Справа №348/1445/25
02 вересня 2025 року м. Надвірна
Надвірнянський районний суд Івано-Франківської області в складі:
головуючого судді Солодовнікова Р.С.,
при секретарі судового засідання Бойчук О.В.,
розглянувши у підготовчому судовому засіданні у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , Пасічнянської сільської ради, про визнання права власності на житловий будинок в порядку спадкування та зустрічним позовом ОСОБА_2 , ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , Пасічнянської сільської ради про скасування свідоцтв про право на спадщину та визнання права власності в порядку спадкування за законом,-
за відсутності сторін,
В провадженні суду перебуває справа за позовом ОСОБА_4 до Івано-Франківської міської ради про визнання права власності в порядку спадкування та зустрічним позовом ОСОБА_2 , ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , Пасічнянської сільської ради про скасування свідоцтв про право на спадщину та визнання права власності в порядку спадкування за законом, які об'єднані в одне провадження.
Від представника ОСОБА_2 - адвоката Шургот О.В. поступила заява про забезпечення позову. Заяву обгрунтовує, що після смерті ОСОБА_5 та ОСОБА_6 , позивачка за первісним позовом ОСОБА_1 , оформила спадщину та отримала свідоцтва на право власності на спадкове майно, а саме на земельні ділянки з кадастровими номерами 2624085002:01:001:0020, 2624085002:01:001:0021, що підтверджується інформаційними довідками з Державного реєстру речових прав. Дві частки земельної ділянки з кадастровим номером 2624085002:01:001:0020 зареєстровані за позивачкою на підставі свідоцтва про право на спадщину, серія та номер: 349, виданого 17.03.2025, та свідоцтва про право на спадщину, серія та номер: 351, виданого 17.03.2025, видавник: Шушкевич С.М., приватний нотаріус Надвірнянського районного нотаріального округу Івано-Франківської області. Дві частки земельної ділянки з кадастровим номером 2624085002:01:001:0021 зареєстровані за позивачкою на підставі свідоцтва про право на спадщину, серія та номер: 348, виданого 17.03.2025, та свідоцтва про право на спадщину, серія та номер: 350, виданого 17.03.2025, видавник: Шушкевич С.М., приватний нотаріус Надвірнянського районного нотаріального округу Івано-Франківської області. Відтак, як вбачається з наведеного, ОСОБА_1 одноособово оформила спадок після смерті своїх обидвох батьків ОСОБА_6 та ОСОБА_5 , чим порушила права на спадкування свого брата ОСОБА_7 , а після його смерті - права його дітей ОСОБА_2 та ОСОБА_8 . Крім того, ОСОБА_1 приховала від нотаріуса той факт, що на земельній ділянці кадастровий номер 2624085002:01:001:0021, яку вона успадкувала, розташоване незавершене будівництво житлового будинку з відсотком готовності 82%, що будувався батьком відповідачів. Зважаючи на те, що спірне майно зареєстроване на ім'я ОСОБА_1 , то у неї не має жодних перешкод для його відчуження. Більше того, відповідачці ОСОБА_2 повідомили мешканці села Пасічна, що ОСОБА_1 вживає активні дії по відчуженню земельної ділянки, на якій знаходиться об'єкт незавершеного будівництва. З метою ефективного захисту порушеного права позивачки, вважаємо за необхідне накласти на арешт на спірне майно із забороною розпорядження та відчуження.
Суд, перевіривши доводи представника ОСОБА_2 адвоката Шургот О.В., вивчивши матеріали цивільної справи, дійшов такого висновку.
Відповідно до ч.1, 2 ст.149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
Верховний Суд у постановах від 31 липня 2024 року справа №623/2015/21, від 29 липня 2024 року в справі №761/80/23, від 15 липня 2024 року в справі №361/5905/23 та інших виснував, що метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.
За вимогами пункту 3 частини першої статті 151ЦПК України заява про забезпечення позову повинна містити, зокрема, обґрунтування необхідності забезпечення позову.
