вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"26" серпня 2025 р. Справа№ 910/2546/25
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Тищенко А.І.
суддів: Мальченко А.О.
Михальської Ю.Б.
секретар судового засідання: Романенко К.О.,
за участю представників учасників справи: згідно протоколу судового засідання від 26.08.2025,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції апеляційну скаргу Київської міської прокуратури
на рішення Господарського суду міста Києва
від 20.05.2025 (повний текст складено 28.05.2025)
у справі № 910/2546/25 (суддя П.І.Паламар)
за позовом Керівника Жмеринської окружної прокуратури Вінницької області
в інтересах Північного офісу Держаудитслужби,
Жмеринської міської ради Вінницької області
до 1) Управління освіти Жмеринської міської ради
2) Товариства з обмеженою відповідальністю "Марзес"
про визнання договору та додаткової угоди недійсними, застосування
наслідків недійсності правочину,
Короткий зміст позовних вимог
У березні 2025 року Керівника Жмеринської окружної прокуратури Вінницької області звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом в інтересах Північного офісу Держаудитслужби, Жмеринської міської ради Вінницької області до Управління освіти Жмеринської міської ради, Товариства з обмеженою відповідальністю "Марзес" про визнання договору та додаткової угоди недійсними, застосування наслідків недійсності правочину.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що вказані договір та додаткова угода до нього укладені з порушенням ст.ст. 6, 50 Закону України "Про захист економічної конкуренції" в частині здійснення антиконкурентних узгоджених дій з іншим учасником торгів, що суперечить інтересам держави та суспільства.
Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та його мотиви
Рішенням Господарського суду міста Києва від 20.05.2025 у справі №910/2546/25 у позові керівника Жмеринської окружної прокуратури Вінницької області відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що відповідач-2 свої зобов'язання за спірним договором (роботи з поточного ремонту ЗОШ І-ІІІ ст. №1 за адресою: Вінницька область, м. Жмеринка, вул. Коцюбинського, 39 (ДК 021:2015 "Єдиний закупівельний словник" - 45450000-6-Інші завершальні будівельні роботи) виконав належним чином за найнижчу ціну, таким чином, мета (реалізація умов договору), задля якої сторони уклали договір, сторонами досягнута.
За висновками суду першої інстанції посилання прокурора на порушення відповідачем антиконкурентних узгоджених дій є безпідставними, оскільки доказами не підтверджені та спростовуються зібраними у справі доказами.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги, письмових пояснень та узагальнення їх доводів
Не погоджуючись з прийнятим рішенням, Київська міська прокуратура звернулась до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржуване рішення та прийняти нове, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі, мотивуючи свої вимови тим, що рішення суду першої інстанції прийнято з порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.
Так, скаржник звертає увагу на те, що інтерес держави під час проведення тендерних процедур полягає не лише у закупівлі товарів за найнижчою ціною, а і у створенні конкурентного середовища з метою сприяння зростання ефективної соціально орієнтованої економіки.
В своїй апеляційній скарзі, скаржник зазначає, що Антимонопольний комітет України своїм рішенням підтвердив порушення вимог законодавства в діях Товариства з обмеженою відповідальністю "Марзес", протиправність таких дій полягала в їх спрямуванні на здобуття перемоги у процедурі закупівлі будь-якою ціною, у тому числі домовленостей з іншим учасником.
При цьому, апелянт стверджує, що порушення Товариством з обмеженою відповідальністю "Марзес" законодавства про захист економічної конкуренції у вигляді антиконкурентних узгоджених дій, що стосуються спотворення результатів проведеного Управлянням освіти Жмеринської міської ради тендера, не сумісне з основними засадами цивільного законодавства, оскільки є проявом недобросовісної поведінки учасника цивільних відносин, призводить до порушення ним меж здійснення його цивільних прав, порушує принцип добросовісної конкуренції серед учасників, який установлено Законом України "Про публічні закупівлі", нівелює мету проведення конкурентної процедури закупівлі та загалом негативно впливає на економічні процеси у державі та суспільстві.
