Партією товару вважається його кількість, вказана у видатковій накладній (п.1.3 Договору).
Згідно з п. 3.1 Договору, поставка товару зі складу постачальника на склад покупця здійснюється силами та за рахунок постачальника. Постачальник зобов'язаний надати товар не пізніше 5 днів з моменту узгодження заявки покупця (якщо інше не погоджене сторонами). Поставка товару здійснюється на умовах DDP (склад покупця) в розумінні термінів Інкотермс в редакції 2010 року, якщо інші умови поставки окремих партій товару не визначені сторонами у письмовій формі.
Пунктом 2.3 Договору встановлено, що загальна сума Договору обумовлюється сумами, зазначеними у видаткових накладних на товар, що був поставлений за Договором.
За поставлені товари покупець зобов'язаний сплачувати постачальнику гроші за товар у строк, що не перевищує 21 (двадцять один) день. Строк оплати починає відраховуватися з дня підписання видаткової накладної покупцем, або відповідно до умов п. 3.3, 3.3.3 Договору (п. 4.1. Договору).
Пунктами 3.3, 3.3.3 Договору, зокрема, визначено перелік документів, які постачальник повинен надати покупцю при поставці кожної партії товару, та наслідки їх ненадання.
Як свідчать матеріали справи, у період з 22.10.2024 по 15.11.2024 позивачем було поставлено відповідачу товар на загальну суму 35313,65 грн, що підтверджується відповідними видатковими накладними, які додані до позовної заяви.
Товар був отриманий відповідачем у повному обсязі, що засвідчується підписом уповноваженої особи покупця на видаткових накладних.
За отриманий у вищевказаний період товар відповідачем сплачено лише 745,86 грн. Таким чином, заборгованість за вказаний товар становить 34 567,79 грн.
28.05.2025 позивачем на адресу відповідача було направлено претензію про необхідність сплати заборгованості в сумі 34 567,79 грн.
Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу.
Частиною 1 ст. 530 Цивільного кодексу України визначено, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.
Стаття 525 Цивільного кодексу України встановлює, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Відповідно до ч. 1 ст. 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
Згідно ч. 2 вищевказаної статті, до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Відповідно до ч. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Факт передачі позивачем відповідачу товару та його вартість підтверджується наявними у матеріалах справи доказами.
Строк оплати наданого товару, відповідно до п. 4.1 Договору поставки № 704 від 15.12.2022 та ч. 1 ст. 530 ЦК України, є таким, що настав.
Оскільки відповідач не надав суду доказів сплати існуючої заборгованості, суд приходить до висновку про задоволення позовних вимог в частині стягнення з відповідача на користь позивача 34 567,79 грн основного боргу.
Відповідно до ст. 610, 611 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання), а у разі порушення зобов'язання, настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Частиною 1 ст. 624 ЦК України встановлено: якщо за порушення зобов'язання встановлено неустойку, то вона підлягає стягненню у повному розмірі, незалежно від відшкодування збитків.
Пунктом 8.4 Договору сторони визначили, що у випадку порушення строку оплати поставленого товару, покупець сплачує постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, діючої в період прострочення, від суми простроченого платежу за кожний день прострочення.
Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
У зв'язку з порушенням відповідачем грошового зобов'язання, позивачем здійснено нарахування пені в розмірі 5 103,88 грн; 3% річних у розмірі 519,74 грн та інфляційних втрат у розмірі 2 453,84 грн.
Перевіривши здійснені позивачем розрахунки, суд визнав вимоги про стягнення з відповідача пені, 3% річних та інфляційних втрат у вищевказаному розмірі законними та обґрунтованими.
Таким чином, загальний розмір заборгованості відповідача перед позивачем склав 42645,25 грн, у тому числі: 34 567,79 грн основного боргу, 5 103,88 грн пені, 519,74 грн - 3% річних та 2 453,84 грн інфляційних втрат.
Відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Згідно ст. 86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
На підставі наявних у матеріалах справи доказів, суд дійшов висновку, що позовні вимоги Приватного підприємства "Ліком" є законними, обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню у повному обсязі.
Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати покладаються на відповідача.
Відповідно до ст. 4 Закону України "Про судовий збір", судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі. Підпунктом 1 пункту 2 частини 2 ст. 4 Закону України "Про судовий збір" передбачено, що за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру ставка судового збору складає 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб і не більше 350 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
За приписами ч. 3 ст. 4 Закону України "Про судовий збір", при поданні до суду процесуальних документів, передбачених частиною другою цієї статті, в електронній формі - застосовується коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору.
