Справа № 128/220/25
02 вересня 2025 року м. Вінниця
Вінницький районний суд Вінницької області в складі:
головуючого судді Шевчук Л.П.,
при секретарі судового засідання Нога Д.А.,
розглянувши в відкритому судовому засіданні заяву представника боржника ОСОБА_1 - адвоката Парвадова С.М. про визнання судового наказу таким, що не підлягає виконанню, -
Представник боржника ОСОБА_1 - адвокат Парвадов С.М. звернувся до суду з заявою про визнання судового наказу таким, що не підлягає виконанню.
Заяву мотивовано тим, що боржнику та його представнику під час підготовки до судового розгляду справи №128/244/25 за позовом ОСОБА_2 , в квітні 2025 року стало відомо, що Вінницьким районним судом Вінницької області було видано судовий наказ про стягнення із нього аліментів на утримання неповнолітніх дітей - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , в розмірі 1/3 частки його доходу (заробітку), але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, та не більше 10 прожиткових мінімумів на кожну дитину відповідного віку, щомісячно, починаючи з 21.01.2025 і до досягнення старшою дитиною повноліття. На даний час аліменти з нього ще не стягуються та боржник не отримував від суду ніяких документів, а тому йому не було відомо про існування даного судового наказу. Що, в свою чергу, вважає поважною причиною пропуску ним 15-ти денного строку для звернення до суду із даною заявою. Заявник вважажє, що судовий наказ не підлягає виконанню з наступних підстав. Боржник проживає разом із стягувачем з вересня 2021 року без реєстрації шлюбу по даний час в одній квартирі. За час спільного проживання у них народилися діти : ОСОБА_3 та ОСОБА_4 .
Згідно статті 180 СК України, батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття. Тобто, обов'язок утримувати дитину є рівною мірою обов'язком як матері, так і батька, причому, обов'язком особистим, індивідуальним, а не солідарним.
Відповідно до ч. 3 ст. 181 СК України за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом із яким проживає дитина.
Аналіз вказаної норми СК України свідчить, що право на звернення до суду із вимогами про стягнення аліментів належить лише особі, з якою проживають діти та яка забезпечує умови їх проживання.
Звертаючись до Вінницького районного суду із заявою «Про стягнення аліментів», заявник ОСОБА_2 посилалася на те, що наші спільні діти ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , та її діти від першого шлюбу ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_5 та ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , проживають разом з нею та окремо від ОСОБА_1 в АДРЕСА_1 та перебувають на її утриманні. В якості доказу проживання окремо від ОСОБА_1 заявниця ОСОБА_2 надала суду «Довідку про склад сім'ї» за вих. № 7 від 07.01.25 року, яка видана квартальним комітетом мікрорайону "Центральний" м. Вінниці, та яка не відповідає дійсності, і містить неправдиві відомості та отримана шляхом введення в оману голови квартального комітету.
Тим самим заявниця ОСОБА_2 ввела в оману суд. Вищенаведене підтверджується листом квартального комітету мікрорайону «Центральний» м. Вінниці за вих. №11 від 15.04.25 року, копія якого додається. Мій довіритель ОСОБА_1 проживає разом із заявницею ОСОБА_2 та їх спільними дітьми ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , та її дітьми від першого шлюбу ОСОБА_5 та ОСОБА_6 , в одній квартирі АДРЕСА_2 з вересня 2021 року по теперішній час.
Заявниця ОСОБА_2 ніде не працює, інших джерел доходів у неї не має, і разом з усіма чотирма дітьми знаходиться на утриманні ОСОБА_1 .. Тому вона не виконує та не може виконувати обов'язку щодо утримання своїх дітей згідно до змісту статті 180 СК України. Сам ОСОБА_1 , згідно інформації наданої ГУ ДПС у Вінницькій області за 2024 рік, має щомісячний дохід в середньому розмірі 160.000,00 грн. на місяць, і тому добровільно утримує заявницю разом з усіма чотирма дітьми. Проживання разом з моїм довірителем, боржником ОСОБА_1 , його дітей ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , та самої заявниці ОСОБА_2 , повне добровільне утримання ним своїх дітей та співмешканки, заявниці ОСОБА_2 , в силу закону, а саме статтей 180, 181 СК України, виключає наявність у боржника ОСОБА_1 обов'язку сплачувати на користь стягувача ОСОБА_2 аліменти на утримання іх спільних дітей ОСОБА_3 та ОСОБА_4 ..
