ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
02.09.2025Справа № 910/6756/25
Господарський суд міста Києва у складі судді І.О. Андреїшиної, розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін господарську справу
За позовом Акціонерного товариства "Українська залізниця" (просп. Повітряних Сил, 11/15, м. Київ, 03049; ідентифікаційний код: 40075815)
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Промислова компанія "ІНОТЕХ" (вул. Ушинського, 40, оф.302, м. Київ, 03151; ідентифікаційний код 44577506)
про стягнення 47 284,27 грн
Акціонерне товариство «Українська залізниця» звернулося до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю «ІНОТЕХ» про стягнення штрафу у розмірі 45 919,27 грн та пені у розмірі 1 365,30 грн за договором поставки № ЦЗВ-01-03124-01 від 24.07.2024.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 03.06.2025 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін, надано відповідачу строк для подання відзиву на позов, заперечення на відповідь на відзив, та позивачу - відповідь на відзив.
17.06.2025 через підсистему «Електронний суд» відповідачем подано відзив на позовну заяву, в якому останній проти задоволення позовних вимог заперечує та зазначає, що затримка поставки товару всього на кілька днів сталася виключно через дію обставин непереборної сили, які не залежали від волі ТОВ «ПК «ІНОТЕХ». При цьому, ТОВ «ПК «ІНОТЕХ» повідомило своєчасно позивача, відповідно до умов договору № ЦЗВ-01-03124-01 від 24.07.2024, про настання форс-мажорних обставин та після цього надало Сертифікат №1200-25-0038 про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили). Зазначений сертифікат засвідчує, що період дії форс-мажорних обставин тривав з 28 листопада по 30 грудня 2024 року. Саме в межах цього періоду, а саме 30 грудня 2024 року, ТОВ «ПК «ІНОТЕХ» здійснило постачання повного обсягу товару, що визнається самим позивачем. Таким чином, на переконання позивача, наявність підтверджених форс-мажорних обставин, відповідно до ст. 617 ЦК України, звільняє відповідача від відповідальності за прострочення виконання зобов'язань. Також у відзиві відповідач зазначає щодо неправильного розрахунку штрафних санкцій (пені). Відповідно до п. 9.3.1. договору передбачено за прострочення понад 15 (п'ятнадцять) календарних днів поставки товару стягнення пені у розмірі 0,1 (нуль цілих, одна десята) % від вартості непоставленого в строк товару, яка нараховується за кожен день прострочення до моменту виконання постачальником зобов'язання щодо поставки товару. Строк поставки товару по рознарядці від 06.11.2024 №ЦЗВ-20/5487 спливає 09 грудня 2024 року (включно). 09 грудня 2024 року + 15 календарних днів = 24 грудня 2024 року (включно). Зобов'язання з поставки товару по рознарядці від 06.11.2024 №ЦЗВ-20/5487 було виконано у повному обсязі 30 грудня 2024 року. Таким чином, позивач стверджує, що пеня може бути нарахована виключно за період з 25.12.2024 по 29.12.2024.
20.06.2025 через підсистему «Електронний суд» позивачем подано відповідь на відзив, в якому останній зазначає, що жоден з доказів, наданих відповідачем, не свідчить про те, що відповідачем було ініційовано укладення додаткової угоди до договору, спрямованої на подовження строку поставки товару. На переконання позивача, станом на дату підписання договору відповідачем повинен був сформований запас виготовленого товару в обсязі, обумовленому в специфікаціях № 1, № 2 до договору. При цьому, відповідачем не доведено факту відсутності запасу виготовленого товару, який мав би бути сформований для виконання ним договору.
25.06.2025 через підсистему «Електронний суд» відповідачем подані заперечення на відповідь на відзив, в яких останній зазначає, що положення пункту 10.3. договору передбачає право, а не обов'язок сторін укладати додаткову угоду щодо продовження дії договору у випадку настання форсмажорних обставин. Відсутність такої угоди не є підставою для заперечення факту форс-мажору або для покладення відповідальності на відповідача. Відповідач зазначає, що у справі наявний причинно-наслідковий зв'язок між обставинами непереборної сили та порушенням строку поставки. У відповідача були відсутні об'єктивні можливості для належного виконання зобов'язання у строк виключно з огляду на дію таких обставин.
