головуючий суддя у першій інстанції: Гресько О.Р.
01 вересня 2025 рокуЛьвівСправа № 460/5175/25 пров. № А/857/24972/25
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого-судді: Бруновської Н.В.
суддів: Хобор Р.Б., Шавеля Р.М.
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 12 травня 2025 року у справі № 460/5175/25 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного Управління Пенсійного фонду України в Полтавській області про визнання відмови протиправною та зобов'язання вчинити дії,-
19.03.2025р. ОСОБА_1 звернулася з позовом до Головного Управління Пенсійного фонду України в Полтавській області, у якому просила суд:
- визнати протиправною бездіяльність щодо непризначення пенсії за віком відповідно до ст.55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»,
- зобов'язати призначити з 04.02.2025р. пенсію за віком зі зниженням пенсійного віку на 5 років згідно ст.55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 12.05.2025р. в позові відмовлено.
Не погоджуючись із даним рішенням, апелянт ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій зазначає, що судом першої інстанції порушено норми матеріального та процесуального права.
Апелянт просить суд, рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 12.05.2025р. скасувати та прийняти нове рішення, яким позов задоволити.
Відповідно до п.3 ч.1 ст.311 КАС України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі: подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи скарги, законність і обґрунтованість рішення суду, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення виходячи з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 має статус особи, яка постраждала внаслідок аварії на ЧАЕС 4 категорії, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_1 .
Із змісту довідки яка видана Володимирецькою селищною радою від 12.04.2024р. №298 видно, що ОСОБА_1 зареєстрована і проживає з дня народження ІНФОРМАЦІЯ_1 - 21.10.1986р., 01.02.1990р. - 31.07.1990р., з 30.03.1992р. по даний час в с.Довговоля Вараського району Рівненської області, територія якого відноситься до зони посиленого радіоекологічного контролю.
03.07.2024р. позивач звернулася до управління Пенсійного фонду України із заявою про призначення пенсії за віком зі зниженням пенсійного віку як особа, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи.
Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області від 12.07.2024р. №172050006203 позивачу відмовлено у призначенні пенсії у зв'язку з не підтвердженням факту проживання (роботи) у зоні посиленого радіоекологічного контролю на 01.01.1993р. не менше 4 років.
Рішенням Володимирецького районного суду Рівненської області від 18.11.2024р. у справі №556/2575/24, яке набрало законної сили 19.12.2024р., встановлено факт проживання ОСОБА_1 в с.Довговоля Вараського району Рівненської області з 13 травня 1989 року - 31 січня 1990 року, 01 серпня 1990 року - 29 березня 1992 року.
04.02.2025р. ОСОБА_1 повторно звернулася до управління Пенсійного фонду України із заявою про призначення пенсії за віком зі зниженням пенсійного віку.
Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області від 12.02.2025р. №172050006203 позивачу відмовлено у призначенні пенсії у зв'язку з відсутністю необхідної тривалості проживання (роботи) в зоні посиленого радіологічного контролю станом на 01.01.1993р. не менше 4 років.
Із змісту оскаржуваного рішення видно, що період проживання на території радіоактивного забруднення становить 17 років 03 місяці 16 днів, станом на 01.01.1993р. - 03 роки 11 місяців 26 днів. До періоду проживання не враховано період навчання з 01.09.1986р. - 28.08.1987р. в ПТУ №16 м.Рівне, згідно диплому №470922 від 28.08.1987р., оскільки м.Рівне не відноситься до зони посиленого радіологічного контролю, роботу з 31.08.1987р. - 11.08.2000р. в Рівненському виробничому об'єднанні хлібопекарської промисловості м.Рівне, згідно довідки від 22.05.2024р. №1527/04-02 (крім періодів знаходження у відпустках по догляду за дитиною: 01.02.1990р. - 31.07.1990р., 30.03.1992р. - 02.07.1994р., 06.11.1994р. - 11.08.2000р.).
ч.2 ст.19 Конституції України встановлено, що органи державної влади, їх посадові особи повинні діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
В ст.46 Конституції України видно, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Принципи, засади і механізм функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсії, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел визначає «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.03.2003р. №1058-IV (далі - Закон №1058-IV), який набрав чинності 01.01.2004р.
ч.1 ст.9 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» передбачено, що за рахунок коштів Пенсійного фонду України в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: пенсія за віком; пенсія по інвалідності; пенсія у зв'язку з втратою годувальника.
Умови призначення пенсії за віком встановлено ст.26 Закону «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров'я та єдиний порядок визначення категорій зон радіоактивно забруднених територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення, визначає Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» №796-XII від 28.02.1991р. (далі - Закон №796-XII).
