ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
02.09.2025Справа № 910/6361/25
Господарський суд міста Києва у складі судді І.О. Андреїшиної, розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін господарську справу
За позовом Запорізького державного медико-фармацевтичного університету (69035, м. Запоріжжя, бул. Марії Примаченко, 26, ідентифікаційний номер 45030873)
до Товариства з обмеженою відповідальністю "ТОРГКВАРТІС" (03113, м. Київ, вул. Святошинська, 20, ідентифікаційний номер 42636166)
про стягнення 62 188,49 грн,
Запорізький державний медико-фармацевтичний університет звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "ТОРГКВАРТІС" про стягнення заборгованості за договором поставки № 101221 від 12.12.2021 у розмірі 62 188,49 грн, з яких: 30 000,00 грн основного боргу, 6 551,51 грн інфляційних втрат, 2 024,38 грн трьох відсотків річних та 23 612,60 грн пені.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 27.05.2025 залишено позов без руху, встановлено позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви - 5 днів з дня вручення ухвали суду, у визначений спосіб.
29.05.2025 через підсистему «Електронний суд» від позивача надійшли матеріали на виконання вимог ухвали суду.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 03.06.2025 відкрито провадження у справі та постановлено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
Відповідно до частини 2 статті 2 Закону України "Про доступ до судових рішень" усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання.
Згідно з частинами 1 та 2 статті 3 Закону України "Про доступ до судових рішень" для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. Єдиний державний реєстр судових рішень - автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень.
Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (частина 1 статті 4 Закону України "Про доступ до судових рішень").
Враховуючи наведене, господарський суд зазначає, що відповідач мав право та дійсну можливість ознайомитись з ухвалою про відкриття провадження у справі від 23.11.2022 року у Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua).
На адресу суду від відповідача відзиву на позов, клопотань, заяв тощо не надходило.
Відповідно до ч. 9 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.
За таких обставин, приймаючи до уваги, що відповідач так і не скористався наданими йому процесуальними правами, а за висновками суду у матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, внаслідок чого справа може бути розглянута за наявними у ній документами відповідно до ч. 9 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України.
Згідно з ч. 4 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України, у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення.
Відповідно до ч. 1 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими цим Кодексом для розгляду справи в порядку загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у главі 10 розділу ІІІ Господарського процесуального кодексу України.
Відповідно до ч. 8 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України, при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи. Заявами по суті справи є: позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву (ч. 2 ст. 161 Господарського процесуального кодексу України).
Судом також враховано, що в силу вимог частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.
Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 р. у справі "Смірнова проти України").
Відповідно до Листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України №1-5/45 від 25 січня 2006, у цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі.
Критерії оцінювання "розумності" строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.
Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд
14 грудня 2021 року між Державним закладом «Запорізька медична академія післядипломної освіти Міністерства охорони здоров'я України» (далі- позивач, покупець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «ПК «БІЛЛ ОЙЛ» (у подальшому товариством було змінено назву на Товариство з обмеженою відповідальністю "ТОРГКВАРТІС") було укладено договір поставки №101221, відповідно до умов якого постачальник приймає на себе зобов'язання передати покупцю у власність товари, а покупець зобов'язується сплатити й прийняти вказаний Товар. Найменування товару: Бензин А-95-Евро5-ЕО, дизпаливо Евро (п.1.2. договору поставки).
Згідно з п.3.2. договору поставки, загальна сума за договором - 101460,00 грн, в тому числі ПДВ.
Відповідно до п. 4.1. договору оплата товару здійснюється покупцем в національній валюті України в безготівковій формі, шляхом перерахування коштів на рахунок постачальника в день виписки рахунку-фактури та накладної на товар. Ціна одного літру товару вказується у рахунку-фактурі та накладної і дійсна протягом дня їх виписки.
Згідно з п.5.1.договору строк поставки товарів - до закінчення терміну дії довірчого документу (скретч-картки).
Відповідно до п. 7.2. договору за невиконання чи неналежне виконання зобов'язань за цим договором, сторони несуть відповідальність шляхом сплати пені в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми невиконаного стороною зобов'язання за кожний день прострочення.
Так, позивачем здійснено оплату у розмірі 101 460,00 грн, що підтверджується платіжним дорученням № 34 від 20.12.2021 року.
