Справа № 344/18135/24
Провадження № 2/344/926/25
26 серпня 2025 року м. Івано-Франківськ
Івано-Франківський міський суд Івано-Франківської області у складі:
головуючої судді Домбровської Г.В.,
при секретарі з/з: Стефанюк Х.Я.,
за участі представника Позивача ОСОБА_1 , представника органу опіки та піклування Стефанець Г.Я.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження у залі Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області цивільне справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , за участю Служби у справах дітей Виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради як органу опіки та піклування про позбавлення батьківських прав,-
ОСОБА_2 (надалі - «Позивач») звернувся до Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області з позовом до ОСОБА_3 (надалі - «Відповідач») про позбавлення батьківських прав, у якому просив позбавити ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , батьківських прав щодо неповнолітніх дітей: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .
Позовні вимоги мотивовував тим, що Відповідач, яка є рідною матір'ю ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , не підтримує жодного зв'язку з дітьми, не бере участі у їх вихованні та утриманні, не цікавиться навчанням дітей, їхнім розвитком.
З 2022 року, після розлучення між сторонами діти залишилися проживати з батьком, перебувають на його утриманні, натомість Відповідач жодної участі у житті дітей не приймає, вона тривалий час проживає у Польщі та будує нову сім'ю.
Як зазначено Позивачем у позовній заяві, всі питання щодо виховання дитини вирішуються ним самостійно без участі та підтримки Відповідача. З метою найбільш повного та всебічного забезпечення прав та законних інтересів дітей вважає за необхідне вирішити питання про позбавлення батьківських прав Відповідача, у зв'язку з чим звернувся до суду з цим позовом.
Позивач та його представник у судових засіданнях позовні вимоги підтримували та просили їх задовольнити.
Відповідач ОСОБА_3 в судове засідання повторно не з'явилася, явку уповноваженого представника не забезпечила, про причини неявки суду не сповістила, про дату, місце та час розгляду справи повідомлялася в установленому законом порядку. Відзиву на позов від Відповідача до суду не надходило.
Органом опіки та піклування - Виконавчим комітетом Івано-Франківської міської ради - на адресу суду направлено висновок щодо недоцільності позбавлення батьківських прав. В судовому засіданні представник органу опіки підтримала наданий висновок, однак в судових дебатах зазначила про те, що, враховуючи зміну на час винесення рішення відповідних обставин, - просить прийняти рішення в даній справі, виходячи з інтересів дітей.
Оскільки Відповідач належним чином повідомлена про дату, час і місце судового розгляду, про причини свої неявки в судове засідання не повідомила, відзиву на позов до суду не подала, а Позивач не заперечує проти заочного розгляду справи, Суд на підставі ст. 280 ЦПК України ухвалив про заочний розгляд справи.
Проаналізувавши пояснення Позивача та його представника, висновок органу опіки та піклування, показання свідків, дослідивши матеріали справи, оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, Судом встановлено таке.
Відповідно до Свідоцтва про народження серії НОМЕР_2 , виданого 23.01.2009 року відділом реєстрації актів цивільного стану Долинського районного управління юстиції Івано-Франківської області (а.с.6) батьками ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , є ОСОБА_2 та ОСОБА_3 .
Відповідно до Свідоцтва про народження серії НОМЕР_3 , виданого 23.09.2010 року відділом реєстрації актів цивільного стану Івано-Франківського міського управління юстиції (а.с.7) батьками ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , є ОСОБА_2 та ОСОБА_3 .
Сторони ОСОБА_2 та ОСОБА_3 перебували у зареєстрованому шлюбі, який розірвано рішенням Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 16.05.2022 року у справі №344/4390/22, яке набрало законної сили 16.06.2022 року.
Вказаним рішенням розірвано шлюб між сторонами; неповнолітніх дітей ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , залишено на проживанні з матір'ю - ОСОБА_3 .
Як зазначено у позовній заяві, попри факт залишення дітей на проживанні з матірю після розірвання шлюбу у 2022 році, діти залишилися проживати з батьком. Починаючи з 2022 року, вихованням, навчанням та утриманням дітей займається лише він, матір дітей, яка будує нову сім'ю, не бере жодної участі навіть в їх утриманні, не сплачує аліменти, зовсім не проявляє турботи й піклування про дітей.
