ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
27.08.2025Справа № 910/7025/24
Господарський суд міста Києва у складі головуючого судді: Літвінової М.Є.
розглянувши у спрощеному позовному провадженні матеріали справи
за позовом Комунального підприємства «Київжитлоспецексплуатація»
до Приватного акціонерного товариства «Київстар»
про стягнення 265 093,84 грн.
Без повідомлення (виклику) представників учасників справи.
Комунальне підприємство "Київжитлоспецексплуатація" (далі - позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Приватного акціонерного товариства "Київстар" (далі - відповідач) про стягнення суми грошових коштів у розмірі 265 093,84 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем своїх обов'язків за договором про встановлення сервітуту №БМС-КІЕ2981 від 31.07.2015.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 12.06.2024 відкрито провадження у справі, вирішено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику сторін), встановлено відповідачу строк для подачі відзиву на позов, позивачу для подачі відповіді на відзив.
15.04.2024 через систему «Електронний суд» від представника відповідача надійшов відзив на позов, відповідно до якого відповідач заперечує проти позову та просить суд відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі з огляду на те, що листом №26249/05 від 21.12.2022 р. відповідач повідомив позивача про укладання договору з балансоутримувачем та надав для підписання акти припинення користування майном, але позивач, отримавши вищевказаний лист 02.01.2023 р., не надав відповідь на лист та не підписав акт припинення користування майном; з 01.01.2023 відповідачем було укладено договір (в редакції додаткових угод) про надання доступу до інфраструктури об'єкта RBS UA2734, який знаходить за адресою: м. Київ, вул. Академіка Єфремова, 11, у зв'язку із цим, на думку відповідача, відсутні будь-які підстави для нарахування та стягнення з ПрАТ «Київстар» плати за користування об'єктом розміщення на підставі Договору сервітуту №БМС-КІЕ2981 від 31.07.2015 року. Крім того, відповідач доучив заяву про залучення третіх осіб: КНП «Центр первинної медико-санітарної допомоги №l» Святошинського району м. Києва та КНП «Центр первинної медико-санітарної допомоги» Святошинського району м. Києва.
24.06.2024 через систему «Електронний суд» від представника відповідача надійшло клопотання про третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору.
В обґрунтування вказаного клопотання, відповідач вказав, що предметом спору є стягнення заборгованості за сервітутне користування ПрАТ «Київстар» частиною даху та частиною технічного приміщення за адресою: м. Київ, вул. Академіка Єфремова, 11, за період, коли між Відповідачем та КНП «Центр первинної медико-санітарної допомоги №1» Святошинського району м. Києва та КНП «Центр первинної медико-санітарної допомоги» Святошинського району, м. Києва були укладені Договори про надання доступу до інфраструктури об'єкта RBS UA2734 та UA 1762 від 01.06.2023 р., що передбачають тимчасове володіння ПрАТ «Київстар» тотожним об'єктом.
За змістом ст. 50 Господарського процесуального кодексу України, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, можуть вступити у справу на стороні позивача або відповідача до закінчення підготовчого провадження у справі або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження, у разі коли рішення у справі може вплинути на їхні права або обов'язки щодо однієї із сторін. Їх може бути залучено до участі у справі також за заявою учасників справи. Якщо суд при вирішенні питання про відкриття провадження у справі або при підготовці справи до розгляду встановить, що рішення господарського суду може вплинути на права та обов'язки осіб, які не є стороною у справі, суд залучає таких осіб до участі у справі як третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору. Про залучення третіх осіб до участі у справі суд постановляє ухвалу, в якій зазначає, на які права чи обов'язки такої особи та яким чином може вплинути рішення суду у справі.
Про залучення третіх осіб до участі у справі суд постановляє ухвалу, в якій зазначає, на які права чи обов'язки такої особи та яким чином може вплинути рішення суду у справі (ч. 4 ст. 50 Господарського процесуального кодексу України).
У вирішенні відповідного питання щодо наявності юридичного інтересу у третьої особи, суд з'ясовує, чи буде у зв'язку з прийняттям судового рішення з даної справи таку особу наділено новими правами чи покладено на неї нові обов'язки, або змінено її наявні права та/або обов'язки, або позбавлено певних прав та/або обов'язків у майбутньому.