Відповідно до ч. 9 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.
За таких обставин, приймаючи до уваги, що відповідач так і не скористався наданими йому процесуальними правами, а за висновками суду у матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, внаслідок чого справа може бути розглянута за наявними у ній документами відповідно до ч. 9 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України.
Судом встановлено, що сторони належним чином повідомлялися про здійснення розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
Відповідно до ч. 1 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими цим Кодексом для розгляду справи в порядку загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у главі 10 розділу ІІІ Господарського процесуального кодексу України.
Відповідно до ч. 8 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України, при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи. Заявами по суті справи є: позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву (ч. 2 ст. 161 Господарського процесуального кодексу України).
Судом також враховано, що в силу вимог частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.
Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 р. у справі "Смірнова проти України").
Відповідно до Листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України №1-5/45 від 25 січня 2006, у цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі.
Критерії оцінювання "розумності" строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.
Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд
24.07.2024 між Акціонерним товариством «Українська залізниця» в особі філії «Центр забезпечення виробництва» АТ «Укрзалізниця» (далі - АТ «Укрзалізниця» в особі філії «ЦЗВ», позивач, покупець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Промислова компанія «ІНОТЕХ» (далі - ТОВ «ПК «ІНОТЕХ», відповідач, постачальник) було укладено договір поставки № ЦЗВ-01-03124-01 (далі - договір), відповідно до умов якого постачальник взяв на себе зобов'язання поставити та передати у власність покупцю товар, відповідно до специфікації, що є невід'ємною частиною цього договору, а покупець прийняти та оплатити товар: частини залізничних або трамвайних локомотивів чи рейкового рухомого складу; обладнання для контролю залізничного руху (гумово-технічні вироби), найменування, марка й кількість якого вказується в специфікації, що є невід'ємною частиною договору, на умовах, які викладені у цьому договорі.
Згідно з п. 4.2. договору поставка товару проводиться партіями протягом строку дії договору тільки на підставі наданої письмової рознарядки покупця, яка вважається дозволом на поставку та є підтвердженням готовності покупця до приймання товару. Партією товару вважається обсяг одиниць товару, визначений покупцем у рознарядці, якщо інше не вказано в самій рознарядці.
Строк поставки товару - протягом 30 календарних днів з моменту надання письмової згоди рознарядки покупцем.
Пунктом 4.5. розділу 4 договору сторони домовились, що рознарядка покупця на товар направляється постачальнику в один з таких способів: - на поштову адресу постачальника, зазначену в цьому договорі (листом з оголошеною цінністю та описом вкладення і повідомленням про вручення); - вручаються уповноваженому представнику постачальника під розпис; - шляхом відправлення на електронну адресу постачальника (зазначену в цьому договорі) скан-копії відповідної рознарядки в форматі PDF або в будь-якому іншому форматі, який забезпечує можливість ознайомлення зі змістом документів. Документ вважається отриманим постачальником з дати його направлення покупцем на електронну адресу постачальника, підтвердженням чого є відповідна роздруківка з поштового програмного забезпечення покупця.
Згідно з п. 4.6. договору датою поставки товару вважається дата підписання сторонами акта прийому-передачі товару та/або видаткової накладної.
07.11.2024, на виконання умов договору, покупцем на електронну адресу постачальника направлено рознарядку від 06.11.2024 № ЦЗВ-20/5487.
Кінцевою датою поставки товару за рознарядкою є 09.12.2024 включно.
Протягом терміну дії рознарядки постачальником частково поставлено товар на суму 738 725,06 грн, що підтверджується видатковими накладними від 27.11.2024 № 47, від 09.12.2024 № 51.
Як зазначає позивач у позовній заяві, решту товару на суму 306 128,48 грн поставлено постачальником з простроченням строку, обумовленого договором, що підтверджується видатковими накладними від 23.12.2024 № 55, від 30.12.2024 № 65.
Таким чином, позивач стверджує, що ТОВ «ПК «ІНОТЕХ» неналежно виконало свої зобов'язання за договором, чим порушило вимоги пунктів 1.1. та 4.2. договорів.