Узагальнені доводи відзиву на апеляційну скаргу та заперечень проти пояснень відповідача
Заперечуючи проти апеляційної скарги, Управління освіти Жмеринської міської ради подало відзив, у якому просить відмовити у задоволенні апеляційної скарги, оскаржуване рішення залишити без змін, наголошуючи на законності та обґрунтованості останнього.
Північним офісом Держаудитслужби подано відзив на апеляційну скаргу, у якому зазначив, що відповідно до абз. 3 частини 1 статті 8 Закону України «Про публічні закупівлі» моніторинг закупівлі здійснюється протягом проведення процедури закупівлі, укладення договору про закупівлю та його дії, водночас, згідно з інформації, розміщеної в електронній системі закупівель, за результатами проведеної процедури закупівлі за номером ID: UA-2020-02-24- 002665-c замовником укладено договір підряду від 30.03.2020 №37/2020, фінансові зобов'язання за яким виконано в повному обсязі, про що 31.12.2020 оприлюднений в електронній системі закупівель звіт про виконання договору про закупівлю.
Як вбачається з матеріалів справи, позивачем-2 та відповідачем-2 не було надано відзив на апеляційну скаргу, що, в свою чергу, не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції, відповідно до частини 3 статті 263 Господарського процесуального кодексу України.
Явка представників у судове засідання
В судове засідання 26.08.2025 з'явився прокурор та представник відповідача-1, представники позивачів-1,2 та відповідача-2 не з'явились, про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином, що підтверджується довідками про доставку електронного документа (ухвали суду від 19.06.2025, 08.07.2025 та 12.08.2025) до їх електронних кабінетів.
Товариство з обмеженою відповідальністю "Марзес" теж належно повідомлено про час та місце розгляду справи, оскільки кореспонденція направлялась за адресою, що вказана в апеляційній скарзі, а саме: 01054, м. Київ, вул. Богдана Хмельницького, 44.
Крім того, 14.08.2025 через відділ забезпечення автоматизованого розподілу, контролю та моніторингу виконання документів суду (підсистема «Електронний суд») від Північного офісу Держаудитслужби надійшла заява про розгляд справи за відсутності їх представника.
Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 120 Господарського процесуального кодексу України.
Відповідно до частини першої статті 202 Господарського процесуального кодексу України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.
Якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі: неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки (частина третя статті 202 Господарського процесуального кодексу України).
Застосовуючи згідно статті 3 Господарського процесуального кодексу України, статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» при розгляді справи частину 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, колегія суддів зазначає, що право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується обов'язок добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (пункт 35 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії» («Alimentaria Sanders S.A. v. Spain») від 07.07.1989).
Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінку сторін, предмет спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі «Смірнова проти України»).
З огляду на викладене, оскільки неприбуття у судове засідання осіб, які були належним чином повідомлені про дату, час та місце судового засідання, не перешкоджає розгляду справи, явка представників учасників справи в судове засідання не була визнана обов'язковою, а також враховуючи те, що судочинство здійснюється, серед іншого, на засадах рівності та змагальності сторін і учасники судового провадження на власний розсуд користуються наданими ним процесуальними правами, зокрема, правом на участь у судовому засіданні, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про можливість розгляду справи за відсутності представників учасників справи.
Обставини справи встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, у лютому 2020 року Управління освіти Жмеринської міської ради (далі відповідач-1) оголосило про проведення відкритих торгів по закупівлі послуг з поточного ремонту ЗОШ І-ІІІ ст. №1 за адресою: Вінницька область, м. Жмеринка, вул. Коцюбинського, 39 з очікуваною вартістю 773 666 грн (ідентифікатор закупівлі №UA-2020-02-24-002665-с, в мережі Інтернет на порталі електронних закупівель https://prozorro.gov.ua).