Проте, враховуючи зміст позовних вимог та спірні договірні відносини щодо встановлення сервітуту, а також предмет доказування, в межах якого здійснюється розгляд даного спору, за умови ненаведення відповідачем доказів на підтвердження впливу рішення з даного спору безпосередньо на права або обов'язки вказаного комунального підприємства щодо однієї зі сторін, суд дійшов висновку щодо відсутності підстав для третіх осіб, у зв'язку із цим клопотання представника відповідача не підлягає задоволенню.
Згідно частини 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України, у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.
Відповідно до частини 5 статті 240 Господарського процесуального кодексу України, датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.
При розгляді справи судом враховано частину 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка визначає право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд
Рішенням Київської міської ради від 14.07.2011 № 378/5765 «Про впорядкування діяльності суб'єктів господарювання в галузі зв'язку та інформаційних технологій» КП «Київжитлоспецексплуатація» уповноважено здійснювати моніторинг та координацію розміщення суб'єктами господарювання телекомунікаційних мереж та обладнання у (на) об'єктах комунальної власності територіальної громади міста Києва, переданих до сфери управління районних в місті Києві державних адміністрацій, та укладати договори н розміщення телекомунікаційних мереж на зазначених об'єктах.
31.07.2015 між Комунальним підприємством "Київжитлоспецексплуатація" (далі-підприємство) та Приватним акціонерним товариством «Київстар» (далі-Сервітуарій) було укладено договір про встановлення сервітуту №БМС-КIЕ2981 (далі по тексту - Договір), предметом якого є обмежене право користування Сервітуарієм частиною даху та частиною технічного приміщення даху будівлі комунальної власності, що знаходиться у м. Києві по вул. Уборевича, 11 (далі - Об'єкт розміщення).
У п. 1.2 Договору сторонами погоджено, що Об?єкт розміщення використовується виключно для розміщення обладнання базових станцій стільникового зв'язку, антенно-фідерних пристроїв, телекомунікаційного обладнання та мереж (далі - Обладнання), у визначеному сторонами місці, відповідно до запланованої схеми розміщення Обладнання Сервітуарія.
Відповідно до пунктів 3.1 та 4.1.1 Договору Сервітуарій зобов'язується вносити підприємству (Позивачу) щомісячну плату за користування Об'єктом розміщення, відповідно до умов Договору (далі - Плата).
Згідно з п. 3.5 Договору нарахування плати починається з дати укладення Договору та припиняється з дня підписання сторонами Акту закінчення розміщення
Розділом 9 Договору визначено, що даний Договір вважається укладеним і набирає з чинності з 01 серпня 2015 року і діє до 31 липня 2016 року (п. 9.1).
У разі якщо одна із сторін не повідомить іншу за один календарний місяць до закінчення терміну дії Договору, Договір вважається пролонгованим на 1 календарний рік на тих же умовах (п. 9.2).
Припинення користування Об'єктом розміщення на умовах сервітуту оформлюється Актом закінчення розміщення обладнання на умовах сервітуту (додаток № 4 Договору) (п. 9.3 Договору).
Відповідно до п. 4.1.9. Договору передбачено, що Сервітуарій зобов'язується демонтувати обладнання, яке йому належить, у разі закінчення строку дії Договору. Демонтаж проводиться зі збереженням Об?єкту розміщення в стані не гіршому ніж передавався та здійснюється зі складанням відповідного акту в присутності уповноважених представників Сторін цього Договору та балансоутримувача будинку.
Додатком № 1 до Договору, сторони визначити перелік об'єктів комунальної власності та розрахунок плати.
Додатками № 2-3 сторонами погоджено акти розміщення обладнання на умовах сервітуту та закінчення розміщення обладнання на умовах сервітуту.
01.09.2016 сторонами укладено Додаткову угоду № 1 до Договору, якою викладено п. 9.2 у новій редакції: «у разі якщо одна із сторін не повідомить іншу про припинення або зміну умов договору за один календарний місяць до закінчення терміну дії договору, договір вважається пролонгованим на кожний наступний календарний рік на тих же самих умовах, але не більше ніж до 30 червня 2018 року».