За неналежне виконання зобов'язань за договором нараховані штрафні санкції (штраф) у сумі 47 284,57 грн та на юридичну адресу постачальника - вул. Ушинського, буд. 40, оф. 302, м. Київ, 03151 направлена претензія від 07.04.2025 № ЦЗВ-33/744 з вимогою сплатити зазначені штрафні санкції на поточний рахунок позивача.
Претензія АТ «Укрзалізниця» в особі філії «ЦЗВ» зі сторони ТОВ «ПК «ІНОТЕХ» залишилась без задоволення, кошти в рахунок задоволення штрафних санкцій від відповідача на рахунок позивача не надходили.
Враховуючи наведене, позивач просить стягнути з відповідача штраф у розмірі 45 919,27 грн та пеню у розмірі 1 365,30 грн.
Дослідивши наявні матеріали справи, оцінюючи надані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог, з наступних підстав.
Відповідно до частини першої ст. 509 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку, що кореспондується із положеннями ст. 173 Господарського кодексу України (далі - ГК України).
Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу (частина друга ст. 509 ЦК України).
Згідно з частиною першою ст. 11 ЦК України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.
Частиною першою ст. 626 ЦК України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (частина перша ст. 202 ЦК України).
При цьому, за правилами ст. 14 ЦК України, цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.
За змістом ст. 712 ЦК України продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлене договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
З урахуванням наведених особливостей слід зазначати, що ст. 177 ЦК України серед переліку об'єктів цивільних прав розглядає послугу як самостійний об'єкт, при цьому її характерною особливістю, на відміну від результатів робіт, є те, що послуга споживається замовником у процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності виконавцем. Тобто, характерною ознакою послуги є відсутність результату майнового характеру, невіддільність від джерела або від одержувача, синхронність надання й одержання послуги. При цьому, виникнення обов'язку здійснити оплату за договором законодавець пов'язує саме з її фактичним наданням у строки та в порядку, що встановлені договором; строк (термін) виконання обов'язку здійснити оплату також визначається у відповідності з умовами договору.
Згідно з частиною першою ст. 903 ЦК України, якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.
Частиною першою ст. 265 ГК України визначено, що за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.
Частиною першою ст. 655 ЦК України визначено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити а нього певну грошову суму.
Частиною першою ст. 193 ГК України визначено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних вимогах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.
Так, відповідно до частини першої ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Матеріалами справи встановлено, постачальником частково поставлено товар на суму 738 725,06 грн, що підтверджується видатковими накладними від 27.11.2024 № 47, від 09.12.2024 № 51.
Відповідно до умов п. 4.2 договору поставка товару проводиться партіями протягом строку дії договору тільки на підставі наданої письмової рознарядки покупця, яка вважається дозволом на поставку та є підтвердженням готовності покупця до приймання товару. Партією товару вважається обсяг одиниць товару, визначений покупцем у рознарядці, якщо інше не вказано в самій рознарядці. Строк поставки товару - протягом 30 календарних днів з дати надання письмової рознарядки покупцем.
Відповідно до рознарядки, товар повинен був бути поставлений до 09.12.2024 включно.
Решту товару на суму 306 128,48 грн поставлено постачальником з простроченням строку, обумовленого договором, що підтверджується видатковими накладними від 23.12.2024 № 55, від 30.12.2024 № 65.
Як зазначає позивач у позовній заяві кількість днів прострочення товару складає 5 днів від обумовленого договором строку.
Відповідно до п. 9.3, п. 9.3.1 договору постачальник за цим договором несе таку відповідальність: при порушенні строків поставки постачальник оплачує покупцю штраф у розмірі 15 % від вартості непоставленого в строк товару на умовах, передбачених п. 4.2 цього договору, а за прострочення понад 15 (п'ятнадцять) календарних днів додатково стягується пеня у розмірі 0,1 % від вартості непоставленого в строк товару, яка нараховується за кожен день прострочення до моменту виконання постачальником зобов'язання щодо поставки товару або"до останнього дня строку дії цього договору (якщо постачальник не виконав і не підтвердив намір виконати своє зобов?язання щодо поставки, яке виникло під час дії цього договору). При цьому постачальник не звільняється від виконання своїх зобов?язань поставити товар, якщо про інше його не попередив письмово покупець.
