ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
01.09.2025Справа № 910/6415/25
Суддя Господарського суду міста Києва Лиськов М.О., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін справу
За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "МИКОЛАЇВСЬКА
ЕЛЕКТРОПОСТАЧАЛЬНА КОМПАНІЯ"
(54055, м. Миколаїв, вул. Погранична, буд. 39/1;
ідентифікаційний код: 42129888)
до Приватного акціонерного товариства "Національна енергетична
компанія "Укренерго"
(01032, м. Київ, вул. Симона Петлюри, буд. 25;
ідентифікаційний код: 00100227)
про стягнення 1 275 531,45 грн.
Товариство з обмеженою відповідальністю "МИКОЛАЇВСЬКА ЕЛЕКТРОПОСТАЧАЛЬНА КОМПАНІЯ" (далі-позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Приватного акціонерного товариства "Національна енергетична компанія "Укренерго" (далі - відповідач) про стягнення 3% річних та інфляційних втрат у зв'язку із неналежним виконанням умов Договору про надання послуг із забезпечення частки виробництва електричної енергії з альтернативних джерел №0221-09021 від 01.07.2019 у загальному розмірі 1 275 531,45 грн.
Ухвалою Господарського суду м. Києва №910/6415/25 від 27.05.2025 позовну заяву залишено без руху.
28.05.2025 від представника позивача надійшли до суду документи на виконання вимог ухвали суду від 27.05.2025.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 04.06.2025 відкрито провадження у справі №910/6415/25 та постановлено розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін (без проведення судового засідання); встановлено сторонам строки на подання надання відзиву, відповіді на відзив та заперечень на відповідь на відзив.
16.06.2025 від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач зазначив, що забезпечення збільшення частки виробництва електроенергії з альтернативних джерел енергії є спеціальним обов'язком, покладеним на відповідача законодавством. Крім того, відповідач просив суд зменшити розмір 3% річних та інфляційних втрат до 1 грн.
18.06.2025 до Господарського суду міста Києва від позивача надійшла відповідь на відзиву, яку суд долучив до матеріалів справи.
Оскільки клопотань про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін до суду не надходило, а наявні у матеріалах справи документи достатні для прийняття повного та обґрунтованого судового рішення, у відповідності до ч. 5 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України справа розглядається за наявними у справі матеріалами.
З моменту відкриття провадження у справі сплив достатній строк, для подання всіма учасниками справи своїх доводів, заперечень, відзивів, доказів тощо, у зв'язку з чим суд вважає за можливе здійснити розгляд даної справи по суті заявлених вимог.
Будь яких інших заяв, клопотань або заперечень від сторін до суду не надходило.
Оскільки наявні у матеріалах справи документи достатні для прийняття повного та обґрунтованого судового рішення, у відповідності до ч.5 ст.252 Господарського процесуального кодексу України справа розглядається за наявними у справі матеріалами.
Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позовні вимоги позивача підлягають задоволенню з наступних підстав.
Між ТОВ «Миколаївська електропостачальна компанія» (надалі - Позивач, ПУП, Постачальник послуг) та Державним підприємством «Національна енергетична компанія «Укренерго» (надалі - Відповідач, ОСП, Замовник) укладено типовий Договір про надання послуг із забезпечення збільшення частки виробництва електричної енергії з альтернативних джерел №0221-09021 від 01.07.2019 року, в редакції додаткової угоди №10 Договір про надання послуг із забезпечення збільшення частки виробництва електричної енергії з альтернативних джерел з постачальником універсальних послуг (надалі-Договір).
Пунктом 7.1. Договору встановлено, що Договір набирає чинності 01.07.2019 та діє до 31.12.2020.
В подальшому відбувалась пролонгація Договору, шляхом укладення додаткових угод.
Додатковою угодою №11 дія Договору продовжена до 31.12.2025 року.
Відповідно до пункту 1.1. Договору для забезпечення покриття економічно обґрунтованих витрат Постачальник послуг на виконання спеціальних обов'язків із купівлі електричної енергії за «зеленим» тарифом, надає Замовнику послугу із забезпечення збільшення частки виробництва електричної енергії з альтернативних джерел енергії (далі-Послуга) в обсязі та на умовах, визначених цим Договором.
Згідно із положеннями 2.1 Договору вартість та порядок оплати Послуги визначається з урахуванням вимог Порядку купівлі електричної енергії за «зеленим» тарифом, затвердженого Постановою НКРЕКП від 26 квітня 2019 року №641 (далі - Порядок), у розрахунковому періоді.
