29 серпня 2025 рокуЛьвівСправа № 500/1818/25 пров. № А/857/22971/25
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії :
судді-доповідача: Судової-Хомюк Н.М.,
суддів: Глушка І.В., Іщук Л.П.,
розглянувши у порядку письмового провадження в місті Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 06 травня 2025 року у справі № 500/1818/25 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Управління житлово - комунального господарства, благоустрою та екології Тернопільської міської ради про визнання відмови протиправною, визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити певні дії,
суддя у І інстанції - Дерех Н.В.,
час ухвалення рішення - не зазначено,
місце ухвалення рішення - м. Львів,
дата складення повного тексту рішення - 06 травня 2025 року,
ОСОБА_1 (надалі, позивач) звернувся до суду з позовом до Управління житлово-комунального господарства благоустрою та екології Тернопільської міської ради (надалі, відповідач), в якому просить визнати відмову Управління житлово-комунального підприємства, благоустрою та екології Тернопільської міської ради від 25.03.2025 року №8326-Ф/2025 в задоволенні інформаційного запиту ОСОБА_1
На обґрунтування позовних вимог вказує, що п. 2 ч. 5 ст. 19 Закону України «Про доступ до публічної інформації», редакція якого наведена і яка діяла станом на 25.03.2025 року - дату надання позивачу відповіді, не містить підстав для відмови у наданні відповіді на такий запит, а у відповіді відповідача від 25.03.2025 №8326-Ф/2025 викладена «нова» редакція п. 2 ч. 5 ст. 19 Закону України «Про доступ до публічної інформації», хоча у вказаному Законі є ст. 22 «Відмова та відстрочення запиту на інформацію», про яку у вказаній відповіді не вказано. Звертає увагу суду на тому, що у відповіді суб'єкта владних повноважень відсутні відомості про те, щодо якої інформації позивачем не був наданий запит, а саме в інформаційному запиту від 20.03.2025 року відсутній загальний опис інформації, або її вид, назва, реквізити, зміст документу, щодо якого позивачем зроблений запит, який стосувався, зокрема, 7-ми нормативно-правових актів, і як зазначає позивач, саме про них відповідачем велась мова у його відповіді позивачу від 13.12.2024. Позивач вважає, що визначальним для публічної інформації є те, що вона заздалегідь зафіксована будь-якими засобами та на будь-яких носіях та знаходилась у володіння суб'єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, при цьому не є інформаційним запитом звернення, для відповіді на яке необхідно створити інформацію, крім випадків, коли розпорядник інформації не володіє запитуваною інформацією, але зобов'язаний нею володіти. При цьому, просить врахувати, що відмова у наданні інформації є обґрунтованою у разі, якщо розпорядник в листі вказує, якому саме з інтересів загрожує розголошення запитуваної інформації, в чому полягає істотність шкоди цим інтересам від її розголошення, чому шкода від оприлюднення такої інформації переважає право громадськості знати цю інформацію в інтересах національної безпеки, економічного добробуту чи прав людини. Позивач зауважує, що розглядаючи питання обмеження доступу до інформації, суди повинні враховувати вимоги частин третьої та четвертої статті 6 Закону № 2939-VI про те, що: інформація з обмеженим доступом повинна надаватися розпорядником інформації, якщо він правомірно оприлюднив її раніше; інформація з обмеженим доступом повинна надаватися розпорядником інформації, якщо немає законних підстав для обмеження у доступі до такої інформації, які існували раніше. Це означає, що «трискладовий тест» застосовується у кожному конкретному випадку обмеження доступу до інформації, навіть до інформації, що раніше правомірно вже була віднесена до інформації з обмеженим доступом, з метою перевірки наявності підстав для обмеження зі спливом часу; «трискладовий тест» застосовується до різних частин запитуваної інформації (документа) - якщо істотна шкода правомірному інтересу переважає суспільний інтерес стосовно лише частини документа (частини запитуваної інформації), то решта документа повинна бути надана на запит. Іншими словами - інформація може бути обмежена в доступі лише в тій частині, яка пройшла «трискладовий тест». Позивач підсумовує, що розпорядник інформації не може уникнути обов'язку надавати або оприлюднювати публічну інформацію лише у зв'язку з тим, що її не було створено. Якщо інформація відсутня, але розпорядник зобов'язаний нею володіти відповідно до законодавства, він повинен ужити заходів щодо отримання або створення відповідної інформації. Додатково зауважує про суспільну необхідність запитуваної інформації.