Враховуючи вищевикладене, посилаючись на те, що Відповідач не бере жодної участі у вихованні дітей, Позивач звернувся до суду з даним цивільним позовом про позбавлення її батьківських прав.
Згідно із частиною 4 статті 19 Сімейного кодексу України при розгляді судом спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, місця проживання дитини, виселення дитини, зняття дитини з реєстрації місця проживання, визнання дитини такою, що втратила право користування житловим приміщенням, позбавлення та поновлення батьківських прав, побачення з дитиною матері, батька, які позбавлені батьківських прав, відібрання дитини від особи, яка тримає її у себе не на підставі закону або рішення суду, управління батьками майном дитини, скасування усиновлення та визнання його недійсним обов'язковою є участь органу опіки та піклування, представленого належною юридичною особою.
Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв'язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи (частина 5 статті 19 Сімейного кодексу України).
Відповідно до наявного у матеріалах справи Витягу з рішення Виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради від 11.04.2025 року №428 «Про розгляд питань органу опіки та піклування» Виконавчий комітет Івано-Франківської міської ради надав висновок про недоцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_3 , відносно неповнолітніх дітей: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .
За змістом статей 3,9 Конвенції про права дитини від 20.11.1989 року, яка набрала чинності для України 27.09.1991 року, у всіх діях щодо дітей, в тому числі коли дитина розлучається з одним з батьків, першочергова увага приділяється як найкращому забезпеченню інтересів дитини.
Відповідно до статті 18 Конвенції про права дитини батьки несуть основну відповідальність за виховання дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їхнього основного піклування.
Частиною 1 та 2 статті 27 Конвенції про права дитини визначено, що держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального та соціального розвитку дитини. Батько (-ки) або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей та фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.
Відповідно до частини третьої статті 51 Конституції України сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.
Забезпечення найкращих інтересів дитини - дії та рішення, що спрямовані на задоволення індивідуальних потреб дитини відповідно до її віку, статі, стану здоров'я, особливостей розвитку, життєвого досвіду, родинної, культурної та етнічної належності та враховують думку дитини, якщо вона досягла такого віку і рівня розвитку, що може її висловити (абзац четвертий частини першої статті 1 Закону України «Про охорону дитинства»).
Частиною першою статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» передбачено, що кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку.
Виховання в сім'ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов'язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці (частина перша статті 12 Закону України «Про охорону дитинства»).
Частиною сьомою статті 7 СК України передбачено, що дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованою постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-XII
(далі - Конвенція про права дитини), іншими міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Згідно з частинами першою-четвертою статті 150 СК України батьки зобов'язані виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім'ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини, піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя, поважати дитину.
Здійснення батьками своїх прав та виконання обов'язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності (частина перша статті 155 СК України).
Відповідно до статті 165 СК України право на звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав мають один з батьків, опікун, піклувальник, особа, в сім'ї якої проживає дитина, заклад охорони здоров'я, навчальний або інший дитячий заклад, в якому вона перебуває, орган опіки та піклування, прокурор, а також сама дитина, яка досягла чотирнадцяти років.
Підстави позбавлення батьківських прав передбачені частиною першою статті 164 СК України. Зокрема, пунктом 2 частини першої статті 164 СК України визначено, що мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він ухиляються від виконання своїх обов'язків щодо виховання дитини та/або забезпечення здобуття нею повної загальної середньої освіти.
Тлумачення пункту 2 частини першої статті 164 СК України дозволяє зробити висновок, що ухилення від виконання обов'язків по вихованню дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.
Ухилення батьків від виконання своїх обов'язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти.
Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.
Позбавлення батьківських прав є винятковою мірою, яка тягне за собою серйозні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (стаття 166 СК України). Позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків.
Відповідно до частини першої статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді цієї категорії справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
У частині першій статті 9 Конвенції про права дитини передбачено, що держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають окремо і потрібно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.
Пунктами 1, 2 статті 3 Конвенції про права дитини передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов'язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.
У справі «Мамчур проти України» від 16 липня 2015 року (заява № 10383/09) Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) зауважував, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв'язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте потрібно пам'ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку треба враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв'язків із сім'єю, крім випадків, коли сім'я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (§ 100).