Таким чином, враховуючи все вищевикладене та обставини постійного проживання дітей ОСОБА_1 з дня їх народження та по теперішній час разом з ним, який є боржником по вказаному судовому наказу, свідчить про відсутність у стягувача ОСОБА_2 суб'єктивного права вимоги стягнення аліментів з боржника ОСОБА_1 , оскільки їх батько, з яким постійно проживають діти, вочевидь несе витрати на їх утримання. В даному випадку стягнення із боржника ОСОБА_1 аліментів на підставі судового наказу в примусовому порядку на утримання дітей, які і так ним утримується до теперішнього часу, не відповідає принципам законності та справедливості.
Твкож, звертає увагу, що за змістом ст. 19 ЦПК України наказне провадження призначене для розгляду справ за заявами про стягнення грошових сум незначного розміру, щодо яких відсутній спір або про його наявність заявнику невідомо. Розмір аліментів в місяць, із розрахунку 1/3 доходів мого довірителя ОСОБА_1 , складає 53.000,00 грн., що не являється сумою незначного розміру.
На підставі вищевикладеного просив поновити строк звернення до суду із заявою «Про визнання таким, що не підлягає виконанню, судового наказу Вінницького районного суду Вінницької області від 27.01.2025 року у справі № 128/220/25»; визнати таким, що не підлягає виконанню, судовий наказ Вінницького районного суду Вінницької області від 27.01.2025 року у справі № 128/220/25.
В судове засідання сторони по справі не з'явилися.
Представником заявника (боржника) подано заяву про розгляд заяви про визнання судового наказу таким, що не підлягає виконанню у його відсутність.
Представником стягувачки ОСОБА_2 - адвокатом Вдовцовою А.Д. подано до суду заяву, в якій вона просила розгляд заяви представника боржника проводити у її та стягувачки відсутність, заперечує проти задоволення заяви, оскільки відсутні підстави для визнання судового наказу таким, що не підлягає виконанню. Додатково вказала, що на момент звернення до суду із заявою про видачу судового наказу стягувачка разом із дітьми проживала за адресою: АДРЕСА_1 , яку вона винаймала, що доводиться довідкою, яка міститься в матеріалах справи. Проте, в послідуючому, у зв'язку зі скрутним матеріальним становищем стягувачка вимушена була припинити винаймати вказану квартиру.
Відповідно до частини третьої статті 443 ЦПК України суд розглядає заяву в десятиденний строк з дня її надходження у судовому засіданні з повідомленням стягувача та боржника і постановляє ухвалу. Неявка стягувача і боржника не є перешкодою для розгляду заяви. До розгляду заяви суд має право своєю ухвалою зупинити виконання за виконавчим документом або заборонити приймати виконавчий документ до виконання.
Згідно з частиною другою статті 247 ЦПК України у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
В судовому засіданні дослідивши матеріали справи судом встановлено наступне.
27.01.2025 Вінницьким районним судом Вінницької області видано судовий наказ, яким стягнуто з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_3 , аліменти на користь ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_8 , РНОКПП НОМЕР_2 , зареєстрованої за адресою: АДРЕСА_4 , на утримання неповнолітніх дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , в розмірі однієї третини заробітку (доходу), але не менше ніж п'ятдесят відсотків прожиткового мінімуму для кожної дитини відповідного віку, та не більше десяти прожиткових мінімумів на кожну дитину відповідного віку, щомісячно, починаючи з 21.01.2025 і до досягнення старшою дитиною повноліття.
Окрім того, в даному судовому наказі зазначено, що під час розгляду вимог у порядку наказного провадження та видачі судового наказу суд не розглядає обґрунтованість заявлених стягувачем вимог по суті.
Даний судовий наказ було отримано боржником 08.02.2025 за його зареєстрованим місцем проживання: АДРЕСА_3 , про що свідчить рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення (а.с. 20).
На думку боржника у нього повністю відсутній обов'язок щодо сплати стягувачу аліментів на утримання дітей за судовим наказом, у зв'язку з його самостійним забезпеченням родини, добровільним утриманням дітей, що в свою чергу виключає наявність у боржника обов'язку сплачувати аліменти на користь стягувачки. А також у зв'язку із тим, що надана стягувачкою довідка про її проживання за адресою: АДРЕСА_1 не відповідає дійсності. Стягувачка разом із дітьми та він з вересня 2021 року проживають за адресою: АДРЕСА_5 .