Додатковою угодою №10 зазначений пункт Договору доповнений «відповідно до фактичних обсягів купівлі електричної енергії за «зеленим» тарифом Постачальником послуг, визначеними згідно з Правилами роздрібного ринку електричної енергії затвердженими постановою НКРЕКП від 14 березня 2018 року №312 (далі - ПРРЕЕ) та Порядком продажу та обліку електричної енергії, виробленої активними споживачами, та розрахунків за неї, затвердженим постановою НКРЕКП від 29 грудня 2023 року №2651.
Водночас підпунктом 4 пункту 3.3. Договору передбачено зобов'язання Замовника у повному обсязі здійснювати оплату вартості Послуги, розрахованої Постачальником послуг та затвердженої Регулятором.
Відповідно до пункту 15.2. Порядку протягом перших 12 днів календарного місяця, наступного за розрахунковим, ПУП направляє ОСП акт приймання-передачі та відповідний розрахунок вартості послуги із забезпечення збільшення частки виробництва електричної енергії з альтернативних джерел енергії, наданої ПУП. ОСП протягом п'яти календарних днів з дати отримання повертає акт приймання-передачі ПУП, підписаний зі своєї сторони, або надає до нього обґрунтовані зауваження, що містять вичерпні пояснення та документальне підтвердження причин непогодження розрахунку вартості послуги із забезпечення збільшення частки виробництва електричної енергії з альтернативних джерел енергії, наданої ПУП.
Позивач зазначає, що акти приймання-передачі послуг були підписані обома сторонами, претензій щодо обсягу нарахованої послуги у відповідача відсутні.
Крім того, згідно з пунктом 15.4 Порядку ОСП здійснює 100% оплату ПУП вартості наданої послуги відповідно до акта приймання-передачі протягом трьох робочих днів з дати затвердження Регулятором розміру вартості послуги із забезпечення збільшення частки виробництва електричної енергії з альтернативних джерел енергії, наданої ПУП у розрахунковому місяці.
Регулятор - Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг (пункту 72 частини 1 статті 1 Закону).
Отже, обов'язок зі сплати Послуги виникає у Відповідача з моменту затвердження НКРЕКП розміру вартості послуги із забезпечення збільшення частки виробництва електричної енергії постачальником універсальних послуг за відповідний місяць.
Звертаючись до суду ТОВ "МИКОЛАЇВСЬКА ЕЛЕКТРОПОСТАЧАЛЬНА КОМПАНІЯ" вказує, що Позивачем належним чином виконано умови Договору та надано Відповідачу послуги із забезпечення збільшення частки виробництва електричної енергії , протягом дії договору (в редакції вищезазначених додаткових угод), що підтверджується підписаними актами приймання-передачі наданих послуг, а також Постановами НКРЕКП, а саме:
- постановою НКРЕКП від 31 липня 2024 №1409 затверджено розмір вартості послуги із забезпечення збільшення частки виробництва електричної енергії з альтернативних джерел енергії, наданої постачальником універсальних послуг ТОВ «Миколаївська електропостачальна компанія» у червні 2024 року в сумі 22 304 758,26 грн з ПДВ (18 587 298,55 грн.*1,2);
- постановою НКРЕКП від 03 вересня 2024 №1573 затверджено розмір вартості послуги із забезпечення збільшення частки виробництва електричної енергії з альтернативних джерел енергії, наданої постачальником універсальних послуг ТОВ «Миколаївська електропостачальна компанія» у липні 2024 року в сумі 19 490 748,72 грн з ПДВ (16 242 290,60 грн. *1,2);
- постановою НКРЕКП від 01 жовтня 2024 №1702 затверджено розмір вартості послуги із забезпечення збільшення частки виробництва електричної енергії з альтернативних джерел енергії, наданої постачальником універсальних послуг ТОВ «Миколаївська електропостачальна компанія» у серпні 2024 року в сумі 22 302 202,36 грн з ПДВ (18 585 168,63 грн. *1,2);
- постановою НКРЕКП від 29 жовтня 2024 №1855 затверджено розмір вартості послуги із забезпечення збільшення частки виробництва електричної енергії з альтернативних джерел енергії, наданої постачальником універсальних послуг ТОВ «Миколаївська електропостачальна компанія» у вересні 2024 року в сумі 18 291 808,16 грн з ПДВ (15 243 173 грн. *1,2);
- постановою НКРЕКП від 26 листопада 2024 №2017 затверджено розмір вартості послуги із забезпечення збільшення частки виробництва електричної енергії з альтернативних джерел енергії, наданої постачальником універсальних послуг ТОВ «Миколаївська електропостачальна компанія» у жовтні 2024 року в сумі 12 268 168,50 грн з ПДВ (10 223 473,75 грн. *1,2);
- постановою НКРЕКП від 24 грудня 2024 №2364 затверджено розмір вартості послуги із забезпечення збільшення частки виробництва електричної енергії з альтернативних джерел енергії, наданої постачальником універсальних послуг ТОВ «Миколаївська електропостачальна компанія» у листопаді 2024 року в сумі 5 266 021,33 грн з ПДВ (4 388 351,11 грн. *1,2);
- постановою НКРЕКП від 28 січня 2025 року №113 затверджено розмір вартості послуги із забезпечення збільшення частки виробництва електричної енергії з альтернативних джерел енергії, наданої постачальником універсальних послуг ТОВ «Миколаївська електропостачальна компанія» у грудні 2024 року в сумі 1 423 930,34 грн з ПДВ (1 186 608,62 грн. *1,2).
