вул. Пирогова, 29, м. Вінниця, 21018, тел./факс (0432)55-80-00, (0432)55-80-06 E-mail: inbox@vn.arbitr.gov.ua
"01" вересня 2025 р. Cправа № 902/880/25
Господарський суд Вінницької області у складі судді Шамшуріної Марії Вікторівни розглянувши без виклику сторін за наявними матеріалами у порядку спрощеного позовного провадження матеріали справи
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Київська Дистрибуційна Компанія", 04053, місто Київ, вулиця Січових Стрільців, будинок, 37-41, ідентифікаційний код юридичної особи 43688917
до ОСОБА_1 , АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1
про стягнення 2 350,78 гривень
До Господарського суду Вінницької області 27.06.2025 надійшла позовна заява (вх. № 937/25 від 27.06.2025) Товариства з обмеженою відповідальністю "Київська Дистрибуційна Компанія" до ОСОБА_1 про стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості, що виникла внаслідок невиконання відповідачем умов договору поставки товару № 5558 від 29.10.2024 у розмірі 2 350,78 гривень, з яких 1733,76 заборгованості за поставлений товар, 293,60 гривень пені, 123,07 гривень інфляційних втрат та 200,35 гривень 20% річних.
Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 27.06.2025 справу розподілено судді Шамшуріній М.В.
Ухвалою від 02.07.2025 року судом прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі № 902/880/25 за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи за наявними у справі матеріалами (без проведення судового засідання).
Зазначеною ухвалою встановлено сторонам строки для вчинення процесуальних дій, зокрема, на подання відповідачем відзиву на позовну заяву та запропоновано відповідачу відповідно до частини 2 статті 74 ГПК України надати суду докази оплати товару поставленого позивачем на виконання умов договору поставки товару № 5558 від 29.10.2024 або повернення позивачу товару на суму 1 733,76 гривень.
Ухвалу суду від 02.07.2025 року надіслано відповідачу за адресою його місцезнаходження та отримано останньою 10.07.2025 року, про що свідчить трекінг поштового відправлення № 0610266282411.
Листом № 902/880/25/888/25 від 29.08.2025 судом здійснено запит до Мурованокуриловецької селищної ради щодо дати народження та адреси місцезнаходження відповідача.
01.09.2025 до суду від Мурованокуриловецької селищної ради у відповідь на запит суду надійшла заява із відомостями щодо дати народження та адреси місцезнаходження відповідача.
Відзиву на позовну заяву, будь-яких заяв, клопотань від відповідача до суду не надійшло.
За приписами частини 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи. Аналогічна норма міститься у частині 9 статті 165 ГПК України.
Враховуючи, що відповідача було належним чином повідомлено про відкриття провадження у справі, на засадах відкритості та гласності судового процесу сторонам створено всі необхідні умови для можливості захисту їх прав та охоронюваних законом інтересів, а відповідач, у свою чергу, не скористався наданим йому правом на подання відзиву на позовну заяву, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними матеріалами у відповідності до приписів частини 9 статті 165 та частини 2 статті 178 ГПК України.
Відповідно до вимог частини 13 статті 8, частини 5 статті 252 ГПК України розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Згідно частини 5 статті 240 ГПК України датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.
Суть спору:
Товариство з обмеженою відповідальністю "Київська Дистрибуційна Компанія" звернулося до Господарського суду Вінницької області з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості у розмірі 2 350,78 гривень, з яких 1733,76 заборгованості за поставлений товар, 293,60 гривень пені, 123,07 гривень інфляційних втрат та 200,35 гривень 20% річних.
На обгрунтування заявлених позовних вимог позивач посилається на те, що 29.10.2024 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Київська Дистрибуційна Компанія" як постачальником та Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 як покупцем було укладено договір поставки № 5558, за умовами якого позивачем було поставлено, а відповідачем було прийнято товар згідно видаткової накладної № ПБК-275978 від 14.11.2024 р. на суму 1733,76 грн.
Позивач зазначив, що відповідно до пункту 3.5. договору, оплата вартості кожної партії переданого постачальником товару здійснюється покупцем протягом, але не пізніше 7 календарних днів з дати поставки постачальником кожної партії товару.
Позивач стверджує, що в порушення умов договору, відповідач не виконав взяті на себе зобов'язання щодо сплати грошових коштів за поставлений товар, внаслідок чого у останнього існує заборгованість у розмірі 1733,76 гривень.