Листом № 33 від 27.06.2022 відповідач повідомив позивача про неможливість виконання своїх зобов'язань за договором поставки та запропоновано повернути залишок сплачених грошових коштів.
У зв'язку з неможливістю здійснити заправку транспортних засобів, позивачем невикористані скретч-карти було повернуто відповідачу:
- згідно з накладною на повернення № ВН-0000001 від 12.01.2023 у кількості 1660 літрів (талонів 166 штук) бензин А-95 на суму 48804,00 грн (талони №АР 10067- АР10070, АР10072, АР 10082-АР10093, АР10099, АР10101-АР10107, АР 10109- АР10127, АР10129-АР10170, АР10172-АР-10200, АР 10202, АР10245-АР10291, АР10298-АР 10300);
- згідно з накладною на повернення № ВН-0000002 від 12.01.2023 у кількості 870 літрів (талонів 87 штук) дизельне паливо на суму 24325,20 грн (талони АН 10581-АН10595, АН 10600-АН10610, АН10621-АН 10680, АН10615) ;
- згідно з накладною на повернення № ВН-0000004 від 29.12.2022 у кількості 340 літрів (талонів 34 штук) бензин А-95 на суму 9996,00 грн (талони АР 10211-АР10244 (кошти повернуті в повному обсязі).
З урахуванням викладеного, позивач у позовній заяві зазначає, що у ТОВ «ТОРГКВАРТІС» утворилась заборгованість за договором поставки у загальному розмірі 83 125,20 грн, з яких 53125,20 грн було погашено протягом грудня 2022- березня 2023 року, а кошти у розмірі 30 000,00 грн так і не було повернуто відповідачем.
Також позивач стверджує, що останнім 09.01.2024 та 19.02.2025 на адресу відповідача були направлені вимоги про погашення заборгованості за договором поставки у розмірі 30 000 грн. Однак, станом на день звернення до суду відповіді на вимоги не надходило та заборгованість не була погашена.
Обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги, позивач зазначає, що у відповідача виникла заборгованість у розмірі 30 000,00 грн, тому позивач просить суд стягнути її з відповідача.
Крім того, з огляду на неналежне виконання відповідачем зобов'язання за договором, просить суд стягнути з відповідача на свою користь 6 551,51 грн інфляційних втрат, 2 024,38 грн трьох відсотків річних та 23 612,60 грн пені.
Оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку про наступне.
Оскільки між сторонами по справі склалися господарські правовідносини, то до них слід застосовувати положення Господарського кодексу України як спеціального акту законодавства, що регулює правовідносини у господарській сфері.
Згідно зі ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до ч. 2 ст. 205 ЦК України правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.
Договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом (ч. 1 ст. 639 ЦК України).
За загальним правилом відповідно до ст. 208 ЦК України правочини між юридичними особами належить вчиняти у письмовій формі.
При цьому, відповідно до ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Відповідно до ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.
Згідно зі ст. 640 ЦК України договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції.
Якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії (ч. 2 ст. 640 ЦК України).
У свою чергу, відповідно до ст. 641 ЦК України пропозицію укласти договір (оферту) може зробити кожна із сторін майбутнього договору. Пропозиція укласти договір має містити істотні умови договору і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов'язаною у разі її прийняття. Реклама або інші пропозиції, адресовані невизначеному колу осіб, є запрошенням робити пропозиції укласти договір, якщо інше не вказано у рекламі або інших пропозиціях.
Відповідно до ст. 642 ЦК України відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти договір, про її прийняття (акцепт) повинна бути повною і безумовною. Якщо особа, яка одержала пропозицію укласти договір, у межах строку для відповіді вчинила дію відповідно до вказаних у пропозиції умов договору (відвантажила товари, надала послуги, виконала роботи, сплатила відповідну суму грошей тощо), яка засвідчує її бажання укласти договір, ця дія є прийняттям пропозиції, якщо інше не вказане в пропозиції укласти договір або не встановлено законом.
Укладений сторонами договір є договором поставки, а відтак між сторонами виникли правовідносини, які підпадають під правове регулювання Глави 54 Цивільного кодексу України.
Відповідно до ч. 1 ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (ч. 2 ст. 712 ЦК України).
