29 серпня 2025 рокуЛьвівСправа № 500/6817/24 пров. № А/857/3387/25
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
судді-доповідача: Гінди О.М.,
суддів: Гудима Л.Я., Ніколіна В.В.,
розглянувши в письмовому провадженні апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві на рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 12 грудня 2024 року (головуючий суддя: Мірінович У.А., місце ухвалення - м. Тернопіль) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві про визнання протиправним та скасування рішення та зобов'язання вчинити дії, -
встановив:
ОСОБА_1 , 14.11.2024 звернулася з позовом до суду, в якому просила:
визнати протиправним рішення Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві О/р № 961010137769, вих. № 27584/03-16 від 12.11.2024 про відмову в переведенні на інший вид пенсії;
зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві перевести ОСОБА_1 на пенсію за віком згідно Закону України «Про державну службу», зарахувавши до стажу державної служби періоди її роботи з 01.06.1993 по 01.05.2016 в органах державної податкової служби (Головної державної податкової інспекції Української РСР, Головної державної податкової інспекції України, Державної податкової адміністрації України, Державної податкової служби України, Міністерства доходів і зборів, Державної фіскальної служби), з урахуванням довідок про складові заробітної плати для призначення пенсії від 04.11.2024 № 652/5/19-00-10-31 та № 650/5/19-00-10-31, виданих ГУ ДПС у Тернопільській області.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивачка отримує пенсію за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». Позивачка, 05.11.2024 звернулась із заявою про перехід на інший вид пенсії відповідно до Закону України «Про державну службу». Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві О/р № 961010137769 від 12.11.2024 позивачці відмовлено у переведенні на пенсію відповідно до Закону України «Про державну службу». Рішення обґрунтовано тим, що в позивачки відсутній відповідний стаж державної служби. Позивачка не погоджується з цим рішенням, вважає його безпідставним та необґрунтованим. Зазначає, що її стаж державної служби становить понад 20 років, а тому вона підпадає під умови, визначені пунктами 10, 12 Прикінцевих та перехідних положеннями Закону України «Про державну службу».
Рішенням Тернопільського окружного адміністративного суду від 12 грудня 2024 року позов задоволено.
Із цим рішенням суду першої інстанції не погодився відповідач Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві та оскаржив в апеляційному порядку. Вважає його таким, що прийняте з порушенням норм матеріального права, а тому просить його скасувати та ухвалити нову постанову, якою відмовити у задоволенні позовних вимог.
Обґрунтовуючи апеляційні вимоги, апелянт покликається на те, що оскільки посади державних службовців віднесені до відповідних категорій здійснюється відповідно до ст. 25 Закону України «Про державну службу». Посади працівників органів державної податкової служби цією статтею не передбачені. Зазначає, що за попереднім розрахунком стаж державної служби ОСОБА_2 , за період з 15.02.1995 по 09.09.1997 та 05.07.2013 по 01.01.2014 складає 3 роки 0 місяців 22 днів. В інші періоди встановлені спеціальні звання і спеціальні посади. Враховуючи зазначене, Головним управлінням Пенсійного фонду України в м. Києві прийнято рішення про відмову ОСОБА_3 у переведенні на пенсію за іншим Законом, згідно поданої заяви № 59 у зв'язку з відсутністю необхідного стажу роботи на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державної служби.
Згідно п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
Враховуючи те, що апеляційну скаргу подано на рішення суду першої інстанції, ухвалене в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, суд апеляційної інстанції вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу з наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обгрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з таких мотивів.
Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Тернопільській області та отримує пенсію за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 № 1058-ІV.
Згідно з відомостями трудової книжки позивачки серії НОМЕР_1 від 06.08.1984, ОСОБА_1 , в період з 01.06.1993 по 31.01.2023, працювала в органах Державної податкової інспекції (служби).
Позивачка, 05.11.2024 звернулась до Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області із заявою про перехід на інший вид пенсії відповідно до Закону України «Про державну службу». До заяви додала довідки про складові заробітної плати для призначення пенсії державного службовця № 652/5/19-00-10-31 від 04.11.2024 та № 650/5/19-00-10-31 від 04.11.2024.