В свою чергу Відповідач, року неналежним чином виконував умови договору щодо своєчасної та повної оплати за надані відповідно до умов договору послуги, оскільки сплачував за послугу з порушенням строків визначених в Договорі.
Таким чином, звертаючись до суду із позовом, Позивач зазначає, що за прострочення виконання зобов'язання за договором щодо своєчасної та повної оплати за послуги із забезпечення доступності електричної енергії для побутових споживачів за період червень - грудень 2024 року Позивач нарахував Відповідачу 3 % річних в сумі - 619 720,73 грн. (за період з 01.06.2024 по 17.01.2025) та інфляційні втрати в сумі 3 525 180,53 грн. (за період з 06.08.2024 по 31.12.2024), які були стягнуті за рішенням Господарського суду м. Києва від 14.05.2025 року у справі №910/690/25. Оскільки прострочення грошового зобов'язання по оплаті наданих послуг тривало також після 17.01.2025 року Позивачем донараховані 3% річних в сумі 375 781,00 грн. (за період з 18.01.2025 по 30.04.2025 року) та інфляційні втрати в сумі 899 750,45 грн. (за період з 18.01.2025 по 30.04.2025 року).
Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Відповідно до ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Відповідно до ч. 1 ст. 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.
Якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором (ч. 1 ст. 903 Цивільного кодексу України).
Відповідно до п. 4 ч. 5 ст. 63 Закону України "Про ринок електричної енергії", крім обов'язків, визначених статтею 57 цього Закону, постачальник універсальних послуг зобов'язаний купувати електричну енергію, вироблену генеруючими установками приватних домогосподарств, встановлена потужність яких не перевищує величину, визначену для відповідних категорій генеруючих установок приватних домогосподарств відповідно до частини двадцять третьої статті 9-1 Закону України "Про альтернативні джерела енергії", за "зеленим" тарифом в обсязі, що перевищує місячне споживання електричної енергії такими приватними домогосподарствами, та у кожному розрахунковому періоді здійснювати пріоритетну оплату її вартості.
Згідно з п. 55 ч. 1 ст. 1 Закону України "Про ринок електричної енергії", оператор системи передачі - юридична особа, відповідальна за експлуатацію, диспетчеризацію, забезпечення технічного обслуговування, розвиток системи передачі та міждержавних ліній електропередачі, а також за забезпечення довгострокової спроможності системи передачі щодо задоволення обґрунтованого попиту на передачу електричної енергії.
Оператор системи передачі викопує покладені на нього спеціальні обов'язки для забезпечення загальносуспільних інтересів у процесі функціонування ринку електричної енергії (п. 23 ч. 1 ст. 33 Закону України "Про ринок електричної енергії").
Оператор системи передачі відповідно до цього Закону виконує функції, пов'язані з покладенням на нього спеціальних обов'язків для забезпечення загальносуспільного інтересу із збільшення частки виробництва енергії з альтернативних джерел, підвищення ефективності комбінованого виробництва електричної та теплової енергії, інших спеціальних обов'язків (ч. 8 ст. 33 Закону України "Про ринок електричної енергії").
Частиною 6 статті 63 Закону України "Про ринок електричної енергії" визначено, що постачальник універсальних послуг одночасно з виконанням обов'язку щодо купівлі електричної енергії за "зеленим" тарифом у приватних домогосподарств, величина встановленої потужності генеруючих установок яких не перевищує 50 кВт, надає оператору системи передачі послугу із забезпечення збільшення частки виробництва електричної енергії з альтернативних джерел енергії. Така послуга надається постачальником універсальних послуг виходячи з фактичних обсягів купівлі електричної енергії за "зеленим" тарифом у приватних домогосподарств. Вартість послуги із забезпечення збільшення частки виробництва електричної енергії з альтернативних джерел енергії визначається у відповідні розрахункові періоди як різниця між вартістю електричної енергії, купленої ним за "зеленим" тарифом, та її вартістю, розрахованою за цінами ринку "на добу наперед". Розрахунок вартості послуги із забезпечення збільшення частки виробництва електричної енергії з альтернативних джерел енергії здійснюється постачальником універсальних послуг відповідно до порядку купівлі електричної енергії, виробленої з альтернативних джерел енергії, з урахуванням доходу постачальника універсальних послуг від продажу гарантій походження електричної енергії, виробленої з відновлюваних джерел енергії.
Постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, від 26.04.2019 №641 затверджено Порядок купівлі гарантованим покупцем електричної енергії, виробленої з альтернативних джерел енергії (далі - Порядок).
Відповідно до п. 3.1. Порядку, на гарантованого покупця, ПУП та ОСП на строк, визначений законодавством, покладаються спеціальні обов'язки із забезпечення збільшення частки виробництва електричної енергії з альтернативних джерел енергії.
Для надання послуги із забезпечення збільшення частки виробництва електричної енергії з альтернативних джерел гарантований покупець або ПУП укладають з ОСП договір про падання послуг із забезпечення збільшення частки виробництва електричної енергії з альтернативних джерел відповідно до типової форми, затвердженої постановою НКРЕКП від 26 квітня 2019 року №641 (далі - договір про надання послуг) (п. 3.2. Порядку).
Рішенням Господарського суду міста Києва у справі №910/690/25 від 14.05.2025 встановлено, що сторонами без будь-яких зауважень підписано акти приймання-передачі наданих послуг із забезпечення збільшення частки виробництва електричної енергії з альтернативних джерел з постачальником універсальних послуг до Договору за період з червня по листопад 2024 року на загальну суму 99 923 707,33 грн. Проте, відповідач в порушення умов Договору не виконав зобов'язання по сплаті наданих послуг в повному обсязі, як і не спростував факту отримання ним у спірному періоді послуг в обсягах, визначених в актах, в результаті чого у нього виникла заборгованість перед позивачем у розмірі 70 413 522,86 грн.
Згідно п.4 ст.75 ГПК України - обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, яке набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Преюдиціальність - обов'язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набрало законної сили в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, оскільки їх з істинністю вже встановлено у рішенні чи вироку і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу. Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами.
Правила про преюдицію спрямовані не лише на заборону перегляду фактів і правовідносин, які встановлені в судовому акті, що вступив в законну силу. Вони також сприяють додержанню процесуальної економії в новому процесі. У випадку преюдиціального установлення певних обставин особам, які беруть участь у справі ( за умови, що вони брали участь у справі при винесенні преюдиціального рішення), не доводиться витрачати час на збирання, витребування і подання доказів, а суду - на їх дослідження і оцінку. У сі ці дії вже здійснювалися у попередньому процесі, і їхнє повторення було б не лише недоцільним, але й неприпустимим з точки зору процесуальної економії .
Для рішень господарських судів важливою умовою преюдиціальності фактів, що містяться в рішенні господарського суду, є суб'єктний склад спору. Преюдиціальне значення мають лише рішення зі справи, в якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.
Немає винятків стосовно преюдиціальності фактів, що не входили у предмет доказування в раніше розглянутій справі. Якщо суд помилково включив факт у предмет доказування, це не позбавляє його властивостей преюдиціального факту в розгляді іншої справи. Преюдицію утворюють виключно лише ті обставини, які безпосередньо досліджувалися і встановлювалися судом, що знайшло відображення в мотивувальній частині судового акту. Лише згадувані, але такі, що не одержали оцінку суду, обставини не можуть розглядатися як встановлені судом і не набувають властивості преюдиціальності.
Аналогічні положення знайшли своє відображення в пункті 2.6 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26 грудня 2011 року №18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції», згідно якої не потребують доказування преюдиціальні обставини, тобто встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, - при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. При цьому не має значення, в якому саме процесуальному статусі виступали відповідні особи у таких інших справах - позивачів, відповідачів, третіх осіб тощо. Преюдиціальне значення процесуальним законом надається саме обставинам, встановленим судовими рішеннями (в тому числі в їх мотивувальних частинах), а не правовій оцінці таких обставин, здійсненій іншим судом.
Згідно з ч.1 ст.530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.
Зазначене також кореспондується з положеннями статей 525, 526 Цивільного кодексу України.
