01 вересня 2025 року
м. Київ
справа №420/30122/24
адміністративне провадження № К/990/24488/25
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Загороднюка А.Г.,
суддів: Єресько Л.О., Соколова В.М.,
перевіривши касаційну скаргу ОСОБА_1 рішення Одеського окружного адміністративного суду від 16 січня 2025 року та постанову П'ятого апеляційного адміністративного суду від 14 травня 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Державної міграційної служби України про визнання протиправним та скасування рішення, -
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до суду з адміністративним позовом до Державної міграційної служби України (далі - відповідач) та просив визнати протиправним та скасувати рішення ДМС від 26 серпня 2024 року № 138-24 про позбавлення його додаткового захисту.
Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 01 жовтня 2024 року відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 16 січня 2025 року, залишеним без змін постановою П'ятого апеляційного адміністративного суду від 14 травня 2025 року у задоволенні позову відмовлено.
12 червня 2025 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 , в якій позивача просить рішення Одеського окружного адміністративного суду від 16 січня 2025 року та постанову П'ятого апеляційного адміністративного суду від 14 травня 2025 року та постановити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.
Ухвалою Верховного Суду від 30 червня 2025 року касаційну скаргу ОСОБА_1 рішення Одеського окружного адміністративного суду від 16 січня 2025 року та постанову П'ятого апеляційного адміністративного суду від 14 травня 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Державної міграційної служби України про визнання протиправним та скасування рішення залишено без руху.
Установлено скаржнику десятиденний строк з дня вручення копії цієї ухвали для усунення недоліків касаційної скарги шляхом надання уточненої касаційної скарги із зазначенням підстав для касаційного оскарження судових рішень, з чітким посиланням на пункти частини четвертої статті 328 КАС України та підпункти пункту 2 частини п'ятої статті 328 КАС України, що саме є підставою для касаційного оскарження та з наданням обґрунтувань, визначених пунктом 4 частини другої статті 330 КАС України, а також надання копій уточненої касаційної скарги у відповідності до кількості учасників справи.
21 липня 2025 року на виконання ухвали про залишення касаційної скарги без руху надійшла заява про усунення недоліків касаційної скарги та скаржником надано уточнену касаційну скаргу.
У зв'язку з перебуванням у відпустці суддів Загороднюка А.Г. (наказ від 14 липня 2025 року № 299/0/5-25) Єресько Л.О. (наказ від 20 червня 2025 року № 2347/0/5-25), та Соколова В.М. (наказ від 23 червня 2025 року № 2375/0/5-25, наказ від 25 серпня 2025 року № 2823/0/6-25), -- питання щодо відкриття касаційного провадження вирішується колегією суддів по виходу судді з відпустки.
Перевіривши матеріали уточненої касаційної скарги, Суд дійшов висновку про наявність підстав для її повернення скаржнику з наступних підстав.
Відповідно до частини першої статті 328 КАС України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.
За правилами частини четвертої статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у /постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу.
Вимоги до форми та змісту касаційної скарги встановлено статтею 330 КАС України, відповідно до пункту 4 частини другої якої у касаційній скарзі зазначаються підстава (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга, з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 328 цього Кодексу підстави (підстав).
Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що перелік підстав для касаційного оскарження судових рішень є вичерпним. Тому касаційна скарга повинна бути обґрунтована виключно такими доводами, які необхідно вказати у формі, визначеній пунктом 4 частини другої статті 330 КАС України.
Так, в касаційній скарзі скаржник зазначає, що підставою касаційного оскарження є пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України.
В обґрунтування підстав касаційного оскарження судового рішення скаржник посилається на пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України та вказує судами попередніх інстанцій не враховано висновки, викладені у справах Верховного Суду № 640/5486/19, № 826/8764/18, № 640/814/20 щодо застосування частини п'ятої статті 11 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», підпункту г пункту 7.7 «Правил розгляду заяв та оформлення документів, необхідних для вирішення питання про визнання біженців або особою, яка потребує додаткового захисту, втрату і позбавлення статусу біженця та додаткового захисту і скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту» затвердженні Наказом Міністерства внутрішніх справ України від 07 вересня 2011 року № 649 (далі - Правила № 649).