Відповідно до ст. 671 ЦК України, якщо за договором купівлі-продажу переданню підлягає товар у певному співвідношенні за видами, моделями, розмірами, кольорами або іншими ознаками (асортимент), продавець зобов'язаний передати покупцеві товар в асортименті, погодженому сторонами. Якщо договором купівлі-продажу асортимент товару не встановлений або асортимент не був визначений у порядку, встановленому договором, але із суті зобов'язання випливає, що товар підлягає переданню покупцеві в асортименті, продавець має право передати покупцеві товар в асортименті виходячи з потреб покупця, які були відомі продавцеві на момент укладення договору, або відмовитися від договору.
Також, за змістом ст. 669 ЦК України кількість товару, що продається, встановлюється у договорі купівлі-продажу у відповідних одиницях виміру або грошовому вираженні. Умова щодо кількості товару може бути погоджена шляхом встановлення у договорі купівлі-продажу порядку визначення цієї кількості.
При цьому, як визначено ч. 2 ст. 269 ГК України строки поставки встановлюються сторонами в договорі з урахуванням необхідності ритмічного та безперебійного постачання товарів споживачам, якщо інше не передбачено законодавством.
Згідно з ч. 1 ст. 670 ЦК України, якщо продавець передав покупцеві меншу кількість товару, ніж це встановлено договором купівлі-продажу, покупець має право вимагати передання кількості товару, якої не вистачає, або відмовитися від переданого товару та його оплати, а якщо він оплачений, - вимагати повернення сплаченої за нього грошової суми.
Також, відповідно до ч. 2. ст. 693 ЦК України, якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.
Відповідно до ст. 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Згідно зі ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних випадках ставляться.
Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.
Не допускається одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.
Так, судом встановлено, що позивачем було здійснено оплату у розмірі 101 460,00 грн, що підтверджується платіжним дорученням № 34 від 20.12.2021 року.
Листом № 33 від 27.06.2022 відповідач повідомив позивача про неможливість виконання своїх зобов'язань за договором поставки та запропоновано повернути залишок сплачених грошових коштів.
У зв'язку з неможливістю здійснити заправку транспортних засобів, позивачем невикористані скретч-карти було повернуто відповідачу:
- згідно з накладною на повернення № ВН-0000001 від 12.01.2023 у кількості 1660 літрів (талонів 166 штук) бензин А-95 на суму 48804,00 грн (талони №АР 10067- АР10070, АР10072, АР 10082-АР10093, АР10099, АР10101-АР10107, АР 10109- АР10127, АР10129-АР10170, АР10172-АР-10200, АР 10202, АР10245-АР10291, АР10298-АР 10300);
- згідно з накладною на повернення № ВН-0000002 від 12.01.2023 у кількості 870 літрів (талонів 87 штук) дизельне паливо на суму 24325,20 грн (талони АН 10581-АН10595, АН 10600-АН10610, АН10621-АН 10680, АН10615) ;
- згідно з накладною на повернення № ВН-0000004 від 29.12.2022 у кількості 340 літрів (талонів 34 штук) бензин А-95 на суму 9996,00 грн (талони АР 10211-АР10244 (кошти повернуті в повному обсязі).
Як зазначає позивач, у ТОВ «ТОРГКВАРТІС» утворилась заборгованість за договором поставки у загальному розмірі 83 125,20 грн, з яких 53125,20 грн було погашено протягом грудня 2022- березня 2023 року, а кошти у розмірі 30 000,00 грн так і не було повернуто відповідачем.
Отже, умовою застосування наведеної статті є неналежне виконання продавцем свого зобов'язання зі своєчасного передання товару покупцю. А, у разі настання такої умови, покупець має право діяти альтернативно: або вимагати передання оплаченого товару від продавця, або вимагати повернення суми попередньої оплати.
При цьому, можливість обрання певного визначеного варіанта правової поведінки боржника є виключно правом покупця, а не продавця.
У даному випадку, позивачем обрано такий варіант поведінки як повернення суми попередньої оплати товару шляхом пред'явлення вимоги у встановленому законом порядку.
Визначене цією нормою право покупця вимагати від продавця повернення суми попередньої оплати за своїм змістом є правом покупця на односторонню відмову від зобов'язання, внаслідок якої припиняється зобов'язання продавця перед покупцем по поставці товару.