Стаття 629 Цивільного кодексу України передбачає, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Доводи відповідача про те, оплата вартості послуг позивача із забезпечення збільшення частки виробництва електричної енергії з альтернативних джерел за спірний період можлива лише у разі включення відповідних витрат до структури тарифу зі сторони НКРЕКП як регулятора ринку електричної енергії, і зазначені об'єктивні причини унеможливили вчасне виконання відповідачем своїх зобов'язань за суд відхиляє, оскільки п. 3.3. договору чітко узгоджено порядок оплати наданих послуг за відповідним актом, який складається з урахуванням відповідного розрахунку, який і було підписано сторонами без зауважень і заперечень, і який, відповідно, є належним та допустимим доказом в підтвердження надання позивачем та прийняття відповідачем визначеного актом обсягу послуг та їх вартості, а отже, є належними доказами виникнення у відповідача чітко обумовленого грошового зобов'язання з оплати наданих послуг у сумах, узгоджених у вказаних актах, і в обумовлені договором та ст. 530 Цивільного кодексу України строки.
Поряд з цим слід зауважити, що ані умови договору, ані положення Порядку №641 та наведені постанови НКРЕКП не ставлять у залежність своєчасність здійснення замовником оплати за отримані послуги від включення відповідних витрат до структури тарифу зі сторони Регулятора.
У зв'язку з простроченням виконання відповідачем обов'язку з оплати наданих позивачем послуг за період з 18.01.2025 по 30.04.2025 позивачем нараховано та заявлено до стягнення з відповідача 375 781,00 грн 3% річних та 899 750,45 грн інфляційних втрат.
Відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Сплата трьох процентів від простроченої суми (якщо інший розмір не встановлений договором або законом) не має характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним утримуваними коштами, належними до сплати кредиторові.
У разі несвоєчасного виконання боржником грошового зобов'язання у нього в силу закону (частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України) виникає обов'язок сплатити кредитору, поряд із сумою основного боргу, суму інфляційних втрат, як компенсацію знецінення грошових коштів за основним зобов'язанням унаслідок інфляційних процесів у період прострочення їх оплати.
Кредитору, у свою чергу, згідно з частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України належить право вимоги до боржника щодо сплати інфляційних втрат за період прострочення в оплаті основного боргу.
Цивільним кодексом України, як основним актом цивільного законодавства, не передбачено механізму здійснення розрахунку інфляційних втрат кредитора у зв'язку із простроченням боржника у виконанні грошового зобов'язання.
Водночас, частиною першою статті 8 Цивільного кодексу України визначено, що якщо цивільні відносини не врегульовані цим Кодексом, іншими актами цивільного законодавства або договором, вони регулюються тими правовими нормами цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, що регулюють подібні за змістом цивільні відносини (аналогія закону).
Частиною п'ятою статті 4 Цивільного кодексу України передбачено, що інші органи державної влади України у випадках і в межах, встановлених Конституцією України та законом, можуть видавати нормативно-правові акти, що регулюють цивільні відносини.
Законом України "Про індексацію грошових доходів населення" визначено індексацію грошових доходів населення як встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодувати подорожчання споживчих товарів і послуг (стаття 1 Закону). Статтею 2 цього Закону передбачено як об'єкти індексації грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України, що не мають разового характеру, перелік яких визначено у частині першій цієї статті; водночас, частиною другою статті 2 цього Закону законодавець передбачив право Кабінету Міністрів України встановлювати інші об'єкти індексації, поряд з тими, що зазначені у частині першій цієї статті.
З метою реалізації Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" Кабінет Міністрів України постановою №1078 від 17.07.2003 затвердив Порядок проведення індексації грошових доходів населення (далі - Порядок), пунктом 1 якого передбачено, що цей Порядок визначає правила обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації та сум індексації грошових доходів населення. Індекс споживчих цін обчислюється Держстатом і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях. Сума індексації грошових доходів громадян визначається як результат множення грошового доходу, що підлягає індексації, на величину приросту індексу споживчих цін, поділений на 100 відсотків (пункти 1-1, 4 Порядку).
Отже, при розрахунку інфляційних втрат у зв'язку із простроченням боржником виконання грошового зобов'язання до цивільних відносин, за аналогією закону, підлягають застосуванню норми Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" та приписи Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №1078 від 17.07.2003, та Методика розрахунку базового індексу споживчих цін, затверджена наказом Державного комітету статистики України №265 від 27.07.2007.
Порядок індексації грошових коштів для цілей застосування статті 625 Цивільного кодексу України визначається із застосуванням індексу споживчих цін (індексу інфляції) за офіційними даними Державного комітету статистики України у відповідний місяць прострочення боржника, як результат множення грошового доходу на величину приросту споживчих цін за певний період, поділену на 100 відсотків (абзац п'ятий пункту 4 постанови КМУ №1078).
Статтею 625 Цивільного кодексу України визначено право особи отримати компенсацію інфляційних збитків за весь період прострочення. Якщо індекс інфляції в окремі періоди є меншим за одиницю та має при цьому економічну характеристику - "дефляція", то це не змінює його правової природи і не може мати наслідком пропуску такого місяця, оскільки протилежне зруйнує послідовність математичного ланцюга розрахунків, визначену Порядком проведення індексації грошових доходів населення, затвердженим постановою КМУ №1078 від 17.07.2003.
