СВЯТОШИНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М. КИЄВА
пр. № 2-о/759/391/25
ун. № 759/1342/25
02 вересня 2025 року м.Київ
Суддя Святошинського районного суду м. Києва Єросова І.Ю.,
розглянувши заяву про відвід головуючого судді Святошинського районного суду м.Києва Єросової Іванни Юріївни, заявлену ОСОБА_1 у цивільній справі за заявою ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ), заінтересовані особи: ОСОБА_2 ( АДРЕСА_2 ), Служба у справах дітей та сім'ї Святошинської районної в місті Києві державної адміністрації (03148, м.Київ, вул.Гната Юри, 9), Міністерство оборони України (м.Київ, проспект Повітряних сил України,6) про встановлення факту самостійного виховання та утримання малолітньої дитини батьком,
08.01.2025 р. ОСОБА_1 звернувся до суду із вказаною заявою у якій просить встановити факт, що має юридичне значення, а саме, факт самостійного виховання та утримання малолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 батьком ОСОБА_1 за місцем постійного проживання та реєстрації АДРЕСА_1 . Метою встановлення такого факту заявник визначає захист його прав та інтересів і прав та інтересів дитини без їх конкретизації.
Ухвалою Святошинського районного суду м. Києва від 20.01.2025 р. у відкритті провадження відмовлено.
Постановою Київського апеляційного суду від 06.03.2025 р. ухвалу від 20.01.2025 р. скасовано, справу направлено до суду першої інстанції для продовження розгляду. Підставою скасування ухвали Святошинського районного суду м.Києва від 20.01.2025 р. став висновок Київського апеляційного суду м.Києва про те, що розгляд справ щодо участі одного з батьків у вихованні дитини може розглядатись у порядку окремого провадження, а висновок суду першої інстанції про те, що факт самостійного виховування батьком дитини не може існувати без наявного спору про право, є помилковим. Київським апеляційним судом наголошено, з посиланням на Закон України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», що саме в порядку окремого провадження необхідно вирішувати справу про встановлення факту самостійного виховання та утримання дитини, оскільки це є підставою для отримання відстрочки від мобілізації. Таким чином, судом апеляційної інстанції самостійно визначено мету звернення ОСОБА_1 до суду.
Ухвалою судді Святошинського районного суду м. Києва від 10.04.2025 р. відкрито провадження у справі, розгляд справи призначено на 30.06.2025 р.
Ухвалою Святошинського районного суду м. Києва від 30.06.2025 р. залучено Міністерство оборони України у якості заінтересованої особи, розгляд справи відкладений на 21.07.2025 р.
У зв'язку із перебуванням судді на лікарняному, справа була знята з розгляду із визначенням нової дати - 13.10.2025 р.
15.08.2025 р. ОСОБА_1 подано до суду заяву про відвід судді Єросової І.Ю. В обґрунтування відводу вказує на постановлення суддею ухвали про відмову у відкритті провадження, яка скасована апеляційною інстанцією, на перебування судді на лікарняному, що мало наслідком зняття справи з розгляду 21.07.2025 р., а також на його звернення 03.08.2025 р. до Вищої ради правосуддя зі скаргою. Вказана поведінка викликає у сторони позивача сумніви у неупередженості, безсторонності та об'єктивності судді.
Ознайомившись із заявою про відвід судді, дослідивши матеріали цивільної справи, суддя доходить висновку про відмову у задоволенні заяви та наявність підстав для самовідводу судді, виходячи з наступного.
Відповідно до пункту 5 частини першої статті 36 ЦПК України суддя не може розглядати справу і підлягає відводу (самовідводу), якщо є обставини, що викликають сумнів в неупередженості або об'єктивності судді.
Відповідно до частини першої статті 36 ЦПК України суддя не може розглядати справу і підлягає відводу (самовідводу), якщо: 1) він є членом сім'ї або близьким родичем (чоловік, дружина, батько, мати, вітчим, мачуха, син, дочка, пасинок, падчерка, брат, сестра, дід, баба, внук, внучка, усиновлювач чи усиновлений, опікун чи піклувальник, член сім'ї або близький родич цих осіб) сторони або інших учасників судового процесу, або осіб, які надавали стороні або іншим учасникам справи правничу допомогу у цій справі, або іншого судді, який входить до складу суду, що розглядає чи розглядав справу; 2) він брав участь у справі як свідок, експерт, спеціаліст, перекладач, представник, адвокат, секретар судового засідання або надавав стороні чи іншим учасникам справи правничу допомогу в цій чи іншій справі; 3) він прямо чи побічно заінтересований у результаті розгляду справи; 4) було порушено порядок визначення судді для розгляду справи; 05) є інші обставини, що викликають сумнів в неупередженості або об'єктивності судді.