На участь у торгах було подано чотири пропозиції, зокрема, Товариства з обмеженою відповідальністю "Марзес" як правонаступника Товариства з обмеженою відповідальністю "СВ-Стрім" (далі відповідач-2), Товариства з обмеженою відповідальністю "Легентроп" як правонаступника Товариства з обмеженою відповідальністю "Академія будівельних технологій", Товариства з обмеженою відповідальністю "Фелікс Леоніс" та Товариства з обмеженою відповідальністю "Семар Поділля".
Переможцем торгів визнано відповідача-2 з ціновою пропозицією 529 850 грн, з яким відповідачем-1 були укладені відповідний договір підряду №37/2020 від 30.03.2020, додаткова угода №1 від 18.09.2020 до цього договору (зменшено ціну договору до 527 898, 61 грн).
На виконання вказаного договору відповідач-2 виконав роботи з поточного ремонту ЗОШ І-ІІІ ст. №1 за договором у повному обсязі загальною вартістю 527 898, 61 грн, а відповідач-1 оплатив ці роботи на умовах договору. Фінансування вказаного договору проводилося за рахунок коштів місцевого бюджету.
Згодом прокуратурі стало відомо про те, що рішенням Антимонопольного комітету України №72/73-р/к від 16.08.2024 встановлено факт вчинення Товариством з обмеженою відповідальністю "Марзес" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Легентроп" правопорушення, передбаченого п. 1 ст. 50, п. 4 ч. 2 ст. 6 Закону України "Про захист економічної конкуренції", у вигляді вчинення антиконкурентних узгоджених дій, які стосуються спотворення результатів вищевказаних відкритих торгів (ідентифікатор закупівлі № UA-2020-02-24-002665-с). За вчинення указаного правопорушення на останніх накладено штраф.
Так, прокуратура стверджує, що вказані договір та додаткова угода до нього укладені з порушенням ст.ст. 6, 50 Закону України "Про захист економічної конкуренції" в частині здійснення антиконкурентних узгоджених дій з іншим учасником торгів, суперечить інтересам держави та суспільства.
За таких обставин прокурор просив задовольнити позов та визнати вищевказані договір підряду №37/2020 від 30.03.2020, додаткову угоду №1 від 18.09.2020 до цього договору на підставі ст.ст. 203, 215, 228 ЦК України недійсними, а також з підстав ст.ст. 216, 228 ЦК України просив застосувати наслідки недійсності правочинів, стягнувши з відповідача-2 на користь відповідача-1 527 898, 61 грн, одержаних в рахунок виконання спірного договору, а з останнього одержані за рішенням кошти стягнути в дохід держави.
Рзом з цим, відповідач-1 в своєму відзиві на позовну заяву зазначив, що під час закупівлі послуг з поточного ремонту ЗОШ І-ІІІ ст. №1 Управління освіти дотрималося порядку проведення відкритих торгів відповідно до вимог розділу ІV Закону України "Про публічні закупівлі". Впродовж встановленого терміну приймання пропозицій замовником (управлінням освіти) було прийнято тендерні пропозиції від 4-х учасників. За результатами електронного аукціону уповноважена особа замовника здійснила розгляд поданих тендерних пропозицій на їх відповідність вимогам тендерної документації, починаючи з учасника, пропозиція якого за результатом оцінки визначена найбільш економічно вигідною.
Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови
Імперативними приписами статті 269 Господарського процесуального кодексу України визначено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Дослідивши наведені в апеляційній скарзі доводи та надані заперечення, перевіривши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, заслухавши пояснення представників учасників справи, колегія суддів дійшла до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на таке.
Відповідно до пункту 3 частини першої статті 131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.
Положення пункту 3 частини першої статті 131-1 Конституції України відсилає до спеціального закону, яким мають бути визначені виключні випадки та порядок представництва прокурором інтересів держави в суді. Таким законом є Закон України «Про прокуратуру».
Питання представництва інтересів держави прокурором у суді врегульовано у статті 23 Закону України «Про прокуратуру», якою визначено, що представництво прокурором держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів держави, у випадках та порядку, встановлених законом (частина перша). Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження (далі - компетентний орган), а також у разі відсутності такого органу (частина третя). Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов'язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб'єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб'єктом владних повноважень (абзаци перший - третій частини четвертої).