Перевіряючи підстави касаційного оскарження, варто зауважити, що частиною 5 стаття 11 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» визначено, що особа позбавляється статусу біженця або додаткового захисту, якщо вона займається діяльністю, що становить загрозу національній безпеці, громадському порядку, здоров'ю населення України.
Так, обов'язковими умовами при оскарженні судових рішень на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України є зазначення у касаційній скарзі: 1) норми матеріального права, яку неправильно застосовано судами; 2) постанови Верховного Суду і який саме висновок щодо застосування цієї ж норми у ній викладено; 3) висновок судів, який суперечить позиції Верховного Суду; 4) у чому полягає подібність правовідносин у справах (у якій викладено висновок Верховного Суду i у якій подається касаційна скарга). Обов'язковим є взаємозв'язок усіх чотирьох умов.
Також скаржник по тексту касаційної скарги зазначає постанови Верховного Суду, наводить їх окремі фрагменти та правові висновки, викладає обставини справи та зазначає норми, що регулюють спірні правовідносини із вказівкою на те, що судами невраховані відповідні висновки суду касаційної інстанції, проте в касаційній скарзі відсутній взаємозв'язок з відповідною підставою касаційного оскарження, що передбачено частиною четвертою статті 328 КАС України, та без змістовних доводів на обґрунтування своєї позиції, що свідчить про формальний підхід до оформлення змісту та форми касаційної скарги відповідно до пункту 4 частини другої статті 330 КАС України.
Верховний Суд зауважує, що у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України недостатньо самого лише зазначення постанови Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права, обов'язковою умовою є те, що правовідносини у справах (у якій викладено висновок Верховного Суду і у якій подається касаційна скарга) мають бути подібними.
Подібність правовідносин означає, зокрема, тотожність суб'єктного складу учасників відносин, об'єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема, часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин). Зміст правовідносин з метою з'ясування їх подібності в різних рішеннях суду (судів) визначається обставинами кожної конкретної справи.
При цьому, обставини, що формують зміст правовідносин і впливають на застосування норм матеріального права, а так само оцінка судами їх сукупності, не можуть вважатися подібністю правовідносин.
Зі змісту рішень судів попередніх інстанцій, оприлюднених в Єдиному державному реєстрі судових рішень слідує, що спір у цій справі виник у зв'язку з визнанням протиправним та скасувати рішення ДМС від 26 серпня 2024 року №138-24 про позбавлення позивача додаткового захисту.
Відмовляючи у задоволенні адміністративного позову, суд першої інстанції з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що позивач був визнаний у вчинені адміністративного правопорушення передбаченого до статті 204-1 ч.2 КУпАП та накладено на нього адміністративне стягнення у виді штрафу у розмірі 8500 грн., який він добровільно сплатив.
При цьому, суди попередніх інстанцій врахували, що зі змісту протоколу співбесіди встановлено, що на момент незаконного перетину державного кордону України позивач повністю усвідомлював власні дії щодо порушення чинного законодавства. Зокрема позивач зазначив, що незважаючи на перебування в Україні у статусі особи, який надано додатковий захист та документовано відповідними посвідченнями (внутрішнім та для виїзду за кордон), володіючи інформацією про можливість законно залишити територію України та виїхати до країн Європейського Союзу, через небажання скористатися процедурою отримання офіційного дозволу на в'їзд до ЄС, скористався каналом нелегальної міграції, тобто фактично не заперечував вказаних обставин.
Суди попередніх інстанцій відмовляючи у задоволенні позову виходили з того, що порушення державного кордону є порушенням системи забезпечення національної безпеки, відтак дії позивача з незаконного перетину кордону з Республікою Польща несуть загрозу національній безпеці.