Згідно з частинами другою та третьою статті 40 ЦПК України питання про відвід судді вирішує суд, який розглядає справу. Суд задовольняє відвід, якщо доходить висновку про його обґрунтованість. Якщо суд доходить висновку про необґрунтованість заявленого відводу і заява про такий відвід надійшла до суду за три робочі дні (або раніше) до наступного засідання, вирішення питання про відвід здійснюється суддею, який не входить до складу суду, що розглядає справу, і визначається у порядку, встановленому частиною першою статті 33 цього Кодексу. Такому судді не може бути заявлений відвід. Якщо заява про відвід судді надійшла до суду пізніше ніж за три робочі дні до наступного засідання, така заява не підлягає передачі на розгляд іншому судді, а питання про відвід судді вирішується судом, що розглядає справу.
Частиною восьмою статті 40 ЦПК України передбачено, що суд вирішує питання про відвід судді без повідомлення учасників справи. За ініціативою суду питання про відвід судді може вирішуватися у судовому засіданні з повідомленням учасників справи. Неявка учасників справи у судове засідання, в якому вирішується питання про відвід судді, не перешкоджає розгляду судом питання про відвід судді.
За результатами вирішення заяви про відвід суд постановляє ухвалу (частина одинадцята статті 40 ЦПК України).
Заявник, заявляючи відвід висловлює свої сумніви в неупередженості, безсторонності та об'єктивності судді. З цього приводу суд зазначає наступне.
Як зазначено у коментарі до Кодексу суддівської етики, затвердженого рішенням Ради суддів України від 4 лютого 2016 року № 1, відчуття упередженості це формування у судді до тієї чи іншої людини, яка є учасником судового розгляду, власного ставлення, заснованого не на об'єктивному критерії, а на особистих симпатіях або антипатіях.
Важливу роль у розробці критеріїв неупередженості (тобто безсторонності), як складової права на справедливий судовий розгляд відіграє практика Європейського суду з прав людини (надалі - ЄСПЛ), у контексті якої повинна формуватися національна судова практика.
Стаття 6 ЄКПЛ відноситься також до сфери цивільного судочинства. При цьому ключовими її положеннями є право кожного при визначенні його цивільних прав та обов'язків на справедливий публічний розгляд справи протягом розумного строку незалежним та безстороннім судом, створеним на підставі закону. Виходячи з наявної практики ЄСПЛ, можна констатувати, що він в цілому визначив концептуальні підходи до тлумачення ст. 6 ЄКПЛ, представивши не лише змістовні характеристики неупередженості, але й її суб'єктивні та об'єктивні компоненти.
Так, у справі «П'єрсак проти Бельгії» ЄСПЛ висловив позицію, згідно з якою, незважаючи на той факт, що безсторонність зазвичай означає відсутність упередженості, її відсутність або, навпаки, наявність може бути перевірено різноманітними способами ЄСПЛ. У даному контексті, на думку ЄСПЛ, можна провести розмежування між суб'єктивним підходом, який відображає особисте переконання даного судді у конкретній справі, та об'єктивним підходом, який визначає, чи були достатні гарантії, щоб виключити будь-які сумніви з цього приводу. Таким чином, на основі вищезазначеного, слід зробити висновок, що при оцінці безсторонності суду слід розмежовувати суб'єктивний та об'єктивний аспект.
Щодо суб'єктивної складової даного поняття, то у справі "Хаушильд проти Данії" зазначається, що ЄСПЛ потрібні докази фактичної наявності упередженості судді для відсторонення його від справи. Причому суддя вважається безстороннім, якщо тільки не з'являються докази протилежного. Таким чином, існує презумпція неупередженості судді, а якщо з'являються сумніви щодо цього, то для його відводу в ході об'єктивної перевірки має бути встановлена наявність певної особистої заінтересованості судді, певних його прихильностей, уподобань стосовно однієї зі сторін у справі.
Стосовно об'єктивної неупередженості у справі "Фей проти Австрії" ЄСПЛ вказав, що вона полягає у відсутності будь-яких законних сумнівів в тому, що її забезпечено та гарантовано судом, а для перевірки на об'єктивну неупередженість слід визначити, чи є факти, які не залежать від поведінки судді, що можуть бути встановлені та можуть змусити сумніватися у його неупередженості. Мова йде про ту довіру, яку суди у демократичному суспільстві повинні апріорно викликати в учасників цивільного процесу.