Позивач просить у позовній заяві стягнути з відповідача штрафні санкції за неналежне виконання зобов'язань за договором поставки в сумі 47 284,57 грн, з яких 45 919,27 грн штрафу та 1 365,30 пені.
Згідно з п. 4.5. договору №ЦЗВ-01-03124-01 сторони домовились, що рознарядка покупця на товар направляється ним постачальнику в один з таких способів:
- на поштову адресу постачальника, зазначену в цьому договорі (листом оголошеною цінністю та описом вкладення і повідомленням про вручення);
- вручається уповноваженому представнику постачальника під розпис;
- шляхом відправлення на електронну адресу постачальника (зазначену в цьому договорі) сканкопії відповідної рознарядки в форматі PDF або в будь-якому іншому форматі, який забезпечує можливість ознайомлення зі змістом документу. Документ вважається отриманим постачальником з дати його направлення покупцем на електронну адресу постачальника, підтвердженням чого є відповідна роздруківка з поштового програмного забезпечення покупця.
Матеріалами справи встановлено, що на електронну пошту 04.12.24 було направлено лист від 03 грудня 2024 року №Т-3124-1 щодо настання форс-мажорних обставин та 10 січня 2025 року було направлено лист від 10 січня 2025 року №Т-1015-1 та сертифікат №1200-25-0038 про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили).
Так, 10.01.2025 Дніпропетровською торгово-промисловою палатою видано сертифікат №1200-25-0038 про форс-мажорні обставини, і яким засвідчено форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили): військову агресію Російської Федерації проти України,що стало підставою введення воєнного стану, які спричинили аварійні та стабілізаційні відключення електропостачання, що період дії форс-мажорних обставин тривали з 28.11.2024 до 30.12.2024 та унеможливили виконання відповідачем зобов'язань за договором протягом зазначеного терміну.
Таким чином, листом від 10.01.2025 № Т-1015-1 відповідач на підтвердження періоду дії форс-мажорних обставин (обставини непереборної сили) надано позивачу сертифікат №1200-25-0038.
Відповідно до частини 1,2 статті 614 Цивільного кодексу України, особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання.
Особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили (частина 1 статті 617 Цивільного кодексу України).
Згідно з нормами статті 218 Господарського кодексу України Підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов'язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності. Не вважаються такими обставинами, зокрема, порушення зобов'язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов'язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів.
Для звільнення від відповідальності за порушення зобов'язання згідно зі статтями 617 Цивільного кодексу України, 218 Господарського кодексу України особа, яка порушила зобов'язання, повинна довести: 1) наявність обставин непереборної сили; 2) їх надзвичайний характер; 3) неможливість попередити за даних умов завдання шкоди; 4) причинний зв'язок між цими обставинами і понесеними збитками.
Аналогічна правова позиція міститься в постанові Верховного Суду України від 10.06.2015 у справі № 904/6463/14.
Надзвичайними є ті обставини, настання яких не очікується сторонами при звичайному перебігу справ. Під надзвичайними можуть розумітися такі обставини, настання яких добросовісний та розумний учасник правовідносин не міг очікувати та передбачити при прояві ним достатнього ступеня обачливості.
Невідворотними є обставини, настанню яких учасник правовідносин не міг запобігти, а також не міг запобігти наслідкам таких обставин, навіть за умови прояву належного ступеня обачливості та застосуванню розумних заходів із запобігання таким наслідкам. Ключовим є те, що непереборна сила робить неможливим виконання зобов'язання в принципі, незалежно від тих зусиль та матеріальних витрат, які сторона понесла чи могла понести.
Аналогічна правова позиція міститься в постанові Верховного Суду від 21.07.2021 у справі №912/3323/20.
Разом з тим, форс-мажор є окремою, самостійною обставиною, яка звільняє від відповідальності за порушення договірних зобов'язань, яка характеризується тим, що обставини форс-мажору повинні виникнути після укладення договору, неможливість виконання зобов'язання повинна бути у період існування таких обставин і такі обставини повинні бути зазначені в договорі.
Форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об'єктивно унеможливлюють виконання зобов'язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов'язків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами (частина 2 статті 14-1 Закону України «Про Торгово-промислові палати в Україні»).
Розпорядженням Торгово-промислової палати України, за підписом Президента Торгово-промислової палати України від 25.02.2022 за № 3 встановлено, що тимчасово на період дії воєнного стану на території України до припинення або скасування воєнного стану на території України регіональні торгово-промислові палати мають право за зверненнями суб'єктів господарської діяльності та фізичних осіб засвідчувати форс-мажорні обставини з усіх питань, що належать до компетенції Торгово-промислової палати України.
Відтак, Торгово-промислова палата України уповноважила Дніпропетровську торгово-промислову палату засвідчувати форс-мажорні обставини з усіх питань, що належить до компетенції ТПП України, в тому числі передбачених п. 4.2 Регламенту засвідчення Торгово-промисловою палатою України та регіональними торгово-промисловими палатами форс-мажорних обставин, який затверджений Рішенням Президії ТПП України від 18.12.2024 №44 (5), зі змінами та доповненнями.
Аналогічні правові висновки викладено у постановах Верховного Суду від 18.09.2024 у справі № 910/1345/24, та від 10.10.2024 у справі № 910/1509/24.
У постанові від 25.01.2022 у справі №904/3886/21 Верховний Суд, щодо застосування статті 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні» зазначив, що:
«- ознаками форс-мажорних обставин є наступні елементи: вони не залежать від волі учасників цивільних (господарських) відносин; мають надзвичайний характер; є невідворотними; унеможливлюють виконання зобов'язань за даних умов здійснення господарської діяльності;
- форс-мажорні обставини не мають преюдиціальний (заздалегідь встановлений) характер. При їх виникненні сторона, яка посилається на дію форс-мажорних обставин, повинна це довести. Сторона яка посилається на конкретні обставини повинна довести те, що вони є форс-мажорними, в тому числі, саме для конкретного випадку. Виходячи з ознак форс-мажорних обставин, необхідно також довести їх надзвичайність та невідворотність. Те, що форс-мажорні обставини необхідно довести, не виключає того, що наявність форс-мажорних обставин може бути засвідчено відповідним компетентним органом;
- наявність форс-мажорних обставин засвідчується Торгово-промисловою палатою України та уповноваженими нею регіональними торгово-промисловими палатами відповідно до статей 14, 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати України» шляхом видачі сертифіката».
У ст.3.3 Регламенту засвідчення Торгово-промисловою палатою України та регіональними торгово-промисловими палатами форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), затвердженого рішенням Президії ТПП від 18.12.2014 №44(5) (далі - Регламент), вказано, що сертифікат (в певних договорах, законодавчих і нормативних актах згадується також як висновок, довідка, підтвердження) про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) (далі - сертифікат) - документ встановленої ТПП форми, який засвідчує настання форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), виданий ТПП або регіональною ТПП згідно з чинним законодавством, умовами договору (контракту, угоди тощо) та цим Регламентом..
Водночас сертифікат ТПП не є єдиним або обов'язковим доказом існування форс-мажорних обставин; наявність форс-мажорних обставин може доводитися й іншими доказами, якщо інше не передбачено законом бо договором.
Подібні висновки викладені у постановах Верховного Суду у складі суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 19.08.2022 у справі №908/2287/17, від 21.07.2021 у справі №912/3323/20, від 25.11.2021 у справі № 905/55/21
Відповідно до ст.6.2 Регламенту форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) засвідчуються за особистим зверненням суб'єктів господарської діяльності та фізичних осіб по кожному окремому договору, окремим податковим та / чи іншим зобов'язанням / обов'язком, виконання яких настало згідно з умовами договору, контракту, угоди, законодавчих чи інших нормативних актів і виконання яких стало неможливим через наявність зазначених обставин.
