29 серпня 2025 рокуЛьвівСправа № 460/7933/24 пров. № А/857/29829/24
Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі колегії суддів:
головуючого судді: Запотічного І.І.,
суддів: Глушка І.В., Довгої О.І.,
розглянувши у порядку письмового провадження в м.Львові апеляційні скарги Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області та Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області на рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 29 жовтня 2024 року (суддя- Махаринець Д.Є., ухвалене в м. Рівне) у справі № 460/7933/24 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області, Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинення певних дій,-
19 липня 2024 року позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Головного управління Головного управління Пенсійного фонду України у Запорізькій області (відповідач 1), Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області (відповідач 2) про визнання протиправним та скасування рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області від 28.06.2024 № 172650004415 про відмову у призначенні позивачу пенсії із зниженням пенсійного віку на шість років відповідно до ст. 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», як особі, яка є постраждалою внаслідок аварії на ЧАЕС; зобов'язання Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області призначити позивачу пенсію за віком на пільгових умовах із зменшенням пенсійного віку на шість років у відповідності до ст. 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» починаючи з 21.06.2024; зобов'язання Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області виплачувати позивачу пенсію за віком на пільгових умовах із зменшенням пенсійного віку на шість років у відповідності до ст. 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», починаючи з 21.06.2024.
Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 29 жовтня 2024 року позов задоволено повністю.
Не погодившись з прийнятим рішенням суду Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області та Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області оскаржили його подавши апеляційні скарги до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
Відповідач- Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області вважає, що оскаржуване рішення винесене без належного з'ясування обставин справи і з порушенням норм матеріального та процесуального права. Просить його скасувати і прийняти нове, яким у задоволені позову відмовити в повному обсязі.
Відповідач- Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області вважає, що оскаржуване рішення винесене без належного з'ясування обставин справи і з порушенням норм матеріального та процесуального права. Просить його скасувати і прийняти нове, яким у задоволені позову відмовити в повному обсязі.
Відзиви на апеляційні скарги рішення суду першої інстанції подані не були.
Оскільки апеляційні скарги подані на рішення суду першої інстанції, яке ухвалено в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, колегія суддів, керуючись п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України, вирішила розглядати справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Заслухавши суддю-доповідача, обговоривши доводи апеляційних скарг, дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку, що апеляційні скарги не підлягають до задоволення з наступних підстав.
Як вірно встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, що ОСОБА_1 народився ІНФОРМАЦІЯ_1 в селі Томашгород Рокитнівського (нині Сарненського) району Рівненської області.
Згідно посвідчення серії НОМЕР_1 , виданого 14.02.1994 Рівненською обласною державною адміністрацією, ОСОБА_1 є громадянином, який потерпів від Чорнобильської катастрофи (категорія 3).
Як вбачається з довідки від 19.06.2024 №876, виданою Рокитнівською селищною радою Сарненського району Рівненської області, позивач зареєстрований та проживає в с. Томашгород Сарненського району Рівненської області з 26.04.1986 по 01.08.1986, з 10.01.1989 по 25.01.1989, з 13.05.1990 по даний час.
Позивач 21.06.2024 звернувся до органу Пенсійного фонду із заявою про призначення пенсії зі зниженням пенсійного віку на 6 років відповідно до ст. 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".
Рішенням відповідача-1 від 28.06.2024 №172650004415 відмовлено у призначенні позивачу пенсії з підстав відсутності необхідної кількості років проживання у зоні гарантованого добровільного відселення, визначених ч. 2 ст. 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи". Зазначено, що період проживання у зоні гарантованого добровільного відселення станом на 01.01.1993 складає 2 роки 08 місяців 05 днів. При цьому, не зараховано до перебування в забрудненій зоні період з 01.09.1985 по 19.07.1986, згідно з дипломом НОМЕР_2 від 19.07.1986 навчання заявника в СПТУ № 41 м. Київ, оскільки місцезнаходження цього училища не відноситься до зони гарантованого добровільного відселення. Страховий стаж позивача становить понад 27 років 09 місяців 07 днів.
Позивач вважаючи таке рішення протиправним, звернувся до суду з цим позовом.
Перевіряючи законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції виходить з наступного.
Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров'я та єдиний порядок визначення категорій зон радіоактивно забруднених територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення, визначає Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" №796-XII від 28.02.1991 (далі Закон №796-XII).
Згідно абз. 4 п. 2 ч. 1 ст. 55 Закону №796-XII особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення, пенсії надаються із зменшенням пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" потерпілим від Чорнобильської катастрофи: особам, які постійно проживали або постійно проживають чи постійно працювали або постійно працюють у зоні гарантованого добровільного відселення за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали у цій зоні не менше 3 років на 3 роки, та додатково 1 рік за 2 роки проживання, роботи, але не більше 6 років.