Між суб'єктивною та об'єктивною безсторонністю не існує беззаперечного розмежування, оскільки поведінка судді не тільки може викликати об'єктивні побоювання щодо його безсторонності з точки зору стороннього спостерігача (об'єктивний критерій), а й може бути пов'язана з питанням його або її особистих переконань (суб'єктивний критерій) («Kyprianou проти Кіпру» [ВП], № 73797/01, п. 119, ECHR 2005-ХІІІ). Відповідно, у деяких випадках, коли докази для спростування презумпції суб'єктивної безсторонності судді отримати складно, додаткову гарантію надасть вимога об'єктивної безсторонності («Pullar проти Сполученого Королівства», рішення від 10 червня 1996 рок, п. 32, Reports 1996-III).
Заявник у справі в обґрунтування підстав для відводу посилається постановлення суддею ухвали про відмову у відкритті провадження, яка скасована апеляційною інстанцією, що на його думку є порушенням його права на доступ до суду; на перебування судді на лікарняному, що мало наслідком зняття справи з розгляду 21.07.2025 р. і що на думку заявника є підставою для звільнення судді за станом здоров'я; а також на його звернення 03.08.2025 р. до Вищої ради правосуддя зі скаргою.
Слід зазначити, що не можуть бути підставами для відводу судді будь-які бачення учасника справи щодо ведення суддею судового процесу та висновки такої сторони, що призводять до ситуаційних проявів її незгоди шляхом заяви відводу. Законодавцем у ст.40 ЦПК України чітко передбачені умови та строки за яких відвід може бути заявлений : відвід повинен бути вмотивованим і заявленим протягом десяти днів з дня отримання учасником справи ухвали про відкриття провадження, однак не пізніше першого судового засідання і лише у виняткових випадках (коли про підставу відводу не могло бути відомо до спливу вказаного строку - не пізніше двох днів, коли заявник дізнався про цю підставу), може бути розглянутим.
Заявник не повідомляє і не надає жодного належного доказу в обгрунтування заявлених ним обставин, які б свідчили про упередженість або необ'єктивність головуючої судді і яка могла би слугувати підставою для відводу.
Суд зазначає, що незалежність і недоторканість суддів гарантується ст. ст. 126, 129 Конституції України, якими встановлено, що судді при здійсненні правосуддя незалежні й підкоряються лише закону.
Відповідно до ст. 6 ЗУ "Про судоустрій і статус суддів" від 02.06.2016 року встановлено, що втручання у здійснення правосуддя, вплив на суд або суддів убудь-який спосіб, неповага до суду чи суддів, збирання, зберігання, використання і поширення інформації усно, письмово або в інший спосіб з метою дискредитації суду або вплив на безсторонність суду, заклики до невиконання судових рішень забороняються і мають наслідком відповідальність, встановлену законом.
Згідно з п. 11 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 13.06.2007 N 8 "Про незалежність судової влади" втручання у діяльність судових органів слід розуміти вплив на суддю у будь-які формі (прохання, вимога, вказівка, погроза, підкуп, насильство, критика судді в ЗМІ до вирішення справи в зв'язку з її розглядом, тощо) з боку будь-якої особи з метою схилити його до вчинення чи не вчинення певних процесуальних дій або ухвалення певного судового рішення. При цьому не має значення, за допомогою яких засобів, на якій стадії процесу та діяльності суду якої інстанції здійснюється втручання.
Таким чином, сумніви в неупередженості та безсторонності судді не можуть ґрунтуватись виключно на суб'єктивній оцінці учасника справи, без належного обґрунтування та наявності будь-яких доказів на підтвердження вказаних фактів.
Оцінюючи заяву про відвід судді в сукупності з доводами на які посилається заявник, суддя доходить висновку, що вони за своєю суттю зводяться до незгоди із постановленими ухвалами суду і до їх постановлення у позивача не виникало сумнівів в неупередженості та безсторонності судді.
Слід зазначити, що процесуальні рішення суду не можуть бути підставою для відводу судді, що передбачено ч.4 ст.35 ЦПК України.