У § 54, 57, 58 рішення ЄСПЛ «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року, заява № 31111/04, зазначено, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків. Зокрема, стаття 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод не надає батькам права вживати заходів, які можуть зашкодити здоров'ю чи розвитку дитини. Питання сімейних відносин має ґрунтуватися на оцінці особистості заявника та його поведінці. Факт заперечення заявником проти позову про позбавлення його батьківських прав також міг свідчити про його інтерес до дитини.
Верховний Суд в оцінці обставин справи у своїй прецедентній практиці виходить з того, що суд на перше місце ставить якнайкращі інтереси дитини, оцінка яких включає знаходження балансу між усіма елементами, необхідними для прийняття рішення. Позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, та інші), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов'язків, а тому питання про його застосування потрібно вирішувати лише після повного, всебічного, об'єктивного з'ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей. Позбавлення батьківських прав як крайній захід впливу на осіб, які не виконують батьківських обов'язків допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків (Постанова Верховного Суду від 10 листопада 2023 року у справі № 401/1944/22).
Так, як зазначила в судовому засіданні представник Позивача та підтвердили допитані в хроді розгляду справи свідки ОСОБА_7 та ОСОБА_8 , Відповідач - матір дитини, свідомо нехтує та ухиляється від виконання батьківських обов'язків щодо їх виховання, тобто свідомо самоусунулася від виховання та утримання дітей. Будь-які перешкоди у вихованні дітей у Відповідача відсутні.
Зокрема, свідок ОСОБА_7 , яка є сусідкою Позивача, зазначила, що в квартирі за відповідною адресою проживає батько з двома дітьми. Він опікується дітьми, приносить до квартири пакети з харчами, возить дітей до школи. Матері дітей свідок протягом останніх років не бачила.
Свідок ОСОБА_8 , яка є рідною сестрою Позивача, підтвердила ту обставину, що після розлучення сторін діти залишилися проживати з батьком. Він повністю опікується та утримує їх. Матір дітей влаштовує власне життя, проживає за кордоном. Після мобілізації Позивача до лав Збройних Сил України, яка відбулася в період перебування даної цивільної справи в провадженні суду, саме вона, свідок ОСОБА_8 , як рідна тітка, опікується дітьми. Вона в телефонному режимі повідомила матір дітей, Відповідачку, про мобілізацію батька до ЗСУ, однак Відповідачка не відреагувала на цей факт та не вжила заходів щодо опіки над дітьми.
В даній цивільній справі Відповідач ОСОБА_3 , будучи (вважаючись) належним чином повідомленою про судові засідання у справі, не скористалася правом з'явитися в судове засідання та надати власні пояснення щодо порядку здійснення та виконання нею своїх батьківських обов'язків по відношенню до неповнолітніх дітей.
При цьому, судом неодноразово відкладалися судові засідання, в том числі і з метою надання можливості Відповідачу особисто з'явитися в судове засідання, однак таким правом Відповідач не скористалася.
Так, Суд зауважує, що в матеріалах справи відсутні належні докази на підтвердження того, що ОСОБА_3 з боку ОСОБА_2 чи інших осіб чиняться будь-які перешкоди у спілкуванні з дітьми, у їх вихованні.
Будь-яких обставин поважності причин того, що ОСОБА_3 не займається вихованням своїх дітей, Судом не встановлено.
Судом не встановлено обставин, а стороною Відповідача такого не доведено належними та допустимими засобами доказування, що ОСОБА_2 чинить будь-які перешкоди ОСОБА_3 у спілкуванні з дітьми, в участі у їх вихованні.
На даний час неповнолітні ОСОБА_4 та ОСОБА_9 перебувають на утриманні та вихованні батька, навчаються у ліцеї №1 Івано-Франкіської міської ради.
Зі змісту листа ліцею №1 Івано-Франківської міської ради №150 від 26.09.2024 року (а.с.8) вбачається, що на даний час ОСОБА_10 перебуває під опікою батька ОСОБА_2 . Тато завжди вчасно повідомляє про відсутність дитини на навчанні, цікавиться успішністю на поведінкою сина.
Зі змісту листа ліцею №1 Івано-Франківської міської ради №150 від 26.09.2024 року (а.с.9) вбачається, що у період 7, 8 і початок 9 класів ОСОБА_11 перебуває під опікою батька ОСОБА_2 . Тато піклується про дитину, повідомляє про причини відсутності на уроках.