Згідно з частиною 3, 5 статті 53 Господарського процесуального кодексу України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.
Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 цього Кодексу.
У разі відкриття провадження за позовною заявою особи, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб (крім прокурора), особа, в чиїх інтересах подано позов, набуває статусу позивача.
У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача.
Відповідно до рішення Конституційного Суду України від 08.04.1999 у справі №1-1/99 державні інтереси закріплюються як нормами Конституції України, так і нормами інших правових актів. Інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону, гарантування державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб'єктів права власності та господарювання тощо.
В кожному конкретному випадку прокурор чи його заступник самостійно визначає, з посиланням на законодавство, підстави подання позову, вказує в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних інтересів держави, обґрунтовує необхідність їх захисту та зазначає орган уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26.05.2020 у справі №912/2385/18 дійшла висновку, що прокурор може представляти інтереси держави у суді лише у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює компетентний орган; 2) у разі відсутності такого органу (частини третя, четверта статті 53 Господарського процесуального кодексу України, частина третя статті 23 Закону України «Про прокуратуру»).
Бездіяльність компетентного органу означає, що він знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.
Звертаючись до відповідного компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.
Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об'єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню, тощо.
Прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження його бездіяльності. Якщо прокурору відомо причини такого незвернення, він обов'язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові, але якщо з відповіді компетентного органу на звернення прокурора такі причини з'ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.
Як встановлено судом, до позовної заяви прокурором надано листування з позивачами, з якого однозначно вбачається відсутність їх намірів звертатись до суду з відповідними позовами, повідомлення прокурора у встановленому порядку про звернення до суду від його імені.
Тобто, прокурором належним чином обґрунтовано підстави для звернення до суду з даним позовом.
При цьому наявність інтересів держави повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному випадку звернення прокурора з позовом, про що зазначено в постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 07.12.2018 у справі № 924/1256/17.
Представництво інтересів держави в суді є конституційною функцією органів прокуратури, а подача позову - єдиним можливим заходом реагування, направленим на реальне поновлення порушених прав та інтересів держави.
За вказаних обставин, апеляційний господарський суд дійшов висновку про наявність підстав, передбачених частиною 3 статті 23 Закону України «Про прокуратуру» для представництва прокурором інтересів держави в суді в даній справі в особі позивача.
Відповідно до частин 1 та 2 статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин, згідно зі статтею 193 Господарського кодексу України повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Визнання договору недійсним є одним із способів захисту, який застосовується судом у випадках та порядку, визначеному законодавством.
Відповідно до частин 2, 3 статті 4 Господарського процесуального кодексу України юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням. До господарського суду у справах, віднесених законом до його юрисдикції, мають право звертатися також особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб.
Згідно з положеннями статті 5 Господарського процесуального кодексу України здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного права чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
Переглядаючи рішення у даній справі, колегія суддів зауважує, що положеннями статті 15 Цивільного кодексу України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Відповідно до статті 16 Цивільного кодексу України визнання правочину недійсним є одним з передбачених законом способів захисту цивільних прав та інтересів. Загальні вимоги щодо недійсності правочину передбачені статтею 215 Цивільного кодексу України.
Статтею 203 Цивільного кодексу України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
За змістом статті 215 Цивільного кодексу України вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним може бути заявлена як однією зі сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненим правочином.
При вирішенні позову про визнання недійсним оспорюваного правочину враховуються загальні приписи статей 3, 15, 16 Цивільного кодексу України. За результатами розгляду такого спору вирішується питання про спростування презумпції правомірності правочину й має бути встановлено не лише наявність підстав недійсності правочину, передбачених законом, але й визначено, чи було порушене цивільне право особи, за захистом якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушене та в чому полягає його порушення, оскільки залежно від цього визначається необхідний спосіб захисту порушеного права, якщо таке порушення відбулося.
