ЄУН: 336/5362/25
Провадження №: 2/336/2986/2025
02.09.25
іменем України
02 вересня 2025 року м. Запоріжжя
Шевченківський районний суд м. Запоріжжя у складі: головуючого судді Петренко Л.В., за участі секретаря судового засідання Нагорних О.С.,
розглянув у відкритому судовому засіданні в залі суду, у порядку спрощеного позовного провадження, цивільну справу ЄУН 336/5362/25 (провадження №: 2/336/2986/2025) за позовною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» до ОСОБА_1
про стягнення заборгованості за кредитним договором, -
встановив:
09 червня 2025 року представник ТОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів» Кудіна А.В. звернулася до суду з позовною заявою до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості. Представник позивача просить стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» заборгованість за кредитним договором № 002/10504520-SP в сумі 35781,09 грн., яка складається з: 15506,40 грн.- суми заборгованості за тілом кредиту, 20274,69 грн. - суми заборгованості за відсотками, а також стягнути з відповідача на користь позивача понесені судові витрати. Представник позивача направ до суду позовну заяву з додатками через відділення укрпошти.
В обґрунтування позовних вимог представник позивача посилається на наявність договорів та їх умови, розрахунки про стягнення заборгованості.
Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями вказану справу було розподілено судді Петренко Л.В.
Ухвалою судді Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 10 червня 2025 року позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у цивільній справі. Постановлено розгляд справи проводити в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін. Роз'яснено відповідачу право на подання відзиву на позовну заяву, також роз'яснено сторонам право на подання відповіді на відзив та заперечення.
Представник позивача - Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» в судове засідання не з'явився, був повідомлений належним чином про дату, час та місце розгляду справи, надав суду письмову заяву про розгляд справи без його участі, позовні вимоги підтримує в повному обсязі та просить їх задовольнити, не заперечує проти винесення заочного рішення.
Відповідач ОСОБА_1 в судові засідання 03 липня 2025 року о 12-00 год. та 02 вересня 2025 року о 08-15 год. не з'явився, про день, час та місце розгляду справи був повідомлений шляхом направлення кореспонденції за адресою його місця проживання, зареєстрованою у встановленому законом порядку. Згідно зі ст. 128 ЦПК України відповідач вважається повідомленим належним чином; клопотань про перенесення розгляду справи чи розгляд справи за його відсутності не надходило. Відзиву на позовну заяву від відповідача не надходило.
Відповідно до положень ч. 4 ст. 223 ЦПК України у разі повторної неявки в судове засідання відповідача, повідомленого належним чином, суд вирішує справу на підставі наявних у ній даних чи доказів (постановляє заочне рішення).
Умови проведення заочного розгляду справи визначені ст. 280 ЦПК України, де передбачено, що суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів за одночасного існування таких умов: 1) відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання; 2) відповідач не з'явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин; 3) відповідач не подав відзив; 4) позивач не заперечує проти такого вирішення справи.
В даному випадку наявна вся сукупність умов для проведення заочного розгляду справи, а тому суд вирішує справу на підставі наявних у ній доказів та ухвалює заочне рішення, що відповідає положенням ст. 280 ЦПК України.
Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Суд, дослідив матеріали справи, встановив наступні фактичні обставини та відповідні їм правовідносини.
Відповідно до ч. 8 ст. 279 ЦПК України при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи.
Відповідно до положень ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Згідно ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Відповідно до ст.ст. 12, 13 ЦПК України, суд розглядає справи на принципах змагальності і диспозитивності.
Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Відповідно до статті 76 ЦПК України, доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Відповідно до положень статті 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.
Частиною 2 статті 95 ЦПК України передбачено, що письмові докази подаються в оригіналі або належним чином засвідченій копії, якщо інше не передбачено цим Кодексом.
Відповідно до статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Судом встановлено, що 12 червня 2021 року між АТ «Таскомбанк» та ОСОБА_1 укладено заяву-договір №414872 про надання банківських послуг в межах проекту «Sportbank».