Рішенням Тернопільського окружного адміністративного суду від 06 травня 2025 року в задоволенні позову відмовлено.
Не погодившись із ухваленим рішенням, його оскаржив позивач, який вважає, що оскаржуване рішення прийняте з неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, просить скасувати рішення та постановити нове, яким задовольнити позовні вимоги.
Свою апеляційну скаргу мотивує тим, що визначальним для публічної інформації є те, що вона заздалегідь зафіксована будь-якими засобами та на будь-яких носіях та знаходилась у володіння суб'єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, при цьому не є інформаційним запитом звернення, для відповіді на яке необхідно створити інформацію, крім випадків, коли розпорядник інформації не володіє запитуваною інформацією, але зобов'язаний нею володіти. При цьому, просить врахувати, що відмова у наданні інформації є обґрунтованою у разі, якщо розпорядник в листі вказує, якому саме з інтересів загрожує розголошення запитуваної інформації, в чому полягає істотність шкоди цим інтересам від її розголошення, чому шкода від оприлюднення такої інформації переважає право громадськості знати цю інформацію в інтересах національної безпеки, економічного добробуту чи прав людини. Позивач зауважує, що розглядаючи питання обмеження доступу до інформації, суди повинні враховувати вимоги частин третьої та четвертої статті 6 Закону № 2939-VI про те, що: інформація з обмеженим доступом повинна надаватися розпорядником інформації, якщо він правомірно оприлюднив її раніше; інформація з обмеженим доступом повинна надаватися розпорядником інформації, якщо немає законних підстав для обмеження у доступі до такої інформації, які існували раніше. Це означає, що «трискладовий тест» застосовується у кожному конкретному випадку обмеження доступу до інформації, навіть до інформації, що раніше правомірно вже була віднесена до інформації з обмеженим доступом, з метою перевірки наявності підстав для обмеження зі спливом часу; «трискладовий тест» застосовується до різних частин запитуваної інформації (документа) - якщо істотна шкода правомірному інтересу переважає суспільний інтерес стосовно лише частини документа (частини запитуваної інформації), то решта документа повинна бути надана на запит. Іншими словами - інформація може бути обмежена в доступі лише в тій частині, яка пройшла «трискладовий тест» інформації.
Просить скасувати рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 06 травня 2025 року у справі № 500/1818/25 та прийняти постанову, якою задовольнити позовні вимоги - визнати протиправною відмову та зобов'язати відповідача надати відповідь на запит.
Відповідач подав відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначає, що предметом запиту є не отримання наявної задокументованої інформації, а вимога до розпорядника створити нову, аналітичну інформацію, що виходить за межі повноважень відповідача. Відповідач вважає, що запит позивача, попри зовнішню форму «інформаційного запиту», по суті вимагає провести аналіз низки нормативно-правових актів, з'ясувати наявність конкретної формули та розкрити її значення по суті (звертає увагу, що управління розкривало значення формули у доданому до позовної заяви Позивача листі від 13.12.2024 №31853-Ф/2024), дати правову оцінку, чому в певному випадку використано одиницю виміру «години», а не «доба», також позивач просить відповідача зазначити причини та «підстави» такої зміни - тобто фактично створити нову інформацію шляхом юридичної аналітики. Отож, на думку відповідача, Управлінням житлово-комунального господарства, благоустрою та екології Тернопільської міської ради правомірно відмовив у задоволені інформаційного запиту з підстав, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 19 Закону України «Про доступ до публічної інформації», що є підставою для відмови в задоволенні запиту визначеною п.4 ч.І ст. 22 Закону, оскільки запит позивача та загальний опис інформації не є інформаційним запитом у розумінні Закону України «Про доступ до публічної інформації». Управлінням вказано, що правовідносини стосовно звернень громадян і запитів на інформацію регулюються різними законами, а від так процедурам їх розгляду властиві певні відмінності. Додатково зауважує, що запитувана позивачем інформація не має ознак суспільно необхідної, оскільки не стосується питань, що можуть впливати на добробут громадян, не є предметом широкої суспільної дискусії, не зачіпає значну кількість осіб, і не відповідає іншим критеріям, визначеним законодавством та судовою практикою для віднесення інформації до такої, що становить суспільний інтерес.