Дослідивши обставини про відвід, зазначені позивачем, суд дійшов висновку, що заява про відвід не містить підстав, зазначених у ст. 36 ЦПК України, а в ній викладені лише суто гіпотетичні припущення щодо упередженості головуючого по справі. Незгода сторони з процесуальними рішеннями та діями судді не може бути підставою для відводу.
Аналізуючи підстави, які зазначені заявником для відводу судді, вважаю, що вони не є такими, що свідчать про заінтересованість, упередженість судді, оскільки заявником не доведено конкретних фактів та наслідків цих фактів (обставин), які можуть вплинути на об'єктивність розгляду даної справи.
За таких обставин, дослідивши заяву ОСОБА_1 про відвід судді, перевіривши матеріали справи, враховуючи практику Європейського суду з прав людини, який неодноразово зазначав, що презумпція особистої неупередженості судді діє до тих пір, поки не доведено інше, суддя вважає, що заявником не зазначені та не доведені будь-які обставини, які викликають сумнів в об'єктивності та неупередженості судді Єросової І.Ю. при вирішенні даної цивільної справи.
Розглянувши заяву про відвід судді Єросової І.Ю., дослідивши матеріали справи, вважаю, що заявлений відвід задоволенню не підлягає, оскільки підстав для відводу судді, передбачених вищенаведеними положеннями чинного процесуального законодавства України, не встановлено.
Разом із цим, ОСОБА_1 повідомлено, що ним подано до Вищої ради правосуддя скаргу щодо вчинення суддею Єросовою І.Ю. дисциплінарного проступку.
На переконання судді такі дії заявника, що полягають у поданні скарги на дії судді до ВРП до початку розгляду справи, можуть свідчити про вплив на суд шляхом здійснення тиску на суддю з метою, зокрема, перешкодити виконанню нею своїх професійних обов'язків або схилити до ухвалення неправосудного рішення. Це обумовлює постійний психологічний тиск і виступає чинником, що може викликати у майбутньому сумніви у об'єктивності та неупередженості судді у справі.
Відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 36 ЦПК України суддя не може розглядати справу і підлягає відводу (самовідводу), якщо є інші обставини, що викликають сумнів в неупередженості або об'єктивності судді.
Статтею 15 Кодексу суддівської етики визначено, що неупереджений розгляд справ є основним обов'язком судді. Вказане випливає з принципу об'єктивності, визначеному у Бангалорських принципах поведінки суддів, відповідно до якого об'єктивність судді є необхідною умовою для належного виконання ним своїх обов'язків.
Суддя заявляє самовідвід від участі в розгляді справи в тому випадку, якщо для нього не є можливим винесення об'єктивного рішення у справі, або в тому випадку, коли у стороннього спостерігача могли б виникнути сумніви в неупередженості судді.
Згідно зі статтею 39 ЦПК України відвід (самовідвід) повинен бути вмотивованим і заявленим до початку з'ясування обставин у справі та перевірки їх доказами.
Оскільки цивільне процесуальне законодавство встановлює загальні вимоги до вмотивованості відводу (самовідводу), суд звертається до інших джерел права, які визнані в Україні, для більш детального аналізу. Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди України застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Це положення узгоджується зі статтею 9 Конституції України, що встановлює пріоритет міжнародного права в Україні.
Щодо формування складу суду, то Європейський суд з прав людини зазначає, що хоча й розподіл справи конкретному суду підпадає під "свободу розсуду", якою користуються національні органи влади у такому випадку, потрібно переконатися, що цей розподіл був сумісний із пунктом 1 статті 6 Конвенції та, зокрема, з його вимогами незалежності та неупередженості (Рішення у cпpaвiMoiseyev проти Росіївід 9 жовтня 2008 року, заява N 62936/00, параграф 176). У цьому контексті важливо врахувати, що на стадії розгляду цивільної справи по суті в суді першої інстанції, суд досліджує всі матеріали справи та надає їм оцінку. Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили (стаття 89 ЦПК України).
В пункті 104 рішення ЄСПЛ у справі "Олександр Волков проти України" (заява N 21722/11) від 27.05.2013 зазначено, що, як правило, безсторонність означає відсутність упередженості та необ'єктивності. Згідно з усталеною практикою Суду існування безсторонності для цілей пункту 1 статті 6 Конвенції повинно встановлюватися згідно з: (і) суб'єктивним критерієм, врахувавши особисті переконання та поведінку конкретного судді, тобто чи мав суддя особисту упередженість або чи був він об'єктивним у цій справі, та (іі) об'єктивним критерієм, іншими словами, шляхом встановлення того, чи забезпечував сам суд та, серед інших аспектів, його склад, достатні гарантії для того, щоб виключити будь-який обґрунтований сумнів у його безсторонності (див., серед інших, рішення у справах "Фей проти Австрії" (Fey v. Austria), від 24 лютого 1993 року, Series А N 255, п. п. 28 та 30, та "Веттштайн проти Швейцарії" (Wettstein v. Switzerland), заява N 33958/96, п. 42, ECHR 2000-XII).