Відповідно до п. 1 заяви відповідач приєднався до частини 1 Публічної пропозиції та просить АТ «Таскомбанк» надавати йому електронні довірчі послуги, що включають створення його удосконаленого електронного підпису на будь-яких правочинах та документах, що адресовані банку або третім особам, які мають право використовувати мобільний додаток та доступні (формуються) з використанням мобільного додатку, при здійснення взаємодії між ним та банком погоджується на: використання банком аналогу власноручного підпису уповноваженої особи банку та аналогу печатки банку, зразок, яких наведено в частині 1 Публічної пропозиції, при укладенні з ним будь-яких правочинів або направлені ним будь-яких документів, в тому числі з використанням мобільного додатку; використанні ним удосконаленого електронного підпису на будь-яких правочинах та документах, що адресовані банку та доступні (формуються) з використанням мобільного додатку.
Згідно з п. 2 заяви, для створення його удосконаленого електронного підпису він засвідчує генерацію ключової пари з особистим ключем та відповідним йому відкритим ключемMFYwEAYHKoZIzj0CAQYFK4EEAAoDQqAEdUSxZ2BdCtLjzAxvXFM4vmtw4aWWZjGmzu3UenNly0n6xbqySjiOxVWISLUfWYQl3JQQtZlcGs4S6hBmuVJOQQ= =.
ОСОБА_1 підтвердив, що перед підписанням заяви він ознайомився з Публічною пропозицією разом з додатками, в т.ч. частиною 1 Публічної пропозиції, що розміщена на сайті банку ІНФОРМАЦІЯ_1 та Лендинговій сторінці https://sportbank.com.ua посилання на примірник якої, разом з додатками він отримав в мобільному додатку «Sportbank», і з якою повністю згоден, зміст розуміє, положення якої зобов'язується неухильно дотримуватися.
Після отримання банком від нього заяви про приєднання до Публічної пропозиції та підписання банком заяви-анкети, Публічна пропозиція разом з додатками та вказаними заявами, будуть складати Договір про відкриття поточного рахунку та видачу платіжної картки, надання банківських, фінансових та інших послуг в межах проекту sportbank, що укладений між ним та Банком.
Для здійснення комунікацій з ним, направлення документів, в т.ч. правочинів, вчинення інших дій, банк має право використовувати контактні дані (в тому числі мобільний додаток), зазначені в заяві про приєднання до Публічної пропозиції та/або окремо повідомлені ним Банку у будь-який спосіб, в тому числі через мобільний додаток.
Усі листування щодо поточного рахунку ОСОБА_1 просить здійснювати через мобільний додаток або через інші узгоджені канали зв'язку, відповідно до умов договору.
Ця заява по приєднання є, також, заявою на відкриття рахунку.
Відповідач отримав від банку свій примірник заяви.
ОСОБА_1 договір підписав 12 червня 2021 року, ідентифікацію та верифікацію клієнта провів представник банку.
Відповідно до довідки виданої АТ «Таскомбанк» за № 29713/47.7 від 18 вересня 2024 року ОСОБА_1 з 14 червня 2021 року є власником поточного рахунку у гривні № НОМЕР_1 , який відкритий до заяви-анкети № 414872 з номером кредитного договору № 002/10504520-SP від 14 червня 2021 року, № картки НОМЕР_2 , відкритого в АТ «Таскомбанк».
28 лютого 2024 року між АТ «ТАСКОМБАНК» та ТОВ «ФК «ЄАПБ» укладено договір факторингу № НІ/11/16-Ф, відповідно до умов якого, позивач зобов'язується передати (сплатити) АТ «ТАСКОМБАНК» суму фінансування, а АТ «ТАСКОМБАНК» зобов'язується відступити ТОВ «ФК «ЄАПБ» права вимоги за кредитними договорами в обсязі та на умовах, що існують на дату відступлення права вимоги.
Відповідно до витягу з реєстру прав вимоги до договору факторингу № НІ/11/16-Ф від 28 лютого 2024 року, ТОВ «ФК «ЄАПБ» набуло права грошової вимоги до відповідача в сумі 35781,09 грн.
Відповідно до розрахунку заборгованості, який складено представником ТОВ «ФК ЄАПБ» заборгованість ОСОБА_1 за кредитним договором № 002/10504520-SP від 14 червня 2021 року, за період з 28 лютого 2024 року по 30 квітня 2025 року складає в сумі 35781,09 грн., яка складається з: 15506,40 грн.- суми заборгованості за тілом кредиту, 20274,69 грн. - суми заборгованості за відсотками.