Крім того, відмовляючи у задоволенні адміністративного позову суди попередніх інстанції не застосовували підпункт г пункту 7.7 Правила № 649, тому суд дійшов висновку про формальне посилання на скаржника пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України, оскільки заявником не обґрунтовано подібності правовідносин у справах, на які він посилається.
Відповідно до пункту 2 частини п'ятої статті 328 КАС України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження), крім випадків, якщо:
а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики;
б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи;
в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу;
г) суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково.
Наведене означає, що положеннями пункту 2 частини п'ятої статті 328 КАС України передбачено можливість перегляду, як виняток, судового рішення, що не підлягає касаційному оскарженню судом касаційної інстанції у разі, якщо заявником зазначені випадки, передбачені підпунктами "а" - "г" цієї норми та викладені підстави, визначені частиною четвертою статті 328 КАС України.
Відповідно до відомостей Єдиного державного реєстру судових рішень, справа розглянута Дніпропетровським окружним адміністративним судом в порядку спрощеного позовного провадження.
Доведення зазначених обставин та, відповідно, права на касаційне оскарження судових рішень у справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження, покладається на особу, яка подає касаційну скаргу.
В обґрунтування права на касаційне оскарження скаржник вказує, що підставою касаційного оскарження судових рішень є підпункт «а» пункту 2 частини п'ятої статті 328 КАС України та зазначає, що спір між сторонами стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики
Питання права, які мають фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, можуть охоплювати правові явища, що є найбільш суттєвими для такої практики та формування її однаковості. До таких явищ можна віднести систематичне порушення державою норм матеріального та процесуального права які зачіпають інтереси великого кола осіб, що супроводжуються чималою кількістю оскарження таких рішень у подібних справах, тощо.
Суд касаційної інстанції відхиляє зазначені доводи скаржника, оскільки скаржником не обґрунтовано в чому саме полягає фундаментальне значення саме даної справи для формування єдиної правозастосовчої практики із зазначенням новітніх, проблемних, засадничих, раніше ґрунтовно не досліджуваних питань права, відповідь касаційного суду на які мала б надати нового, уніфікованого розуміння та застосування права як для сторін спору, так і для невизначеного, але широкого кола суб'єктів правовідносин.
Вживання законодавцем слова "фундаментальне" несе змістовне навантаження особливо складного і важливого питання у правозастосуванні. Доводів щодо такої особливої складності чи важливості питання, якого стосується спір у цій справі, скаржником не наведено. Суб'єктивні труднощі у тлумаченні правової норми, які виникають у суб'єкта правозастосування, не обов'язково свідчать, що питання права має фундаментальне значення для правозастосовчої практики. За змістом підпункту "а" пункту 2 частини п'ятої статті 328 КАС України питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, не ставиться у залежність від наявності висновку Верховного Суду з цього питання.
Колегія суддів зауважує, що потреба у формуванні єдиної правозастосовчої практики виникає, передусім, у тих випадках, коли практики з певного питання немає взагалі і її потрібно сформувати, або відсутня єдність у вже сформованій практиці з певного питання.
Посилаючись на судові справи, в яких, на думку скаржника, судами попередніх інстанції по різному вирішено аналогічні спори, відповідач не обґрунтовує, що в зазначених справах висновки зроблені за аналогічних фактичних обставин та не містять індивідуальних ознак, характерних виключно для них.
Отже, доводи скаржника, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики при вирішенні аналогічних судових прав є необґрунтованими.
Також, позивач посилаючись на підпункт «б» пункту 2 частини п'ятої статті 328 КАС України зазначає про те, що він позбавлений можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді справи № 420/21817/23.
Проте, посилаючись на підпункт «б» пункту 2 частини п'ятої статті 328 КАС України скаржник не зазначає які саме обставини справи він позбавлений можливості спростувати у справі № 420/21817/23. Доводи скаржника в цій частині зводяться виключно до незгоди із висновками судів першої та апеляційної інстанцій про відмову в задоволенні позовних вимог.