Обґрунтування необхідності забезпечення позову полягає у доказуванні обставин, з якими пов'язано вирішення заяви про забезпечення позову. Крім того, особа, яка подала заяву про забезпечення позову, повинна довести відповідність (адекватність) засобу забезпечення позову.
У частині першій статті 150ЦПК України визначено, що позов забезпечується, зокрема, накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб.
При цьому вид забезпечення позову має бути співмірним із заявленими позивачем вимогами.
Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має пересвідчитися, що існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову, з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.
Співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, з майновими наслідками заборони відповідачу здійснювати певні дії.
Ці обставини є істотними і необхідними для забезпечення позову.
Отже, умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може утруднити або унеможливити виконання рішення по суті позовних вимог.
Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв'язку із застосуванням відповідних заходів.
Такі правові висновки сформульовані Верховний Судом у постановах від 17 червня 2024 року в справі №644/1482/22, від 01 травня 2024 року в справі №638/6777/23, від 21 лютого 2024 року в справі №201/9686/23 та інших, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі №381/4019/18 (провадження №14-729цс19).
Забезпечення позову є тимчасовим обмеженням і його значення полягає в тому, що ним захищаються законні інтереси позивача на той випадок, коли відповідач буде діяти недобросовісно або коли невжиття заходів забезпечення позову може потягти за собою неможливість виконання судового рішення. Крім цього, інститут забезпечення позову захищає в рівній мірі інтереси як позивача, так і відповідача.
Під час вирішення питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.
Велика Палата Верховного Суду виснувала про те, що під забезпеченням позову розуміють сукупність процесуальних дій, що гарантують виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог. Особам, які беруть участь у справі, надано можливість уникнути реальних ризиків щодо утруднення чи неможливості виконання рішення суду, яким буде забезпечено судовий захист законних прав, свобод та інтересів таких осіб. Важливим є момент об'єктивного існування таких ризиків, а також того факту, що застосування заходів забезпечення позову є дійсно необхідним, що без їх застосування права, свободи та законні інтереси особи (заявника клопотання) будуть порушені, на підтвердження чого є належні й допустимі докази. Також важливо, щоб особа, яка заявляє клопотання про забезпечення позову, мала на меті не зловживання своїми процесуальними правами, порушення законних прав відповідного учасника процесу, до якого зазначені заходи мають бути застосовані, а створення умов, за яких не існуватиме перешкод для виконання судового рішення. Тому при використанні механізму забезпечення позову учасники спору повинні належним чином обґрунтовувати підстави застосування відповідного заходу забезпечення позову у конкретній справі; зазначати обставини, які свідчать про те, що неприйняття зазначеного заходу може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду; підтверджувати такі обставини належними й допустимими доказами (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 18 травня 2021 року у справі №914/1570/20).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 24 квітня 2024 року в справі №754/5683/22 (провадження №14-28цс23) зазначено, що жодних обмежень щодо застосування такого виду забезпечення позову, як накладення арешту на майно (грошові кошти), лише у сфері майнових спорів або заборони його застосування при вирішенні немайнового спору цивільне процесуальне законодавство не містить. Велика Палата Верховного Суду виснувала, що як характер спору (майновий або немайновий), так і те, чи підлягає судове рішення у конкретній справі примусовому виконанню, не мають вирішального значення при дослідженні судом питання про наявність підстав для вжиття заходів забезпечення позову. Ключовим є встановлення судом: 1) наявності спору між сторонами; 2) ризику незабезпечення ефективного захисту порушених прав позивача, який може проявлятися як через вплив на виконуваність рішення суду в конкретній справі, так і шляхом перешкоджання поновленню порушених чи оспорюваних прав позивача, за захистом яких він звернувся до суду; 3) співмірності обраного позивачем виду забезпечення позову з пред'явленими позовними вимогами та 4) дійсної мети звернення особи до суду з заявою про забезпечення позову, зокрема, чи не є таке звернення спрямованим на зловживання учасником справи своїми правами. Наявність або відсутність підстав для забезпечення позову суд вирішує в кожній конкретній справі з урахуванням установлених фактичних обставин такої справи та загальних передумов для вчинення відповідної процесуальної дії.