Позивач зауважив, що відповідно до інформації з Єдиного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, ФОП ОСОБА_1, припинила свою підприємницьку діяльність, разом з тим статтею 52 ЦК України передбачено, що фізична особа - підприємець відповідає за зобов'язаннями, пов'язаними з підприємницькою діяльністю, усім своїм майном, крім майна, на яке згідно із законом не може бути звернено стягнення.
На підставі вищевикладеного, ТОВ "Київська Дистрибуційна Компанія" звернулося до суду з цим позовом до ОСОБА_1 як до фізичної особи.
Неналежне виконання відповідачем взятих на себе зобов'язань за договором поставки стало підставою для звернення позивача із позовом до суду про стягнення 2 350,78 гривень, з яких 1733,76 заборгованості за поставлений товар, 293,60 гривень пені, 123,07 гривень інфляційних втрат та 200,35 гривень 20% річних.
Відповідач своїм процесуальним правом надання відзиву на позов не скористався, будь-яких заяв або заперечень щодо заявлених вимог за час розгляду справи не заявляв.
Розглянувши матеріали справи, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено таке.
29 жовтня 2024 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Київська Дистрибуційна Компанія" (далі - позивач, постачальник) та ОСОБА_1 (далі - відповідач, покупець) укладено договір поставки № 5558 (далі - договір) (т. 1 а.с. 7-9).
Згідно з пунктом 1.1. договору протягом строку дії договору, постачальник в порядку і на умовах встановлених договором, зобов'язується поставляти і передавати у власність покупця товари, а покупець зобов'язується приймати і оплачувати на умовах та у порядку визначених цим договором товар в асортименті, кількості та за цінами, вказаними в додатках (специфікаціях) або видаткових накладних, що засвідчують прийом-передачу товару від постачальника до покупця та є невід'ємними частинами цього договору.
За умовами пункту 1.2. договору сторони застосовують до даного договору умови DDP - доставка постачальником товару в пункт, вказаний покупцем (в редакції міжнародних правил тлумачення торговельних термінів "Інкотермс" 2020 року). У випадку виникнення протиставлень між положеннями "Інкотермс" в редакції 2020 року та положеннями договору, положення договору мають переважне значення.
Відповідно до пункту 1.4. договору сторони, укладаючи даний договір, підтверджують, що постачання товару покупцю за цим договором здійснюється виключно для провадження покупцем власної господарської діяльності, у відповідності до норм чинного законодавства України.
Пунктом 2.1. договору сторони передбачили, що найменування, одиниці виміру, ціна, загальна кількість товару, що підлягає поставці, його часткове співвідношення (асортимент, номенклатура), узгоджуються сторонами у замовленнях та відображаються у видаткових, що є невід'ємними частинами цього договору та прийняті сторонами як документи, які мають силу специфікацій в розумінні статті 266 Господарського кодексу України.
За умовами пункту 3.1. договору ціна на товар встановлюється на підставі прайс-листів (специфікацій) постачальника, що є невід'ємною частиною даного договору, а за їх відсутності - у видаткових накладних. Ціни на товар можуть бути змінені постачальником в односторонньому порядку. У випадку зміни цін на товар, постачальник зобов'язаний будь-яким зручним для сторін способом повідомити покупця про такі зміни не пізніше ніж за 7 (сім) календарних дні до дати введення в дію нових цін на товар та, за наявності прайс - листа, надіслати покупцю його оновлену редакцію. Фактом погодження покупцем ціни і вартості товару вважаються заявки покупця на поставку товару та підписанні сторонами накладні.
Пунктом 3.2. договору сторони визначили, що загальна сума цього договору відповідає загальній сумі всіх видаткових накладних на підставі яких здійснюється постачання товару відповідно до умов договору.
Відповідно до пункту 3.4. договору, на розсуд сторін, покупець має право здійснити оплату поставленого товару наступним чином:
- оплата на поточний рахунок постачальника або готівкою у терміни, встановлені пушком 3.5.1., цього договору, при цьому у разі прострочення покупцем платежу, відстрочка в оплаті наступної партії товару може надаватись постачальником лише за умови проведення повного погашення простроченої заборгованості;
- у випадку, якщо в п. 3.5. обрана «Оплата під час наступної поставки», покупець зобов'язується здійснити оплату за попередню поставку до моменту або під час наступної поставки товару, а у разі відсутності поставок з будь-яких причин - не пізніше терміну встановленого п. 3.5.1.;
- у випадку, якщо в п. 3.5, обрана «Оплата під час поставки», покупець зобов'язується здійснити оплату під час поставки партії товару;
- якщо у п. 3.5., обрана попередня оплата «передплата», покупець зобов'язується здійснити оплату не пізніше ніж за 2 банківський дні до узгодженої дати поставки товару.