Згідно довідки ПП «ЖЕО Житло-Сервіс» (а.с.17) у квартирі по АДРЕСА_1 зареєстровані:
ОСОБА_12 (власник),
ОСОБА_2 (син),
ОСОБА_9 (онука),
ОСОБА_4 (онук),
ОСОБА_3 (кол.невістка) - не проживає.
Крім того, Суд звертає також увагу на те, що в ході розгляду даної цивільної справи органом опіки та піклування прийнято Рішення Виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради від 11.04.2025 року №428 «Про розгляд питань органу опіки та піклування», згідно якого виконавчий комітет Івано-Франківської міської ради надав висновок про недоцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_3 , відносно неповнолітніх дітей: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .
Зі змісту даного висновку органу опіки та піклування вбачається, що органом опіки та піклування в телефонній розмові з матірю дітей з'ясовано, що відповідачці відомо про даний цивільний позов, вона не заперечує проти позбавлення її батьківських прав стосовно дітей. Мати дітей протягм 4-х років проживає в Республіці Польща. Зі слів матері, діти хочуть проживати в Україні з батьком, який матеріально їх повністю забезпечує. ОСОБА_13 інколи приїздить в Україну та зустрічається з дітьми, привозить їм подарунки.
В результаті бесіди з дітьми ОСОБА_10 та ОСОБА_11 повідомили, що спілкуються з мамою в телефонному режимі, останній раз син розмовляв з нею 24.03.2025. Коли мама приїздить в Україну, вони зустрічаються, спілкуються. Дітям відомо про позов батька. ОСОБА_10 зазначив, що «не хоче щоб маму позбавляли батьківських прав». ОСОБА_11 своєї чіткої позиції з приводу позову висловити не змогла, сказала, що «не знає».
В засіданні комісії Відповідачка участі не брала.
Частиною 6 статті 19 СК України визначено, що суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечити інтересам дитини.
Суд, враховуючи вищевикладене та конкретний зміст висновку органу опіки та піклування у спірних правовідносинах, вважає, що в даній цивільній справі висновок органу опіки та піклування щодо недоцільності позбавлення батьківських прав ОСОБА_3 відносно неповнолітніх дітей: ОСОБА_4 та ОСОБА_5 є недостатньо обґрунтованим та, за конртених встановлених Судом обставин, суперечить інтересам дітей.
Зокрема, як вбачається зі змісту вищезазначеного висновку, органом опіки та піклування було проаналізовано наявні в матеріалах справи документи з навчального закладу, обстежено умови проживання, проведено бесіду з Відповідачкою та дітьми; процитовано у висновку відповідні норми законодавства та судової практики.
В результаті орган опіки та піклування дійшов висновку про недоцільність позбавлення Відповдіачки батьківських прав.
Разом з тим, Суд звертає увагу на те, що будь-якого обґрунтованого висновку органу опіки та піклування, у зв'язку з чим цей орган вважає за недоцільне позбавлення Відповідачки батьківських прав - у наданому документі не зазначено.
Зі змісту висновку органу опіки та піклування не вбачається посилання на те, що позбавлення батьківських прав є недоцільним в інтересах саме дітей.
Судом зі змісту даного висновку також не встановлено обставин, встановлених органом опіки та піклування, які свідчать про те, що ухилення матері від виховання дітей не є умисним, або що нехтування нею своїми обов'язками по відношенню до дітей є несвідомим.
Мотиви недоцільності позбавлення Відповідача батьківських прав відносно дітей у вищевказаному висновку взагалі відсутні.
Отже, на підставі частини 6 статті 19 СК України суд не погоджується з висновком органу опіки та піклування, оскільки він є недостатньо обґрунтованим та суперечить інтересам дитини.
При цьому, Суд враховує ту обставину, що згідно наданих документів, під час перебування даної справи в провадженні суду на розгляді Позивача ОСОБА_2 було мобілізовано до Збройних Сил України. Як повідомила в судовому засіданні його представник, на даний час він проходить військову службу.
Вихованням та опікою дітей наразі займається рідна сестра Позивача ОСОБА_8 , яка в статусі свідка допитана в судовому засіданні та підтвердила вищевикладені обставини.
Крім того, як зазначила свідок ОСОБА_8 в судовому засіданні, одразу після мобілізації Позивача вона в телефонному режимі повідомила матір дітей, Відповідачку, про мобілізацію ОСОБА_2 , запропонувавши зайнятися опікою дітей. Однак матір дітей жодних заходів щодо опіки над дітьми не вжила.