Для прийняття рішення за поданою заявою за принципом екстериторіальності визначено Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві.
За результатами розгляду заяви, рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві О/р № 961010137769 від 12.11.2024 позивачці відмовлено в переведенні на пенсію за Законом України «Про державну службу», у зв'язку з відсутністю необхідного стажу роботи на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державної служби.
Відмовляючи позивачці у переведенні на інший вид пенсії, відповідач виходив з того, що стаж державної служби ОСОБА_1 , за період з 15.02.1995 по 09.09.1997 та 05.07.2013 по 01.01.2014 складає 3 роки 0 місяців 22 днів.
Вважаючи вище вказане рішення протиправним, позивачка звернулась до суду за захистом своїх прав.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що позивачка має право на призначення пенсії державного службовця відповідно до статті 37 Закону № 3723-ХІІ, оскільки вимоги зазначеної статті щодо віку, страхового стажу та стажу державної служби виконані, а тому рішення ГУ ПФУ у Київській області від 06.11.2024 № 60086/03-16 про відмову позивачці в проведенні перерахунку пенсії є неправомірним.
З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити наступне.
Спірним у цій справі є рішення пенсійного органу про відмову в переході з пенсії за віком згідно Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» на пенсію за віком відповідно до Закону України «Про державну службу».
Відповідно до статті 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, визначає Закон України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон № 1058-IV), який також регулює порядок формування Накопичувального пенсійного фонду та фінансування за рахунок його коштів видатків на оплату договорів страхування довічних пенсій або одноразових виплат застрахованим особам, членам їхніх сімей та іншим особам, передбаченим цим Законом.
Відповідно до статті 10 Закону № 1058-IV особі, яка має одночасно право на різні види пенсії (за віком, по інвалідності, у зв'язку з втратою годувальника), призначається один із цих видів пенсії за її вибором. Особі, яка має право на довічну пенсію, призначається один з видів довічної пенсії за її вибором.
Загальні засади діяльності, статус державних службовців, які працюють в державних органах, а також особливості правовідносин щодо призначення та перерахунку пенсій державним службовцям, оплати праці державних службовців встановлені Законом України «Про державну службу».
Закон України «Про державну службу» від 10.12.2015 № 889-VIII (далі також - Закон № 889-VIII), 01.05.2016 набув чинності та згідно частини 2 Прикінцевих та перехідних положень якого визнано таким, що втратив чинність Закон України «Про державну службу» від 16.12.1993 № 3723-XII (далі також - Закону № 3723-XII), крім статті 37, що застосовується до осіб, зазначених у пунктах 10 і 12 цього розділу.
Частиною першою статті 37 Закону № 3723-XII визначено, що на одержання пенсії державних службовців мають право чоловіки, які досягли віку 62 роки, та жінки, які досягли пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», за наявності страхового стажу, необхідного для призначення пенсії за віком у мінімальному розмірі, передбаченого абзацом 1 частини першої статті 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», у тому числі стажу державної служби не менш як 10 років, та які на час досягнення зазначеного віку працювали на посадах державних службовців, а також особи, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, незалежно від місця роботи на час досягнення зазначеного віку. Пенсія державним службовцям призначається в розмірі 60 відсотків суми їх заробітної плати, з якої було сплачено єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, а до 1 січня 2011 року - страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, а особам, які на час звернення за призначенням пенсії не є державними службовцями, - у розмірі 60 відсотків заробітної плати працюючого державного службовця відповідної посади та рангу за останнім місцем роботи на державній службі, з якої було сплачено єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, а до 1 січня 2011 року - страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування.
До набрання чинності Законом України «Про державну службу» № 889-VIII - 01.05.2016, право на пенсію державного службовця мали особи, які: а) досягли певного віку та мають передбачений законодавством страховий стаж; б) мали стаж державної служби не менш як 10 років, та на час досягнення зазначеного віку працювали на посадах державних службовців; а також особи, які мали не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, незалежно від місця роботи на час досягнення зазначеного віку.