Суд дослідивши матеріали справи, в межах заявлених вимог та наданих доказів, дійшов до висновку, що позов не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до ст. 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ч. 1 ст. 627 ЦК України).
За змістом ст.ст. 626, 628 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (ч. 1ст. 1048 ЦК України).
Згідно ч. 1 ст. 1048 ЦК України, позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку (ч. 1 ст. 509 ЦК України)
Згідно ст. 525 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного Кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Як визначено у ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до ст. 512 ЦК України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою шляхом передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
Відповідно до ст. 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до ст. 516 ЦК України заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов'язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов'язку первісному кредиторові є належним виконанням.
За змістом наведених положень закону боржник, який не отримав повідомлення про передачу права вимоги іншій особі, не позбавляється обов'язку погашення заборгованості, а лише має право на погашення заборгованості первісному кредитору, і таке виконання є належним. Тобто, факт неповідомлення боржника про уступку права вимоги новому кредитору за умови невиконання боржником грошового зобов'язання не є підставою для звільнення боржника від виконання зобов'язань.
У ч. 2 ст. 517 ЦК України передбачено, що боржник має право не виконувати свого обов'язку новому кредиторові до надання боржникові доказів переходу до нового кредитора прав у зобов'язанні. За висновками Верховного Суду України, що викладені у постанові N 6-979цс15 від 23 вересня 2015 року, боржник, який не отримав повідомлення про передачу права вимоги іншій особі, не позбавляється обов'язку погашення заборгованості, а лише має право на погашення заборгованості первісному кредитору і таке виконання є належним.
Якщо боржник не сплачував заборгованість за кредитним договором ні новому, ні старому кредитору, внаслідок чого в останнього утворилася заборгованість, правильним є стягнення заборгованості на користь нового кредитора, оскільки неповідомлення боржника про зміну кредитора не звільняє його від обов'язку погашення кредиту взагалі.
Наведені висновки суду узгоджуються з правовою позицією, наведеною у постановах Касаційного цивільного суду Верховного Суду від 06 лютого 2019 року у справі за N 361/2105/16-ц та від 06 лютого 2018 року у справі за N 278/1679/13-ц, від 06 лютого 2019 року у справі за N 667/11010/14-ц.
ТОВ «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» не надано підтвердження повідомлення ОСОБА_1 про відступлення прав вимог за кредитним договором.
При дослідженні обставин справи судом з'ясовано, що позивачем не надано на огляд суду розрахунок заборгованості, складений первісним кредитором АТ «Таскомбанк» за кредитним договором № 002/10504520-SP від 14 червня 2021 року чи виписку по рахунку відповідача на підтвердження перерахування кредитних коштів в сумі 15506,40 грн.
Крім того, позивачем не надано і кредитного договору № 002/10504520-SP від 14 червня 2021 року, а тому суд позбавлений можливості перевірити умови кредитування, а саме: щодо суми кредиту, строку кредитування, розміру відсоткової ставки тощо.
Заява-договір №414872 про надання банківських послуг в межах проекту «Sportbank» укладена 12 червня 2021 року між АТ «Таскомбанк» та ОСОБА_1 , містить лише відомості про приєднання до частини 1 Публічної пропозиції, однак, які саме умови договору сторони узгодили в цій заяві не зазначено.
Частини 1 Публічної пропозиції до позовної заяви позивачем не надано.
В довідці виданій АТ «Таскомбанк» за № 29713/47.7 від 18 вересня 2024 року відсутні відомості щодо суми виданих кредитних коштів відповідачу та умов договору.
Позивач не надав ні платіжної інструкції про перерахування кредитних коштів в сумі 15506,40 грн. на рахунок відповідача, ні виписки за рахунком відповідача на підтвердження перерахування кредитних коштів, у зв'язку з чим не можливо встановити чи виконав умови кредитного договору первісний кредитор АТ «Таскомбанк».
У справах про стягнення кредитної заборгованості кредитор повинен довести виконання ним своїх обов'язків за кредитним договором, а саме надання грошових коштів (кредиту) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник - повернення грошових коштів у розмірі та на умовах, визначених договором.