Вказану правову позицію викладено в постанові від 13.09.2018 Верховного суду в складі колегії суддів Касаційного господарського суду у справі № 910/22116/16 та постанові від 25.05.2018 Верховного Суду в складі колегії суддів Касаційного господарського суду у справі № 925/125/14.
Водночас, в матеріалах справи міститься вимога позивача №27/42 від 09.01.2024, в якій останній просить відповідача перерахувати грошові кошти у розмірі 30 000,00 грн.
Разом з тим, матеріали справи не містять доказів надсилання даної вимоги на адресу відповідача.
Суд зазначає, що долучений позивачем до позовних матеріалів фіскальний чек, датований 10.05.2024 не приймається судом в якості доказу надсилання відповідачу вимоги №27/42 від 09.01.2024.
Виходячи із системного аналізу вимог чинного законодавства аванс (попередня оплата) - це грошова сума, яка не забезпечує виконання договору, а є сумою, що перераховується згідно з договором наперед, у рахунок майбутніх розрахунків, зокрема, за товар який має бути поставлений, за роботи, які мають бути виконані.
При цьому аванс підлягає поверненню особі, яка його сплатила, лише у випадку невиконання зобов'язання, за яким передавався аванс, незалежно від того, з чиєї вини це відбулося (висновок про застосування норм права, викладений у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 21 лютого 2018 року у справі №910/12382/17).
Оскільки, як зазначалось вище, судом встановлено, що відповідач не виконав взятих на себе зобов'язань, внаслідок чого таке зобов'язання втратило для позивача господарський інтерес, позовні вимоги підлягають задоволенню повністю, а з відповідача на користь позивача підлягає стягненню сума грошових коштів у розмірі 30 000,00 грн.
Щодо вимог позивач про стягнення з відповідача 6 551,51 грн інфляційних втрат, 2 024,38 грн трьох відсотків річних та 23 612,60 грн пені, суд зазначає наступне.
Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та 3% річних, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом, не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника.
Правовий аналіз положень статей 526, 599, 611, 625 ЦК України дає підстави для висновку, що наявність судового рішення про стягнення суми боргу за договором, яке боржник не виконав, не припиняє правовідносин сторін цього договору, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених статтею 625 цього Кодексу, за час прострочення.
Інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція) (п.п. 3.1, 3.2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» №14 від 17.12.2013 року)
Таким чином, законом установлено обов'язок боржника у разі прострочення виконання грошового зобов'язання сплатити на вимогу кредитора суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції та трьох відсотків річних за весь час прострочення виконання зобов'язання.
Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у виді інфляційного нарахування на суму боргу та трьох процентів річних виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Отже, у розумінні положень наведеної норми позивач як кредитор, вправі вимагати стягнення у судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних до повного виконання грошового зобов'язання.
Разом із тим, суд зазначає, що інфляційні нарахування на суму боргу, сплату яких передбачено частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті.
Крім того, необхідно враховувати, що сума боргу з урахуванням індексу інфляції повинна розраховуватися, виходячи з індексу інфляції за кожний місяць (рік) прострочення, незалежно від того, чи був в якийсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто мала місце не інфляція, а дефляція).
Якщо прострочення відповідачем виконання зобов'язання з оплати становить менше місяця, то в такому випадку виключається застосування до відповідача відповідальності, передбаченої частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України - стягнення інфляційних втрат за такий місяць.
Перевіривши наданий позивачем розрахунок інфляційних втрат та 3%, судом встановлено, що період нарахування позивачем визначено невірно, з огляду на таке.
Відповідно до ч.2 ст. 530 ЦК України якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідно до закону у місці вчинення певної дії, днем закінчення строку є перший за ним робочий день.
Судом вище було встановлено, що в матеріалах справи міститься вимога позивача №27/42 від 09.01.2024, в якій останній просить відповідача перерахувати грошові кошти у розмірі 30 000,00 грн.
Разом з тим, матеріали справи не містять доказів надсилання даної вимоги на адресу відповідача.
Суд зазначає, що долучений позивачем до позовних матеріалів фіскальний чек датований 10.05.2024, не приймається судом в якості доказу надсилання відповідачу вимоги №27/42 від 09.01.2024.
З огляду на те, що вимога №01-04/794 від 19.02.2025 направлена позивачем відповідачу 19.02.2025, а поштовий перебіг по Україні здійснюється у 5-денний строк, то відповідач (в порядку ст. 530 Цивільного кодексу України) повинен був повернути позивачу грошові кошти у сумі 30 000,00 грн у строк до 03.03.2025.
Таким чином, суд зазначає, що вірним періодом нарахування 3% річних та інфляційних втрат є з 04.03.2025 по 12.04.2025, з урахуванням періоду визначеного позивачем у позові.
Здійснивши власний розрахунок інфляційних втрат, який відповідає вимогам чинного законодавства та є арифметично вірним, суд дійшов висновку, що позовні вимоги позивача щодо стягнення інфляційних втрат підлягають частковому задоволенню у розмірі 450,00 грн та 3% річних у розмірі 98,63 грн.
Нарахування пені у відповідному відсотковому розмірі від суми простроченого платежу на підставі спеціального нормативного акта, який регулює відповідні правовідносини, передбачено, зокрема, частиною першою статті 1 Закону України "Про відповідальність суб'єктів підприємницької діяльності за несвоєчасне внесення плати за спожиті комунальні послуги та утримання прибудинкових територій", частинами чотирнадцятою-шістнадцятою статті 14 Закону України "Про державний матеріальний резерв", частиною другою статті 36 Закону України "Про телекомунікації".
За змістом наведених вище положень законодавства, розмір пені за порушення грошових зобов'язань встановлюється в договорі за згодою сторін. У тому випадку, коли правочин не містить в собі умов щодо розміру та бази нарахування пені, або містить умову про те, що пеня нараховується відповідно до чинного законодавства, сума пені може бути стягнута лише в разі, якщо обов'язок та умови її сплати визначено певним законодавчим актом.
Така сама правова позиція щодо застосування норм статті 231 Господарського кодексу України викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 10.12.2019 у справі № 904/4156/18.
Згідно з п. 7.2. договору за невиконання чи неналежне виконання зобов'язань за цим договором, сторони несуть відповідальність шляхом сплати пені в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми невиконаного стороною зобов'язання за кожний день прострочення.
Згідно з ч. 1 ст. 14 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Перевіривши розрахунок пені в розмірі 23 612,60 грн за період з 12.01.2023 по 12.04.2025, судом встановлено, що зазначений розрахунок є невірним, оскільки позивачем при здійсненні розрахунку не вірно визначено початок періоду нарахування.
Враховуючи зазначене та обмежуючись кінцевою датою періоду нарахування, визначеною позивачем, суд дійшов висновку, що вимога позивача про стягнення з відповідача пені підлягає частковому задоволенню у загальній сумі 1 014,25 грн за період з 04.03.2025 по 12.04.2025.
Таким чином, позовні вимоги позивача підлягають частковому задоволенню.
Відповідно до частин 3, 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Згідно з ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Приписами статей 76, 77 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Частинами 1, 2 статті 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Відповідач не подав суду належних та допустимих доказів, які б спростовували доводи позивача.
Витрати по сплаті судового збору, відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, підлягають стягненню з відповідача на користь позивача пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
На підставі викладеного та керуючись статтями 129, 233, 238, 240-241 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва,
Позов задовольнити частково.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ТОРГКВАРТІС" (03113, м. Київ, вул. Святошинська, 20, ідентифікаційний номер 42636166) на користь Запорізького державного медико-фармацевтичного університету (69035, м. Запоріжжя, бул. Марії Примаченко, 26, ідентифікаційний номер 45030873) грошові кошти у розмірі 30 000 (тридцять тисяч) грн 00 коп., 3% річних у розмірі 98 (дев'яносто вісім) грн 63 коп., інфляційних втрат у розмірі 450 (чотириста п'ятдесят) грн 00 коп., пені у розмірі 1 014 (одна тисяча чотирнадцять) грн. 25 коп. та судовий збір у розмірі 1 229 (одна тисяча двісті двадцять дев'ять) грн 45 коп.
У решті позовних вимог відмовити.
Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене у строки та порядку, встановленому розділом IV ГПК України.
Повний текст рішення складено 02.09.2025
Суддя І.О. Андреїшина