Після 01.05.2016, відповідно до статті 90 Закону України «Про державну службу» № 889-VIII пенсійне забезпечення державних службовців здійснюється відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
При цьому законодавець визначив певні умови, за дотримання яких у осіб зберігається право на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону № 3723-XII.
Відповідно до пункту 10 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про державну службу» № 889-VIII державні службовці, які на день набрання чинності цим Законом займають посади державної служби та мають не менш як 10 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державних службовців, визначених статтею 25 Закону України «Про державну службу» № 3723-XII та актами Кабінету Міністрів України, мають право на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону України «Про державну службу» № 3723-XII у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців.
Згідно пункту 12 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про державну службу» № 889-VIII для осіб, які на день набрання чинності цим Законом мають не менш як 20 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державної служби, визначених статтею 25 Закону України «Про державну службу» № 3723-XII та актами Кабінету Міністрів України, зберігається право на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону України «Про державну службу» № 3723-XII в порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців.
Таким чином, Прикінцевими та перехідними положеннями Закону України «Про державну службу» № 889-VIII передбачено, що за наявності у особи станом на 01.05.2016 певного стажу держслужби (10 років для осіб, що на зазначену дату займали посади державної служби, або 20 років стажу державної служби незалежно від того, чи працювала особа станом на 01.05.2016 на державній службі), така особа зберігає право на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону України «Про державну службу» № 3723-XII, але за певної додаткової умови: у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців.
Водночас, для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, статтею 37 Закону України «Про державну службу» № 3723-XII передбачено додаткові умови для наявності права на призначення пенсії державного службовця: певний вік і страховий стаж.
З огляду на зміст зазначених норм чинного законодавства, обов'язковою умовою для збереження у особи права на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону № 3723-XII після 01.05.2016 є дотримання сукупності вимог, визначених частиною першою статті 37 Закону № 3723-XII і Прикінцевих та перехідних положень Закону № 889-VIII, а саме щодо віку, страхового стажу, стажу державної служби.
Отже, після набрання чинності Законом України «Про державну службу» № 889-VIII - 01.05.2016 зберігають право на призначення пенсії державного службовця відповідно до статті 37 Закону України «Про державну службу» № 3723-XII лише ті особи, які мають стаж державної служби, визначений пунктами 10, 12 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про державну службу» № 889-VIII, та мають передбачені частиною першою статті 37 Закону України «Про державну службу» № 3723-XII вік і страховий стаж.
Спеціальним законом, що визначав статус державної податкової служби в Україні, її функції та правові основи діяльності у період роботи позивачки на відповідних посадах, був Закон України «Про державну податкову службу в Україн»» від 04 грудня 1990 року № 509-XII (далі Закон № 509-XII).
Згідно з частинами 5-8 статті 15 Закону № 509-XII, правовий статус посадових осіб органів державної податкової служби, їх права та обов'язки визначаються Конституцією України, цим Законом, а в частині, що не регулюється ним, - Законом України «Про державну службу».
Посадові особи органів державної податкової служби підлягають атестації. Порядок атестації визначається центральним органом державної податкової служби.
Посадовим особам органів державної податкової служби присвоюються спеціальні звання: головний державний радник податкової служби, державний радник податкової служби I рангу, державний радник податкової служби II рангу, державний радник податкової служби III рангу, радник податкової служби I рангу, радник податкової служби II рангу, радник податкової служби III рангу, інспектор податкової служби I рангу, інспектор податкової служби II рангу, інспектор податкової служби III рангу.
Частиною четвертою статті 15 Закону № 509-XII передбачено, що службові особи державних податкових інспекцій не мають права займатися підприємницькою діяльністю, а також працювати за сумісництвом на підприємствах, в установах і організаціях (крім наукової та викладацької діяльності).
Тобто, даною нормою було установлено умови, за яких особи не можуть бути службовцями податкових органів, які кореспондуються з вимогами статті 12 Закону України «Про державну службу» щодо обмежень, пов'язаних із прийняттям на державну службу та її проходженням.
Згідно зі статтею 6 Закону № 509-XII видатки на утримання органів державної податкової служби визначаються Кабінетом Міністрів України і фінансуються з державного бюджету.