На підтвердження добровільного утримання дітей представником боржника долучено до заяви копії платіжних інструкцій від 22.04.2025, 21.04.2025, 19.04.2025, 18.04.2025, 17.04.2025, 16.04.2025, 15.04.2025, 12.04.2025, 01.04.2025, 01.01.2025, 13.01.2025, 14.01.2025, 15.01.2025, 16.01.2025 (а.с. 42-47) про перерахування коштів на користь стягувачки. Між тим з даних копій платіжних інструкцій, в переважній більшості, встановити хто є отримувачем даних коштів неможливо, оскільки відомості про отримувача та його код відсутні.
Також, представником заявника (боржника) на підтвердження обставин, що викладені у заяві, додано:
- копію довідки за вих. №11 від 15.04.2025, виданої Комітетом мікрорайону «Центральний», про те, що після проведеної додаткової перевірки за запитом представника боржника та співбесіди із ОСОБА_2 , було встановлено, що вона разом із малолітніми дітьми по АДРЕСА_1 не проживає, тому відомості викладені у довідках №7 та №8 від 07.01.2025, №88 від 13.3.2025 є недостовірними (а.с. 30);
- копію акта від 03.04.2025 обстеження ОСББ «Зодчих-15» квартири АДРЕСА_2 . На момент обстеження за вказаною адресою тимчасово перебувають без реєстрації: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_8 , ОСОБА_5 , 2017 року народження, ОСОБА_6 , 2018 року народження, ОСОБА_3 , 2022 року народження, та ОСОБА_4 , 2024 року народження (а.с. 31);
- копію довідки про проживаючих у житловому приміщенні осіб ОСББ «Зодчих-15» за вих. №160 від 10.04.2025, відповідно до якої ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_8 , ОСОБА_5 , 2017 року народження, ОСОБА_6 , 2018 року народження, проживають за адресою: АДРЕСА_5 з вересня 2021 року, а ОСОБА_3 , 2022 року народження, та ОСОБА_4 , 2024 року народження, з 2022 та 2024, відповідно (а.с. 32);
- копію листа Управління соціального захисту населення (Правобережний) Департаменту соціальної політики Вінницької міської ради №08/00/008/27317 від 29.04.2025, відповідно до якого стягувачка ОСОБА_2 перебуває на обліку в управлінні та отримує державну соціальну допомогу при народженні дітей ОСОБА_3 на період з 01.12.2022 по 31.12.2025 та ОСОБА_4 на період з 01.09.2024 по 30.09.2027. Також, отримує державну соціальну допомогу на дитину, яка виховується в багатодітній сім'ї на дочку ОСОБА_3 , яка призначена на період з 01.05.2023 по 31.12.2028. Також, отримує державну соціальну допомогу малозабезпеченим сім'ям, яка призначена на період з 01.03.2025 по 31.08.2025. При розрахунку державної допомоги до складу сім'ї включені діти ОСОБА_4 та ОСОБА_3 (а.с. 68).
Надаючи оцінку зібраним у справі доказам, суд виходить з наступного.
Відповідно до ст. 51 Конституції України батьки зобов'язані утримувати дітей до їх повноліття.
Відповідно до ст. 180 СК України батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.
Тобто, обоє батьків повинні нести обов'язок належного забезпечення своїй дитині належних умов для життя та гармонійного розвитку.
Відповідно до положень ст.160 ЦПК України судовий наказ є особливою формою судового рішення, що видається судом за результатами розгляду вимог, передбачених ст.161 цього Кодексу. Із заявою про видачу судового наказу може звернутися особа, якій належить право вимоги, а також органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб. Судовий наказ підлягає виконанню за правилами, встановленими для виконання судових рішень у порядку, встановленому законом.
Згідно п. 7 ч. 1 ст. 168 ЦПК України у судовому наказі зазначаються повідомлення про те, що під час розгляду вимог у порядку наказного провадження та видачі судового наказу суд не розглядає обґрунтованість заявлених стягувачем вимог по суті.
За змістом ч. 3 ст. 431 ЦПК України судовий наказ є видом виконавчого документу.
За змістом ст.ст. 160, 161 ЦПК України та гл.15 СК України право на звернення до суду із заявою про видачу судового наказу про стягнення аліментів належить особі, з якою проживають діти, та є безумовним, тобто таким, що не обтяжено необхідністю існування жодної умови чи то дотримання якогось порядку. Тобто таке право є абсолютним, належить особі з якою проживають діти та яка забезпечує умови їх проживання та не ставиться в залежність, ані від розірвання шлюбу, ні від перебування у фактичних шлюбних відносинах.
Частиною 1 ст.181 СК України передбачено, що способи виконання батьками обов'язку утримувати дитину визначаються за домовленістю між ними.
Водночас ч. 3 ст. 181 СК України передбачає, що за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законнних представників дитини, разом з яким проживає дитина.
Таким чином, у випадку коли сторони не змогли досягнути домовленості щодо утримання своєї дитини законодавець визначив можливість вирішення даного питання шляхом звернення до суду. Тобто, у разі недостатності чи то неналежного виконання батьком (матір'ю) дитини свого аліментного обов'язку в добровільному порядку, мати (батько) дитини має право забезпечити матеріальні умови існування дитини таким чином, щоб гарантував їй певну юридичну визначеність, стабільність та можливість примусового забезпечення надходжень, - шляхом отримання відповідного рішення суду. Мається на увазі, що право на звернення до суду та отримання рішення про стягнення аліментів є безумовним та не обмежене в тому числі й перебуванням у зареєстрованому шлюбі чи то фактичним проживанням в одному помешканні.
Відповідно до п. 7 ч. 3 ст. 2 ЦПК України обов'язковість судового рішення є однією з основних засад цивільного судочинства.
За приписами ч. 1 ст. 18 ЦПК України судові рішення, що набрали законної сили, обов'язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.
Тобто, обов'язку виконання судового рішення, що набрало законної сили, так само не ставиться в передумову волевиявлення боржника та він (обов'язок виконання рішення суду) не залежить від того чи розірвано шлюб між сторонами та чи проживають вони окремо.
Відповідно до ст. 129-1 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України. Судове рішення є обов'язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.
Відповідно до ст. 173 ЦПК України суд може внести виправлення до судового наказу, визнати його таким, що не підлягає виконанню, або відстрочити або розстрочити виконання судового наказу в порядку, встановленому статтями 432, 435 цього Кодексу.
Статтею 432 ЦПК передбачено, що суд, який видав виконавчий документ, може за заявою стягувача або боржника визнати виконавчий документ таким, що не підлягає виконанню. Суд визнає виконавчий документ таким, що не підлягає виконанню повністю або частково, якщо його було видано помилково або якщо обов'язок боржника відсутній повністю чи частково у зв'язку з його припиненням, добровільним виконанням боржником чи іншою особою або з інших причин. Про виправлення помилки в виконавчому документі та визнання його таким, що не підлягає виконанню, суд постановляє ухвалу. Ухвала суду за результатами розгляду заяви може бути оскаржена у порядку, встановленому цим Кодексом.
При цьому, суд вважає необхідним зазначити, що подання заяви про визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню, не може бути пов'язане із оспоренням такого судового рішення по суті заявлених вимог, оскільки визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню, належить до процесуальних питань, пов'язаних із виконанням судових рішень, тобто, рішень, які набрали законної сили та підлягають виконанню у примусовому порядку.
Законодавець передбачив можливість визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню, якщо він виданий компетентним судом і є належним виконавчим документом, у випадку, якщо наявні обставини, які виключають необхідність проведення виконавчих дій за цим виконавчим документом.
Наведені підстави для визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню, поділяються на дві групи: матеріально-правові (відсутність у боржника обов'язку), зокрема, зобов'язання можуть припинятися внаслідок добровільного виконання обов'язку боржником поза межами виконавчого провадження, припинення зобов'язань переданням відступного, зарахуванням, за домовленістю сторін, прощенням боргу, неможливістю виконання та процесуально-правові, до яких відносяться обставини, що свідчать про помилкову видачу судом виконавчого листа, зокрема, видача виконавчого листа за рішенням, яке не набрало законної сили (крім тих, що підлягають негайному виконанню); коли виконавчий лист виданий помилково за рішенням, яке взагалі не підлягає примусовому виконанню; видача виконавчого листа на підставі ухвали суду про затвердження мирової угоди, яка не передбачала вжиття будь-яких примусових заходів або можливості її примусового виконання і, як наслідок, видачі за нею виконавчого листа; помилкової видачі виконавчого листа, якщо вже після видачі виконавчого листа у справі рішення суду було скасоване; видачі виконавчого листа двічі з одного й того ж питання у разі віднайдення оригіналу виконавчого листа вже після видачі його дубліката; пред'явлення виконавчого листа до виконання вже після закінчення строку на пред'явлення цього листа до виконання тощо.