Вказана обставина також враховується Судом при розгляді справи.
Стосовно доданої до позовної заяви про позбавлення батьківських прав копії нотаріально посвідченої заяви ОСОБА_3 від 14.08.2024 року, посвідченої приватним нотаріусом Івано-Франківського міського нотаріального округу Янишевською М.М., зареєстрованої в реєстрі за №6148, Суд зазначає наступне.
У цій заяві ОСОБА_3 зазначила, що вона підтверджує те, що з літа 2022 року та по час складання заяви вона взагалі не брала участі ані у вихованні, ані утриманні дітей ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 . Крім того, у зв'язку з тим, що вона будує нову сім'ю, наміру утримувати та брати участь у вихованні дітей не має та не буде мати в подальшому. Не заперечує щодо позбавлення її батьківських прав.
У частинах першій, четвертій статті 206 ЦПК України передбачено, що позивач може відмовитися від позову, а відповідач - визнати позов на будь-якій стадії провадження у справі, зазначивши про це в заяві по суті справи або в окремій письмовій заяві. У разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову. Якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд.
Отже, в розумінні приписів статті 206 ЦПК України суд відмовляє у прийнятті визнання відповідачем позову, якщо це суперечить закону або порушує права, свободи чи інтереси інших осіб.
Відповідно до частин другої, третьої статті 155 СК України батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини. Відмова батьків від дитини є неправозгідною, суперечить моральним засадам суспільства.
З огляду на викладені норми права, заява Відповідачки від 14.08.2024 року, в яких вона не заперечує проти позбавлення її батьківських прав щодо дітей та вказує про відсутність наміру виховувати та утримувати дітей в подальшому, не може бути прийнята Судом до уваги, оскільки відмова батьків від дитини є неправозгідною, суперечить моральним засадам суспільства та не відповідає інтересам дитини.
Суд також вважає за необхідне звернути увагу на висловлену Верховним Судом правову позицію у постанові від 29.09.2021 року по справі № 459/3411/18, провадження №61-10531св21.
Під час перегляду судових рішень про задоволення позову про позбавлення батьківських прав по справі № 459/3411/18 Верховний Суд роз'яснив, що позбавлення батьківських прав не тягне невідворотних наслідків, оскільки не позбавляє особу, яка позбавлена батьківських прав, на спілкування з дитиною і побачення з нею, а також права на звернення до суду з позовом про поновлення батьківських прав.
Також Верховний Суд зауважив, що лише факт заперечення відповідачем проти позову про позбавлення його батьківських прав не свідчить про його інтерес до дитини та реальне бажання змінити поведінку.
Під час перегляду судових рішень, Верховний Суд виходив з того, що ухилення батьків від виконання своїх обов'язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.
Суд на перше місце ставить «якнайкращі інтереси дитини», оцінка яких включає знаходження балансу між усіма елементами, необхідними для прийняття рішення. Позбавлення батьківських прав є виключною мірою, правові наслідки позбавлення батьківських прав визначено статтею 166 СК України. Позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращий бік неможливо, і лише за наявності вини у діях батьків.
На рівні внутрішнього законодавства України принцип урахування найкращих інтересів дитини викладено у пункті 8 статті 7 СК України та у статті 11 Закону України «Про охорону дитинства», згідно з положеннями яких регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини; предметом основної турботи та основним обов'язком батьків є забезпечення інтересів дитини.
На необхідності дотримання вказаного принципу неодноразово наголошено у практиці Європейського суду з прав людини (далі - «ЄСПЛ»), яка застосовується судами України на підставі частини четвертої статті 10 ЦПК України та положень Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» (рішення ЄСПЛ від 06 липня 2010 року у справі «Neulinger and Shuruk v. Switzerland», заява № 41615/07, п. 135; рішення ЄСПЛ від 11 жовтня 2017 року у справі «M.S. v. Ukraine», заява № 2091/13, п. 77). При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв'язків із сім'єю, крім випадків, коли сім'я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (рішення ЄСПЛ від 16 липня 2015 року у справі «Mamchur v. Ukraine»(«Мамчур проти України»), заява № 10383/09, п. 100).