21.12.2022 відповідач скерував позивачу лист № 26249/05, у якому відповідач повідомив підприємство про укладення 01.01.2023 договору про доступ до об'єкта з балансоутримувачем будівлі. Також, відповідач просив позивача підписати акт припинення користування майном та Додаткову угоду, та зазначив, що у разі не підписання або незгоди із означеними документами, Договір буде вважатися припиненим 01.01.2023. Вказаний лист було отримано позивачем 02.01.2023, що підтверджується копією рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення № 031133120780 8.
На думку позивача, підстави для розірвання Договору відсутні, оскільки обладнання в будинку не демонтовано, а саме із демонтажем обладнання і звільненням об'єкту розміщення пов'язується припинення дії Договору.
В обґрунтування заявлених вимог, підприємство вказало, що ПрАТ "Київстар" порушило умови Договору встановлення сервітуту №БМС-КІЕ2981 від 31.07.2015 в частині сплати позивачу грошових коштів за користування розміщення об'єкта в сумі 265 093,84 грн за період з січня 2023 по листопад 2023.
Відповідач, заперечив проти задоволення заявлених позовних вимог, з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву.
Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд зазначає наступне.
Згідно пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Частиною 1 статті 13 Цивільного кодексу України передбачено, що цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства.
В той же час, частинами 1, 2 статті 14 Цивільного кодексу України встановлено, що цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства. Особа не може бути примушена до дій, вчинення яких не є обов'язковим для неї. Згідно із ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до ст. 6 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ст.627 Цивільного кодексу України ).
Згідно з ч.1 ст. 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Судом встановлено, що укладений правочин за своїм змістом та правовою природою є договором встановлення сервітуту, який підпадає під правове регулювання глави 32 Цивільного кодексу України.
Згідно п. 2 ч. 1 ст. 395 Цивільного кодексу України одним із видів речових прав на чуже майно є право користування (сервітут).
Відповідно до статті 401 Цивільного кодексу України право користування чужим майном (сервітут) може бути встановлене щодо земельної ділянки, інших природних ресурсів (земельний сервітут) або іншого нерухомого майна для задоволення потреб інших осіб, які не можуть бути задоволені іншим способом.
Згідно частинами 1 та 3 статті 402 Цивільного кодексу України сервітут може бути встановлений договором, законом, заповітом або рішенням суду. У разі недосягнення домовленості про встановлення сервітуту та про його умови спір вирішується за позовом особи, яка вимагає встановлення сервітуту.
Суд відзначає, що сервітут - це право, яке встановлюється в інтересах однієї особи за рахунок власника майна або іншої особи, яка володіє ним на законних підставах, та за своїм правовим змістом є правом обмеженого користування.
Підставою для встановлення сервітуту є наявність обставин, які свідчать про те, що особа, яка зацікавлена у встановленні сервітуту, не може задовольнити потреби за рахунок власного майна, тобто іншим способом, як встановлення прав користування чужим майном - сервітуту.
Отже, відносини, які виникають на підставі сервітуту, є подібними за змістом до відносин оренди та спрямовані на задоволення тих чи інших потреб і тій чи іншій речі без набуття права власності на неї.
Статтею 403 Цивільного кодексу України встановлено, що сервітут визначає обсяг прав щодо користування особою чужим майном; сервітут може бути встановлений на певний строк або без визначення строку; особа, яка користується сервітутом, зобов'язана вносити плату за користування майном, якщо інше не встановлено договором, законом, заповітом або рішенням суду.
В свою чергу сервітут не позбавляє власника майна, щодо якого він встановлений, права володіння, користування та розпоряджання цим майном. Сервітут зберігає чинність у разі переходу до інших осіб права власності на майно, щодо якого він встановлений.
Частинами 1, 3 статті 404 Цивільного кодексу України передбачено, що право користування чужою земельною ділянкою або іншим нерухомим майном полягає у можливості проходу, проїзду через чужу земельну ділянку, прокладання та експлуатації ліній електропередачі, зв'язку і трубопроводів, забезпечення водопостачання, меліорації тощо.