Таким чином, за подання даного позову з вимогою майнового характеру - стягнення 42645,25 грн, позивач мав сплатити судовий збір у розмірі 2422,40 грн.
Проте, судовий збір сплачено позивачем у розмірі 3028,00 грн, що на 605,60грн більше ніж встановлено законом.
Отже, суд покладає на відповідача витрати зі сплати судового збору у встановленому законом розмірі - 2422,40 грн.
Позивач також просить покласти на відповідача витрати на професійну правову допомогу у розмірі 6 500,00 грн.
Статтею 123 ГПК України передбачено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, зокрема, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Відповідно до ч. 1 та 2 ст. 126 ГПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Пунктом 1 частини 4 статті 129 ГПК України визначено, що у разі задоволення позову, судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються на відповідача.
Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (частина 3 статті 126 ГПК України).
На підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу позивачем надано: копію Додаткової угоди № 08 від 23.05.2025 до Договору № LS-75/12-12/23 про надання юридичних послуг від 12.12.2023, укладеного між ПП "Ліком" та Адвокатським об'єднанням "Армадум Груп", інформаційне повідомлення №47202087 від 27.05.2025 про зарахування коштів в розмірі 6500,00 грн з призначенням платежу: "Оплата за юридичні послуги зг. дог.№LS-75/12-12/23 від 12.12.2023р. зг.рах.№ АО-14/05 від 23.05.2025р. без ПДВ", ордер на надання правничої допомоги серія АІ № 1940493 від 07.07.2025 та свідоцтво про право зайняття адвокатською діяльністю серія КС № 11213/10 на ім'я Білько Івана Павловича.
Водночас, позивачем не надано рахунку № АО-14/05 від 23.05.2025 та акту наданих послуг, як доказу факту надання правової допомоги адвокатом Більком І.П.
Верховний Суд в постанові від 30.09.2020 у справі № 379/1418/18 зауважив, що якщо стороною буде документально доведено, що нею понесено витрати на правову допомогу, а саме: надано договір на правову допомогу, акт приймання-передачі наданих послуг, платіжні документи про оплату таких послуг, розрахунок таких втрат, то у суду відсутні підстави для відмови у стягненні таких втрат стороні, на користь якої ухвалено судове рішення.
В питанні надання доказів суд звертає увагу також на позицію Верховного Суду в постанові від 20.07.2021 у справі № 922/2604/20, яким зауважено, що відсутність документального підтвердження надання правової допомоги (договору надання правової допомоги, детального опису виконаних доручень клієнта, акта прийому-передачі виконаних робіт, платіжних доручень на підтвердження фактично понесених витрат клієнтом, тощо) є підставою для відмови у задоволенні заяви про розподіл судових витрат у зв'язку з недоведеністю їх наявності (п.31 постанови).
Разом з тим, суд звертає увагу, що склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі, на підтвердження цих обставин до суду повинні бути надані докази, що договір про надання правової допомоги був виконаний, на підтвердження його виконання подається акт виконаних робіт, специфікація чи рахунок з детальним описом робіт, які були виконані адвокатом, однак таких суду подано не було.
Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ст.77 Господарського процесуального кодексу України).
На час ухвалення рішення, позивач не надав суду доказів на підтвердження факту та обсягу надання адвокатом професійної правничої допомоги за договором.
Відтак, підстави для стягнення з відповідача витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 6 500,00 грн відсутні.
Враховуючи викладене та керуючись ст. 6, 8, 19, 124, 129 Конституції України, ст. 525, 526, 530, 612, 624, 625, 692, 712 Цивільного кодексу України, ст. 29, 42, 73, 74, 86, 91, 123, 129, 236-238 Господарського процесуального кодексу України, суд -
Позовні вимоги задовольнити повністю.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Мобайл Енерджи" (вул. Б. Хмельницького, буд. 24, м. Харків, 61001; код ЄДРПОУ 44618924) на користь Приватного підприємства "Ліком" (пров. Юрія Матущака (Радищева), буд. 3, м. Київ, 03124; код ЄДРПОУ 30638249) - заборгованість у розмірі 42 645,25 грн; витрати зі сплати судового збору в розмірі 2422,40 грн.
Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не буде подано.
Апеляційна скарга на рішення суду подається відповідно до ст. 256-257 ГПК України.
Повне рішення складено "02" вересня 2025 р.
Суддя Н.М. Кухар