Просить відмовити у задоволенні апеляційної скарги, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Крім цього, на адресу апеляційного суду надійшли доводи і міркування, доповнення до доводів та міркувань та відповідь на відзив на апеляційну скаргу від позивача, в яких останній підтримує позовні вимоги, просить задовольнити позовні вимоги.
Враховуючи те, що апеляційну скаргу подано на рішення суду першої інстанції, ухвалене в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи, суд вважає за можливе розглядати справу в порядку письмового провадження згідно положень статті 311 КАС України.
Частиною 1 ст. 308 КАС України передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши обставини справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку про те, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом першої інстанції вірно встановлено та підтверджується матеріалами справи, що 25.02.2025 позивач звернувся з інформаційним запитом до відповідача, в якому просив надати відповідь на наступні питання: « 1. В якому конкретно із нижченаведених нормативних актів (розділ, стаття, пункт, підпункт), а саме: Законі України «Про житлово-комунальні послуги» від 9 листопада 2017 року №2189-VIII, Законі України «Про комерційний облік теплової енергії та водопостачання» від 09 червня 2018 року №2119-VIII, Постанові КМУ «Про затвердження Правил надання послуги з постачання теплової енергії і типових договорів про надання послуги з постачання теплової енергії» від 21 серпня 2019 року No 830, Постанові КМУ «Про затвердження Правил надання послуги з постачання гарячої води та типових договорів про надання послуги з постачання гарячої води» від 11 грудня 2019 року №1182, «Методиці розподілу між споживачами обсягів спожитих у будівлі комунальних послуг» яка затверджена наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово- комунального господарства України від 28.12.2018 року No 315, КТМ 204 України 244-94 «Норми та вказівки по нормуванню витрат палива та теплової енергії на опалення житлових та громадських споруд, а також на господарсько-побутові потреби в Україні», СНиП 2.01.01, ДСТУ-Н Б В. 1.1-27 або конкретних роз'яснень Мінрегіонбуду України із зазначенням їх назви або назв та дат надання станом на 01 грудня 2021 року у формулі: qфакт і = qн х (tBH - tвн оф) х пфі/(п х (tвн - tcp ос)), значення пфі - фактична кількість годин надання послуги з постачання теплової енергії у розрахунковому періоді в 1-му місяці опалювального періоду, зазначено не у добах, а у годинах. 2. В разі, якщо у нормативно-правовій базі, яка перелічена у питанні 1 зазначена формула саме із значенням пфі у годинах відсутнє, а Ваше управління підтверджує факт її розробки, а не запозичення із п. 43 постанови КМУ № 1037/2015, цієї формули із наведеним значенням саме у годинах, то на підставі чого, чому та для чого вказане значення було змінено з діб на години ?».
У відповідь на вказаний інформаційний запит Управління житлово-комунального господарства, благоустрою та екології листом від 25.03.2025 №8326-Ф/2025 повідомило позивача про те, що запит оформлений з недотриманням вимог до запиту на інформацію, передбачених п.2 ч.5 ст. 19 Закону України «Про доступ до публічної інформації», що є підставою для відмови в задоволенні запиту.
Приймаючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції виходив з того, що запитувана позивачем інформація не має ознак суспільно необхідної, оскільки не стосується питань, що можуть впливати на добробут громадян, не є предметом широкої суспільної дискусії, не зачіпає значну кількість осіб, і не відповідає іншим критеріям, визначеним законодавством та судовою практикою для віднесення інформації до такої, що становить суспільний інтерес.
Надаючи правову оцінку обставинам справи та доводам апелянта, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
У відповідності до ч.2 ст.34 Конституції України, кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб - на свій вибір.