Право користування чужим майном може бути встановлено щодо іншого нерухомого майна (будівлі, споруди тощо).
При цьому при встановленні сервітуту чітко визначаються обсяг користування, спосіб користування та час користування. На відміну від зобов'язальних прав користування, зміст яких може визначатись договором, сервітутні права з огляду на їх речовий характер визначаються законом як за змістом, так і за обсягом.
Відповідно до пункту 2.2 Договору розміщення обладнання за умовами сервітуту в місцях вказаних в Додатку № 1 до даного Договору здійснюється на підставі підписаного сторонами Акту розміщення обладнання на умовах сервітуту (далі - акт розміщення), зразок якого наведено в Додатку № 3 до даного Договору.
Однак, в матеріалах справи відсутній Акт розміщення обладнання на умовах сервітуту, водночас, з огляду на приписи ч. 1 ст. 75 ГПК України, зважаючи на відсутність заперечень з боку обох сторін Договору обставин передачі об'єкту розміщення у використання відповідачу на момент укладення Договору, а також внесення відповідачем плати за користування об'єктом розміщення до грудня 2022 року включно, суд приходить до висновку, що на виконання умов Договору сервітуту Комунальним підприємством "Київжитлоспецексплуатація" надано ПАТ "Київстар" обмежене право користування частиною даху та частиною технічного приміщення даху будівлі комунальної власності, розташованої за адресою: вул. Уборевича, 11, м.Київ, для розміщення відповідачем обладнання, у відповідності до п. 1.2 Договору.
З матеріалів справи вбачається, що станом на день укладення цього договору балансоутримувачем нерухомого майна за адресою: м. Київ, вул. Уборевича, 11 було КНП «Центр первинної медико-санітарної допомоги №1» Святошинського району м. Києва».
Спір між сторонами виник з приводу строку дії договору та у зв'язку з цим наявності/ відсутності у ПрАТ "Київстар" заборгованості за користування наданим правом у період з січня 2023 року по листопад 2023 року включно.
Відповідно до частини 1 статті 632 Цивільного кодексу України ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін.
Згідно з частиною 3 статті 403 Цивільного кодексу України особа, яка користується сервітутом, зобов'язана вносити плату за користування майном, якщо інше не встановлено договором, законом, заповітом або рішенням суду.
Відповідно до пунктів 3.1 та 4.1.1 Договору сервітуарій зобов'язується вносити підприємству щомісячну плату за користування об'єктом розміщення, відповідно до умов Договору, у тому числі у разі внесення змін в складові розрахунків плати.
Згідно пункту 3.3 Договору щомісячний розмір плати за даним Договором сплачується у якості передоплати та визначається на підставі рахунку, який виставляється підприємством сервітуріарію не пізніше 28 (двадцять восьмого) числа кожного місяця.
Рахунок надається підприємством сервітуарію шляхом надсилання поштою та електронними засобами зв'язку відповідно до реквізитів сервітуарія вказаних в даному Договорі.
На момент підписання даного Договору щомісячна Плата становить 7 271,09 грн. в тому числі ПДВ 1 211,85 грн.
Загальний розмір Плати за даним Договором становить суму всіх здійснених щомісячних Плат.
Відповідно до пункту 3.4 Договору плата сплачується сервітуарієм протягом 7 банківських днів з моменту отримання рахунку від підприємства.
Пунктом 3.5 Договору сторони погодили, що нарахування плати починається з дати укладення договору та припиняється з дня підписання сторонами акту закінчення розміщення обладнання на умовах сервітуту, зразок якого наведено в додатку № 3 до даного договору.
Доказів узгодження сторонами іншого строку та/або порядку оплати за користування об'єктом розміщення за Договором матеріали справи не містять.
Частиною першою статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Водночас, суд зазначає, що за приписами статті 180 ГК України строком дії господарського договору є час, впродовж якого існують господарські зобов'язання сторін, що виникли на основі цього договору.
Відповідно до статті 631 ЦК України час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору, є строком дії останнього.