ст.49 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» визначено, що пенсії особам, віднесеним до категорії 1, 2, 3, 4 встановлюються у вигляді а) державні пенсії; б) додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, яка призначається після виникнення права на державну пенсію.
В абз.4 п.2 ч.1 ст.55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», видно, що особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення, пенсії надаються із зменшенням пенсійного віку, встановленого ст.26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» потерпілим від Чорнобильської катастрофи: особам, які постійно проживали або постійно проживають чи постійно працювали або постійно працюють у зоні гарантованого добровільного відселення за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали у цій зоні не менше 3 років на 3 роки, та додатково 1 рік за 2 роки проживання, роботи, але не більше 6 років.
В примітці до п.2 ч.1 ст.55 Закону «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» зазначено, що початкова величина зниження пенсійного віку встановлюється лише особам, які постійно проживали або постійно працювали у зазначених зонах з моменту аварії по 31 липня 1986 року незалежно від часу проживання або роботи в цей період.
Пенсійний вік за бажанням особи може бути знижено тільки за однією підставою, передбаченою цією статтею, якщо не обумовлено інше. При цьому, відповідне зниження пенсійного віку, передбачене цією статтею, застосовується також до завершення періоду збільшення віку виходу на пенсію до 1 січня 2022 року (ч.2 ст.55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»№796-XII).
Аналіз викладених норм, дає підстави для висновку, що особа, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи та яка проживала або працювала на території у зоні посиленого радіологічного контролю з моменту аварії на ЧАЕС до 01.01.1993 протягом не менше 4 років 2 роки та додатково 1 рік за 3 роки проживання, роботи, але не більше 5 років, має право на призначення пенсії за віком із зменшенням пенсійного віку.
Виходячи із змісту правовідносин, які регулюються Законом України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», обов'язковий для отримання особою статусу постраждалого від Чорнобильської катастрофи період проживання та роботи починає свій перебіг від дати аварії на Чорнобильській АЕС, тобто з 26.04.1986. Початкова величина зниження пенсійного віку встановлюється лише особам, які постійно проживали або постійно працювали у зазначених зонах з моменту аварії по 31 липня 1986 року незалежно від часу проживання або роботи в цей період.
Отже, щодо проживання та (або) праці потерпілої особи у зоні посиленого радіологічного контролю протягом 4 років станом на 01.01.1993, то його необхідно обраховувати з 26.04.1986 по 01.01.1993.
Колегія суддів зазначає, що зменшення пенсійного віку на 6 років відповідно до ст.55 Закону №796-ХІІ можливе за наявності двох самостійних умов: 1) початкова величина зниження пенсійного віку 3 роки встановлюється лише особам, які постійно проживали або постійно працювали у зазначених зонах з моменту аварії по 31 липня 1986 року; 2) проживання щонайменше 3 роки станом на 1 січня 1993 року є умовою, яка встановлює додатково 1 рік зменшення пенсійного віку за 2 роки проживання, роботи.
Водночас застосування як першої, так і другої умови, можливе у разі постійного проживання особи в зоні гарантованого добровільного відселення станом на 01 січня 1993 року щонайменше 4 роки.
Колегія суддів звертає увагу апелянта, що згідно довідки від 12.04.2024р. №298 позивач зареєстрована та проживає з 14.04.1969р. - 21.10.1986р., 01.02.1990р. - 31.07.1990р., з 30.03.1992р. по даний час в с.Довговоля Вараського району Рівненської області, територія якого відноситься до зони посиленого радіологічного контролю.
Рішенням Володимирецького районного суду Рівненської області від 18.11.2024р. у справі №556/2575/24, яке набрало законної сили 19.12.2024р., встановлено факт проживання ОСОБА_1 в с.Довговоля Вараського району Рівненської області з 13 травня 1989 року - 31 січня 1990 року, 01 серпня 1990 року - 29 березня 1992 року.
ч.4 ст.78 КАС України встановлено, що обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Як видно з диплому № НОМЕР_2 та записів у трудовій книжці НОМЕР_3 ОСОБА_1 з 01.09.1986р. - 28.08.1987р. навчалася в Рівненському середньому професійно-технічному училищі №15 та в період: 31.08.1987р. - 11.08.2000р. працювала в Рівненському виробничому об'єднанні хлібопекарської промисловості. Тобто, позивач фізично не могла постійно проживати у с.Довговоля, що відноситься до зони посиленого радіологічного контролю у вказаний період, оскільки м.Рівне не відносяться до зон радіоактивного забруднення згідно Переліком населених пунктів, віднесених до зон радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів УРСР №106 від 23.07.1991р.