За приписами ст.40 Основного Закону України, усі мають право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або ж особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів, що зобов'язані розглянути звернення і дати обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк.
Порядок здійснення та забезпечення права кожного на доступ до інформації, що знаходиться у володінні суб'єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації визначено у Законі України «Про доступ до публічної інформації» від 13.01.2011р. №2939-VI.
За наведеним у ст.1 Закону №2939-VI визначенням, публічною інформацією є відображена та задокументована будь-якими засобами та на будь-яких носіях інформація, що була отримана або ж створена в процесі виконання суб'єктами владних повноважень своїх обов'язків, передбачених чинним законодавством, або яка знаходиться у володінні суб'єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом.
Публічна інформація є відкритою, крім випадків, встановлених законом.
Статтею 3 Закону №2939-VI визначені гарантії забезпечення права на доступ до публічної інформації, відповідно до якої право на доступ до публічної інформації гарантується, серед іншого, обов'язком розпорядників інформації надавати та оприлюднювати інформацію, окрім випадків, передбачених законом; максимальним спрощенням процедури подання запиту та отримання інформації; здійсненням парламентського, громадського та державного контролю за дотриманням прав на доступ до публічної інформації; юридичною відповідальністю за порушення законодавства про доступ до публічної інформації.
Відповідно до ст.4 цього Закону, доступ до публічної інформації здійснюється на принципах: прозорості і відкритості діяльності суб'єктів владних повноважень; вільного отримання і поширення інформації, окрім обмежень, встановлених законом; рівноправності, незалежно від ознак раси, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, мовних або інших ознак.
Згідно з п.2 ч.1 ст.5 Закону №2939-VI, доступ до інформації забезпечується, зокрема, шляхом надання інформації за запитами на інформацію.
За загальним правилом публічна інформація є відкритою, що передбачено ст.1 Закону №2939-VI. Виняток становить лише інформація з обмеженим доступом, яка поділяється на конфіденційну, таємну та службову інформацію (ч.1 ст.6 Закону №2939-VI).
У відповідності до ст.12 Закону №2939-VI, суб'єктами відносин у сфері доступу до публічної інформації є: 1) запитувачі інформації - фізичні, юридичні особи, об'єднання громадян без статусу юридичної особи, крім суб'єктів владних повноважень; 2) розпорядники інформації - суб'єкти, визначені у ст.13 цього Закону; 3) структурний підрозділ або відповідальна особа з питань доступу до публічної інформації розпорядників інформації.
Розпорядниками інформації для цілей цього Закону визнаються, зокрема, суб'єкти владних повноважень - органи державної влади, інші державні органи, органи місцевого самоврядування, органи влади Автономної Республіки Крим, інші суб'єкти, що здійснюють владні управлінські функції відповідно до законодавства та рішення яких є обов'язковими для виконання (п.1 ч.1 ст.13 Закону №2939-VI).
Як передбачено п.6 ч.1 ст.14 Закону №2939-VI, розпорядники інформації зобов'язані надавати та оприлюднювати достовірну, точну та повну інформацію, а також у разі потреби перевіряти правильність та об'єктивність наданої інформації і оновлювати оприлюднену інформацію.
За законодавчим визначенням, запит на інформацію - це прохання особи до розпорядника інформації надати публічну інформацію, що знаходиться у його володінні.
Так, запитувач має право звернутися до розпорядника інформації із запитом на інформацію незалежно від того, стосується ця інформація його особисто чи ні, без пояснення причини подання запиту. Запит на інформацію може бути індивідуальним або колективним. У свою чергу, запити можуть подаватися в усній, письмовій чи іншій формі (поштою, факсом, телефоном, електронною поштою) на вибір запитувача. Письмовий запит подається в довільній формі (ст.19 Закону №2939-VI).
При цьому, згідно з ч.ч.1, 4 ст.20 цього Закону, розпорядник інформації має надати відповідь на запит на інформацію не пізніше п'яти робочих днів з дня отримання запиту.
У разі якщо запит стосується надання великого обсягу інформації або ж потребує пошуку інформації серед значної кількості даних, розпорядник інформації може продовжити строк розгляду запиту до 20 робочих днів з обґрунтуванням такого продовження.