Об'єднаною палатою Верховного Суду у постанові від 20.11.2020 у справі №910/13071/19 роз'яснено, що сума боргу, внесена за період з 1 до 15 числа включно відповідного місяця, індексується за період з урахуванням цього місяця, а якщо суму внесено з 16 до 31 числа місяця, то розрахунок починається з наступного місяця. За аналогією, якщо погашення заборгованості відбулося з 1 по 15 число включно відповідного місяця - інфляційна складова розраховується без урахування цього місяця, а якщо з 16 до 31 числа місяця - інфляційна складова розраховується з урахуванням цього місяця.
Отже, якщо період прострочення виконання грошового зобов'язання складає неповний місяць, то інфляційна складова враховується або не враховується в залежності від математичного округлення періоду прострочення у неповному місяці.
Методику розрахунку інфляційних втрат за неповний місяць прострочення виконання грошового зобов'язання доцільно відобразити, виходячи з математичного підходу до округлення днів у календарному місяці, упродовж якого мало місце прострочення, а саме:
- час прострочення у неповному місяці більше півмісяця (> 15 днів) = 1 (один) місяць, тому за такий неповний місяць нараховується індекс інфляції на суму боргу;
- час прострочення у неповному місяці менше або дорівнює половині місяця (від 1, включно з 15 днями) = 0 (нуль), тому за такий неповний місяць інфляційна складова боргу не враховується.
Перевіривши розрахунки 3% річних, суд дійшов висновку щодо їх обгрунтованості, у зв'язку з чим позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Миколаївська електропостачальна компанія» в частині стягнення з Приватного акціонерного товариства "Національна енергетична компанія "Укренерго" 375 781,00 грн 3% річних та 899 750,45 грн інфляційних втрат підлягають задоволенню у повному обсязі.
Що стосується клопотання відповідача про зменшення 3% річних та інфляційних втрат до 1 грн, суд зазначає, що 3% річних та інфляційні втрати відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов'язання. Ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника, зупинення виконавчого провадження чи виконання рішення суду про стягнення грошової суми.
Подібні правові висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 09.02.2021 у справі №520/17342/18, від 19.06.2019 у справі №703/2718/16-ц (провадження №14-241цс19) та від 19.06.2019 у справі №646/14523/15-ц (провадження №14-591цс18), від 13.11.2019 у справі №922/3095/18 (провадження №12-105гс19), від 13.03.2020 у справі №902/417/18 (провадження №12-79гс19).
Статтею 233 Господарського кодексу України встановлено, що у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.
Відповідно до ч. 3 ст. 551 Цивільного кодексу України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
Частиною 1 статті 230 Господарського кодексу України передбачено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання (ч. 1 ст. 549 Цивільного кодексу України).
Із положень статей 230, 233 Господарського кодексу України та статей 549, 551 Цивільного кодексу України вбачається, що ними передбачено право суду на зменшення штрафних санкцій (штрафу, пені), в той час як стягнення 3% річних не є штрафними санкціями, зокрема неустойкою, а є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника, зупинення виконавчого провадження чи виконання рішення суду про стягнення грошової суми.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 31.07.2019 у справі №910/3692/18, від 27.04.2018 у справі №908/1394/17 та від 22.01.2019 у справі №905/305/18. Відтак, у суду відсутні правові підстави для зменшення розміру 3% річних.
При цьому, під час вирішення заяви відповідача про зменшення 3% річних суд не враховує правову позицію Великої Палати Верховного Суду, викладену у постанові від 18.03.2020 у справі №902/417/18, оскільки у вказаній постанові Велика Палата Верховного Суду виснувала, що з огляду на компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, з огляду на принципи розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір як неустойки, штрафу, так і відсотків річних за час затримки розрахунку відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, оскільки всі вони спрямовані на відновлення майнової сфери кредитора. Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають правове значення, та, зокрема, зазначених критеріїв суд може зменшити загальний розмір відсотків річних як відповідальності за час прострочення грошового зобов'язання.
За обставинами справи №902/417/18 у пункті 5.5 договору сторони дійшли згоди щодо зміни розміру відсоткової ставки, передбаченої частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України, і встановили її в розмірі 40% річних від несплаченої загальної вартості товару протягом 90 календарних днів з дати, коли товар повинен бути сплачений покупцем, та 96% річних від несплаченої ціни товару до дня повної оплати з дати закінчення 90 календарних днів. За товар вартістю 205538,92 грн до подання позовної заяви до суду відповідач сплатив 107157,00 грн. Заборгованість в розмірі 98381,92 грн відповідач сплатив після відкриття провадження у справі. Водночас на цю заборгованість, яка на момент звернення до суду з позовом ще не була погашена, позивач нарахував 40306,19 грн пені, 30830,83 грн штрафу, 110887,30 грн відсотків річних, а разом 182024,32 грн, що майже в два рази перевищувало суму основного боргу.