Відповідно до правової позиції Верховного Суду, викладеної в постанові 31.08.2022 у справі №910/15264/21 Верховний Суд звертає увагу на те, що потрібно розрізняти вчасне повідомлення сторони про виникнення форс-мажорних обставин (яке сторона має зробити у передбачений договором строк) від звернення до ТПП за отриманням сертифікату, яке є можливим лише після порушення виконання зобов'язання. Через це сертифікат ТПП може бути отриманий значно пізніше за дату, коли сторона з'ясувала неможливість виконання договору через вплив форс-мажорних обставин.
Саме ж повідомлення про форс-мажор має бути направлено іншій стороні якнайшвидше. Хоча й форс-мажорні обставини впливають, як правило, на одну сторону договору (виконавця), але вони мають негативні наслідки насамперед для іншої сторони договору, яка не отримує його належне виконання. Отже, своєчасне повідомлення іншої сторони про настання форс-мажорних обставин спрямоване на захист прав та інтересів іншої сторони договору, яка буде розуміти, що не отримає вчасно товар (роботи, послуги) та, можливо, зможе зменшити негативні наслідки форс-мажору.
Про те, що сторона позбавляється права посилатися на форс-мажорні обставини через несвоєчасне повідомлення має бути прямо зазначено в договорі (подібний за змістом правовий висновок міститься у п.5.63 постанови Верховного Суду від 22.06.2022 у справі №904/5328/21).
Аналогічний підхід міститься в узагальнених нормах європейського звичаєвого права. Так, у Принципах міжнародних комерційних договорів (Принципи УНІДРУА в редакції 2016 року) у ч.3 ст.7.1.7 "Непереборна сила (форс-мажор)" вказано, що сторона, яка не виконала зобов'язання, має повідомити іншу сторону про виникнення перешкоди та її вплив на здатність виконувати зобов'язання. Якщо повідомлення не отримане іншою стороною протягом розумного строку після того, як сторона яка не виконала дізналася або могла дізнатися про перешкоду, вона несе відповідальність за збитки, які стали результатом неотримання повідомлення. У Принципах Європейського договірного права (ст.8.108(3)), присвяченій питанням форс-мажору, вказано, що невиконуюча зобов'язання сторона має впевнитися у тому, що повідомлення про перешкоду та її вплив на виконання отримане іншою стороною впродовж розумного строку після того, як невиконуюча сторона дізналася або повинна була дізнатися про ці перешкоди. Інша сторона має право на компенсацію збитків, завданих внаслідок неотримання такого повідомлення.
Як було зазначено вище, умовами договору передбачено, що якщо сторона, що не може виконати зобов'язання за цим договором внаслідок дії обставин непереборної сили, повинна протягом 5 (п?яти) робочих днів з моменту їх виникнення повідомити про це іншу Сторону у письмовій формі, з подальшим наданням підтверджуючих документів у строк, що не перевищує 30 (тридцяти) робочих днів. Належним доказом наявності вищезазначених обставин та їх тривалості є сертифікат, виданий Торгово-промисловою палатою України або уповноваженими не. регіональними торгово-промисловими палатами (п. 10.2 договору).
Матеріалами справи встановлено, що листом від 03.12.2024 №Т-3124-1 відповідач повідомив позивача про початок дії обставин непереборної сили (форс-мажор) з 28.11.2024 та зазначив, що на виконання умов договору надасть Сертифікат торгово-промислової палати в підтвердження періоду дії (дати настання та закінчення, перебігу, періоду тривалості, строку дії) форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили).
Таким чином, суд дійшов висновку про те, що відповідач вчасно повідомив іншу сторону (позивача) про виникнення форс-мажорних обставин, про що листом від 10.01.2025 №Т-1015-1 надано сертифікат №1200-25-0038 про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) від 10.01.2025 за №25/08-15.
Сертифікатом № 1200-25-0038 про форс мажорні обставини (обставини непереборної сили) Дніпропетровська торгово-промислова палата ТОВ «Промислова компанія «ІНОТЕХ» засвідчено форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) за договором поставки №ЦЗВ-01-03124-01 від 24.07.2024 щодо обов'язку (зобов'язання) поставити та передати у власність товар-частини залізничних або трамвайних локомотивів чи рейкового рухомого складу; обладнання для контролю залізничного руху (гумово-технічні вироби), виробництва ТОВ «ВО «АВК», в кількості та асортименті, зазначених у Специфікації №1 до Договору поставки №ЦЗВ-01-03124-01 від 24.07.2024, у термін до 07.12.2024, до 21.12.2024, які унеможливили його виконання в зазначений термін. Період дії форс-мажорних обставин (обставини непереборної сили): - дата настання: 28.11.2024, дата закінчення: 30.12.2024.