Наданий позивачем розрахунок заборгованості за кредитним договором № 002/10504520-SP від 14 червня 2021 року, за період з 28 лютого 2024 року по 30 квітня 2025 року, який складено представником ТОВ «ФК ЄАПБ» після відступлення права вимоги АТ «ТАСКОМБАНК» не містить відомостей про рух коштів на рахунку відповідача ОСОБА_1 після укладення кредитного договору з 14 червня 2021 року до укладення договору факторингу № НІ/11/16-Ф від 28 лютого 2024 року.
Такий розрахунок заборгованості, як доказ існування між сторонами кредитних правовідносин та наявності заборгованості, сам по собі не є належним та допустимим доказом укладення кредитного договору та наявності заборгованості за цим договором, оскільки не є первинним документом, а отже не є безспірним доказом розміру заборгованості. Розрахунок із зазначенням конкретного розміру заборгованості, є документом, що створений самим позивачем, а, відтак, інформація зазначена в ньому, за умови відсутності первинних документів, на підставі яких він був складений, не може бути доказом наявності заборгованості, на якій наполягає позивач.
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду у справі № 554/4300/16-ц за змістом постанови від 25 травня 2021 року вказав, що банківські виписки з рахунків позичальника є належними та допустимими доказами у справі, що підтверджують рух коштів по конкретному банківському рахунку, вміщують записи про операції, здійснені протягом операційного дня, та є підтвердженням виконаних за день операцій. Тобто, виписки за картковими рахунками можуть бути належними доказами щодо заборгованості за кредитним договором.
У постанові Верховного Суду від 30 червня 2023 року в справі №274/7221/19 (провадження №61-1513св23) зазначено, що доказами, які підтверджують наявність заборгованості та її розмір є первинні документи, оформлені відповідно до статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність». Згідно з цим Законом підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі.
Водночас, відповідно до пунктів 4,8, 5.5,5.6 Положення про організацію операційної діяльності в банках України, затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 18 червня 2003 року №254), передбачено, що у первинних документах, на підставі яких здійснюються записи в бухгалтерському обліку, мають зазначатися номери кореспондуючих рахунків за дебетом і кредитом, сума операції в грошовому виразі, дата виконання, підпис відповідального виконавця, підпис контролера (якщо операція підлягає додатковому контролю), підпис уповноваженої особи (якщо підставою для здійснення операції було відповідне розпорядження). Форма особових рахунків затверджується банком самостійно залежно від можливостей програмного забезпечення. Особові рахунки та виписки з них мають містити такі обов'язкові реквізити: номер особового рахунку; дату здійснення останньої (попередньої) операції; дату здійснення поточної операції; код банку, у якому відкрито рахунок; код валюти; суму вхідного залишку за рахунком; код банку-кореспондента; номер рахунку кореспондента; номер документа; суму операції (відповідно за дебетом або кредитом); суму оборотів за дебетом та кредитом рахунку; суму вихідного залишку. Виписки з особових рахунків клієнтів є підтвердженням виконаних за день операцій, призначаються для видачі або відсилання клієнту.
Згідно з пунктами 61, 62 Положення про організацію бухгалтерського обліку, бухгалтерського контролю під час здійснення операційної діяльності в банках України, затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 04 липня 2018 року №75 (яке є чинним на час вирішення справи судом апеляційної інстанції), форма клієнтських рахунків затверджується банком самостійно залежно від можливостей програмного забезпечення. Клієнтські рахунки та виписки з них мають містити такі обов'язкові реквізити: номер клієнтського рахунку; дату здійснення останньої (попередньої) операції; дату здійснення поточної операції; код Єдиного ідентифікатора Національного банку України (далі - ID НБУ) банку, у якому відкрито рахунок; код валюти; сума вхідного залишку за рахунком; код ID НБУ банку-кореспондента; номер рахунку кореспондента; номер документа; суму операції (відповідно за дебетом або кредитом); сума оборотів за дебетом та кредитом рахунку; суму вихідного залишку. Виписки з клієнтських рахунків є підтвердженням виконаних за операційний день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту.
Таким чином, виписка за рахунком може бути належним доказом заборгованості позичальника за сумою кредиту, яка повинна досліджуватися судом у сукупності з іншими доказами.