З системного аналізу вказаних норм встановлено, що посадові особи державної податкової служби, яким за наслідками атестації присвоєно спеціальні звання та які обіймають посади в державних органах для виконання завдань і функцій держави (зокрема у сфері податкової політики), одержують заробітну плату за рахунок державного бюджету, - дійсно перебувають на державній службі та є державними службовцями.
Відповідно до пункту 8 Прикінцевих та перехідних положень Закону № 889-VIII, стаж державної служби за періоди роботи (служби) до набрання чинності цим Законом обчислюється у порядку та на умовах, установлених на той час законодавством.
Згідно з абзацом 2 пункту 2 Порядку обчислення стажу державної служби, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.05.1994 № 283 (чинного до набрання законної сили Законом № 889-VIII, далі - Порядок № 283), до стажу державної служби зараховується робота (служба) на посадах керівних працівників і спеціалістів в апараті органів прокуратури, судів, нотаріату, дипломатичної служби, митного контролю, внутрішніх справ, служби безпеки, розвідувальних органів, інших органів управління військових формувань, Держспецзв'язку, Адміністрації Держспецтрансслужби, державної податкової та контрольно-ревізійної служби, Держфінінспекції, її територіальних органів.
Згідно із відомостями із трудової книжки позивача серії НОМЕР_1 від 06.08.1984 встановлено, що позивачка працювала в органах Державної податкової інспекції (служби), а саме:
- з 01.06.1993 -на посадах державного податкового інспектора Держаної податкової інспекції по Бережанському району;
- у 1994 році - присвоєно звання інспектора податкової служби ІІІ рангу;
- 15.02.1995 - прийнято присягу державного службовця;
- з 1996 року у зв'язку із реорганізаціями та трансформаціями контролюючого орану переводилась на відповідні посади начальника відділів Бережанської ДПІ, ДПА, Бережансько-Підгаєцької міжрайонної ДПА;
- у 1997 році - присвоєно звання інспектора податкової служби ІІ рангу;
- у 2001 році - присвоєно звання інспектора податкової служби І рангу;
- з 2004 року - на посадах завідувача секторів Бережанського відділення ДПІ та присвоєно звання радника податкової служби 3 рангу;
- з 2006 року - на посадах заступника начальника Бережанської МПДІ;
- у 2008 році - присвоєно звання радника податкової служби 2 рангу;
- у 2011 році - присвоєно звання радника податкової служби 1 рангу;
- у 2013 року - переведено на посаду заступника начальника Козівської ОДПІ, присвоєно 10 ранг державного службовця;
- у 2014 році - присвоєно звання радник податкової та митної справи І рангу;
- у 2016 році - через реорганізацію переведено на посаду начальника Бережанського відділення Бучацької ОДПІ
- у 2018 - переведена до ГУ ДФС у Тернопільській області; призначена на посаду начальника Бережанської ДПІ Козівського управління ГУ ДФС у Тернопільській області;
- у 2019 - присвоєно 4 ранг державного службовця;
- у 2020 - переведено на посаду начальника Бережанської ДПІ;
- у 2021 - переведено на посаду в ГУ ДПС у Тернопільській області;
- 31.01.2023 - припинено державну службу та звільнено за угодою сторін.
Відповідач у спірному рішенні вказав, що статтею 25 Закону України «Про державну службу» визначені категорії посад державних службовців. Основним критерієм, який визначає підстави для зарахування того чи іншого періоду роботи особи на посаді державного службовця до стажу, який дає право на призначення пенсії відповідно до Закону України «Про державну службу» є встановлення за займаною посадою відповідного рангу. Посади працівників податкової служби цією статтею не передбачені.
Проте, суд апеляційної інстанції зауважує, що зважаючи на те, що як Законом № 889-VIII, так і нормами раніше чинних Законів № 3723-XII, № 509-XII та Порядку № 283 було передбачено зарахування до стажу державної служби роботу (службу) на посадах керівних працівників і спеціалістів в органах державної податкової служби та її територіальних органів, враховуючи те, що позивачка з 01.06.1993 безперервно працювала в органах державної податкової служби, обіймала відповідні посади для виконання завдань і функцій держави (у сфері податкової політики), а також те, що вона одержувала заробітну плату за виконувану роботу за рахунок державного бюджету, то всі періоди роботи (служби) позивачки на посадах податкової служби підлягають зарахуванню до стажу державної служби.