Частиною 1 ст.628 ЦК України визначено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Так, пунктом 9.2 Договору в редакції Додаткової угоди №1 передбачено, що у разі якщо одна із сторін не повідомить іншу про припинення або зміну умов договору за один календарний місяць до закінчення терміну дії договору, договір вважається пролонгованим на кожний наступний календарний рік на тих же самих умовах, але не більше ніж до 30.06.2018.
У відповідності до п. 9.3 договору припинення користування об'єктом розміщення на умовах сервітуту оформлюється актом закінчення розміщення обладнання на умовах сервітуту (додаток №4 до договору).
Сторонами в свою чергу, доказів внесення зміни до п. 9.2 Договору щодо продовження строку дії договору після 01.07.2018 у формі укладення додаткових угод до договору в порядку, визначеному п. 10.3 Договору, до матеріалів справи не надано.
При цьому, укладений між сторонами Договір не передбачає автоматичного продовження дії договору після 01.07.2018 (п. 9.2 Договору в редакції Додаткової угоди №1), у разі належного виконання позивачем умов договору, без відповідного погодження обох сторін, шляхом укладення додаткової угоди.
Частиною 1 ст. 406 ЦК України встановлено, що сервітут припиняється, зокрема, у разі: відмови від нього особи, в інтересах якої встановлений сервітут, спливу строку, на який було встановлено сервітут, припинення обставини, яка була підставою для встановлення сервітуту.
Отже, цивільним законодавством встановлено підстави припинення сервітуту, в т.ч. перелік випадків безспірного припинення сервітутних прав, до яких віднесено, зокрема, припинення обставин, які були підставою для встановлення сервітуту, та сплив строку, на який його було встановлено.
З огляду на викладене, строк дії Договору є припиненим з 01.07.2018.
Однак, як визначається сторонами, відповідач продовжує використовувати чуже майно для задоволення певних потреб, що полягає у знаходженні на об'єкті розміщення телекомунікаційних мереж, комплексу технічних засобів телекомунікацій відповідача.
При цьому слід зазначити, що користування особою чужим майном за відсутності договору у спірних правовідносинах чинним законодавством не передбачено.
Разом з тим, Законом України "Про доступ до об'єктів будівництва, транспорту, електроенергетики з метою розвитку електронних комунікаційних мереж", який набув чинності 04.06.2017 року, визначено правові, економічні та організаційні засади забезпечення доступу до інфраструктури об'єктів будівництва, транспорту, електроенергетики, кабельної каналізації електрозв'язку, будинкової розподільної мережі для розташування технічних засобів телекомунікацій з метою забезпечення розвитку інформаційного суспільства в Україні, встановлює повноваження органів державної влади, органів місцевого самоврядування, визначає права та обов'язки осіб, які беруть участь у таких господарських відносинах.
Відповідно до пункту 1 статті 1 вказаного Закону передбачено, що власник (володілець) інфраструктури об'єкта доступу - фізична або юридична особа, у власності (володінні) якої перебуває інфраструктура об'єкта доступу або окремі її елементи; об'єкт доступу - об'єкти будівництва, транспорту, електроенергетики, кабельна каналізація електрозв'язку, будинкова розподільна мережа.
Частиною 1 статті 16 вказаного Закону встановлено, що доступ до інфраструктури об'єкта доступу здійснюється на підставі договору з доступу між власником інфраструктури об'єкта доступу та замовником, що укладається відповідно до законодавства з урахуванням особливостей, встановлених цим Законом.
Таким чином, з моменту набуття чинності Законом України "Про доступ до об'єктів будівництва, транспорту, електроенергетики з метою розвитку електронних комунікаційних мереж" право укладати нові договори про доступ щодо об'єктів комунальної власності наділено підприємство комунальної власності, на балансі якого знаходиться відповідний об'єкт доступу.
Як вбачається з інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна нежитлова будівля (будівля поліклініки) за адресою: м. Київ, вул.. Академіка Єфименка (Уборевича), 11 на праві власності належить Територіальній громаді м. Києва, а право оперативного управління майном належить Комунальному некомерційному підприємству "Консультативно-діагностичний центр дитячий Дніпровського району міста Києва".