Врахувавши очевидну неспівмірність заявлених до стягнення сум санкцій у виді штрафу, пені і відсотків річних, що не є справедливим, коли наслідки невиконання боржником зобов'язання вочевидь більш вигідні для кредитора, ніж належне виконання такого зобов'язання, Велика Палата Верховного Суду у справі №902/417/18 вважала справедливим, пропорційним і таким, що відповідатиме обставинам цієї справи та наведеним вище критеріям, обмежити розмір санкцій сумами штрафу і пені, які вже вирішено судами попередніх інстанцій стягнути, та відмовити у стягненні відсотків річних.
Натомість в межах даної справи відсотки річних розраховані за встановленою у статті 625 Цивільного кодексу України ставкою у розмірі 3% та судом не встановлено порушення принципів розумності, справедливості та пропорційності під час нарахування позивачем відповідачу 3% річних та інфляційних втрат, а відтак відсутній винятковий випадок для зменшення відсотків річних.
Велика Палата Верховного Суду у постанові Суду від 05.06.2024 у справі №910/14524/22 звернула увагу на те, що зменшення судом заявлених до стягнення штрафних санкцій чи відсотків, нарахованих на підставі статті 625 Цивільного кодексу України, є правом, а не обов'язком суду і може бути реалізоване ним у кожному конкретному випадку, за наслідками оцінки обставин справи та наданих учасниками справи доказів. Тому в питаннях підстав для зменшення розміру штрафних санкцій чи відсотків, нарахованих на підставі статті 625 Цивільного кодексу України, не може бути подібних правовідносин, оскільки кожного разу суд вирішує це питання на власний розсуд з огляду на конкретні обставини, якими обумовлене таке зменшення.
Окремо суд звертає увагу відповідача, що 3% річних є своєрідною мінімальною упущеною вигодою, яку б міг отримати кредитор за належного виконання зобов'язання боржником свого грошового зобов'язання (наприклад, розмістивши дані кошти в якості депозиту).
Положення статті 625 Цивільного кодексу України спрямовані в першу чергу на те, щоб внаслідок неправомірних дій боржника (прострочення) право власності кредитора не було порушене, оскільки внаслідок знецінення національної грошової одиниці купівельна спроможність коштів, які б кредитор міг одержати за належного виконання боржником своїх грошових зобов'язань, буде значно меншою, що має відповідно наслідком зменшення майнового блага кредитора.
Крім того, невиконання або неналежне виконання боржником свого грошового зобов'язання не може бути залишене без реагування та застосування до нього міри відповідальності, оскільки б це суперечило б загальним засадам цивільного законодавства, якими є справедливість, добросовісність та розумність (ст. 3 Цивільного кодексу України).
Отже, сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові (така правова позиція викладена у постановах Верховного Суду України №6-49цс12 від 06.06.2012, №6-38цс11 від 24.10.2011, постановах Верховного Суду від 16.10.2018 у справі № 910/19094/17, від 11.05.2018 у справі № 922/3087/17).
Судом також взято до уваги, що ухвалою від 13.11.2024 у справі №922/444/24 Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду передав справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду у зв'язку з необхідністю уточнити висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у постанові від 18.03.2020 у справі №902/417/18 щодо права суду зменшувати розмір відсотків річних, шляхом викладення правової позиції щодо неможливості зменшення встановленого законом мінімального розміру річних на рівні трьох процентів відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України.
Велика Палата Верховного Суду в ухвалі від 18.12.2024 дійшла висновку про необхідність повернення для розгляду справи № 922/444/24 відповідній колегії Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, виходячи з того, що Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду не обґрунтував, у чому саме є складність тлумачення та застосування статті 625 Цивільного кодексу України та правового висновку Великої Палати Верховного Суду у справі №902/417/18 щодо права суду, враховуючи конкретні обставини справи, зменшити розмір процентів річних. До того ж, як зазначено в ухвалі, сама колегія Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду вказує, що така позиція не може бути застосована судами як "загальна практика" при розгляді в інших справах питання зменшення розміру відсотків річних, нарахованих на підставі приписів статті 625 Цивільного кодексу України на рівні мінімально визначеного розміру трьох процентів.