Крім того, згідно з пунктом 344.1 статті 344 Податкового кодексу України, пенсійне забезпечення посадових осіб контролюючих органів, крім діючих у них підрозділів податкової міліції, здійснюється в порядку та на умовах, передбачених Законом України «Про державну службу».
При цьому, період роботи зазначених осіб (у тому числі тих, яким присвоєні спеціальні звання) у контролюючих органах зараховується до стажу державної служби та стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, що дає право на призначення пенсії відповідно до Закону України «Про державну службу» незалежно від місця роботи на час досягнення віку, передбаченого зазначеним Законом.
Відповідно до пунктів 343.1 - 343.2 статті 343 Податкового кодексу України, посадовим особам контролюючих органів присвоюються такі спеціальні звання: головний державний радник податкової та митної справи; державний радник податкової та митної справи I рангу; державний радник податкової та митної справи II рангу; державний радник податкової та митної справи III рангу; радник податкової та митної справи I рангу; радник податкової та митної справи II рангу; радник податкової та митної справи III рангу; інспектор податкової та митної справи I рангу; інспектор податкової та митної справи II рангу; інспектор податкової та митної справи III рангу; інспектор податкової та митної справи IV рангу; молодший інспектор податкової та митної справи.
Положення про спеціальні звання та порядок їх присвоєння, співвідношення з рангами державних службовців, розмір надбавок за спеціальне звання затверджуються Кабінетом Міністрів України.
У разі присвоєння посадовій особі спеціального звання відповідно до пункту 343.1 цієї статті надбавка за ранг державного службовця не виплачується.
Процедуру присвоєння спеціальних звань посадовим особам органів доходів і зборів та осіб, уповноважених їх присвоювати, визначено Порядком присвоєння спеціальних звань посадовим особам органів доходів і зборів, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 23.10.2013 № 839, що був чинним до 16.10.2020 (далі - Порядок № 839).
Згідно з пунктом 9 Порядку № 839, посадовій особі, яка перебувала на державній службі та вперше призначена на посаду в органах доходів і зборів, присвоюється спеціальне звання за посадою, на яку призначено особу, з урахуванням встановленого співвідношення рангів державних службовців.
Особам, які приймаються на роботу до органів доходів і зборів та яким раніше присвоєно спеціальні звання державної податкової або митної служби, спеціальні звання присвоюються з урахуванням співвідношення, визначеного законом.
За приписами пункту 4 Порядку № 839, до строку перебування у спеціальному званні зараховується період роботи в органах доходів і зборів у спеціальному званні (ранзі державного службовця), а також строк перебування у спеціальному званні (ранзі державного службовця) посадових осіб державної податкової та державної митної служби, крім посадових осіб, яким у період роботи в органах доходів і зборів спеціальне звання було присвоєно достроково.
Постановою Кабінету Міністрів України від 20.04.2016 № 306 «Питання присвоєння рангів державних службовців та співвідношення між рангами державних службовців і рангами посадових осіб місцевого самоврядування, військовими званнями, дипломатичними рангами та іншими спеціальними званнями» затверджено Порядок присвоєння рангів державних службовців, співвідношення рангів державних службовців і військовими званнями, дипломатичними рангами та іншими спеціальними званнями згідно з додатками 1-10.
Вищенаведені норми підтверджують, що посадові особи контролюючих органів, в цьому випадку - податкового органу, віднесені до державних службовців з певними особливостями, тобто з присвоєнням спеціальних звань, які відповідають певним категоріям та рангам державних службовців.
Таким чином, спеціальні звання посадових осіб органів державної податкової служби прирівнюються до рангів державного службовця, визначених Постановою № 306.
Отже, посадові особи державної податкової служби, яким присвоєно спеціальні звання є державними службовцями зі спеціальним статусом, а тому період проходження служби в податкових органах має зараховуватися до стажу державної служби, який дає право на пенсію за віком відповідно до Закону України «Про державну службу».