Враховуючи наведене, проаналізувавши матеріали даної справи, оцінивши надані докази та пояснення сторін, свідків, Суд дійшов висновку про те, що доказів, які б спростовували твердження Позивача про те, що матір ОСОБА_3 не бере участі у вихованні дітей ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , та спілкуванні з ними в належному обсязі, Відповідачем Суду не надано, а Судом таких обставин не встановлено.
Зокрема, належні докази на підтвердження того, що ОСОБА_3 піклується про фізичний і духовний розвиток дітей ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , їх навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: забезпечує необхідне харчування, медичний догляд, лікування дітей (в разі потреби), спілкується з дітьми в обсязі, необхідному для їх нормального самоусвідомлення; надає дітям доступ до культурних та інших духовних цінностей; сприяє засвоєнню ними загальновизнаних норм моралі; виявляє інтерес до внутрішнього світу дітей; створює умов для отримання ними освіти, - в матеріалах справи відсутні.
Періодичні зустрічі з дітьми, коли матір повертається із-зі кордону до міста Івано-Франківська чи телефонні дзвінки, на думку Суду, не є належним способом виховання дітей за конкретних обставин. У суду відсутні докази на підтвердження того, що в силу відповідних життєвих обставин мати дітей перебуває за кордоном на заробітках з метою утримання дітей ОСОБА_4 та ОСОБА_5 та забезпечення саме їхніх потреб.
Можливості на даний час змінити поведінку ОСОБА_3 у кращий бік по відношенню до виховання дітей Суд не вбачає, а обставин, які б свідчили про відсутність її вини у невиконанні батьківських обов'язків, Судом не встановлено.
Відтак, вищевказані обставини свідчать про те, що поведінка матері, пов'язана з її самоусуненням від виконанням батьківських обов'язків, суперечить інтересам дітей ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , позбавляє їх відповідних соціальних благ, створює перешкоди у реалізації відповідних прав та обов'язків.
При цьому, у постанові від 29.09.2021 року по справі № 459/3411/18, провадження № 61-10531св21 Верховний Суд наголосив, що «права батьків щодо дитини є похідними від прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й, у першу чергу, повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об'єктивних обставин спору, а тільки потім права батьків».
З огляду на все викладене Суд дійшов висновку, що позовні вимоги про позбавлення батьківських прав Відповідачки щодо дітей, є обґрунтованими, такими, що відповідають в першу чергу інтересам дітей, та підлягають задоволенню.
Положення ст. 166 Сімейного кодексу України передбачають такі правові наслідки позбавлення батьківських прав. Особа, позбавлена батьківських прав: 1) втрачає особисті немайнові права щодо дитини та звільняється від обов'язків щодо її виховання; 2) перестає бути законним представником дитини; 3) втрачає права на пільги та державну допомогу, що надаються сім'ям з дітьми; 4) не може бути усиновлювачем, опікуном та піклувальником; 5) не може одержати в майбутньому тих майнових прав, пов'язаних із батьківством, які вона могла б мати у разі своєї непрацездатності (право на утримання від дитини, право на пенсію та відшкодування шкоди у разі втрати годувальника, право на спадкування); 6) втрачає інші права, засновані на спорідненості з дитиною. Особа, позбавлена батьківських прав, не звільняється від обов'язку щодо утримання дитини.
При цьому, Суд роз'яснює Відповідачу, що позбавлення батьківських прав не тягне невідворотних наслідків, оскільки не позбавляє особу, яка позбавлена батьківських прав, на спілкування з дитиною і побачення з нею, а також права на звернення до суду з позовом про поновлення батьківських прав в порядку статті 169 Сімейного кодексу України.
Відповідно до ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у разі, коли він має сумніви в добросовісному здійсненні учасниками справи їх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом .
На підставі вищенаведеного відповідно до ст. ст. 19, 164, 165, 166, 180-182, 184, 191 Сімейного кодексу України, керуючись ст.ст. 12, 13, 141, 259, 263-265, 268, 280-282,288-289ЦПК України, суд,-
1. Позов ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , за участю Служби у справах дітей Виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради як органу опіки та піклування про позбавлення батьківських прав, - задовольнити.
2. Позбавити ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , батьківських прав щодо неповнолітніх дітей: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача.
Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.
Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Івано-Франківського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом тридцяти днів з дня отримання копії цього рішення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Позивач має право оскаржити заочне рішення до Івано-Франківського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст рішення складено та підписано 01.09.2025 року.
Суддя Домбровська Г.В.