10 грудня 2020 р. ПрАТ «Київстар» уклало Договір з надання доступу до інфраструктури об?єкта RBS UA2734 з КНП «Центр первинної медико-санітарної допомоги №1» Святошинського району м. Києва на об?єкт, що знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Чорнобильська, 5/7.
01.01.2023 між відповідачем та КНП «Центр первинної медико-санітарної допомоги №1» Святошинського району м. Києва укладено Додаткову угодою №2 про наступне:
1. Сторони домовились з 01.01.2023 року викласти п.1.1. Розділу « 1. Предмет Договору» Договору в новій редакції, а саме:
« 1.1. Замовник замовляє та оплачує, а Балансоутримувач надає право доступу до слементів інфраструктури об?єкта, що розташований за адресами:
Майно 1 (RBS UA2734) за адресою: м. Київ, вул. Чорнобильська, 5/7;
Майно 2 (RBS UA2981) за адресою: м. Київ, вул. Єфремова, 11
(налалі - інфраструктура об?єкта) для розміщення технічних засобів телекомунікацій (надалі - Доступ), у відповідності до погодженої Балансоутримувачем проектної документації на доступ, розробленої згідно технічних умов на доступ».
2. Сторони домовились з 01.01.2023 року викласти п.2.1. Розділу « 2. Вартість Доступу та порядок розрахунків» Договору в новій редакції:
« 2.1. Вартість Доступу за цим Договором (розмір щомісячної оплати) становить: за Майно 1 становить 7000 (Сім тисяч) грн. 00 кон., в т.ч. ПДВ - 1166 (одна тисяча сто шістдесят шість) грн. 67 коп. за місяць користування.
за Майно 2 становить 9000 (девять тисяч) грн. 00 коп., в т.ч. ПДВ - 1500 (одна тисяча п'ятсот) грн. 00 коп. за місяць користування. Всього загальна сума до сплати: 16 000,00 грн. (шістнадцять тисяч 00 коп.) в т.ч. ПДВ - 2 666,67 (дві тисячі шістсот шістдесят шість грн. 67) за місяць користування за місяць користування».
3. Сторони домовились доповнити Договір з надання доступу до інфраструктури об?єкта №RBS UA2734 від 10.12.2020 року Додатком №3 та Додатком №4, що додається до Додаткової угоди №2.
4. Всі інші умови договору з надання доступу до інфраструктури об?єкта №RBS UA2734 від 10.12.2020 року залишаються незмінними.
5. Ця Додаткова угода №2 та Додаток №3 і Додаток №4 є невід?ємною частиною до Договору з надання доступу до інфраструктури об?єкта №RBS UA2734 від 10.12.2020 року, укладена у двох примірниках, вступає в дію з моменту її підписання уповноваженими представниками Сторін, що мають однакову юридичну силу, по одному для кожної із Сторін.
Відповідно до Акту початку доступу до інфраструктури об'єкта від 01.01.2023, датою початку доступу до елементів інфраструктури об'єкта, розташованого за адресою: м. Київ,. вул. Єфремова, 11, для розміщення та експлуатації технічних засобів телекомунікацій - обладнання базової станції (RBS) стільникового зв'язку ПрАТ "Київстар" та антено-фідерних пристроїв вказаної RBS є 01.01.2023.
01.06.2023 між ПрАТ «Київстар» та КНП «Центр первинної медико-санітарної допомоги» Святошинського району м. Києва укладено Договір № UA 1762.
Розпорядженням Святошинської районної в м. Києві державної адміністрації №25 від 12.01.2024 р. нежитлова будівля за адресою: м. Київ, вул. Академіка Єфремова, 11 була передано на баланс КНП «Центр первинної медико-санітарної допомоги» Святошинського району м. Києва.
01.02.2024 між ПрАТ «Київстар» та КНП «Центр первинної медико-санітарної допомоги №1» Святошинського району м. Києва була підписана Додаткова угода №3 та Акт, за умовами якої частина нежитлового приміщення за адресою: м. Київ, вул. Академіка Єфремова, 11, вибула з розпорядження власника.