У постановах Верховного Суду від 16 вересня 2020 року у справі № 200/5647/18 (провадження № 61-9618св19), від 20 жовтня 2020 року у справі №456/3643/17 (провадження №61-9882св20), від 28 жовтня 2020 року у справі №760/7792/14-ц (провадження №61-16754св19), від 17 грудня 2020 року у справі №278/2177/15-ц (провадження №61-22158св19), від 22 квітня 2024 року у справі № 559/1622/19 (провадження номер 61-12049св23) вказано, що доказами, які підтверджують наявність заборгованості та її розмір є первинні документи, оформлені відповідно до статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність». Згідно з указаними положенням Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі. Разом із тим відповідно до пункту 5.6 Положення про організацію операційної діяльності в банках України, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 18 червня 2003 року № 254, виписки з особових рахунків клієнтів є підтвердженням виконаних за день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту. Аналогічна за змістом норма закріплена у пункті 62 Положення про організацію бухгалтерського обліку, бухгалтерського контролю під час здійснення операційної діяльності в банках України, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 04 липня 2018 року № 75. Аналіз зазначених норм дає підстави для висновку, що виписки за картковими рахунками (за кредитним договором) можуть бути належними доказами щодо заборгованості за кредитним договором.
Кредитний договір вважається укладеним не з моменту підписання договору, а з моменту отримання коштів. Видача кредиту може бути підтверджена рядом документів і найпростішим з них є виписка по рахунку клієнта. Якщо такого документу не має, то суд не має правових підстав задовольняти позовні вимоги.
До такого правового висновку прийшов Верховний Суд у постановах: № 191/3566/17 від 13.08.2020 року; № 703/3063/18 від 27.03.2020 року; № 205/7263/18 від 20.03.2020 року; № 755/18920/18 від 29.01.2020 року.
Позивач не надав суду належним чином оформлений розрахунковий документ, який підтверджує факт видачі/перерахування кредитних коштів та згідно якого можна було б встановити суму, яку фінансова установа надала/перерахувала відповідачу як кредитні кошти та встановити рахунок, на який були перераховані вищезазначені кошти.
Клієнт може відступити факторові свою грошову вимогу до боржника з метою забезпечення виконання зобов'язання клієнта перед фактором. Зобов'язання фактора за договором факторингу може передбачати надання клієнтові послуг, пов'язаних із грошовою вимогою, право якої він відступає.
Відповідно до положень ст. ст. 12, 81 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
За правилами ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Частиною 1 ст. 77 ЦПК України визначено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов'язку вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Тобто певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі №129/1033/13-ц; пункт 9.58 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16 листопада 2021 року у справі №904/2104/19).
В обґрунтування заявлених вимог про стягнення заборгованості із ОСОБА_1 за кредитним договором № 002/10504520-SP від 14 червня 2021 року ТОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів» надало суду копію заяви №414872 від 12 червня 2021 року, копію довідки АТ «Таскомбанк» за № 29713/47.7 від 18 вересня 2024 року, розрахунок заборгованості за кредитним договором № 002/10504520-SP від 14 червня 2021 року, за період з 28 лютого 2024 року по 30 квітня 2025 року, який складено представником ТОВ «ФК ЄАПБ» після відступлення права вимоги АТ «ТАСКОМБАНК», однак, вказані документи не підтверджують умови кредитування та видачу відповідачу грошових коштів.
Позивачем надано копію договору факторингу, копію акту прийому-передачі реєстру прав вимоги, витяг з реєстру прав вимоги, які підтверджують лише переуступку права вимоги попередніми кредиторами останньому кредитору ТОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів».
Надані позивачем документи не є належними та допустимим доказами надання ОСОБА_1 кредиту за кредитним договором № 002/10504520-SP від 14 червня 2021 року. ТОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів» не надало суду первинних бухгалтерських та платіжних документів, якими б підтверджувалося перерахування кредитних коштів на рахунок ОСОБА_1 , зазначений в довідці АТ «Таскомбанк», користування відповідачем кредитними коштами. Не надано позивачем кредитного договору № 002/10504520-SP від 14 червня 2021 року, що позбавляє суд можливості дослідити умови кредитування, а також не надано документів, які б надавали можливість ідентифікувати належність зазначеного в довідці рахунку, саме відповідачу.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 ЦПК України передбачено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Відповідно до ч. 1 ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Згідно із ч. 1 ст. 4 ЦПК України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду аз захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Захист цивільних прав це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.