Аналогічно в пункті 66 рішення ЄСПЛ у справі "Бочан проти України" (заява N 7577/02) від 03.05.2007 зазначено, що "безсторонність", в сенсі пункту 1 статті 6, має визначатися відповідно до суб'єктивного критерію, на підставі особистих переконань та поведінки конкретного судді у конкретній справі - тобто, жоден з членів суду не має проявляти будь-якої особистої прихильності або упередження, та об'єктивного критерію - тобто, чи були у судді достатні гарантії для того, щоб виключити будь-які легітимні сумніви з цього приводу. Відповідно до об'єктивного критерію має бути визначено, чи наявні факти, що можуть бути перевірені, які породжують сумніви щодо відсутності безсторонності судів. У цьому зв'язку навіть зовнішні ознаки мають певне значення. Ключовим питанням є довіра, яку суди в демократичному суспільстві мають вселяти суспільству і, перш за все, сторонам у процесі.
При цьому поняття "інші обставини, які викликають сумнів у його неупередженості" є оціночним, тлумачення та використання якого залежить від суб'єктивного усвідомлення певних обставин особою, яка його застосовує, виходячи зі свого внутрішнього переконання та власного ставлення до них.
Відповідно до положень пункту 2.5 Бангалорських принципів поведінки суддів, суддя підлягає відводу від участі в розгляді справи в тому випадку, якщо для нього є неможливим винесення об'єктивного рішення у справі або в тому випадку, коли у стороннього спостерігача могли б виникнути сумніви в неупередженості судді.
Згідно з пунктом 12 Висновку N 1 (2001) Консультативної ради європейських суддів для Комітету міністрів Ради Європи про стандарти незалежності судових органів та незмінюваність суддів, передбачено, що незалежність судової влади означає повну неупередженість із боку суддів. При ухваленні судових рішень щодо сторін у судовому розгляді судді повинні бути безсторонніми, вільними від будь-яких зав'язків, прихильності чи упередження, що впливає або може сприйматися як таке, що впливає, на здатність судді приймати незалежні рішення.
За таких обставин, з метою забезпечення недопущення сторонніх впливів на прийняття процесуальних рішень у цивільному процесі, усунення можливої упередженості судді при здійсненні судового розгляду цивільної справи, сприяння підвищенню рівня довіри громадськості до суду та винесених рішень, вбачаються підстави для самовідводу головуючої судді Єросової І.Ю. від розгляду даної цивільної справи.
На підставі викладеного та керуючись статтями 36-40 ЦПК України, суд
У задоволенні заяви ОСОБА_1 про відвід головуючого судді Святошинського районного суду м.Києва Єросової Іванни Юріївни у цивільній справі за заявою ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ), заінтересовані особи: ОСОБА_2 ( АДРЕСА_2 ), Служба у справах дітей та сім'ї Святошинської районної в місті Києві державної адміністрації (03148, м.Київ, вул.Гната Юри, 9), Міністерство оборони України (м.Київ, проспект Повітряних сил України,6) про встановлення факту самостійного виховання та утримання малолітньої дитини батьком, відмовити.
Заяву судді Єросової Іванни Юріївни про самовідвід, задовольнити.
В порядку самовідводу відвести суддю Святошинського районного суду міста Києва Єросову Іванну Юріївну від розгляду цивільної справи за заявою ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ), заінтересовані особи: ОСОБА_2 ( АДРЕСА_2 ), Служба у справах дітей та сім'ї Святошинської районної в місті Києві державної адміністрації (03148, м.Київ, вул.Гната Юри, 9), Міністерство оборони України (м.Київ, проспект Повітряних сил України,6) про встановлення факту самостійного виховання та утримання малолітньої дитини батьком.
Цивільну справу №759/1342/25 (провадження № 2-о/759/391/25) передати до цивільної канцелярії Святошинського районного суду міста Києва для повторного автоматизованого розподілу справи між суддями в порядку, передбаченому ст. 33 ЦПК України.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Суддя І.Ю.Єросова