Ухвалою від 05.02.2025 у справі №922/444/24 Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду передав справу на розгляд об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, мотивуючи необхідністю відступити від висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 12.09.2024 у справі №915/1308/23, ухваленої Верховним Судом у складі судової палати для розгляду справ щодо захисту прав інтелектуальної власності, а також пов'язаних з антимонопольним та конкурентним законодавством щодо застосування приписів статті 625 Цивільного кодексу України стосовно можливості зменшення судом розміру трьох процентів річних (які встановлені законом), а також не застосування до цих правовідносин статті 233 Господарського кодексу України шляхом викладення правової позиції щодо неможливості зменшення встановленого законом мінімального розміру річних на рівні трьох процентів відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України.
Ухвалою від 21.02.2025 у справі №922/444/24 об'єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду вирішила справу повернути відповідній колегії Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду для розгляду, оскільки поставлені скаржником у касаційній скарзі питання щодо правильного / неправильного застосування судами першої та апеляційної інстанції положень статті 625 Цивільного кодексу України у вирішенні питання щодо зменшення 3 % річних, в межах повноважень, визначених у статті 300 Господарського процесуального кодексу України, мають бути вирішені колегією суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, яка була визначена автоматизованою системою документообігу суду з урахуванням спеціалізації.
Також об'єднана палата звернула увагу, що фактично питання, порушені колегією суддів, стосуються можливості / неможливості зменшення процентів річних, нарахованих за статтею 625 Цивільного кодексу України. Однак ці питання не можуть бути підставою для відступу від усталеної практики застосування означених норм та не є такими, які потребують узагальнення судової практики.
Об'єднана палата зазначила, що зменшення розміру штрафних санкцій та/або відсотків річних, нарахованих на підставі статті 625 Цивільного кодексу України обумовлено індивідуальним характером правовідносин. У кожній конкретній справі, де постає питання про зменшення відсотків річних, суд має враховувати унікальні обставини, що супроводжують невиконання чи неналежне виконання грошового зобов'язання, а тому питання про зменшення процентів не підлягає узагальненню через свою індивідуальну природу. Для формування єдиної практики зазвичай розглядаються питання, які мають спільні риси в багатьох судових справах. У випадку зі штрафними санкціями та відсотками, кожен спір має унікальні фактичні обставини, що унеможливлює вироблення універсального підходу.
При цьому у вирішенні питання наявності чи відсутності підстав для зменшення розміру відсотків річних правовідносини у кожному спорі про їх стягнення є відмінними. Кожного разу суд, застосовуючи дискрецію для вирішення цього питання, виходить із конкретних фактичних обставин, які встановлені у справі та якими обумовлене таке зменшення і які підлягають дослідженню та оцінці судом у порядку статей 86, 210, 237 Господарського процесуального кодексу України.
В межах даної справи відповідачем належним чином не обґрунтовано та не надано належних доказів на підтвердження існування обставин, які можуть бути підставою для зменшення розміру 3% річних та інфляційних втрат, у зв'язку з чим суд дійшов висновку відмовити у задоволенні клопотання відповідача про зменшення розміру 3% річних та інфляційних втрат до 1 грн.
Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
За приписами частин 1, 3 статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Згідно з частиною 1 статті 14 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Згідно статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Суд зазначає, що у викладі підстав для прийняття рішення суду необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 28.05.2020 у справі №909/636/16.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006р. у справі "Проніна проти України", в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
З огляду на вищевикладене, всі інші доводи та міркування учасників судового процесу не досліджуються судом, так як з огляду на встановлені фактичні обставини справи, суд дав вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмету доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин як матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.
Аргументи та заперечення відповідача проти задоволення позову суд розглянув та відхилив, як такі що не спростовують заявлених позовних вимог.
Таким чином, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню.
На підставі статті 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача.
Керуючись ст. ст. 73, 74, 76-80, 86, 129, 165, 219, 232, 233, 236-238, 240, 241, 252 ГПК України, Господарський суд міста Києва
1. Позов задовольнити повністю.
2. Стягнути з Приватного акціонерного товариства "Національна енергетична компанія "Укренерго" (01032, м. Київ, вул. Симона Петлюри, буд. 25; ідентифікаційний код: 00100227) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Миколаївська електропостачальна компанія» (54055, м. Миколаїв, вул. Погранична, буд. 39/1; ідентифікаційний код: 42129888) 375 781,00 грн 3% річних та 899 750,45 грн інфляційних втрат та 15 306,38 грн судового збору.
3. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.
Рішення господарського суду набирає законної сили у відповідності до приписів ст. 241 Господарського процесуального кодексу України. Рішення господарського суду може бути оскаржене в порядку та строки, передбачені ст.ст. 253, 254, 256-259 ГПК України.
Суддя М.О. Лиськов