Таким чином, колегія суддів погоджується з висновками пенсійного органу, що вказані періоди навчання та роботи не підлягають врахуванню в період постійного проживання в зоні забруднення, оскільки норма ст.55 Закону «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» чітко передбачає постійне проживання/працю у відповідній зоні.
Періодичні приїзди на вихідні, канікули чи відпустки додому у період навчання чи роботи не є підтвердженням факту постійного проживання у відповідній зоні.
Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду у постановах від 19.09.2024р. у справі №460/23707/22, від 02.10.2024р. у справі №500/551/23, від 11.11.2024р. у справі №460/19947/23 дійшов висновків, що виникнення права на зниження пенсійного віку законодавець пов'язує із фактом фізичного перебування особи у зоні радіоактивного забруднення у зв'язку з постійним проживанням або у зв'язку з роботою в такій місцевості. При цьому, зниження пенсійного віку залежить від рівня радіологічного забруднення місцевості та тривалості проживання в ній особи.
Отже, ОСОБА_1 не надала доказів того, що навчальний заклад де навчалася та підприємство де працювала остання знаходилися на території радіоактивного забруднення, а тому періоди навчання (роботи) в м.Рівне не підтверджують факту постійного проживання у вказаний період позивача у зоні посиленого радіологічного контролю.
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що ОСОБА_1 не підтверджено період її постійного проживання станом на 01.01.1993р. не менше 4-х років (з урахуванням рішення суду про встановлення факту проживання у с.Довговоля) у зоні посиленого радіологічного контролю, з огляду на що право на зниження пенсійного віку на 5 років у позивача відсутнє.
Разом з тим, колегія суддів враховує твердження позивача, що посвідчення потерпілого від Чорнобильської катастрофи підтверджує особливий статус. Однак, вважає за необхідне вказати, що вказаним Законом «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» підтверджується, що саме посвідчення відповідної категорії є документом, що підтверджує статус громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та надає право користування пільгами, визначеними Законом для такої категорії. Однак, користування пільгами визначеними Законом та наявність лише посвідчення відповідної категорії не є безумовною підставою для призначення пенсії зі зниженням віку, відповідно до ст.55 Закону «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
При цьому, колегія суддів наголошує, що при вирішенні питання про призначення пенсії пенсійний орган врахував до періоду проживання періоди знаходження у відпустках по догляду за дитиною під час роботи у Рівненському виробничому об'єднанні хлібопекарської промисловості з 01.02.1990р.-31.07.1990р., 30.03.1992р. - 02.07.1994р., 06.11.1994р. - 11.08.2000р.
Стосовно покликань апелянта на правову позицію викладену в постанові Верховного Суду від 24.07.2018р. у справі 129/3151/16-а, колегія суддів зазначає, що у постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 січня 2019 року у справі № 755/10947/17 (провадження № 14 435цс18) визначено, що суди під час вирішення тотожних спорів мають враховувати саме останню правову позицію, тобто в даному випадку позиція Верховного Суду у складі Касаційного адміністративного суду у постановах від 19.09.2024р. у справі №460/23707/22, від 02.10.2024р. у справі №500/551/23, від 11.11.2024р. у справі №460/19947/23 є останньою до даних спірних правовідносин.
За таких обставин, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку про відсутність підстав для задоволення позову, оскільки суб'єкт владних повноважень в особі Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області діяв не у спосіб визначений законами та Конституцією України.
Інші доводи апеляційної скарги фактично зводяться до переоцінки доказів та незгодою апелянта з висновками суду першої інстанцій по їх оцінці, тому не можуть бути прийняті апеляційною інстанцією.
Колегія суддів також враховує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів апелянта), сформовану у справі “Серявін та інші проти України» (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі “Руїс Торіха проти Іспанії» (RuizTorijav. Spain) № 303-A, пункт 29).
Також, п.41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, визначено, що обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Згідно ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
ст.316 КАС України передбачено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Із врахуванням викладеного, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції є законним, доводи апеляційної скарги зроблених судом першої інстанції висновків не спростовують і при ухваленні оскарженого судового рішення порушень норм матеріального та процесуального права ним допущено не було, тому, відсутні підстави для скасування чи зміни рішення суду першої інстанції.
Керуючись ст.ст. 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд-
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення, а Рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 12 травня 2025 року у справі № 460/5175/25 - без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених п.2 ч.5 ст.328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий суддя Н. В. Бруновська
судді Р. Б. Хобор
Р. М. Шавель