Перелік підстав для визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню повністю або частково, за змістом ст. 432 ЦПК України, не є виключним, оскільки передбачає також інші підстави для прийняття такого рішення, ніж прямо зазначені у цій норми процесуального права.
У цьому випадку саме на суд покладено обов'язок встановити, з яких підстав може бути визнано виконавчий лист таким, що не підлягає виконанню з урахуванням права стягувача на повне виконання рішення суду та права боржника на захист від подвійного стягнення. Суд повинен вирішувати ці питання з урахуванням певних обставин справи, дотримуючись балансу інтересів обох сторін виконавчого провадження.
Аналогічного висновку дійшов ВС у постанові від 20.02.2019 у справі 32-4671/11.
Таким чином, до підстав для невиконання рішення суду (визнання виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню), відносяться випадки, коли немає матеріальної передумови для виконання рішення, тобто об'єктивно відсутній обов'язок боржника, або ж випадки видачі виконавчого документа, коли його не треба було видавати, тобто випадки помилкової видачі виконавчого листа, або випадки, коли після видачі виконавчого документа був змінений зміст рішення.
Разом з тим, з матеріалів заяви про видачу судового наказу вбачається, що судовий наказ було видано не помилково, а за заявою заявника про стягнення аліментів та на законних підставах, на сьогоднішній день боржником не надано суду доказів того, що його обов'язок виконати судовий наказ припинився. Матеріали справи не містять належних доказів припинення зобов'язань боржника за судовим наказом, яким з нього стягнуто аліменти на утримання дитини.
Слід зауважити, що добровільна сплата боржником аліментів на дітей у період після видачі судом судового наказу не свідчить про відсутність у нього аліментних зобов'язань. До того ж, факт отриманні стягувачкою державної соціальної допомоги на дітей, не звільняє батька дітей від його обов'язку в утриманні власних дітей, в тому числі, й шляхом сплати аліментів.
Окрім того, надані представником боржника довідки про те, що стягувачка не проживає за адресою: АДРЕСА_1 , свідчать про її непроживання за вказаною адресою на момент їх видачі, тобто, станом на 15.04.2025, 03.04.2025 та від 10.04.2025. При цьому, будь-яких доказів того, що стягувачка на момент звернення до суду із заявою про видачу судового наказу (21.01.2025) проживала за адресою: АДРЕСА_5 та не проживала за адресою: АДРЕСА_1 , вказані докази не містять.
Отже, суд вважає, що відсутні підстави для визнання судового наказу таким, що не підлягає виконанню, з підстав, на які посилається представник боржника.
З огляду на те, що матеріально-правові та процесуально-правові підстави для невиконання оспорюваного судового наказу відсутні, тому суд приходить до висновку щодо безпідставності вимог боржника про визнання судового наказу від 27.01.2025 таким, що не підлягає виконанню.
Окремо слід зазначити, що заявлена представником боржника вимога про поновлення строку на визнання судового наказу від 27.01.2025 таким, що не підлягає виконанню є також безпідставною та такою, що задоволенню не підлягає, оскільки нормами статтей 173 та 432 України не обмежено будь-якими строками право боржника на подання заяви про визнання судового наказу таким, що не підлягає виконанню.
Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного судочинства.
Згідно ч. 1 ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог та на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Таким чином, аналізуючи вищевикладене, дослідивши обставини справи, перевіривши їх доказами, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, виходячи з принципів розумності, виваженості та справедливості, враховуючи, що в судовому засіданні не встановлено підстав для визнання судового наказу таким, що не підлягає виконанню, передбачених ч. 2 ст. 432 ЦПК України, суд дійшов висновку, що заява задоволенню не підлягає.
Керуючись ст.ст. 173, 259-261, 353, 432 ЦПК України, суд -
Відмовити в задоволенні заяви представника боржника ОСОБА_1 - адвоката Парвадова С.М. про визнання судового наказу таким, що не підлягає виконанню.
Ухвала може бути оскаржена до Вінницького апеляційного суду протягом п'ятнадцяти днів з дня її проголошення.
Суддя Л.П. Шевчук