Цивільний процесуальний закон не зобов'язує суд при розгляді питань про забезпечення позову перевіряти обставини, які мають значення для справи, а лише запобігає ситуації, при якій може бути утруднено чи стане неможливим виконання рішення у разі задоволення позову.
Судом встановлено, що між сторонами виник спір з приводу спадкового майна, в тому числі щодо двох земельних ділянок та об'єкту незавершеного будівництва, розміщеного на одній із ділянок.
З матеріалів справи вбачається, що заява містить відповідне обґрунтування заявлених позовних вимог, на підтвердження яких надано відповідні докази. Водночас наявність чи відсутність фактів, якими обґрунтовуються вимоги, буде встановлено судом під час ухвалення рішення по суті спору.
Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд повинен співвідносити негативні наслідки від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів.
Оскільки між сторонами виник спір з приводу спадкового майна, в тому числі щодо двох земельних ділянок та об'єкту незавершеного будівництва, розміщеного на одній із ділянок та існує ризик відчуження ОСОБА_1 належного їй нерухомого майна, то суддя вважає, що є підстави для забезпечення позову у даній справі.
У постанові Верховного Суду від 25 вересня 2019 року в справі № 20/3560/18 (провадження № 61-5051св19), зазначено, що метою вжиття заходів щодо забезпечення позову є уникнення можливого порушення в майбутньому прав та охоронюваних законом інтересів позивача, а також можливість реального виконання рішення суду та уникнення будь-яких труднощів при виконанні у випадку задоволення позову. Під час вирішення питання щодо забезпечення позову, обґрунтованість позову не досліджується, адже питання обґрунтованості заявлених позовних вимог є предметом дослідження судом під час розгляду спору по суті і не вирішується ним під час розгляду заяви про забезпечення позову. Суд повинен лише пересвідчиться, що між сторонами виник спір.
Адекватність заходу забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається.
Співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.
Враховуючи, що невжиття заходів до забезпечення позову у вигляді накладення арешту на нерухоме майно може утруднити або зробити неможливим виконання рішення суду у разі задоволення позову, так як до вирішення справи по суті майно може бути продане, а тому забезпечення позову шляхом накладення арешту на майно є адекватним, співвідноситься з предметом позову, а тому зазначений захід спроможний забезпечити фактичне виконання судового рішення, суд приходить до висновку, що клопотання представника ОСОБА_2 адвоката Шургот О.В., про накладення арешту на спірне майно є обґрунтованим та накладення арешту є необхідним для забезпечення виконання рішення у справі у разі задоволення позову.
Оскільки забезпечення позову шляхом накладення арешту на майно не спричиняє жодних матеріальних збитків відповідачу, суд не вимагає від заявника забезпечення збитків відповідача, які можуть бути спричинені арештом майна, на яке накладено арешт.
Керуючись ст.ст. 149-150,153 ЦПК, суддя,-
Заяву представника ОСОБА_2 адвоката Шургот О.В. про забезпечення позову- задовольнити.
Накласти арешт із забороною розпорядження та відчуження:
- на земельну ділянку площею 0.047 га кадастровий номер 2624085002:01:001:0020, що розташована за адресою Івано-Франківська область, Надвірнянський район, село Букове, участок Бухтівець, цільове призначення: для ведення особистого селянського господарства, яка зареєстрована на ім'я ОСОБА_1 , до набрання чинності рішення суду по даній справі;
- на земельну ділянку площею 0.0385 га, кадастровий номер 2624085002:01:001:0021, що розташована за адресою Івано-Франківська область, Надвірнянський район, село Букове, участок Бухтівець, цільове призначення: для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), яка зареєстрована на ім'я ОСОБА_1 , до набрання чинності рішення суду по даній справі.
Копію ухвали направити ОСОБА_2 для звернення до виконання.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею.
Ухвала може бути оскаржена в апеляційному порядку до Івано-Франківського апеляційного суду протягом 15 днів з дня її підписання.
Суддя Р.С.Солодовніков