Про продовження строку розпорядник інформації повідомляє запитувача в письмовій формі не пізніше п'яти робочих днів з дня отримання запиту.
Аналізуючи наведені положення Закону №2939-VI, колегія суддів зауважує, що розпорядники інформації в межах встановленого даним Законом строку зобов'язані надавати та оприлюднювати публічну інформацію, зокрема, за запитами на інформацію, незалежно від того, чи стосується ця інформація запитувача інформації особисто.
Колегія суддів звертає увагу, що однією з основних «ознак» публічної інформації є те, що вона повинна бути «готовою», тобто створеною на момент отримання запиту розпорядником. Закон України «Про доступ до публічної інформації» не регулює відносини зі створення інформації (надання витягів, довідок, пояснень, роз'яснень тощо). Розпорядник інформації зобов'язаний надати ту інформацію, яка вже існує і зафіксована на певному матеріальному носієві.
У пункті 1.1 постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України №10 від 29 вересня 2016 року також роз'яснено, що «не є інформаційним запитом звернення, для відповіді на яке необхідно створити інформацію, крім випадків, коли розпорядник інформації не володіє запитуваною інформацією, але зобов'язаний нею володіти (пункт 1 частини першої статті 22 Закону України «Про доступ до публічної інформації»).
Отже, визначальним для публічної інформації є те, щоб вона була заздалегідь готовим, зафіксованим продуктом, отриманим або створеним суб'єктом владних повноважень у процесі виконання своїх обов'язків.
Крім того, апеляційний суд вказує, що у вказаній постанові Пленуму Вищого адміністративного суду України роз'яснено:
«Якщо запит стосується інформації, яка міститься в кількох документах і може бути зібрана і надана без значних інтелектуальних зусиль (наприклад, без проведення додаткового змістовного аналізу), то така інформація відповідає критеріям «від ображеності та за документованості» і є публічною».
Не є створенням інформації, якщо для надання відповіді не потрібно залучати «значні інтелектуальні зусилля», проводити «змістовний аналіз».
Змістовним аналізом може бути надання висновку щодо певного документа, аналіз чи узагальнення, надання висновку щодо співвідношення його частини, здійснення нових розрахунків тощо.
Аналітичною обробкою може вважатись опис чи переказ повного змісту документа, певного відео, аудіо чи фото, що полягає у перенесенні інформації на новий матеріальний носій. Тобто йдеться не просто про копіювання інформації, в про її створення у новому форматі, що потребує змістовного аналізу.
Досліджуючи матеріали справи, колегія суддів робить висновок, що інформаційний запит ОСОБА_1 стосувався даних щодо методики розрахунку норм споживання теплової енергії в будівлях житлового фонду.
Зі змісту відповіді на звернення Управління житлово-комунального господарства, благоустрою та екології від 13.12.2024 встановлено, що на виконання вимог Закону України «Про комерційний облік теплової енергії та водопостачання» управління житлово-комунального господарства, благоустрою та екології у межах компетенції розробило та видало наказ від 09.12.2021 №95 «Про встановлення норм споживання теплової енергії в будівлях житлового фонду». Згодом, вищезгаданим наказом у редакції від 29.12.2021 змінено один із показників, які застосовуються у формулі розрахунку кількості теплової енергії на опалення 1 кв. метра опалювальної площі, а саме - фактична кількість «діб» надання послуги з централізованого опалення у розрахунковому періоді в одному місяці була замінена на фактичну кількість «годин» надання послуги з централізованого опалення у розрахунковому періоді в одному місяці.
Проаналізувавши інформаційний запит від 25.02.2025 можна дійти висновку, що такий зводиться до єдиного питання - на підставі якого нормативно-правового акту було змінено формулу розрахунку кількості теплової енергії на опалення 1 кв. метра опалювальної площі?
Як встановлено судом першої інстанції Управління житлово-комунального господарства, благоустрою та екології листом від 25.03.2025 №8326-Ф/2025 повідомило позивача про те, що запит оформлений з недотриманням вимог до запиту на інформацію, передбачених п.2 ч.5 ст. 19 Закону України «Про доступ до публічної інформації», що є підставою для відмови в задоволенні запиту.