Тобто, обов'язковою умовою судового захисту є наявність порушених прав та охоронюваних законом інтересів безпосередньо позивача з боку відповідача, зокрема, наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб'єктивного матеріального права або законного інтересу, на захист якого подано позов.
Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду за змістом постанови від 14 березня 2019 року в цивільній справі № 757/55244/17-ц зауважив, що вирішуючи спір, суд повинен надати об'єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.
Отже, при вирішенні спору суд повинен надати об'єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до суду.
Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду за змістом постанови від 23 липня 2018 року в цивільній справі № 760/8892/17 сформував висновок про те, що відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, встановлюється при розгляді справи по суті, та є підставою для прийняття судового рішення про відмову в позові.
Відповідно до ч. 3 ст. 12 та ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
В даному випадку, позивачем перед судом належними та допустимими доказами не доведено факт порушення його права у вказаних правовідносинах, оскільки не доведено факт утворення заборгованості у позичальника перед первісним кредитором.
Не підтверджено належними та допустимими доказами (зокрема, платіжними документами від імені первісного кредитора саме на користь відповідача) розміру грошових коштів, переданих (перерахованих) в рахунок виконання зобов'язання первісними кредиторами на користь ОСОБА_1 та сум нарахованих відсотків за користування кредитом.
Договір факторингу наданий до позовної заяви у неповному обсязі, тобто, його детальний зміст, виключний перелік прав та обов'язків сторін, відповідальності, до відома суду не доведено.
Відповідно до частини 6 статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Позивач з клопотанням про витребування доказів до суду не звертався.
Процесуальний закон не зобов'язує суд при розгляді справи роз'яснювати необхідність вчинення певних процесуальних дій учасникам (з'явлення певних клопотань), оскільки це може призвести до порушення встановленого у статті 6 ЦПК України принципу рівності перед законом і судом. Такий правовий висновок висловлений в постанові Верховного Суду від 30 травня 2023 року у справі № 443/1012/18 (провадження № 61-6304св22).
У статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року та протоколи до неї (далі - Конвенція), а також практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.
Відповідно до статті 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.
Реалізація принципу змагальності сторін у цивільному процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою у статті 129 Конституції України.
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків (стаття 76 ЦПК України).
Відповідно до статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).
Статтею 83 ЦПК України врегульований порядок подання доказів.
Сторони та інші учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду.
Відповідно до ч. 2 ст. 83 ЦПК України позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви.
Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об'єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу.
Відповідно до ч. 8 ст. 83 ЦПК України докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї.
Враховуючи, вимоги процесуального законодавства позивач зобов'язаний подати усі докази по справі разом із позовною заявою. Процесуальним законодавством встановлено чіткі рамки подачі доказів до суду, після чого суд не вправі приймати подані докази, оскільки буде порушено вимоги принципу змагальності.
Таким чином, враховуючи, що доказів отримання відповідачем кредитних коштів та користування ними відповідно до умов кредитного договору № 002/10504520-SP від 14 червня 2021 року суду не надано, суд дійшов до висновку, що в задоволенні позову ТОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів» до ОСОБА_1 слід відмовити.
Відповідно до ч.1 ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Враховуючи відмову в задоволенні позову судові витрати слід покласти на позивача.
Керуючись ст.ст. 2, 4, 5, 7, 10, 11, 12, 13, 19, 76-81, 89, 133, 141, 223, 247, 258-259, 263-265, 268, 274, 279, 280-284, 289, 354-355 ЦПК України, суд, -
ухвалив:
В задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором № 002/10504520-SP від 14 червня 2021 року - відмовити.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду. Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.
Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Запорізького апеляційного суду.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 ЦПК України.
Повне найменування сторін та інших учасників справи:
Позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів», ЄДРПОУ 35625014, реквізити IBAN № НОМЕР_3 в АТ «ТАСкомбанк», місцезнаходження: 01032, м. Київ, вул. Симона Петлюри, буд. 30, (фактична адреса: 07400, Київська область, м. Бровари, вул. Лісова, буд. 2, поверх 4).
Відповідач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_4 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 .
Дата складання повного судового рішення 02 вересня 2025 року.
Суддя: