1Справа № 335/2006/25 6/335/110/2025
29 серпня 2025 року м.Запоріжжя
Вознесенівський районний суд м. Запоріжжя у складі головуючого судді Апаллонова Ю.В., за участю секретаря судового засідання Шевченко К.В., представника заявника ОСОБА_1 , розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань м. Запоріжжя заяву ОСОБА_2 в особі представника ОСОБА_1 , боржник ОСОБА_3 про заміну сторони виконавчого провадження, -
Заявник ОСОБА_2 в особі представника ОСОБА_1 звернувся до суду з заявою про заміну сторони виконавчого провадження, по цивільній справі за позовом 335/2006/25 за позовом ОСОБА_4 в особі представника ОСОБА_1 до ОСОБА_5 про стягнення боргу за договором позики.
Заяву мотивує тим, що Вознесенівським районним судом м. Запоріжжя 05.06.2025 року ухвалено заочне рішення по справі № 335/2006/25 (провадження № 2/335/1522/2025) про стягнення з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_4 боргу за договором позики у сумі 1873755,00 грн., судового збору 15140,00 грн. На підставі судового рішення видано виконавчі листи.
08.08.2025 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_4 укладено договір про відступлення права вимоги. Тому на підставі ст. 442 ЦПК України просить замінити стягувача ОСОБА_4 на нового кредитора ОСОБА_2 по виконанню рішення суду в справі № 335/2006/25. Видати виконавчі листи про стягнення з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_2 боргу за договором позики та судового збору.
У судовому засіданні представник ОСОБА_2 адвокат Косякова З.М. підтримала заяву і просить її задовольнити. Зазначила, що дійсно договір позики було посвідчено нотаріально, проте договір про відступлення права вимоги укладено у простій письмовій формі, оскільки для складання договору про відступлення права вимоги за правочином потрібно виїхати у іншу країну. Про волевиявлення сторін на укладення договору відступлення прав вимоги додатково свідчить нотаріально посвідчена довіреність на представництво ОСОБА_4 - ОСОБА_2 .
Інші учасники справи у судове засідання не з'явилися, повідомлені належним чином.
Заслухавши пояснення представника заявника, розглянувши зазначену заяву та надані докази, оглянувши цивільну справу № 335/2006/25, суд дійшов висновку, що у задоволенні заяви слід відмовити з наступних підстав.
Судом встановлено, що заочним рішенням Вознесенівського районного суду м. Запоріжжя від 05.06.2025 року задоволено позов ОСОБА_4 в особі представника Косякової Зої Миколаївни до ОСОБА_5 про стягнення боргу за договором позики задовольнити. Стягнуто з ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІПН НОМЕР_1 (зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 ) на користь ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ІПН НОМЕР_2 , (зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 ) борг за Договором позики від 13.03.2023 року у сумі 1873755,00 грн., судові витрати по сплаті судового збору в розмірі 15140,00 грн.
Для виконання зазначеного вище заочного рішення представнику позивача 09.07.2025 року видано виконавчі листи № 335/2006/25.
08.08.2025 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_2 укладено у письмовій формі договір відступлення права вимоги до боржника ОСОБА_3 на підставі заочного рішення Вознесенівського районного суду м.Запоріжжя від 05.05.2025 року.
Як вбачається з матеріалів цивільної справи № 335/2006/25, договір позики 13.03.2023 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_5 був вчинений в письмовій формі та посвідчений 13.03.2023 Магдаленою Зофією Арчутовською нотаріусом у Варшаві, номер в реєстрі А№1311/2023. Предметом Договору позики було передання ОСОБА_5 грошових коштів у сумі 45 000 доларів США. Строк повернення запозичених коштів визначений сторонами до 13 серпня 2023 р.
Таким чином, судом встановлено, що правочин, на підставі якого виникло зобов'язання був вчинений у письмовій формі та нотаріально посвідчений.
У свою чергу нотаріального посвідчений договір відступлення права вимоги за правочином, на підставі якого виникло зобов'язання заявником суду надано не було.
Приписами ст. 11 Цивільного кодексу України врегульовано, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є, договори та інші правочини.
Частиною 1 ст. 202 Цивільного кодексу України врегульовано, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
У відповідності до ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Сторонами у зобов'язанні є боржник і кредитор (ч. 1 ст. 510 ЦК України).
Статтею 512 Цивільного кодексу України передбачено, що кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок, зокрема, передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
За положеннями ч. 1 ст. 513 Цивільного кодексу України правочин щодо заміни кредитора у зобов'язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов'язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові.
Відповідно до ст. 514 Цивільного кодексу до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
Статтею 516 Цивільного кодексу України встановлено, що заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов'язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов'язку первісному кредиторові є належним виконанням.
Відповідно до ст. 517 Цивільного кодексу України первісний кредитор у зобов'язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення. Боржник має право не виконувати свого обов'язку новому кредиторові до надання боржникові доказів переходу до нового кредитора прав у зобов'язанні.
При цьому, ст. 512 Цивільного кодексу України передбачає заміну кредитора саме у цивільному або господарському зобов'язанні.
Заміна кредитора у зобов'язанні, як і саме зобов'язання, є інститутом цивільного права, а відносини, пов'язані з виконанням судового рішення, характеру цивільно-правових не мають.