Так, сертифікат Дніпропетровської торгово-промислової палати №1200-25-0038 про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили), яким засвідчено форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) за договором поставки №ЦЗВ-01-03124-01 від 24.07.2024, які унеможливили його виконання в період з 28.11.2024 по 30.12.2024, береться судом до уваги, як належний та допустимий доказ, оцінивши докази та пояснення сторін у справі в їх сукупності, враховуючи своєчасне повідомлення відповідачем позивача про початок дії обставин непереборної сили (форс-мажор), наявність в матеріалах справи сертифікатів Торгово-промислової палати про форс-мажорні обставини, приймаючи до уваги характер та вид обставин, які зумовили затримку у виконанні спірних договірних зобов'язань, а також неможливість відповідача запобігти наслідкам таких обставин навіть за умови прояву належного ступеня обачливості та застосуванню розумних заходів із запобігання таким наслідкам, суд приходить до висновку щодо доведеності наявності в даному випадку форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) та наявність причинно-наслідкового зв'язку між ними та простроченням відповідачем виконання за договором, відтак в даному випадку відповідачем доведено наявність підстав для звільнення від відповідальності за порушення зобов'язання по договору.
Особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. Не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов'язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов'язання, відсутність у боржника необхідних коштів (ч. 1 ст. 617 Цивільного кодексу України).
За загальним правилом, неможливість виконати зобов'язання внаслідок дії обставин непереборної сили відповідно до вимог законодавства є підставою для звільнення від відповідальності за порушення зобов'язання.
Тобто, можливе звільнення від відповідальності за невиконання, а не від виконання в цілому. В будь-якому разі сторона зобов'язання, яка його не виконує, повинна довести, що в кожному окремому випадку саме ці конкретні обставини мали непереборний характер саме для цієї конкретної особи. І кожен такий випадок має оцінюватись судом незалежно від наявності засвідчених компетентним органом обставин непереборної сили.
Верховний Суд у складі суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду в постанові від 19.08.2022 у справі № 908/2287/17 зазначив, що сертифікат торгово-промислової палати, який підтверджує наявність форс-мажорних обставин, не може вважатися беззаперечним доказом про їх існування, а повинен критично оцінюватися судом з урахуванням встановлених обставин справи та у сукупності з іншими доказами (подібні правові висновки також викладено в постановах Верховного Суду від 14.02.2018 у справі №926/2343/16, від 16.07.2019 у справі №917/1053/18 та від 25.11.2021 у справі №905/55/21). Адже визнання сертифіката торгово-промислової палати беззаперечним та достатнім доказом про існування форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) без надання судом оцінки іншим доказам суперечить принципу змагальності сторін судового процесу.
Виходячи з обставин цієї справи, суд вважає, що відповідач дотримався визначеної у договорі процедури повідомлення позивача про настання форс-мажорних обставин, повідомивши про їх настання та в подальшому засвідчивши відповідним сертифікатом, натомість позивач ані в позасудовому порядку, ані під час судового розгляду справи не заперечив настання для відповідача форс-мажорних обставин, що унеможливили вчасне виконання договірних зобов'язань.
Беручи до уваги вищенаведений сертифікат Дніпропетровської торгово-промислової палати №1200-25-0038 про форс-мажорні обставини від 10.01.2025 №25/08-15, а також зважаючи, що зобов'язання по рознарядці від 06.11.2024 було виконано у повному обсязі 30.12.2024, враховуючи при цьому загальновідомі обставини завдання російською федерацією ракетних ударів по об'єктах критичної та цивільної (у тому числі енергетичної) інфраструктури України, які в силу ч. 3 ст. 75 Господарського процесуального кодексу України не потребують доказування, суд дійшов висновку про доведеність відповідачем належними доказами настання для нього форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), що унеможливили своєчасне виконання зобов'язання з поставки товару за договором.