В примітці до п. 2 ч. 1 ст. 55 Закону №796-XII зазначено, що початкова величина зниження пенсійного віку встановлюється лише особам, які постійно проживали або постійно працювали у зазначених зонах з моменту аварії по 31 липня 1986 року незалежно від часу проживання або роботи в цей період.
Згідно ч. 2 ст. 55 Закону №796-XII пенсійний вік за бажанням особи може бути знижено тільки за однією підставою, передбаченою цією статтею, якщо не обумовлено інше. При цьому відповідне зниження пенсійного віку, передбачене цією статтею, застосовується також до завершення періоду збільшення віку виходу на пенсію до 1 січня 2022 року.
Відтак, особа, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи та яка проживала або працювала на території зони гарантованого добровільного відселення з моменту аварії на ЧАЕС до 01.01.1993 протягом не менше 3 років, має право на призначення пенсії за віком із зменшенням пенсійного віку. При цьому постійне проживання такої особи або постійна праця у зазначеній зоні з моменту аварії по 31.07.1986 незалежно від часу проживання або роботи в цей період, дає особі право на призначення пенсії за віком із зменшенням пенсійного віку на 3 роки (початкова величина), а також додатково 1 рік за кожні 2 повні роки (з 26.04.1986 по 01.01.1993) проживання або роботи на такій території, але не більше 6 років. Тобто, максимальна величина зменшення пенсійного віку для особи, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи 3 категорії не може перевищувати 6 років.
Згідно з підпунктом 7 пункту 2.1 розділу ІІ Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України №22-1 від 25.11.2005 (далі Порядок №22-1), документи, які підтверджують право на призначення пенсії за віком зі зменшенням пенсійного віку, зокрема, потерпілим від Чорнобильської катастрофи: документи про період (періоди) проживання (роботи) на територіях радіоактивного забруднення, видані органами місцевого самоврядування (підприємствами, установами, організаціями), або довідка про евакуацію із зони відчуження у 1986 році, видана Волинською, Житомирською, Київською, Рівненською або Чернігівською облдержадміністраціями; посвідчення потерпілого від Чорнобильської катастрофи (для осіб, які належать до категорії 4 постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи - за наявності) (при призначенні пенсії згідно зі статтею 55 Закону України Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи).
Відповідно до ч. 1, 4 статті 65 Закону №796-ХІІ потерпілим від Чорнобильської катастрофи видаються посвідчення, виготовлені за зразками, затвердженими Кабінетом Міністрів України. Видача посвідчень провадиться спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, обласними, Київською і Севастопольською міськими державними адміністраціями за поданням районних державних адміністрацій.
Позивачем надано посвідчення серії НОМЕР_1 , видане 14.02.1994 Рівненською обласною державною адміністрацією, згідно з яким ОСОБА_1 є громадянином, який потерпів від Чорнобильської катастрофи (категорія 3) та має право на пільги і компенсації, встановлені Законом №796-ХІІ.
Відповідно до п. 2 Порядку видачі посвідчень особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11.07.2018 №551 (далі Порядок №551), посвідчення є документом, що підтверджує статус осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, брали участь у ліквідації інших ядерних аварій, у ядерних випробуваннях, у військових навчаннях із застосуванням ядерної зброї, у складанні ядерних зарядів та проведенні на них регламентних робіт, громадян, які постраждали від радіоактивного опромінення внаслідок будь-якої аварії, порушення правил експлуатації обладнання з радіоактивною речовиною, порушення правил зберігання і захоронення радіоактивних речовин, що сталося не з вини потерпілих, дружин (чоловіків) померлих громадян з числа учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС (потерпілих), смерть яких пов'язана з Чорнобильською катастрофою або з участю у ліквідації інших ядерних аварій, у ядерних випробуваннях, у військових навчаннях із застосуванням ядерної зброї, у складанні ядерних зарядів та проведенні на них регламентних робіт, а також опікунам дітей (на час опікунства) померлих громадян, смерть яких пов'язана з Чорнобильською катастрофою, і надає право користуватися пільгами та компенсаціями, встановленими Законом України Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи (далі - Закон), іншими актами законодавства.
Викладене кореспондується зі змістом частини третьої статті 65 Закону №796-ХІІ, згідно з якою посвідчення "Учасник ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС" та "Потерпілий від Чорнобильської катастрофи" є документами, що підтверджують статус громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та надають право користування пільгами, встановленими цим Законом.
Відтак, Законом №796-ХІІ та Порядком №551 чітко визначено, що саме посвідчення Учасник ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС або Потерпілий від Чорнобильської катастрофи є єдиним документом, що підтверджує статус громадянина, який постраждав внаслідок Чорнобильської катастрофи, та надає право користування пільгами, встановленими Законом №796-XII, зокрема призначення пенсії зі зменшенням пенсійного віку, встановленого для одержання державних пенсій.