При цьому, відповідно до інформації з Єдиного державного реєстру судових рішень постановою П'ятого апеляційного адміністративного суду від 14 травня 2025 року апеляційну скаргу Державної міграційної служби України залишено без задоволення, а рішення Одеського окружного адміністративного суду від 18 березня 2024 року в справі № 420/8512/20 без змін. Проте, вказані рішення не були предметом касаційного оскарження.
Отже, Верховний Суд відхиляє посилання скаржника на підпункт «б» пункту 2 частини п'ятої статті 328 КАС України.
В обґрунтування права на касаційне оскарження скаржник зазначає про наявність виключних обставин, наведених у підпункті «в» пункту 2 частини п'ятої статті 328 КАС України.
Під значним суспільним інтересом необхідно розуміти серйозну, обґрунтовану зацікавленість, яка має неабияке виняткове значення для усього суспільства в цілому, певних груп людей, територіальних громад, об'єднань громадян тощо до певної справи в контексті можливого впливу ухваленого у ній судового рішення на права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб. Вказане поняття охоплює ті потреби суспільства або окремих його груп, які пов'язані із збереженням, примноженням, захистом існуючих цінностей, девальвація та/або втрата яких мала б значний негативний вплив на розвиток громадянського суспільства. Наявність значного суспільного інтересу може мати місце й тоді, коли предмет спору зачіпає загальнодержавне значення, як от визначення і зміни конституційного ладу в Україні, виборчий процес (референдум), обороноздатність держави, її суверенітет, найвищі соціальні цінності, визначені Конституцією України, тощо.
Утім, аналіз доводів касаційної скарги в сукупності з встановленими в судових рішеннях судів першої та апеляційної інстанції обставинами й наданою їм правовою оцінкою не дають підстав для висновку про наявність в даному випадку обставин, наведених у пункті 2 частини п'ятої статті 328 КАС України.
Посилання скаржника на наявність обставин, передбачених підпунктом «в» пункту 2 частини п'ятої статті 328 КАС України має загальний характер та не містять достатніх обґрунтувань, а отже, не може сприйматись, як виключний випадок.
Крім того, сама лише вказівка на те, що справа має суспільний інтерес та/або виняткове значення для учасника справи без належного обґрунтування та за відсутності належних та допустимих доказів, не може бути визнана судом підставою для відкриття у малозначних справах та у справах розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження.
Отже, Суд дійшов висновку, що у касаційній скарзі скаржником не наведено обґрунтованих підстав можливості допуску касаційної скарги до перегляду судових рішень, прийнятих за наслідками розгляду справи за правилами спрощеного провадження.
Відповідно до частини 2 статті 332 КАС України до касаційної скарги, яка не оформлена відповідно до вимог, встановлених статтею 330 цього Кодексу, застосовуються положення статті 169 цього Кодексу.
Згідно з положеннями пункту 1 частини четвертої статті 169 КАС України позовна заява повертається позивачеві, якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви, яку залишено без руху, у встановлений судом строк.
Таким чином, в установлений строк недоліки, які стали підставою для залишення касаційної скарги без руху, скаржникою не усунуто.
Враховуючи викладене, та в зв'язку з невиконанням вимог ухвали про залишення усунення недоліків касаційної скарги, касаційна скарга підлягає поверненню.
Суд роз'яснює скаржнику, що відповідно до положень частини восьмої статті 169 КАС України повернення касаційної скарги не позбавляє права повторного звернення до адміністративного суду в порядку, встановленому законом.
Керуючись статтями 169, 330, 332 КАС України,
Касаційну скаргу ОСОБА_1 рішення Одеського окружного адміністративного суду від 16 січня 2025 року та постанову П'ятого апеляційного адміністративного суду від 14 травня 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Державної міграційної служби України про визнання протиправним та скасування рішення - повернути особі, яка її подала.
Роз'яснити, що повернення касаційної скарги не позбавляє права повторного звернення до суду касаційної інстанції у порядку, установленому законом.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання і оскарженню не підлягає.
Судді А.Г. Загороднюк
Л.О. Єресько В.М. Соколов