При цьому, сторони прийшли до згоди, що до моменту проведення покупцем розрахунку за попередньо замовлену (отриману) партію товару у вказаний вище строк, відвантаження товарів та прийняття заявок постачальником не здійснюється, та постачальник має право зупинити наступні поставки товару, до моменту повного погашення покупцем заборгованості за попередньо поставлений товар.
Пунктом 3.5 договору сторони визначили, що оплата вартості кожної партії переданого постачальником товару здійснюється покупцем на наступним умовах:
- терміни оплати вартості поставленого товару - протягом, але не пізніше 7 календарних днів з дати поставки постачальником кожної партії групи товару (пункт 3.5.1. договору);
- порядок розрахунків - на розрахунковий рахунок, згідно п. 3.5.1. (пункт 3.5.2. договору);
- кінцевий термін придатності товару на дату поставки - не менше ніж « 2/3» від загального терміну придатності (пункт 3.5.3. договору);
- строк підписання покупцем акту звірки - 10 календарних днів з дати отримання акту звірки (пункт 3.5.4. договору).
За змістом пункту 4.10. договору право власності на товар та всі ризики щодо його пошкодження/знищення, зберігання та розпорядження переходить від постачальника до покупця з моменту підписання уповноваженими представниками сторін видаткової накладної яка засвідчує момент передачі товару.
Відповідно до пункту 5.1. договору у разі невиконання чи неналежного виконання своїх зобов'язань по даному договору, сторони несуть відповідальність згідно чинного законодавства України та умов цього договору.
Пунктом 5.3 договору сторони передбачили, що у випадку несвоєчасної оплати поставленої партії товару, покупець зобов'язаний сплатити на користь постачальника пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від вартості партії товару за кожний день прострочення платежу та окрім того - 20% річних.
Цей договір вважається укладеним і набирає чинності з моменту його підписання сторонами та скріпленням печатками сторін і діє в частині здійснення розрахунків - до їх повного виконання. У разі, якщо жодна сторона протягом 30 (тридцяти) календарних днів до закінчення терміну дії даного договору не заявить про наміри його розірвання, то такий договір вважається продовженим на кожен наступний календарний рік і на тих самих умовах, які були передбачені договором. Закінчення строку дії цього договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії цього договору (пункти 8.1.-8.3. договору).
Договір містить підписи осіб, зазначених у преамбулі договору, підпис представника позивача скріплений печаткою ТОВ "Київська Дистрибуційна Компанія".
Як убачається із матеріалів справи відповідно до видаткової накладної №ПБК-275978 від 14.11.2024 ТОВ "Київська Дистрибуційна Компанія" відвантажило фізичній особі-підприємцю ОСОБА_1 товар у асортименті, кількості та вартості вказаних у накладній на загальну суму з ПДВ 1 733,76 гривень (т. 1 а.с. 10 (зворот)).
У графі "договір" зазначено договір № 5558 від 29.10.2024. Видаткова накладна №ПБК-275978 від 14.11.2024 підписана уповноваженим представником позивача та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 та скріплено печатками сторін.
У зв'язку із невиконанням відповідачем грошового зобов'язання за договором поставки позивач звернувся до суду із позовом до відповідача про стягнення заборгованості у розмірі 2 350,78 гривень, з яких 1733,76 заборгованості за поставлений товар, 293,60 гривень пені, 123,07 гривень інфляційних втрат та 200,35 гривень 20% річних у примусовому порядку.
Судом установлено, що у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань щодо фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_1 ) міститься інформація про припинення суб'єкта господарювання - фізичної особи-підприємця ОСОБА_1: дата запису про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності фізичною особою-підприємцем - 24.02.2025; номер запису: 2010350060001583978 (т. 1 а.с. 13).
Пунктом 1 частини 1 статті 20 ГПК України визначено, що господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв'язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема: справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов'язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці.
З огляду на положення частини першої статті 20 ГПК України, а також статей 4, 45 цього Кодексу для визначення юрисдикції господарського суду щодо розгляду конкретної справи має значення суб'єктний склад саме сторін правочину та наявність спору, що виник у зв'язку зі здійсненням господарської діяльності.
У позовній заяві позивач зазначив щодо припинення відповідачем статусу фізичної особи - підприємця та у зв'язку з припинення підприємницької діяльності відповідачем просив стягнути заборгованість з ОСОБА_1 без вказівки на статус фізичної особи - підприємця.
Відповідно до статті 3 Господарського кодексу України (надалі - ГК України, тут і далі у редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин та звернення з позовом до суду) під господарською діяльністю розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність. Господарська діяльність, що здійснюється з метою одержання прибутку, є підприємництвом, а суб'єкти підприємництва - підприємцями.
Згідно з договором поставки товару № 5558 від 29.10.2024 року, постачальником є ТОВ "Київська Дистрибуційна Компанія". У якості покупця зазначено ОСОБА_1.
Пунктом 1.4. договору сторони визначили, що укладаючи цей договір, підтверджують, що постачання товару покупцю за цим договором здійснюється виключно для провадження покупцем власної господарської діяльності, у відповідності до норм чинного законодавства України.
Також за змістом пункту 2.1. договору сторони передбачили, що найменування, одиниці виміру, ціна, загальна кількість товару, що підлягає поставці, його часткове співвідношення (асортимент, номенклатура), узгоджуються сторонами у замовленнях та відображаються у видаткових, що є невід'ємними частинами цього договору та прийняті сторонами як документи, які мають силу специфікацій в розумінні статті 266 Господарського кодексу України.
Згідно з видатковою накладною №ПБК-275978 від 14.11.2024 ТОВ "Київська Дистрибуційна Компанія" відвантажило ОСОБА_1 товар у асортименті, кількості та вартості вказаних у накладній на загальну суму з ПДВ 1 733,76 гривень. У графі "договір" зазначено договір № 5558 від 29.10.2024. Видаткова накладна №ПБК-275978 від 14.11.2024 підписана уповноваженим представником позивача та ОСОБА_1 та скріплено печаткою відповідача - фізичної особи -підприємця.
Отже, відповідачем самостійно визначено себе у якості суб'єкта підприємництва.
Таким чином, спірні правовідносини виникли за договором поставки товару для підприємницької діяльності, а не для особистого споживання фізичною особою.
Судом враховано, що критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб'єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.
З дати набрання чинності ГПК України в редакції Закону України від 03.10.2017 №2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" одним із критеріїв віднесення справ до господарської юрисдикції визначено наявність між сторонами саме господарських правовідносин, а також впроваджено підхід щодо розмежування юрисдикції залежно від предмета правовідносин, а не лише від суб'єктного складу сторін.
У постановах Великої Палати Верховного Суду від 25.02.2020 у справі №916/385/19, від 13.02.2019 у справі №910/8729/18 визначено ознаки спору, на який поширюється юрисдикція господарського суду: наявність між сторонами господарських відносин, урегульованих ЦК України, ГК України, іншими актами господарського і цивільного законодавства, та спору про право, що виникає з відповідних відносин; наявність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення спору господарським судом; відсутність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення такого спору судом іншої юрисдикції.
Вирішення питання про юрисдикційність спору залежить від того, чи виступає фізична особа - сторона у відповідних правовідносинах - як суб'єкт господарювання та від визначення цих правовідносин як господарських. Такий правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.07.2019 у справі № 916/1261/18.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 07.08.2019 у справі № 646/6644/17 зроблено висновок, що при вирішенні питання про розмежування компетенції судів визначальним є характер правовідносин, з яких виник спір. Суб'єктний склад спірних правовідносин є формальним критерієм, який має бути оцінений належним судом.
Отже, при визначенні предметної та/або суб'єктної юрисдикції справ суд повинен виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.
Враховуючи, що спірні правовідносини за своїм характером та змістом виникли у господарських правовідносинах, суд дійшов висновку про належність спору до юрисдикції господарського суду, який підлягає вирішенню за правилами господарського судочинства.
Також судом враховано правову позицію Великої Палати Верховного Суду, викладену в постанові від 5 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (провадження № 14-144цс18), згідно з якою у разі припинення суб'єкта підприємницької діяльності-фізичної особи (виключення з відповідного реєстру) її зобов'язання за укладеними договорами не припиняються, а залишаються за нею як фізичною особою, оскільки остання не перестає існувати; фізична особа-підприємець відповідає за її зобов'язаннями, пов'язаними з підприємницькою діяльністю, усім своїм майном. Відтак, у разі припинення підприємницької діяльності фізичною особою як її права, так і обов'язки за укладеними договорами не припиняються, а залишаються за нею як за фізичною особою.
Аналогічна правова позиція міститься у постанові Великої Палати Верховного Суду від 9 жовтня 2019 року у справі № 127/23144/18.
Оскільки спірні правовідносини виникли щодо виконання фізичною особою-підприємцем умов господарського договору, зобов'язання за яким у відповідача із втратою статусу фізичної особи-підприємця не припинилися, суд дійшов висновку про належність спору до юрисдикції господарського суду та розгляд справи у визначеному складі учасників.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню з огляду на таке.
Предметом спору у цій справі є матеріально-правова вимога про стягнення з відповідача заборгованості за договором поставки товару № 5558 від 29.10.2024 у розмірі 2 350,78 гривень, з яких 1733,76 заборгованості за поставлений товар, 293,60 гривень пені, 123,07 гривень інфляційних втрат та 200,35 гривень 20% річних.
Надаючи правову кваліфікацію спірним правовідносинам, що склалися між сторонами суд враховує таке.
Згідно положень статті 509 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Згідно статті 11 ЦК України договір є однією з підстав виникнення цивільних прав і обов'язків (зобов'язань).
Приписами статті 6 ЦК України встановлено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Положеннями статті 629 ЦК України передбачено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
За своєю правовою природою укладений між сторонами договір є договором поставки, правовідносини за яким врегульовано відповідними положеннями Цивільного кодексу України.
За змістом статті 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (стаття 655 ЦК України).
Ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін (стаття 632 ЦК України).
Судом установлено, що відповідно до видаткової накладної позивачем поставлено, а відповідачем прийнято товар (за асортиментом та кількістю зазначених у видатковій накладній) на загальну суму 1 733,76 гривень (т. 1 а.с. 10 (зворот)).
Вказана видаткова накладна спільно підписана уповноваженим представником позивача та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 без зауважень та заперечень.
За умовами пункту 3.5.1. договору розрахунок за цим договором за поставлену продукцію здійснюється шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок постачальника протягом, але не пізніше 7 календарних днів з дати поставки постачальником кожної партії групи товару.
Відповідно до пункту 4.10. договору право власності на товар та всі ризики щодо його пошкодження/знищення, зберігання та розпорядження переходить від постачальника до покупця з моменту підписання уповноваженими представниками сторін видаткової накладної яка засвідчує момент передачі товару.
Згідно з частиною 1 статті 692 ЦК України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Статтею 530 ЦК України встановлено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Згідно з частиною першою статті 202 ГК України та статті 599 ЦК України зобов'язання припиняються виконанням, проведеним належним чином.
Як вбачається із матеріалів справи, позивач свої зобов'язання за договором виконав належним чином, у той же час відповідач свої зустрічні зобов'язання щодо повної та своєчасної оплати за отриманий товар належним чином не виконав, унаслідок чого було допущено прострочення у виконанні грошового зобов'язання.
Cудом встановлено, що матеріали справи не містять доказів пред'явлення відповідачем позивачу будь-яких претензій щодо неналежного виконання умов договору та/або повернення отриманого товару.
Положеннями частини 2 статті 74 ГПК України передбачено, що у разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов'язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою.
Ухвалою суду від 02.07.2025 року суд запропонував відповідачу надати суду докази оплати товару поставленого позивачем на виконання умов договору поставки товару № 5558 від 29.10.2024 або повернення позивачу товару на суму 1 733,76 гривень.
Вимоги ухвали суду відповідачем не виконані та обставини, на які посилається позивач у позові, відповідач під час розгляду справи не спростував.
Отже, обставину невиконання відповідачем умов договору поставки товару № 5558 від 29.10.2024 укладеного між сторонами в частині оплати товару поставленого позивачем на виконання умов договору поставки товару № 5558 від 29.10.2024 або повернення позивачу товару на суму 1 733,76 гривень суд визнає встановленою.
Приписами статті 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до статті 525 ЦК України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно зі статтею 599 ЦК України зобов'язання припиняються виконанням, проведеним належним чином.
Відповідно до статті 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Враховуючи, що відповідач не виконав належним чином взяті на себе зобов'язання за договором щодо оплати поставленого товару, суд дійшов висновку, що відповідачем порушено умови договору поставки в частині повної та своєчасної оплати за поставлений товар, а тому позивач обґрунтовано звернувся з позовом про стягнення несплаченої суми основного боргу у розмірі 1 733,76 гривень.
Доказів сплати вказаної суми боргу матеріали справи не містять.
Відповідно до статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Згідно пункту 5 частини 1 статті 16 ЦК України одним із способів захисту цивільних прав та інтересів є примусове виконання обов'язку в натурі.
Приймаючи до уваги, що належними та допустимими доказами підтверджено суму основного боргу, суд дійшов висновку, що позовні вимоги про стягнення основного боргу у розмірі 1 733,76 гривень є обгрунтованими та підлягають задоволенню.
Позивачем також заявлено позовні вимоги про стягнення з відповідача 293,60 гривень пені, 123,07 гривень інфляційних втрат та 200,35 гривень 20% річних.
Щодо позовних вимог про стягнення пені суд враховує таке.
Відповідно до статті 611 ЦК України в разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Згідно з частиною 1 статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не виконав його у строк, встановлений договором.
Відповідно до положень статей 546, 548 ЦК України, виконання зобов'язання може забезпечуватися у відповідності до закону або умов договору, зокрема, неустойкою, яку боржник повинен сплатити у разі порушення зобов'язання.
Згідно статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити на користь кредитора пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня. Договором може бути визначено менший розмір пені.
Згідно з частинами 1, 2 статті 551 ЦК України предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.
Відповідно до вимог частини 1 статті 550 ЦК України право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання.
У свою чергу, статтею 230 ГК України передбачено обов'язок учасника господарських відносин сплатити неустойку, штраф, пеню у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
При цьому штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Згідно частини четвертої статті 231 ГК України якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).
Пунктом 5.3. договору сторонами погоджено, що у випадку несвоєчасної оплати поставленої партії товару, покупець зобов'язаний сплатити на користь постачальника пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від вартості партії товару за кожний день прострочення платежу та окрім того - 20% річних.
Як вбачається із матеріалів справи, розрахунок за поставлений товар за договором відповідно до положень пункту 3.5.1. договору та положень статей 252, 253, 254 ЦК України мав бути здійснений за видатковою накладною № ПБК-275978 від 14.11.2024 протягом 7 календарних днів з дати поставки - до 21.11.2024.
Таким чином, прострочення з виконання зобов'язання з оплати поставленого товару виникло згідно видаткової накладної № ПБК-275978 від 14.11.2024 - з 22.11.2024.
Разом з тим, як станом на 22.11.2024 так і станом на дату подання позову до суду та розгляду справи судом зобов'язання з оплати товару за вказаною видатковою накладною на загальну суму 1733,76 гривень відповідачем не були виконані.
Зважаючи на встановлене судом прострочення виконання відповідачем грошового зобов'язання, вимога про стягнення пені в розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожний день прострочення відповідає чинному законодавству, положенням договору та заявлена правомірно.
Відповідно до частини 6 статті 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Наведеною нормою передбачено період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов'язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається із дня, наступного за останнім днем, у який зобов'язання мало бути виконано, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін.
У постанові від 16 жовтня 2024 року у справі № 911/952/22 Велика Палата Верховного Суду виснувала, що законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість періоду нарахування штрафних санкцій. Проте його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов'язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін (див. постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 12 червня 2018 року у справі № 910/4164/17, від 22 листопада 2018 року у справі № 903/962/17, від 07 червня 2019 року у справі № 910/23911/16, від 13 вересня 2019 року у справі № 902/669/18) (пункт 83).
За висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними у цій постанові, якщо умовами укладеного договору сторони передбачили більш тривалий, ніж визначений частиною шостою статті 232 ГК України, строк нарахування штрафних санкцій (зазначили про їх нарахування до дня фактичного виконання, протягом усього періоду існування заборгованості тощо), то їх нарахування не припиняється за період прострочення зобов'язання понад шість місяців від дня, коли відповідне зобов'язання мало бути виконано, а застосуванню підлягає саме строк, встановлений договором (див., для прикладу, постанову Верховного Суду України від 15 квітня 2015 року у справі № 910/6379/14 (провадження № 3-53гс15), в якій умовами договору сторонами було погоджено нарахування пені по день фактичної оплати боргу).
У разі відсутності подібних умов у договорі (використання / зазначення в договорі лише формулювання про нарахування пені "за кожен день прострочення") нарахування штрафних санкцій (зокрема, пені) припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано відповідно до частини шостої статті 232 ГК України.
Ураховуючи наведене, Велика Палата Верховного Суду виснувала, що застосування в тексті господарського договору формулювання "за кожен день прострочення" не можна вважати установленням іншого, ніж визначеного частиною шостою статті 232 ГК України, строку нарахування штрафних санкцій (зокрема, пені). Таке формулювання лише повторює вирізняльну характеристику пені (поденне її нарахування) та характеризує механізм її визначення (розрахунку), однак жодним чином не впливає на можливість зменшення або збільшення строку нарахування пені, визначеного законом чи договором (пункти 91-93).
За умовами пункту 5.3. договору сторонами не погоджено більш тривалий, ніж визначений частиною 6 статті 232 ГК України строк нарахування штрафних санкцій, тому у спірних правовідносинах перебіг строку нарахування пені починається із дня, наступного за останнім днем, у який зобов'язання мало бути виконано та припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано відповідно до частини 6 статті 232 ГК України.
Як вбачається із розрахунку пені здійсненого позивачем, розрахунок здійснено на суму заборгованості у розмірі подвійної облікової ставки НБУ за період з 22.11.2024 по 20.06.2025.
Загальна сума нарахованої позивачем пені складає 293,60 гривень.
Перевіривши здійснений позивачем розрахунок пені, що нарахована на заборгованість за договором в межах визначеного позивачем періоду прострочення, суд дійшов висновку, що при розрахунку пені позивачем допущено помилку та нарахування пені здійснено позивачем поза межами визначеного частиною 6 статті 232 ГК України шестимісячного строку.
Здійснивши перерахунок пені з дати виникнення прострочення з урахуванням вимог частини 6 статті 232 ГК України, суд дійшов висновку, що сума нарахованої пені становить 250,90 гривень.
З урахуванням викладеного, суд дійшов висновку, що вимога про стягнення пені підлягає задоволенню частково в сумі 250,90 гривень, у задоволенні решти вимоги про стягнення пені в сумі 42,70 гривень слід відмовити у зв'язку із безпідставністю заявлених вимог у цій частині.
Щодо позовних вимог про стягнення інфляційних втрат та 20 % річних суд враховує таке.
Відповідно до вимог статті 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
За змістом цієї норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання.
Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові (постанова КГС ВС від 14.01.2020 року № 924/532/19).
Положення статті 625 ЦК України щодо встановлення в договорі іншого, ніж три проценти річних, розміру процентів від простроченої суми є диспозитивними.
Приписами частин 2 та 3 статті 6 та статті 627 ЦК України встановлено, що сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами. Сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд. Сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов'язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами. Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Особам надається право вибору: використати вже існуючі диспозитивні норми законодавства для регламентації своїх відносин або встановити для себе правила поведінки на свій розсуд. Відтак цивільний (господарський) договір як домовленість двох або більше сторін, що спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків, виявляє автономію волі сторін щодо врегулювання їхніх правовідносин на власний розсуд (у межах, встановлених законом), тобто є актом встановлення обов'язкових правил для сторін договору, регулятором їх відносин.
Як встановлено судом, пунктом 5.3. договору сторони узгодили, що у випадку несвоєчасної оплати поставленої партії товару, покупець зобов'язаний сплатити на користь постачальника пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від вартості партії товару за кожний день прострочення платежу та окрім того - 20% річних.
Враховуючи встановлене судом прострочення виконання відповідачем грошового зобов'язання, нараховані позивачем до стягнення 20% річних від вартості партії товару, а такої інфляційні втрати відповідають вимогам чинного законодавства, положенням договору та заявлені правомірно.
Як вбачається із розрахунку 20% річних та інфляційних втрат здійсненого позивачем, розрахунок здійснено від вартості партії товару у розмірі 1 733,76 гривень за період з 22.11.2024 по 20.06.2025. Сума нарахованих позивачем 20% річних та інфляційних втрат складає 200,35 гривень 20% річних та 123,07 гривень інфляційних втрат.
Перевіривши здійснений позивачем розрахунок 20% річних, що нараховані в межах визначеного позивачем періоду прострочення, суд дійшов висновку, що суму 20% річних нараховано вірно, а відтак позовні вимоги щодо стягнення 20% річних у розмірі 200,35 гривень є обгрунтованими та підлягають задоволенню.
Перевіривши здійснений позивачем розрахунок інфляційних втрат, що нараховані в межах визначеного позивачем періоду прострочення, суд дійшов висновку, що нарахована сума інфляційних втрат складає 137,93 гривень.
Приймаючи до уваги, що відповідно до приписів статті 14 ГПК України суд розглядає справу в межах заявлених вимог, а також те, що сума інфляційних втрат визначена позивачем є меншою ніж сума інфляційних втрат визначена судом, суд дійшов висновку, що позовні вимоги про стягнення інфляційних втрат є обгрунтованими у розмірі 123,07 гривень.
Положеннями частин 1-4 статті 13 ГПК України визначено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Згідно вимог 1 статті 14 ГПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Частиною 1 статті 74 ГПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Відповідно до вимог частини 2 статті 76 ГПК України предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності (частини 1-2 статті 86 ГПК України).
Під час розгляду справи, судом кожній стороні була надана розумна можливість представити справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони, у тому числі подати докази на підтвердження своїх вимог та заперечень, обґрунтувати перед судом переконливість поданих доказів та позицій по справі, скористатись іншими процесуальними правами.
Дослідивши фактичні обставини справи, що входять до предмету доказування у цій справі та стосуються кваліфікації спірних відносин, суд дійшов висновку, що відповідачем не спростовано позовних вимог, а судом не виявлено на підставі наявних доказів у справі інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, у зв'язку з чим позовні вимоги підлягають задоволенню у розмірі 2 308,08 гривень, у тому числі: 1 733,76 заборгованості за поставлений товар, 250,90 гривень пені, 123,07 гривень інфляційних втрат та 200,35 гривень 20% річних, у задоволенні 42,70 гривень пені слід відмовити.
Вирішуючи питання розподілу судових витрат судом враховано таке.
Відповідно до пункту 12 частини третьої статті 2 ГПК України основними засадами (принципами) господарського судочинства, зокрема є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.
Згідно вимог статті 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Згідно частини 2 статті 123 ГПК України розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.
Підпунктом 1 пункту 2 частини 2 статті 4 Закону України "Про судовий збір" визначено, що за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру ставка судового збору становить 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб і не більше 350 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Частиною 3 статті 4 Закону України "Про судовий збір" встановлено, що при поданні до суду процесуальних документів, передбачених частиною другою цієї статті, в електронній формі - застосовується коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору.
При зверненні до суду позивачем згідно платіжної інструкції №115806 від 25.06.2025 сплачено судовий збір у загальному розмірі 3028,00 гривень.
З урахуванням ціни позову позивач повинен був сплатити (3028,00 х 0,8) судовий збір у розмірі 2422,40 гривень.
За таких обставин, приймаючи до уваги подання позивачем позову до суду в електронній формі через підсистему ЄСІТС, сплачена частина судового збору у розмірі 605,60 гривень (3028,00 гривень - 2422,40 гривень) підлягає поверненню платнику.
Відповідно до вимог пункту 1 частини 1 статті 7 Закону України "Про судовий збір" сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду, зокрема у разі сплати у більшому розмірі.
Враховуючи, що від Товариства з обмеженою відповідальністю "Київська Дистрибуційна Компанія" не надходило клопотання про повернення судового збору, питання про повернення переплаченої суми судового збору (605,60 гривень) під час ухвалення рішення у справі судом не вирішується.
Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 129 ГПК України судовий збір у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Приймаючи до уваги, що позовні вимоги задоволені частково, витрати по сплаті судового збору у розмірі 2378,31 гривень покладаються на відповідача, у розмірі 44,09 гривень - на позивача.
На підставі викладеного, керуючись статтями 13, 86, 123, 129, 232, 233, 236, 237, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позов задовольнити частково.
2. Стягнути з ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; ІНФОРМАЦІЯ_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Київська Дистрибуційна Компанія" (04053, місто Київ, вулиця Січових Стрільців, будинок, 37-41, ідентифікаційний код юридичної особи 43688917) 1733,76 заборгованості за поставлений товар, 250,90 гривень пені, 123,07 гривень інфляційних втрат, 200,35 гривень 20% річних та 2 378,31 судових витрат зі сплати судового збору.
3. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
4. У задоволенні позовних вимог в частині стягнення 42,70 гривень пені - відмовити.
5. Судові витрати зі сплати судового збору в сумі 44,09 гривень покласти на позивача.
6. Згідно з приписами статті 241 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
7. Відповідно до положень частини 1 статті 256 ГПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення до Північно-західного апеляційного господарського суду. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
8. Примірник судового рішення надіслати сторонам до електронних кабінетів у системі ЄСІТС, у разі відсутності - рекомендованим листом з повідомленням про вручення.
Повне рішення складено 01 вересня 2025 р.
Суддя Шамшуріна М.В.
віддрук. прим.:
1 - до справи;
2 - позивачу до електронного кабінету у системі ЄСІТС;
3 - відповідачу, АДРЕСА_1; ІНФОРМАЦІЯ_2.