Отже, передбачений ЦК України інститут заміни кредитора у зобов'язанні не є тотожним процесуальному інституту заміни сторони у виконавчому провадженні, однак, в обов'язковому порядку йому передує та створює умови для можливого правонаступництва. Аналогічну правову позицію викладено у постанові Верховного Суду від 05.05.2018 року у справі №913/54/16, у постановах від 28.03.2018 року у справі №906/110/16, від 05.04.2018 року у справі №923/607/16, від 27.03.2019 року у справі №910/386/17, 16.04.2019 у справі № 910/377/17, від 13.05.2019 року у справі № 916/106/15-г .
ВВідступлення права вимоги є договірною передачею вимог первісного кредитора новому кредиторові та відбувається на підставі укладеного між ними правочину, при цьому заміна кредитора саме у зобов'язанні допускається протягом усього часу існування зобов'язання, якщо це не суперечить договору та не заборонено законом.
Наявність же судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконано боржником, не припиняє зобов'язальних правовідносин сторін договору, тому заміна кредитора у зобов'язанні шляхом відступлення права вимоги із зазначенням у договорі обсягу зобов'язання, яке передається, на стадії виконання судового рішення не обмежує цивільних прав учасників спірних правовідносин і не впливає на правомірність цесії.
Верховний Суд у постановах неодноразово висловлював, що: «… при укладенні договору уступки права вимоги відповідачі у справі, не замінюючи кредитора у зобов'язанні з договору в порядку, передбаченому чинним законодавством, фактично замінили стягувача на стадії виконання судового рішення, незважаючи на те, що уступка права стягувача за рішенням суду шляхом укладення цивільно-правової угоди чинним законодавством не передбачена…». Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом України у постанові від 19.08.2014 у справі № 923/945/13.
Проте, виходячи зі змісту договору від 08.08.2025 року та встановлених судом обставин, його предметом є уступка права вимоги за заочним рішенням Вознесенівського районного суду м.Запоріжжя від 05.05.2025 року у справі № 335/2006/25
При цьому умовами договору відступлення права вимоги новому кредитору фактично надано право вимагати від боржника належного та реального виконання рішення суду.
Відповідно до ст.18 ЦПК України судові рішення, що набрали законної сили, обов'язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом.
Оскільки виконання рішення суду є невід'ємною стадією процесу правосуддя, то і заміна сторони на цій стадії може відбуватися не інакше, як на підставах та у порядку, визначеному ЦПК України та Законом України "Про виконавче провадження", який регулює умови і порядок виконання рішень судів, що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню.
Відповідно до ч. 5 ст. 15 Закону України «Про виконавче провадження» у разі вибуття однієї із сторін виконавець за заявою сторони, а також заінтересована особа мають право звернутися до суду із заявою про заміну сторони її правонаступником. Для правонаступника усі дії, вчинені до його вступу у виконавче провадження, є обов'язковими тією мірою, якою вони були б обов'язковими для сторони, яку правонаступник замінив.
Питання заміни сторони її правонаступником, у тому числі і в разі заміни кредитора у матеріальному зобов'язанні за договором цесії, вирішується виключно судом, який прийняв відповідне судове рішення, у порядку, передбаченому ст.442 ЦПК України.
Вирішуючи питання можливості вважати ОСОБА_2 кредитором у спірних правовідносинах, а ухвалене судове рішення зобов'язанням в розумінні норм ЦК України, суд виходить з того, що спірні правовідносини, які виникли між ОСОБА_4 та ОСОБА_2 , не ґрунтуються на жодному із правочинів, загальні положення про які містить Цивільний кодекс України, а виникли з виконанням судового рішення на які положення ЦК України не розповсюджуються, нотаріально посвідчений договір відступлення права вимоги за правочином, на підставі якого виникло зобов'язання суду надано не було, а тому у задоволенні заяви представника ОСОБА_2 суд відмовляє.
Відповідно до ст. 431 ЦПК України виконання судового рішення здійснюється на підставі виконавчого листа, виданого судом, який розглядав справу як суд першої інстанції.
Встановлено, що 09.07.2025 року позивачу видано виконавчі листи за вказаним судовим рішенням, видача нового виконавчого листа шляхом постановлення відповідної ухвали із зазначенням іншого стягувача заміненого в порядку ст. 442 ЦПК України не передбачена цивільним процесуальним законодавством, оскільки документом що свідчить про заміну сторони виконавчого провадження, який надається державному чи приватному виконавцю, на виконанні якого перебуває виконавчий документ, є ухвала суду про заміну сторони виконавчого провадження, яка надсилається (надається) учасникам справи, а також державному виконавцю, приватному виконавцю в порядку, передбаченому статтею 272 цього Кодексу і є підставою для заміни сторони у виконавчому провадженні виконавцем, вимоги про видачу виконавчого листа про стягнення з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_2 боргу за договором позики та судового збору є безпідставними і задоволенню не підлягають.
Тому у задоволенні заяви про заміну сторони виконавчого провадження слід відмовити
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 260, 261, 352-355, 442 ЦПК України, суд, -
У задоволенні заяви ОСОБА_2 в особі представника ОСОБА_1 про заміну стягувача по справі 335/2006/25 за позовом ОСОБА_4 в особі представника ОСОБА_1 до ОСОБА_5 про стягнення боргу за договором позики, відмовити.
Ухвала може бути оскаржена в апеляційному порядку шляхом подачі в п'ятнадцятиденний строк, з дня проголошення ухвали, апеляційної скарги до Запорізького апеляційного суду.
Учасник справи, якому повна ухвала суду не була вручена у день її проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.
Повний текст ухвали складено 02.09.2025 року
Суддя Ю.В. Апаллонова