Як вбачається з матеріалів справи, договір підряду № 37/202 від 30.03.2020 укладено сторонами за результатами процедури проведення публічних торгів на виконання вимог Закону України "Про публічні закупівлі", який встановлює правові та економічні засади здійснення закупівель товарів, робіт і послуг для забезпечення потреб держави та територіальної громади.
Метою вказаного Закону є забезпечення ефективного та прозорого здійснення закупівель, створення конкурентного середовища у сфері публічних закупівель, запобігання проявам корупції у цій сфері, розвиток добросовісної конкуренції.
Положеннями статті 5 Закону України "Про публічні закупівлі" визначено, що закупівлі здійснюються за такими принципами: добросовісна конкуренція серед учасників; максимальна економія, ефективність та пропорційність; відкритість та прозорість на всіх стадіях закупівель; недискримінація учасників та рівне ставлення до них; об'єктивне та неупереджене визначення переможця процедури закупівлі / спрощеної закупівлі; запобігання корупційним діям і зловживанням.
Слід зазначити, що змагальність учасників конкурентних процедур закупівель ґрунтується на непевності щодо інших учасників та їх поведінки і зумовлює необхідність кожним з учасників пропонування кращих умов за найнижчими цінами. У випадку, коли учасники торгів домовляються між собою щодо умов своїх тендерних пропозицій - усувається непевність, а відтак усувається конкуренція між ними. Оскільки замовник обмежений у ході здійснення процедури торгів лише тими пропозиціями, які подані, то у разі якщо учасники замінять конкуренцію між собою на координацію, замовник не отримує той результат, який би він мав в умовах справжньої конкуренції, тобто вибір переможця закупівлі на принципах прозорої конкурентної процедури.
Таким чином, узгодження учасниками торгів своїх тендерних пропозицій усуває конкуренцію та змагальність між учасниками, а отже спотворює результат, порушує тим самим право замовника на отримання найбільш ефективного для нього результату, який досягається у зв'язку з наявністю лише справжньої конкуренції.
Антиконкурентні узгоджені дії в силу Закону України "Про публічні закупівлі" характеризується антиконкурентною домовленістю між кількома (щонайменше двома) суб'єктами господарювання щодо їхньої поведінки на торгах. Метою антиконкурентних узгоджених дій на торгах, як правило, є підвищення ціни закупівлі вище конкурентного рівня, що зазвичай близька, дорівнює чи перевищує очікувану вартість.
За змістом статті 6 Закону "Про захист економічної конкуренції" антиконкурентними узгодженими діями є узгоджені дії, які призвели чи можуть призвести до недопущення, усунення чи обмеження конкуренції.
Антиконкурентними узгодженими діями, зокрема, визнаються узгоджені дії, які стосуються: 1) встановлення цін чи інших умов придбання або реалізації товарів; 2) обмеження виробництва, ринків товарів, техніко-технологічного розвитку, інвестицій або встановлення контролю над ними; 3) розподілу ринків чи джерел постачання за територіальним принципом, асортиментом товарів, обсягом їх реалізації чи придбання, за колом продавців, покупців або споживачів чи за іншими ознаками; 4) спотворення результатів торгів, аукціонів, конкурсів, тендерів; 5) усунення з ринку або обмеження доступу на ринок (вихід з ринку) інших суб'єктів господарювання, покупців, продавців; 6) застосування різних умов до рівнозначних угод з іншими суб'єктами господарювання, що ставить останніх у невигідне становище в конкуренції; 7) укладення угод за умови прийняття іншими суб'єктами господарювання додаткових зобов'язань, які за своїм змістом або згідно з торговими та іншими чесними звичаями в підприємницькій діяльності не стосуються предмета цих угод; 8) суттєвого обмеження конкурентоспроможності інших суб'єктів господарювання на ринку без об'єктивно виправданих на те причин.
При кваліфікації дій суб'єктів господарювання за пунктом 4 ч. 2 ст. 6 Закону України "Про захист економічної конкуренції" - антиконкурентні узгоджені дії, які стосуються спотворення результатів торгів, узгодженість дій (поведінки) полягає саме в обміні інформацією, заміні конкуренції між учасниками торгів на координацію, в результаті чого усувається конкуренція між ними та спотворюється основний принцип торгів - здійснення конкурентного відбору.
Узгодження дій між суб'єктами господарювання в процесі здійснення державних закупівель усуває конкуренцію та змагальність між учасниками, а отже спростовує результат, тобто порушує тим самим право замовника на отримання найбільш ефективного для нього результату, який досягається у зв'язку з наявністю лише справжньої конкуренції.
При цьому за змістом приписів статті 6 Закону України "Про захист економічної конкуренції" для кваліфікації дій суб'єкта господарювання як антиконкурентних узгоджених дій не є обов'язковим з'ясування наслідків у формі завдання збитків для його конкурентів чи споживачів або інше реальне порушення їх прав чи інтересів, оскільки достатнім є встановлення самого факту вчинення дій, які визначено як антиконкурентні узгоджені дії, та можливість настання таких наслідків.
Змагальність під час торгів забезпечується таємністю інформації. З огляду на зміст статей 1, 5, 6 Закону України "Про захист економічної конкуренції" змагальність учасників процедури закупівлі передбачає самостійні та незалежні дії (поведінку) кожного з них, обов'язок готувати свої пропозиції окремо, без обміну інформацією. (Близька за змістом правова позиція міститься в постановах Верховного Суду від 13.03.2018 у справі №924/381/17, від 16.06.2018 у справі №922/5616/15, від 18.10.2018 у справі №916/3214/17, від 11.06.2020 у справі №910/10212/19).
Відповідно п. 1 ст. 50 Закону України "Про захист економічної конкуренції" порушеннями законодавства про захист економічної конкуренції є антиконкурентні узгоджені дії.
Згідно ст. 20 Закону України "Про публічні закупівлі" відкриті торги є основною процедурою закупівлі. Під час проведення відкритих торгів тендерні пропозиції мають право подавати всі заінтересовані особи. Для проведення відкритих торгів має бути подано не менше двох тендерних пропозицій.
Як було встановлено судом першої інстанції, у лютому 2020 року Управління освіти Жмеринської міської ради оголосило про проведення відкритих торгів по закупівлі послуг з поточного ремонту ЗОШ І-ІІІ ст. №1 за адресою: Вінницька область, м. Жмеринка, вул. Коцюбинського, 39 з очікуваною вартістю 773 666 грн (ідентифікатор закупівлі № UA-2020-02-24-002665-с, в мережі Інтернет на порталі електронних закупівель https://prozorro.gov.ua).
Згідно з вказаним оголошенням про проведення відкритих торгів джерелом фінансування визначено місцевий бюджет.
На участь у торгах було подано чотири пропозиції, зокрема:
- Товариства з обмеженою відповідальністю "Марзес" як правонаступника Товариства з обмеженою відповідальністю "СВ-Стрім" (відповідач-2) із запропонованою первинною пропозицією 563 782, 56 грн, остаточною - 529 850 грн;
- Товариства з обмеженою відповідальністю "Легентроп" як правонаступника Товариства з обмеженою відповідальністю "Академія будівельних технологій" із запропонованою первинною пропозицією 571 475, 84 грн, остаточною - 529 900 грн;
- Товариства з обмеженою відповідальністю "Фелікс Леоніс" із запропонованою первинною пропозицією 642 366 грн, остаточною - 530 000 грн;
- Товариства з обмеженою відповідальністю "Семар Поділля" із запропонованою первинною пропозицією 629 793, 79 грн, остаточною - 629 793, 79 грн.
Переможцем торгів визнано відповідача-2, що підтверджується наявними у матеріалах справи копіями оголошення про проведення відкритих торгів №UA-2020-02-24-002665-с, форми реєстру отриманих тендерних пропозицій, протоколів № б/н рішення уповноваженої особи Управління освіти Жмеринської міської ради від 16.03.2020, повідомлення про намір укласти договір, звіту про результати проведення процедури закупівлі від 30.03.2020.
30.03.2020 між Управлінням освіти Жмеринської міської ради та Товариством з обмеженою відповідальністю "Марзес" укладено договір підряду №37/202 від 30.03.2020, згідно з умовами якого відповідач-2 (підрядник) за завданням (замовника) зобов'язався на свій ризик виконати роботи з поточного ремонту ЗОШ І-ІІІ ст. №1 за адресою: Вінницька область, м. Жмеринка, вул. Коцюбинського, 39 (ДК 021:2015 "Єдиний закупівельний словник" - 45450000-6-Інші завершальні будівельні роботи), загальною вартістю 529 850 грн, а останній - прийняти та оплатити ці роботи на умовах договору.
Згідно п.п. 3.1., 7.1. договору розрахунки за виконані роботи здійснюються на підставі актів виконаних робіт, підписаних повноважними представниками сторін та скріплених печатками, та довідки про вартість виконаних робіт (форма КБ-2В, КБ-3).
Фінансування робіт здійснюється за рахунок коштів місцевого бюджету в межах затверджених видатків замовника.
Строк дії договору згідно п. 12.1. договору встановлений з моменту його підписання та діє до 31.12.2020.
Додатковою угодою №1 від 18.09.2020 у зв'язку зі зміною технічних рішень та зміною обсягів робіт сторони за взаємною зменшили ціну договору на суму 1 951, 39 грн та встановили загальну її ціну 527 898, 20 грн.
На виконання указаного договору відповідач-2 виконав роботи з поточного ремонту ЗОШ І-ІІІ ст. №1 за адресою: Вінницька область, м. Жмеринка, вул. Коцюбинського, 39, за договором у повному обсязі загальною вартістю 527 898, 61 грн, а відповідач-1 оплатив ці роботи на умовах договору.
При цьому, як зазначає прокурор, рішенням Антимонопольного комітету України №72/73-р/к від 16.08.2024 встановлено факт вчинення Товариством з обмеженою відповідальністю "Марзес" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Легентроп" правопорушення, передбаченого п. 1 ст. 50, п. 4 ч. 2 ст. 6 Закону України "Про захист економічної конкуренції", у вигляді вчинення антиконкурентних узгоджених дій, які стосуються спотворення результатів вищевказаних відкритих торгів (ідентифікатор закупівлі № UA-2020-02-24-002665-с). За вчинення вказаного правопорушення на останніх накладено штраф.
Разом з цим, сам факт узгоджених дій двох із чотирьох учасників закупівлі не спростовує необхідність здійснення відповідачем-2 реальних дій, спрямованих на дійсну конкуренцію з рештою незалежних від нього учасників.
Економічна конкуренція (конкуренція) - змагання між суб'єктами господарювання з метою здобуття завдяки власним досягненням переваг над іншими суб'єктами господарювання, внаслідок чого споживачі, суб'єкти господарювання мають можливість вибирати між кількома продавцями, покупцями, а окремий суб'єкт господарювання не може визначати умови обороту товарів на ринку (ст. 1 Закону України "Про захист економічної конкуренції").
Як слідує з тендерної документації пропозиція відповідача-2, що передбачала виконання необхідного обсягу робіт тієї ж якості, була найбільш прийнятною, через меншу запропоновану ціну (найбільш економічно вигідна).
Таким чином, принцип максимальної економії при визначенні переможцем закупівлі другого відповідача було також враховано.
Тому посилання прокурора на порушення відповідачем антиконкурентних узгоджених дій є безпідставними, оскільки доказами не підтверджені та спростовуються зібраними у справі доказами.
Та обставина, що рішенням Антимонопольного комітету України № 72/73-р/к від 16.08.2024 визнано, що Товариство з обмеженою відповідальністю "Марзес" та Товариство з обмеженою відповідальністю "Легентроп" вчинили правопорушення передбачене п. 1 ст. 50, п. 4 ч. 2 ст. 6 Закону України "Про захист економічної конкуренції", на заперечує здійснення відповідачем-1 закупівлі необхідної йому послуги на конкурентних засадах з дотримання процедури закупівлі.
Суд враховує, що лише сам факт вчинення вказаними особами порушення у вигляді антиконкурентних узгоджених дій під час участі у спірній закупівлі, встановлений Рішенням АМК, не є підставою для визнання оспорюваних правочинів недійсними як таких, що вчинені з метою, що суперечить інтересам держави і суспільства.
Колегія суддів вказує, що матеріали справи не містять доказів наявності будь-яких обмежень чи заборон відповідача-2 щодо участі у тендері на момент проведення закупівлі та укладення спірного договору.
Крім того, суд акцентує увагу, що умови оспорюваного договору виконані його сторонами в повному обсязі. Тобто, договір було виконано більше ніж за три з половиною роки до рішення АМКУ.
При цьому, в матеріалах справи відсутні докази невідповідності кількості, вартості або якості виконаних робіт відповідачем-2, розміру завданих замовнику збитків, наявності інших порушень при виконанні умов договору.
Таким чином, колегія суддів вважає, що прокурор не довів належними та допустимими доказами, у чому конкретно полягала завідомо суперечна інтересам держави і суспільства мета укладення оспорюваних правочинів, наявність протиправних наслідків оспорюваних правочинів, а також наявність умислу (наміру) у сторін саме на укладення договору, що суперечить інтересам держави і суспільства.
Прокурор не обґрунтував належними та допустимими доказами спрямованість та відповідність оспорюваного правочину ознакам, які б свідчили про посягання на суспільні, економічні та соціальні основи держави і суспільства.
Відтак, колегія суддів вважає висновок суду першої інстанції законним та обґрунтованим.
Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги
Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтуються на всебічному та повному і об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
У викладі підстав для прийняття рішення суду необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 28.05.2020 у справі № 909/636/16.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.
У рішенні Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України» вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N303-A, п. 29).
Отже, з огляду на вищевикладене та встановлені фактичні обставини справи, суд надав вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмета доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.
При цьому, слід зазначити, що іншим доводам сторін оцінка судом не надається, адже, вони не спростовують встановлених судом обставин, та не впливають на результат прийнятого рішення.
Враховуючи вищевикладене, апеляційний господарський суд погоджується із висновками місцевого суду як законними, обґрунтованими обставинами й матеріалами справи, детальний аналіз яких, як і нормативне обґрунтування прийнятого судового рішення наведено місцевим судом, підстав для скасування його не знаходить. Доводи апелянта по суті його скарги в межах заявлених вимог, як безпідставні й необґрунтовані не заслуговують на увагу, оскільки не підтверджуються жодними доказами по справі й не спростовують викладених в судовому рішенні висновків.
Оцінюючи вищенаведені обставини, колегія приходить до висновку, що рішення Господарського суду міста Києва від 20.05.2025 у справі №910/2546/25 обґрунтоване, відповідає обставинам справи і чинному законодавству, а отже, підстав для його скасування не вбачається, у зв'язку з чим апеляційна скарга не підлягає задоволенню.
Враховуючи ви ще викладене та керуючись статтями керуючись статтями 129, 269, 270, 273, пунктом 1 частини 1 статті 275, статтями 276, 282, 284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -
Апеляційну скаргу Київської міської прокуратури на рішення Господарського суду міста Києва від 20.05.2025 у справі №910/2546/25 залишити без задоволення.
Рішення Господарського суду міста Києва від 20.05.2025 у справі №910/2546/25 залишити без змін.
Матеріали справи №910/2546/25 повернути до Господарського суду міста Києва.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у порядку, передбаченому статтями 286-291 Господарського процесуального кодексу України.
Повний текст складено: 01.09.2025.
Головуючий суддя А.І. Тищенко
Судді А.О. Мальченко
Ю.Б. Михальська