Таким чином, за період з 01.01.2023 р. по 31.01.2024 р. оплату за доступ до інфраструктури об?єкту за адресою: м. Київ, вул. Академіка Єфремова, 11, відповідач здійснював на користь Балансоутримувача КНП «Центр первинної медико-санітарної допомоги №1» Святошинського району м. Києва згідно Договору № RBS UA2734, що підтверджується долученими копіями платіжних доручень долучених до матеріалів справи.
01.02.2024 між КНП «Консультативно-діагностичний центр» була підписана Додаткова угода №1 до Договору № UA 1762., якою надано доступ до елементів інфраструктури об?єкта за адресою: м. Київ, вул. Академіка Єфремова, 11, та Акт початку доступу з 01.02.2024. За період з 01.02.2024 р. і по теперішній час оплату за доступ до інфраструктури об?єкту за адресою: м. Київ, вул. Академіка Єфремова, 11, відповідач здійснює на користь Балансоутримувача КНП «Центр первинної медико-санітарної допомоги» Святошинського району м. Києва згідно Договору № UA1762, що підтверджується долученими копіями платіжних доручень долучених до матеріалів справи.
Отже, як вбачається з матеріалів справи, об'єкт розміщення, обмежене право користування яким є предметом Договору з надання доступу до інфраструктури об'єкта, є тим саме майном, обмежене право користування яким є предметом раніше укладеного Договору сервітут, що сторонами не заперечується.
Таким чином матеріалами справи підтверджується, що починаючи з 01.01.2023 і до теперішнього часу відповідач користується об'єктом розміщення, розташованим за адресою: м. Київ, вул. Академіка Єфремова, 11, на підставі Договору з надання доступу до інфраструктури об'єкта, укладеного з балансоутримувачем цього майна, а також здійснює оплату за сервітутне користування, що підтверджується наданими відповідачем копіями платіжних інструкцій.
Судом також встановлено, що у зв'язку з укладенням Договору з надання доступу до інфраструктури об'єкта, ПрАТ "Київстар" звернулось до КП "Київжитлоспецексплуатація" із листом вих. лист № 26249/05 від 21.12.2022, яке отримано позивачем 01.01.2023, у якому відповідач зазначив, що оскільки останній уклав Договір з балансоутримувачем будівлі, просив підписати Акт припинення користування майном та Додаткову угоду, та зазначив, що у разі не підписання або незгоди із означеними документами, Договір буде вважатися припиненим 01.01.2023.
Проте, позивач відповіді на вказане повідомлення не надав та не повернув на адресу відповідача підписані зі свого боку акти закінчення розміщення обладнання на умовах сервітуту, так само як і не надав жодних заперечень проти підписання даних актів.
З наведеного вбачається, що відповідачем вчинені всі необхідні дії для підписання актів закінчення розміщення обладнання на умовах сервітуту за Договором, проте позивач ухилився від свого обов'язку щодо їх підписання, у зв'язку з чим за відсутності заперечень щодо змісту отриманих актів та/або повідомлення відповідача про відмову від їх підписання з наведенням підстав для такої відмови вказані акти закінчення розміщення обладнання на умовах сервітуту вважаються підписаними обома сторонами.
Додатково судом враховано, що, як підтверджується матеріалами справи, не підписання відповідного акту про закінчення розміщення обладнання мало місце за наслідками невчинення відповідних дій саме з боку позивача.
За таких обставин та враховуючи вищевикладене суд зазначає, що позивач КП "Київжитлоспецексплуатація" не є власником або володільцем сервітуту та остаточно втратив будь-яке право розпоряджатись об'єктом сервітуту та повноваження щодо укладення договорів на об'єктах інфраструктури комунальної власності в м. Києві з набуттям 14.06.2017 року чинності Законом України "Про доступ до об'єктів будівництва, транспорту, електроенергетики з метою розвитку телекомунікаційних мереж", а також з огляду на укладення відповідачем з новим балансоутримувачем Договору з надання доступу до інфраструктури об'єкта, що знаходиться за адресою м. Київ, вул. Академіка Єфремова, 11, об'єкт розміщення обладнання за яким є тотожним об'єкту розміщення обладнання за Договором, укладеним між сторонами.
Суд також зазначає, що оскільки акт закінчення розміщення обладнання є актом фіксації (підтвердження) факту припинення користування предметом Договору, а не підставою для припинення останнього, що узгоджується з пунктом 9.3 Договору, відповідно до якого припинення користування об'єктом сервітуту на умовах сервітуту оформлюється актом закінчення розміщення обладнання на умовах сервітуту (додаток № 4 до даного Договору), з огляду на обставини укладення Договору з надання доступу до інфраструктури об'єкта з новим балансоутримувачем майна, на якому розміщено обладнання сервітуарія, відповідач не повинен проводити демонтаж обладнання на об'єкті розміщення.
Враховуючи викладене, виходячи з сукупності обставин наявності укладеного відповідачем з балансоутримувачем майна Договору з надання доступу до інфраструктури об'єкта та закінчення строку дії Договору, укладеного з позивачем, суд зазначає про відсутність правових підстав для нарахування плати за спірним Договором за спірний період та покладення на відповідача, як сервітуарія відповідних обов'язків, у зв'язку з чим вимоги позивача про стягнення з відповідача плати за користування об'єктом розміщення за означений період у загальному розмірі 265 093,84 грн. задоволенню не підлягають.
Згідно з ч.ч.1-3 ст.13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Аналогічна норма міститься у ч.1 ст.74 Господарського процесуального кодексу України.
Принцип змагальності процесу означає, що кожній стороні повинна бути надана можливість ознайомитися з усіма доказами та зауваженнями, наданими іншою стороною, і відповісти на них (п. 63 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Руїс-Матеос проти Іспанії" від 23 червня 1993 р.).
Захищене статтею 6 Європейської конвенції з прав людини право на справедливий судовий розгляд також передбачає право на змагальність провадження. Кожна сторона провадження має бути поінформована про подання та аргументи іншої сторони та має отримувати нагоду коментувати чи спростовувати їх.
Дія принципу змагальності ґрунтується на переконанні: протилежність інтересів сторін найкраще забезпечить повноту матеріалів справи через активне виконання сторонами процесу тільки їм притаманних функцій. Принцип змагальності припускає поєднання активності сторін у забезпеченні виконання ними своїх процесуальних обов'язків із забезпеченням судом умов для здійснення наданих їм прав.
До того ж, суд зазначає, що однією з засад здійснення господарського судочинства у відповідності до ст.2 Господарського процесуального кодексу України є рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом
Принцип рівності сторін у процесі - у розумінні "справедливого балансу" між сторонами - вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представити справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.33 Рішення віл 27.10.1993р. Європейського суду з прав людини у справі "Домбо Бегеер Б.В. проти Нідерландів").
У п.26 рішення від 15.05.2008р. Європейського суду з прав людини у справі "Надточій проти України" суд нагадує, що принцип рівності сторін - один із складників ширшої концепції справедливого судового розгляду - передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище у порівнянні з опонентом.
За приписами ч.1 ст.74 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно ст.76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
У ст.77 Господарського процесуального кодексу України вказано, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
В контексті наведених засад господарського судочинства суд звертає увагу учасників судового процесу на приписи ст.79 Господарського процесуального кодексу України, згідно яких наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (відповідні висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17).
Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994р. Європейського суду з прав людини у справі «Руїс Торіха проти Іспанії»). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006р. у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
У рішенні Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України» (SERYAVINOTHERS v. UKRAINE) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).
Аналогічна правова позиція викладена у постанові від 13.03.2018 Верховного Суду по справі № 910/13407/17.
З огляду на вищевикладене, всі інші доводи та міркування учасників судового процесу не досліджуються судом, так як з огляду на встановлені фактичні обставини справи, суд дав вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмету доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин як матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.
За таких обставин, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог.
Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору залишаються за позивачем.
Керуючись статтями 129, 233, 236, 237, 238, 240, 241, 254 Господарського процесуального кодексу України, суд,
1. В задоволенні позовних вимог Комунального підприємства «Київжитлоспецексплуатація» відмовити повністю.
Рішення набирає законної сили відповідно до ст. 241 ГПК України і може бути оскаржено в порядку та строк встановлені ст. ст. 254, 256, 257 ГПК України.
Рішення складено та підписано: 27.08.2025.
Суддя М.Є.Літвінова