Водночас, позивач у своїх запереченнях акцентує увагу на відсутності додаткової угоди про подовження строків виконання зобов'язань, передбаченої пунктом 10.3 договору, укладення якої носить опціональний характер (тобто, за бажанням сторін) та не є обов'язковим.
Зокрема, п. 10.3. договору передбачено, якщо будь-які обставини непереборної сили, що підтверджені у порядку, встановленому цим договором, прямо спричинять несвоєчасність виконання договору, то умови договору можуть бути подовжені на строк, рівний тривалості цих обставин, про що сторони укладають додаткову угоду.
Тобто, положення п. 10.3. договору надають сторонам можливість продовжити його дію в цілому, це стосується у тому числі прав і зобов'язань покупця / позивача. Наприклад, оскільки строк дії договору до 31.12.2024 (п. 16.1.) і обставини непереборної сили спричинили неможливість його виконання у повному обсязі, то дія договору може бути продовжена, щоб покупець мав можливість замовити та оплатити частину / весь обсяг товару, передбачений специфікацією, а постачальник його поставити.
Таким чином, положення п. 10.3. договору чітко свідчить, що укладення додаткової угоди не є обов'язком сторін, а лише правом, реалізація якого залежить від обопільної волі сторін договору. При цьому, відсутність укладеної додаткової угоди не скасовує факту дії форс-мажорних обставин та не позбавляє відповідача права на звільнення від відповідальності за порушення строку, що настало саме внаслідок таких обставин, які були належним чином засвідчені та доведені.
З огляду на відсутність у діях відповідача вини у неналежному виконанні договірних зобов'язань, враховуючи доведеність відповідачем неможливості вчасного виконання договірних зобов'язань через вплив форс-мажорних обставин, а також зважаючи на те, що господарські санкції, які встановлюються відповідно до умов договору чи закону за несвоєчасне виконання зобов'язання, спрямовані передусім на компенсацію кредитору майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного виконання зобов'язання з боку боржника, та наявність яких не було доведено позивачем, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог про стягнення з відповідача штрафних санкцій.
Таким чином, суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги Акціонерного товариства "Українська залізниця" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Промислова компанія "ІНОТЕХ" про стягнення 47 284,27 грн не підлягають задоволенню.
Статтею 76 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Згідно з приписами статей 78-79 ГПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно із ч.2-3 ст.13 Господарського процесуального кодексу України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Відповідно до ч. 1 ст.73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
За приписами ч. 1 ст.74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
За приписами ч. 1 ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Будь-які подані учасниками процесу докази (в тому числі, зокрема, й стосовно інформації у мережі Інтернет) підлягають оцінці судом на предмет належності і допустимості. Вирішуючи питання щодо доказів, господарські суди повинні враховувати інститут допустимості засобів доказування, згідно з яким обставини справи, що відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Що ж до належності доказів, то нею є спроможність відповідних фактичних даних містити інформацію стосовно обставин, які входять до предмета доказування з даної справи.
Надаючи оцінку доводам учасників судового процесу судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч.5 ст.236 Господарського процесуального кодексу України).
Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994р. Європейського суду з прав людини у справі «Руїс Торіха проти Іспанії»). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006р. у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
У рішенні Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України» (SERYAVINOTHERS v. UKRAINE) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).
Аналогічна правова позиція викладена у постанові від 13.03.2018 Верховного Суду по справі № 910/13407/17.
За таких обставин, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог.
На підставі викладеного, враховуючи положення ст.129 Господарського процесуального кодексу України, витрати зі сплати судового збору покладаються на позивача.
На підставі викладеного та керуючись статтями 129, 233, 238, 240-241 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва,
У позові відмовити повністю.
Позивач - Акціонерне товариство "Українська залізниця" (просп. Повітряних Сил, 11/15, м. Київ, 03049; ідентифікаційний код: 40075815)
Відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю "Промислова компанія "ІНОТЕХ" (вул. Ушинського, 40, оф.302, м. Київ, 03151; ідентифікаційний код 44577506)
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене у строки та порядку, встановленому розділом ІV ГПК України.
Повний текст рішення складено 02.09.2025
Суддя І.О. Андреїшина