У постановах Верховного Суду від 19.06.2018 у справі № 465/7218/16-а та від 13.12.2018 у справі № 539/1855/17 зазначено, що доводи органу Пенсійного фонду про те, що позивач не має права на призначення пенсії відповідно до Закону України «Про державну службу» у зв'язку з тим, що йому присвоєно спеціальне звання як посадовій особі контролюючого органу, а тому його посада не відноситься до категорії посад державної служби, є безпідставними та повністю спростовуються положеннями статті 344 Податкового кодексу України та Порядку № 283.
Таким чином, доводи скаржника про те, що посадові особи контролюючих органів, яким присвоюються спеціальні звання, не належать до категорій посад державної служби, - є необґрунтованими.
Частиною другою статті 46 Закону № 889-VIII та Порядком обчислення стажу державної служби, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 25.03.2016 № 229, які діють з 01.05.2016, закріплено, що до стажу державної служби зараховується, зокрема, час перебування на посадах, на яких присвоюються військові та спеціальні звання.
При цьому, пунктом 5 Порядку № 229 визначено, що стаж державної служби обчислюється у днях, місяцях і роках.
Враховуючи викладене, спірний період роботи позивачки з 01.06.1993 по 01.05.2016 повинен бути зарахованим до стажу державної служби для призначення пенсії за Законом № 3723-ХІІ.
Обставини досягнення позивачкою пенсійного віку та наявність у неї необхідного страхового стажу відповідач не заперечує.
У зв'язку з цим, враховуючи досягнення позивачкою пенсійного віку, наявність достатнього страхового стажу та стажу державної служби станом на 01.05.2016 понад 20 років, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що станом на момент звернення до відповідача із заявою позивачка набула право на призначення їй пенсії за віком, відповідно до Закону № 3723-ХІІ.
З огляду на вищевикладене, спірне рішення пенсійного органу про відмову у перерахунку пенсії прийняте відповідачем без урахування всіх обставин, що мають значення для його прийняття, а тому таке рішення підлягає скасуванню як протиправне.
Частинами першою та другою статті 10 Закону № 1058-IV передбачено, що особі, яка має одночасно право на різні види пенсії (за віком, по інвалідності, у зв'язку з втратою годувальника), призначається один із цих видів пенсії за її вибором. Особі, яка має право на довічну пенсію, призначається один з видів довічної пенсії за її вибором.
Згідно з ч. 3 ст. 45 Закону № 1058-IV, переведення з одного виду пенсії на інший здійснюється з дня подання заяви на підставі документів про страховий стаж, заробітну плату (дохід) та інших документів, що знаходяться на час переведення з одного виду пенсії на інший в пенсійній справі, а також додаткових документів, одержаних органами Пенсійного фонду.
Оскільки заява позивачки про переведення пенсії подана нею 05.11.2024, тому слід зобов'язати відповідача перевести позивачку на пенсію відповідно до Закону № 3723-ХІІ, а саме з цієї дати - 05.11.2024.
Враховуючи викладене, суд апеляційної інстанції погоджується із висновком суду першої інстанції про необхідність задоволення позову.
Суд апеляційної інстанції також враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок, крім іншого, акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Також згідно позиції Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформованої, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29).
Відповідно до ч. 2 ст. 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, а ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачає, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Таким чином, доводи апеляційної скарги не спростовують правильність аргументів, яким мотивовано судове рішення, зводиться по суті до переоцінки проаналізованих судом доказів та не дає підстав вважати висновки суду першої інстанції помилковими.
З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, тому відповідно до ст. 316 КАС України, апеляційні скарги необхідно залишити без задоволення, рішення суду без змін.
Відповідно до ст. 139 КАС України, судові витрати розподілу не підлягають.
Керуючись ст. ст. 311, 316, 321, 322, 325, 328, КАС України, суд -
постановив:
апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві залишити без задоволення, а рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 12 грудня 2024 року у справі № 500/6817/24 - без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п'ятої статті 328 КАС України.
Головуючий суддя О. М. Гінда
судді Л. Я. Гудим
В. В. Ніколін