Аналогічна правова позиція відображена Верховним Судом у постанові від 31.10.2019 у справі №212/12245/13-а (№К/9901/1087/18).
Отже, надаючи особі посвідчення Учасник ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС або Потерпілий від Чорнобильської катастрофи держава визнає за нею право на пільги, встановленні чинним законодавством для власників такого посвідчення.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 27.03.2019 у справі №569/7589/17 зазначила, що: «…право на пенсію відповідно до Закону № 796-XII мають лише ті особи, які отримали посвідчення учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС і (або) потерпілого внаслідок Чорнобильської катастрофи».
Таким чином, видача позивачу посвідчення потерпілого від Чорнобильської катастрофи (категорія 3) підтверджує той факт, що ОСОБА_1 з моменту аварії на ЧАЕС та станом на 01.01.1993 постійно проживав або постійно працював чи постійно навчався у зоні гарантованого добровільного відселення не менше 3 років, що дає йому право користування пільгами, встановленими Законом №796-XII, в тому числі і на призначення пенсії за віком із зменшенням пенсійного віку.
Як вірно встановлено судом першої інстанції, що згідно з довідкою від 19.06.2024 №876 позивач проживав в с. Томашгород Рокитнівського (нині Сарненського) району Рівненської області з 26.04.1986 по 01.08.1986, з 10.01.1989 по 25.01.1989, з 13.05.1990 по 19.06.2024 (дата видачі довідки).
Згідно з постановою Кабінету Міністрів Української РСР від 23.07.1991 №106 с. Томашгород Рокитнівського району Рівненської області відноситься до 3 зони гарантованого добровільного відселення.
Як вірно зазначено судом першої інстанції, у період з 26.04.1986 по 01.08.1986 (3 місяці 7 днів), з 10.01.1989 по 25.01.1989 (15 днів), з 13.05.1990 по 19.06.2024 (34 роки 1 місяць 7 днів) позивач постійно проживав в с. Томашгород Рокитнівського (нині Сарненського) району Рівненської області, яке відноситься до 3 зони гарантованого добровільного відселення.
Оцінючи доводи відповідачів про те, що стосовно наданих документів позивач у період з 01.09.1985 по 19.07.1986 навчався у СПТУ № 41 м. Київ, тобто фактично позивач проживав у м.Києві, територія якого не відноситься до зони гарантованого добровільного відселення, суд зазначає таке.
Згідно ч. 3 та ч. 4 ст. 15 Закону №796-ХІІ підставами для визначення статусу потерпілих від Чорнобильської катастрофи, які проживають або працюють на забруднених територіях, є довідка про період проживання, роботи на цих територіях. Видача довідок про період роботи (служби) по ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, а також на територіях радіоактивного забруднення, про заробітну плату за цей період здійснюється підприємствами, установами та організаціями (військкоматами), а про період проживання на територіях радіоактивного забруднення, евакуацію, відселення, самостійне переселення - органами місцевого самоврядування.
Отже, факт проживання особи на території зони гарантованого добровільного відселення засвідчує довідка органу державної влади чи органу місцевого самоврядування.
Аналогічна правова позиція відображена Великою Палатою Верховного Суду, у постановах від 27.03.2019 у справі №569/7589/17, від 10.04.2019 у справі №162/760/17 та постановах Верховного Суду від 06.05.2020 у справі №381/3359/17, від 26.07.2023 у справі №460/2589/20.
Разом з тим, довідкою від 19.06.2024 №876 засвідчено факт проживання позивача на території зони гарантованого добровільного відселення у період з 26.04.1986 по 01.08.1986, з 10.01.1989 по 25.01.1989, з 13.05.1990 по 19.06.2024.
В матеріалах справи відсутні докази визнання такої довідки органу місцевого самоврядування недійсною. Отже у суду відсутні сумніви щодо достовірності вказаної інформації.
Також, в матеріалах справи відсутні докази проживання позивача на території м.Києва у період, зокрема, з 26.04.1986 по 19.07.1986, а тому покликання відповідачів на те, що в цей період (частину такого періоду) позивач, навчаючись у м.Києві, проживав в такому населеному пункті, територія якого не відноситься до зони гарантованого добровільного відселення, є лише його припущенням.
Верховний Суд у постанові від 26.07.2023 у справі №460/2589/20 зазначив, що …дані трудової книжки не можуть спростувати факту постійного проживання позивача у зоні гарантованого добровільного відселення, що підтверджено відповідними довідками органу місцевого самоврядування та посвідченням потерпілого від Чорнобильської катастрофи.
Відтак, матеріалами справи підтверджено факт проживання позивача в зоні гарантованого добровільного відселення з 26.04.1986 по 01.08.1986, з 10.01.1989 по 25.01.1989, з 13.05.1990 по 19.06.2024, що в сукупності становить понад 34 роки проживання в такій зоні та дає позивачу право на призначення пенсії за віком із зменшенням пенсійного віку додатково на 1 рік за 2 роки проживання в такій зоні.
Аналогічна правова позиція відображена Верховним Судом в постанові від 08.06.2022 у справі № 380/7535/21.
Відтак, матеріалами судової справи спростовано твердження відповідачів про те, що позивач проживав у зоні гарантованого добровільного відселення лише 2 роки 8 місяців 5 днів.
Разом з тим, проживання позивача на території 3 зони гарантованого добровільного відселення у період з 26.04.1986 по 31.07.1986 (незалежно від часу проживання в цей період) дає йому право на зменшення пенсійного віку на 3 роки (початкова величина) при призначенні пенсії за віком.
Враховуючи наявність у позивача посвідчення потерпілого внаслідок Чорнобильської катастрофи, а також довідки органу місцевого самоврядування, які підтверджують факт проживання позивача з 26.04.1986 по 19.06.2024 на території зони гарантованого добровільного відселення (категорія 3) понад 34 років, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що позивач має право на призначення пенсії із зменшенням пенсійного віку на 6 років відповідно до ст. 55 Закону №796-ХІІ (3 роки початкова величина; 3 роки додатково за повних 6 років проживання в зоні гарантованого добровільного відселення).
Відповідно до частини третьої статті 55 Закону №796-XII призначення та виплата пенсій названим категоріям провадиться відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" і цього Закону.
Згідно з ч. 1 ст. 26 Закону України Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування від 09.07.2003 №1058-ІV (далі Закон №1058-ІV) особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року.
Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу, зокрема: з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року - не менше 31 років.
Частиною першою статті 55 Закону №796-ХІІ передбачено, що особам, з числа постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи, пенсії надаються із зменшенням пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону №1058-ІV, за наявності відповідного страхового стажу, зменшеного на кількість років зменшення пенсійного віку, але не менше 15 років страхового стажу.
Згідно абз. 2 ч. 4 ст. 26 Закону №1058-ІV наявність страхового стажу, передбаченого частинами першою - третьою цієї статті, який дає право на призначення пенсії за віком, визначається на дату досягнення особою відповідного віку і не залежить від наявності страхового стажу на дату звернення за призначенням пенсії.
Враховуючи вимоги Законів №796-XII та №1058-ІV, право на призначення пенсії за віком із зменшенням пенсійного віку на 6 років позивач набуває в 54 роки та за наявності страхового стажу (на момент досягнення 54-го віку) 25 років.
Судом першої інстанції вірно встановлено, що ОСОБА_1 народився ІНФОРМАЦІЯ_1 , на день звернення до органу Пенсійного фонду із заявою про призначення пенсії (21.06.2024) він досяг віку 56 років 5 місяців 21 день та має страховий стаж понад 27 років. Отже в досліджуваній ситуації дотримано умови, необхідні для призначення пенсії зі зниженням пенсійного віку.
Відтак, суд першої інстанції прийшов правильного висновку, що відповідач-1 протиправно відмовив позивачу у призначенні пенсії за віком із зменшенням пенсійного віку на підставі його заяви від 21.06.2024.
За таких обставин, апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції про визнання протиправним та скасування рішення відповідача-1 від 28.06.2024 №172650004415 про відмову в призначенні позивачу пенсії за віком із зниженням пенсійного віку та відновленню шляхом зобов'язання орган Пенсійного фонду призначити позивачу пенсію за віком із зменшенням пенсійного віку на 6 років відповідно до статті 55 Закону №796-ХІІ.
Таке рішення суду не призведе до втручання у дискреційні повноваження відповідачів, оскільки дискреційні повноваження не є необмеженими (абсолютними) та закінчуються з прийняттям органом Пенсійного фонду певного рішення, яке свідчить про те, що він скористався наданим йому правом свободи дій для його винесення (дискреційними повноваженнями), чим виключив можливість прийняття іншого рішення.
Аналогічна правова позиція відображена Верховним Судом у постанові від 21.03.2019 у справі №817/498/17 (№К/9901/44445/18).
Згідно ст.316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи викладене, доводи апеляційних скарг не спростовують висновків суду з наведених вище мотивів, а тому колегія суддів не вбачає підстав для скасування рішення суду першої інстанції.
За правилами статті 139 КАС України, судом не вирішується питання про розподіл судових витрат.
Керуючись ст.ст. 308, 310, 315, 316, 321, 328 КАС України, суд,-
Апеляційні скарги Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області та Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області залишити без задоволення, а рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 29 жовтня 2024 року у справі № 460/7933/24 - без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий суддя І. І. Запотічний
судді І. В. Глушко
О. І. Довга