Відповідно до п.2 ч.5 ст. 19 Закону України «Про доступ до публічної інформації», запит на інформацію має містити загальний опис інформації або вид, назву, реквізити чи зміст документа, щодо якого зроблено запит, якщо запитувачу це відомо.
Суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні позовних вимог вказує, що відповідач не є розпорядником інформації у розумінні ст. 22 Закону України №2939-V, оскільки відповідно до його компетенції, передбаченої законодавством, відповідач не володіє інформацією, щодо якої зроблено запит.
Колегія суддів не погоджується із такими висновками, оскільки відповідач у відповіді на звернення від 13.12.2024 вказує наступне:
«Відповідно до підпункту 3 пункту 1 частини 3 статті 4 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» до повноважень органів місцевого самоврядування віднесено затвердження норм споживання комунальних послуг. Аналогічні повноваження органів місцевого самоврядування визначені підпунктом 21 пункту а) статті 30 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні».
При цьому Наказ Управління житлово-комунального господарства, благоустрою та екології Тернопільської міської ради не є регуляторним актом в розуміння Закону України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності» та його прийняття не потребує дотримання процедури, визначеної цим Законом.».
Тобто, твердження відповідача та суду першої інстанції, що відповідач не володіє інформацією, щодо якої зроблено запит є помилковим.
З врахуванням вищенаведеного, оскільки запитувана публічна інформація знаходиться у володінні суб'єкта владних повноважень то можна дійти висновку, що перешкоди у наданні такої інформації - відсутні.
Згідно із ч. 1 ст. 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист у спосіб, визначений в цій статті.
Відповідно до частини 1 статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу.
Частиною 2 ст. 77 КАСУ України визначено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого у Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії», параграфи 29 - 30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх. У рішенні «Петриченко проти України» (параграф 13) Європейський суд з прав людини вказував на те, що національні суди не надали достатнього обґрунтування своїх рішень, та не розглянули відповідні доводи заявника, навіть коли ці доводи були конкретними, доречними та важливими. Наведене дає підстави для висновку, що доводи скаржника у кожній справі мають оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості у рамках відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду. Інші зазначені відповідачем в апеляційній скарзі обставини, окрім вищеописаних обставин, ґрунтуються на довільному трактуванні фактичних обставин і норм матеріального права, а тому такі не вимагають детальної відповіді або спростування.
Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки Відтак, враховуючи зміну правової позиції Великою Палатою Верховного Суду, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що у спірних правовідносинах відсутні підстави вважати дії та рішення органу пенсійного фонду протиправними, а тому в задоволенні позовних вимог необхідно відмовити.
Згідно зі статтею 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є:
1) неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи;
2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими;
3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи;
4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
У розрізі викладеного, оцінюючи наведені скаржником доводи, апеляційний суд приходить до переконання, що такі є суттєвими і складають підстави для висновку про неправильне застосування норм матеріального права, що призвело до задоволення позовних вимог у спосіб, що заявлений позивачем, а тому апеляційна скарга підлягає задоволенню, а рішення суду підлягає скасуванню з прийняттям нової постанови про відмову у задоволенні позовних вимог.
Керуючись ст. 308, 311, 315, 317, 321, 322, 325,328, 329 КАС України, апеляційний суд,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
Рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 06 травня 2025 року у справі № 500/1818/25 - скасувати та прийняти постанову, якою позовні вимоги ОСОБА_1 до Управління житлово - комунального господарства, благоустрою та екології Тернопільської міської ради про визнання відмови протиправною, визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити.
Визнати відмову Управління житлово-комунального підприємства, благоустрою та екології Тернопільської міської ради від 25.03.2025 року № 8326-Ф/2025 в задоволенні інформаційного запиту ОСОБА_1 .
Зобов'язати Управління житлово-комунального підприємства, благоустрою та екології Тернопільської міської ради надати ОСОБА_1 відповідь на інформаційний запит від 25.02.2025 року.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п'ятої статті 328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий суддя Н. М. Судова-Хомюк
судді І. В. Глушко
Л. П. Іщук